ХРЕЩЕННЯ ДОРОГОЮ ДО СВЯТОСТІ

До з'єднання з Любов'ю

 


 

1. Хрещення, як і інші таїнства, становить найвищу форму реалізації віри. Це фундамент і початок цього процесу, “перший зачаток повноти життя в Христі”. Згідно Собору як таїнство хрещення, так і інші таїнства названі таїнствами віри, тому що всі таїнства вимагають віри, передбачають її і виражають, а водночас дозволяють їй зростати. Віра випереджає хрещення і веде до нього, є настроєністю, яка дає можливість його прийняти.
Через хрещення ми вмираємо для гріха. Це справжня смерть, знищення в людині того, що було в ній погане, невідкуплене, щоб вона могла відродитись, як син Божий, стаючи новим створінням – покликаним до святості учасником Божої природи. Через хрещення людина стає посвяченою, консекрованою для Бога, стає дійсним Його визнавцем і названою дитиною. Собор, говорячи про хрещення, показує нам правду, яка перевищує людський розум і уяву. Говорить про прищеплення нас до Христа розп’ятого і прославленого, про уподібнення до Христа. Говорить, що через хрещення людина отримує дар віри і відтоді бере участь в царському священстві Христа, стає учасником Його священицького, пророцького і царського служіння, що стає включена – хоча ще не вповні – в Його Містичне Тіло. (пор. РпВ
 
пропозиція запитань для груп ділення:
 
- як у моєму випадку “віра випереджала хрещення і як зараз веде до нього”?
- які істини нагадані у другому абзаці особливо близькі для мене? які для мене дуже далекі? 
- які хотів би особливо розвивати? яким способом?
 
 

 
2. Покликані до єднання з безмежною Любов'ю (1)
 
Ґі де Ларигоді нотував:
Усе моє життя було лише довгим пошуком Бога. Усюди і о кожній порі, у кожному місці світу я йшов по Його слідах. Смерть буде для мене чудовим спущенням з поводка”.
Я пройшов через світ, як через сад, оточений муром. Я шукав пригод на п’яти континентах, проте я постійно залишаюсь ув’язненим. Однак настане день, коли я зможу заспівати пісню любові та радості. Всі загорожі будуть зламані. І я здобуду Безконечність. (пор. РпВ)
 
Говорячи про єднання душі з Богом не маємо на увазі того субстанціального єднання, яке завжди існує між Богом і творіннями. Говоримо ж про перетворення і єднання душі з Богом, яке виникає не завжди, але тільки тоді, коли має місце подібність любові. Саме тому це єднання зветься єднанням, яке уподібнює, тоді як перше зветься сутнісним або субстанціальним. Те перше - натуральне, це ж - надприродне. Єднання це довершується тоді, коли дві волі, тобто воля душі і воля Бога, цілковито згідні, і ніщо їх не розділяє. Коли, отже, душа відкине все, що протистоїть волі Бога і з нею не згідне, - тоді буде перетворена в Бога через любов.
Таке єднання відбувається тоді, коли Бог дає душі цю надприродну благодать, що у переміні, яка звершується, все, чим Бог і душа володіє, стає одним. Душа тоді видається в більшій мірі бути Богом, ніж душею, і справді є Богом через участь, хоча звісно, її природне буття залишається так само відокремленим від Божого буття, як і перед єднанням, подібно до того, як лист скла є чимось іншим ніж промінь, який його просвічує. (пор. св. Йоан від Хреста, Сходження на гору Кармель) 
 
пропозиція запитань для груп ділення:
 
- коли усвідомлюю собі, що і “моє все життя є лише довгим пошуком Бога” (навіть тоді, коли грішу…)? коли помічаю, що і я “йду по Його слідах”?
- наскільки хочу, щоб моє єднання з Богом – перемінювало мене?
- які мої зусилля спрямовані на те, щоб “воля моя і воля Бога, ставали цілковито згідні – через любов”?
 
 

 
3Покликані до єднання з безмежною Любов'ю (2)
 
Покликання людини у єднання з Богом. Єднання волі
 
Голод виконування Божої волі
В своєму щоденному житті зустрічаєшся з Богом в різноманітних формах, наприклад, через усе, що Він створив, через іншу людину, через події. Зустрічаєшся з Ним також і особливим чином, через Його волю.
Бог через свою волю приходить до тебе якби в своїй власній особі. Божа воля це не тільки щось – це так само Хтось.
Це Бог, Котрий виходить до тебе з конкретним закликом, Бог, Котрий відкриває тобі те, що для тебе спасенне, а тим самим – найкраще.
 
Їжа моя – чинити волю Того, Хто послав мене
Якого ставлення Бог очікує від нас, коли приходить із закликом і чекає на відповідь?
Подивись, яка постава була в Ісуса.
Про Його відношення до волі Отця говорить виразне визнання: “Шукаю я не своєї волі, лише волі Того, Хто послав мене”. “Їжа моя – чинити волю Того, Хто послав Мене, і діло Його вивершити”.
Якщо Ісус постійно виконував волю Отця, котра є Його їжею, виходить, що Він постійно живився цією їжею. А прийняттю їжі передує відчуття голоду. Отже, можна сказати, що у Ісуса було  постійне прагнення – голод виконування волі Отця.
Ісус жив, сповнений цим голодом, який, хоча був постійно заспокоюваний, ніколи не проходив. Цей голод передував у Ісуса виконування волі Бога.
Своїм прикладом Христос і тебе заохочує до цього. Треба, щоб ти хотів жити голодом виконування Божої волі.
 
Голод усього, що Бог прагне тобі дати
Слово “голод” здається або є тут найбільш адекватним. Той, хто голодний, не вередує, коли отримує їжу. Не говорить: ні, цього я їсти не буду, бо я цього не люблю. Голодна людина їсть те, що їй дають.
Коли б у тобі постійно був голод волі Бога, приймав би ти її завжди з великою радістю, із тугою.
Тоді твої власні плани і задуми, які, все ж можеш мати, постійно займали б другорядне місце. А у випадку, коли б у співставленні з волею Бога не відповідали б їй, легко б від них відмовився.
Голод виконування волі Бога звільнив би тебе від зайвої турботи про себе, про своє майбутнє.
 
пропозиція запитань для груп ділення:
 
- що допомагає мені зустрічати Бога: “те, що Він створив, інші люди, події, конкретні прояви Його волі”? наскільки Його в них шукаю?
- яке ставлення приймаю, “коли Бог приходить із закликом і чекає на мою відповідь”?
- коли починаю “жити голодом виконування Божої волі”? як “мої власні плани і задуми” заважають мені так жити?
 
для медитації: Йн 4, 34; 5, 30 
 

 
4Покликані до єднання з безмежною Любов'ю (3)
 
Покликання людини у єднання з Богом. Єднання волі
 
Голод усього, що Бог прагне тобі дати
Христос, котрий жив голодом виконування волі Отця, виконав її досконало – аж до смерті на хресті.
Ти також, коли б мав в собі справжній голод волі Бога, прагнув би навіть своєї смерті, знаючи, що визначена в часі смерть кожного з нас є Божою волею.
Потрібно, щоб був в тобі голод усього, що Він хоче тобі дати, незалежно від того, чи мала б це бути радість, чи страждання, а навіть смерть, легкі ситуації чи клопоти, перебування в товаристві когось зичливого до тебе і близького чи самотність, ізолювання, незрозуміння, несправедливі підозри, використання тебе і т.д.
Якщо виникне в тобі справжній голод Божої волі, то несподівано ствердиш, що немає для тебе більшого значення,  якою вона  буде.
Вже заздалегідь будеш її прагнути і очікувати на неї, як спрагла людина очікує на склянку води.
Такою повинна бути твоя постава стосовно Бога, котрий відкриває тобі свій заклик і власні плани щодо тебе, котрий в своїй волі приходить до тебе, щоб виявити тобі свою безмежну любов.
 
Нове бачення світу
В поставі Христа найкраще побачиш сутність очікування на волю Бога і якщо будеш намагатись Його наслідувати, увійдеш в надзвичайну спільноту з Ним.
Народиться тоді в тобі якби  нове бачення світу, бо людина, у котрої є голод волі Бога, дивиться з відстані на усі інші вартості, на своє життя, на те, чим володіє чи могла би володіти.
Усе в зіставленні з Божою волею стає для неї відповідним чином неважливе. Враховується тільки життя голодом Божої волі.
Той, хто не живе таким голодом, є наче мертва людина. Хоча б жив в розкішному палаці і їздив в розкішному лімузині, він наче мертвий, бо тільки той живий, хто живучи прагненням виконування волі Бога, безперервно живиться нею.
Людиною, котра найповніше жила голодом виконування Божої волі, була Марія, свідоцтвом чого є Її fiat: “Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по Твоєму слову”. Вона постійно сумувала за словом Господа, за Його волею. Постійно була спрагла Божої волі, і це була  програма Її життя.
Такої постави очікує теж від тебе – своєї дитини, щоб так як Вона ти був спраглий волі Бога, щоб хотів жити прагненням прийняття усього, що Бог запропонує тобі. (пор. Зошит № 10) 
 
пропозиція запитань для груп ділення:
 
- коли відчуваю, що в мені завмирає моє «я»? що спричиняє такий стан?
- якою є моя відкритість на різноманітні прояви Божої волі?
- як приклад Діви Марії допомагає мені збагнути, що Бог у “своїй волі приходить до мене, щоб виявити мені свою безмежну любов”?
 
для медитації: Лк 1, 38
 

 
5Про перешкоди на шляху до Любові та як їх подолати  (1)
 
Людина, яка відкрила, що Бог є найвищою цінністю, починає інтенсивно Його шукати – хоче з’єднатися з Ним до кінця і цілком Йому належати. Перешкодою на цій дорозі є численні прив'язаності та вся сфера невпорядкованої любові до самого себе. Тому необхідне очищення, і не тільки у сфері чуттів, а й у тому, що найглибше: очищення розуму, пам'яті, волі.
Для того, щоб ми могли єднатися з Христом, необхідно, щоб ми були звільнені від самих себе. Тоді вся наша природа, звільнена від усілякого егоїстичного бажання – як володіти, так закриватися в собі, – відкриється на повний дар любові Христа, Який першим полюбив нас.
 
Що можеш зробити, коли усвідомиш, що в тобі живе стара людина, яка повністю над тобою панує і не має жодного наміру знищити себе; іншими словами, коли побачиш, що ти “запроданий під гріх”? – Відкритися на діяння Христа.
Взивай і очікуй усього від Нього. Очікуй, що Ісус вийде назустріч твоєму безсиллю, схилиться і, даючи тобі себе, проникне тебе своєю Присутністю. Саме в такий момент відновлюється і зростає в тобі нове життя, життя Христа. Лише діючий у твоєму нутрі Спаситель може зробити, що стара людина, якої ти сам не в силі знищити, почне відмирати. Дозволяючи Христу, щоб керував тобою, робиш неможливим подальше панування старої людини у своїй душі.
Коли закриваєшся на діяння Христа, тобто коли перестаєш жити вірою, стара людина негайно активізується, немовби прокидається з летаргічного сну. (пор. Зошит № 28) 
 
пропозиція запитань для груп ділення:
 
- як я “відкривав, що Бог є моєю найвищою цінністю”?
- яким чином, у змаганні із “невпорядкованою любовʼю до самого себе” - “Ісус виходить назустріч моєму безсиллю”?
- що “діючий у моєму нутрі Спаситель зміг зробити” – перемагаючи «стару людину»? як я на це Йому дозволив?
  
для медитації: Рим 7, 14
 

 

6Про перешкоди на шляху до Любові та як їх подолати  
Необхідність очищення себе зі старої людини (2)
 
Коли зерно не відімре, залишиться саме
Ісус, у зв’язку з наближенням своїх страждань і смерті, говорив про відмирання зерна: “Істинно, істинно говорю вам: Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе”.
Ці слова відносяться до кожного з нас.
Якщо, будемо боронитися від відмирання, наше життя залишиться безплідним. Зведемо нанівець задум і надію Бога щодо нас.
Поглиблення наших взаємин із Богом неможливе без відмирання нас для себе, відмирання нашої гордині та егоїзму, без переоцінки нашого ставлення до всього, що дочасне.
– Як це буде відбуватися – то вже залежить від Божої волі відносно кожного з нас. Безперечне лише те, що це процес неминучий і що Бог буде очікувати нашої згоди.
В одній з проголошених притч Христос говорить: “До чого прирівняємо Царство Боже – або у якій притчі ми його появимо? Воно – немов зерно гірчичне, що, коли сіється у землю, найменше від усіх насінь, що на землі. Аяк, посіявши, виростає, стає більшим над усю городину, а виття пускає таке велике, що й небесне птаство в його тіні може сховатись”.
Щоб із маленького зерна виріс справжній кущ, мусить воно бути посіяне в землю – щоб там відмерти. Для процесу зростання куща потрібний є ґрунт і визначені умови, що сприяють відмиранню зерна. Нашим ґрунтом є середовище, в якому живемо.
 
Вдивляючись в Марію
Коли дивимось на Марію, бачимо, що Вона у всьому покірна волі та діянню Бога. Та, котра завжди говорить Богові – “так”, котра називає себе “рабинею” Господньою, виконує волю Божу так досконало, як зерно, що завжди підкоряється певним, згідним із задумами Творця, процесам.
Таким має також бути твоє ставлення до всього, що Бог планує відносно тебе.
Ти повинен бути так піддатливий і так цілковито слухняний Його волі, щоб подібно до зерна відмирав і зростав саме так, як Він того хоче.
Твоя воля повинна бути цілком піддана Творцеві – на зразок Божої Матері. Настільки будеш відмирати для себе, наскільки захочеш бути так як Вона – “рабом” Господа. Тільки тоді процес твого відмирання й зростання нового, Божого життя перебігатиме оптимально.
І тоді ти станеш знаряддям, яким Бог зможе послужитися для реалізації своїх задумів щодо твого найближчого оточення, твого міста, країни, світу.
Таким є Божий план відносно кожного з нас.
 
Допомога духовного провідника
У звільненні від суб'єктивного визначення, що є в нашому житті Божою волею, найефективніше може нам допомогти індивідуальна співпраця з духовним провідником.
Наше завмирання повинно підлягати певному контролю, так як типово є у випадку із зерном, що завмирає під наглядом садівника. Садівник перш ніж кине зерно в землю, спочатку відповідно її обробляє, розпушує та зволожує, вносить перш, необхідні добрива, а потім наглядає за ростом рослини.
Таким садівником наших душ і особливим знаряддям Бога є духовний провідник.
Через нього сам Христос піклуватиметься про те, щоб ми завмирали для себе, і щоб у нас зростала нова людина.
Проте для цього доконечно потрібна наша співпраця з ним.
Людина, на відміну від зерна, має вільну волю. Зерно підлягає визначеним процесам ніби автоматично, відповідно до умов, в яких опиниться. Людина, натомість, будучи вільною, сама вирішує, чи піддатися якомусь процесові, чи ні. Усе залежить від її вільного рішення.
А, проте, духовний провідник, як знаряддя в руці Божій, може допомогти нам у правильній інтерпретації слів Христа та спрямувати нас на чимраз повніше життя Євангелієм. (пор. Зошит № 2) 
 
пропозиція запитань для груп ділення:
 
- як я “боронюся від відмирання”? що з цього виникає?
- про який “ґрунт і умови” Господь подбав, щоб моє «я» могло завмирати?
- які ситуації з життя Діви Марії підтримують мене у цьому процесі?
- як співпраця зі сповідником/духовним провідником “спрямує мене на чимраз повніше життя Євангелієм”?
 
для медитації: Йн 12,24; Мк 4,30-32
 

 
7ІІ. Про перешкоди на шляху до Любові та як їх подолати  
Необхідність очищення себе зі старої людини (3
Коли зерно починає тріскати
Коли посіяне в землю зерно починає внаслідок визначених умов лопатись, щоб міг пробитись з нього паросток нового життя, його ситуація видається драматичною і може викликати жах. Звісно, ми знаємо, до чого вона веде, але це знання може бути чисто теоретичним.
Таке "зерно", що лопається, може бути перелякане тим, що з ним діється, навіть коли знає, що процес умирання провадить до нового життя.
Тоді часто поводимося так, неначе ми хотіли б чимось це "зерно", яке лопається, підперезати, щоб уберегти його від проростання. Робимо усе, щоб воно не розпалося. Дехто готовий навіть вибрати інший ґрунт, якийсь зовсім неродючий, аби тільки залишитися "зерном". Коли внаслідок процесів, що відбуваються в "зерні", воно починає лопатись, ми зазвичай на різні способи намагаємось цьому протидіяти, оскільки проростання "зерна" – це початок нашого відмирання та кінця того, що було до тих пір. Усю нашу увагу зосереджуємо тоді найчастіше на тому, що болісно переживаємо – на процесі вмирання в нас старої людини.
Так діється з кожним, хто не має достатньої віри й сили волі, щоб прийняти все, що Бог стосовно нього задумав; щоб прийняти Божу волю також і тоді, коли вона для нас неясна або навіть незрозуміла.
 
Подивись на процес відмирання очима віри
Що могло б нам допомогти аби ми, будучи євангельським зерном, посіяним у добрий ґрунт, не тільки не перешкоджали його відмиранню, але хотіли прискорити необхідний процес розпаду зерна та випускання паростка нового життя?
– Допомогла б нам у цьому постава людини вбогої духом.
Якщо будеш убогий духом, то визнаєш, що ти виліплений "із земного пороху"; що ти лише "глиняна посудина" і не маєш життя сам по собі.
Визнаєш, що був, є і до кінця свого життя на землі будеш лише "глиняною посудиною" незалежно від того, наскільки Бог житиме в тобі та наскільки буде через тебе діяти. Життя Бога в "глиняній посудині" цілковито інша дійсність, надприродна дійсність діянь Божих через тебе і в тобі.
Від тебе залежить єдине: чи, визнаючи, що ти є "глиняною посудиною", дозволиш Богові здійснити процес твого відмирання.
Маєш радіти цьому процесу, тому, що Бог руйнує колишні структури твого життя.
Певна річ, нові структури і плоди твого відмирання будуть для тебе чимось невідомим, але це тому, що Бог очікуватиме на твою чимраз більш автентичну віру. Тільки очима віри зможеш побачити той прекрасний кущ, який колись виросте й принесе притаманні собі плоди.
Прагни дивитися на все, що з тобою трапляється, очима віри.
Пробуй радіти тому, що відмираєш.
Прийняття власного відмирання як чогось найбільш властивого та оптимального, буде результатом зусиль твого розуму й волі; почуття та емоції чинитимуть цьому опір. Мусиш тоді часто повторювати: Хочу вірити, що все, що відбувається зі мною, веде мене до нового життя, хоча це для мене важке та непривабливе.
Чим більше прагнутимеш ставати в правді та жити правдою, чим краще зрозумієш, що ти є лише "глиняною посудиною", але посудиною, в якій живе сам Бог, тим легше тобі буде підкоритися процесові відмирання. (пор. Зошит № 2) 
 
пропозиція запитань для груп ділення:
 
- як часто буваю “переляканим тим, що зі мною діється”?
- що тоді допомагає мені знайти “достатню віру й силу волі” – щоб не припинявся “в мені процес вмирання старої людини”?
- коли помічав у собі або в інших людей “цілковито іншу дійсність, надприродну дійсність діянь Божих через людину і в людині”?
- як часто “зусиллями розуму й волі” навертаюся до ставлення “«глиняної посудини», яка не має життя сама по собі”?
  
для медитації: Бут 2, 7
 

 
8ІІ. Про перешкоди на шляху до Любові та як їх подолати  
Необхідність очищення себе зі старої людини (4)
 
Відмирання – дорога до повноти
Новий паросток у великій мірі живиться субстанцією зерна. Подібно, нове життя зростає за рахунок старого, яке мусить підлягти знищенню.
Звісно, не все, що було до сьогодні нашим життям, щезне. Коли вирвемо збіжжя, знайдемо в землі лузгу, що залишилася після зерна, із якого воно виросло. В нашому випадку, коли вже народиться в нас нове життя, теж залишиться наче лузга старої людини.
Цілковита переміна настане лише в моменті смерті.
Це - остаточна мета нашого земного паломництва, протягом якого маємо погоджуватись на відмирання в нас старої людини.
Отже, не бійся змін, які будуть відбуватися у твоєму житті; не бійся твого відмирання – також і тоді, коли цей процес буде поступово охоплювати всі сфери твого життя.
 
Не можеш любити, якщо не відімреш
Метою відмирання для себе, відмирання нашої гордині та егоїзму   є любов.
Гординя та егоїзм виключають любов, тому Христос, котрий закликає нас до такої любові, якою Він нас полюбив, говорить про необхідність відмирання для себе. Даючи нам нову заповідь, Він говорить до кожного з нас: Хочу, щоб ти любив іншу людину так, як Я її люблю, аж до повного відмирання для себе – аж до хреста.
Христос любить всіх, також тих, котрі Його переслідують і розпинають. Тому якщо хочеш Його наслідувати, то й ти повинен полюбити тих, котрі є для тебе джерелом страждань та мук.
Якщо надаємо допомогу тому, хто до нас доброзичливий, хто добрий, хто нас розуміє та любить і коли ми в такому випадку готові на великі зречення, немає в цьому нічого особливого. Поводимось тоді так само як ті, котрі не опираються на Бога та не користають із Його особливої сили.
Бог очікує від нас набагато більше.
Св. Тереза відзначає: "Тільки любов ближнього може розширити моє серце".
Якщо, будеш пробувати любити так, як любить Бог, твоє серце буде розширюватися, і тоді, мовби мимоволі ставатимеш подібним до Того, котрий є любов'ю.
Тоді твій егоїзм та гординя будуть відмирати чимраз повніше.
 
Ця важка любов
Той, Хто є любов'ю, не застосовує до нас моралізаторських заходів.
Обдаровує всіх, також і тих, які заперечують Його існування. Сповнюючи їх різноманітні прагнення, стає, якби їх невільником. Дає їм, хоча вони Його відкинули, не перестає їм слугувати, хоч вони Ним знехтували.
– А як ми поводимось в таких ситуаціях?
Св. Тереза пише, що іноді було їй дуже важко не домагатись власних прав, навіть коли йшлося про другорядні речі: "Знаю досконало, що під час малярської роботи ніщо не є моїм; а все ж таки, коли беручись за роботу знаходжу пензлі та фарби в безладді, якщо десь зникла лінійка чи олівець, терпеливість доходить до краю і мушу зібратися з усією мужністю, щоб не нагадувати з гіркотою про відсутні предмети".
Проблеми Терези стосувалися в цьому випадку справ дрібних і на вигляд банальних, але часто саме в таких звичайних та повсякденних ситуаціях нам важко опанувати поривання нашої натури.
Подумай тоді, що Бог – Творець світу, бачачи безладдя, яке ми створюємо, коли поводимось всупереч Його волі, у своїй предивній любові зовсім не поспішає нас покарати.
Він постійно чекає.
Він ніколи не перестає бути з нами терплячим і лагідним. (пор. Зошит № 2)
 
 
пропозиція запитань для груп ділення:
 
- які “сфери мого життя поступово охоплює” процес “відмирання моєї гордині та егоїзму”?
- як часто задовольняюся “надаванням допомоги тим, хто до мене доброзичливий”?
- наскільки у важкий час допомагає мені свідомість, що “метою відмирання мого гордині та егоїзму - є любов”?
- як “терплячий і лагідний” Бог допомагав мені “полюбити тих, котрі були для мене джерелом страждань”?
 
 
для медитації: Мт 5, 43-48
 

 
9. ІІ. Про перешкоди на шляху до Любові та як їх подолати  
Необхідність очищення себе зі старої людини (5)
 
Св. Павло пише в Посланні до Ефесян: “вам треба позбутися, за вашим попереднім життям, старої людини, яку розтлівають звабливі пристрасті й одягнутись у нову людину, створену на подобу Божу, у справедливості й у святості правди”. Те, що є в нас зі старої людини, дуже глибоко вкорінене в нашу природу. В дійсності, це людське «я», яке ще не проникнула Божа присутність. 
 
Опір проти відмирання
Відмирання старої людини, це знищення частини себе самого. Проте, будь-яка спроба калічити своє власне тіло викликає опір і супротив. Здорова психічно людина не в змозі відрізати собі навіть мізинець, особливо, якби це мало відбувати поступово і повільно. А відмирання старої людини є по суті повільним знищенням наступних частин нашого егоїстичного «я»… Тому не дивно, що така перспектива жахає і явиться нам як трагедія, катастрофа, майже смерть.
Свідоцтвом спротиву відмирати є наш спосіб міркування, який закоренився в нас дуже глибоко: мислення в дусі старої людини. Хоча й Бог через випробування віри формує в нас новий спосіб сприйняття світу, однак достатньо, щоб поменшав натиск важких досвідчень, і стара людина негайно повертається до вихідної точки і починає думати по-своєму.
 
Коли намагаєшся сам
Якщо, віруючи у власні можливості, ти виробив в собі певний стереотип дороги до святості, який спирається на постійний прогрес та наполегливу внутрішню працю – в цей момент стикаєшся з непереборною перешкодою. Бачачи всю марність своїх зусиль можеш навіть поринути у відчай. Допускаєш однак основну помилку: весь час пробуєш знищити стару людину своєю силою. Її неможливо подолати, вона - наче «безсмертна», тому що ніхто не в силі перемогти її самостійно.
Не варто жалітися на себе й на брак ефектів цієї внутрішньої боротьби, в якій стара людина мала б перебороти саму себе. Не потрібно також потрапляти в маразм і апатію, але попросту з покорою зізнатися, що знову зробили ту саму помилку: ось знов ми пробували «відрізати собі палець» послуговуючись власною долонею, тобто по суті, рукою старої людини. Тож відомо, що це не може завершитися успішно… (пор. Зошит № 28) 
 
пропозиція запитань для груп ділення:
 
- якими “випробуваннями віри Бог формував в мені новий спосіб сприйняття світу”?
- що пояснюють мені слова: “перспектива знищення наступних частин нашого егоїстичного «я» жахає і явиться як трагедія, катастрофа, майже смерть”?
- наскільки моїм є “стереотип дороги до святості, який спирається на постійний прогрес та наполегливу внутрішню працю”? до чого мене привів?
- що роблю для того, щоб у моє “людське «я» проникала Божа присутність”? 
 
для медитації: Еф 4, 21-24
   

 
10ІІ. Про перешкоди на шляху до Любові та як їх подолати  
Необхідність очищення себе зі старої людини (6)
 
У наших схемах мислення існує глибоко вкорінене переконання, що ми самі повинні впоратись зі своїми проблемами. Проте Бог, кажучи до нас на сторінках Євангелія: “без Мене ж ви нічого чинити не можете”, хоче показати, що все зовсім інакше. 
 
Нова людина
Що можеш зробити, коли врешті усвідомиш собі, що в тобі живе стара людина, яка повністю тобою володіє і не має жодного наміру знищити себе; іншими словами, коли побачиш, що ти “запроданий під гріх”? 
 
Відкритися на діяння Христа
Побачивши чітко своє поневолення, можеш зробити лише одне: постаратися про акт покори і, з глибини своєї марності, зі справжньої глибини нездатності завмирати собі, волати до Бога. Клич і очікуй всього від Нього. Очікуй, що Ісус вийде назустріч твоїй немочі, схилиться над цією бідністю і, даючи тобі Себе, проникне тебе своєю Присутністю.
Саме в такий момент народиться в тобі нова людина – та, в якій живе Христос. Тільки діючий всередині тебе Спаситель може зробити те, що стара людина, яку ти сам від себе неспроможний знищити, почне відмирати. Лише тоді, коли дозволиш, щоб керував тобою Христос, припиниш подальше панування старої людини в своїй душі.
Тут, на землі, ми не можемо нову людину затримати в собі «на постійно». Хоч і трапляється нам помічати, як у щоденному житті проникає нас Божа благодать та як діємо під впливом Святого Духа, – але ми не можемо таким станом заволодіти. Бога не можна взяти у своє володіння: Його можна лиш зі всім смиренням прийняти в своєму серці. Тоді Йому залишаємо повну свободу діяння; а самі просто намагаємося не заважати присутності Бога в душі. 
 
Каяття, яке кличе Спасителя
Отже, запрошення Христа до нашого нутра є вирішальним проявом боротьби із старою людиною. Єдина умова – скрушно визнати свою духовну марність та смиренно віддати її Богу. Можливо колись стане для нас чимось очевидним, що лише ця вбогість є нашою власністю. Так сталося в житті св. сестри Фаустини, до якої Господь Ісус сам звернувся з проханням, щоб жертвувала Йому свою марність як те, що насправді є її власністю. Вона була тоді вже в кінці своєї дороги єднання з Ним...
Коли скрушно визнаємо свою духовну нікчемність, приходить Спаситель, Який має владу, щоб звільнити нас від рабства старої людини. Історія людства є свідоцтвом муки створення, що стогне в болях цієї неволі, яка є також нашою участю на дорозі до святості. (пор. Зошит № 28) 
 
пропозиція запитань для груп ділення:
 
- як Євангеліє перемінює “мої глибоко вкорінені схеми мислення”?
- як часто “зі справжньої глибини нездатності завмирати собі, волаю до Бога”?
- як Добрий Бог вже “виходив назустріч моїй немочі, схиляючись наді мною, давав мені Себе”? як Він тоді починав керувати мною?
- що вийшло із моїх спроб “Бога взяти у своє володіння, затримати в собі «на постійно»”?
- як використовую мою духовну марність для того, щоб співпрацювати з Божою в мені Присутністю?
  
для медитації: Йн 15, 5; Рим 7,14
 

 
11ІІ. Про перешкоди на шляху до Любові та як їх подолати  
Необхідність очищення себе зі старої людини (7)
 
Св. Андрій Боболя – дорога відмирання собі
У житті св. Андрія Боболі, як і в житті багатьох інших святих, процес відмирання розпочався вже в молодості. Під час навчання в духовній семінарії цей молодий, інтелігентний шляхтич, попри ревні старання на шляху чернечого життя, переживав нищівні поразки в навчанні та не досяг видимих результатів у житті внутрішньому.
 
Неоцінена вартість критичних оцінок
Слабкість натури, яка дошкуляла йому в перші роки життя в монастирі, спричинила нещадну критику з боку наставників. Найчастіше повторювались звинувачення стосовно надмірної прив'язаності до власної думки, надмірна імпульсивність, яка виникала з темпераменту, а також спалахи нетерпіння. Сварили його ще за нездатність контролювати почуття і невміння зберігати мовчання.
Запальність і вибухи нетерпеливості є свідченням того, що людська природа бунтує проти того, що суперечить бажанням і планам власного «я». Також вони були допомогою у відмиранні доброї думки про себе.
Відмирала надто висока самооцінка майбутнього святого про власні інтелектуальні можливості. Під час навчання він одержував щоправда дуже гарні оцінки, але в кінцевому розрахунку, пережив у цій площині повний провал.
Підрив інтелектуальних можливостей став для Андрія Боболі наступним етапом у процесі відмирання власних амбіцій пов’язаних з навчанням і позицією у чернечому згромадженні.
Настоятель отримав доручення рішуче звертати йому увагу вказуючи на усілякі упущення і недосконалості. Все це, безумовно, сприяло безперервному поглибленню процесу вмирання собі і єднання з Христом.
 
Святий у зіткненні з проблемами, які його переростали
Плоди цього болючого процесу проявилися у пастирській діяльності св. Андрія Боболі серед людей релігійно занедбаних, а часто навіть плекаючих глибоку нехіть до Церкви. Він тоді став відомий як ревний апостол, притягуючий до себе людей добротою, простотою і смиренням. Виявився видатним проповідником; його повчання приходили слухати охоче не тільки католики, але і православні, яких багатьох примирив з Вселенською Церквою і які, всупереч перешкодам і погрозам, посилали також своїх дітей в школи, в яких навчав.
Святий зіткнувся з проблемами, що повністю його переростали: став перед людьми, які відкрито ненавиділи Церкву. По-людськи безпорадний - відкривається на діяння Бога. Приводить до єдності Церкви не тільки православних, але і численних невіруючих. Стає ловцем душ – самі православні назувають його «душохватом».
Хіба ж був би в змозі вчинити те все власними силами, не живучи в сопричасті з Христом?
Крайній досвід відмирання дав в його житті плід повного сопричастя з Відкупителем. Незважаючи на невдачі і недоліки – він, в кінцевому рахунку, дійшов до такого єднання з Христом, що вже не він сам, а Христос у ньому - жив, євангелізував і страждав. (пор. Зошит № 28) 
 
пропозиція запитань для груп ділення:
 
- через які відмирання моєму «я» провів мене Добрий Бог в молодості?
- як Він використовує для цього слабкі сторони мого характеру, темпераменту?
- якими якостями Господь збагатив мене завдяки такому завмиранню?
- до чого заохочує мене згаданий приклад св. Андрія Боболі?
 

 
12ІІ. Про перешкоди на шляху до Любові та як їх подолати  
Необхідність очищення себе зі старої людини (8)
 
Негідництво старої людини
Опір вмиранню старої людини приймає багато форм - часто підступних та прихованих.
 
Добре замаскований Фарисей
Стара людина, що живе в нас, не може знищити саму себе із цієї простої причини, що так насправді зовсім цього не хоче. Удає лише добру волю, створюючи своєрідну «димову завісу» притаманну для фарисея, який буцімто вибирає Бога і прагне для Нього жити, а насправді робить усе, щоб жити тільки для себе. Стара людина – добре замаскований фарисей, який повністю панує над ситуацією. Вона не зацікавлена в будь-якій співпраці з благодаттю, так як це означало б для неї параліч і неможливість виконувати свої діяння.
 
Чому благодать не може проникати в нас
Одним з проявів фарисейства є небажання визнати такий стан речей і брак готовності, щоб, з глибини добре пізнаної слабкості, очікувати всього від Ісуса. Головна проблема полягає саме в тому, що ми не звертаємося до благодаті Відкуплення, що вона не входить в наше життя і повністю нас не проникає. Лиш тоді, коли стаємо перед випробуваннями віри, які не раз ставлять нас на межі відчаю, ми вимушені змінювати внутрішнє ставлення. Тільки тоді ми починаємо довірливо кликати Ісуса благаючи Його змилосердитись над нами та пробачити усілякі перевертні негідництва старої людини. (пор. Зошит № 28) 
 
пропозиція запитань для груп ділення:
 
- коли я урочисто вирішував “вибирати Бога і для Нього жити, - а насправді” шукав себе? 
- що роблю, коли у мене проявляється брак “зацікавленості в будь-якій співпраці з благодаттю”? 
- що допомагає мені все наново “звертатися до благодаті Відкуплення, щоб вона могла входити в моє життя і мене проникати”? 
 
 

 
13ІІ. Про перешкоди на шляху до Любові та як їх подолати  
Необхідність очищення себе зі старої людини (9)
  
Бунт проти інструментів Божого діяння
Супротив старої людини часто виражається у вигляді бунту проти людей, які виконують роль знарядь спрямованого до нас Божого діяння, щоб допомогти нам відмирати для себе. Ми перебільшуємо їхні об'єктивні слабкості і недоліки, в той час, як справжньою причиною нашого роздратування є бунт проти їхньої очищаючої ролі в нашому житті. Так насправді це є бунт проти Божої волі, який переносимо на конкретну людину.
Це нормально, що спротив старої людини змінам, які її убивають, проявляється у конкретних спробах бунту. Якби було інакше, могло б це означати, що ми вже святі. Однак, набагато більш імовірно, що бунт, якого не видно, приховався десь у глибині. Можливо, Бог уберігає нас від його виявлення; можливо, ми самі маскуємо його так вміло, що цього ми вже навіть і не помічаємо.
 
Щоб хвороба душі виявлялася
Добре, якщо хвороба душі виявляється у будь-якій постаті – рефлексів бунту, знеохоти чи літеплості. Свідомість того, що стара людина весь час в нас живе, принижує – тому може нам допомогти ставати перед Богом із сокрушеним серцем. Тоді, коли прокидається в нас свідомість негідності, ми повинні говорити Богові: Ти також і це відкупив, я дякую Тобі, Господи. (пор. Зошит № 28)  
 
пропозиція запитань для груп ділення:
 
- хто для мене буває Божою допомогою – щоб могло відмирати моє «я»? як ставлюся до таких людей?
- у яких “постатях виявляється хвороба моєї душі”? що з ними роблю?
- що роблю із “бунтом, якого не видно, який приховую десь у глибині”?
_дорога_до_святості_13.doc 
 

 
14ІІ. Про перешкоди на шляху до Любові та як їх подолати  
Необхідність очищення себе зі старої людини (10)
 
Як допомогти іншим
У ситуації, коли стараємося комусь допомогти в його внутрішній боротьбі із старою людиною, часто забуваємо про найголовніше - про смиренність, каяття і довірливе очікуванням всього від Бога. Хіба можливо, щоб стара людина, яка є в кожному з нас, переборола стару людину в іншій особі, спираючись на свої власні засоби та методи? Діючи таким чином неможливо призвести до народження нової людини, а лише до перетворення старої людини в іншу її іпостась.
 
Спокуса виховувати до досконалості
Коли хочемо допомогти дитині, яка занедбує навчання, молитву або інші обов'язки, отже, яка грішить лінощами, часто застосовуємо методи старої людини: ми чинимо на неї тиск, наполегливо домагаючись ефектів у праці та в молитві. Таким чином можемо довести до того, що в дитині народиться нова форма старої людини; наприклад замість ліні появиться пиха досконалості – яка більш небезпечна і яку набагато важче переборювати. Можливо, дитина й почне добиватися кращих результатів у навчанні чи більш прикладатися до молитви. Яка однак з того користь, якщо в той же час закріпиться в ній переконання, що вона тоді більш кохана, коли більш успішна? Саме у такий спосіб виникає в людині фальшивий образ Бога, який показує Його як Того, Хто людськими успіхами обумовлює свою любов. З'являється також згубна тенденція, щоб старатися здобути Небо спираючись на свої заслуги.
Використовуючи засоби та способи діяння старої людини ми не зможемо нікому допомогти у єднанні з Богом. Тому нам слід, у ставленні внутрішнього сокрушення, смирення та довірливого очікування всього від Бога, - відкриватися на присутність Ісуса, щоб Він сам, послуговуючись нами, формував тих, які нам довірені. (пор. Зошит № 28) 
 
пропозиція запитань для груп ділення:
 
- у наслідок яких моїх невластивих старань та зовнішнього впливу появилися в мені нові іпостасі старої людини? 
- на які “свої власні засоби та методи спираюсь”, коли хочу когось «виховувати»? що з цього виникає?
- як тоді стараюся про “смиренність, каяття і довірливе очікуванням всього від Бога” - щоб “щоб Він сам, послуговуючись мною, формував тих, які мені довірені”? 
 
для медитації: Мт 15, 14
 

 
15ІІІ. Підготувати в глибині серця житло для Божественного Гостя
Піддаватися діянню Святого Духа – як зростання у вбираючій пасивності (1)
 
На Останній Вечері Ісус сказав апостолам: “Багато ще я маю вам повідати, та не перенесли б ви нині. Тож коли зійде той, Дух Істини, Він і наведе вас на всю правду”. Напередодні смерті Христа апостоли ще не були здатні прийняти усе Його вчення, тому що ще не зійшов на них Святий Дух. Чому Святий Дух не зійшов на апостолів відразу, щойно на початку, коли зустріли Ісуса та пішли за Ним? Адже, коли б так сталось, вони до кінця зрозуміли б Його вчення. Натомість вони увесь цей час небагато розуміли з того, що їм говорив Ісус. Святий Дух однак не міг тоді зійти на них, тому що вони не мали потрібної настроєності, не були ще оголені, не мали справжньої покори, не мали також справжньої віри – віри, яка є безпорадністю і всього очікує від Бога.
Віруюча людина мусить бути позбавлена системи забезпечень. В житті апостолів це видно дуже виразно. Процес оголення провадить або до бунту і відходу від Бога, або до більш динамічної віри і більшого довірення Богу. Багатий юнак, який з такою палкістю питав Ісуса, що має робити, щоб осягнути життя вічне, зрештою відмовився піти за Господом. Не бажав все залишити, не хотів оголення.
В душі Петра могло зродитися певне почуття вищості і задоволення – ось той не пішов за Господом, а ми дійсно залишили усе. І з цим не можна сперечатись. Петро дійсно покинув родину, свою працю. Так само Йоан і Яків. Але, як це звичайно трапляється, людина в миттєвому пориві готова все віддати Богу, а потім – готова все забрати собі назад.
Апостоли, наприклад, Йоан і Яків, які все залишили заради Ісуса, пізніше стали такі самовпевнені. У них склалась чітко обрисована картина земного царства Ізраїля, в якому вони хотіли б зробити кар’єру. Адже в прагненнях ці апостоли привласнили собі перші місця в царстві Ісуса. Духом це вже справжні фарисеї. Їх фарисейство проявилось дуже чітко, приміром, в ситуації, коли Ісус по дорозі до Єрусалиму хотів пройти через одне самарянське село, але його мешканці з-за своє нетерпимості до євреїв не прийняли Його. Тоді Яків і Йоан, прозвані “синами грому”, запропонували: ”Господи, хочеш – ми скажем, щоб вогонь зійшов з неба і пожер їх”. Це вже виразна риса фарисейства; вони – кращі – вимагають кари для тих, гірших.
Можна залишити все і піти за Господом, а пізніше відчути себе великим, кращім від іншим, тобто прийняти отруту фарисейства. Це сталось і з апостолами. Проте бачимо, поки вони такі фарисейські, поки так багато собі привласнюють, Святий Дух не може зійти на них. Святий Дух, однак, не зійде на людину, багату духом, про яких Ісус скаже: “горе ж вам, багатим”. Він не може зійти на людину, яка самовпевнена, яка багата духом, бо така людина замкнута на Його сили, на сили Отця вбогих.
 
пропозиція запитань для груп ділення:
 
- у яких ситуаціях я намагався поспішаючи, випередити Божі діяння? що з цього вийшло?
- як мені “траплялося в миттєвому пориві все віддати Богу, а потім – все забирати собі назад”? як тоді проявлялося моє фарисейство?
- які періоди “бунту і відходу від Бога” привели мене “до більш динамічної віри і більшого довірення Богу”?
 
для медитації: Лк 6, 24. 9, 54; Йн 16, 12-13
 


16ІІІ. Підготувати в глибині серця житло для Божественного Гостя
Піддаватися діянню Святого Духа – як зростання у вбираючій пасивності (2)
 
В житті апостолів можна виразно побачити етапи їх наближення до Бога. Спершу в їх житті була галилейська весна, радісна і сповнена мрій. Лише згодом почали з’являтись на горизонті чорні хмари, почало доходити до конфліктів з фарисеями, виникли страх і боязнь перед ними – перші проблиски очищень і перші випробування в їх житті. Саме тоді Тома, свідок нещодавніх спроб каменувати і схопити Ісуса, з виразною покірністю долі, близько до розпачу сказав: “Ходімо й ми з Ним, щоб разом померти”. Це були вже не ті тріумфуючи апостоли галилейської весни. Вони почали боятись, бо наростала конфронтація з елітою народу, з могутністю, яку в тих часах являли фарисеї і садукеї.
Крайнє очищення і справжнє випробування віри сталось під час страждань Христа. Велика П’ятниця, той день страждань Ісуса, через які звершилось Відкуплення світу, це для апостолів була ніч, повна очищення. Все тоді для них завалилось, все пропало. Не було Царства, Ісус програв, не було жодних перспектив на майбутнє, нічого було очікувати, залишився тільки розпач.
Хтось сказав: якщо ти не пройшов через тест розпачу, то, фактично, нічого не знаєш. Апостоли пройшли через такий тест розпачу у Велику П’ятницю. Вони, фарисеєї по духу, були в той день позбавлені всього. Після Воскресіння цю ніч ще просвічували блиски появ воскреслого Христа. Апостоли побачили, що Він живий, що є посеред них. Але це вже була інша присутність, яка не давала цілковитого забезпечення і відчуття стабільності. Це вже була не та колишня людська природа Христа. Вона була інша, прославлена і мовби неземна, яка проникала крізь замкнені двері, так, що іноді вони мали сумніви, чи це дійсно їх Вчитель.
На цьому ще не закінчились їх випробування, їх ніч очищень. Ці десять днів, від Вознесіння до Зіслання Святого Духа, також були для апостолів випробування віри і подальшим оголенням. Тоді остаточно була забрана у них людська природа Ісуса, яка досі являла для них головну опору. Після цього вже не лишилось жодної опори. Молода Церква, що народжувалась “на горниці” і перебувала на молитві, була позбавлена усього.
Теологія внутрішнього життя говорить, що під час другої ночі, найтяжчої, з’являється Марія, яка своєю присутністю цю ніч осяює. Так теж було “на горниці”. Там апостоли не були самі, з ними була Марія, Та, яка ніколи не піддалась відчаю і віра якої ніколи не похитнулась. Вона перебувала з ними як взірець віри і витривання на молитві, взірець очікування на Святого Духа. Апостоли, повністю вбогі, які вже нічого не мали, не мали зримого знаку людської природи Ісуса, чекали разом з Нею. Саме тоді зійшов на них, таких беззахисних, в цілковитій пустці, Святий Дух, який, – як говорить літургія, – є Отцем вбогих. Тоді зійшла на них Його сила. Тільки зміцнені таким чином, вони були послані здобувати світ для Христа. (пор. РпВ)
 
пропозиція запитань для груп ділення:
 
- коли я переживав «весну» близькості Бога? якими мріями була сповнена?
- які «чорні хмари» у житті вірою слідували за тим радісним часом?
- що було для мене «тестом розпачу»? якими після нього стали моя віра, надія та любов?
- як Діва Марія була зі мною на цих етапах?
 

 

17. ІІІ. Підготувати в глибині серця житло для Божественного Гостя

Піддаватися діянню Святого Духа – як зростання у вбираючій пасивності (3)

 
Св. Йоан в своєму Євангелії передає нам Христову обітницю, що Утішитель, Святий Дух, коли прийде, переконає світ у грісі. Тож однією з функцій Святого Духа, який сходить на світ, є переконання нас у нашому грісі. Це вступна, фундаментальна для внутрішнього життя благодать, яку уділяє нам Святий Дух, щоб ми могли бути переконані в нашому грісі, в тому, що ми грішники.
Однак недостатньо прийняти цю першу благодать Святого Духа. Якщо б ми пізнали в собі лише реальність гріха, вона могла б нас знищити. Наше життя було б єдино згинанням під тягарем власного зла; було б позначене тривогою, стресом та смутком. В нас мусить бути відкритість на наступні дари Духа, на відкриття через віру любові Бога до нас.
Папа Йоан Павло ІІ в своій проповіді у Варшаві сказав пам’ятні слова: “Людину не можна до кінця зрозуміти без Христа. А вірніше: людина не може зрозуміти саму себе до кінця без Христа”. Це означає, що якщо ти не береш до уваги те, що в твоє життя увійшов Христос, твій образ самого себе урізаний, і таким чином фальшивий. Якщо Святий Дух покаже тобі, що ти грішник, а ти не відкриєш Христа, який тебе любить, можеш не витримати. Деякі стосунки так важливі для людини, що мовби увіходять до її істоти. Взаємини любові є одними з них. Ми не можемо пізнати себе без Христа, тому що без Христа не пізнаємо, що ми укохані, що були відкуплені і вибрані. Це обрання, ця любов складає суттєву частку твого “я” і від цього не можеш боронитись.
Існує також друга частина вище згаданої правди: Не можна пізнати Христа, не пізнавши людини. Ми не можемо зрозуміти, ким є Бог, не можемо теж повірити в Його велич і Його любов до нас, якщо спершу не відкриємо самих себе. Коли б Христос любив би тебе, тому що ти вартий любові, не було б в цьому нічого особливого. Також і людина, навіть невіруюча, може любити того, хто цього вартий. Любов Христа, як Божа аґапе, це любов, яка сходить звисока і любить те, що є негідним, аби могло гідним стати. Чим більш виразно побачиш свою грішність, чим більш чесно визнаєш її, тим краще ти відкриєш Христа і повніше повіриш в Нього. Такий парадокс віри – не можна пізнати Христа, не пізнавши людину. Тому можна сказати, що Христа дійсно пізнають лише святі, оскільки вони до глибини пізнали себе і побачили безмір своєї грішності. Це дозволило їм відкрити шаленство Бога, що вони не раз виражали в своїй молитві, визнаючи: “Боже, Ти збожеволів, якщо мене, такого грішника, так любиш!” Тут можна побачити характерний для кожного справжнього релігійного переживання момент подиву. Людина, яка пізнала, що є грішником, і повірила в любов, почала помічати, що Бог справді збожеволів в своій любові до неї. (пор. РпВ)
 
пропозиція запитань для груп ділення:
 
- як сприймаю дії “Святого Духа, Який”, через другу людину, “переконує мене у моєму грісі”?
- як, у спілкуванні з Христом, у світлі Божої Любові, пізнаю самого себе та інших?
- як пізнавання себе та другої людини, приводило мене до глибшого пізнавання «шаленство Бога»? 
 

для медитації: Йн 16, 8 

_дорога_до_святості_17.doc 

  

18. ІІІ. Підготувати в глибині серця житло для Божественного Гостя

Піддаватися діянню Святого Духа – як зростання у вбираючій пасивності (4)

 
Чутливість на діяння Святого Духа
 
Дозволь Святому Духу нести тебе
Нове народження, про яке говорить Никодиму Ісус, має уможливити тобі повне відкриття на Бога. Має зробити тебе таким чутливим на діяння Святого Духа, як повітряна куля вразлива на кожний повів вітру.
Повітряна куля не знає звідкіля віє вітер і куди несе її. Цілковито піддаючись його діянню.
Вдруге народжена людина повинна бути власне так покірна діянню Святого Духа.
Коли станеш “новою” людиною, не будеш надмірно аналізувати своєї ситуації, ані намагатись до кінця все зрозуміти. Звісно, не перестанеш роздумувати, але буде цей аналіз дуже стриманий. Скеруєш його не на зрозуміння, звідкіля віє вітер Святого Духа і куди тебе веде, але на те, щоб в повноті бути слугою-невільником цього віяння Божого вітру, щоб бути цілковито покірним Його діянню і очікувати усього, що Він захоче вчинити з тобою – без огляду на те, до чого тебе це доведе.
 
Мертвий як “цегла”
Проте, коли придивишся до свого життя, побачиш, як дуже стараєшся все зрозуміти і знати, і як водночас сильно  хочеш нав’язати Богу власну волю, власну концепцію  свого життя.
Побачиш, що у відносинах з тихим повівом Святого Духа ти нерухомий як цегла, яка попри вітер лежить там, де її покладено; що ти так зосереджений на собі, на власних планах і поглядах, що стосовно дії Святого Духа залишаєшся нерухомий, наче мертвий. Насправді у якийсь спосіб її відчуваєш, але маєш вже готовий і наперед визначений план свого діяння.
Якщо збережеш поставу “цегли”, цілковито перекреслиш можливість піддання діянню Святого Духа і співпраці з благодаттю.
Будеш сам турбуватись про себе і вирішувати проблеми свого сьогодення чи майбутнього так, наче Бога немає.
Будеш любити себе аж до погорди Богом  .
Що таку людину – “цеглу” могло би зрушити і зробити вразливою на повів Святого Духа?
– Мусив би це бути певний різновид смерчу. Тільки смерч в стані піднести невразливу на звичайний повів вітру важку цеглу. Тільки ж тоді може зазнати знищення усе оточення, може навіть пів міста, в якому ця цегла знаходиться.
В житті святих бували такі події.
Бог, щоб когось навернути, допускав ситуації, які для даної особи і її оточення були справжнім, сіючим спустошення, смерчем. – А все заради того, щоб якась людина навернулась, щоб відкрилась на діяння Святого Духа і щоб могла освятитись.
І хоча в деяких випадках спустошення було великим, проте пізніша святість цього навернутого спричиняла, що ставав він таким особливим каналом благодатей, що не тільки виправляли вони знищення, яке виникло внаслідок “смерчу”, але з надміром розливались на всіх, котрі зазнали якої-небудь шкоди, а також на тих, котрі взагалі не постраждали.
 
Не чекай на ураган
Не кожний, хто зазнає великих бур і хто перед обличчям повсталих труднощів відкривається на Бога і піддається Його волі, пізніше вже постійно піддатливий Святому Духу.
Якщо бачиш, що ти наче цегла, не чекай, аж прийде ураган, який торкнеться не лише тебе, але й усього твого оточення.
Визнай цю пізнану правду про себе і з глибини твоєї вбогості благай Марію: Маріє, котра тримаєш мене на своїх руках як свою дитину, вчини, щоб я, котрий “стійкий” проти діяння Твоєї благодаті як цегла проти вітру, став “повітряною кулею” на вітрі Святого Духа. Прошу Тебе, Ти сама переміщуй мене туди, куди Святий Дух хоче мене привести. Не хочу знати, звідкіля цей Божий вітер приходить і куди прямує, не хочу до кінця всього розуміти, не хочу нав’язувати Богу жодних власних поглядів і планів. Хочу бути так як Ти цілковито покірним Йому. Однак, Ти знаєш, що буде це можливо тільки тоді, коли Ти, попри те, що я наче цегла, переміщуватимеш мене на своїх руках туди, куди захоче Святий Дух. Хочу бути Твоїм слугою – невільником, виконуючим в усьому Твою волю, щоб міг завдяки Тобі відповісти на найтихіше віяння Святого Духа. (пор. Зошит № 10)
 
пропозиція запитань для груп ділення:
 
- що роблю для того, щоб жити як “вдруге народжена людина”? як сам Бог допомагає мені для цього?
- коли помічаю, що стаю “мертвий як «цегла»”?
- якими життєвими «ураганами» Господь перемінював мої “вже готові і наперед визначені плани діяння”?
- які “особливі канали благодатей” появилися після того, як перейшли по мені життєві «смерчі»? як вони відкрили мене на присутність Діви Марії? 
 
для медитації: Йн 3, 1-21
 


19ІІІ. Підготувати в глибині серця житло для Божественного Гостя

Піддаватися діянню Святого Духа – як зростання у вбираючій пасивності (5)
 
Зло мислення по-людськи
 
Коли людина думає і діє по-людськи, то через свій брак віри, перешкоджає реалізації Божих задумів – навіть тоді, коли робить щось, що могло б здаватись добрим, наприклад, коли виконує вчинки милосердя. Відбувається це так, тому що в даному випадку такий вчинок може не відповідати Божій волі.
 
Коли  “потішання” стає провиною
Дуже часто не усвідомлюємо собі, чим в очах Божих є мислення і діяння по-людськи. Про це говорить фрагмент Євангелія: “Тоді Петро, взявши Ісуса набік, став Йому докоряти: “Господи, хай Тебе Бог береже! Це хай не станеться з Тобою”! Він обернувся і сказав Петрові: “Геть, сатано, від Мене! Ти Мені спокуса, бо думаєш не про Боже, а про людське”.
Цей незвично сильний характер Ісусових слів пояснює біблійний коментар: “Слова, які Ісус промовив до Петра, такі міцні, як ті, котрі Він промовив під час спокуси у пустелі до сатани (пор. Мт 4, 10). Петро, у своїй добродушності і нерозумінні Ісусової місії страждання, відкидав навіть саму думку про призначення принести себе у добровільній жертві. І в цьому був для Ісуса згіршенням у сенсі спокусника. Свідоме відкинення страждання зі сторони Ісуса було б бунтом проти Бога. В розумінні Ісуса, слова Петра були проявом такого ставлення і такої внутрішньої постави, яку по відношенню до Нього прийняв сатана, та як про місію Месії думали люди. Отже, нічого дивного, що в цей момент Ісус відчув себе самотнім. Проти Нього став сатана, проти Нього стали люди, особливо очільники вибраного народу; в їхньому колі Ісус побачив також свого улюбленого учня”.
Дивлячись по-людськи, бачимо в цій сцені, як Петро утішає свого Вчителя, як виконує один із вчинків милосердя: “Утішати засмучених”. У підстав його поведінки могло бути людське почуття любові і справжня людська турбота про улюбленого Вчителя. Петро робить це навіть в ім’я Боже – “Господи хай Тебе Бог береже”. Тим часом, ця людська турбота і це «втішання», були кваліфіковані Христом, як найбільш тяжка провина Петра, про що свідчать ці викликаючи жах слова: “Геть сатано від Мене! Ти мені спокуса”. Таким чином, навіть утішання засмученого, а отже щось, що відповідає духові Євангелія, якщо є дією лише чисто людською, може бути чимось дуже поганим. Діяння бо по-людськи, не є згідним з задумом Бога стосовно даної ситуації, відносно того, чого Він в даний момент очікує від нас. Тому, навіть тоді, коли беремося за щось в ім’я Боже, можемо стати знаряддям сатани.
Мислення і дія по-людськи суперчить планам Бога і, в якійсь мірі, перекреслює Його наміри.
Ступінь зла - пропорційний розмірам Божої справи, яку, через брак співпраці з даною нам благодаттю, можемо звести нанівець.
Бог, котрий робить людину відповідальною за здійснення Його спасительних планів, обдаровуючи когось особливим чином, також очікує від нього чогось особливого. Проте, коли така людина думає і діє на людський спосіб - стає перешкодою для Божого діяння. Пригальмовує реалізацію Божого плану, який мав бути  спасенним, як для неї, так і для інших. (пор. Зошит № 15)
 
пропозиція запитань для груп ділення:
 
- яке моє “міркування і діяння по-людськи, через брак віри, перешкодило реалізації Божих задумів”?
- як Петрова “добродушність і нерозуміння Ісусової місії” продовжилася у моєму  житті? яку відповідь Господь давав мені?
- хто, у цьому сенсі, ставав для мене спокусником?
- що стараюся робити для того, щоб “людське почуття любові і справжня людська турбота” були “згідними з задумом Бога стосовно даної ситуації, відносно того, чого Він в даний момент очікує від нас”? 
 
для медитації: Мт 16, 22-23
 

 
20ІІІ. Підготувати в глибині серця житло для Божественного Гостя
Піддаватися діянню Святого Духа – як зростання у вбираючій пасивності (6)
 
Зло мислення по-людськи
 
«Проціджувати комара» та «ковтати верблюда»
У нашому житті можемо помітити чітку тенденцію зосереджуватись на другорядних справах, а обминати те, що справді важливе. Коли підкоряємось цій схильності, яку Ісус називає проціджуванням “комара” та ковтанням “верблюда”, – можемо перекреслювати нашу співпрацю з Богом.
Другорядні справи часто нас так сильно поглинають, що ми вже і не в змозі побачити того “верблюда”, якого тоді без жодних докорів сумління ковтаємо. Тим часом, у порівнянні з ним, тобто з гріхами, які протистоять реалізації важливих спасенних планів, інколи навіть тяжкий гріх може бути чимось другорядним, хоча такий вислів здається нам шокуючим.
Така ситуація характерна для нас. Сатана бо, досконало знаючи людську природу, застосовує до нас метод так званої удаваної атаки. Бажаючи вразити нас в саме серце, симулює атаку і змушує нас зосередитись власне на проціджуванні “комарів”, а тоді наче непомітно ковтаємо “верблюда”. І так він досягає успіху: нівечить нашу співпрацю з благодаттю, нашу співучасть у справі спасіння, до якої закликає нас Бог. Можливо, тільки після смерті, коли опинимось у чистилищі, зрозуміємо, якою великою перешкодою ми були для діяння Божої благодаті, як цілковито інакше в очах Бога виглядали наші дії, навіть ті, з вигляду добрі.
Мислення по-людськи супроводжує нас часто, на різних етапах духовного життя. Звісно, по мірі з’єднування нашої волі з волею Бога, силою Його особливої благодаті, можемо бути часто від нього збереженні, разом з тим, до кінця життя можемо йому піддаватися. Тому дуже важливо, щоб ми, визнаючи це, з довір’ям просили про чудо збереження нас від такого мислення. (пор. Зошит № 15)
 
пропозиція запитань для груп ділення:
 
- які наслідки «проціджування комарів» мною у минулому спостерігаю тепер?
- які “справи мене сильно поглинають”? як перевіряю, чи вони не “другорядні”? коли це помічаю?
- хто відкриває мої очі, щоб я міг не ковтати «верблюда»?
  
для медитації: Мт 23, 24
 

  
21ІІІ. Підготувати в глибині серця житло для Божественного Гостя
Піддаватися діянню Святого Духа – як зростання у вбираючій пасивності (7)
 
Піддатись діянню Святого Духа
 
Про те, як діє Святий Дух, Ісус говорить в розмові з Нікодимом: “Вітер віє, куди забажає, і шум його чуєш, а не віддаєш, звідки приходить і куди відходить. Так бо і з кожним, хто народжується із Духа”. Людина, котра відкривається на благодать, котра піддається діянню Святого Духа, помічає це діяння в своєму житті, але не знає, звідкіля воно приходить і до чого прямує.
Цю ситуацію можна змалювати за допомогою образу вкинутого у річку човника з кори, який, щоб досягнути визначеної мети, мусить триматись головної течії.
Ріка зазвичай робить численні півкола, утворюючи різноманітні меандри; тому, не знаючи достатньо топографію терену - не знаємо, чи тоді пливе вона в напрямку свого гирла, коли її плин спрямований на північ, чи може тоді, коли біжить на схід. Отже, кинутий в її течію човник з кори, буде також багаторазово змінювати напрямок, пристосовуючись до плину річкових хвиль.
Подібно є з нашим перебуванням у течії волі Доброго Бога. Без такого безперервного пристосування до Божої волі, доплисти до Мети – до вічного щастя участі у внутрішньому житті Бога, було б не можливим. Метою нашого життя є святість, а до неї приходять лише такою дорогою.
Ти теж маєш в кожну мить свого життя піддаватись діянню Святого Духа, хоча найчастіше не будеш знати, куди Він тебе провадить. Тому потрібно, щоб ти до цього незнання відносився з пошаною і погоджувався на такий стан. Потрібно, щоб ти задовольнявся тим, що Бог в дану мить захоче тобі показати. Не мусиш знати Божу волю відносно майбутнього.
Мислення про те, що Боже, яке можна порівняти до перебування у головній течії ріки Божої волі, це, між іншим, погодження на те, що багато речей не будеш знати, і прагнення, щоб попри це, завжди лишатися у цій течії. (пор. Зошит № 15)
 
пропозиція запитань для груп ділення:
 
- що мені заважає/допомагає “безперервного пристосовуватись до течії Божої волі”?
- наскільки моя “Мета – вічне щастя участі у внутрішньому житті Бога”?
- як зайві бажання “знати Божу волю відносно свого майбутнього” заважають мені жити у Божій благодаті? що роблю з такими спокусами? 
 
для медитації: Йн 3, 8 

_дорога_до_святості_21.doc  



22ІІІ. Підготувати в глибині серця житло для Божественного Гостя
Піддаватися діянню Святого Духа – як зростання у вбираючій пасивності (8)
 
Первородний гріх призвів до того, що човник наших перших батьків, який раніш, завдяки досконалому керму, знаходився завжди в головній течії Божої волі, втратив своє управління. І хоча Христос через свою Жертву Відкуплення знищив той гріх, проте залишилися його наслідки. Тому човник, котрим ми пливемо по річці Божої волі, має - можна так висловитись - потріскане кермо. Людина втратила цей особливий Божий дар, яким було мислення про те, що Боже, і життя згідно з волею Творця.
 
Щоб залишатись в головній течії Божої волі
Який є вихід з ситуації, коли після первородного гріха нагадуємо вже не човник, що пливе головною течією, а скоріше кору з дерева, яка, не маючи керма, увесь час випадає з головної течії і зупиняється десь у прибережних заростях?
Усе залежить від твоєї вільної волі, від того, чи захочеш піддавати свою волю волі Божій, чи силою благодаті будеш хотіти через покірну молитву, жертву, зречення позбуватись своїх планів та роздумів – свого мислення по-людськи.
 
Співпраця з провідником душі
Проявом твого прагнення, щоб думати по-Божому, може бути співпраця з духовним провідником, суттєвим елементом якої є довіра і слухняність, котрі йому виявляємо.
Завдяки слухняності духівнику, будеш весь час наново «буксируваний» у головну течію ріки Божої волі.
Оскільки ми весь час випадаємо з течії Божої волі, потрібно, щоб ми до неї вертались також в перервах між зустрічами з духовним провідником. А в цьому може допомогти нам наша духовна Матір – Марія.
 
Марія – твоє «кермо»
У словах: “Ось Матір твоя” Ісус дає нам для використання найчудовіше кермо – свою Мати.
Це особливе кермо можеш уживати безперервно.
Марія допоможе тобі повернутись – щоб лише ти з покорою звернувся до Неї; з покорою, тобто вже без власних планів та поглядів і з готовністю погодитись з усім, що Вона схоче тобі запропонувати.
Якщо тим кермом, яким є для кожного з нас Божа Матір, будеш користуватись як найчастіше, якщо із вірою будеш благати: “Маріє, зроби зі мною, що хочеш”, то постійно будеш вертатись до головної течії річки Божої волі.
В кожній важкій ситуації намагайся Її просити: “Маріє, Ти знаєш, що я, Твоя дитина, не в змозі власними силами бути вірною Богу, що я не в силі не думати по-людськи. Тому прошу Тебе про порятунок. Допоможи мені звільнитись від такого мислення і від моїх власних планів. Ти сама керуй човником мого життя, який пливе рікою Божої волі”.
А оскільки «кора» увесь час випадає з головної течії, тому також і твоє благання мусить бути як можливо найчастішим. Тоді кожне твоє падіння закінчуватиметься тим, що будеш підніматися.
Вона сама буде тебе піднімати, бо такою є роль матері.
Завжди, коли станеш перед Марією безпорадний і «порожній» – без власного бачення, Вона наповнить тебе Своїм власним спрямуванням на Бога. (пор. Зошит № 15)
 
пропозиція запитань для груп ділення:
 
- що відбувається в мені та навколо мене, коли “знаходжуся/не знаходжуся у головній течії Божої волі”?
- наскільки шукаю допомоги духовного провідника – заради повернення “у головну течію ріки Божої волі?
- коли переконувався, що Марія – терпеливе й “найчудовіше кермо” від Милосердного Ісуса? як воно «працює»?
 
для медитації: Йн 19, 27
 

 
23ІІІ. Підготувати в глибині серця житло для Божественного Гостя
Піддаватися діянню Святого Духа – як зростання у вбираючій пасивності (9)
 
Коли течія Божої волі змінюється
Течія ріки Божої волі може змінюватись від повільної аж до бурхливої, цілковито інакше, ніж у випадку течії звичайної ріки. В початковому своєму плині течія Божої волі може бути повільна, однак, пізніше стає чимраз більш швидка, але на кінець переходить у стрімкий, бурхливий потік, з якого дуже легко випасти.
Той хто йде швидко до святості, входить у стрімку течію і мусить тоді дуже міцно триматись руки Божої Матері. Таким міцним триманням руки Марії є, між іншим, чітке дотримання вказівок духовного провідника.
 
Повінь, яка дозволяє вивести човник з густих заростей
Щоб човник без керма вивести з прибережних заростей, мала б настати повінь. Тільки повінь могла б звільнити його з заростей, але кожна повінь пов’язується з залиттям навколишніх теренів, а отже, спричиняється до страждання багатьох людей.
Деякі святі досвідчували таких «повеней». Бог хотів, щоб піддались вони Його волі, навіть коштом великого спустошення у їхньому оточенні. Говорить про це історія пророка Йони. Богу так дуже залежало на тому, щоб Йона виконав Його план, щоб був готовий знищити корабель, на якому той хотів віддалитися від міста, до якого був посланий.
Коли б Йона, після того, як надійшов шторм, не визнав своєї провини, Бог міг би допустити знищення корабля. Одначе він відповідав би за страждання багатьох невинних людей і за їхню смерть, якій могли б, у цій драматичній ситуації, товаришувати лихослів’я гинучих.
Отже, не варто чекати повені, зрештою вона може ніколи не настати, і тоді ти до кінця життя залишався б у заростях, замість того, щоб плисти стрімкою течією ріки Божої волі.
 
Крайні ситуації – допомога у випливанні з мілини
Господь Бог, щоб допомогти тобі випливати з мілини, може ставити тебе у крайні ситуації. Можливо і ти неодноразово будеш відчувати себе адресатом Христового блаженства: “Блаженні засмучені, бо будуть утішені. Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи Мене ради”.
Крайні ситуації роблять тебе безпорадним і може тоді почнеш кричати до Бога.
Такою ситуацією може бути виснаження і перевтома. Коли досвідчиш власної немочі, чи то на молитві, чи в площині виконування своїх обов’язків,  може тоді почнеш позбуватися власних планів і власних уявлень про життя, а Бог зможе наповнювати тебе Собою. Тоді також зможе обдаровувати тебе благодаттю особливого піддавати себе Святому Духу. Саме завдяки цій благодаті зможеш думати по-Божому. (пор. Зошит № 15)
 
пропозиція запитань для груп ділення:                             
 
- як “змінювався, від повільного аж до бурхливого”, плин течії Божої волі щодо мене? якими засобами я зміг «моніторувати» ці процеси?
- якими життєвими «повенями» Добрий Бог не дозволяв мені “залишатися у заростях (…) власних планів і власних уявлень про життя”?
- чим близький мені пророк Йона?
 
для медитації: Йона 1, 3 – 2, 1; Мт 5, 5 
 

 
24ІV. Дорога через ніч до світла (1)
 
Досвідчення «ночі почуттів»
 
Прямування до досконалої любові пов’язано з переходом через очищення. Вони можуть мати форму вступних очищень; пізніше більшість входить в «ніч почуттів» і, нарешті, деякі особи впроваджуються в «ніч духу».
«Ніч почуттів» – надзвичайно важливий період для розвитку внутрішнього життя і переміни наших сердець. Проходячи через цей період, ми часто не розумітимемо досвідчень, які нас зустрічають. Натомість Бог буде очікувати від нас безмежної довіри – довіри всупереч почуттям, досвідченням, навіть всупереч нашому розуму. 
 
Розпізнавальні знаки «ночі почуттів»
На етапі «ночі почуттів» ми втрачаємо, часто на багато років, наш емоційний контакт з Богом, а також здатність самостійного долання різних життєвих проблем. Тоді краще пізнаємо власну пиху і егоїзм.
Св. Іван від Хреста, говорячи про знаки, що дозволяють розпізнати «ніч почуттів», виділяє серед них три, як найбільш типові й характерні, і зазначає, що вони стають такими знаками тільки тоді, коли виступають разом. Вони дозволяють відрізнити «ніч почуттів» від стану байдужої прохолоди, застиглості, в якому можемо тривати в результаті браку старанності і добровільної невірності Богу. 
 
Важкі випробування віри, що торкаються розуму
На етапі «ночі почуттів» розум не знаходить опори у створених речах.
В залежності від ступені інтенсивності очищень людина відчуває враження меншої ефективності праці свого розуму. Його свідомість, перед тим справна, зараз не дає їй можливості поглиблення певних таємниць, час від часу стає абсолютно нездібна до розумового мислення.
Тоді можеш стати малоактивним у своїй професійній праці, а сфери, в яких раніше ти мав досягнення і в яких вмів виказати обізнаність в багатьох питаннях, можуть оказатися твоєю найслабкішою стороною.
Як же боляче це може вразити когось, хто будучи спеціалістом у якійсь сфері, раптом розуміє, що власне неспроможний зрозуміти найпростіших речей. Це насправді важке випробування віри, адже ця своєрідна неспроможність розуму стає очевидною не тільки для нього, але й для оточення. 
 
Випробування віри, що торкаються волі і пам’яті
 Досвідчення власної слабкості торкається також і волі. Бог «віднімає солодкість волі», як це окреслює св. Іван від Хреста.
Наша воля стає «яловою», без почуттів і вподобань; ніби ми приймаємо рішення виконувати Божу волю, але вони мов позбавлені смаку, ми не відчуваємо, що виконуємо Божу волю. Так як їжа без солі і приправ немає властивого смаку, так прийняття нами рішень у цей період не приносить нам задоволення, бо позбавлене відчуття, що ми виконуємо Божу волю. (пор. Зошит № 5)
 
пропозиція запитань для груп ділення:                             
 
- що роблю, коли все “стає «яловим», без почуттів і вподобань”?
- коли старався проявляти “безмежну довіру Богові – всупереч почуттям, досвідченням, навіть всупереч розуму”?
- хто товаришує мені у процесі “переходу через очищення”? як молюся до Доброго Бога про/за таких людей?
 
для медитації: Іов 5

_дорога_до_святості_24.doc 


 
25ІV. Дорога через ніч до світла (2)
 
Сенс спокус
 
Чому Господь допускає такі спокуси?
Насамперед для того, щоби очистити нас від пихи.
Спокуси цього роду насправді пронизливі, розчавлюють нашу пиху, оскільки св. Іван говорить, що вони стають часто «більшим стражданням ніж смерть».
Боротьба з ними на етапі «ночі почуттів» не може обмежуватися до відокремлення від внутрішнього джерела спокус і відмовляння від того, що пробуджує нашу уяву, а саме певних контактів з людьми, невідповідних книжок чи преси, від оглядання невластивих фільмів – це все замало, бо сатана спроможний видобувати з нашої уяви образи минулого, які дуже довго можуть нас мучити. Недостатньо відвернути увагу і спробувати мислити про щось інше, адже образи і уява, що нас мучать, все рівно будуть повертатися.
В такий ситуації наше завдання – боротьба з пихою, особливо зі спокусами величі і буття кимсь, бо це вони – одна з головних причин цього типу досвідчень.
Кожна людина, принаймні до цього етапу, хоче бути кимсь, хоче бути важною, цінованою, поміченою, як дома, серед найближчих, так і на роботі і у власному середовищі.
Спокуси проти чистоти – це для нас заклик до боротьби з прагненням бути кимсь великим.
Бажай бути ніким в очах інших, бажай бути забутим, погордженим, відкинутим. Нелегко прийняти таку поставу, але якщо хочеш, щоби цього роду спокуси мучили тебе менше, мусиш хотіти бути останнім. Треба, щоб ти хотів ставати перед Богом впродовж молитви, як жебрак перед обличчям Найвеличнішої Святості.
У звільненні від прагнення величі нам можуть допомогти скеровані на нашу адресу різного роду оскарження.
Якщо ці оскарження слушні, вони нам нагадують про наше зло і оберігають від стану, коли ми не помічаємо його в собі. Неслушні різнорідні оскарження повинні давати уяву, що в нашому житті могло би статися, якщо би Господь нас від цього не оберіг. Тому тішся, принаймні бажай тішитися, коли ти неслушно оскаржений. Це поможе в очищеннях, а може завдяки цьому будеш звільнений від нав’язливих спокус проти чистоти. (пор. Зошит № 5)
 
пропозиція запитань для груп ділення:                             
 
- як сприймаю ситуації, якими Добрий Бог старається “розчавлювати мою пиху”?
- як пояснення: “спокуси проти чистоти – це для мене заклик до боротьби з прагненням бути кимсь великим” допомагають упорядкувати моє духовне життя?  
- як Він формує мене через “скеровані на мою адресу різного роду оскарження”?
- як часто перебуваю на “молитві, як жебрак перед обличчям Найвеличнішої Святості”?
 
для медитації: 2 Кор 12, 7нн
 

 
26ІV. Дорога через ніч до світла (3)
Спокуси, які знищують бастіон доброї думки про себе
“Час від часу на душу опускається у цій ночі дух богохульства. Він мучить душу у всіх її думках і поняттях страшними святотатствами, несподіваність і вплив яких на уяву буває таким великим, що душа судить, мов би їх промовляла. Це дуже важке терпіння”.
Це особливим чином торкається тих, хто раніше вважав себе бездоганним перед Богом.
Хтось, будучи у третьому помешканні, вважав, що він досконалий, мусить зазнати гіркоти спокус, які розчавлюватимуть його добру думку про себе. Якщо до нас приходять нав’язливі богохульні думки, часто, наприклад, під час Євхаристії, під час адорації чи молитви, тоді ми дійсно роздавлені важкістю таких думок. Ти в цілому не хочеш так думати, проте ці думки постійно в тобі існують. Хочеш бути відкритим, хочеш любити Бога, і водночас бачиш в собі протиставлення цим прагненням. Нічого дивного, що тоді починаєш себе відчувати найгіршим, після чого це відчуття переходить у впевненість, що ти дійсно найгірший.
Тоді твоя молитва починає бути молитвою митаря, а саме когось, хто немає жодних ілюзій і знає, що всі інші кращі за нього.
 
Муки скрупульозності
Дуже часто випробування «ночі почуттів» – це досвідчення скрупульозності. “Коли настає час, знов – пише св. Іван – на душу приходить інший огидний дух, якого Ісайя називає «духом підступності». Цей дух приходить не для того, щоби допровадити душу до падіння, лише тому, щоби її виховувати. Він затемнює почуття і розпізнання до такого ступеня, що додає душі тисячі сумнівів і ускладнень. Він так сильно паморочить почуття і розум, що їх ніщо вже не може заспокоїти, і людина не в стані оперти свого судження на думці чи пораді інших. Це один з найболючіших і потворних тернів цієї ночі”.
Сумніви, які нас мучать на той момент, можуть торкатися всього, навіть найбільш стабільних справ, що на попередньому етапі не породжували жодних знаків і запитань, навіть вказівок духовного керівника.
Не бійся – це чергове випробування. Пам’ятай, що найважніше – це твоя воля, твоє «так» сказане Богу.
Вистачить, що хочеш, хоча б сумнівався в тому, чи взагалі хочеш. Важливе твоє внутрішнє рішення, навіть тоді, коли тебе придавлює тягар різнорідних сумнівів у сфері думок, почуттів, дізнань.
Про того, хто ніколи не зазнавав спокус сумнівів, можна сказати, що насправді він не був виставлений на серйозні випробування віри.
Тому, не бійся, «хоти хотіти», навіть коли не бачиш, чого хочеш. Вистачить, що робиш зусилля, і це вже має велику вартість в очах Бога. Тоді насамперед пробуй довіряти духовному керівникові, а Христос через нього виведе тебе з цих дуже важких випробувань. (пор. Зошит № 5)
 
пропозиція запитань для груп ділення:                             
 
- як часто приходять до мене спокуси “вважати себе бездоганним перед Богом”?
- чим Бог “розчавлює мою добру думку про себе”? як їх сприймаю? наскільки – перебуванням у «молитві митаря»?
- як, через мої та інших “муки скрупульозності”,  Бог очищує та виховує мене? 
- наскільки, у випробування віри, орієнтиром для мене є слова: “найважніше – це моя воля, моє «так» сказане Богу”, “«хоти хотіти», навіть коли не бачиш, чого хочеш”?
 
для медитації: Іс 19, 14
 

 
27ІV. Дорога через ніч до світла (4
 
Час тривання очищень
Час очищень може бути різний.
Цей період у всіх неоднаковий, як також не всі душі проходять однакові спокуси. Тут всім керує воля Бога відповідно недосконалостям, з яких душу мусять очистити».
Безперечно, значно легше пройде через очищення дитина, ніж людина доросла, бо в дитині менше зла і недосконалості, з котрих вона мусить бути очищена. Тому св. Тереза від Дитятка Ісус, яка йшла дорогою духовної дитячості, швидко перейшла через очищення, пов’язані з «ніччю почуттів», котрі, як стверджують деякі її біографи, закінчилися згаданою нею благодаттю Божого Народження.
Існує багато святих, які швидко проходили через різні етапи своїх очищень. До святості дійшли навіть дуже молоді люди.
Звідси так важливо, як ми виховуємо дітей – чи створюємо їм оптимальні умови, щоби завдяки старанності вони могли вже у дитячому віці увійти в очищення. У такому випадку ми би вберегли їх від багатьох терпінь.
Які важкі ці досвідчення і як довго вони тривають залежить також «від ступені любові, до якої Бог хоче піднести душу. Коли душа податлива і витривала в терпінні, Господь її очищує інтенсивніше і швидкіше. Душі слабкі очищує меншими спокусами, але за то повільніше, часом дуже довгий термін. Він дає їм також певне чуттєве підкріплення, щоби не поверталися назад. Душі цього роду пізно доходять у цьому житті до досконалої чистоти, а декотрі з них ніколи».
Якщо Господь хоче піднести душу до вищих етапів поєднання з Собою, очищення будуть болючіші і довші.
Кожний з нас боїться терпіння, зокрема коли знаходиться в очищеннях і пізнає, який він слабкий. Когось, хто знаходиться у третьому помешканні, терпіння не вражає, бо він, завдяки своїй писі, вважає, що готовий на кожне посвячення. Про те, як небагато він може, переконається лише тоді, коли увійде в очищення.
Коли не хочеш співпрацювати з благодаттю, навіть більше, якщо ти лінивий і надто обтяжений у прийманні того, чим Бог тебе обдаровує, щоби тебе очистити, якщо бунтуєш і не хочеш нести хреста терпінь, пов’язаних з очищеннями, то може ніколи не перейдеш через них, або навіть посунешся назад до попередніх етапів. (пор. Зошит № 5)
 
пропозиція запитань для груп ділення:                             
 
- як “приймаю те, чим Бог мене обдаровує, щоби мене очистити”?
- чи для мене важливе, яка “ступінь любові, до якої Бог хоче піднести мою душу”? чому?
- які оптимальні умови стараюся створювати для дітей, до яких виховання я причетний? наскільки - щоб “вони могли вже у дитячому віці увійти в очищення”?... 
 
для медитації: Мт 26, 31-35
  

 
28V. Молитва. Бог говорить у тиші (1)
Молитва як актуалізація віри

Проблема молитви – центральна проблема для кожного християнина. Ти настільки християнин, наскільки здатний молитись. Молитва, а згодом її окремі етапи, позначають і окреслюють твою близькість або віддаленість від Бога. Етапи твоєї дороги до Бога окреслені різними етапами молитви. На кожному з них – інша форма і інший тип молитви, – бо молитва це вираз твого зв’язку з Богом.
В твоєму житті може з’явитись етап сухості в молитві, оголеній з почуттів. Тоді важко молитись. Тож може виникнути спокуса все облишити; думка, що така молитва немає сенсу. Тимчасом саме тоді твоя молитва може мати особливу цінність. Бо ти почнеш докладати зусиль, щоб молитись чимраз більше вже тільки для Бога.
Дуже промовистим є розказане одним зі святих оповідання про королівського музиканта, про їх взаємну любов і його трагедією. Бо справжньою трагедією для музиканта є втрата слуху. І саме так трапилось з тим королівським музикантом. Він почав втрачати слух і невдовзі перестав чути. Тоді музика перестала приваблювати його, і гра перетворилась на суцільне страждання. Але король й надалі прагнув слухати його музику. Тож музикант продовжував грати – але тепер вже тільки для короля.
Коли ти, молячись, відчуваєш присутність Бога, тобі добре. Тоді молитва може тебе приваблювати. І ти можеш бути впевнений, що молишся лише для Бога. Проте повнішу правду про свою молитву відкриєш тоді, коли, як музикант, який втратив слух, станеш «глухим» у стосунках з Богом. Тоді переконаєшся, що коли ти молився заради Бога, в якійсь мірі молився заради… себе; що твоя молитва не була повністю безкорислива і чиста.
Коли ти почнеш досвідчувати сухості на молитві, не піддавайся спокусі облишити її. Бо саме тоді, коли ти нічого не відчуваєш, ти молишся лише для Царя. (пор. РпВ)
 
пропозиція запитань для груп ділення:                             
 
- як, впродовж життя, змінювалася моя молитва? під впливом яких чинників?
- що роблю тоді, коли “молитва перестає мене приваблювати”? 
- коли почав “молитись чимраз більше вже тільки для Бога”?...
 
для медитації: Мт 6, 6
 

 
29VМолитва. Бог говорить у тиші (2)
Молитва як актуалізація віри

Молитві треба постійно вчитися. Це завдання, яке увесь час стоїть перед нами. Актуальна форма молитви не може нас задовольняти. Ми повинні неустанно йти далі і постійно розвивати її. Коли ми говоримо про молитву, то найчастіше маємо на думці молитву слова. В цій формі молитви особливий якісний наголос ми повинні поставити на акти, в яких скоряємось перед Богом, виражаємо нашу вдячність чи просимо про святість. Коли ми молимось молитвою слова, мусимо пам’ятати, що ми повинні молитись про те, чого від нас очікує Бог. Вона не може бути багатослівною молитвою. Ісус виразно застерігає, щоб ми не молились як язичники, які “гадають, що за своєю велемовністю будуть вислухані”.
Віра має вирішальний вплив на інтенсивність і зміст молитви. Якщо віра змінює нашу ментальність і каже нам ставити Бога на першому місці, то по мірі її розвитку наша молитва буде чимраз більше спрощуватись. В ній чимраз більше діятиме Святий Дух і вона чимраз більше буде зайнята справами Царства: “Шукайте перше Царство Бога та його справедливість, а все те вам докладеться”. Слово “перше” тут дуже істотне. Йдеться про те, аби Бог був поставлений на першому місці і щоб турботу про себе і про результати своєї діяльності – не відмовляючись від власних зусиль – ти залишив Тому, Чиєю волею є обдаровувати тебе любов’ю без границь. Тоді в своїй молитві ти будеш здійснювати заклик Ісуса, звернений до св. Катерини Сієнської: “Ти думай про Мене, а Я буду думати про тебе”. (пор. РпВ)
 
пропозиція запитань для груп ділення:                             
 
- як розвивалася моя молитва?
- наскільки “молюся про те, чого від мене очікує Бог”? 
- коли моя молитва “ставить Бога на першому місці і Йому залишає турботу про мене”? 
- як заклик Ісуса: “ти думай про Мене, а Я буду думати про тебе”, стає моїм?
 

для медитації: Мт 6, 7.33; Рим 8, 26-27 

_дорога_до_святості_29.doc 


 

Причіплений файлРозмір
_дорога_до_святості_29.doc86.5 КБ
Ваш голос: Немає Оцінено (10 оцінювань)