формаційні реколекції Спільноти Родинного Апостольства: 
Будьмо милосердні як Отець
 
тема І 
Відкриваємо Бога як милосердного Отця
Милосердя – імя  Господа
 
медитація  І (субота
Той, Хто світом керує рухом руки Своєї і все підкорює волі Своїй, Він – володар усього в могутності власній, Він – розрізняє святе від несвятого. Він нікого не вповноважив про Свої діла розповідати, - та й хто б був спроможний велич Його дослідити? Хто міг би обчислити могутність Його величі, хто міг би й розповісти про Його милосердя? Нічого не можна ні додати, ні відняти, - неможливо дослідити чудеса Господні. Що таке людина? Яка користь із неї? В чому добро її і в чому її зло? Число днів людини? Найбільше сто років. Крапля води морської чи зеренце піску – ось так мало років під час цього віку. Тому саме Господь і довготерпеливий із нами, а й ізлив на нас Своє милосердя. Він бачить і знає, що кончина їх жалюгідна, - тим то й помножив Своє прощення. Милість людини – до її ближнього, а Божа милість – до всякого тіла: Він докоряє, виховує, навчає і навертає, як пастух своє стадо. Він милує тих, що його повчання приймають і пильно виконують Його постанови. (Сир 18, 3-14)
 
медитація ІІ  (Неділя
І як прийшли на місце, що зветься Череп, там Його розіп’яли і злочинців, одного по правиці, а другого по лівиці. Ісус же сказав: «Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять». Один із повішених злочинців зневажав Його, кажучи: «Хіба ти не Христос? Спаси себе і нас». А другий, озвавшись, скартав його й мовив: «Чи не боїшся Бога, ти, що покутуєш ту саму кару? Бож ми приймаємо кару, гідну наших учинків, цей же не зробив нічого злого». І додав: «Ісусе! Згадай про мене, як прийдеш у своє царство». Сказав Ісус до нього: «Істинно кажу тобі: сьогодні будеш зі мною в раї». (Лк 23, 33-34, 39-43) 
 
Тема ІІ  
Усвідомлюємо правду про себе і довіряємо Божому Милосердю
 
медитація ІІІ (понеділок
Встав Азарія і, відкривши уста свої серед вогню, помолився і так промовив: «Благословен єси, Господи, Боже батьків наших, і хвали достойний; ім’я Твоє преславне на всі віки; бо Ти праведний у вьому , що учинив єси нам, і всі діла Твої праведні, й усі дороги Твої праві, і присуди Твої – усі правдиві.Ти учинив присуди правдиві в усьому тому, що навів на нас і на святе місто батьків наших, на Єрусалим. Так! Присудом правдивим навів єси все те гріхів наших ради. Бо згрішили ми , вчинили беззаконство, від Тебе відступивши; ми згрішили у всьому й заповідей Твоїх не слухали. Ми їх не пильнували, не чинили, як Ти нам заповідав, щоб нам добре було. І все, що Ти навів на нас, усе, що Ти вчинив єси нам , - Ти присудом учинив правдивим. Не відкидай же нас навіки імені Твого ради, і не розривай завіту Твого. Не забирай від нас милості Твоєї, Авраама Твого улюбленого ради й Ісаака, слуги Твого, й Ізраїля, святого Твого. О, Господи, ми стали менші від усіх народів, принижені ми нині по всій землі гріхів наших ради. Якби ж то Ти міг нас прийняти скрушеного серця ради й смиренного духу! Як усепалення баранів та волів, як безліч тучних ягнят, так нехай буде перед Тобою наша жертва нині, що хочемо Тобі принести, бо нема сорому тим, що на Тебе уповають. І нині ми слідуємо за Тобою всім серцем; ми Тебе боїмося і Твоє обличчя шукаємо – не сороми ж нас! Але обходься з нами за Твоєю лагідністю і за Твоєю милістю великою. Вирятуй нас Своїми чудесами! О Господи, дай славу імені Твоєму! (пор. Дан 3, 25-31, 34-35, 37-41)
 
Медитація ІV (вівторок
Мавши, отже, великого архієрея, що вже пройшов небо, Ісуса, Божого Сина, тримаймося твердо віровизнання. Бо ми не маємо такого архієрея, який не міг би співчувати нашим недугам: Він же ж зазнав усього, подібно як ми, крім гріха. Приступім, отже, з довір’ям до престолу благодаті, щоб отримати милість і знайти благодать на своєчасну поміч. Кожен бо архієрей, узятий з-поміж людей, настановляється для людей у справах Божих, щоб приносив дари та жертви за гріхи; що може співчувати нетямущим та введеним в оману, бо й сам він неміччю охоплений, і тому повинен за людей, і за себе самого приносити жертви за гріхи. Чести ж цієї ніхто не бере собі сам, лише той, хто покликаний Богом, як Арон. Так і Христос не сам собі присвоїв славу стати архієреєм, вона бо від Того, Який до нього мовив: «Син мій єси, Я сьогодні породив тебе». Як і на іншому місці каже: «Ти – священик навіки за чином Мелхіседека». Він за днів Свого тілесного життя приніс був молитви й благання з великим голосінням та слізьми до Того, який міг спасти його від смерті, і був вислуханий за богобоязність; і хоч був Сином, навчився з того, що витерпів, значення послуху, і, ставши досконалим, спричинився до вічного спасіння всім, які Йому слухняні. (Євр 4, 14 – 5, 9)
 
Тема ІІІ 
Потребуємо Божого Милосердя - як грішниці
 
Медитація (середа
Іди й промов ці слова  вголос на північ і скажи: Повернися, зраднице, Ізраїлева дочка, - слово Господнє; не покажу тобі Мого обличчя у гніві, Я бо милосердний, - слово Господнє, - не гніватимусь повіки! Визнай лише свою провину, бо ти була невірна Господеві, Богові твоєму: розтринькала єси любов твою з чужинцями під кожним деревом ряснолистим і мого голосу не слухала, - слово Господнє. Поверніться, о відступницькі діти, - слово Господнє, - бо  Я ваш Владика. Я візьму з вас по одному з міста, по двоє з родини та й приведу вас на Сіон. Я дам вам пастирів до душі мені, що пастимуть вас мудро та розумно. І як намножитесь і будете плодючі на землі, за тих днів, - слово Господнє, - не говоритимуть більш: Кивот Господнього завіту; і на думку він нікому  більш не спаде, і не згадуватимуть про нього, і не жалкуватимуть його, й робити його більше не будуть. На той час Єрусалим зватимуть: Трон Господній, - і всі народи збиратимуться в Єрусалим заради імені Господнього, і не ходитимуть уже більше за пожаданням лихого свого серця.   (Єр 3, 12-17)
 
Медитація VІ (четвер
І ви були мертві вашими провинами й гріхами, в яких ви колись звичаєм цього світу жили, згідно з владою князя повітря, духа, що діє тепер у синах бунту. Між тими і ми  всі колись жили в наших похотях тілесних, виконуючи примхи тіла і природних нахилів, і були ми з природи дітьми гніву, як і інші. Та Бог, багатий милосердям, з-за великої любові своєї, якою полюбив нас, мертвих нашими гріхами, оживив нас разом із Христом – благодаттю ви спасені! – І разом з ним воскресив нас, і разом посадовив на небі у Христі Ісусі; щоб у наступних віках Він міг показати надзвичайне багатство Своєї благодаті у Своїй доброті до нас у Христі Ісусі. Бо ви спасені благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий. Воно не від діл, щоб ніхто не міг хвалитися. Бо ми Його створіння, створені у Христі Ісусі для добрих діл, які Бог уже наперед був приготував, щоб ми їх чинили. (Еф 2, 1-10)
 
Тема ІV
Довіряємо наше життя Марії, Матері Милосердя
 
Медитація VІІ (п`ятниця
І заговорив Господь знову до Ахаза, кажучи: « Проси собі знаку в Господа, Бога твого, або глибоко з-під землі, або вгорі високо!» Ахаз же відказав: «Не проситиму і не буду спокушати Господа». Тоді ж сказав: «Слухайте ж, доме Давида: мало з вас докучати людям, що докучаєте ще й Богові своєму? Оце ж сам Господь дасть вам знак: Ось дівиця зачала, і породить сина і дасть йому ім’я Еммануїл». (Іс 7, 10-14)
 
Медитація VІІІ (субота
А при хресті Ісусовім стояли Його мати, сестра Його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина. Бачивши Ісус матір і біля неї учня, що стояв, - а його ж любив Він, - мовить до матері: «Жінко, ось син твій». А тоді й до учня мовить: «Ось матір твоя». І від тієї хвилі учень узяв її до себе. (Йн 19, 25-27)
 

 
Текст на першу суботу червня
 
Витривала молитва дозволяє досвідчити Божого Милосердя – катехеза Папи Франциска під час генеральної аудієнції 25 травня 2016 р.
 
Завжди треба молитися. Не йде мова про те, аби молитися тоді, коли маємо бажання. Ні, Ісус говорить, що «завжди треба молитися і не стомлюватися». Дає приклад вдови і судді. Ісус закликає нас до безустанної молитви. Усі ми досвідчуємо хвилин знеохочення, особливо тоді, коли наші молитви видаються нам безрезультатними. Але Ісус запевнює нас: на відміну від несправедливого судді, Бог швидко вислуховує своїх дітей, але це не означає, що відповідає нам у той спосіб, у який ми очікуємо. Молитва не є чимось магічним! Допомагає зберігати віру у Господа і довіряти Йому навіть тоді, коли не розуміємо Його волі.
Прикладом цього є для нас Ісус, Який завжди молився! У Гефсиманії Ісус молився до Отця, аби звільнив Його від гіркого келиха страждань, але Його молитва була проникнута довірою до Отця: «Але нехай буде не моя воля, але станеться те, що Ти хочеш» (Мк 14, 36) – говорив Ісус. Предмет молитви відходить на друге місце. Важливим є відносини з Отцем. І молитва чинить так, що перемінюються прагнення згідно з волею Отця, і той, хто молиться, буде прагнути перш за все – поєднання з Богом, Милосердною любов’ю.
«Чи однак Син Чоловічий знайде віру на землі, коли прийде?» До кожного з нас скероване це нагадування: не можна нам перестати молитися, навіть, якщо здається нам, що вона не вислухана. Молитва зберігає віру, без неї віра слабне! Просімо Господа про віру, що стає безустанною витривалою молитвою, подібно молитві Євангельської вдови; про віру, що годується прагненням Його приходу. І в молитві досвідчимо співчуття Бога, Який як Отець виходить назустріч своїм дітям, повний милосердної любові.
 
 

 
25_2015/16
 
Наслідувати Христа, даруючи себе
 
Входження на дорогу, що її вказав нам Ісус, пов’язане з потребою зречення, а навіть, оголення, - саме так декларуємо наше цілковите віддання себе Господу. Людина не може віднайти себе у повноті інакше як тільки через безкорисливе служіння, дарування себе саму. Не вистачить жертвувати Богу того, що маємо в надлишку. Христос себе віддав Отцю, аби зреалізувати Його одвічний план Відкуплення. Кожного, хто хоче йти за Ним, закликає, аби і він також усього себе віддав на служіння справі Відкуплення, справі Спасіння. Заклик Христа вимогливий. Вказує він на остаточний сенс людського життя, що втрачається, якщо його хочуть зберегти, і зберігається, якщо втрачається з приводу Христа і Євангелії.
 
- наскільки реальною є твоя відповідь на заклик Христа?
- що стримує на цій дорозі? і що заохочує?

_25.doc 


 
текст на першу суботу травня:
 
«Ідіть, отже,і навчіться, що значить: Я милосердя хочу, а не жертви» (Мт 9, 13). Звертаючись до народу Ізраїля, пророк наставляв його, тому що молитви, які вони підносили, були словами пустими і суперечливими. Народ часто жив «фасадною», зовнішньою релігійністю, не переймаючись глибоко заповідями Господа. Тому пророк наполягає: прагну більше милосердя, що означає – вірності серця, яке визнає свої гріхи, яке навертається і стає вірним Божому заповіту. «А не жертви» - без скрушеного серця кожна релігійна справа є неплідною! Ісус ці пророчі слова відносить також до міжлюдських стосунків: ці фарисеї були формально дуже релігійними, але не були готовими сісти за один стіл з митарями і грішниками; не визнавали можливість навернення і зцілення душі; не визнавали першість милосердя, хоча і були вірними стражниками Закону, але було зрозуміло, що вони не знають Божого серця ! Це виглядає так, якби хтось подарував тобі пакунок з подарунком, а ти, замість того, аби розгортати пакунок і шукати подарунок, бачиш тільки картку, на якій написано: тільки на показ. Бачиш форму, а не суть благодаті, дару, який було подаровано!
Дорогі брати і сестри, усі ми запрошені до Господнього Столу. Тож приймемо запрошення, аби сісти біля Нього, разом з його учнями. Вчимося споглядання з милосердям і розпізнавання у кожному з них нашого співбесідника. Усі ми є учнями, які потребують досвідчення і життя із словом Ісуса. Усі потребуємо укріплення Божим милосердям.(З проповіді Папи Франциска у Неділю Божого Милосердя)
 
 

 
24_2015/16
 
Повинні ми хотіти служити Христу у ближніх і у тому служінні черпати із сили, що її Він сам уділяє, говорячи «Беріть і їжте…». Правдиве служіння ближнім заохочує нас до адорації Бога у ближніх і у Святих Дарах. Адорація занурює нас у таємницю життя Того, Хто нас відкупив. Єднає з Ним і зміцнює. «Христос Євхаристійний повинен стати духовним центром нашого життя – писав папа Павло VІ – тоді Він сформує наші звичаї, укріпить чесноти, потішить смутних, укріпить слабких і покличе усіх, хто наближається до Нього, аби наслідували Його, аби за Його прикладом вчилися бути тихими і покірними серцем, не шукали власної користі, а тільки Божої». Найдосконалішим серед людей прикладом життя у дусі служіння і єдності із Спасителем є Марія – та, яка служить Богу кожної хвилини свого життя; служить безпосередньо Йому і кожній людині, яку Вона як Матір провадить до спасіння. Якщо прагнемо заради Христа забути себе саму – звертаймося до Пречистої, а тоді Вона зможе сформувати в нас Свій власний образ, аби ми змогли уподібнюватися до Тієї, яка триває у неустанній адорації Господа.
 
- насправді служимо ближнім, але хто або що є двигуном цього служіння?
- наближення до Євхаристійного Христа очищує наші думки і справи, підносить їх до Господа, не дає тішитися собою, вивищуватися серед людей… а якими є твої почуття після добрих справ?
 
 

 
23_2015/16
 
«Тоді світло твоє засяє, як зірниця, загоїться негайно твоя рана, спасіння твоє буде йти перед тобою, Господня слава – слідом за тобою. Коли ти перестанеш погрожувати пальцем, коли наситиш пригніченого душу, тоді засяє твоє світло в пітьмі. Господь завжди буде тебе водити, наситить твою душу за посухи, зробить міцними твої кості. Ти станеш, мов сад зрошений, мов джерело, якого води не висихають» (пор. Іс 58, 8-11). Обітниця Господа незбагненно велика. Живуть згідно неї святі – шалені у служінні Христу. Коли забракне в нас такого шаленства, наше життя буде пустим і яловим (неплідним), тому що Господь у такому житті неприсутній. Пророцтво Ісаї скероване також до нас. Тож не дивуймося, якщо не маємо шаленого прагнення святості і прагнення служити ближнім, то участь у Євхаристичній Месі може бути для нас поверхневою, а адорація Святих Дарів буде видаватися «втратою часу». Тимчасом стільки у наших родинах і спільнотах є оказій для служіння – як рідним, так і незнайомим людям. Христос очікує нас у кожній людині і, знаючи нашу слабкість, вказує шлях того служіння – Ягняти, відданого за відкуплення. Однак наслідки такої офіри в нас, як пише святий Тома Аквінський, будуть «по мірі нашої побожності» і нашого служіння. Плідна вона по мірі зростання зв’язку з Христом Євхаристійним. Не варто втрачати час для себе самої. Час, присвячений тільки собі, є змарнованим – і навіть відпочинок тоді є тільки зовнішнім.
 
- скільки часу «присвячую» тільки собі? який результат?
- у чому вбачаєш «плідність» свого життя? чи співпадає це із пророцтвом Ісаї?
 
 

 
22_2015/16
 
Служити – це жертвувати собою
 
Як практично служити Господу у ближніх навчає Святе Письмо. Пророк Ісая пише: «З голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його» (Іс 58, 7). Зачарована цим фрагментом свята Тереза від Дитятка Ісус, говорила своїй сестрі Селіні: «Поділитись з голодним хлібом – це означає дати себе саму, привести його до свого дому, дати йому свої добра, свій спокій, свій відпочинок; дати тим, хто не знає куди звернутися, дати убогим». Чи ми відкриті для усіх, хто спрагнений Бога, для загублених, шукаючих свого місця? Може швидше закриваємося у своїх «чотирьох стінах» і глухі на їхні потреби? Звичайно, нелегко провадити такий відкритий спосіб життя, до якого закликає свята з Лізьє; знаємо, що можемо зустрітися з нерозумінням, що можна бути ошуканим…Але чи пам’ятаємо про те, що Христос зостався ошуканим перед усім за нас, людей; і за добро, яке засвідчив світу, був прибитий до Хреста…» Коли хтось хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за Мною» (Мк 8, 34). Це шлях, що у повноті відкриє нас на Бога і на людей. Не треба боятися присвятити себе для добра інших, давати їм свій спокій, відпочинок, час. Повинні всупереч тому, до чого нас схиляє «здоровий глузд», досягнути у служінні людям шанс поглибити зв’язок з Христом, а через це осягнути правдиве вшанування Євхаристії. Аби увійти до Божого Царства - визначальним є уподібнення себе до Христа, Який умиває ноги грішникам; незмінною є любов «до кінця», яка будує святість і народжує внутрішню потребу спілкування з Христом у Святих Дарах.
 
- яке враження маєш від заклику, що міститься у Святому Письмі? чи є страх? Чи повна ентузіазму?
- як на практиці життя наближаєшся до Христа через служіння людям? чи насправді є ошуканою, прибитою до Хреста? або твоє завжди зверху?
 

 
21_2015/16
 
Ісус, Який умиває ноги учням, вказує якби «метод» - поставу, завдяки якій можемо поглибити наші стосунки з Ним під час Євхаристії: поставу служіння. Якщо ж не захочемо жертвувати – складати на вівтар Ісусу пожертву, то і не буде в нас прагнення служити ближнім за прикладом Ісуса. Може дійти до того, що, хоча і зарезервуємо собі час на Божу Службу, однак протягом дня будемо служити собі, власному егоїзмові. Але тоді і наслідки нашого внутрішнього життя будуть обмежені. Замість єдності і гармонії – «комунії осіб» - принесемо у свої родини хаос і розбрат. Труднощі, пов’язані із участю у Євхаристії, та адорація Святих Дарів допоможуть побачити себе у правді, відчути, що живемо для себе і невірні покликанню Господа. Рятунком у цій ситуації є навернення до постави служіння Богові у ближніх.
 
- чи маєш аналогічні труднощі? що може бути твоєю офірою Ісусу?
 
 

 
текст на першу суботу квітня:
 
Євангеліє Воскресіння Ісуса Христа починається від приходу жінок до гробу на світанку, на слідуючий день після шабату. Йшли до гробу, аби віддати шану тілу Господа, але виявилося, що гріб відкритий і пустий. Ангел мовив до жінок: «Не бійтесь!» і наказав, аби повідомили про це учням Ісуса: «Він воскрес…Він випередить вас у Галилеї, - там ви його побачите» (Мт 28, 5, 7). Жінки одразу побігли, і сам Ісус вийшов їм назустріч: «Не бійтесь! Ідіть і сповістіть моїх братів, щоб ішли назад у Галилею: там Мене побачать» (Мт 28, 10). Галилея є місцем першого покликання, де усе повстало! Повернутися до місця першого покликання… Для кожного з нас у джерела дороги з ісусом є якась «Галилея». «Піти у Галилею» означає щось доброго, означає для нас відкриття наново нашого Хрещення як живого джерела, отримання нової енергії у коріннях нашої віри і нашого християнського досвідчення. Повернення до Галилеї означає перед усім повернення до того пункту життя, у якому Божа благодать торкнулася мене на початку дороги. То від тієї іскри може розгорітися вогонь на сьогодення і занести тепло і світло моїм братам і сестрам. Від тієї іскри запалюється покірна радість, така радість,яка протистоїть стражданням і розпачу,радість добра і лагідна. У житті християнина після Хрещення теж наступає «Галилея»: досвідчення особистої зустрічі з Ісусом Христом, Який покликав мене на дорогу з Ним, до участі у Його місії. У тим сенсі повернення до Галилеї означає зберігання у серці живої пам’яті того покликання, коли Ісус проходив по моєму життєвому шляху, поглянув на мене, запросив мене, аби я пішов за Ним. Означає спомин про ту хвилину, коли Його очі зустрілися з моїми, хвилину, у яку Він дарував мені відчуття Його любові… Що є моєю Галилелею? Де є моя Галилея? Чи пам’ятаю про неї? Чи забула? Чи пішла такими дорогами і стежками, які відвели мене, привели до того, що забула про неї? Господи, допоможи мені: скажи мені, що є моєю Галилелею; Ти знаєш, що я хочу туди повернутися аби зустрітися з Тобою і дати себе обійняти Твоєму Милосердю… Євангелія Великодня ясна: треба повернутися туди, аби побачити Ісуса Воскреслого і стати свідком Його Воскресіння. Це не є ностальгією… Це є повернення до першої любові аби отримати вогонь, що його запалив Ісус у світі, і занести його усім аж до краю землі… (папа Франциск, Проповідь у Пасхальну Вігілію)
 
 

 
20_2015/16
 
Хто не служить, не зустріне Любов
 
Наслідувати Того, Хто вмиває ноги…
Євхаристія є поживою для тих, хто прагне вірно наслідувати Христа і тому шукає істинного укріплення у Ньому, а також у вказаному Ним служінню Господу і людям. Св. Йоан описує перебіг Великого Четверга: «І під час вечері знаючи, що Отець усе дав йому в руки, і що від Бога він вийшов і до Бога повертається , встав від вечері, скинув одіж, узяв рушника й підперезався. Тоді налив води до умивальниці й почав обмивати ноги учням та обтирати рушником, яким був підперезаний» (Йн 13, 2-5). Після того, як прислужив грішним і слабким Апостолам, спитав їх: «Чи знаєте, що Я зробив вам? Приклад Я дав вам, щоб і ви так робили, як оце Я вам учинив». (Йн 13, 12. 15). Затим, вже по виходу Іуди, Ісус встановив Євхаристію – «Перебувайте у Моїй любові» (Йн 15, 9). Повинні ми, як ті, хто хоче віддавати честь Ісусу, присутньому у Святих Дарах, пам’ятати, що ця Присутність починається з Жертви і прагне до Святого Причастя. Нині у Церкві Христос надалі служить нам своїм Тілом і Кров’ю у Святому Таїнстві. Відповіддю на Присутність Христа, яка є джерелом життя, повинно бути служіння Господу, служіння, що є ліками від духовного лінивства. Тим часом, хоча й знаємо, що Святе Причастя відігріває найважливішу роль у духовному, внутрішньому житті віруючої людини, що є центральним пунктом нашої віри, джерелом благодаті і сили – все ж залишаємося досить далеко від Євхаристичного Христа. Є закриті на Євхаристію, занурені у себе, більше думаємо про власні проблеми, ніж про Того, Хто полюбив нас до кінця (Йн 13, 1), Хто не залишив нас сиротами.
 
- чи насправді Євхаристія займає головне місце у твоєму житті? є центральним пунктом духовного життя?
- чи приєднуєшся серцем до учнів Ісуса під час Великої Вечері?
 
 

 
19_2015/16
 
Христос, Який у ближньому очікує на нашу любов 
 
Св. Терезі від Дитятка Ісус доручено колись увечері підготувати нічну лампадку для гостей, які мали ночувати назовні. Потрібно було пошукати оливи та гніт, в той час, як всі сестри перебували вже в келіях і двері були зачинені. “Я відчувала в собі – згадує пізніше – велику боротьбу. Я внутрішньо ремствувала на осіб та обставини й мала за зле зовнішнім сестрам, що дали мені таку працю під час відпочинку, коли вони самі могли те зовсім добре виконати. Але раптом у моїй душі блиснуло світло. Я уявила собі, що я служу Святій Родині в Назареті, що я підготовлюю лампадку для Дитятка Ісус, і тоді я вклала в мою працю стільки, стільки любові, що я робила це радісно та з серцем переповненим ніжності. З тих пір, - додала вона, - я завжди використовую цей спосіб, який дав мені такі прекрасні результати”. У щоденному житті кожного з нас трапляються такі ситуації, коли почуваємося використовувані, коли гадаємо, що хтось зловживає нашою доброю волею служіння іншим. Тоді - переживаємо почуття дуже схожі на ті описані св. Терезою. Звинувачуємо людину, яка намагається виконати роботу нашими руками - замість того, щоб обов’язок взяти на себе. В який спосіб вибратися з такої ситуації, що зробити з почуттями, які прокидаються внаслідок несправедливого, – як нам у такий момент здається – ставлення до нас з боку інших людей?
Тоді, коли відчуваємо, що друга сторона нас використовує та не розуміє, слід вміти переламати натуральний психічний бар'єр. Потрібно хотіти з радістю і любов'ю зробити те, чого від нас додатково вимагають. Св. Тереза радить, щоб цю дію виконати для Христа.
- чи маєш свій духовний досвід переживання подібних ситуацій?
- чи здатна радіти подібним ситуаціям? a може, почуття приниження гнітить тебе?
 
 

 
текст на першу суботу березня:
 
Прагнемо жити у Ювілейному Році Милосердя згідно слів Милосердні як Отець.
У милосерді маємо доказ Божої любові. Він усе дає із Себе Самого, завжди, задарма, нічого не просячи навзаєм. Чудово, що щоденна молитва Церкви починається словами: Боже, прийди мені на допомогу, Господи, поспіши мені на порятунок. Допомога, про яку взиваємо, є вже першим кроком Божого милосердя до нас. Він приходить, аби позбавити нас від слабкості, у якій перебуваємо. Його допомога сприяє тому, що зможемо відчути Його Присутність, Його близькість. Відчуваючи день у день Його співчуття, можемо і самі ставати співчутливими до усіх…
Аби стати здатними до милосердя, повинні ми найперш зостановитися на слуханні Божого Слова. Це означає: наново відчути вартість тиші, аби змогти медитувати, розважати Слово, звернене до нас. Таким чином стає можливим контемпляція Божого Милосердя і прийняття його як власного стилю життя. (папа Франциск, Bulla Misericordiaevultus)
 
 

 
18_2015/16
 
Наскільки змінилися б наші подружжя і родини, якщо б дружина бачила в чоловікові, а чоловік у дружині – Христа, якби служили один одному з огляду на Його присутність. Розуміється, це не легко: тож, коли любимо когось, можемо зустрітися з відкиненням. Сам Христос, хоча любив людей, був ними відкинутий і убитий. Тому, це не найголовніше, як ставиться до нас друга людина. Може нас відкидати, може нас не сприймати, може нас ранити. Ми стараймося любити її, оскільки в ній присутній Бог.
Господь Ісус навчає, що ми не повинні розраховувати на те, що друга людина відповість любов'ю на нашу любов. Натомість Христос відповідає завжди. Він, перебуваючи у другій людині, постійно говорить до нас: Я люблю тебе, Я завжди буду тебе любити. Не очікуймо, отже, нічого від людей, а всього від Бога, Який живе в кожному з нас: тоді ніколи не зневіримося. Всі розчарування, які ми переживаємо в контактах з людьми полягають в тому, що ми очікуємо чогось від людини. Тому також одержуємо на міру людини. Чекаючи чогось від Бога в другій людині - одержуємо на міру Бога. Бог нас ніколи не підведе.
 
- насправді очікуємо всього і від Бога, і від людей. Які розчарування прийшлось пережити саме з цього приводу?
- як розумієш: чекаючи чогось від Бога в другій людині – одержуємо на міру Бога? 
 
 

 
17_2015/16
 
Посміхаймося до Христа. Дивуймося Його присутності в другій людині. Зосереджуючи увагу на Христі - зможемо відірватися від оцінювання того, як дана людина поводиться. Нас вже не ранитиме її погана поведінка. Святість людини - не її гарна поведінка, але перш за все присутність у ній Бога; ця містична Присутність більш гідна уваги, ніж поведінка людини, якою вона може заперечувати Христа.
Христос - уособлення добра, повнота добра, саме добро. Тому, в кожній людині є потенційне добро, яке в будь-який момент може виявитися. Христос просить кожного з нас: Молися за цю людину, проси для неї про благодаті, щоб освячувалася, піклуйся про неї, бо Я в ній живу і хочу, щоб вона в повній мірі стала Моїм свідком. Якщо почуємо це прохання, друга людина стане для нас близькою, незалежно від того, чи вона є для нас джерелом радості чи страждання.
Все, що ми робимо для ближніх - робімо з огляду на Христа. Не тому, щоб нами захоплювалися, а тому, що Ісус дав нам усе, і має право всього очікувати від нас. Старайтеся помічати Його скрізь, а тоді наше оточення почне змінюватися.
 
- ці слова конкретно заохочують до того, аби ми змінювали світ – власною молитвою.
      - а як ти пробуєш впливати на оточення?
      - на людей, поведінка яких тобі не до вподоби?
      - які результати?
 
 

 
16_2015/16
 
Спільнота, заснована на Божій любові агапе
 
«Є в нашому монастирі сестра - пише св. Тереза від Дитятка Ісус, - яка має талант дратувати мене на кожному кроці; її поведінка, її слова, її характер здаються мені дуже неприємними. В той же час, - це свята черниця, яка напевно дуже мила Господу Богу. Не бажаючи підкоритися природній антипатії, яку я відчувала, я сказала собі, що любов до ближнього не повинна опиратися на почуттях, але виражатися у вчинках; тому я вирішила вести себе з цією сестрою так, як я поводилася б відносно найдорожчої мені особи. Щоразу, коли я її зустрічала, я заступалася за неї перед Богом, віддаючи Йому її чесноти та заслуги. Я прекрасно відчувала, що це вельми миле Ісусові: хіба ж є митець, який би не був задоволений, коли хвалять його твори? Тому Ісус, Митець Душ, також щасливий, коли не затримуючись на тому, що зовнішнє, ми проникаємо аж у внутрішнє святилище, яке Він обрав собі на житло, захоплюючись його красою. Я не задовольнялася тим, що багато молилася за цю сестру, яка була для мене причиною внутрішньої боротьби: я старалася робити їй усілякі можливі послуги. Оскільки вона зовсім не здогадувалася про мої відчуття відносно неї, тому також не підозрювала причин моєї поведінки і тривала в переконанні, що це її характер дуже мені подобається. Одного дня під час рекреації сказала мені з дуже задоволеним виразом обличчя приблизно такі слова: «Скажи мені, сестра Тереза від Дитятка Ісус, що в мені так приваблює тебе, бо кожного разу, коли на мене дивишся, я бачу, що посміхаєшся». Ось що мене приваблювало: Ісус, прихований в глибині її душі... Ісус, Який робить солодкими найбільш гіркі речі. Я відповіла їй, що посміхаюся, тому що тішуся, бачивши її (звісно, я не додала, що це з приводу духовного бачення)”.
Також в нашому оточенні є особи, яких поведінка чи темперамент видаються нам нестерпними. Ми знаємо, що також сатана допомагає нам створювати негативний образ цієї людини. В такій ситуації, ми мусимо бути готові на те, що кожна зустріч з цією особою буде для нас пов’язана з певною внутрішньою боротьбою супроти нашої природи і нашої слабкості. Тому, як сказала св. Тереза, слід кинути на чашу терезів чесноти цієї людини. Потрібно наполегливо старатися знайти її добрі сторони і перш за все пам'ятати, що в цій людині є Христос. Якщо навіть ця особа веде себе погано, Христос, Який в ній мешкає, - добрий, і очікує нашої любові.
 
- що або хто допомагає тобі побачити у неприємній людині Христа?
- часом ти теж є неприємною для іншої особи; чи завжди себе виправдовуєш? чи бачиш у цьому Боже діяння?
- поділись духовним досвідом переміни свого ставлення до людини.
 

 
текст на першу суботу лютого:
 
БРАТЕРСЬКЕ ЖИТТЯ
 
Будьте, натомість, добрі один до одного та милосердні, прощайте один одному, як Бог у Христі вам простив. (Еф 4,32)
 
§38. (…) Усі учасниці повинні відчувати відповідальність за нових осіб, яких Господь присилає до Спільноти, опікуючись ними через молитву, а також через радикалізм власного життя, живучи у дусі євангельських рад.
§39. Учасниці Спільноти Родинного Апостольства зобов’язуються до:
1) Реалізації у братерському житті «нової заповіді» Христа, прагнучи любити навзаєм одна одну безумовною любов’ю, так, як Він нас полюбив, дотримуючись властивих стосунків і єдності духа.
2) Розбудови відносин у спільноті через участь у житті і апостольстві Спільноти, підтримуючи одна одну духовно на дорозі до святості, молячись за хворих і за померлих учасниць Спільноти та членів Світського Інституту Марії Слугині Господньої, а також, в міру можливостей, через допомогу найбільш потребуючим учасницям Спільноти. (Статут Спільноти Родинного Апостольства)
 
 

 
15_2015/16
 
Ми є дітьми Небесного Батька. Право на цей титул дав нам Ісус Христос. Той, Хто навчив нас молитися «Отче наш», Хто виклопотав для нас право називати Бога Отцем - своїми стражданнями та смертю, Відкупленням, яке Євхаристична Жертва уприсутнює в Церкві в наш час. Кожна Божа Служба має бути для нас найважливішою хвилиною дня. Звершується тоді повернення нам титулу Божої дитини. Ісус в Святій Месі дає нам право бути дітьми одного Батька. Особливим виявом благодаті Відкуплення є Святе Причастя. Христос Господь єднається з нами, перебуває в нас як пожива. Наше Відкуплення стає присутнім. Смиренна людина буде жити тайною Євхаристії. Щодня очікуватиме на зустріч з Христом у Пресвятому Таїнстві. Буде чекати з надією і радістю на ту хвилину, коли Бог знову її відкупить. Коли на її очах наново дасть їй усе.
Не сумуймо, коли побачимо в собі зло: тож і нам під час Святої Меси Ісус дає все. Із спокоєм визнай, що те, що отримав – розтринькав, змарнував; не жив плодами останньої Євхаристії, в якій брав участь. Якби це було інакше, ти б вів себе як справжня Божа дитина, тобто наслідував би єдиного Сина - Ісуса. Не засмучуймося, визнаймо наше зло і з надією очікуймо всього від Бога, Який на наших очах звершує диво Відкуплення. Під час Святої Літургії ми обмиті кров'ю Господа Христа з бруду наших гріхів і наповнені благодаттю Божого дитинства.
Марія - перша відкуплена людина. Просімо її, щоб відкривала нас на диво Євхаристії. Кард. Вишинський називав її «Матір’ю Божого Тіла» і нагадував, що адоруючи Бога-людину в Пресвятому Таїнстві, ми часто співаємо: “Вітай, Тіло правдиво народжене від Діви Марії”. Звертаємось до Непорочної, яка є “не лише Матір’ю Тіла Христа як людини, але є також Матір’ю Тіла Євхаристичного, бо не було б Євхаристії без Втілення”. Тому кард. Вишинський молився: “Найкраща Матінко Господа нашого Ісуса Христа, Який живить нас своїм Тілом сформованим в Тобі! Ми віддаємось Тобі, прагнучи тільки Тебе вважати нашою Матінкою, яка дає нам завжди найкращий Дар - Сина свого, Якого Ти підготовила, щоб був для нас Жертвою і Таїнством”.
 
- яким є твій голод Євхаристії? чи насправді із смиренням очікуєш Євхаристію? можливо, тільки з сили традиції, звички?
- чи присутня у твоїй душі Марія під час Євхаристії?
 
 

 
14_2015/16
 
Через смирення і довіру до сопричастя з Христом
 
Людина, яка хоче служити іншим людям, буде оцінювати їхню поведінку із зовсім іншої перспективи, ніж зазвичай робиться це в світі. В який спосіб бути відкритим на потреби людей і як стриматися від того, щоб їх не засуджувати? Щоб це стало можливим, потрібно бути дуже покірним. Тільки людина по-справжньому смиренна не буде судити інших, перестане думати про себе і буде прагнути служити всім людям. Натомість людина пихата - зосереджена на собі, не помічає потреб ближніх - і робить нещасливою як себе, так своє оточення. Що таке смиренність? Можна зустріти твердження, що вона полягає в визнанні власної слабкості і очікуванні всього від кохаючого Бога. Людина, яка визнає свою слабкість, не судить своїх ближніх, бо вважає себе слабкішою, ніж вони. Людина, яка вірить, що Бог її любить - не заздрить другій людині, бо знає, що одержує все, що їй потрібне у повній мірі і вдосталь. Людина, яка визнає свою нікчемність і вірить, що вона кохана - є по-справжньому щасливою; вона відірвана від прив’язаності до благ цього світу. Їй не залежить занадто на сприйнятті з боку інших людей, не намагається сподобатися могутнім людям тільки заради їхньої суспільної позиції та влади. Знає, що отримала набагато більше - любов самого Бога. Почувається Його дитиною, тому живе як той, хто є співвласником Неба.
 
- визнаємо смиренність цнотою; що робиш для того, аби смирятися? чи важко це?
- хто є для тебе духовним прикладом смиренності?
 
 

 
13_2015/16
 
Погодження на перешкоди, які з'являються тоді, коли ми, як нам здається, реалізуємо Божу волю, станеться можливим, якщо ми не довірятимемо собі, тобто своїм можливостям та планам, але любові Бога, яка нас щоденно супроводжує. Можна робити це через Марію, бо, як пише св. Максиміліан Марія Кольбе, душа, бачачи свою слабкість і марність, буде відчувати потребу прибігати до неї. Потрібно все Їй довіряти. Кожен наступний день потрібно віддавати Богові через Непорочну, віддавати Їй всі плани і задуми, кажучи: Зроби, що хочеш з моїм днем, сама його сформуй. Ми також маємо бути послідовними, коли появляться перешкоди. Тоді найкраще усміхнутися до Божої Матінки й сказати: Маріє, бачу, що випробовуєш мене; я не розумію чому, але хочу все прийняти, бо вірую, що те, що відбувається, у світлі віри має сенс, хоч сьогодні ще не вмію його побачити. Таким чином, будемо віднаходити правильне ставлення до світу. Легше нам буде сприймати перешкоди, які з'являються в нашому житті.
 
- яким є твій діалог з Марією? чи взагалі є?
- як переживаєш перешкоди, що з’являються у житті?
 
 

 
текст на першу суботу січня:
 
Неустанно потребуємо розважати таємницю милосердя. Для нас вона є джерелом радості, миру і спокою. Є умовою нашого спасіння. Милосердя є тим словом, яке об’являє нам Пресвята Трійця. Милосердя – найвищий і остаточний акт виходу Господа нам назустріч. Милосердя є підґрунтям закону, що мешкає у серці любої людини, коли щирими очима дивиться вона на свого брата, якого зустрічає на життєвій дорозі. Милосердя – дорога, яка поєднує Бога з людиною, оскільки відкриває серце на надію буття коханою назавжди, помимо обмежень нашого гріховного буття.
Від початку історії людського буття Господь на безмір нашого гріха відповідає повнотою пробачення. Милосердя буде завжди більшим від кожного гріха і ніхто не може обмежити Божу Любов.
Думка моя біжить до Матері Милосердя. Її солодкий погляд нехай товаришує нам у цей Святий рік, аби ми завжди могли відкривати радість від чулості Бога. Усе у Її житті залишалось підпорядкованим присутності милосердя, яке стало Тілом. Величальна пісня, відспівана Нею на порозі дому Єлизавети , була присвячена милості, яка простягається "від покоління до покоління." Тож і ми в обіймах цих пророчих слів Діви Марії. Нехай це буде для нас утіхою і підтримкою. Марія підтверджує, що Милосердя Божого Сина немає меж і стосується кожного, без виключень. Звертаємося до Неї, аби ніколи не переставала звертати на нас Свої милосердні очі, аби учинила нас гідними контемпляції обличчя милосердя Сина Ісуса. (папа Франциск, Bulla Misericordiaevultus) 
 
 

 
12_2015/16
 
Для того, щоб по-справжньому любити, потрібен труд очищення серця
 
Кожне прийняття нами Святого Причастя та кожна наша адорація є поновленням заклику: “Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як Я був полюбив вас, так любіте і ви один одного” (Йн 13, 34). Наслідуючи Євхаристію - ми стаємо хлібом життя для світу. Вона допомагає нам будувати спільноту між людьми. Євхаристія виховує нас до життя для других, до життя для сім'ї, для суспільства, для Церкви.
Євхаристія показує, яку цінність в Божих очах має кожна людина, оскільки Христос дає себе кожному таким самим чином під виглядом хліба і вина. Христос дає нам самого себе, і від нашої відкритості на Його прихід залежатиме, чи ми колись зможемо визнати за св. Павлом: “Живу вже не я, а живе Христос у мені” (Гал 2, 20).
Нам бракує такої шаленої любові до Христа: якби вона у нас була, - то у дитині, яка нам заважає, ми бачили б Христа, Який приходить до нас. То Христос будив би нас уночі, то Христос залучав би нас до додаткової праці. Коли нам важко погодитись на такі ситуації, ми повинні створювати в собі таку мотивацію: все те, що маємо робити, робімо для Христа. Без сумніву, тоді ми не помилятимемось: тож Він присутній у кожній людині.
Обираючи таке ставлення матимемо шанс почути у день кінця світу: “Я голодував, і ви дали Мені їсти; мав спрагу, і ви Мене напоїли” (Мт 25, 35). Коли слушно здивовані запитаємо: Коли, Господи? - тоді ми побачимо ті події нашого життя, в яких ми спромоглися на акт безкорисливої любові до ближнього, коли, переломлюючись внутрішньо, ми зробили вчинок, який у даний момент переростав наші можливості.
Це правда, що така поведінка не проста. Ми маємо хотіти давати не з того, що маємо з надлишком, але зі своєї нестачі (пор. Мк 12, 44). Дуже легко зайнятися дитиною, коли у нас є на те час. Натомість, надзвичайно важко відповідно віднестися до присутнього в дитині Христа, коли, як нам здається, не маємо часу, коли ми спізнюємося з виконанням наших обов'язків, гірше того, коли з них мусимо звітувати не перед Господом Ісусом, але перед кимось, хто по людськи не пощадить нам критичних зауваг.
 
- чи маєш досвід «ламання себе внутрішньо»? що відчуваєш по цьому? чи згадуєш Євхаристійного Ісуса?
- чи ставишся до власного звіту перед Господом відповідально? чи схоже це на звіт перед начальником?
 
 

 
текст на першу суботу грудня:
 
з катехези Папи Франциска 4.11.2015 р.
 
Родина є великою ареною навчання взаємного прощення. Ісус навчав: «Якщо пробачите людям їхні провини, то Отець Небесний і вам пробачить. Якщо ж не пробачите людям – і Отець не пробачить ваші провини». Неможливо жити без взаємного пробачення і прощення, принаймні у родині. Кожного дня завдаємо кривди один одному через власну слабкість і егоїзм. Господь чекає від нас, аби вилікували задані нами рани, заново будували розірвані відносини. Якщо будемо занадто довго чекати, - стане гірше. Є простий секрет для вилікування ран і припинення сварок: не дозволяти аби день закінчувався без прощення і вибачення, без поєднання між братами і сестрами, між батьками і дітьми, між свекрухою і невісткою! Якщо навчимося перепрошувати і взаємно шанувати один одного, рани будуть гоїтися, а родина буде ставати чимраз міцнішою, стійкою до ударів наших малих гріхів,здатною давати відсіч нашим малим негідним вчинкам. Вистачить якогось малого доброзичливого жесту – і усе повернеться до добра. Не закінчуймо дня у «родинний війні»! Зрозуміло?
 

 
11_2015/16
 
Христос наша дорога до повноти людяності
 
Ісус, напередодні страстей і смерті на Хресті, встановив таїнство своєї постійної присутності серед нас. У Євхаристії закріпив Жертву Хреста і водночас принизив себе аж до добровільного ув'язнення і цілковитого віддання себе нам, до згоди на погордження.
Пресвяте Таїнство стає для нас більш зрозумілим через символіку хліба. Як зерно: перш ніж стане хлібом, воно змолочене і роздавлене; так само Ісус: був спочатку бичований, а пізніше роздавлений погордженням Його любові, обпльовуванням, глузуваннями і знущанням аж до смерті, - щоб стати для нас Хлібом Життя.
Провіщаючи встановлення Пресвятого Таїнства, Ісус говорив: “Істинно, істинно говорю вам: Отець мій дає вам хліб правдивий з неба. Божий бо хліб той, що з неба сходить і життя світові дає. Я хліб, який з неба зійшов. Я - хліб живий. Коли хтось цей хліб їстиме, житиме повіки. хліб, що його я дам, це - тіло моє за життя світу. Хто споживає тіло моє і кров мою п'є, той у мені перебуває, а я - в ньому”. (Йн 6, 32.41.48.51.56)
Наше перебування на колінах перед Пресвятими Дарами, одночасно стає для нас зобов'язанням. Ісус в Євхаристії став цілковитим даром для нас, тому і ми також повинні ставати даром для Бога і для інших. Це зобов'язання розпізнав у повній мірі св. брат Альберт Хмєльовський. Його відомим лозунгом було: “Ми повинні бути добрі, як хліб. Нам потрібно бути, як хліб, який лежить на столі для всіх, з якого кожний може відрізати шматок для себе”.
Цього величного богослов'я хліба брат Альберт вчився від Христа, Який, стаючи для нас хлібом, навчає поважати достоїнство людини та любити її аж до винищення самого себе.
 
- якою найчастіше є твоя реакція у відповідь на «відрізання шматка» кимось від тебе? що робиш, аби змінити свою реакцію?
- як думаєш, чи ставлення до хліба у суспільстві не є прообразом ставлення до Господа?
 
 

 
10_2015/16
 
До впевнених в собі та у своїх знаннях фарисеїв Христос був майже безжалісний. Оголював їхню гордовитість і лицемірство та говорив до них: “даєте десятину з м'яти, рути, але занедбуєте правосуддя і любов Божу” (Лк 11, 42). Показував, що вони поклоняються фальшивому богу, дорікав їм у ідолопоклонстві (пор. Лк 11, 37-35). Його слова потрапляли влучно, оскільки їхня ненависть зросла так, що хотіли Його каменувати. Ми служимо ідолам, яких собі створюємо і одночасно згинаємося під тягарем власної слабкості. Як часто ми самі заплутані! До наших сердець найлегше дістатися через любов. У її світлі ми бачимо своє зло, а втім не почуваємося відкинутими, але пригорненими Богом, і, хоча це не легко, вирішуємо відмовлятися від служіння мамоні. Справжня любов руйнує схеми і фальшиві уявлення про Творця. Якою трагічною є доля і духовна ситуація людини, до якої ніхто не виявив любові, для якої ніхто не був лагідним, доброзичливим та якої ніхто не старався зрозуміти! Така людина бреде у загубленості. Створює власні уявлення про світ, хоч так насправді не того прагне. До Христа люди тулилися тому, що показував справжню любов до них. Натомість ті, які мали власні бачення Бога - фарисеї, багатії та книжники - не хотіли від них відмовитися і відкинули Христа.
 
- чи відчуваєш загрозу фарисейства для твоєї душі? як думаєш – через що?
- відчуваємо себе пригорненими Богом, але – чи відмовилася від служіння мамоні?
 

 
9_2015/16
 
Селіна розповідає, що під час хвороби звернула увагу на те, що одна з сестер брала для св. Терези від Дитятка Ісус “завжди дуже тонку білизну, яку обирала з найбільш витонченою увагою, щоб принести їй хоч у цьому трішки полегшення”. Тоді свята з Ліз”є сказала до Селіни: “Потрібно піклуватися також про душі; утім, часто про це не думаємо і завдаємо їм рани. Чому? Чому б не принести їм полегшення з тією ж делікатністю та любов’ю до ближнього, з якою намагаємося принести полегшення тілу? Адже є душі хворі, є дуже слабкі,є цілковито у стражданні. Яку ж ніжність ми повинні мати для них!”
Ці слова можемо віднести до конкретних проблем, які щодня переживаємо. Ми живемо оточені страждаючими і слабкими людьми. Самі також належимо до них. В контактах з людьми нерідко зустрічаємося з ознакою внутрішньої загубленості і слабкості - агресією. Якщо хтось нас атакує, чи з приводу своєї поведінки та примхливості стає нестерпним для оточення - ми повинні виявити для нього особливу делікатність; “слабкого в вірі приймайте, не вступаючи з ним у суперечки” закликає св. Павло (Рим 14, 1). Людина, яка страждає - спрагла любові, і часто своєю поведінкою вимагає, щоб поставитись до неї сердечно. Виявлена нами делікатність - може її збентежити; нарешті – вона буде нею немовби поневолена. Проте, ми так часто не віруємо, що наша лагідність і делікатність швидко принесуть добрі наслідки; ми забуваємо, чого навчає Євангеліє.
Любов Господа Ісуса, виявлена з великою делікатністю, навернула жінку-блудницю та митаря Матея (пор. Лк 7, 36н). Така дорога до сердець загублених людей.
 
- чи є у моїй душі ніжність до стражденних і слабких? чи переважає зверхність? гидливість? або ураган мого прагнення їхнього навернення відкидає від мене цих людей?
- чи бачиш себе такою ж слабкою? спраглою любові?
- як намагаєшся вирощувати у собі делікатність, витончену увагу до людей?
 

 
текст на першу суботу листопада:
 
з проповіді Папи Франциска на Урочистість Всіх Святих 01.11.2015 р.
 
Наше паломництво життя є важким для розуміння, тому що швидко закінчується, але Господь говорить нам, що той, хто йде цією дорогою, рано чи пізно, але стає щасливим. Як може бути щасливою особа, убога духом, єдиним скарбом якої є Царство Небесне?! Але, маючи вільне серце, вільне від багатьох світських речей, така особа є «очікуваною» у Небесному Царстві. Як можуть бути щасливими люди, які плачуть? Щасливими є люди, які здатні розчулитися і відчути сердечний біль від страждань іншої особи. Рука Бога Отця їх потішить і вгамує біль. «Благословенні тихі». А ми, навпаки, нетерплячі, знервовані, завжди готові нарікати! Маємо багато претензій до інших, але, коли це стосується нас, реагуємо на підвищених тонах так, якби ми були володарями світу, і це тоді, коли ми у дійсності є Божими дітьми. Подумаємо краще про тих матерів і батьків, які є дуже терпеливими до дітей, що здатні «довести їх до шаленства». Це є Божа дорога: дорога лагідності і терпеливості. Ісус пройшов цю дорогу: дитиною зносив переслідування і вигнання; а, пізніше, бувши дорослим, - наклепи, фальшиві оскарження у суді; і усе зносив лагідно. З любові до нас навіть ніс Хрест. Ті, які мають сильне почуття справедливості, і не тільки відносно інших, але насамперед відносно себе, наситяться, оскільки готові прийняти вищу справедливість, ту, що її дає тільки Бог. Щасливі ті, хто вміє пробачати, хто милосердний до інших, хто не осуджує усіх і усе, але пробує поставити себе на місце інших, входити в їхні проблеми. Милосердя потребують усі, без винятку. Тому на початку Святої Служби визнаємо себе такими, якими ми є – грішними. І це є акт правди. Ті, які кожного дня намагаються сіяти мир, єдність, - є благословенні , вони правдиві діти нашого Небесного Отця. Це є дорога до святості і, водночас, є дорогою до щастя. Тією дорогою крокував Ісус, навіть, більш – Він сам є Дорогою. Так чинили святі, які вже відійшли до Небесної Батьківщини. Але вони товаришують нам у земному паломництві, заохочуючи, аби ми йшли вперед. Хай же їхнє заступництво допомагає нам крокувати дорогою Ісуса і випросить у Господа вічне щастя для померлих братів і сестер.
 
 

 
8_2015/16
 
Якщо у відносинах з другою людиною ми забуваємо про Христа і шукаємо себе, тоді не можемо казати, що ми вибрали Христа і пішли за Ним. Завжди, коли шукаємо себе, - перестаємо любити. До любові бо можливо дійти “забуваючи про самого себе та не шукаючи себе ні в чому”. Ісус впродовж свого земного життя постійно віддавав нам усе, знаючи, що нашою відповіддю на Його любов до нас і на добро, яке виявив до нас, буде розп’яття.
Коли людина зациклюється на собі, її огортає смуток, пригнічення та знеохочення, бо ні в чому не знаходить справжньої радості та щастя. Тільки слідування за Христом може нам принести повноту щастя. Коли св. Тереза помітила, що її сестра Селіна надто зайнята собою, сказала: “Закриватися в собі, це виснажувати свою душу! Потрібно тоді швидко зайнятися вчинками любові до ближнього. Коли людина почуває себе дуже погано з самою собою, в своєму нутрі, то потрібно в ту ж хвилину перестати займатися собою. Господь Бог зовсім не накладає на нас обов'язку перебувати сам на сам із собою. Навпаки! Дозволяє часто, аби ми були собі немилі, для того, щоб ми залишили себе самих. У такому випадку, бачу тільки один засіб: залишити себе і піти відвідати Ісуса та Марію, виконуючи діла любові до ближнього”. Любов до ближнього є практичним вираженням того, що ми пішли за Ісусом. Коли ми закриваємося в собі, виснажуємо свою душу. Наше внутрішнє життя стає мілким та поверхневим. Замість Христа ми обираємо себе.
 
- робимо добрі вчинки, але чи завжди вони є актом чистої любові?! або насправді дорога в пекло вистелена «добрими вчинками»? що робиш, аби уникнути цього?
- що робиш, коли стаєш сама собі немилою?
 

 
7_2015/16
 
Коли Бог перестає бути в центрі - гасне любов та зникає сопричастя
 
Як часто у всьому, що робимо, шукаємо самих себе. Докладаємо багато зусиль, щоб чогось досягти, - але з егоїстичних причин. Навіть, якщо комусь допомагаємо, - очікуємо на подяку та взаємність; нам боляче, коли хтось не помічає наших старань.
Коли Селіна - сестра св. Терези від Дитятка Ісус, скаржились, що одного дня була більш втомлена, тому що працювала більше, ніж інші, Тереза відповіла: “«Прагну, щоб ти була завжди як хоробрий солдат, який не скаржиться на свій труд, власні рани називає лише подряпинами, а приносячи постійно полегшення іншим, вважає серйозними їхні дрібні болі». Тоді я їй зізналася, пише далі Селіна, що відчуваю себе настільки втомленою тому, що ніхто про це не знає.
Бл. Маргарита Марія, маючи двічі виразку, вважала, що страждала лише з приводу першої, оскільки друга, якої не могла приховати, стала предметом співчуття з боку сестер. «Якщо тебе жаліють, - маєш втіху. Якщо не проявляють співчуття, - радій цьому! На твоєму місці, я б вважала за краще це останнє, і воно б більш мені відповідало. Все або ніщо: або таке співчуття, на яке заслуговує твоє страждання, або цілковите забуття. А щоб воно було можливо найбільшим, сама цьому допоможи!... Зверни увагу на проблеми інших, на те, що вони більше ніж ти мають право на співчуття та на розраду»”.
Як же часто і ми переживаємо подібні проблеми. Неодноразово, коли служимо іншим, чи то вдома близьким та дітям, чи у спільноті або серед потребуючих осіб, хочемо, щоб інші помічали нашу втому, щоб виявляли нам співчуття й розуміння. “Поводитися таким чином, говорила св. Тереза, - це наслідувати курку, яка сповіщає всім навколо, що знесла яйце”.
 
- на кого я схожа більше: на хороброго солдата або на курку, що знесла яйце?
- як звертання на проблеми інших людей допомагають вийти назустріч Ісусу? можливо, і тут є проблема: мій егоїзм тішиться тим, що комусь ще гірше?... 
 

 
6_2015/16
 
Якщо хочемо допомагати іншим, - це не мусить бути щось велике і видиме. Наша допомога може бути прихована, як допомога жінки, яка дала в'язку сіна коням, що тягнули підводу з камінням. Кожен, хто дає зі своєї нестачі, хто втрачає щось ради Бога та інших людей, отримає незрівнянно більше. Все, що ми маємо, ми маємо від Бога. Проте, коли з цих отриманих благ приносимо дар, Бог, у своїй неосяжності щедрості, винагородить нас за кожен самовідданий вчинок, жест а навіть за посмішку. Те, що ми робимо, може бути приховане і в очах людей малозначне. Якщо, однак, біля витоків наших дій буде любов та бажання поділитися тим, що можемо, - в очах Бога це буде щось насправді велике.
Саме ці невеликі жертви, повсякденні добрі вчинки, що не кидаються в очі і не приносять нам особливого задоволення, якщо робимо їх з любов’ю, мають в очах Бога найбільше значення. Крім того, вони доступні кожному з нас. Тож ніхто не може сказати, що не в стані дати Господу Богу таких дрібних речей. Таким чином, Бог дає нам можливість виконати заклик Христа: “продай, що маєш, дай бідним, то й будеш мати скарб на Небі”. Цей скарб - не стільки нагорода яка чекає на Небесах за кожне зроблене добро, скільки наповнення нас у Вічності тим, що було приховане тут, на землі у внутрішньому "скарбі" наших сердець: - наповнення нас безмежною, безкорисливою і найчистішою любов’ю самого Бога.
 
- часто, роблячи добро – отримуєш невдячність; чи не знак це від Господа – чого варто очікувати ?
- чи є в душі розуміння: втрачаю ради Бога та інших людей не заради благ? А заради чого? 
_06.doc 
 

 
5_2015/16
 
Ми не мусимо давати багато. У випадку, коли ми маємо тільки трішки, і власне позбуваємося цього, щоб виявити нашу любов до Бога, - ми даємо найбільше. Справжню любов показуємо тоді, коли даємо зі своєї нестачі, з того, чого нам самим не вистачає. Якщо наші серця будуть прив'язані до володіння багатствами, - ми ніколи не будемо в змозі відкрити себе на Христа і прийняти повністю дар Його Особи. Одна з найбільших проблем нашого часу це те, що люди хочуть жити для самих себе, закриваючись таким чином на Бога та інших людей.
Ісус, навчаючи у святині, “побачив, як заможні кидали свої дари до скарбнички. Побачив Він також і вдову убогу, що кидала туди дві лепти, і сказав: “Істинно кажу вам, що ця бідна вдова кинула більш від усіх. Усі бо вони вкинули як дар Божий з їхньої надвишки, вона ж з убозства свого поклала ввесь свій прожиток, який мала” (Лк 21, 1-4). Справжню вартість наших пожертв знає лише Бог. Ніхто не здогадувався, як багато дала євангельська вдова, вкидаючи до скарбони монету невеликої вартості, яка в її випадку була для неї єдиним забезпеченням.
 
- з якою інтенцією складаєш пожертву в Церкві: з любові до Господа; чи заради заспокоєння свого сумління; чи віддаєш з надлишку; або даєш із своєї нестачі, у повноті довіряючи Господу? або щось ще інше?
 

 
текст на першу суботу жовтня:
 
Усе, чим володіємо у світі, не заспокоює нашого духовного голоду. Потребуємо Ісуса, перебування з Ним, їжі з Його столу, Його слів про життя вічне! Віра в Ісуса означає вчинення Його центром, сенсом нашого життя. Христос не є додатковим елементом, Він є «хлібом живим», духовною їжею. Поєднання з Ним через правдиву віру і любов не означає поневолення себе кайданами, але означає бути глибоко вільними, завжди у дорозі. Кожен з нас може тепер поставити собі питання: ким є для мене Ісус? Чи це слово, якась ідея, або тільки історична постать? Чи є особою, яка мене любить; є тим, Хто віддав за мене своє життя і зі мною тепер подорожує? Ким є для тебе Ісус? Чи перебуваєш з Ісусом, намагаєшся пізнати Його у Його слові? Чи щоденно читаєш фрагмент Євангелія, аби пізнати Ісуса? Чи носиш маленьке Євангеліє в кармані або сумці, аби читати у любому місці? Чим більше ми з Ним перебуваємо, тим більше зростає прагнення тривання з Ним. Тепер прошу вас залишитися на хвилю в тиші, і кожний з нас у тиші свого серця нехай поставить собі питання: ким є для мене Ісус? Нехай кожний у тиші свого серця дасть відповідь на це питання… (Папа Франциск, Ангел Господній, 30.08.2015)
 

 
4_2015/16
 
Створені, щоб любити та бути у спільноті
 
У євангельській сцені розмови Христа з багатим юнаком, який звернувся до Нього з питанням: “Учителю благий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?”, чуємо Христову пораду: “піди, продай, що маєш, дай бідним, то й будеш мати скарб на небі. Тоді прийди і, взявши хрест, іди за Мною” (Мк 10, 17.21).
Христос закликає нас до внутрішньої свободи. Приходимо до неї - відмовляючись від такого стилю життя, у якому на першому плані є бажання володіти. Лиш тоді, коли відмовляємось від того, щоб багато «мати», зможемо зосередити своє життя на суттєвій його вартості, на особовому «бути». Лише той, хто може роздати те, що має, відкриє, що ці блага та майно не є скарбом, біля якого потрібно перебувати, але справжнім скарбом є серце, яке Христос наділяє здібністю роздавати, давати себе іншим. Правдивий скарб - це уміння жити «на спосіб дару». Правдиво багатим є не той, хто багато має, а той, хто багато роздає. Потрібно бути убогим духом, щоб розсівати навколо себе добро. Цей євангельський парадокс дозволяє нам відкрити справжній і нетлінний скарб, скарб нашого серця, через який можна дійти до з’єднання з Богом, Який живе у Пресвятій Трійці «на спосіб дару». (пор. св. ЙП ІІ, DeV)
 
- живемо в час, коли не багато «маємо», чи дякуємо Богу за цей шанс отримати внутрішню свободу? чи взагалі вбачаємо Божий «палець» у нашій матеріальній обмеженості?
- як розумієш убогість духу? чи прагнеш цього? яким є твій досвід «зубожіння» в дусі?
 

 
3_2015/16
 
Біля нас - Божа Мати, бо ми слабкі. Якщо довірятимемо їй - вона сама вестиме нас до Христа. У нашому житті віри найважливіше, щоб цілковито їй довіритись, бо Господь зглянувся на покору слугині своєї, і велике вчинив їй.
 
- яким є мій шлях до Марії? моя довіра Їй?
- як вчусь покори у Марії? чи це насправді Вона мене вчить?
 

 
2_2015/16
 
Ми повинні служити один одному, як Христос служив нам; не очікуймо за це ніякої винагороди. Христос, умираючи за людей знав, що багато з них Його відкинуть.
Якщо б ми кожного дня обирали ставлення служіння, напевно легше було б помітити в нас Христа. Не було б також стільки проблем, які турбують наші подружжя та родини. Св. Йоан Павло ІІ нагадав навчання ІІ Ватиканського Собору: “Людина є єдиним створінням на землі, яке Бог (створюючи його), хотів для нього самого. Водночас, ця людина - образ Бога і Його подоба - не зреалізує себе інакше, як тільки через безкорисливий дар з самого себе. Отже - не егоїзм, але готовність віддавати себе”.
Певно може прокинутися в нас переконання про власну безпомічність. І це добре. Коли помічаємо, що ми не вміємо так жити - можемо визнати свою нікчемність і слабкість. Таким чином Бог об’являє правду про Себе та людину. “Людина - слабка і грішна, але водночас - як навчав св. Йоан Павла II - вона має божественне походження, є образом і подобою самого Бога, створена Богом та Богом-Людиною спасенна, постійно відвідувана Духом Істини, Духом Святим. Така є правда про людину”. Незважаючи на нашу слабкість, плекаймо бажання відповідати на заклик Христа і простягаймо руки до Господа. Господь наповнить нас своєю силою. Бути малим перед Богом - це зізнаватися у своїй слабкості та всього очікувати від Нього, а тоді “Той, хто розпочав у вас добре діло, Він його й закінчить” (пор. Флп 1, 6).
 
- постійно простягаємо руки до Господа, але чи просимо про дар служіння?
- чи насправді прагнемо бути знаряддям Господа у Його справах?
- чи все ж таки «керуєм» Господом?
 

 
1_2015/16
 
Ми є образом Бога
 
Св. Матей Євангеліст розповідає, як мати Зеведеєвих синів просила Христа, щоб Він вивищив її синів, даючи їм місце праворуч та ліворуч Нього. “Почувши це, десятеро почали нарікати на двох братів. Ісус же, закликавши їх, сказав: “Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі гнітять їх. Не так має бути між вами. Але як хтось хотів би у вас бути великий, нехай буде вам слуга. І хто б хотів у вас бути перший, нехай стане вам за раба. Так само Син Чоловічий прийшов не для того, щоб йому служили, але – послужити й дати життя своє на викуп за багатьох.” (Мт 20, 24-28).
Людина, за своєю природою, хоче займати визначне місце, бути кимось. Тому шукає можливості реалізувати переконання про свою велич; сьогодні це називається прагненням до самореалізації. Часто це бажання на власний розсуд підтвердити свою вартість суперечить вченню Христа. У цьому дусі, мати хотіла вивищити своїх синів у Божому Царстві, в такій же перспективі інші учні оцінили синів Зеведея, "обурившись" на них.
Отже, якщо ми хочемо, щоб хтось прислухався до нас, ми повинні спочатку йому служити. Така правда Євангелія: царювати - означає служити. Христос - наш Цар, бо помираючи за нас, служить нам аж до кінця.
 
- прагнемо наслідувати Христа; як же виглядає наше «служіння» в родині? в трудовому колективі? у спільноті Церкви?
- чим різниться і чи схоже воно на готовність «віддати життя своє на викуп за багатьох»?
- чого просимо у Господа для своїх дітей?
 

 
 

 

Причіплений файлРозмір
_25.doc27.5 КБ
Ваш голос: Немає Оцінено (114 оцінювань)