25_2016/17
 
«Вони постійно перебували в апостольській науці та спільності, на ламанні хліба й молитвах» (Ді 2,42). «Громада вірних мала одне серце і одну душу, і ні один не називав своїм щось з того, що кому належало» (Ді 4, 32).
«У братерському житті зобов'язуємося до реалізації заповіді любові (Йн 13, 34), люблячи навзаєм один одного любов’ю Христа аж до забування про себе і складання себе у дар. Це проявляється у бажанні служіння один одному навзаєм, у прийнятті своїх обдарувань і своїх слабкостей, а також у вразливості на потреби ближніх. Наша єдність ґрунтується не на наших моральних засадах, але на самому Христі, Який єднає нас у родину. В нашій спільноті піклуємося про взаємну підтримку і реалізацію власного покликання і апостольства. Це пов’язане із співвідповідальністю за вірність покликанню, з допомогою і співчуттям до потребуючих. Спостерігаючи змученість іншої особи, її страждання, самотність, слабкість у подоланні труднощів і випробувань віри, повинні ми бути готові до конкретної співдії, що може бути виражена як у молитві, так і у піклуванні у її потребах, у розділенні з нею радощів і страждань, а також у жертвуванні їй правдивої і глибокої приязні. Таке піклування про розбудову щоденної братерської єдності є проявом апостольства, даванням свідоцтва нашого прямування за Господом Ісусом. Стараймося у щоденному житті практикувати Божу заповідь любові Бога і ближнього, аби інші розпізнали нас по любові. (пор. Йн 13, 34-35; 15, 12-17). Важливим аспектом нашого спільнотового життя є піклування про хворих і старших учасниць спільноти. Цінною участю у житті спільноти є жертвування молитви і страждань. Люди навколо очікують, аби ви насамперед були свідками святості і провідниками на дорозі до неї у щоденному житті. Свідоцтво вашого життя важливе для уособлення Христа у світі, для явлення Євангелія перед сучасниками, які охочіше слухають свідків ніж вчителів. Реалізація ідеалів святості у особистому житті і у житті спільноти вимагає зречень, духовних змагань і праці над собою. Шукайте опори для власної віри у вірі Марії, аби проголошувати нині людям віру, яка діє через любов. (св. Йоан Павло ІІ, Послання до консекрованих осіб, Ясна Гура, 4.06.1997)
 
- «дивіться як вони милують один одного» - чи це про мене?
- чи моїм проголошенням Христа є служіння сестрам і Спільноті? яке конкретно?
- ким я є для оточення: свідком чи вчителем?
 

 
24_2016/17
 
Наша самотність, якої часто досвідчуємо, виникає від зосередження на собі. Тільки тоді, коли забуваємо про себе і виходимо назустріч Ісусові у іншій людині, зможемо звільнитися від невпорядкованої любові до себе. Відкриття Христа у іншій людині звільняє нас також від спокуси оцінювання людей. Народжується в нас прагнення служіння. На таку нашу поставу Господь відповідає особливими благодатями. З’являється тоді незвичайна дія Святого Духа, освітлює наш розум і розсвітлює темряву нашої душі. Ті, хто віддаються на служіння Христу у іншій людині, незалежно від того, чи їхні справи важливі і надзвичайно відповідальні, чи менш значущі, отримують особливе світло, навіть тоді, коли Господь провадить їх через темряву віри: «Коли голодному ти віддаси свій хліб, наситиш пригніченого душу, тоді засяє твоє світло в пітьмі, тьма твоя буде, немов південь» (Іс 58, 10). Підтвердженням цих слів було життя святої Терези від Дитятка Ісус. Хоч і проходила вона через темряву віри, однак Господнє світло було таким великим, що оточення не помічало якихось труднощів, які , зазвичай, супроводжують ніч духа. Деякі взагалі стверджують, що Господь зберіг її від надзвичайно важких досвідчень.
Якщо забуваємо про себе, якщо черпаємо силу з молитви, зокрема, із Найсвятішої Жертви Христа, служимо тоді Богу через служіння іншій людині. І стаємо відкритими на океан благодатей, що Господь ними підтверджує, що Він ніколи нікому не дозволить перевищити Його у щедрості.
 
- чи пробуєш «відірватися» від зосередження на собі власне через служіння іншій людині?
- якщо так, чи отримала від Господа знак Його вдячності?
 

 
23_2016/17
 
Євхаристія закликає до жертовності
 
Прямування за Христом, особливо якщо йдеться про наші відносини з іншими людьми, не є чимось легким. Для цього потрібне глибоке життя молитвою, зокрема, життя Євхаристією. Недостатньо щоденно приймати участь у Євхаристії і щоденне святе Причастя. Провіщаючи встановлення Пресвятого Таїнства, Ісус говорив: “Істинно, істинно говорю вам: Отець мій дає вам хліб правдивий з неба.Божий бо хліб той, що з неба сходить і життя світові дає. Я хліб, який з неба зійшов. Я - хліб живий. Коли хтось цей хліб їстиме, житиме повіки. хліб, що його я дам, це - тіло моє за життя світу. Хто споживає тіло моє і кров мою п'є, той у мені перебуває, а я - в ньому”. (Йн 6, 32.41.48.51.56) Наше перебування на колінах перед Пресвятими Дарами, одночасно стає для нас зобов'язанням. Ісус в Євхаристії став цілковитим даром для нас, тому і ми також повинні ставати даром для Бога і для інших. Усе наше життя повинно бути проникнутим Найсвятішою Жертвою Христа - Христа, Який, стаючи для нас хлібом, навчає поважати гідність людини та любити її аж до винищення самого себе. Зустрічі з Ісусом у Євхаристії повинні очікувати, повинні жити цим очікуванням, від нього розпочинати і ним закінчувати наш день. Це правда, що ми нездатні пам’ятати про Найсвятішу Жертву постійно, але до цієї думки потрібно постійно повертатися: ось вже скоро Христос віддасть за мене життя, поновлюючи під час Святої Служби жертву хреста; Він помре, аби Своєю кров’ю обмити мене з гріхів, аби нагодувати мене Своїм тілом, аби наново зрозуміла, що я є Божим дитям, що маю право називати Бога своїм Отцем і маю право на благодаті, що Він хоче мені уділити як Своїй дитині. Молитва очікування на Євхаристію важлива, аби жити прагненням поєднання з Господом, Який з любові до нас став для нас Хлібом.
 
- як користуєшся джерелом нашої жертовності у служінні людям?
- чи пробуєш жити молитвою очікування Євхаристії?
 

 
22_2016/17
 
Любов є ліками від спокуси зосередження на собі
 
Коли людина зосереджується сама на собі, її огортає смуток, пригнічення і знеохочення, тому що не знаходить правдивої радості ні в чому. Тільки дорога услід за Ісусом може дати нам повноту щастя. Св. Терезка говорила: «Замикатися на собі – це стерилізація душі! Тоді одразу необхідно зайнятися добрими вчинками відносно ближніх. (…) Господь не вимагає від нас дотримання обов’язку перебування у власному товаристві. Напроти! Він допускає аби ми часто були собі немилі для того, щоби не замикалися самі в собі. І тоді потрібно відірватися від себе і піти відвідати Ісуса і Марію – через добрі вчинки любові ближнього». Практичний вираз нашої дороги за Ісусом – любов до ближнього.
Допомогою у дотриманні чистоти душі для нас є користування різноманітними засобами, як природними, так і надприродними. Природні засоби пов’язані із розбудовою приязних відносин і доброзичливості у спільноті – це як допомога у покликанні. З іншої сторони – потрібно уникати ситуацій і усяких актів як зовнішніх, так і внутрішніх, що противні чистоті; аж до власного умертвіння, до обмеження довіри собі. Стаємось уникати ситуацій, що загрожують чистоті душі, розважливо користуємося досягненнями культури, засобами масової інформації. Надприродними засобами є життя сакраментальне : молитва, прибігання до Діви Марії, прагнення єдності з Господом. Вибираючи наш шлях, приймали зобов'язання мати витримку у дотриманні чистоти, а також уникання ситуацій, що її відкидають. Чистота стану дозволяє прийняти відкинення і самотність як простір для зустрічі з Христом. Через це ми відкриваємо, що тільки Він любить нас і тільки з Ним можливо віднайти повноту щастя. (Статут Спільноти Родинного Апостольства, п. 17н)
 
- як стараєшся зберігати чистоту душі? що допомагає? що спокушає?
 

 
21_2016/17
 
Хто шукає себе, той перестає любити
 
Одного разу свята Терезка зауважила, що її сестра Селіна довго затримується біля неї, не спішить аби встигнути на рекреацію і служить таким самим хворим сестрам з меншою горливістю. Тоді вона сказала: «На твоєму місці, оскільки ти не маєш обов’язку бути біля мене, я робила б усе аби йти на рекреацію або служила б іншим хворим сестрам. Видумувала б тисячі причин для пожертви, аби, позбавляючись чогось, випрошувати благодаті для тебе. Не треба ніколи у комусь шукати себе саму, тому що «коли хтось шукає себе, той перестає любити». Саме тому наприкінці мого чернечого життя почуваюсь щасливою, тому що ніколи не шукала себе. Той, хто зрікається себе, вже тут на землі отримує нагороду. Ти часто питаєш мене, яким чином досягнути чистої любові; а є вона у забуванні себе самого і не шукання себе ні в чому». Якщо у відносинах з іншою людиною забуваємо про Христа і шукаємо себе, то не маємо права стверджувати, що прагнемо служити Христу. Ісус протягом свого земного життя постійно віддавав себе людям, знаючи, що відплатою за Його любов буде хресна смерть. Для того, щоби ми могли зректися себе, стараємося побачити Ісуса у другій людині. Адже ця інша людина є святинею Господа – у ній живе Христос, який для нас має вигляд тієї людини. Якщо ж роблю щось для Ісуса з рисами обличчя іншої людини – легше мені забути про себе. Тоді вже неважливо, чи то дитина, чи доросла людина, священик чи єпископ. – Христос присутній у кожній людині і потрібно Його сприймати однаково, необхідно віддати Йому усе, нічого навзаєм не очікуючи.
 
- чи вдається любити чистою любов’ю? як реагуєш на нерозуміння?
- що є причиною твоїх образ у відносинах з людьми?
 

 
20_2016/17
 
Не сумувати з приводу браку співчуття
 
Коли Селіна, сестра св. Терезки від Дитятка Ісус, скаржилася на те, що того дня була сильно змучена, оскільки працювала більше інших, Тереза відповіла їй: «Прагну завжди бути хоробрим солдатом, який не скаржиться на свою працю, власні рани називає тільки подряпинами, завжди допомагає іншим, вважає їхні незначні поранення значними». Селіна далі пише: «Призналась я тоді, що тому так почуваю себе змученою, оскільки ніхто про це не знає». «Чому бракує нам відваги? – відповіла Тереза, - тому що ніхто нас не жаліє! Якби якійсь сестрі було сказано: ти змучилась, іди відпочинь – одразу відчула б прилив нових сил. Прагнути аби хтось над нами похилився – річ звичайна, коли почуваємося зле. Благословенна Марія Малгожата Алякок, маючи подвійну виразку, вважала, що страждає тільки з поводу першої, оскільки друга, яку не могла сховати, стала предметом співчуття з боку сестер. Якщо над тобою похиляються – маєш утіху. Якщо ж не похиляються - радій з цього! Усе або нічого: або таке співчуття, на яке ти заслуговуєш, або цілковите викреслення з пам’яті. А щоби було це можливим найкраще – сама цьому допоможи. Зверни увагу на проблеми інших, на те, що вони мають право на милість і на втіху більш за тебе». Якже часто і ми переживаємо подібні проблеми. Неодноразово слугуючи іншим, чи то в родині, чи у спільноті, чи потребуючим допомоги людям, хочемо, аби зауважили нашу змученість, аби нам співчували і нас підтримували. «Таким чином роблячи, - говорила св. Терезка, - наслідуємо курку, що знесла яйце, - кудкудахтаючи вголос усім про це».
 
- чи насправді вмієш жертвувати Ісусу власні страждання? чи з’єднуєш їх зі стражданнями Ісуса на хресті? що народжується із цього в душі?
 

 
текст на першу суботу березня:
 
Великий Піст – це новий початок, дорога, що веде до надійної мети: до Пасхи Воскресіння, до перемоги Христа над смертю. Це сприятлива нагода, аби посилити духовне життя за допомогою засобів освячення, які пропонує нам Церква: піст, молитва, милостиня. В основі цього всього – Боже слово, яке ми покликані слухати під час цього періоду та ще старанніше над ним роздумувати.(…)
Великий Піст – це сприятливий час для того, щоб відчинити двері кожному потребуючому та визнати в ньому чи в ній Христове обличчя. Кожен з нас зустрічає їх на своїй дорозі. Кожне життя, що виходить нам назустріч, є даром і заслуговує на прийняття, пошану та любов. Інша особа – це дар. Боже слово допомагає нам відкрити очі, щоби прийняти життя та його любити, насамперед тоді, коли воно є слабким. Боже слово є даром.(…)
Дорогі брати й сестри, Великий Піст – це сприятливий час для того, щоб оновитися через зустріч з Христом, живим у Його слові, в Святих Тайнах і в ближньому. Господь, Який протягом сорока днів на пустині перемагає підступи спокусника, показує нам шлях, яким слід прямувати. Святий Дух провадить нас до звершення справжнього шляху покаяння, щоб поновно відкрити дар Божого слова, очиститися від гріха, що нас засліплює та служити Христові, присутньому в найбільш потребуючих ближніх. Молімося навзаєм, щоб ставши учасниками Христової перемоги, ми вміли відчиняти свої двері для немічного й бідного. Тоді зможемо жити у повноті радістю Пасхи та її свідчити.
 
 

 
19_2016/17
 
Нагорода для тих, хто втрачає
 
Кожний, хто хоче піти за Ісусом, мусить погодитися на втрату багатьох існуючих цінностей. Ісус, знаючи про це, запевняє Своїх учнів про стократну нагороду за таке рішення. Коли Петро сказав Йому: «Ото ми покинули все і пішли слідом за Тобою», Ісус відповів: «Істинно кажу вам: Нема такого, хто кинувши свій дім або братів, або сестер, або матір і батька, або дітей, або поля, - ради Мене та ради Євангелії, - не дістав би сторицею тепер, у цьому часі, посеред гоніння, - домів, братів, сестер, матерів, дітей і піль, - і в майбутньому віці життя вічне» (Мк 10, 28-30). Тими, хто йде за Христом, є не тільки священики, монахи і монахині, але усі, хто прагне у своєму щоденному житті пізнавати і виконувати волю Господа. Усі вони обирають Христа, Він стає для них першим і найважливішим. Також і одружені в родинах можуть визнавати Христа як першого і найважливішого у взаємному служінні, можуть віднайти його як першого і найважливішого у Євхаристії, яка з’єднує і укріпляє їхні родини. Христос обіцяє велику нагороду вже при житті, не тільки по смерті, хоча не укриває того, що будемо переслідувані. І переслідування будуть тим більші, чим більшим буде наш радикалізм на дорозі за Христом. Щедрість Христа не має меж, це ми ставимо перед Богом обмеження у обдаровуванні нас через брак відкритості на прийняття Його дарів. Одна з головних перешкод на радикальному шляху за Христом – невпорядкована любов до себе самого. Як же часто в усьому, що робимо – шукаємо себе. Вкладаємо у великі справи зусилля і працю, але з егоїстичних причин. Навіть, якщо комусь допомагаємо, то очікуємо вдячності і взаємності, якщо ж нашу працю не зауважили – боляче нам…
 
- чи вдалось щось втратити на дорозі за Христом? чи є страх втратити?
- чи відчуваєш Христову щедрість? а власну обмеженість у прийнятті Його дарів?
 

 
18_2016/17
 
Марія – Мати Божого Тіла
 
Марія є першою відкупленою людиною. Просімо Її, аби відкривала нас на чудо Євхаристії. Кардинал Стефан Вишинський називав Її Матір’ю Божого Тіла і нагадував, що, адоруючи Господа у Найсвятіших Дарах, часто співаємо: «Прославляємо істинне Тіло, з Діви Марії народжене». Звертаємося до Пречистої Діви, Яка є не тільки Матір’ю Тіла Христа як людини, але є також Матір’ю Тіла Євхаристійного, адже не було би Євхаристії без Втілення. Тому Примас Вишінський молився: «Найкраща Матір Господа нашого Ісуса Христа, який живить нас Своїм Тілом, народженим з Тебе. Віддаємося Тобі, прагнучи тільки Тебе вважати за нашу Матір, яка завжди дає нам найкращий дар – свого Сина, якого приготувала, аби був для нас Жертвою і Святістю.
Усі свої щоденні справи довіряємо Марії, через яку Христос перемагає і через яку усе нам дає. Усе, що дає нам Ісус – для Неї є відомим, Вона обіймає його своїм найдосконалішим «Fiat». Нам залишається долучитися до Її «Fiat» і відмовити подячне «Величає душа» з міцним переконанням, що хоча ми ще не знаємо, що нас чекає попереду, але віруємо, що це є найкраще. Адже Господь заповідав не боятися, тому що навіть волосся на наших головах полічене.
 
- як вдається не боятися?

- якою є твоя єдність з Марією? чи прагнеш її? 

_18.doc 


 
17_2016/17
 
Євхаристія – дорога пізнання себе і віри в любов
 
Ми є дітьми Отця Небесного. Право на це дав нам Ісус Христос. Той, Хто навчив нас молитися «Отче наш», право називати Бога Отцем надав нам через Відкуплення – ціною Своєї Муки і Смерті, яке нині у Церкві унаочнює нам Євхаристійна Жертва. Кожна Божа Служба повинна бути для нас найважливішим часом дня, оскільки заново повертає нам титул Божої дитини – Ісус дає нам право до буття дітьми одного Батька. Особливим виразом благодаті Відкуплення є святе Причастя – Христос єднається з нами, перебуває в нас як їжа. Наше Відкуплення стає явним. Покірна людина буде жити таємницею Євхаристії. З дня на день буде очікувати на зустріч з Христом у Найсвятіших Дарах. Буде очікувати з надією і радістю на хвилину, коли Господь знову її відкупить. Коли на її очах заново дасть їй усе. Тож не засмучуємося, коли побачимо у собі зло – під час Євхаристії Ісус дає нам усе. Спокійно визнай, що усе те, що отримав – змарнував, розтринькав. Не живеш плодами останньої Євхаристії, у якій брав участь. Якби було інакше – був би істинною Божою дитиною, наслідував би Божого Сина Ісуса. Тож не засмучуємося, коли бачимо своє зло, з надією очікуємо усього від Господа, Який на наших очах здійснює чудо Відкуплення. Під час Божої Служби обмиває нас Христова кров від бруду гріхів, наповнює нас благодаттю Божого дитинства. Стаємо «мов зрошений сад, мов джерело, води якого не висихають» (Іс 58, 11).
 
- у якій поставі зустрічаєш Євхаристію? чого очікуєш? за що дякуєш?

 _17.doc 


 

текст на першу суботу лютого:  

З оказії свята Богопосвячених осіб пригадаємо собі наші зобов’язання, які товаришують нам на дорозі з Марією до Христа:
«Віруючі у Ісуса Христа особи не можуть не йти дорогою визволення від бодай тіні ідолопоклонства. Це є подорож від популярного стилю мислення до свободи, що виникає від прибігання до Христа, до єдності з Богом, Живим і Істинним. Особа, віддана Богові, дає радісне, і, водночас, позначене працею свідоцтво про безустанний пошук Божої волі; тому користається усіма можливими засобами, які допомагають пізнати волю Бога і які допомагають у її виконанні». (Інструкція Faciem Tuam, Domine, Requiram, с. 7, 6)
 
§ 13. У відповідь на милосердну любов Ісуса, який пригортає усіх самотніх і покинутих, члени Спільноти Родинного Апостольства зобов’язуються до:
(…) бачення у світлі Божого Слова, вчення Церкви тих подій і явищ навколо себе, у час яких дано їм жити і діяти.
§ 14. У шуканні дороги до повноти поєднання з Христом учасниці Спільноти Родинного Апостольства повинні користатися з наступних засобів задля цієї мети:
прагнути до щоденної участі у Євхаристії, яка є центром їхнього життя, аби черпати життєдайну міць з невичерпної містерії Його смерті і воскресіння;
кожного дня намагатися відправити медитацію, що є для них особливою зустріччю з Тим, Хто до кінця їх полюбив і прагне в них відбити Своє Обличчя, як учинив це у Марії, яка найдосконалішим чином віддзеркалює Обличчя Христа;
наскільки це можливе, щоденно адорувати Святі Дари, аби досвідчити кохаючої присутності Христа; прагнути щоденно відмовляти принаймні Утреню і Вечірню з Літургії Годин, аби, через прославлення Господа з усім Божим людом, освячувати кожний день; користатися з частої сповіді як таїнства зустрічі з милосердним Отцем, а також, по мірі можливостей, з духовного керівництва, яке допомагає формуванню дозрілого сумління; раз у місяць зустрічатися з Безпосередньо Відповідальною, віруючи, що її вказівки будуть допомогою у будуванні життя згідно євангелічних рад;
приймати участь у зустрічах груп, днях зосередження, квартальних реколекціях, аби там у тиші серця зустрітися з Господом Ісусом.
(Статут Спільноти Родинного Апостольства).
 

 
16_2016/17
 
Дитятко Ісус є для нас закликом до відкинення швидкоплинних ілюзій аби відчути суть, до відмови від наших ненаситних бажань і відвічного незадоволення і смутку з приводу чогось, чого нам завжди буде бракувати. Було б добре аби ми зробили постанову залишити усі ці речі, тоді б змогли у простоті знайти радість Божого Дитятка, сенс життя.
Життя є відкиненням. Ісус народився відкинутим одними і при байдужості більшості людей. Також і тепер є така сама байдужість, адже Різдво Христове стає святом, у якому ми самі стаємо головними дійовими особами замість Нього, коли гонимося за презентами і стаємо невразливими до інших, зокрема, до осіб, що є з тих чи інших причин відкинутими суспільством. До дітей, яким не дозволяємо народитись, до тих, хто плаче, до голодних, до тих, хто ніколи не тримає у руках іграшки, лише зброю. Тож дозволимо аби Ісус нас покликав, йдемо до Нього з довірою, відкидаємо наші обмеження. Дозволимо аби нас торкнулася спасенна чуйність; занесімо Ісусу те, чим ми є: нашу байдужість, відсунутість від великих справ, наші незагоєні рани. Таким чином відчуємо смак правдивого духа Божого Народження - красу буття улюбленими Богом. Разом з Марією і Йосипом станемо перед колискою Ісуса, Який народився як хліб для мого життя. Роздумуючи над Його покорою і нескінченою любов’ю, скажемо Йому «дякую»: дякую, бо Ти все це вчинив для мене. (Франциск. проповідь 24.12.2016)
 
- пройшов час Різдвяних свят: як пережила їх? що із слів папи Франциска близько тобі?
- як вчишся покори? що допомагає (або заважає) у цьому?
 

 
15_2016/17
 
Тільки покірний не оцінює, лише прагне служити
 
Світло любові до ближніх повинно освітлювати нашу життєву дорогу. Людина, яка прагне служити іншим, буде оцінювати їхнє поводження з іншої точки зору, ніж так як це робиться нині у світі. Яким чином бути відкритим на потреби людей, як стримуватися від осуду ближніх? Аби стало це можливим, треба бути дуже покірною людиною. Тільки істинно покірна людина не буде оцінювати інших, перестане думати про себе і буде прагнути служити усім людям. В той час як горда людина залишається сконцентрованою на собі, не помічає потреб ближніх – і робить нещасним себе і своє оточення. Чим є покора? Часто можна почути, що сутність покори полягає на визнанні власної грішності і очікуванні усього від Господа. Людина, яка визнає себе грішною, не оцінює ближніх, тому що вважає себе слабшою від них. Людина, яка вірить у Божу любов, не заздрить іншій людині, адже знає, що отримує усе, що їй потрібно, у повноті і достатку. Людина, котра визнає свою ницість, але довіряє Господній любові – є насправді щасливою; вона відірвана від прив’язаностей до добра цього світу. Не залежить вона занадто від визнання її іншими людьми, не прагне подобатися сильним цього світу тільки тому, що вони мають владу. Знає, що отримала значно більше – любов Самого Бога. Почувається Божою дитиною; живе як той, хто є співволодарем неба.
 
- як вчишся покори? що допомагає (або заважає) у цьому?
 

 
14_2016/17
 
Любов вимагає покори
 
Тоді Царство Небесне буде подібне до десятьох дів, що взяли свої лампи й вийшли назустріч молодому. П’ять з них були нерозумні, а п’ять мудрі. Нерозумні взяли з собою світичі, та не взяли оливи з собою. Мудрі ж узяли в посудинках оливу. Через те, що молодий був забарився, всі задрімали й поснули. Та опівночі крик залунав: Ось молодий! Виходьте йому назустріч! Схопились тоді всі ті діви й приготували свої світичі. А нерозумні мовлять до мудрих: Дайте нам вашої оливи, бо наші світичі гаснуть. Мудрі ж у відповідь їм кажуть: Щоб часом і нам, і вам не забракло – підіть краще до продавців та й купіть собі. І от як вони пішли купувати, прибув молодий, і ті, що були готові, ввійшли з ним у весільний покій, і замкнулись двері. Нарешті приходять також інші діви й кажуть: Господи, Господи, відчини нам! А Він у відповідь мовить їм: Істинно кажу вам: Я вас не знаю. Чувайте, отже, не знаєте бо ні дня, ні години. (Мт 25, 1-13).
Євангельська розповідь є виразним закликом до навернення. Ісус говорив про лампи, оливу, але не у цьому зміст. Цей сюжет має символічне значення: йдеться про світло у розумінні Святого Письма, світло, яке розсвітлює дорогу нашого життя. Пророк Ісая так говорить: «Тоді світло твоє засяє, як зірниця, загоїться негайно твоя рана, спасіння твоє буде йти поперед тебе. Коли ти викинеш із-посеред себе утиск, перестанеш погрожувати пальцем і безбожно говорити, коли голодному ти віддаси хліб твій, наситиш пригніченого душу, тоді засяє твоє світло в пітьмі, тьма твоя буде, немов південь» (Іс 58 8, 10). Св. Тереза від Дитятка Ісус стверджувала, що так станеться, якщо завжди будемо старатися любити іншу людину, якщо завжди будемо старатися добре мислити і говорити про іншу людину, маючи відкрите серце на її потреби; тоді Господь наповнить нашу душу блиском. Тоді Бог вислухає нас і буде «світлом у темряві». Темрява не зникне, але наповниться світлом – посеред внутрішньої ночі заясніє нам світло.
 
- робимо добрі вчинки, але з якою інтенцією: заробляємо «бали» у Господа, діючи згідно Божого Закону; або просимо Господа про любов до іншої людини, аби Він діяв через нас?
- серед яких дів у євангельській притчі бачиш себе? чому?

_14.doc 


 
текст на зосередження у січні:
 
Ідіть і проголошуйте Христа разом з Марією
 
§ 13. У відповідь на милосердну любов Ісуса, який пригортає усіх самотніх і покинутих, члени Спільноти Родинного Апостольства зобов’язуються до:
1) життя у своїй родині, там, куди покликала їх Господня Присутність,перемінюючи оточення милосердям, що випливає із глибокого поєднання з Ісусом, у єдності із Марією;
2) буття вірними свідками Господа у своїй родині, оточенні,
трудовому колективі, даючи свідоцтво життям про те, що любов здатна перемінити і відкупити усе те , що нас оточує навколо;
(Статут Спільноти Родинного Апостольства, § 13, п.1,2)
Маріє, моя Матір, довіряюсь Тобі (…) Прагну бути свідком Твоєї материнської любові у світі, до якого я послана. (Акт віддання Божій Матері на служіння Церкві)
Маріє, усі віддаємося Тобі з довірою. Постановляємо йти з Тобою за Христом, Відкупителем людини: нехай не буде важкою для нас втома, нехай не уповільнюються наші кроки, перешкоди нехай не гасять в нас відвагу, а смуток – радість серця. Маріє, Матір Відкупителя, завжди будь Матір’ю для усіх, чувай над нашою подорожжю і справ, аби ми з радістю у небі оглядали Твого Сина. Амінь! (Йоан Павло ІІ, Акт довірення світу Божій Матері, Фатіма, 13.05.1991р)
 
питання для роздумів:
 
- чи, за прикладом Марії, несу іншим Господа?
- чи піклуюсь про те, аби люди пізнали і полюбили Ісуса?
 

 
13_2016/17
 
Правдива любов перемінює світ
 
Якщо будемо з любов’ю дивитися на іншу людину і, побачивши у ній Христа, будемо намагатися у серці розмовляти з Ним, через певний час ближній теж захоче перемінитися. Поруч з істинною любов’ю навіть найбільш загублена людина стає іншою. Однак це повинна бути правдива любов, а не просто тактика у поводжені з людьми. Це повинно бути справжнім зверненням до Ісуса. Можливо, тоді почуємо у серці Його слова: «Був голодним, а дали Мені їсти; був спраглим, а дали Мені пити; чужинцем був, а ви прийняли Мене» (Мт 25, 35). Станеться це власне тоді, коли будеш жертвувати любов Господу, присутньому у твоєму чоловікові, котрий погано ставиться до тебе, котрий не шанує тебе. Власне у цій людині сам Христос є спрагнений, голодний, нагий, очікуючий любові. Дійсно, це важко, але власне у такій поставі криється таємниця правдивої любові. Саме таким чином ми повинні дивитися взаємно один на одного. Це нічого, що людина може бути для нас недоброю, але Христос, присутній у ній, очікує нашої любові. Розіп’ятий на хресті – чекає на твою любов. Як сильно змінився би світ, коли б ми були добрими до ближніх не тільки тому, що вони для нас є добрими, але з огляду на присутнього в них Христа. Усе робимо для Христа. Допомагаючи комусь, кого не любимо, чи комусь, хто нас не любить, допомагаємо Христу. Відмовляючи комусь у допомозі, відвертаючись від когось, хто є для нас неприємним, - відвертаємось від Христа. Тоді ж, коли хтось є для нас милим і добрим, не приписуємо цього тільки самій людині, але присутньому у ній Христу. Спочатку дякуємо Богу, а потім ближньому за те, що прийняв благодать Бога, що захотів бути добрим. Пам’ятаємо: найперш Бог, уділяючий людині Свої благодаті, Бог, Який прагне наповнити людину Своєю чулістю, і тільки потім – людина, яка відповіла Богу – Так, хочу виконувати Твою волю.
 
- якщо «важкий» ближній не перемінюється, чи відчуваєш свою провину?
- чи присутній у твоїх діалогах з людьми Господь? чи запрошуєш Його до цього?
 

 
12_2016/17
 
Вислів - «розширити серце» - Папа Франциск вжив зовсім недавно, в липні цього року, в апостольській конституції Dei Vultum Quaerere, присвяченій жіночим чернечим споглядальним громадам. У цьому документі під «розширенням серця» мається на увазі протилежність замикання в собі. Молитва, суть богопосвяченого життя, повинна призводити не до замкнутості черниць в собі, а до того, щоб «охопити все людство», в першу чергу тих, що страждають. Коли ми говоримо про це, мимоволі пригадується свята Тереза від Дитятка Ісуса, яка постійно перебувала в молитві. «Розширити серце» означає ні перед ким не закривати двері свого серця, перемігши байдужість. Це можна віднести до будь-якого християнина. Щоб розширити своє серце, ми покликані, як дуже часто говорить Папа, «вийти з самих себе», зробити свого роду «результат» - щоб спрямуватися до Христа і до ближнього, перемагаючи свій егоїзм. Результат - крок до милосердя, яке нікого не виключає і дає шанс будь-кому, навіть найзапеклішому грішникові, дивлячись на нього очима Бога, а для Нього не буває невиправних злочинців, адже всі можуть отримати Його прощення. Розширити серце означає також бути відкритими для людей інших поглядів і навіть невіруючих, даючи їм християнське свідчення своїми вчинками і вступаючи в діалог з усіма без винятку на благо всіх людей. Розширене серце не ділить людей на «своїх» і «чужих», на «місцевих» і «приїжджих», на «наших» і «не наших». Воно співчуває мігрантові і біженцю, бездомному, відкинутому, воно співчуває і найгіршому злочинцеві, молячись про його навернення і просячи для нього милосердя Бога. Святіший Отець вживає також вираз «розширити розум» і «розширити горизонти». Це означає не замикатися в сформованих закостенілих концепціях і схемах, але завжди слідувати подуву Святого Духа, який безперервно вносить нововведення в Церкві.
 
- який досвід «розширення» свого серця маєш?
- життєвий досвід часто заохочує до закритості, замикання у собі? чи варто змагатися зі своїм інстинктом?
 

 
11_2016/17 
 
Розпізнати Христа у ближньому…

Покликанням людини є участь у житті Бога. Втілюється воно через нашу внутрішню переміну. Тим, що має нас перемінювати, є любов. Ісус під час Останньої Вечері перед Своєю смертю промовив: «Нову заповідь даю вам, аби взаємно любили себе так, як Я вас полюбив» (Йн 13, 34). У надприродне життя Господа ми прищеплені через хрещення; за тим має бути наше постійне визволення з егоїзму і переображення нашої людськості Божою любов’ю. Гріх – це опір такому переміненню, це відповідь Господу – ні! Але допоки Божа любов не випалить в нас недоброзичливості, упередження і недовіру до інших людей, допоки не перемінимося так, аби стали здатними до акту любові, не зможемо увійти до Божого Царства. Матвій наводить нам слова Ісуса: «Усе, що учинили одному з моїх братів найменших, - Мені учинили» (Мт 25, 40). Заради того, щоб колись не почути від Ісуса гіркого «Був у кожній людині, якій ти вчинив зло», стараймося ніколи не забувати про Його Присутність у наших близьких.
- час Адвенту – це і час нашого лікування, лікування душі. Хто і що допомагає?
 

 
текст на першу суботу грудня:
 
Перед обличчям щораз більше викривленого образу і сенсу Адвенту і свята Господнього Різдва у сучасному світі на ґрунті віри з’явилося прагнення відчути правдивий Адвент. Але тільки настрою, тільки самих найпрекрасніших почуттів замало. Сумуємо за суттєвою і здоровою духовною їжею, за тим, що пов’язане з побожним переживанням ночі Божого Різдва. Освятити Адвент – означає поглибити і оживити у собі віру в укриту Присутність Бога. Це відбудеться, якщо вийдемо на дорогу навернення і визволення себе від видимих речей задля невидимих. Йдучи цією дорогою, відчуємо чуда благодатей і пізнаємо, що не може бути більшої радості для людини і світу чим благодать, яка являється разом з Христом. Світ не є механізмом, що бездумно перемелює людську працю і страждання. Усю ницість світу огорнуло Боже Милосердя. Хто у такий спосіб переживе Адвент, той зможе у радості очікувати свят Божого Народження. І переконається у тому, який великий сенс міститься у тих звичайних привітаннях, що їх складаємо у ці дні. Неможливо віднайти Господа інакше як йти назустріч Йому, Який очікує і прагне нашого приходу до Нього. Неможливо віднайти Бога інакше як через exodus – через відірвання себе від вигод нашого сьогодення заради наближення до Божого світла. 
 
 

 
10_2016/17
 
Не мусимо давати багато
 
Якщо маємо трохи, але позбуваємося і цього, аби явити Господу свою любов до Нього, - даємо найбільше. Справжня любов – коли даємо зі свого недостатку, з того, чого нам самим бракує. Якщо наші серця будуть прив’язані до якогось майна, ніколи не будемо здатні відкритися на Христа і у повноті прийняти дар Його Особи. Однією з найбільших проблем сучасності є прагнення людей жити для себе, тим самим замикаються на Господа та інших людей. Тому Божа Матір у своїх об’явленнях закликає нас до піклування про інших людей, до забування про себе, відкриття себе для проблем інших людей. Кожний, хто дає зі свого недостатку, втрачає щось для Бога і для інших людей, - отримує незрівнянно більше. Усе, що маємо – маємо від Бога. Коли ж складаємо з тих отриманих багатств наш дар, Господь винагороджує кожну таку безкорисливу дію, жест або просто посмішку. Те, що робимо, може бути укритим і в очах людей невартісним. Якщо ж у витоків наших дій і учинків буде любов і прагнення ділитися тим, що маємо, то в Божих очах це буде насправді великим. Такі вчинки є можливими для нас. А Господь у такий спосіб дає нам можливість «отримати скарб у небі» (Мк 10, 21). Цим скарбом є не тільки нагорода у Небі за кожне добро, але і сповнення нас безмежною, безкорисливою і найчистішою любов’ю Самого Бога.
 
- кожній з нас не вистачає звичайної людської любові; як пробуєш «закликати» Божу любов до власної душі? З якими проблемами зустрічаєшся?
 

 
9_2016/17
 
Любов важливіша за зовнішні справи
 
Свята Тереза від Дитятка Ісус, ілюструючи правду про те, що Бог вважає тільки на любов, мірою якої є зречення, розповідала сестрам: « Колись читала про те, як один багач, будуючи костел, навіть заборонив давати милостиню в цій інтенції, тому що сам хотів мати славу у цій справі. Певного дня бідна стара жінка побачила, як тяжко коням тягнути каміння на будову костелу, і подумала: не дозволено давати гроші на будову цієї Божої святині, але я була б дуже щасливою скласти милостиню для допомоги тим бідним тваринам, що працюють у такій великій справі, але несвідомі цього. Можливо, Господу це буде приємно. За останні гроші купила сніп сіна і дала коням. По закінченню будівництва багач захотів вибити на пам’ятній дошці своє ім’я. Але на другий день його ім’я зникло на цій дошці, а на тому місці з’явилось ім’я бідної жінки. Багач кілька разів змінював прізвище, але чудо постійно повторювалось. Тоді він зажадав розслідувати причину: знайшли ту жінку і багач запитав її: чим вона спричинилася до побудови церкви. І жінка пригадала і розповіла, що не давала грошей згідно заказу, але допомогла коням, даючи їм трохи сіна. Усім стало зрозуміло, чому саме її ім’я з’являлося на дошці і ніхто не відважувався його стирати». Навіть найпрекрасніша справа, виконана величезними зусиллями, в очах Господа не має більшої ваги, якщо не є виразом нашої любові. Убога вдова дала усе, що мала, у тихій надії, що хоч дала і мало, але Бог буде цим задоволений.
 
- приймаємо участь у багатьох справах, самі ініціюємо добрі справи – якою є наша інтенція насправді?
- прагнемо дотримуватись Божих заповідей: з любові до Господа? тому що так прийнято? чи заради того, аби бути задоволеною сама собою? зі страху перед Господом?
 

 
8_2016/17
 
Убога духом людина приймає участь у силі і багатстві Господа
 
Христос закликає нас до убогості, яка збагачує як нас самих, так і людей навколо нас. У словах «продай і роздай убогим» міститься заклик до убогості у розумінні йти услід за Ісусом, а така убогість дає нам право на участь у Його силі і багатстві. То власне наша убогість є умовою аби ми могли бути обдаровані нескінченим багатством Бога. У таємниці благодатей це Боже багатство стає безцінним джерелом збагачування інших – обдаровування їх за прикладом Бога. Христос обдаровує нас повнотою Божих благодатей власне тоді, коли Він є найубогішим, коли Він оголений, навіть без одягу вмирає на Хресті. Вартість любого дару є пропорційною до любові, що міститься у ньому, і до пов’язаного з цим зречення. Неможливо освятитися, живучи для себе, піклуючись тільки про себе. Так жили євангелічні багачі з серцями, замкненими для Бога і Його науки. То для них скерував Христос свою пересторогу: « Горе ж вам, багатим, бо ви одержали втіху вашу. Горе вам, що ситі нині, бо будете голодувати. Горе вам, що смієтеся нині, бо будете ридати й сумувати. Горе вам, коли про вас усі люди будуть добре говорити» ( Лк 6, 24-26).
 
- Добрий Господь обдарував українців винятковим часом для утвердження себе особисто в убогості духа, то ж: чи заздриш багатим людям (зловтішно перечитуєш декларації державних службовців тощо); чи підтримуєш тих, хто конкретно потребує твоєї допомоги? чи не бачиш власної вини у корупції, що стала невід’ємною частиною суспільного життя?
- що можеш зробити аби змінити цей світ?
 

 
7_2016/17
 
Той багатий, хто вміє роздавати
 
В євангелічній оповіді про розмову Христа з багатим юнаком, що звернувся до Господа з питанням: «Учителю добрий, що маю чинити аби осягнути життя вічне?» чуємо пораду Христа: «Іди, роздай усе, що маєш, убогим і будеш мати скарб у небі. Потім приходь і йди зо Мною» (Мк 10, 17-21). Христос закликає нас до внутрішньої свободи через відмову від такого стилю життя, при якому перше місце посідає бажання мати. Тільки тоді, коли відмовимося від того, аби «мати», зможемо зосередити своє життя на сутності того аби «бути». Тільки той, хто зможе роздати усе, що має, відкриє, що не якісь добра і маєтки є скарбом, біля якого належить тривати, але істинним скарбом є серце, яке завдяки Ісусу здатне роздавати, здатне давати себе іншим. Справжнім скарбом є вміння жити «на спосіб дарунку». Правдивим багачем є не той, хто багато має, але той, хто багато роздає. Треба бути убогим духом аби розсівати навколо себе добро. Цей євангелічний парадокс дозволяє нам відкрити істинний скарб, що його не можна знищити, той скарб нашого серця, що приводить нас до поєднання з Богом. З Богом, існуючим у Святій Трійці «на спосіб дарунку».
 
- як розумієш для себе спосіб життя «на спосіб дарунку»? чи є якісь умови або обмеження для такого способу життя?
- як тобі дається наука: «не мати прив’язаностей»?
 

 
6_2016/17
 
Ставати дарунком Бога для інших
 
Покликанням кожної з нас є співучасть у справі спасіння світу, у його освяченні. Однак досвідчуємо правдивість слів Ісуса: «Без Мене нічого вчинити не можете» (Йн 15, 5). У справі освячення світу важливі любов і покора, а ми наповнені егоїзмом і гординею. Спаситель, дивлячись на нас з любов’ю, дає нам зрозуміти, як сильно потребуємо Його Відкуплення і пробачення. А коли самі побачимо свою малість і убогість, Він з любов’ю похиляється над нами і уділяє нам благодать скрухи. Ісус в Євхаристії стає цілковито дарунком для нас, тому і ми теж повинні ставати дарунком для інших. Святий Альберт Хмельовський говорив: «Повинні бути добрими як хліб. Хліб, що лежить на столі для усіх, з якого кожний може відламати кусень для себе». Цієї прекрасної теології хліба брат Альберт вчився від Ісуса. Через наслідування Євхаристії стаємо хлібом життя для світу. Євхаристія виховує нас для життя для інших: для родини, суспільства, Церкви. Євхаристія вказує, яку вартість має в очах Божих кожна людина, оскільки Христос дає Самого Себе під видом хліба і вина. Від нашої відкритості на Його прихід залежить, чи колись зможемо за прикладом святого Павла визнати: «Тепер вже не я живу, але живе в мені Христос» (Гал 2, 20).
 
- як думаєш, що є причиною відсутності в тобі голоду Євхаристії?
- чи очікуєш від людей вдячності за твої добрі діла?
 

 
5_2016/17
 
В’язень любові прагне нашої відповіді
 
Ісус прагне нашої любові, нашої віри в Його присутність під видом хліба і вина. Євхаристія - це заклик до святості: Ісус хоче залишитися з нами і тривати в нас, аби нас поєднати із Собою у повноті. Тимчасом багато говорять: «Важка ця мова. Хто ж може її слухати» (Йн 6, 60). Інші направду вірують у Його Присутність у Святих Тайнах, але в той же час зберігають відносно цієї мовчазної таємниці холодний спокій. У великій кількості пустих костелів на цілому світі Ісус залишається відкинутим і забутим. Як же рідко ми заглиблюємося у таємницю, яку об’явив нам Ісус, коли говорив: «Так, як Мене полюбив Отець, так і Я вас полюбив» (Йн 15, 9). Він – в’язень любові - очікує нашого приходу, нашого тривання перед Ним і відкритості на ту любов, якою Він прагне нас наповнити. Ми ж, однак, зайняті власними справами, забуваємо про Його близьку присутність поруч нас. Забуваємо, що вартість нашої праці і усіх наших щоденних зусиль залежить від нашої єдності з Ним і нашої любові до Нього. Тільки любов, що є участю у житті Бога, надає сенсу нашому життю. Найсвятіші Дари є схованою у крихті хліба Любов’ю, яка мовчить. «Поразку» Христа, усамітненого у Євхаристії, можна порівняти із «поразкою» на Голгофі – там теж був безсилий, принижений, ув’язнений на дереві Хреста.
 
- чи прагну зрозуміти ту мовчанку Бога, чи прагну її почути?
 

 
4_2016/17
 
У відповідь на Євхаристійний дар Христа
 
У переддень муки і смерті на Хресті Ісус встановив таїнство Своєї постійної Присутності серед нас. У Євхаристії продовжив жертву Хреста і, водночас, принизився до добровільного ув’язнення і цілковитого віддання нам, погодився на погордження. Євхаристія є об’явленням нескінченої любові Бога до нас, є реальною присутністю Христа у Церкві. Є таїнством, що поєднує людину з Богом. Ісус прагнув, аби кожний з нас, відповідаючи на Його любов, міг так поєднатися з Ним, аби Він перебував у нас, а ми – у Ньому. Під час Останньої Вечері звернувся до Своїх учнів: «Не полишу вас сиротами; Я прийду до вас. І взнаєте того дня, що Я в моєму Отці, і що ви в Мені, а Я в вас» (Йн 14, 18.20). І далі молився: «Отче, і об’явив Я їм Твоє ім’я, і об’являти буду, щоби любов, якою Ти полюбив мене, в них перебувала, - а Я в них!» (Йн 17, 26). Найсвятіше Таїнство стає для нас більш зрозумілим через символіку хліба. Як зерно спочатку змелють, лише потім воно стане мукою і хлібом, так Ісус спочатку був бичований, потім змучений погордою Його любові, опльований, замучений аж до смерті, аби став для нас Хлібом життя.
 
- чи закликає тебе символіка Хліба до наслідування Христа у щоденні?
- в історії Церкви є приклади, коли людина живилась тільки Причастям; як розумієш це у світлі Євангелія?
 

 
3_2016/17
 
Поєднані з Господом
 
У нашому відношенні до Євхаристії, незважаючи на розуміння її вартості, може з’явитися певна ситуація: святе Причастя будемо трактувати як річ. Про це свідчать наші вислови: наприклад, «брати Причастя». У такому розумінні Євхаристія може бути для нас святою і таємничою, але тільки річчю. Ми повинні бути свідомі того, що приймаємо Самого Бога, поєднуємося з Ним. Приймання Христа полягає у тому, що входимо у правдиву таємницю. Звичайна їжа зміцнює сили людини. Натомість, коли приймаємо Христа під видом Гостії, Він приймає нас у Себе і ця їжа не тільки зміцнює нас, але дає нам нове життя. Христос включає нас у таємницю Свого життя, змінює наше існування. То не тільки ми приймаємо Христа, але, перед усім, то Христос приймає нас і поєднує з Собою. Дехто стверджує, що 15 хвилин після прийняття Причастя у організмі людини триває євхаристична постать. Цей час ми являємо собою ніби живу монстранцію, що несе у собі Боже Тіло. І тільки після цього, по закінченню цих 15 хвилин, стаємо включені у таємницю надприродного життя Ісуса. Це життя, якщо існувало в нас вже перед прийняттям святого Причастя, стає ще більш інтенсивним і реальним. Людина не повертається вже до стану її існування перед прийняттям святого Причастя. Христос не відходить від нас по закінченні тих 15 хвилин. Закінчується Його сакраментальна присутність в нас, але Він і надалі поєднаний з нами через Свою і нашу любов. Завдячуючи нашій вірі і надії, ми поєднані з Ним ще міцніше; якби вщеплені до Нього наново, як виноградна лоза, у Його Тіло. Стаємо живою частинкою надприродного організму, головою якого є Христос.
 
- чи пробуєш підтримувати єдність з Ісусом по закінченні Євхаристії? яким чином?
 

 
текст на першу суботу жовтня:
 
Погляд Ісуса не затримується на вадах людини, на злі у минулому, але передбачає добро у майбутньому; не погоджується із закритістю, але шукає дороги єдності; не затримується на видимому, але дивиться у серце. .Ісус дивиться у наше серце, у твоє серце, у моє серце. Ісус нині спрямовує до тебе запрошення: «Нині мушу затриматися у твоїм домі», віднині у твоєму домі Ісус хоче тебе зустріти. Господь хоче бути присутнім у твоїм щоденнім житті : у навчанні, праці, почуттях і приязних, планах і мріях. Як же Йому це подобається, аби усе це було занесене Йому в молитві! Як же надіється, що посеред усіх щоденних контактів і справ на першому місці буде золота нитка молитви! Як же сильно прагне, аби Його Слово промовляло у кожний твій день, аби Його Євангеліє стало твоїм і було твоїм «навігатором» на дорогах життя. Ісус, просячи, аби міг прийти до твого дому, як це зробив із Закхеєм, взиває до тебе по імені. Ісус кожного з нас закликає по імені. Твоє ім’я є дорогим для Нього, Він захотів зустрітися з тобою. (проповідь Папи Франциска у Бжегах під Краковом 31.07.16 на ВДМ)
Під кінець зичу вам, аби тішилися життям. Кожний день є прекрасним, однак під тягарем обов’язків не завжди відчуваємо, якими є щасливими. Часом треба просто отримати по лобі, аби це побачити. Бажаю вам, аби завжди були у стані відчуття щастя без таких болючих досвідчень (яких досвідчую я). (закінчення останнього послання 27-річного Матея Теслі – художника, графіка, згідно ескізів якого було виконане оформлення оправи ВДМ, померлого за 2 місяця перед ВДМ)
 

 
2_2016/17
 
Щоденність, занурена у Святій Євхаристії
 
У Євхаристії не тільки приймаємо Христа, але одночасно складаємо Богу жертву подяки і покути. Дякуємо Богу за Його любов, водночас разом з Христом і через Христа складаємо Святу Жертву за відкуплення світу. Коли стаємо під Хрестом Спасителя, Який жертвує за нас останню краплю крові, теж можемо віддати себе цілковито Йому. Оскільки Євхаристія є втіленням перед нами Муки, Смерті і Воскресіння Христа, можемо почути слова Спасителя: «Ото Матір твоя», «Жінко, це син Твій» - свідоцтво присутності Божої Матері та Її ролі у розвитку нашого духовного життя. Але можна почути і слова «Здійснилось!» - нагадування нам про цілковитий послух Христа Отцю. Завдяки Євхаристії можемо долучитися до прославлення Бога і до спасіння людей. Усі наші вчинки – читаємо у «Догматичній конституції про Церкву» - молитви, життя родинне і материнське, щоденна праця, відпочинок тіла і душі, якщо відбуваються у Дусі, а також страждання, якщо воно переноситься терпеливо, стають духовними жертвами, приємними Богу через Ісуса Христа. Жертви ці складаються Отцю під час Євхаристійного обряду і поєднуються з офірою Господнього Тіла. Таким чином миряни, які у єдності почитають Господа, увесь світ присвячують Йому. 
 
- про що думаєш під час принесення дарів на Євхаристії?
- як переживаєш цей Євхаристій ний момент? 
 

 
1_2016/17
 
Євхаристія є центром нашого життя
 
1. Чим є для нас Євхаристія? У ній у повноті реалізується ідеал наслідування життя СвятоЇ Родини з Назарету. Завдячуючи Євхаристії маємо можливість вникнути у спасенну працю Святої Родини, у найважливіші моменти її життя. Можемо стати поруч з Божою Матір'ю під Хрестом, переживаючи муку, смерть і воскресіння Христа. Євхаристія дає нам силу і міць у прямуванні дорогою наслідування Святої Родини. Зустріч з Христом у Євхаристії дає можливість нам разом з Ним йти через щоденне життя до святості. Господь наш Ісус Христос чинить нас здатними, завдяки Його силі, уділеній нам у Євхаристії, до любові ближніх такою любов’ю, якою Він нас полюбив. Натомість Боже Слово, подане нам зі столу Слова Господнього, просвітлює буденне життя і стає натхненням у відкриванні і здійсненні Божих справ. У Євхаристії здійснюється зустріч з Ісусом, який молиться за нас. Дякуючи цьому можемо провадити внутрішнє духовне життя, яке полягає у очищенні нутра, у безустанному усуванні перешкод, бо Ісус обійняв людину повністю. Духовне життя живиться Святою Службою, черпає з неї свою силу, відвагу і безкомпромісність.
 
- чим є для тебе Євхаристія?
- які маєш труднощі у її переживанні? як думаєш:чому?
 

 
Причіплений файлРозмір
_25.doc30.5 КБ
Ваш голос: Немає Оцінено (33 голосів)