6. Кожний, хто стає на шлях відкриття великої Божої любові, буде ставати щораз більш самотнім, незалежно від того, чи йде цим шляхом сам, чи разом з родиною або з якоюсь братерською спільнотою. Нашому наближенню до Господа товаришує поглиблення самотності. У зіткненні з великою таємницею любові Господа до нас мусимо стати перед Ним на самоті. Наша дорога буде ставати подібною до тієї, якою йшов Христос, коли говорив про Себе: «Лиси мають нори, птахи небесні – гнізда, а Син Чоловічий немає місця, де б міг голову прихилити» ( Мт 8,20). У тих словах немає і тіні неприйняття власної самотності. Але є в них окреслення шляху усіх тих, які колись і десь, подібно тому біблійному учню, скажуть Христу: « Учителю, піду за Тобою, усюди, куди підеш Ти» «Мт 8,19). Ти теж, певною мірою, мусиш зазнати того, що зазнав Ісус, пройшовши через гіркоту самотності і відкинення власними коханими учнями. В процесі очищення Господь може очікувати від тебе не тільки нашої згоди на самотність, але і на переживання погордження з боку наших найближчих – тому що при нашій згоді на це Він зможе стати нашою єдиною опорою. І тоді почнемо єднатися з Ним, Який є самою Любов’ю. Велика традиція Отців навчає нас, що таємниця Христа пов’язана з мовчанням і тільки в тиші Слово може загостювати в нас, як у випадку Марії, дівчини, у котрій Слово було нерозривне з мовчанням.
 
«Від створінь не сподіваюся нічого, тому не зазнаю жодних розчарувань, знаю, що бідне створіння – саме по собі, і чого ж можна від нього сподіватися. Бог є для мене всім, хочу все оцінювати з огляду на Бога. Старайся жити у зосередженні, щоб чути Мій голос, який є таким тихим, що тільки зосереджені душі можуть його чути…)». (пор. Щоденник сестри Фаустини Ковальської, 766,1779)
 
- чи стає для тебе мовчання вартістю? що заважає?
- чим наповнене твоє мовчання ?
 

 
5. Боже Слово фактично схиляє нас до переміни нашої концепції реалізму: реалістом є той, хто визнає, що Боже Слово є фундаментом, основою усього. Особливо потребуємо такої постави у наш час, коли спостерігаємо нетривалість багатьох речей, на які ми опиралися, на яких будували життя, на які покладали надію. Рано чи пізно виявляється, що власність, приємності, влада не здатні заспокоїти найглибших прагнень серця людини. Для побудови власного життя людина потребує міцного фундаменту, що не зруйнується тоді, коли людина втратить рівновагу, впевненість. Стає очевидним, що «слово Твоє, Господи, триває навіки, воно незмінне як небеса», а вірність Господа триває «з поколіня на покоління» (Пс 119(118), 80-90). І тому людина, яка будує на Божому Слові, будує дім власного життя на скалі, на камені. Якби наше серце могло щоденно говорити Господу: «Ти є моїм захисником і моєю міццю, покладаю надію у Твоєму слові» (Пс 119 (118), 114), і, як святий Петро, могли б щоденно довіряти себе Ісусу: «на Твоє слово закину сіті» (Лк 5,5). (пор. Бенедикт ХVІ, Verbum Domini, 10)
 
Великою є вартість слова, але, водночас, важливим є уміння слухати. Якщо такого вміння бракує, то і слово щезає, адже слово народжується із тиші мовчання. Якби не було охочих до слухання/мовчання, панував би один великий галас, без можливості розуміти, хто і що говорить. Сучасний світ є часом медіального галасу – галасу засобів масової інформації. Це означає, що усі говорять, але мало хто слухає. Багато тих, хто спілкується, але невідомо з ким і про що. Тимчасом у повноті вартість слухання проявляється у контексті слова, оскільки, якщо є кому слухати, то може заіснувати той, хто говорить. (пор. Д. Кіяс, Туризм або паломництво)
 
- чи маєш практику вслухатись у Боже Слово на початку кожного дня?
- чи слухаєш співрозмовника?
- як переживаєш ситуацію, коли тебе не слухають?
 

 
4. Коли дратує тебе чиясь поведінка, характер, спосіб життя, слова - все це торкається, по-перше, сфери твоїх почуттів, яким не повинна підкорятися воля. Якщо ти поступаєшся своїм негативним почуттям і емоціям стосовно іншої людини, то критикуєш Творця; це так, наче говориш: «Господи, це Твоє створіння не вдалося, Ти погано цю людину створив - має такий важкий характер, і в цілому все - все в ній неприємне. Інші створіння Ти створив добре, але це, на жаль - ні!» Яка велика гордість мусить бути у створінні, яке насмілюється оцінювати Творця!
 
«Ваше людське оцінювання є помилковим, тому що базується на власній думці. Жодна людина не є прикладом і не може думати про себе як про взірець когось і чогось. Взірцем і Правдою є Я. Тільки Моя оцінка є правдивою, істинною. Якщо хочеш повчати інших – навчай власною поставою, ділами, мудрістю, лагідністю, приклад чого даю вам Я. Але не повчай тільки словами…При повчанні словами завжди є ризик невідповідності у вчинках, діях. А брак такої відповідності, навіть протилежність дій словам, народжує в душах інших незгоду,бунт». (пор. А. Ленчевська, Свідчення)
 
Св. Терезка згадує: “Не зупинялася на тому, що молилася багато за сестру, яка була причиною моєї внутрішньої боротьби. Старалася робити їй можливі послуги, а коли мала спокусу відповісти їй різко, старалася посміхнутись приємніше і змінити тему розмови.
 
Книга «Про Наслідування Христа» підказує: "Краще залишити людину при своїй думці, ніж вдаватись в сварливі суперечки". Легко залишити когось із власною думкою, якщо ми переконані, що він правий. Однак це стає чимось надзвичайно важким, якщо ми переконані, що правда є на нашому боці. Але власне тоді маєш особливу нагоду, щоб спробувати відноситись до іншої людини так, як ставиться до неї Бог. (пор. Зошит № 1)
 
- як часто стараюся помічати у когось добро та йому про це сказати? наскільки роблю це ради Бога, Люблячого Творця?
- як я тікаю, - щоб не зранити Бога або ближнього?
- як використовую посмішку – як засіб Євангелізації та поглиблення мого життя з Богом?
 

 
3. Слідкуй за думками.
 
Від них залежить твій розвиток і твій поступ за Мною. Добро чи зло починається від думок. Думка має творчу міць і, хоча не здаєш собі про це справу,але твої думки постійно творять добро чи зло. Найгіршими є думки,що зворушують бунт і нетерплячку. Бунт проти ситуації, проти завдань, проти людей. Це є бунт проти Мене, оскільки Я дію через ситуації, завдання, через людей. Бунт провокує війну, а війна є найбільш підлим злом – оскільки визволяє зло у інших людях. Це є шлях у протилежний від Мене бік. Початком нетерплячки і бунту є оцінювання.
 
Моя дорога дочко, радій, бо Господь дивиться на тебе; Він робить це з любов'ю і ніжністю – Він дивиться з тим більшою ніжністю, коли бачить твою слабкість. Ніколи не дозволяй своєму розуму добровільно підживлюватися шкідливими думками, а, коли вони тебе заганяють в кут - не звертай на них уваги, відвертай від них свій зір; водночас звертайся до Бога зі сміливою покорою, щоб Йому подякувати за невимовну доброту, з якою безустанно обдаровує нашу крихітну, бідну і мізерну людську природу, незважаючи на її марність. (пор. св. Франциск Сальський, Тіссот)
 
- чи вдається тобі відчути Господню ніжність у хвилини своїх слабкостей? що або хто допомагає у цьому?
- які шкідливі думки атакують твій розум? яким чином вдається відвернутися від них?
 

 
2. Прагнення святості і любов ближнього
 
Святість починається не з великих справ. Святість тому є важкою для досягнення, що є простою… Пригадуємо собі слова Ісуса: «Хто є вірний у малих речах, той і у великих буде вірний». Чи, наприклад,відвідування когось у лікарні, вислуховування ближнього,дрібні щоденні послуги перевищують людські можливості? Чи потребують якоїсь особливої науки чи фінансів? Ці прості жести не чинять нас святими, лише є виразами святості – знаком того, наскільки ми прийняли Божу благодать. До тих пір, поки існує цей світ, не буде у ньому раю та ідилії. Завжди будемо зустрічатися із різноманітними супротивами і труднощами у власному серці та з боку інших. Завжди будемо досвідчувати власної величі і власної ницості. Таких труднощів не мають тільки ті, хто став байдужим. (пор. Д. Пюрковський S.I., Кілька роздумів про Останній Суд)
 
Закритість та байдужість до іншої людини є закритістю на Святого Духа, забуванням про Христа та перекресленням постійної любові Бога Отця. (пор. ЙП ІІ, Генеральна Аудієнція 20.10.1999)
 
У фундаментальній медитації про мету, тобто про вибір любові, душа мусить любити, має потребу любові; душа мусить переливати свою любов, але не в болото ані не в порожнечу, а у Бога. Як я тішуся, коли замислююся над цим, бо виразно відчуваю, що Він Сам є у моєму серці. А сотворіння люблю настільки, наскільки допомагають мені з’єднатися з Богом. Усіх людей люблю тому, що бачу в них образ Божий. (пор. Щоденник сестри Фаустини Ковальської, 373)
 
- як змагаєшся із збайдужінням до людей, особливо у час, коли сама не відчуваєш особливої підтримки?
- св. Фаустина просила Господа, аби самій приймати муки терпіння за інших людей, які страждають... чи приходить тобі таке на думку? як з цим справляєшся?
 

 
Любов Отця потребує твого маління
 
1. Фундаментом мого апостольства мусить бути внутрішнє, духовне життя, яке провадить до тісного поєднання моєї душі з Господом, до спокійного розважання істин, які Церква виголошує задля нашої віри. Його виразом будуть також зовнішні практики, які чимраз будуть ставати дорожчими для мене і які я буду прагнути виконувати вірно і пунктуально. Задля досягнення добрих результатів моєї апостольської праці, не буду застосовувати жодних педагогічних методів, окрім школи Ісусового Серця: «навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем» (Мт 11, 29). Знаємо бо з досвідчень, що саме цей метод забезпечує і гарантує істинні, правдиві стосунки між людьми.
Чи можемо однак прийняти самих себе із своїми слабостями, навіть вадами, із страхами, якщо не відчуємо Боже Милосердя, скероване до нас? Тоді відкриємо, що Отець послав Свого єдиного і улюбленого Сина не для того, аби Він нас засудив, але для того, аби нас оздоровив, викупив і провадив дорогами любові. Тоді відкриємо, що Він прийшов., аби нас пробачити, тому що любить нас у глибині нашого єства. І тільки тоді зможемо себе прийняти такими, якими ми є. Існує надія. Ми не назавжди замкнені у темниці егоїзму. Можна любити. Тоді стає можливим прийняти і пробачити інших.
До тих пір, поки будемо бачити у іншій людині самі гріхи, що є відображенням моїх власних, не є можливим зростання; відносини з часом будуть тільки погіршуватися. Тільки тоді міжлюдські відносини будуть тривалими і насправді людськими (Божими), коли вони базуються на прийнятті слабкості, на пробаченні. Щитом спільнотового життя є освячення, але серцем – пробачення. (пор. Ж. Ванье, Спільнота місцем радості та пробачення)
Любов ближнього – перше: услужливість, друге – не говорити про відсутніх і боронити славу ближнього; третє – тішитися, коли ближньому таланить. (пор. св. с Фаустина Ковальська, Щоденник, 241)
 
- Бог любить всіх - і великих, і малих… а ти, чи не ділиш людей на «своїх» і «з іншої пісочниці»?
- чи відповідають твоєму поводженню слова с. Фаустини? і чи не грішиш зловітішністю?
 

 
32_2019/20
 
Як покликані до участі у внутрішньому житті Пресвятої Трійці повинні ми до усього, у що нас втягує вир цього світу і чого у ньому досвідчуємо, витримувати певну дистанцію. Наші життєві проблеми і справи цього світу, хоча є теж важливими, але перед обличчям вічності є чимось другорядним. Тому, якщо спробуємо замість шукання вирішення наших проблем у Господі – через довірення Марії і єдність життя з Нею – вирішувати проблеми по-людськи, шукаючи підґрунтя у наших людських зусиллях і в людських комбінаціях, то будемо занурюватись у «сміття».
На шляху до святості може статися, що будеш змушений відійти з життя дуже близької тобі людини – аби допомогти їй віднайти опору виключно у Христі. Такий процес віддалення може бути болісним, таким як умирання, і то для обидвох сторін. Є то процес вмирання чогось у нашому житті, а людина не хоче вмирати, бунтується проти вмирання. Аби Христос зміг зростати у твоєму ближньому, ти повинен через своє «маління» готувати місце для Христа. Не можеш заслоняти собою місце Христа. Навіть, якщо б та друга особа говорила, щоби ти цього не робила, а навпаки, допомагала б їй віднаходити Ісуса, то насправді може бути її суб’єктивним баченням. А коли твої почуття будуть бунтуватися, що є зрозумілим, пам’ятай, що твоє рішення повинно бути рішенням волі.
 
- як допомагаємо близьким, рідним людям віднаходити опору виключно у Христі?
- навіть живучи поряд, можливо і важливо витримувати певну дистанцію з людьми, з їхніми проблемами і справами? чи відбувається це через «маління»? що допомагає у цьому?
 

 
31_2019/20
 
В отриманих від Бога дарах намагаємося побачити присутність Того, Хто обдаровує. Якщо ж сконцентруєшся тільки на дарах, забуваючи про Подателя, то обертаєш цей дар проти Бога. Замість Бога твоїм скарбом і забезпеченням стає сам дар. Коли відмовляєшся від опирання на Господа, аби тішитися Його дарами, стаєш у очах Бога «дурним». Бог, намагаючись тобі це показати, може забрати ті дари. Може статися, що будеш змушений змінити середовище, місце праці, можуть змінитися твої побутові умови. Тоді надзвичайно важливо, аби ти зрозумів Божу педагогіку. Коли надалі отримаєш від Бога нові дари, не привласнюй їх, аби знову не став немудрим як той господар, що був обдарований великим врожаєм на своїх полях (Лк 12, 16-21)
Ісус говорить «Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробацтво нівечить, і де підкопують злодії і викрадають. Збирайте собі скарби на небі» (Мт 6, 19-20). Якби жив із свідомістю, що ти є улюбленою дитиною Господа, тоді тільки у Ньому бачив би своє спасіння, і тим самим громадив би собі скарби в небі. Чи варто опиратися на тому, що вже завтра може бути викинутим на смітник? Таке опирання може тільки поглиблювати твою гординю, можеш тоді утверджуватися у думці, що ти є добрий, що розвиваєшся інтелектуально, що виконуєш волю Бога. У твоєму внутрішньому житті буде відчутний регрес, тому що такою поставою ти зневажаєш Господа. Коли досвідчиш, що джерелом радості для тебе стають твої скарби у відірваності від Бога, їхнього подателя, проси у своїх молитвах про благодать розуміння того, що ти сам по собі нічого не маєш, але маєш Господа і Його любов – твою єдину справжню опору.
 
- чи бачиш у власних неприємностях і стражданнях дар Божий? чи розумієш Божу педагогіку у спілкуванні із «токсичними», як називає їх психологія, людьми?
- просимо Доброго Бога, аби відвів від нас коронавірус, але чи пробуємо зрозуміти причини його появи власне у моєму житті? які мої дії по припиненню пандемії?
 

 
текст на першу суботу червня:
 
Євхаристія є живим спомином. «Чиніть це на Мій спомин» (Лк 22, 19) промовив Ісус на Останній Вечері, перемінюючи хліб у Своє Тіло, а вино – у Кров. Під час Божої Служби пригадуємо муку і хресну смерть Ісуса, сходження до пекла, Воскресіння, Вознесіння, заслання Світого Духа. Однак це не звичайне згадування фактів, що колись мали місце і вже більше не повторяться. Те, про що згадуємо під час Євхаристії, є присутньою живою дійсністю. Йоан Павло ІІ говорив: «Коли Церква відправляє Євхаристію, спомин Смерті і Воскресіння свого Господа, то центральна подія Спасіння стає дійсністю, у якій звершується справа нашого Відкуплення». Перед смертю Ісус ввірив Марії святого Йоана, а у його особі усіх нас. Власне цей заповіт Ісуса з Хреста уособлюється у кожній хвилині Божої Служби. І у кожній Святій Службі ми піддаємося опіці Божої Матері, також покликані до того, аби Її прийняли до себе, довірились Марії.
Під час Євхаристії за прикладом Марії витишуємося, вслухаючись у Боже Слово, приймаємо його з вірою і пробуємо жити згідно з ним. За прикладом Марії, приймаючи участь у Святій Месі, єднаємося з жертвою Христа, офіруючи себе і все те, що називаємо нашим хрестом, задля спасіння нашого і усього світу. Нехай нам не забракне вдячності і прослави Господу у Святій Трійці, а також прохань не тільки в наших особистих інтенціях, але і прохань за наших ближніх.
Тож,виходячи із Святої Служби, чинімо багато доброго, як Марія, аби ми із цим добром повернулися на наступну Євхаристію і жертвували його нашому Господу. (пор. о. Станіслав Холодок, Марія – Наречена Євхаристії)
 
«Не вмію, Мамо, так привітати Гостя моєї душі, як це належить. Дозволь же вітати Його Твоїми словами. Адже Ти вміла розмовляти із Своїм Сином… Вітаю Його усією Твоєю дівочою цнотливістю, усією Твоєю покірністю, живою вірою, гарячою любов’ю, особливою ніжністю, усією Твоєю співпрацею і співстражданням, святістю Твоєї душі, кожним порухом Твого серця, кожною Твоєю думкою, кожним рухом Твоєї долоні, кожним кроком Твоїх дівочих ніг, кожним моментом Твого виняткового життя, Твоїм служінням Господу». (пор. Стефан кардинал Вишинський, З глибини душі)
 
- яку роль відіграє Божа Матір у нашій щоденній зустрічі з Господом під час Євхаристії?
 

 
30_2019/20
 
Усе може стати для нас скарбом, що здатний заслонити нам Господа. Таким скарбом може стати для когось найближче оточення, цікава робота, люди – співпрацівники, певні відносини з найближчими людьми, матеріальні побутові умови тощо. Опирання на таких «скарбах» - це вираз відмови від Бога як єдиної опори нашого життя. Якщо нашим покликанням і остаточною метою є жити життям Бога, і то не тільки у вічності, але через віру вже тут, на землі, то на усе, чого досвідчуємо і що переживаємо, на усі ситуації свого життя, а також на усі світські «багатства» повинні дивитися через призму свого покликання. Без постійного пам’ятання про своє покликання і остаточну мету життя дуже швидко можемо бути поневолені духом цього світу. Тоді перше місце у нашій ієрархії цінностей посяде життєвий комфорт, гроші, позиція у середовищі. Але усі земні добра, які самі по собі є добрими, теж повинні служити нашому поєднанню з Богом. Інакше, якщо користатися ними, забуваючи про Бога, стають вони сміттям, що забруднює нашу душу і поневолює її. Коли відчуємо, що наша увага і серце якби «поглинає» таке сміття, то побачимо, як часто зневажаємо Бога. «Сміття» може бути різноманітним. Без шукання Бога і без надання Йому першості у наших життєвих виборах можемо зробити сміття з усього. Можуть ним бути не тільки наші ініціативи, справи чи очікування, але чимось безвартісним може стати навіть наша молитва, участь у Євхаристії, наші духовні зусилля чи користання із духовного керівництва – якщо в них будемо шукати опори у відірванні від Господа.
 
- а яку роль відіграє наша спільнота у твоєму житті? чи не ставишся до неї, як до певної «профспілки», яка опікується твоїм здоров’ям, твоїм комфортом…
 

 
29_2019/20
 
Коли досвідчиш любові Бога, у панцирі твоєї душі утворюється щілина, через яку буде надходити Боже світло. І тільки тому стане можливим твоє усе більше відкриття і пізнавання Бога і себе. Тільки шаленство віри у Божу любов допоможе тобі зійти з трону божка, яким ти став сам для себе. Людина не може жити без любові. То любов надає сенс твоєму життю і діяльності. Тільки тоді, коли досвідчиш, якою великою любов’ю ти огорнутий Богом і твоєю матір’ю Марією, тільки тоді будеш відвертатися від старої людини у собі, аби колись полюбити Бога аж до погорди самим собою.
Людина по природі орієнтована на шукання почуття безпечності, а тим самим – на пошуки опори на когось або на щось. Звичайна річ, доки наше життя не спрямоване на Господа, громадимо чим раз більше різноманітних людських захистків, так будуємо свою власну систему захищеності – систему, завдяки якій чуємо себе поважними і незалежними, тобто «захищеними». Тому в процесі очищень нашої єдності життя з Марією такі наші системи захищеності мусять бути зруйновані, але не для того, аби позбавити нас почуття захищеності. Господь хоче, аби ми визволялися від того, що нас внутрішньо нищить, і починали шукати інших, справжніх опор свого життя. Нашою єдиною і справжньою опорою є Господь, тому Євангеліє застерігає від шукання захисту і забезпечення у чомусь іншому поза Ним.
 
- наш сімейний стан не дає почуття захищеності «за спиною чоловіка», тож де і як шукаємо захисту? чи насправді не покладаємося на себе, на людей навколо себе?
 

 
текст на першу суботу травня:
 
(зі «Щоденника сестри Фаустини Ковальської»)
 
Найурочистіша хвилина у моєму житті – це хвилина, коли я приймаю святе Причастя. За кожним святим Причастям тужу і за кожне святе Причастя дякую Пресвятій Трійці. (1804)
Усе, що в мені є доброго, здійснило святе Причастя, йому всім завдячую. Відчуваю, що цей святий вогонь перемінив усю мене. О, як тішуся, що є оселею для Тебе, Господи, серце моє є святинею, в якій постійно перебуваєш… (1392)
Почуваюся такою слабою, що, коли б не святе Причастя, постійно знемагала б, одне тільки мене тримає, це – святе Причастя, з нього черпаю силу, в ньому – моя міць. Лякаюся того дня, коли не приймаю святе Причастя. Сама себе лякаюся. Ісус, утаєний в Пресвятій Євхаристії, є для мене усім. З дарохранительниці черпаю силу, міць, відвагу, світло; тут в хвилини мук шукаю заспокоєння. Не вміла б віддати похвалу Богові, якщо б не мала в серці Євхаристії. (1037)
Велика таємниця здійснюється під час Божої Служби. З якою побожністю ми повинні слухати та брати участь в смерті Ісуса. Колись пізнаємо, що Бог робить для нас на кожній Божій Службі і який для нас готує дар. Тільки Його Божа любов могла спромогтися на такий дар. (914)
Свято Непорочного Зачаття. Перед святим Причастям я побачила Богородицю в незбагненій красі. Усміхаючись до мене, сказала мені: «Дочко Моя, за дорученням Бога повинна винятковим і особливим чином бути для тебе Матір’ю, але прагну, щоб і ти особливим чином булла моєю дитиною. (1414)
Прагну, дочко Моя наймиліша, щоб ти вправлялася у трьох чеснотах, які є найдорожчими для Мене, а для Бога наймилішими: перша – покора, покора і ще раз покора. Друга чеснота – чистота, третя чеснота – Божа любов. Як Моя дочка, ти повинна особливо ясніти цими чеснотами. Скінчивши розмову, притулила мене до Свого серця і зникла. (1415)
Божа Матір навчила мене внутрішньо кохати Бога і як в усьому виконувати Його святу волю. Маріє, Ти є радістю, бо через Тебе Бог зійшов на землю і до мого серця. (40)
Усі ці дні живу під плащем Божої Матері, Вона береже мене і повчає; я спокійна біля Її Непорочного Серця, бо я така слабка і недосвідчена, тому так пригортаюся, як мале дитя, до Її Серця. (1097)
 

 
28_2019/20
 
Потребуємо формування вразливості на волю Бога і на Його любляче серце, яке постійно ранимо нашими виборами на користь божків. Кожний такий вибір є зневагою Господа, водночас, він призводить до нашого страждання, тому що із кожної невірності мусимо бути очищені. Віддаючи своє серце божкам, раниш Того, Хто є ревнивим до тебе, для кого ти є кимось єдиним і бажаним. Прикликаєш Господа і в той же час погорджуєш Ним через своє неупорядковане самолюбство. Чи це не ранить серце Ісуса?! Однак Він все ж таки приходить до тебе, відповідає на твої молитви…
Людина часто нагадує собою легендарного Нарциса, який сидів на берегу і милувався відбиттям свого обличчя у воді. В образі Нарциса вмирає людина – постає рослина. Ця легенда є певною пересторогою, вона може тобі допомогти побачити, що і ти звикло закоханий у себе, і то так сильно, що у твоїм житті існує те, що сам уважаєш за потрібне; що ти завжди цікавишся відбитком твого обличчя у людських очах. Навіть своє життя бачиш під своїм власним кутом зору, теж стосується світу, що оточує тебе. Навіть на Євангеліє є своє власне бачення.
Людина, яка занадто сконцентрована на собі, починає адорувати саму себе, причому з точки зору людських поглядів. Така людина нездатна вирватися зі замкненого кола свого егоїзму і гордині. Усе більше зосереджується на собі і щораз більше потопає у житті заради себе. Стає рабом певних звичаїв і схем мислення.
 
- що(або хто) відкриває у тобі нарциса? як реагуєш? що робиш із своїми емоціями?
 

 
27_2019/20
 
Зазвичай наша молитва повна розпорошень. Навіть під час Євхаристії, адорації чи медитації починаємо думати про сімейні проблеми, про когось із близьких, про цікаві для нас політичні події і т.п. Але така молитва є «перелюбом» з божками, що певним чином ранить Господа.
Св. Августин говорив: любити Бога треба так, щоб аж собою погорджувати; треба знехтувати усім тим, що пов’язує нас із старою людиною в собі. Тоді небо реалізується тут, на землі, а твоя любов до Бога зможе відсунути поставу закоханого у себе нарциса аж до відмови від власних схем мислення і оцінювання, відмови від фальшивого бачення Бога і Євангелії, від фальшивої концепції родини, праці чи взагалі від фундаментально невірної концепції життя. Божа любов вимагає відмови від якоїсь частки власного «я», частки твоєї власної особистості. Ісус виразно говорив: «Якщо твоя рука або нога є для тебе причиною гріха, відріж її. І якщо твоє око є для тебе причиною гріха, виколи його» (Мт 18, 8-9). Ці слова є закликом, аби винищив у собі стару людину, аби з любові до Господа відмовився від усього, що не несе Його образ і подобу, що є у тобі карикатурне і заперечує Господа, через що не раз стаєш згіршенням християнина.
Гординя, егоїзм, поневолення людськими поглядами викривлюють образ і подобу Господа у тобі. Тільки праця над собою може цей процес вгамувати. Остаточно переміна тебе відбудеться тільки тоді, коли дозволиш Господу, аби Він сам перемінював тебе. Однак, до тих пір, доки будеш вдивлятися у себе, як нарцис будеш споглядати красу свого обличчя і власного «я», до тих пір не будеш спроможний побачити, що є у тобі від старої людини, що є карикатурою Бога у твоїй душі. І до тих пір не будеш перемінений…
 
- чи пробуєш розпізнавати у собі прив’язаності до тих чи інших божків? як позбуваєшся?
- чи, принаймні, просиш Господа, аби Він перемінював тебе, скрушував твоє серце?
 

⇒ аудіо-файл з конференцією →  _травень.mp3
 
текст на першу суботу квітня:
 
Євхаристія і Марія – проти коронавірусу
 
Яка головна заповідь? – запитали Ісуса. І отримали відповідь: «і будеш любити Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією душею твоєю,всією думкою твоєю й усією силою твоєю» (Мк 12, 30). Найважливіше для християнина – любити Бога, любити ближнього. І здоров’я не є найважливішим! Ми створені для щастя, але не для того, аби бути постійно здоровими. Хоча найчастіше бажаємо ближньому здоров'ячка, тому що це найголовніше! І тому так боїмося коронавірусу! Бог носив кожного з нас ще тоді, коли твоя мати носила тебе у лоні. Наше призначення – Любов! У цьому сенс нашого життя! Чим більше любиш, чим більше страждаєш – тим більше реалізуєш себе у цьому житті. Якщо відчуваєш страх і пустку, якщо не хочеш, аби щось тобі боліло – це означає, що Бог не є у тебе на першому місці. Світ цього не розуміє: як це? Адже у мене є діти, сестра, мати… Чи ми будемо хворі, чи здорові, чи будемо мати чогось багато – це неважливо; адже ми будемо спасенні тільки тоді, якщо насправді реалізуємо Божу волю у своєму житті. І не завжди будемо щасливі від того, що виконуємо Його волю, будемо частіше щасливі від того, що відпочиваємо в Турції, що маємо гарну зарплатню і т.п. – але це все тільки додатки. Але від того, що будемо тільки здорові – не будемо щасливі! Ми просто не віримо у те, що будемо щасливі, коли будемо любити Бога усім серцем, усією душею! Можливо, хтось закине – не можна легковажити смерть! Але ми живемо на цій планеті не для того, аби бути здоровими; але живемо для того, щоб здобути спасіння! Бійтеся віруса, що вбиває душу і приводить до загибелі. Якщо Господь скаже «стоп!» - ніякий лікар і ніякі ліки не допоможуть. Звичайно, необхідно дотримуватися умов карантину, заради милосердя до ближніх .Але страшний «коронавірус душі»! Що з того, що віруєш в Бога? Адже і з цим можна попасти у пекло. «Не кожний,хто промовляє до Мене: Господи, Господи!- ввійде у Царство Небесне, лише той, хто чинить волю Отця мого» (Мт 7, 21). Віра в Бога і довіра Богові – це різні речі! Потрібно довіритись Богові! Корнавірус не є Божою карою. Бог не є карателем! Наше завдання – довіряти Божому милосердю.
Св. Йоан Павло ІІ говорив: «Усе в моєму житті починалось від ніг Ісуса під час Євхаристії». Ісус втратив багато учнів, коли сказав їм про Таємницю Євхаристії. Сатана дуже боїться Євхаристії, і робить усе (особливо у цей час пандемії), аби відвернути нас від неї. Зрада Юди Іскаріотського розпочалася від часу Євхаристії. І серед нас є багато тих, хто не вірує, що у маленькому шматочку тіста може об’явитися Боже Тіло. «Тому, хто буде їсти хліб або пити чашу Господню недостойно, буде винний за тіло і кров Господню. Хай, отже, кожний випробує себе самого і тоді їсть цей хліб і п'є цю чашу» (1 Кор 28). Відома стигматичка Марта Робен 40 років живилась тільки Євхаристією; коли пробувала їсти звичайну їжу – спазм стискав їй горло. Але жила!
Марія у Гваделупе об'явилась найпростішому із простих людей, попросила збудувати «малий дім для прослави Господа!» Скільки ж нині є великих храмів і святих місць для Його прослави! Але – сидимо перед телевізорами, гаджетами, відгороджуємося від ближніх навушниками… Тож сам шукай Марію, припадай до Її обіймів, розмовляй з Нею! Вона вислухає і вилікує від страхів,приведе під Божий трон - до Євхаристійного вівтаря! Нехай Марія лікує, екзорцизує наші душі від страху перед хворобою! Від пандемії страху! З особи, віруючою у Бога – станемо особою, довіряючою Богові!
 

 
26_2019/20
 
За кожним разом, коли повсякдення затьмарює тобі пам’ять про Бога, але пізніше ти усвідомиш це, старайся одразу повернутися до Нього. Хвилини твоїх «повернень» можуть бути короткими, але важливо, щоби це було якомога частіше. Старайся якомога часто визнавати, що забуваєш про Господа, оскільки любиш себе більше як Бога. Оці твої визнання, хоч би зроблені зусиллям волі, будуть воланням про благодать неустанного тривання у присутності Бога. Не можеш оправдовувати себе браком часу або обставинами, тому що подумки можеш повертатися до Бога у кожній ситуації свого життя – і у вирі обов’язків, і під час відпочинку, навіть під час обіду або при розмові з іншими людьми.
Знаком того, що живеш духом цього світу, є твої надмірні клопоти. Надмірні клопоти означають, що насправді ти покладаєшся тільки на себе, і є вони певною формою зради Господу. Це є свідченням того, що живеш так, якби Бога немає. Ісус називає це терням, що заглушує Боже Слово: «Ще інші, посіяні між терня, це ті, що чули слово, але ось клопоти світу цього, принада багатства й жадоба інших речей, увійшовши, заглушують слово, і воно стає неплідним» (Мк 4, 18-19). Однак, якщо би, аналізуючи свою ситуацію і проблеми, що хвилюють мене, пам’ятала б про Бога, одразу б автоматично ці проблеми перестали би бути проблемами. Клопоти буднів перестали б дратувати і хвилювати. Перестали б заглушувати у тобі те, що Боже. Тебе повинно турбувати тільки шукання Божої волі і її виконання.
 
- як насправді пробуєш зрозуміти сенс Божої волі у твоєму житті? чи питаєш про це Господа?
- що у твоєму житті є «терням», яке заглушує Боже Слово?
 

 
25_2019/20
 
Бог для деяких душ бажає великої чистоти, тому зсилає їм глибше пізнання власної ницості (пор. св. Фаустина Ковальська)
Св. Августин говорив, що на землі існують і до кінця світу будуть існувати два великих царства. Їхні кордони не розділяють людей ані суспільства, оскільки проходять у середині кожної людської душі. Дві любові творять ті царства: любов до себе аж до погордження Господом і любов Бога аж до відкинення себе. З перебігом життя ці царства постійно змінюють свої кордони за рахунок території один одного.
Господь, піклуючись про нашу покору, може допускати ситуації, які будуть показувати нам, що любимо себе, погорджуючи Богом, нехтуючи Ним. Коли забуваєш про Бога, про те, що постійно знаходишся у Його Присутності – це знак, що кохаєш себе, погорджуючи Богом. Ці слова дратують, але вони є правдою. Якщо у своїй гордині забуваєш, що Бог є поруч з тобою, а Він постійно є рядом – адже ти є Його «святинею» - то любиш себе аж до погордження Ним, відкидаєш Його Любов і Спасіння.
Якщо б зрозуміла глибше цю правду, то була б вражена і, водночас, здивована тим, що Господь дозволяє тобі ще жити, а це означає, що Він тебе любить.
 
- чи практикуєш вечірній іспит совісті як своєрідний час для подяки Господу за його любов?
- наскільки бачення себе у правді, розуміння власної грішності допомагає тобі у відносинах з ближніми, допомагає тобі пробачати?
 

 
24_2019/20
 
Покликання до святості
 
Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий (Мт 5, 48).
Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю… Люби ближнього твого, як себе самого. (Мт 22, 37, 39)
Візьміть ярмо Моє на себе й навчіться від Мене, бо Я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. Ярмо бо Моє любе й тягар Мій легкий (Мт 11, 30)
Хіба не знаєте, що ви – храм Божий. І що Дух Божий у вас перебуває? Коли хтось зруйнує храм Божий, Бог зруйнує того, бо храм Божий святий, а ним є ви. (1 Кор 3, 16-17)
Досконалість у любові є метою виконання першої заповіді, досягнути якої повинен прагнути кожний, незважаючи на свої умови.Господь дав людям приклад абсолютної любові в особі Ісуса Христа. Тож усі, незважаючи на умови і спосіб життя, можуть і мусять Його наслідувати і з допомогою Господа дійти до найвищого рівня християнської досконалості. (пор. Пій ХІ, Casti connubii)
Церква вірить, що Христос, Який за усіх нас помер і воскрес, може через Святого Духа уділити людині світло і силу, аби здатна була відповісти найвищому своєму покликанню. Подібно також віримо, що ключ, засоби і мета цілої людської історії – у Господі і Вчителю. (ІІ Ватиканський Собор, Gaudium et spes, 10)
 
- Отже ти можеш і мусиш наслідувати Ісуса у Його досконалості у любові, незважаючи на умови і спосіб життя. А як насправді? Що заважає?
 
 

 
23_2019/20
 
Святість як тривання в правді перед Богом
 
 Святим є лише Бог… Моя святість полягає у прийнятті Божої Святості. Коли Господь вирішує кликати нас до святості – тоді ми найбільше бачимо свою грішіність. Прагнучи святості – постаємо перед Богом у правді, без правди немає святості. Моя відмова від прийняття Божої святості – це духовне самогубство з тими ж наслідками, що і фізичне.
Св. Павло: «А маємо цей скарб у глиняних посудинах, щоб було видно, що велич сили є від Бога, а не від нас» (2 Кор 4, 7). Ми – лише глиняний посуд, у якому зберігаємо святість. Але її налив туди Господь!
Головною перешкодою на шляху до святості є наш егоїзм, який бунтує проти святості і послуху.
Процесом набирання святості є адорація, це час тривання в просторі Божої Святості (у Мойсея після зустрічі з Богом сяяло обличчя). Церква дає нам можливість набиратися святості у парафіях, у спільнотах, через духовне наставництво. Духовний наставник – Божа благодать. Залежність від духовного керівника – показник «рівня» святості душі: скільки залежності – стільки святості.
 
- чим для тебе є святість? і чи хочеш бути святою? чи віриш у цю можливість?
- хто і що є для тебе провідником, допомогою у дорозі до святості?
 

 
22_2019/20
 
Чистота серця – обрання Царства Божого
 
Наші слова, думки, реакції вказують, як багато є в нас нечистоти у стосунках зі світом. Чисте серце проникнуте Богом, піддається Його пануванню, але коли наша воля розминається із волею Господа, у серці з’являється нечистота. Нечистим стають наші стосунки з усім, що нас оточує – речами, людьми, справами. Нечистими, бо не відповідають Господнім замислам, відкидають Його панування. Якби дивились би на усе чистими очами, адорували б Єдиного Бога і Його діяння. Дивлячись на кожний предмет, бачили б Господній дар у ньому і шукали б планів Господніх у тому, як ми з цим предметом пов’язані.
Господь проникає у наше серце, знає кожну нашу думку, зміст кожного нашого руху. Він знає, скільки чорноти є в нашому погляді, скільки бруду – і в кожну мить міг би відібрати у нас здатність бачення. Але Господь, Який є Любов’ю, покірно чекає, коли ми побачимо і пізнаємо свою нечистоту, запрагнемо позбавитися від неї, дозволяючи Найчистішому Богові запанувати у наших поглядах. Особливо важливим є погляд на іншу людину. Євангелічна чистота – це прагнення дивитися на світ так, як дивиться на нього Господь. Господь є Творцем і його діяння постійно триває. Власне для тебе цей світ постійно змінюється. Але цей творчий акт Господа є невідривним від акту Відкуплення. Ісус Христос через різноманітні дари піклується про те, щоб із вірою ти прийняв те, що Він виконав на Хресті. Власне те, що актом віри хочеш впроваджувати це Створення – Відкуплення у свою щоденність і таким чином упорядкувати усі речі, явища, події цього світу – дозволяєш Йому ще сильніше тебе любити. Дозволяєш Йому себе обійняти, пробачити твої бунти, пережити якісь проби віри. Тому що усе є в Його руках, усе залежить від Того, Хто є Любов’ю. Але ти не завжди і не вповні хочеш свідомо прийняти цю залежність. І це є твоєю невірністю. Однак мусиш зрозуміти і відчути, що ніколи не зможеш досягнути чистоти, що на цей дар не можна заслужити. Чистота є даром безкорисливим, даним із любові і милосердя у відповідь на покірне прохання із глибини добре знаного власного ніщо.
 
- чи пробуєш дивитися Божими очима на те, що тебе бунтує? а може ти, як завжди, впевнена у власному баченні ситуації?
- чи шукаєш Господнього плану у тому, що тебе бунтує, з чим не згодна?
- чи звертаєшся за допомогою до Марії, аби просила для тебе у Господа чистоти думок, поглядів, слів?
 

 
текст на першу суботу березня:
 
Марія і Євхаристія
 
Людина, відкрита для Господа, відчуває прагнення зустрічі з Ним, а навіть більше – аби перебувати із Ним завжди. Необхідно і нам вслухатися у найглибші прагнення серця – чого воно прагне? Чого шукаю у житті? Що для мене є найважливішим? Кожна з нас прагне і шукає любові. Про це добре знає Господь, адже Він так нас створив! Тому прагне заспокоїти наше серце і виходить нам назустріч – власне у Євхаристії. Це таємниця Божої любові, що являється нам під виглядом хліба і вина, стає для нас Їжею. Нехай наше очікування на Євхаристію буде завжди наповнене тишею серця, аби ми дозволили собі занести наше прагнення любові до Господа…
Біля Марії вчимося розпізнавати прагнення нашого серця. Вона вчить нас тому, що у житті варто прагнути тільки одного – перебування з Богом, життя задля нього. Усе інше повинно бути цьому підпорядковане. Роздумуючи над життям Марії, можемо переконатися, що Вона була сама цим прагненням. Усім Своїм єством очікувала і прагнула Месії, виглядала Його надходження, завжди була готова відчинити Йому двері. Її Серце було готове, невинне, прекрасне і чисте – гідне Найвищого.
Відкритість на Бога, Який надходить, означає, що я готова прийняти Його і дозволити Йому в мені не тільки пробачати, але й зростати. Мушу потім бути для Бога простором, у якому Він може цілковито діяти. Бог не хоче прийти на хвилину, на день або два,але – назавжди. Він хоче бути присутнім в усьому, чим я є і що роблю, тому не вистачить, аби був Гостем, навіть прийнятим із великою пошаною, але Він має бути Господарем мого життя. Таким простором для Бога була Марія. Її постава вчить нас бути відкритою на Євхаристію, а це означає – перемінити своє життя на безкорисливе служіння Богу і людям. Тоді Ісус перебуває в мені. (пор. Й. Кумаля, Маріїна дорога християнина)
Переживаючи Євхаристію, можемо зачерпнути багато із духа молитви Марії, із Її адорації Бога у тиші, у котрій почула Його голос. Вона під час Євхаристії є присутня і допомагає нам, молиться і заступається за нас. (пор. Й. Кумаля, Присутність Марії в тайні Євхаритії)
 

 
21_2019/20
 
За прикладом св. Йоана Апостола
 
Йоан Павло ІІ в енцикліці Redemptoris Mater наголошує, що духовне материнство Марії, дароване під хрестом улюбленому учневі, а разом з ним і кожному із нас, “є найбільш особистим даром самого Христа для кожної людини» (RM 45). Тобто перед усім це дар, і дар абсолютно незаслужений, бо дарований нашим Господом тоді, коли всі учні у Ньому засумнівалися. Цей дар поєднується із відповіддю віри Марії, Яка під хрестом неустанно висловлювала своє «Так». Поєднується також із відповіддю Йоана, і за його прикладом кожен із нас стає покликаним до такої відповіді. Довіряючи себе по-синівськи Марії, християнин – так само як апостол Йоан - приймає Матір Христа і впроваджує Її у своє внутрішнє життя. Таким чином він намагається увійти у спасительні обійми Її материнської любові, через які Мати Відкупителя «опікується братами свого Сина і бере участь в їхньому народженні та вихованні» (RM 45). Завдяки цій відповіді, що є прийняттям незаслуженого дару Матері, і св. Йоан Апостол, і кожен, хто довірився Марії, входить у простір Її духовного впливу. Стосовно кожної людини Марія є Тією, яка перша повірила – і саме ця віра Нареченої і Матері прагне впливати на всіх, хто Їй по-синівські довіряє. Чим більше він триває в цій довірі та просувається в ній, тим сильніше Марія наближує його до незбагнених Христових «багатств».
 
- як часто згадую, що маю абсолютно нічим незаслужений дар від Доброго Бога?до яких духовних зусиль спонукає мене це усвідомлення?
- як спілкування з Матір’ю Христа допомагає мені наближатись до незбагнених Христових багатств?
 

 
20_2019/20
 
Перед Богом у Трійці Єдиним на руки мого сповідника
 
Дорога до сопричастя з Христом потребує допомоги духовного керівника. Віддаючи себе Марії, ми хочемо, щоб це Вона нас перемінювала в Ісуса, даючи нам свої настанови. Духовний керівник є лише Її знаряддям, а тим, хто насправді керує, є Святий Дух, Який дії через Марію.
В одній із проповідей св. Августин називає Пречисту Діву Forma Dei – «Формою Бога» – відповідною формою для формування богів . Хто потрапить у цю «Форму Божу», той одразу стає сформований в Ісусі Христі, а Ісус Христос у ньому. Без великих зусиль і за короткий час стане він відображенням Бога, бо було його влито до тієї самої форми, яка витворила Бога. Але до форми вливають лише те, що що вже розплавлене і рідке, тобто необхідно знищити і розтопити в собі старого Адама, щоб стати новим Адамом (Христом) у Марії.
 
- як моя співпраця з духовним керівником (постійним сповідником) допомагає мені краще виконувати моє служіння ближнім?
- які прояви «старого Адама» розтоплювалися/ розтоплюються під час цієї співпраці?
 

 
19_2019/20
 
Слухняні волі Отця аж до смерті хресної
 
Ісус сказав: «Коли хтось хоче йти за Мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за Мною» (Мт 16, 24). Хрест є нашою дорогою, дорогою християнина, а Марія робить несення його легким. Можна й іншими дорогами дійти до з’єднання з Богом, але тоді не обійдеться без численних хрестів, тяжких розчарувань і набагато більших перешкод, які важко подолати. Душа тоді проходить через темну ніч, через боротьбу і надзвичайні страждання, через прірву, через тернии і страшну пустелю. Дорога ж Марії є лагіднішою і спокійнішою. Щоправда і тут потрібно вести жорстоку боротьбу і долати великий опір. Але Добра Матінка завжди є поруч зі своїми вірними слугами, щоб їм освітлювати темряву, розвіювати сумніви, зміцнювати у хвилини тривоги, підтримувати у боротьбі і труднощах – так, що та дорога до Ісуса Христа порівняно з іншими дорогами є справді дорогою троянд і меду… Чому ж виходить так, може запитати не один із відданих шанувальників Марії, що вірні слуги Пречистої Матері мають так багато приводів до страждання, страждаючи більше, ніж ті, які не так сильно Їй присвячені? З ними воюють, переслідують, зводять наклепи, інші не можуть їх терпіти, вони ходять у внутрішній темряві і пустелі, де немає найменшої краплі небесної роси. Якщо ця відданість Пресвятій Діві має полегшити дорогу до Ісуса Христа, то чому ці люди двигають найтяжчі хрести? Відповім на це: правда, що найвірніші слуги Пречистої Діви, як найбільші Її улюбленці, отримують від Неї найбільші благодаті та привілеї – це хрести. Однак я стверджую, що слуги Марії носять хрести більш легко, з більшою заслугою і славою. Те, що інших тисячі разів стримало б або повалило на землю, слуг Марії не стримує жодного разу, вони йдуть далі, бо ця найкраща Матінка, повна благодаті і помазання Святого Духа, усі їхні хрести приправляє солодкістю материнської ніжності та помазує чистою любов’ю так, що слуги Марії приймають їх з радістю, бо вони солодкі, ніби приправлені цукром зелені горіхи, гіркі самі по собі. Той, хто хоче жити праведно і благочестиво в Ісусі Христі, хто прагне терпіти переслідування і нести свій щоденний хрест – ніколи не зможе нести важкі хрести або не буде нести їх із радістю до кінця, якщо не буде відзначатися самовідданим вшануванням Пресвятої Діви Марії. Вона робить, що хрест стає солодким.
 
- через які численні хрести, тяжкі розчарування і великі перешкоди, що їх було важко подолати, мені прийшлось перейти у моєму служінні Богу і людям?
- коли з’являлися «троянди і мед»? наскільки – коли поверталася на дорогу Марії?
 

 
текст на першу суботу лютого:
 
Переживання Євхаристії разом з Марією
 
Кожна Євхаристія дає нам вслухатися у Боже Слово, якому дозволяємо, аби доторкнулося глибини нашого єства. Потім через адорацію і подяку, коли входимо у містерію Господньої Жертви, приймаємо вічну любов Отця і Сина у Святому Дусі. Силою Святого Духа, який діє у Церкві, наші дари перемінюються і повертаються до нас під час подяки. В однин і той же час дар дається і приймається. Усе, що дається у дар Богу, повертається стократно: наші хліб і вино, наші радості і турботи стають Самим Господом! Пожертвуваний дар прийнятий і повертається до нас, стає частиною нас і діє в нас у всьому, що ми чинимо і говоримо. Власне саме так відбувається у житті Благословенної Діви Марії. «Так» Марії – «нехай станеться по Твоєму Слову» - вказує нам на спосіб, яким Господь хоче заново поєднати Свій світ. Відкуплення і Спасіння – Божі дари, наша роль полягає у тому, аби бути добрими приймачами Його благодатей і справ. Тільки тоді, коли будемо готові прийняти з Господніх рук усе як Божий дар, зможемо разом з Марією проголошувати «Величає душа моя Господа». Тільки тоді, коли будемо вільними від пихи і страху, гніву і затятості, прагнення матеріального добра або влади, можемо правдиво дякувати Богу у Євхаристії.
Діва Марія відчувала себе обраною Богом. Як же ж Її готовність служити Богу відрізняється від нашого сучасного способу мислення! Наші сучасні культові взірці вмовляють нас, що ми вільні, значимі,самодостатні тільки тоді, коли ми оцінюємо, бачимо себе через самих себе. Напроти, Марія вказує інший вимір духовної свободи – свободи, яка становить центр Святої Євхаристії, свободи самоприсвячення. Через свій приклад і через своє заступництво Марія запрошує нас до входження у таємницю Господньої безкорисливості і любові – єдиного істинного джерела поєднання і миру у світі. Марія не тільки приймає участь у таємниці Христа, єднаючого усіх людей. Силою Божої любові Вона є також нашою Матір’ю, годує нас Євхаристією. Так, як колись годувала Дитя у своєму лоні, тепер годує усіх нас, що народилися з Неї – годує Церкву. (пор. кард. Адам Йосип Майда, щомісячник «Розарій», №13)
 

 
18_2019/20
 
Оскільки вся наша досконалість полягає у тому, щоби стати подібними до Ісуса Христа, з’єднатися з Ним і присвятити себе Йому, тому найдосконалішим вшануванням є, безперечно, те, яке найбільш достовірно уподібнює нас до Ісуса, найтісніше з Ним поєднує і присвячує нас виключно Йому. А оскільки з усіх людей найбільш подібна до Ісуса Пречиста Діва Марія, з цього виникає, що з усіх інших вшанування Діви Марії найбільше з’єднує з Ісусом нашу душу і чинить так, що вона стає подібною до Нього. Чим сильніше душа присвячена Марії, тим ближче вона Господу. І тому досконале присвячення себе Ісусу Христу – це ніщо інше, як досконале і цілковите присвячення себе Діві Марії. Ми одночасно присвячуємо себе Пречистій Діві та Ісусу Христу: Діві Марії – як досконалому засобу, що його Ісус обрав, бажаючи з’єднатися з нами, а нас поєднати із Собою; Спасителю Ісусу Христу – як нашій кінцевій меті, Якому ми завдячуємо усім, чим ми є, як нашому Відкупителю і Богу.
 
- які засоби я використовую для того, щоб я та мої близькі люди могли прямувати до цієї мети?
- як спрямовую інших людей на те, щоби ставати подібними до Ісуса Христа, з’єднуватись з Ним?
 

 
17_2019/20
 
На образ і подобу свого Сина
 
Катехизм навчає, що «Святий Дух через Марію провадить нас до сопричастя з Христом» (ККЦ 725). Та, якою послужився Святий Дух, щоб дати нам Ісуса, є також Його знаряддям, через яке чинить так, що ми починаємо жити життям Ісуса. Божий Син прагне постійно якби втілюватися у Свою улюблену Матір. Цілком очевидно, що Ісус Христос для кожної людини-християнина є правдивим плодом і ділом Марії. І тому кожний віруючий, у серці якого сформований Ісус Христос, сміливо може сказати: «Усім завдячую Марії; усе, що маю – Її справа і Її плід; без Неї того не могла би мати».
 
- чи помічала колись, що хтось із моїх ближніх починає жити життям Ісуса?
- наскільки вшанування мною Діви Марії веде мене до цієї мети?
- як стараюся дякувати Богу за Неї, як за Його особливе знаряддя?
 

 
16_2019/20
 
Пречиста Діва наповнить тебе великою довірою до Бога і до Неї самої. Відтоді не наближатимешся до Ісуса сама, а завжди через його добру Матір. Оскільки ти віддала Їй усі заслуги, благодаті і відшкодування, щоб Вона ними розпоряджалася згідно зі своєю волею, Марія вділить тобі своїх чеснот, зодягне тебе своїми заслугами. Оскільки ти віддалася Їй повністю з душею і тілом, Марія, щедра до щедрих і щедріша за найщедріших, віддається тобі взаємно чудесним, але конкретним чином. Нехай твою довіру до Марії посилить та обставина, що, віддаючи Їй усе, що маєш доброго, менше довірятимеш собі, а набагато більше Тій, яка є твоїм Скарбом. Виконуючи свої справи через пречисту Діву з думкою про Її вшанування, ти зрікаєшся власних, навіть добрих і відомих тобі намірів і справ, аби зникнути, так би мовити, в намірах і діях Пресвятої Богородиці, хоча їх не знаєш. Через це отримуєш участь у величі намірів Марії, які були такими чистими.
 
- коли при виконанні моїх обов’язків з’являється у мене велика довіра до Бога і до Діви Марії?
- у які заслуги Господь зодягав мене під час мого служіння? наскільки визнаю, що вони - Божа конкретна щедрість, отримана завдяки Богородиці?
 
 

 
15_2019/20
 
Однією з причин, чому так мало людей досягають повноти зрілості Христа, є те, що Марії,Яка завжди була та є Матір’ю Сина і Улюбленицею Святого Духа, відведено мало місця в їхніх серцях. Хто хоче мати плід дозрілий і добірний, повинен плекати дерево, яке його родить. Хто хоче мати плід життя, Ісуса Христа, повинен мати дерево життя, яким є Марія. Хто хоче зазнати в собі дії Святого Духа, повинен бути з’єднаний з Його вірною і нерозлучною Нареченою, з Пречистою Дівою Марією, Яка робить Його родючим і плідним, як це вже раніше було сказано. Пречиста Діва дозволить тобі взяти участь у Її вірі, яка за Її земного життя була більшою за віру всіх патріархів, пророків, апостолів і всіх святих. Марія, Мати прекрасної любові, звільнить твоє серце від усякого неспокою сумління та всілякого невільницького страху. Вона відкриє і розширить твоє серце настільки, що ти бігтимеш дорогою заповідей Її Сина у святій свободі Божих дітей. Марія наповнить твоє серце чистою любов'ю, скарб якої є лише в Неї. Відтоді у своїх діях ти керуватимешся вже не острахом, а чистою любов'ю до Бога, Який сам є любов'ю. Вважатимеш Його найкращим Отцем, Якому постійно старатимешся подобатися, з Яким будеш довірливо розмовляти, як дитина з добрим батьком. А якщо мимоволі матимеш нещастя Його образити, одразу ж перед Ним упокоришся, перепросиш Його смиренно, з простотою простягнеш до Нього руки, підведешся з любов'ю, без тривоги і страху, без знеохочення далі прямуватимеш до Нього.
 
- у яких подіях життя Діви Марії помічаю повноту духовної зрілості, проявлену у Її поведінці?
- наскільки метою моїх старань є досягати цю повноту?
- кому стараюсь подобатися, коли виконую своє служіння?
- наскільки спілкування з Непорочною Дівою допомагає мені черпати для себе і для інших із Джерела чистої любові?
 

 
14_2019/20
 
Пречиста Діва Марія є Матір’ю, сповненою ніжності та милосердя, яку ніхто не здатний перевершити в любові та щедрості. Коли вона бачить, що хтось віддається Їй цілковито, щоб поклонятися та служити, звільняючись від усього, що йому найдорожче, аби Її тим прикрасити, - то і Марія віддається цілковито і в невимовний спосіб тому, хто віддає Їй усе. Вона занурює його в море Своїх благодатей, прикрашає його Своїми заслугами, підтримує його Своєю силою; освітлює його Своїм світлом, наповнює Своєю любов’ю, наділяє Своїми чеснотами: смиренням, вірою, чистотою, стає його поручителькою, доповненням і його «усім» в Ісуса. Зрештою, оскільки така особа повністю належить Марії, то і Марія повністю належить їй. Тож про такого досконалого слугу і дитину Марії можна сказати те, що св. Йоан Євангеліст сказав про себе, коли обрав Пречисту Діву: учень взяв Її до себе. Хочемо наслідувати Марію особливо у Її вірі, надії та любові. Коли Марія у відповідь жертвує нам Себе, ми зазнаємо Її внутрішнього впливу. Святий Дух уділяє нам через Марію тих сил, яких колись уділив Їй. Акти нашої душі зміцнюються актами Марії. Вона не діє замість нас, а впливає на наші дії та робить, що вони стають незрівняно більш плідними, ніж тоді, якби ми діяли самі. Це стосується також апостольства.
 
- що спонукає мене наслідувати Діву Марію?
- у чому стараюся до Неї уподібнюватись? яка Божа відповідь?
 

 
текст на першу суботу січня:
 
Під час Євхаристії можемо вже тепер поєднатися в одне тіло, оскільки вона є Таїнством побудови єдності людини з Богом, Неба із землею, людини із людиною. Пригадуючи це, св. Йоан Павло ІІ в Апостольському листі Mane nobiscum Domine, проголошуючи Рік Євхаристії, пише: «Прийняття Євхаристії є входженням у глибоку єдність з Ісусом (Тривайте в Мені, а Я буду тривати у вас – Йн 15, 4). Ці взаємовідносини дозволяють нам якимось чином відчувати Небо на землі. Тому запрошую вас, аби ми тепер поєдналися з Христом і між собою через святе причастя. Нехай облаток, яким ділимось у ці свята із найближчими, провадить і приготує нас до Євхаристії, під час якої Христос дає нам Себе у постаті хліба. Немає різниці між яслами і вівтарем. Напроти, споглядання ясел у Різдвяному вертепі із перспективи Євхаристії і у її блиску дозволяє нам краще зрозуміти глибину Любові у Різдві Христовому. Божий Син став людиною аби змогти скласти жертву на Хресті за нас і воскреснути для нас. Святкуючи Різдво, Церква за кожним разом провадить нас від яселок до Євхаристії. Вказує, що прихід Бога до нас не закінчився у Його народженні в убогому хліві. Він отримав своє доповнення у Спасительній Жертві, Яка уособлюється під час кожної Святої Служби. Тож нехай і нинішнє Свято Божого Народження стане для нас оказією для поглиблення віри у присутність Ісуса Христа у Святих Дарах. Допоможе нам у цьому співання колядок… Вглядаємося у ці дні в Марію, яка обіймає поглядом обличчя Ісуса Дитятка і обіймає Його своїми руками. Нехай же Вона буде для нас прикладом любові і натхненням, з яким будемо приступати до святого Причастя. Існує глибока аналогія між Fiat, що його сказала Марія у відповідь на слова Архангела і Амінь, що його каже кожний вірний перед отриманням Тіла Господнього. Таємниця Євхаристії вимагає від нас віри за прикладом віри Діви, що Ісус, Син Божий і Син Марії уприсутнюється у Своєму божественно-людському єстві під постатями хліба і вина». Тож нехай Христос,Який входить у ваше життя у таємниці святого Причастя перемінить його так, як перемінив життя Марії, коли оселився під Її серцем і у Її домі Глибоко пережита Євхаристія повинна давати плоди – наше християнське свідоцтво. Тому людина, яка живе у Єдності з Христом, повинна випромінювати на суспільство і його культуру суть християнства. (пор. архиєпископ С.Л. Глудзь, Пастирський лист на Різдво Господнє 2004 р.,)
 
 

 
13_2019/20
 
Прагну жити в сопричасті з Марією
 
Св. Людовік у своєму Трактаті розкриває принципи цілковитого віддання себе Марії, які можна назвати Марійним аскетизмом, адже вони є нашими особистими зусиллями у співпраці з благодаттю. Вони є умовою отримання благодаті з’єднання з Марією.
«Виконувати все в Марії означає із задоволенням перебувати в нутрі Марії, відпочивати там у спокої, опиратися на нього з довірою, ховатися в ньому в безпеці і цілковито та повністю в ньому зникати. Тоді можливе перебування з Матір’ю постійно вдома, тобто любити усамітненість, живучи духовним життям, із задоволенням молитися, наслідуючи приклад Матінки, Пречистої Діви, уся слава Якої прихована та Яка все своє життя так сильно любила усамітненість і молитву. Хоч би які великі справи такі люди виконували зовні, однак набагато більше цінують ті, які звершують у внутрішньому житті, разом із Пречистою Дівою. Саме тут вони виконують велику справу вдосконалення, порівняно з якою всі інші справи – це просто дитяча іграшка. Врешті потрібно все робити для Марії. Адже слушно і справедливо, щоб ми, почавши Їй служити, усе робили для Неї, як належить зброєносцеві, слузі чи невільнику. Це не означає, що Марія є кінцевою метою нашого служіння, адже цією метою є Ісус Христос. Марія ж є нашою ближчою метою, тим таємничим полем, на якому діє Ісус Христос; Вона є легким засобом, щоб дійти до Нього. І як добрий слуга чи невільник не може бути бездіяльним, так і ми не повинні сидіти склавши руки, але з непохитною довірою до Її допомоги і заступництва необхідно починати і робити великі справи для цієї Владичиці і Цариці».
   Класичний принцип внутрішнього життя каже: «Бог віддається душі настільки,наскільки вона віддається Йому». Те ж саме можемо сказати про наші стосунки з Марією. Ми віддаємося Матінці Божій через те, що в міру наших сил прагнемо в нашому житті єднатися з Нею; намагаємося, наскільки це можливе,пригадувати собі про Її присутність, думати про Неї, розповідати Їй про наші бажання і почуття, запрошувати Її до наших справ і радитися з Нею в серці про наші плани. Слід сказати,що це Ісус у Святому Дусі даруватиме нам духовну присутність Своєї Матінки силою слів завіту з Хреста: «Ось Матір твоя». Марія, у відповідь на наші зусилля, може випросити нам особливий, надприродний дар Святого Духа, який неможливо осягнути лише людськими зусиллями, завдяки якому ми будемо переконуватися про Її присутність майже постійно.
 
- як часто згадую слова завіту з Хреста «Ось Матір твоя»? чи є вони для мене важливі?
- як часто прошу про особливу благодать – постійну присутність Ісуса та Марії у глибині моєї душі?
- від чого я звільняюсь, щоб краще служити Ісусу?
 

 
12_2019/20
 
Працюймо, отже, щоби через вірну практику вшанування душа Марії була в нас, щоб прославляти Бога, і щоб дух Марії був у нас, щоб радіти в Богові Спасі своїм. Це слова св. Амвросія… Це вшанування, правильно практиковане, принесе твоїй душі невимовну користь. Але головний дар – це те, що вже тут, на землі, життя Марії закоріниться у твоїй душі так глибоко, що вже не твоя душа житиме, а Марія в ній. Або іншими словами, душа Марії стане твоєю душею… Бог Дух Святий, в Богові неплідний, тобто Той, Який не дає початку іншій Божій Особі, став плідним через Марію, з якою обручився. З Нею, в Ній і через Неї сформував Свій Шедевр – Бога Втіленого, і аж до кінця світу щоденно формує вибраних і членів Містичного Тіла Христового. Таким чином, коли Він віднаходить Марію, улюблену і нерозлучну Наречену у якійсь душі, тим сильніше й дієвіше впливає на неї, щоб сформувати у цій душі Ісуса Христа, а душу – в Ісусі Христі.
 
- як в Адвентовий час Діва Марія стає ближчою до мене?
- яким плодом мого служіння можу завдячувати моїй співпраці з Марією?
 

 
11_2019/20
 
Яку ж велику хвалу віддає Богові той, хто за прикладом Ісуса Христа, Єдиного нашого Взірця, кориться Марії, щоб сподобатися Богу! Це вшанування полягає у повному відданні себе Пречистій Діві, аби через неї цілковито належати Ісусові. Ми маємо віддати Їй: 1. наше тіло з усіма його чуттями та частинами; 2. нашу душу з усіма її силами; 3. наші матеріальні блага, тобто майно, яке ми маємо тепер, а також те, яке матимемо в майбутньому; 4. наші внутрішні та духовні здобутки, тобто – наші заслуги, чесноти та добрі вчинки, як давні, так і теперішні й майбутні; словом, усе, що маємо від природи і благодаті. Це все можна виразити чотирма словами: робити все через Марію, з Марією, в Марії і для Марії, щоб виконувати це досконаліше через Ісуса, з Ісусом, в Ісусі і для Ісуса Христа. Виконувати свої справи через Марію означає в усьому і в усіх обставинах життя бути слухняним Пресвятій Діві та дозволити в усьому керуватися Її духом, який є Духом Святим… Я сказав, що дух Марії є Духом Божим, тому що Марія не керувалася власним духом, а тільки Духом Божим, який так Нею заволодів, що став Її власним. Тому св. Амвросій говорить: «Нехай душа Марії буде в кожному з нас, щоб любити Господа; дух Марії нехай буде в кожному з нас, щоб радіти в Богові». Щоб душею керував дух Марії, вона повинна, перш ніж прийняти якесь рішення, зректися свого власного духа, власного світла, власної волі… адже вбогість наших думок та зіпсутість нашої волі та вчинків, якщо ми ними керуватимемось, становили б перешкоду духові Марії, навіть якщо ми їх вважатимемо добрими. Робити все разом із Марією означає в усіх своїх справах дивитися на Марію як на ідеальний приклад усіх чеснот і досконалості, сформований Святим Духом у чистому створінні, щоб наслідувати його в міру наших обмежених можливостей. Тому необхідно перед кожною справою роздумувати, як зробила Марія, або як робила б, якби була на нашому місці. (пор. св. Людовік Марія Гріньйон де Монтфорт. Трактат про істинне вшанування Пресвятої Діви Марії)
 
- чи практикуєш виконування усіх своїх справ через Марію? Яку відповідь помічаєш?
 

 
текст на першу суботу грудня:
 
       Коли мої сили почнуть зникати, то власне Святе Причастя підтримує мене і додає мені сил. Насправді, лякаюсь того дня, коли не приймаю Причастя. Дивну силу черпає моя душа із Причастя. О, жива Гостіє, світло моєї душі! (св. Сестра Фаустина, Щоденник 1826)
Важливим є формування у собі відповідної внутрішньої і зовнішньої постави відносно таїнства Присутності Ісуса. Піклуємося про властиву поставу очікування на Євхаристію, про життя прагненням зустрічі з Улюбленим, про внутрішню тишу і зосередженість. Формуємо у собі свідомість перебування у присутності Божого Тіла і зберігаємо пошану, а також поставу прославлення і вдячності Тому,кого приймаємо у Святому Причасті. Євхаристія дає нам сили до радикального шляху до Христа, йти за Ним – слухняним, вбогим і чистим. Приймаючи участь у жертві Хреста, маємо участь у жертовній любові Христа, тому зобов’язані до надання тієї любові через свою поставу і діла. (пор. Директоріум Світського Інституту Марії Слугині Господньої, Ч. 2, Формація, ІV, 1.1б)
Коли Церква править Євхаристію – пам’ятку Хресної смерті і Воскресіння свого Господа - суть Спасіння стає явним, присутнім , здійснюється справа нашого Спасіння. Ця жертва має настільки надзвичайне значення для спасіння усього людства, що Ісус склав її і повернувся до Отця тільки після того, як залишив нам засіб для участі у цій Жертві, так, якби ми були там присутні. Таким чином кожний вірний може бути її учасником, може користатися її невичерпними плодами. Це є віра, якою віками жили цілі покоління християн. Цю віру Церква безустанно підтверджує з радісною вдячністю за безцінний дар. Що ж більшого Ісус міг вчинити для нас? Істинно, що у Євхаристії об'являється нам любов «аж до кінця»; любов, яка не має меж. (пор. Йоан Павло ІІ, Ecclesia de Eucharistia)
 

 
10_2019/20
 
До Христа через сопричастя з Марією
 
Складаємо Акт віддання себе Марії з надією, що Святий Дух поведе нас до Господа дорогою надприродного поєднання із Марією, метою якого є сопричастя з Ісусом. «Духу Святий, обдаруй мене глибокою побожністю та великою любов’ю до Марії, дозволь мені міцно спертися на Її материнське плече та безперервно шукати порятунку у Її милосерді, аби Ти через Неї формував Ісуса у моєму нутрі». (пор. св. Людовик Марія Гріньйон де Монтфорт, Трактат про істинне вшанування пресвятої Діви Марії)
Св. Амвросій говорив: «Нехай у кожній душі буде душа Марії, щоб прославляла Бога; нехай у кожному дусі буде дух Марії, щоб радіти в Богові». Роздумуючи над цими словами св. Людовик Марія пише: «Якою ж щасливою є душа, яка повністю захоплена і переповнена духом Марії у Її любові до Ісуса; духом Марії, таким солодким і сильним, ревним і розсудливим, покірним і мужнім, чистим і плідним. Матінко,вчини, якщо це можливо,щоб для пізнання Ісуса Христа і Його божественної волі у мене не було іншої душі, крім Твоєї; щоб у мене не було іншого серця, крім Твого, щоб любити Бога любов’ю чистою і палкою, як Ти”.
 
- як запрошую Діву Марію до моїх дій? з якою метою це роблю?
- як спілкування з Дівою Марією оживляє мою любов до Ісуса та служіння Йому?
- чи відчуваю, що благодать Ісуса Христа діє міцніше через заступництво Діви Марії?
 

 
9_2019/20
 
Не слід забувати, що основою апостольства та євангелізації є святість. Плідність апостольства залежить від поєднання з Христом, адже Христос є джерелом та початком усього апостольства у Церкві. Віддання себе Марії на виключне служіння Церкві означає необхідність дивитися на усі події свого життя з Божої перспективи, сприймаючи щоденність як нагоду для наближення до Бога, аби виконувати Його волю та служити ближнім, провадячи їх до поєднання з Богом у Христі.
 
- як розвивається моє розуміння святості? наскільки вона для мене є розвитком живих відносин з Богом, Який живе у мені?
- які засоби духовного формування для мене найважливіші? про які маю більше старатися?
 

 
8_2019/20
 
Усе життя віруючих повинно бути наповнене Богом через те, що дивляться з вірою на найменші події. У їхньому житті не може бути двох паралельних течій: з одного боку так званого «духовного» життя з його власними цінностями та вимогами, з іншого – так званого «світського» життя, яке охоплює сім’ю, працю, суспільні відносини, політичну й культурну діяльність. Кожна справа, кожна ситуація, кожна конкретна форма діяльності – наприклад, професійна компетенція і солідарність на робочому місці, любов, відданість, участь у вихованні дітей у сім’ї; суспільна та політична служба, захист правди в культурі – все це є нагодою, яку дає Провидіння для постійного практикування віри, надії й любові. Ані сімейні турботи, ані інші світські справи не повинні залишатися поза сферою їхнього духовного життя. Тільки у світлі віри та роздумуючи над Словом Божим можливо завжди і всюди пізнавати Бога, у кожній події шукати Його волі, бачити Христа в усіх людях, чи то близьких, чи далеких; правильно судити про істинне значення і вартість дочасних речей. Ми прагнемо жити духовністю подій, тобто дивитися з перспективи віри на все, що відбувається в нашому житті.
 
- чим для мене є життя духовністю подій?
- можливо вважаю зайвим шукати Божої волі у найменших справах?
 

 
текст на першу суботу листопада:
 
       Центром нашого життя є Євхаристія – містерія смерті і воскресіння Христа, з якої черпаємо життєдайну міць.Щоденна участь у ній має допровадити нас дл євхаристичного стилю життя, тобто складання у любові свого життя у жертву Богу і ближнім.
       Євхаристична духовність повинна пронизувати усе наше життя, формуючи євхаристичний стиль життя, суть якого полягає у тому, аби переживати нашу щоденність у поєднанні з Христом і бути знаком Божої любові. Євхаристія є даром Божої любові, досвідчуючи її не можемо і не хочемо затримувати її для себе, прагнемо ділитись цим даром із ближніми. Цей дар пробуджує в нас пошану і захват, з іншого боку – зобов’язує до свідоцтва через поставу і діла у любові, якої світ так сильно потребує. Через участь у Євхаристії маємо ставати свідками Ісуса Христа, віддавати наше життяна служіння Богу і Його царству. Приймаючи Ісуса у святому причасті, творимо спільноту з Ним, прагнемо наслідувати стиль Його життя, Його мислення, Його постави по відношенню до Бога і ближнього. Водночас через дар причастя отримуємо потрібні нам благодаті для практикування любові до ближніх, до ставання разом з Христом «ламаним хлібом» для інших. (пор. Директорій Світського Інституту Марії Слугині Господньої)
        Яке ж то незвичайне враження! Кормитися Богом, приймати у себе Бога, ставати живим табернакулюмом Бога, приймати Тіло Ісуса, яке лежало у гробі, померло на хресті, вступило до неба і сидить по правиці Отця, де становить радість ангелів, хвалу неба. Разом із Тілом присутня Його кров, Душа і Божество, невіддільні від Нього. «Це чиніть на Мою пам’ять» (Лк 22, 19) – тобто беріть хліб, і в тій хвилі хліб буде Моїм Тілом в руках усіх священиків без винятку, тому що сила Моїх слів є незалежною від заслуг того, хто їх промовляє. Це буде Моє Тіло по всі часи, у всіх місцях, розмножиться на мільйони вівтарів, на мільярди гостій і шматочків, і в кожній буде цілий, живий Ісус-Богочоловік. Якже можливо оцінити цей милосердний дар?! Хіба можливо порівнювати його із іншими дарами?! Усі інші Божі дари, навіть Таїнства, є проминаючими, а Святі Дари є безустанним даром, триваючим у кожну хвилину дня і ночі, аж до кінця світу. Завжди Він залишається з нами, готовий вислухати нас, завжди молиться за нас до Небесного Отця, вихваляє Його, прославляє Його, завжди дякує за нас Богу, благає про прощення наших гріхів, завжди жертвує Себе за нас як Посередник перед Небесним Отцем, аби відвернути справедливий суд і випросити Милосердя. (пор. бл. о. Михаїл Сопочко, Лист з Чорного Бору, 6 VIII 1942 )
 

 
7_2019/20
 
На виключне служіння Церкві
 
Таїнство Хрещення, включаючи нас у Церкву, закликає до апостольства. «Апостольством» називається вся «діяльність містичного Тіла», спрямована на поширення «Царства Христового по всій землі». Вірні мають обов’язок і право докладати зусиль, щоб звістка про спасіння була пізнана і прийнята усіма людьми. Вони беруть участь у пророчій місії Христа через євангелізацію, тобто «проповідування Христа свідченням життя і словом, шукаючи сприятливої для цього нагоди. Апостольство мирян полягає головним чином у тому, аби впускати Бога в усі сфери життя, наповнюючи сучасну реальність християнським духом. Це особливо важливо в сучасному секуляризованому світі, який живе так, ніби Бога не існує.
Ми покликані до того, щоб давати ясне свідчення про те, наскільки важливим є Бог у кожній сфері думки і діяння. В родині, на роботі, а також в політиці й економіці сучасні люди потребують наочно переконатися і відчути, наскільки все змінюється залежно від того, чи це робиться з Богом чи без Бога.
 
- що допомагає мені переживати моє служіння - як “поширювання Царства Христового по всій землі”?
- наскільки для мене важливо, щоб ті, які мені довірені, хотіли й старалися “впускати Бога в усі сфери життя”?
 
 

 
6_2019/20
 
Вільна ініціатива Бога потребує вільної відповіді людини, бо Бог створив людину на Свій образ і дав їй, разом зі свободою, здатність пізнавати і любити Його. Душа може увійти в сопричастя любові тільки вільно. Саме в цьому значенні говоримо, що благодать необхідно заслужити. Однак треба пам’ятати:
стосовно Бога, у правовому стислому значенні слова, не існує заслуги з боку людини. Між Ним і нами невимірна нерівність, бо від Нього, нашого Творця, ми отримали все. Заслуга людини перед Богом у християнському житті йде від того, що Бог добровільно постановив залучити людину до справ Своєї благодаті. Божа ініціатива в Його батьківській дії є перша, вільне діяння людини як співдія є другим, так що заслуги за добрі вчинки повинні бути зараховані насамперед Божій благодаті, і тільки потім – вірному.
 
- «добрими задумами стелиться дорога в пекло» - парадоксально, але так говорять люди... як розумієш ці слова?
- як у своєму житті користаєшся убогими засобами співпраці з Господом у справі Спасіння?
 

 
5_2019/20
 
В поставі убогого духом євангельського жебрака
 
Церква навчає, що «Царство Небесне належить убогим і малим, тобто тим, хто прийняв його зі смиренним серцем. Ісус був посланий, щоб «нести Добру Новину бідним» (Лк 4, 18). Він називає їх блаженними, бо «їхнє Царство Небесне» (Мт 5, 3). Новий Завіт називає їх грецьким словом ptochos, яке можна перекласти як «убогий» (напр. Мт 5, 3 – блаженні вбогі духом) або як «жебрак» (напр. Лк 16, 20 – притча про багача і Лазаря). Воно означає людину безпорадну, змушену жебракувати.
Можна сказати, що «людина є жебраком перед Богом» стосовно дару молитви і кожного надприродного дару.
Покликання до вічного життя має надприродний характер. Воно цілковито залежить від нічим і ніким незаслуженого почину Бога, бо тільки Він сам може Себе об’явити і віддати. Воно перевищує розумові здібності й сили людської волі, як і всього створіння.
Незаслуженим даром є благодать, отримана під час Хрещення, через яку Бог обдаровує нас своїм життям, влитим через Духа Святого у нашу душу. Тільки ця благодать може довершити в нас справу освячення, і тому вона називається освячуючою або обожнюючою.
Поняття «жебрак» підкреслює, з одного боку, нашу цілковиту безпорадність перед надприродною метою, з іншого – необхідність співпраці з благодаттю.
 
- як часто переконувалася про мою “цілковиту безпорадність перед надприродною метою” мого служіння?
- до яких конкретних дій спонукають мене слова св. Августина: «людина є жебраком перед Богом»?
- якою є моя “співпраця з благодаттю”?
 
 

 
текст на першу суботу жовтня:
 
      Церква отримала Євхаристію від Христа не як один із багатьох цінних дарів, але як найбільший дар, оскільки це дар із Самого Себе, як дар Його справи Спасіння (Йоан Павло ІІ). Таїнство Євхаристії вимагає святості життя. Тому буду бачити щораз виразніше глибоку прірву між силою Євхаристії, що відбувається, і моєю відповіддю. Господь буде цю прірву відкривати по мірі зростання у житті внутрішнього світла, яке буде чинити моє сумління вразливішим. Церква прагне таким чином показати мені, що освячуюче діяння Євхаристії має фактично оволодіти моєю душею і тілом. Має проникати не тільки у мою волю, але у мене усього повністю, також і у життя емоційне. Усе моє тіло, уся моя екзистенція повинна бути проникнута люблячим Богом (Бенедикт ХІV, Deus caritas). Ця переміна повинна проникнути і у мій спосіб зустрічі з Богом. Маю дозволити Тому, Хто перемінює хліб і вино у його Тіло і Кров, проникнути в усі закамарки мого життя, в усі ще не загоєні рани, які їх прагне вилікувати, аби вже тепер міг би жити для Його слави (о.Т.Дайчер, Примножи нашу віру). Тому необхідно пильнувати під час целебрації Євхаристії, як і у Євхаристичному культі поза Святою Месою, живу свідомість присутності Христа, дбаючи про те, аби давати свідоцтво тоном голосу, жестами, способом рухатися, тобто усією своєю поведінкою. Пригадуємо, якого значення має мовчання чи то під час Євхаристії, чи то під час адорації – це наш знак пошани. Присутність Ісуса у табернакулюмі повинна становити якби центр притягання для щораз більшої кількості душ, закоханих у Нього, здатних тривалий час слухати Його голос,відчувати биття Його серця. «Скуштуйте і побачите, який добрий є Господь!» (Пс 34). (Апостольський лист Йоана Павла ІІ до єпископів, духовенства і вірних Mane nobiscum Domine)
 
 

 
4_2019/20
 
Свідомий моєї свободи та одночасно глибоко переконаний у моїй духовній марності
 
Хрещенням відпускаються всі гріхи: первородний гріх і всі особисті гріхи, а також усі кари за гріхи. Після омивання водою хрещення не залишається нічого, що могло би перешкодити нам увійти до Царства Божого, – ні гріха, ні наслідків гріха. Ми отримуємо повне пробачення, і не залишається жодної провини і жодної кари, яку ми мали б спокутувати. Стаємо святими і бездоганними перед обличчям Божим. Таким чином Хрещення звільняє нас із неволі гріха та відкриває нам дорогу, щоб ми могли радіти свободою Божих дітей.
Водночас Церква навчає нас, що нове життя, отримане в таїнстві Хрещення, не усунуло немочі й слабкості людської природи, схильності до гріха, яку Традиція називає пожадливістю. Вона залишається в охрещених, щоб вони утвердили себе в боротьбі за християнське життя за допомогою Христової благодаті. Цією боротьбою є подвиг навернення задля святості і вічного життя. «Послання до євреїв» застерігає перед остаточним поверненням до гріховного життя:Бо коли ми, одержавши повне спізнання правди, грішимо добровільно, то вже немає за гріхи жертви, а якесь страшне очікування суду й вогонь помсти палаючий, який має пожерти супротивників (Євр 10, 26).
Не слід забувати, що перемога в духовній боротьбі з гріхом і слабкістю можлива лише завдяки благодаті. Якщо ми покладаємося лише на власні сили, то не зможемо тривалий час протистояти нашим спокусам. Завдяки вірі відкриваємо, що ми – діти Божі та завдяки Богу стаємо сильними. Коли Бог дає нам сили, ми називаємо це благодаттю. Особливо через святі знаки, які ми називаємо таїнствами, Бог робить нас здатними справді чинити добро, якого прагнемо..
 
- чи прагнеш жити словами Христа: «Без Мене ж ви нічого чинити не можете» (Йн 15, 5)?
- поділись власним досвідом боротьби із спокусами і гріхами…
 
 
 

 
3_2019/20
 
Уже не я житиму, а Христос - в мені, за мене і через мене
 
Християнин прямує до святості, наслідуючи Христа: «Упродовж усього Свого життя Ісус постає нашим взірцем: Він є «досконалою Людиною, що запрошує нас стати Його учнями і йти за Ним» (ККЦ 260). Водночас Христос, зі свого боку, жертвує нам Себе: «Усе багатство Христа «призначене для кожної людини і є добром кожного». Христос прожив Своє життя не для Себе, а для нас. Ми наслідуємо Христа, коли щораз більше зростає наше з’єднання з Ним:
Усе, що пережив Христос, Він учинив для того, щоб ми могли це пережити в Ньому і щоб Він це переживав у нас. Своїм Втіленням Син Божий з’єднався якимсь чином з кожною людиною. Ми покликані щораз більше ставати з Ним одно; як членам Свого Тіла, Він дає нам можливість бути причетними до того, що Він Сам пережив у людському тілі задля нас і як наш взірець (ККЦ 521).
 
- як «перекладаєш» ці високі слова на свою буденність: у відносинах з дітьми, онуками? у звичайних життєвих ситуаціях у транспорті, в магазині, у спілкуванні із сусідами, колегами по роботі? чи не ставить тобі межу твоя гординя?
 

 
2_2019/20
 
Дорога сопричастя з Христом. Свідомість гідності Божої дитини.
 
Через таїнство святого Хрещення людина отримує гідність усиновленої Божої дитини і їй відкривається дорога до участі в природі Бога - як навчає св. апостол Петро:
Нам були даровані цінні й превеликі обітниці, щоб ними ви стали учасниками Божої природи, уникнувши зіпсуття, яке пожадливістю розповсюдилось у світі. (2 Пт 1, 4)
У таїнстві Хрещення Христос, воплочений Син Божий, єднається з нами і робить нас своїми братами та членами свого містичного Тіла. Силою цього з’єднання Він дає нам Святого Духа, який вливає в нашу душу Боже життя, робить із нас свою святиню, дозволяє називати Бога Отцем і вводить нас у внутрішнє життя Пресвятої Трійці - Ми вже тепер покликані бути помешканням Пресвятої Трійці (ККЦ 260).
Святість, започаткована під час святого Хрещення, полягає в досягненні повноти участі в Божому житті, тобто у з’єднанні з Богом, яке також називається містичним з’єднанням. Вона є плодом діяння благодаті і потребує нашої співпраці. Це навчання закликає до радикалізму віри, який полягає на прямуванні до повноти святості,до святості у щоденності.
Згідно з навчанням ІІ Ватиканського Собору кожен охрещений покликаний до святості, досягнення повноти з’єднання з Богом можливе на дорозі кожного життєвого покликання, навіть найбільш звичайного і прихованого.
 
- що робиш, аби не розминутися із дією Святого Духа, аби насправді бути помешканням для Нього?
- чим є для тебе заклик до «святості у щоденності»? як відповідаєш на нього?що заважає?
 
 
 

 
 
1_2019/20
 
Від Хрещення через сопричастя з Марією до повноти участі у житті Бога
 
Святе Хрещення робить нас новим створінням, відроджує нас як Божих дітей, покликаних до участі в Божій природі. Вінцем благодаті Хрещення є святість – з’єднання з Христом, повнота сопричастя з Ним вже тут, на землі. Як же це осягнути, якщо те,що є надприродним, безмірно перевищує наші можливості?! Великі Марійні святі навчають нас, що Бог, Який прийшов до нас через Марію, так само через неї підносить нас до Себе. Вона є найбільшим «особистим даром» Спасителя для Його учнів (Йоан Павло ІІ). «Вона віддає себе цілковито і незбагненим чином тому, хто Їй усе віддає» (Людовик Марія Гріньон де Монтфорт).
 
пропозиція запитань для груп ділення:
 
- чи пам’ятаєш дату свого Хрещення? своїх хрещених батьків? як відзначаєш цей день?
- як розумієш своє покликання?чи відчуваєш допомогу Марії у своєму покликанні,у його розпізнанні?
 
  

 
текст на першу суботу вересня:
 
      Хто насправді прагне своїм життям віддавати хвалу Богу,хто насправді прагне освячення – є покликаний до умертвлення, присвячення і працьовитості заради життя вчинками милосердя. Дуже добре це розуміла св. Тереза з Калькутти: «Так, маю багато людських слабкостей. Але Він принижується і служить разом з нами, з тобою і зі мною, аби ми були Його любов’ю і Його співчуттям у світі, помимо наших гріхів, помимо нашої ницості і наших вад. Він узалежнюється від нас, аби любити світ і показати світові, як Він сильно його любить. Якщо занадто займемося собою, то не знайдемо часу для інших».
       Розпізнавання Божої волі є важливим не тільки у надзвичайні хвилини життя, коли необхідно розв’язати якісь ключові проблеми і прийняти важливі рішення. Воно необхідне нам завжди: аби ми були здатні до розпізнавання Божих благодатей, аби ми не марнували Божих натхнень, аби не відкидали Його закликів до розвитку. Часто це здійснюється у малих речах; у тому, що видається несуттєвим – оскільки великодушність проявляється у справах простих і буденних. Йдеться про те, аби не відмежовуватись від того, що є великим, прекрасним, але, водночас, зосереджуватися на тому, що є малим, на щоденних власних виборах. Тому прошу усіх християн, аби не занедбували щоденного іспиту сумління,який є діалогом з Люблячим Господом. Окрім того,розпізнавання провадить нас до вибору конкретних способів діяння,які Господь готує для нас у Своєму укритому плані любові, аби ми не переставали бути єдине у добрих інтенціях. (пор. папа Франциск, Апостольська Адгортація Gaudete et exsultate про покликання до святості у сучасному світі, с. 107,169)
 

 

 

Причіплений файлРозмір
06.doc29 КБ
Ваш голос: Немає Оцінено (2 голосів)