текст на першу суботу червня:
 
Усім життям свідчити про зустріч з Ісусом у Євхаристії
 
Участь у Євхаристійній целебрації має глибокий вплив на стиль життя. Св. Ігнатій Антіохійській пояснював, що християни живуть за прикладом Господнього дня, тобто реалізують власне життя як офіру, складену Богові із самого себе, аби Його перемога об’явилася усім людям через відновлену внутрішньо поведінку. Таїнство Євхаристії занурює нас у щоденність, аби усе чинити на славу Господа. Люди, освячені Хрещенням і Миропомазанням, зміцнені Євхаристією, покликані до нового радикального життя, впроваджуючи Христа у повсякдення. Покликані вони підтримувати у собі прагнення, аби Євхаристія справляла щораз глибший вплив на їхнє буденне життя, щоденні справи. Аби вони у своєму середовищі були видимими свідками Христа. Не можемо затримувати для себе любов, яку відчуваємо у таїнстві Євхаристії. Світ потребує любові Бога, зустрічі з Христом і віри у Нього. (пор. Бенедикт XVI, Sacramentum Caritatis)
Немає віри і апостольства там, де людина кружляє навколо себе, нахиляє інших для себе, собою наповнює власне життя і свої відносини з людьми. Господи Ісусе Христе, навчи мене вмінню швидко орієнтуватися у ситуаціях, аби розуміла, як маю служити і що маю робити, як у професійних справах, так і в апостольських. Аби я знала, як маю виходити із себе до інших і через це зростати, розвиватися, вдосконалюватися у любові.
Життя жінки, яка прагне формуватися у дусі Божої любові, мусить стати життям євхаристійним. Вміти забути про себе, зректися особистих прагнень і прав, мати серце, відкрите на чужий біль – це ідеал, якого можна досягти тільки завдяки щоденному спілкуванню зі Спасителем в табернакулюм. (пор. Тереза Бенедикта від Хреста, З безодні самого себе).
 

 
25_2020/21
 
тексти із книги «Записки ув’язненого»
слуги Божого Стефана кардинала Вишинського
 
Вознесіння Господнє – відкриті брами Неба дозволяють «дивитися в небо» усім мандрівникам очима надії, з проникливістю віри. Коли Небо відкрите, усе життя видається як сльоза, що спливає по обличчю новонародженого. Швидко висушить її Сонце Життя і огорне променями своєї гарячої любові. Любов’ю безкінечною… тож очисть – як очистив самаритянку, Марію Магдалину; все ж подай руку - як простягнув її Петрові на хвилях озера; відкрий очі – як це зробив сліпому з Єрихону і сліпонародженому; підніми з гробу – як Лазаря; дозволь доторкнутися Твого боку – як Томі; примнож віри і навчи молитися – як Апостолам; дай любові – як Марії, аби сильно полюбив. Адже любов є головною цнотою жителів Неба. Нехай буде так, як Ти говорив: «Думай про Мене, а Я буду думати про тебе». - «Звільнишся від непотрібного неспокою, даремних роздумів, блудних думок. Скільки натомість отримаєш часу, що його зможеш присвятити виключно для Мене і для Моєї Церкви. Хочеш мати більше часу? Думай тільки про Мене, і переконаєшся у тому, скільки отримаєш додатково часу». Тож нехай станеться так, як Ти хочеш, Найкращий Вчителю! (19 травня 1955 р.)
«Так Бог полюбив світ»… Коли Церква на другий день після Зіслання Святого Духа пригадує це маленьке слово «так» - ніби очікує нашої відповіді. Христос не знайшов кращого виразу для визначення того, чого ні з чим порівняти неможливо, що є бездонним, що немає терміну перед тим і після того. Це є знак глибини, яка потребує Бога. А Божий Син, Який знає свою ціну перед обличчям Батьківської Любові, мусить бачити у Божому подарунку землі безмір любові Бога до світу. «Так» назавжди зостанеться глибиною, хоча наповнена Сином, як посудини у Кані Галілейській. Цьому «так» можна відповісти тільки другим «так» - це є «так» людини. Воно теж не має виміру, без меж, без дна. Має постійну здатність проникання вглиб і ввись, вшир і вздовж. Це є працею усього життя; це є співпраця з Творцем Світу. Це є щось, що постійно зростає, що ніколи не говорить «достатньо». Можна це порівняти хіба з тим «Одне», що є метою. З тим «Перше», що його шукати потрібно. Це і є виразом для опису життя серця, найбільш прагнучого, найбільш охочого. (30 травня 1955 р.)
 
- складаючи Акти і Обітниці, наче говоримо Господу і Церкві «так», розуміючи, що воно є працею усього життя... але яким є моє щодення? про що і про кого думаю найперше?
- чи даєш Господу можливість діяти у твоєму житті? чи переконалася у тому, що Він завжди думає про тебе?
 

 
24_2020/21
 
тексти із книги «Записки ув’язненого»
слуги Божого Стефана кардинала Вишинського
 
Втрачаю аргументи, бракує мені слів. Просити про благодаті? – але чи не є першою Божою благодаттю сама моя думка про молитву? Просити, аби Він вислухав? – але ж не перестає мене слухати, навіть тоді, коли я мовчу! Просити про милосердя? – але ж кожну хвилину свого життя живу з Божого милосердя! Просити про прощення? - вчинив Він це раніше, чим я Його образив! Слова втікають, думка застигає, як у душі Петра: «Господи, Ти знаєш! Ти усе знаєш!»
Мій товариш кульгає на ногу. Прошу, аби не мучився, сам собі пораджу під час Божої Служби. Але товариш не поступається: бачу, як йому погано. Чи ж не краще послухати чим допомогти? Його страждання стають моїми стражданнями і відволікають мене… Що ж є кращим: послухатись чи – проти мого прохання – прислужитись? А може вершиною делікатності є мовчання і послуга, навіть ціною страждання? Тоді моє відволікання стає боротьбою за зосередженість. А його страждання – заслугою!
 
- чи входиш у таку глибину відносин з Господом, відносин з людьми, приклад якої дав Слуга Божий Стефан Вишинський? чи просто формально і педантично виконуєш молитовні і людські обов’язки? 
 

 
23_2020/21
 
тексти із книги «Записки ув’язненого»
слуги Божого Стефана кардинала Вишинського
 
Зустріч Сердець… Вона відбулася в Назареті, коли Марія мовила: « Ось я, слугиня Господня, нехай станеться по Твоєму Слову». Предвічне Серце заспокоїлося під Серцем Пречистим, невинним. Бог приніс своє Серце, Він огорнув людське серце, людина відкрила своє серце і прийняла Бога. Серце сердець є непізнаною глибиною навіть для Серця, «Благодаті повного». Співжиття двох Сердець: Творця і творіння. Бог – дерево, людина – гілка. Але ці відносини особливі: стражденне Серце Ісуса безпосередньо передає глибину любові Істоти Божества – людині. Але це Серце Бога Чоловіка, пов’язане з життям Марії, живиться Її кров’ю. Серце Марії працює для Серця Ісуса. Надзвичайно обдароване Серце Марії приносить Серцю Ісуса усе те, що Пречиста Матір може взяти з найчистішої любові, аби дати своєму Дитятку. Як спостерігаємо подібність дитини її матері, так і у Ісуса бачимо духовні властивості Серця Його Матері. Марія завжди була готова і відкрита для любого служіння: відповідь Архангелу Гавриїлу, відвідини Єлизавети, весілля у Кані Галилейській, Голгофа – усе це вражає швидкістю реакції і поспіхом у допомозі та служінні. Подібно говорить Ісус: «Я прийду і оздоровлю його». Хлопчина з Наїму, Лазар, Закхей, теща Петра, дочка Яіра, сліпий з Єрихону, чоловік з усохлою рукою – це теж риси готовності Ісуса для служіння людству. Серце Марії відбилося у Серці Ісуса. З тих пір ті два Серця, поєднані між собою, служать людині у її потребі. (24 березня 1954 р.)
Була у Вечірнику Зелених Свят посеред Апостолів, як була і у Вифлеємі посеред пастухів. У Вечірнику народилася Церква Христова так, як у Вифлеємі народився Ісус Христос-Богочоловік. Новонародженій Церкві була дуже потрібна Мати, здатна її виховувати. І тому була у Вечірнику Зелених Свят, у тому Вифлеємі Церкви. Якою великою благодаттю для Церкви було Її материнство від початку народження Церкви! Який Господь делікатний, адже ні на хвилину не залишив нас без Матінки…
Ти не уникнув мого серця, мого «бруду стаєнного», заледве прикритого жалем і соромом. Вибрав мою стайню і оселився у ній, аби в болоті стайні виріс Хліб, народжений дівицею. Це всемогутня Відвага! Маріє, чувай над тим, аби Твій Син, як тільки захоче народитися у стайні мого серця, завжди заставав там Твої пречисті обійми: нехай оберігають Його від бруду моєї душі. Ти очікувала у Вифлеємі народження Бога, тож очікуй і у моїй душі, аби ніколи Різдво Господнє не відбувалося в мені без Тебе. (2 липня 1954 р.)
 
- харизматом нашої Спільноти є прагнення єдності з Ісусом через поєднання з Марією у Церкві; приклад такої єдності дав нам Слуга Божий Стефан Вишинський… Як слугує тобі Марія у прагненні жити у єдності з Христом? чи помічаєш це? чи дякуєш за це ? чи просиш про це? 
 

 
22_2020/21
 
тексти із книги «Записки ув’язненого»
слуги Божого Стефана кардинала Вишинського
 
Першою справою відновлення порядку у світі з волі Святої Трійці є Ти, Маріє. Отець прикликає Тебе задля буття Матір’ю Єдинородного Сина. Син обирає собі помешкання у Тобі. Святий Дух огортає Тебе, Улюблениця, своєю любов’ю. Свята Трійця є над Тобою і в Тобі. Ти є найдосконалішою справою Святої Трійці. – Чи ж не Ти стоїш на порозі кожної душі? До Тебе мають звернутися очі приятелів Улюбленця, Який запрошує душі до Неба… (20 травня 1954 р)
Не вмію, Матінко, так привітати Гостя моєї душі, якби належало. Дозволь звернутися Твоїми словами. Адже тільки Ти одна вміла розмовляти із своїм Сином. Привітаю Його Твоєї дівочою чистотою, усією Твоєю покірністю, усією живою вірою, гарячою любов’ю, особливою вразливістю, усією Твоєю співпрацею і співстражданням, усією Твоєю невідступною близькістю, усією святістю Твоєї душі, кожним порухом Твого серця, кожною Твоєю думкою, кожним рухом Твоєї долоні, кожним кроком Твоїх дівочих ніг, кожним моментом Твого виняткового життя, усією відданістю Твого служіння Господу… (5 червня 1954 р)
 
- чи відкрита на присутність Діви Марії, чи відчуваєш Її на порозі своєї душі?
- чи вглядаєшся у постать Марії, Її поведінку; чи пробуєш наслідувати Її, особливо у важкі хвилини? як це допомагає тобі у прикликанні Господа до свого життя?
 

 
21_2020/21
 
тексти із книги «Записки ув’язненого»
слуги Божого Стефана кардинала Вишинського
 
Від хвилини, коли Слово у лоні Діви стало Тілом, Бог у кожному святому Причасті приходить до людини, аби з Бога вона могла народитися заново. Христос старанно укривається у людському лоні, аби у ньому повторювалося Різдво Господнє. Євхаристійний Господь неустанно шукає свій Вифлиєм, свої ясла. Часто для нього не вистачає місця. Але, якщо хто Його приймає, стайня стає святинею, а людина стає Божою. Євхаристія народжує новий вид людини, є колискою нового людства, яке доносить Боже Тіло до усіх закутків на землі, вносить Боже життя до усіх гробниць. Тому Євхаристія є Воскресінням, що вона безустанно дає паростки нового життя в людських душах, які пробиваються через замшіле каміння вмираючого світу. (4 червня 1954 р)
Коли відчуваю Твою Присутність у моїй душі, вчини, Христе, аби повністю я забув про себе. Аби перестав думати про себе і говорити Тобі про себе. Це так нецікаво, така убога тема! Прагну думати про Тебе, говорити про Тебе і вихваляти Тебе. Прагну дякувати Тобі, що став Словом, що є Сином Отця, що захотів народитися з Діви Марії, що захотів спочити у віфлеємській стайні, що захотів об’явитися пастухам і Мудрецям, що захотів ходити по землі, що захотів бути і в Кані, і над Галилейським морем, і у Витанії, і Єрихоні, і перед Пилатом, і на Голгофі, і на Оливній горі… Прагну споглядати Тебе, ідучи вслід за Тобою. Що ж може бути таким чудовим – розмова про Тебе! Чувай наді мною, аби мислив тільки про Тебе, коли Ти вступиш у мій дім. (5 червня 1954 р)
 
-  про що говорять тобі ці слова, до чого запрошують? чи є щось спільного із твоїми переживаннями Божої Присутності?
 

 
20_2020/21
 
тексти із книги «Записки ув’язненого»
слуги Божого Стефана кардинала Вишинського
 
Радість справедливості! Бог дозволив відчути велику радість справедливості: що Він справедливий, коли торкає нас, коли дає відчути Його міць і Його присутність. І ця присутність дає відчуття радості, хоча б і була виміром кари. Взагалі, у доторку кари тим більше бачимо справедливість: хто ж зможе віддячити Господу за гріхи? Адже тоді я визнаю себе винним – Бог дає мені благодать бачення моєї вини. Тільки Бог і я – добре бачимо мою вину. Також радію тими, хто змогли побачити мої гріхи, провини, невірності, нездатності, невмілості, адже вони теж бачать Божу справедливість. Бог прийшов на допомогу людям аби врятувати їх від моїх слабкостей. Це є втіхою для них, людей, які прагнуть справедливості, які з радістю відчувають її на собі, хоча б і бачили її інакше, чим Бог і я. Господня справедливість приносить користь усім, навіть тим, хто звинувачує, Бог дає відчути їм свою справедливість. Але Бог дуже делікатний і милосердний, і це знову таємниця Божа і моя… (30 листопада 1954)
Поволі згасають усі озброєні слова, втрачаємо аргументи проти зла, коли благодать освітлює душу. У чому можу звинуватити Бога? – Найчистіша людина у Божому світлі виглядає як пил у сонячному промені. І бачу, що мій гріх завжди проти мене. Може, буду звинувачувати Бога за те, що Він справедливий? Але ж це я змушую Його до справедливої кари; це я влаштовую Господу ґвалт, а Він мусить боронитися переді мною Своїм милосердям. Бачу це милосердя! – Чи може буду оскаржувати своїх братів за те, що їхні молитви дають мало плодів? Але це може свідчити про тяжкість моїх провин, і тому молитви таких добрих людей не можуть винагородити Богу за мене. – Можливо, це я повинен їх перепросити за те, що з огляду на тяжкість моїх провин Бог змушений відмовити їм, змушений відвернути Своє обличчя від їхніх молитов. Це я винний у тому, що страждає моя Улюблена Церква, позбавлена пастиря. Це я повинен перепросити її, тому що з-за моєї вини вона залишається без опіки і керівництва. Чи ж буду я звинувачувати знаряддя Божої справедливості? Адже це просто знаряддя, тверде, безвольне, немудре, усе чинить механічно. Таким знаряддям був Іуда, котрого Христос назвав «приятелем», таким знаряддям був Пилат, котрому Ісус говорив: «Жодної влади не мав би наді мною, якби не була би дана з неба». Знаряддя сьогодні діє, а завтра лежить під лавкою: така його доля. Хто ж може виправдатись перед Твоїми очима, Господи?!
 
- слуга Божий Стефан Кардинал Вишинський дає приклад покори і вдячності Господу перед обличчям по-людськи несправедливих страждань... чи поділяєш його думки, чи здатна так мислити в час власних страждань, по-людськи теж несправедливих?
- на життєвих дорогах зустрічаємо якщо не ворогів, то людей, які не поділяють наші погляди, живуть за іншими цінностями, часто саме вони є причиною наших страждань... чи бачиш в них знаряддя Божої справедливості? чим відповідаєш їм?
 
 

 
19_2020/21
 
тексти із книги «Записки ув’язненого»
слуги Божого Стефана кардинала Вишинського
 
Найбільшим недоліком апостола є страх. Він пробуджує недовіру до сили Месії, стискає серце і горло - і апостол перестає ним бути. Учні, що залишили Вчителя, вже не визнавали Його. І тим додали відваги гонителям. Кожний, хто замовкає перед неприятелями, робить їх зухвалими. Переляк апостола є першою перемогою неприятелів справи. «Змусити замовчати через переляк» - це перше завдання атеїстичної стратегії. Терор, що його застосовували усі диктатури, розрахований на лякливість апостолів. Мовчання тільки тоді має апостольську силу, коли не відвертаю обличчя від тих, хто мене б’є. Так чинив мовчазний Ісус на Хресті. І в цьому знакові показав свою мужність. Христос не дав тероризувати себе людям. Коли вийшов на суд у Пилата, відважно мовив : «Я є». (5 жовтня 1954)
Більша частина першої половини ХХ століття пройшла під гомін воєн. Бачили ми людей, озброєних до зубів, бачили окопи; музикою були для нас гармати, бомби, автоматні черги. Бачили ми тисячі загиблих солдат, пережили смерть диктаторів і монархів. Уряди змінювались перед нашими очима, мов листя на деревах… Чи ж може це нам подобатися? Перестали ми вже страхатися зброї. Озброєна людина не пробуджує в нас ані переляку, ані пошани. Навіть більше, героїчною тепер видається людина беззбройна. Смішно виглядає людина у броні, адже її головною зброєю повинна бути мужність, повинна стати до борні з голими руками, як Давид… Тож очікуємо нині на рицарів розуму, волі, серця, чесноти…Тільки їх здатні нині шанувати. Тільки вони здатні боротися за краще… Тож відкиньте справи темряви і одягніться у зброю світла.
 
- чи розрізняєш мовчання Ісуса і мовчання «через переляк»? чи вмієш мовчати переконливо?
- чи вдається не підтримувати агресію в суспільстві? в родині? в робочому колективі? якою ціною? 
 

 
18_2020/21
 
тексти із книги «Записки ув’язненого»
слуги Божого Стефана кардинала Вишинського
 
Найбільш суттєві аргументи, які висуваємо Господу, аби запросити Його до наших справ, інколи не приносять нам внутрішнього спокою. Чи не тому, що є в них забагато людської справності, діловитості, яка все ж не бачить усієї справи в усіх її аспектах; не бачить того, що бачить тільки Бог. Брак спокою душі примушує шукати інших аргументів. І, нарешті, коли людина знесилиться даремним шуканням, замовкне, як змучене плачем дитя, заховає своє заплакане обличчя у Материнський одяг - дізнає тоді полегшення. - Коли я замовкну, відпочине мій запрацьований мозок: повертається спокій. Залишається мені єдине, як Петрові: Господи, Ти знаєш, Ти усе знаєш… Залишається мені покірне: Отче, Отче… Матінко, Мати… Коли полишить мене моя зарозумілість, моя аргументація і переконування Господа, стаю я тільки дитиною, яка нічого не розуміє, тихим і покірним дитям. Покора повертає мені спокій розуму, спокій серця і довіру… Бог переконав мене… Поклади усі свої клопоти на Господа… Довірся… (11 жовтня 1954)
 
- чи ж вдається Господу переконати мене? чи вистачає мені покори прийняти власну поразку перед Господом? чи так і залишаєшся у своєму неспокою?
 

 
17_2020/21
 
тексти із книги «Записки ув’язненого»
слуги Божого Стефана кардинала Вишинського
 
Христос говорив про побілені гроби. Дивуюсь, як людина любить замазати кожний бруд: але побілена стіна не перестає бути брудною всередині. Чи може тому люди малюють обличчя на портретах, що вже зауважили в них могильну гнилизну? Чи може тому користуються парфумами, вже свідомі того, що в людині є «щось» зіпсоване? Чи може тому так старанно одягаються, що всередині виглядають щораз убогіше? Або прагнуть торгувати старим товаром у нових пакунках? Єгиптяни розмальовували мумії, знаючи, що життя в них вже немає. Історія і тут повторюється. А взагалі належить голосно кричати: Води! - Але «Живої води», не тієї, по яку приходила самаритянка до Яковової криниці. Потрібна та вода, з якою вона повернулась до міста. Христова вода! Тому що ця вода напуває мою душу! (16 червня 1954)
 
Любов є ворогом права на особистий простір. Бог, Володар усього права, здолав переступити це право, коли став Їжею і проникнув до людського серця. І тепер спокійно очікує, коли людина - підтримана благодаттю - здолає проникнути до Серця Бога. Тоді зникне остання перешкода: «Я в них, а вони в Мені…» Вірна приязнь є муром, що водночас і ділить, і єднає. Такий мур вистоїть, коли обидві сторони будуть витривало на нього спинатися з обох сторін. (20 червня 1954)
 
- впевнені, що без Божої благодаті нічого не діється... але без моїх зусиль, моєї співпраці із Божою благодаттю – хіба буде можливим Божий задум? як пробуєш розпізнати Божий задум у своєму житті? чи все ж таки нав’язуєш Господу свою волю, свої бажання?
- «Численні ж самаряни з того міста увірували в Нього з-за слів жінки, яка посвідчила: «Сказав мені все, що я робила» (Йн 4, 39)... чи не пробуєш користуватися «парфумами» перед сповіддю? під час вечірнього іспиту сумління?
 

 
16_2020/21
 
тексти із книги «Записки ув’язненого»
слуги Божого Стефана кардинала Вишинського
 
З твоїм Розарієм, Маріє, очікую на урочистість Твого Царського Сина. Допоможи приготувати серце, волю і розум. Усе маю через Тебе; прагну, аби прославлення, належне Царю, йшло через Тебе до трону мого Царя.
- коли вдивляюся на Гетсиманську муку, здивований послухом Царської Потуги перед Отцем. Але не матимеш царства без послуху. Прагну його для себе, аби возвеличити Царя.
- володарі одягають прекрасні коронаційні мантії. Твій Син, Маріє, зодягнув плащ власної Крові. Його побичовані рамена стали найціннішою оздобою. З пошаною стаю на коліна, аби віддати шану клаптикам царської мантії Крові. Як ніби встромив губи в Євхаристійну чашу.
- єдина та корона, що витискає Кров на чолі Володаря. Усі інші – витискають кров із підданих. Тільки Твій Син їх щадить. Натомість не щадить себе. Однак уламок терня з тієї корони для мене найдорожчий ніж усі корони світу.
- за яким царем пішли такі тлуми людей, бажаючих нести хрест? Люди зазвичай йдуть за володарями – тріумфаторами. Тільки за Тобою, Христе, йде натовп, готовий страждати. Наскільки незліченні ряди Твоїх послідовників!
- шибениця стала троном. Бачимо трони, оздоблені золотом і дорогоцінними каменями. Володарі знають собі ціну і тому щось додають, аби збільшити свою вартість. Єдиний Ти, Христе, усе відкинув. Ти Сам є найвищою вартістю оголеного дерева хреста. Цей трон став славою світу. (29 жовтня 1955)
 
- услід за Стефаном Кардиналом Вишинським спробуємо прославити Господа за Його діяння у нашому житті, подякувати за радість буття християнкою, віддати шану Хресту і його Оздобі – Крові і Тілу Спасителя світу…
 

 
15_2020/21
 
тексти із книги «Записки ув’язненого»
слуги Божого Стефана кардинала Вишинського
 
Не знаходжу в собі жодного гріха, який би давав мені задоволення; волів би, краще б їх не було. Адже гріх є обманом, він притягує тільки перед своїм заіснуванням, а потім перестає бути приємним. Не маєш жодної радості, заради якої б його прагнув; кожна є обманом. Знеохочення до давніх гріхів хіба не є найкращою пересторогою перед новими? Що ж у тому дивного, скоро навіть у моїх ділах, які вважаються добрими, не знаходжу задоволення. Кожній з цих «добрих» справ маю так багато закидів. Кожну з них нині би виконав краще, або інакше. Найдосконаліша з моїх справ повна недосконалості. Мушу боронити їх вартість сам перед собою. Тільки Божі справи є досконалими. Можливо тому так маю багато запитань до моїх справ, що бачу їх у світлі Божих діл. Щоби дав би за те, аби міг виправити здійснені справи, вчинити їх кращими, найліпше додати більше любові. Але я не господар минулого. Тому маю тепер застереження, аби до кожної справи приступати, пам’ятаючи про досвідчення у минулому. (20 квітня 1954)
 
- маємо кожна свій життєвий досвід, але чи навчає він нас? чи черговий раз «наступаємо на ті ж граблі»? чому так відбувається?
- чи знаходиш задоволення у своїх добрих ділах? чи не є це дорогою до пекла?
 

 
14_2020/21
 
тексти із книги «Записки ув’язненого»
слуги Божого Стефана кардинала Вишинського
 
«Господь був з Йосифом, зглянувсь на нього й виявив йому ласку в очах наглядача тюрми. Цей головний тюремник доручив Йосифові всіх в’язнів, які були в темниці, і все, що там робилося, робилось через нього” (Бут 39, 21-22) Не без причини Йосип єгипетський є чудовим фоном для Йосипа назаретського. Насправді святий Тесля ніколи не був у в’язниці, але він охороняв Божого Сина від лихих задумів Ірода. Опікувався Ним у Єгипті як святий Патріарх - В’язень – допомагав своїм співув’язненим: «і все, що там робилося, робилось через нього». Коли вчитуємося у ці слова, радіє серце – від Святого Духа. Ця радість наповнила серця ув’язнених братів у священстві в Дахау; взивали вони до святого Йосипа - і прийшов їм на допомогу, власне в час урочистості опіки святого Йосипа. Одразу поспішили вони до Калішу (Санктуарій Святого Сімейства) аби дякувати за чудесне зцілення і визволення. Наскільки плідною є допомога святого Йосипа у боротьбі з духовними тенетами, у визволенні з неволі гріха, знають про це усі ті, хто провадить душпастирську, місійну, реколекційну працю. Опікуне Святої Церкви, Ключе Давида…, що усе відкриваєш, і ніхто вже не закриє… прийди і випровадь ув’язненого з дому неволі. Він є опікуном кожної душі, яка очікує на спасенний рух цього ключа. (19 березня 1954)
 
- кожний з нас є « в’язнем гріха», як переживаємо таке ув’язнення? до кого звертаємося за допомогою? і чи звертаємося? чи відчувала колись рятівну допомогу святого Йосипа?
- чи не забуваємо дякувати після зцілення або визволення? чи не в цьому причина чергового падіння у гріх?
 

 
текст на першу суботу березня:
 
Євхаристія – означає «подяка»
 
Брати участь у Євхаристії – це не тільки єднатися з Ісусом, але віддати себе великій Справі Вдячності за усе, з чим зустрічаємося, бо це і є Божа любов. Євхаристія вчить дякувати за те, за що дякувати найважче: за самотність, страждання, упокорення. Не раз жаліємося на одинокість, але у цій скарзі криється думка про себе. Людина ніколи не є самотньою, якщо з нею є Ісус… Ідучи на смерть, в час Останньої Вечері Ісус дякував Богу за усе, що Його очікувало. Великою була Його довіра Богу Отцю… Ми ж, коли чимось страждаємо заради когось – нарікаємо, навіть бунтуємося. Тим часом маємо навчитися дякувати Богу за усе – і за добре, і за зле. Коли дякуємо Богу за усілякі труднощі, прикрощі – тоді входить в нас дивна сила для їхнього переживання. (пор. о.Ян Твардовський, Вдячність до кінця)
Останні слова Гражини (Улі) Рухлевич, Матері і Засновниці Світського Інституту Марії Слугині Господньої, звернені до Хані Камінської: «Зичу тобі, аби твоя душа славила Господа за великі діла, що їх чинить Господь в твоєму житті. За Дар Євхаристії, без якого нічого не було би в моєму житті. Дякую, що у Польщі не закриті храми. Дякую, що у Польщі маємо доступ до Євхаристії. Тож любімо Ісуса в Євхаристії. Дякуймо за кожну пережиту Божу Службу. Любімо і шануймо Євхаристію. Прагнімо Адорації!» (Ханя Камінська, з конференції під час реколекцій Спільноти 24.05.2020 р.)
 
 

 
13_2020/21
 
тексти із книги «Записки ув’язненого»
слуги Божого Стефана кардинала Вишинського
 
Помилуй мене, Боже, з милості Твоєї (Пс 51)
 
Знаю Твої Батьківські долоні: власне Твої руки формують, ліплять мене. Відчуваю на собі відбитки Твоїх пальців. Спливає з них на мене тільки добро. Однак, «Божий палець» мене непокоїть, хоч і відчуваю його зазвичай через любов. Здригаюсь я під Твоїм пальцем і боюся аби не зійшов на мене «всепоглинаючий вогонь», яким є Ти. Забагато ще в мені того, що необхідно спалити. О, якби вже був духом, Твій очищаючий вогонь не торкався б його. Помилуй мене, - подивись, який я слабкий, безсильний, як боюся подихів Твого Вітру. Коли приходиш, «земля дрижить». Що ж дивного,що земля мого тіла наповнена страхом. Помилуй мене, - як батько, який зі страхом бере новонароджене дитя на свої руки. Адже тоді мати не боїться за дитя, коли воно у міцних руках батька. Принаймні Ти, Найкраща Мати Єдиного Божого Сина, чувай над долонями Небесного Отця, коли Він бере мене до своїх рук. Чувай і заступайся! Помилуй мене, - я є крихким начинням , а Ти – Витязь, що керуєш зірками. Правда, що для Твоїх долоней пилинка і планета важать однаково; Ти є Творцем і того, і другого. Усе зважуєш у своїх долонях. Чому ж я ще боюся?! Помилуй мене, - довіряю, але прошу про Твою делікатну долоню. А найкраще, - віддай мене Небесній Мамі, як колись віддав Їй власного Єдинородного Сина. Адже уся Її доброта – є Твоєю! (25 березня 1954 р.)
 
- чи маєш у собі Божий страх? коли особливо його відчуваєш?
- інколи, згрішивши, звертаємося до Діви Марії, адже називаємо Її Заступницею. Але насправді Її доброта – Божа, Вона прагне того ж, чого хоче від тебе Бог. То ж про що маємо просити Марію?
 

 
12_2020/21
 
тексти із книги «Записки ув’язненого»
слуги Божого Стефана кардинала Вишинського
 
Тільки єдиний Бог може оцінити істинну правду того, з чим зустрічаються люди у житті. Людську недолю часто оцінюють через призму «приятелів Іова». Дивляться на знедолених як на таких, що не можуть дати собі раду, або як на покараних, зазвичай справедливо. Ця галерея людських оцінок зазвичай є неправдою, тому що бачать люди тільки односторонньо: Іов і Господь порозумілися по-справжньому, істинно. Адже кожний так званий Іов, рано чи пізно, визнає свою вину перед Богом; часто у тому, що людські погляди визнають за цноту. Але люди готові сказати: «Хто ж з нас без гріха?» та «Хто ж зможе зрозуміти свій гріх до кінця?» Але порозуміння між Богом та Іовом настало дуже швидко, хоча і випало Іову довго працювати над поконанням наслідків своїх провин. Особисте страждання Іова однак не залишається скритим тільки у серці і його житті. Тому що воно часто є свідоцтвом присутності Бога і Його Намірів. Коли люди не знають причин страждань, часто говорять «Господь так хоче» або «на то Божа воля». Так оцінюють страждання святих людей, переслідуваних, мучеників. Певно, що у кожному досвідченні, на яке наражається людина, є багато причин. Господь очищає своїх слуг, запрошує їх вище до Себе; або робить людину знаряддям перестороги для інших; або проявляє вірність людини Богу навіть у складних ситуаціях; або примножує славу Церкві, помножуючи Свої благословення. Тільки Бог може вирішити багато справ в одному акті страждання. Те, що в людських очах є тільки провиною, в очах Господа може бути хвалою. Тільки Бог у своїй доброті здатний так відміряти свою кару, аби той, хто страждає, пізнав славу серед людей. Велич Божого милосердя незміряна… (15 квітня 1954 р., Великий Четвер)
 
- чи завжди намагаєшся знайти причини своїх страждань? з якою метою, навіщо?
- як підтримуєш ближнього у його стражданнях?
 

 
11_2020/21
 
тексти із книги «Записки ув’язненого»
слуги Божого Стефана кардинала Вишинського
 
«Я є Христовою пшеницею: аби став змелений зубами тварин і став чистим хлібом» - слова св. Ієроніма Антіохійського є голосом героїчного апостольства. Напевно теж є виразом внутрішньої потреби людини, яка зрозуміла невблаганні наслідки першого кроку священника. Власне, священник ніколи не може усунутися, навіть, якщо його посланництво веде до звіриної пащі. Господь має право жадати усього. Можливо зі страхом, може з тривогою і переляком – однак це є безумовним станом. І уся праця має йти не в керунку аби уникнути усіляких небезпек, але – аби дійти до них у стані довіри, згоди і повного розуміння, що так мусить бути, що цього вимагає Боже розуміння ситуації. Пшениця і хліб – це жертовне знаряддя праці священника. Якщо забракне їх на вівтарі, то залишиться все ж там офірник, як колись Христос, Який після розмноження хліба – Сам став Хлібом і пожертвував Себе. Переслідувачі, які стирають мою пшеницю на хліб – можуть навернутися. Чи ж можна позбавити їх останнього шансу спастися? Господь зажадав від священників ХХ століття аби надали свої тіла як заступницьку Гостію; у стількох концентраційних таборах здійснилася ця офіра, справжня гекатомба Святої Церкви. (1 лютого 1955 р.)
 
- як конкретно підтримуєш працю священників, Богопосвячених осіб? Вшановуєш їхню пам’ять?
- чи у твоїх молитвах є прохання про нові і святі покликання до Богопосвяченого життя?
 

 
 Зимові реколекції  (онлайн, 12-14 лютого)
 - аудіо-коментар на завершення першого дня:
 - аудіо-коментар на завершення другого дня:
 - аудіо-коментар на завершення третього дня:
 

 
текст на першу суботу лютого:
 
Дивлячись на Церкву як на Дім Слова, необхідно перед усім зосередитися на Літургії. Вона є привелігійованим середовищем, де Бог промовляє до нас у сьогоденні; промовляє до свого люду, який слухає і відповідає Господу. Кожна Євхаристична дія за своєю природою насичена Святим Письмом. З нього походять читання, які потім вияснюються у проповіді, також псалми для співу. З нього народжуються натхнення Святого Духа, прохання, молитви і літургічні пісні. У ньому також потрібно шукати знаків і вказівок до дії. (пор. Бенедикт ХVІ, Verbum Domini, 52)
Окрім любові, віри і властиво переживаного страждання черговим елементом, що дозволяє у правді переживати освячене життя, є Боже Слово. У ньому є усе. Як говорив св. Августин, у ньому міститься те, звідки походиш; те, де ти є нині; те, до чого прагнеш. Тому той, хто хоче відповідально переживати своє освячене життя, ніколи не думає, що він вже уформований. Тільки через безустанне відчитування живого Божого Слова можна відкрити Божу волю і утвердитись у переконанні, що це і є моїм добром і моїм миром. (пор. Є. Голембієвський, На зламі віків, с. 66)
 
 

 
10_2020/21
 
тексти із книги «Записки ув’язненого»
слуги Божого Стефана кардинала Вишинського
 
Запитав колись Петро: «Ось ми покинули все й пішли за Тобою; що будемо за те мати? Ісус відповів їм:«в сто разів більше одержите» (Мт 19). Потім Петро був в ув’язненні, і на цирковій арені, і на хресті. То вже був початок відплати. Не питаю тепер: що мені тоді буде? Вже маю. Але не вмію так радіти, як св. Петро на хресті, тож приймаю «аванси» - решта прийде скоро, якщо вже Господь почав віддавати. (7 лютого 1954)
Восьме «таїнство» з життя Церкви – мучеництво. Христос освятив його, коли назвав благословенними тих, кого будуть переслідувати. Мученицька смерть Ісуса, яку теологи називають «Великим Таїнством», - чи ж не є спасенним моментом першого уділення цього «таїнства»?! Восьме? Чи насправді - перше? (22 лютого 1954)
 
- шлях до Вічності - це шлях до єдності з Христом, до єдності з Ним на Хресті… чи є зрозумілою тобі радість св. Петра на хресті? чи здатна розділити таку радість з Христом?
 

 
9_2020/21
 
тексти із книги «Записки ув’язненого»
слуги Божого Стефана кардинала Вишинського
 
В третю неділю після Об’явлення Господнього Церква читає своїм дітям уривок з листа св. Павла до Римлян: “Нікому злом за зло не віддавайте; дбайте перед усіма людьми про добро. Коли можливо, оскільки це від вас залежить, будьте з усіма людьми у мирі. Самих себе не відомщайте, любі, а дайте місце гніву, написано бо: Мені належить помста, Я відплачу, - говорить Господь. Але, коли твій ворог голодує, нагодуй його; і коли має спрагу, напій його, бо, роблячи це, ти нагромаджуєш йому на голову розпалене вугілля. Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром» (Рим 12, 17-21). Як щитом християнської правди є наука про Святу Трійцю, так основою християнської моральності є наука про любов до неприятелів. «Зло перемагай добром» - тож віднайди у собі усі можливості розумної істоти; а коли їх забракне, запозич їх у силі Божої благодаті. Тільки таким чином народиться моральний поступ, поступ духовний, суспільний, культурний, політичний. Власне це свідчить про людську велич. І, як це властиве людській здоровій натурі, нехай відчує це і в почуттях, навіть тоді, коли мусимо дати волю справедливому гніву. Людина, яка має владу, вказуючи чи караючи підвладну людину, у своєму сумлінні все ж таки запитує себе: чи не можна було покерувати справою інакше, або вжити інших слів? Голос сумління є голосом величі людини. Аби його знищити, треба хіба штучно «розвивати» почуття ненависті. Поляки не вміють ненавидіти завдяки Богу і Його Євангелії. (23 січня 1955)
 
- чи насправді здатна не віддавати злом за зло? навіть в думках? в почуттях?
- як змагаєшся із цією спокусою? що або хто допомагає?
 

 
8_2020/21
 
тексти із книги «Записки ув’язненого»
слуги Божого Стефана кардинала Вишинського
 
Дивні справи діються з тими Іродами. Коли бушують у своїй ненависті, то стають апостолами справи, яку бажають знищити. Так перший Ірод зробив потужну рекламу Ісусу «Царю Юдейському» у Єрусалимі. Вислав до Вифлеєму мудреців на зустріч з Ним. Змусив вичитувати Пророчі Книги вчених і священників аби добре дослідили, де має народитись Христос. Вони підтвердили новини мудреців зі Сходу. Ще тільки Ісус стає на ноги, а вже іродіанський світ трусить: що буде, коли Христос виросте? Очевидно, не треба відкидати тих апостолів ненависті, які шукають Бога з ненавистю у серці, і усім оповідають про свою ненависть. У ненависті насправді є віра, є страх, є визнання сили, є боязнь впливу. Прийдуть люди, які відкинуть ненависть і зрозуміють ненависного Бога. Гонителі Бога працюють для Його хвали. Невіра має свій сенс: не тільки тому, що виявляє нездатність розуму до уяви, до осягнення величі Бога, але, перед усім, що є заохоченням до розумового зусилля, до пошуків Правди, до вникливості і внутрішнього зосередження. (6 січня 1954)
На верхівку ялинки сіла ворона, поглянула навколо і видала переможний крик. Їй видається, що ялинка завдячує їй усім: існуванням, красою,вічною зеленню, силою у боротьбі з вітрами. Вона відчуває себе великою добродійкою ялинки, що стоїть собі тихо. Здається, що вона не бачить ворону, у задумі простягає свої гілки до неба. Спокійно зносить ґвалтівного гостя. Стільки птахів бачила вона на своєму віку – відлетіли так, як і ти відлетиш. Це не твоє місце, тому відчуваєш себе невпевненою, тому криком прикриваєш брак мужності. Це я виросла із землі і триваю корінням у її серці. А ти, подорожуючо хмара, є іграшкою вітрів. Треба тебе спокійно витримати, викричиш свою нудну і бездушну пісню і відлетиш. Що можеш вчинити цим криком? Сонця мені не заслониш, із собою не забереш. Був ліс, не було вас – і не буде вас, буде ліс. Байка? Не байка! (17 січня 1954)
 
пропозиція запитань для груп ділення:
 
- як ставишся до атеїстів та гонителів віри? чи вистачає миру, надії, принаймні гумору чи іронії?
- у своєму апостольстві - чи не даєш негативного прикладу категоричності, безапеляційності, неприйняття людини з іншими поглядами?
 

 
7_2020/21
 
тексти із книги «Записки ув’язненого»
слуги Божого Стефана кардинала Вишинського
 
Вже зранку віддаю усе, що мене очікує у цьому новому році у руки Пречистій Пані Ясногурській, моїй Мамі. Прагну, аби Вона і надалі провадила мене, як це чинить від початку мого дитинства. Прагну, аби Її обличчя ніколи не втратило радісного світла, аби я віддавав Їй належну честь як своїми ділами, так і стражданнями і молитвами. Відновлюю найкращі свої почуття до усіх людей. Ні до кого не маю у серці нехіті, ненависті чи прагнення помсти. Прагну боронитися від злих почуттів зусиллями волі і за допомогою Божої благодаті. Тільки таким чином маю право жити. Тому що тільки тоді моє життя буде будувати Царство Боже на землі. (1 січня 1954)
Аби ніхто не думав, що небесний Отець суворий, аби ніхто Тебе, Отче, не кривдив закидами з мого приводу – освідчуюсь Тобі, що усе, що коли-небудь вчинив Ти зі мною, було справедливим. Хто ж це може краще знати чим Ти і я ? Кому ж важче визнати справедливість, як недосвідченому стражданнями? Пригадую Іова і закиди його приятелів… Однак свідомо і добровільно визнаю перед Тобою, що усі Твої дороги – милосердя і правда! Страждання тануть у отриманій любові. Кара перестає бути помстою, тому що є ліками, наданими з батьківською делікатністю. Смуток душі є оранкою землі під новий засів. Самотність є спогляданням Тебе зблизька. Людська злостивість є школою мовчання і покори. Віддалення від праці потрібне задля зростання відданості серця. В’язниця є правдою, що тут на землі не маємо постійного житла… Аби ніхто не думав злого про Тебе, Отче, аби ніхто не смів називати Тебе суворим суддею – бо ж Ти добрий, і навіки милосердя Твоє! (18 січня 1954)
 
пропозиція запитань для груп ділення:
 
- чи розумієш свою відповідальність за злі почуття? як пробуєш звільнятися від них?
- як ставишся до того, що люди називають «Божою карою»? чи дякуєш Доброму Богу за отримані «ліки»?
 

 
текст на першу суботу січня:
 
На Різдвяній Божій Службі визнаємо, як завжди: «Вірую в Бога Отця Вседержителя, Творця неба і землі, всього видимого і невидимого, і в Ісуса Христа, Сина Його Єдиного, Господа нашого… Він задля нас, людей, і нашого ради спасіння зійшов із небес і воплотився з Духа Святого і Марії Діви, і став чоловіком» - у цей момент стаємо на коліна, вшановуючи таємницю Втілення.
«І от коли вони були там, настав їй час родити, і вона породила сина свого первородного, сповила його та поклала в ясла, бо не було їм місця в заїзді» (Лк 2, 6). 
Ясла є місцем, з якого їдять тварини. Тепер у яслах лежить Той, Хто самого себе називає хлібом, даним з неба – істинною їжею, яку потребує людина для підтримання своєї людяності. Це є їжа, що дає людині вічне життя. Тому ясла вказують на Господній стіл, до якого людина запрошена аби отримати хліб від Господа. У вбогості народження Ісуса здійснюється щось велике, що є таємницею спасіння людей.  (пор. Бенедикт ХІV, Ісус з Назарета)
Думаю, що нинішній світ стає щораз більше подібний до стайні. Бракує тільки йому зрозуміти свій стан. Тому просімо за себе і за увесь світ із надією, тому що «там, де збільшився гріх, там перевершила ласка» (Рим 5, 20) І очікуємо на великі діла Божі з довірою, яка є наслідком єдності життя з Марією. Пробуємо і ми відповідати на знаки часу молитовним заангажуванням. Але пригадую, що не від кількості молитов залежить їх успіх, а тільки від скрухи і применшення особи, яка звертається до Господа, а також від того, чи виконує волю Господа у цей момент. (Данута Бранська, Головна Відповідальна Світського Інституту Марії Слугині Господньої),
 
Далі пропозиція присвячення себе і своєї родини Святій Родині з Назарета: 
Назарет – мій дім (час тривання – до 2 лютого 2021р)
Мета: духовне очищення, перепрошення за гріхи за заступництвом Божої Матері, коронування Марії на Царицю наших домівок, прийняття Божого Милосердя через акт присвячення свого дому і родини Святій Родині з Назарету.
Задля чого очищення? Аби стати перед Богом в правді про себе саму і змогти наблизитись до Нього.Тільки таким чином можемо дозволити Богові очистити і перемінити наше серце. Принижуючись перед Господом, відкриваємося на Його діяння.
Чому з Божою Матір’ю? Марія, сповнена благодаті, сказала Богу – Так. Найдосконалішим чином виконавши Божу волю, стала під Хрестом Сина Матір’ю кожної людини. Марія є найдосконалішою матір’ю, найпевнішою Заступницею, Матір’ю Милосердя і Допомогою вірним. Вона є Царицею неба і землі, віддаючи Ісусові себе і усі свої справи через Її руки, дозволяємо Їй царювати в нашому житті і в наших родинах.
Для чого Боже Милосердя? « У своїй істинній і повній формі Боже Милосердя об’являється як вдосконалення, як піднесення вгору, вивищення, як видобування добра з-під усяких нашарувань зла, що є у світі і в людині» - говорив Св. Йоан Павло ІІ. Боже Милосердя більше ніж любий гріх. Ісус запрошує кожну людину до постави довіри Господу і до виконання Його волі згідно із заповідями, обов’язками стану, євангельських рад і також згідно розпізнаних натхнень Святого Духа. Другою суттєвою умовою є постава милосердя відносно ближніх, яка запрошує вірних до формування у собі любові до ближніх. « З усіх Моїх ран, як із струмків, пливе милосердя для душ, але рана Мого серця є джерелом незглибимого Милосердя, з цього джерела виринають усі ласки для душ. Говори усьому світові про Моє Милосердя» (пор. Щоденник св. Фаустини Ковальської, 1190)
Опікуни акції:
пророк Даниїл мав свідомість глибини гріха Ізраїля. Хоч сам був справедливим, прийняв на себе провини усього люду. Пішов у пустиню, принизив себе перед Богом і благав Його про прощення усьому своєму народові.
Йоан Хреститель – пророк, який молився і постив за увесь люд Ізраїля, готував усіх до приходу Господа.
Слуга Божий Кардинал Стефан Вишинський відважно і тривало молився під час ув’язнення за народ Польщі, називаючи його «родиною родин», власне в родині вбачав головну силу народу. Був цілковито відданий Марії.
Що треба робити, аби включитись в молитовну акцію:
Щоденна молитва : Пс 51 (благальна молитва за усі особисті гріхи і гріхи родини); 1 десятка Розарію Укоронування Марії на Царицю Неба і Землі – визнання Марії царицею наших родин; Пс 112 як віддання своєї родини Божій Опіці. По четвергам – адорація Святих Дарів( у відповідності із вимогами часу – карантину може здійснюватись вдома) – читай Щоденник св. Фаустини Ковальської, 1419-1421. По п’ятницям – адорація Хреста – молитва перепрошення Ісуса за гріхи своєї родини і Прославлення Божого Милосердя, яке спливає на родину з Хреста.
Закінчення молитовної акції – 2 лютого 2021р: участь у Євхаристії, запалення громничних свічок – символічне впровадження Світла Христа до наших домівок, віддання наших родин, духовної родини і парафії Божому Милосердю, відмовляння Коронки до Божого Милосердя , молитва за заступництвом Марії і Опікунів акції – Гімн до Святого Духа «О Дух - Творець, зійди до нас…», благословення наших домівок свяченою водою з проханням, аби Ісус, Марія і Йосип вчинили з нашого дому свій Назарет. 
 

 
6_2020/21
 
тексти із книги «Записки ув’язненого»
слуги Божого Стефана кардинала Вишинського
 
Останній день року. Церква приготувала нас адвентовою молитвою і через Різдво Господнє. Людина, яка вже має в собі Дитятко Ісуса, може увійти з Ним в усі наші щоденні справи. Маємо в собі три почуття: почуття вдячності за любов, за життя, за освячуючи благодать – виражаємо його у гімні Te deum; почуття радості за Матір Небесну – виражаємо у гімні Magnificat; і почуття скрухи за недооцінені благодаті - у гімні Miserere. Тими потрійними почуттями закриваємо рік, сповнений працею і зусиллями до останніх хвилин перед арештом. Не відчуваю неприязні ні до кого з людей, не міг би вчинити нікому жодної прикрості. Видається мені, що я стою перед Богом у правді, що надалі є люблячим, що є християнином і сином моєї Церкви, яка навчила мене любити людей, навіть тих, хто хоче бачити мене своїм ворогом. З цими почуттями можу закрити рік, що сьогодні збігає кінця. Людина живе далі – перед обличчям Бога, роки Якого не лічаться. Усе, що було доброго і розумного у відходячому в історію році, складаю на руки своєї Пречистої Ясногірської Діви, аби віддала Святій Трійці. (31 грудня 1953 р.)
Не знаю чому, але мушу це записати, хоч і дуже мені лячно. Це Ти мені наказуєш, сам я не здатний. Наказуєш мені хотіти і наказуєш це писати, хоч і опираюся як одному, так і другому. Але все ж: якщо Тобі, Господи, потрібне ще щось більше, чим те, що діється зі мною тепер, то вчини це. Якщо Тобі потрібне моє ув’язнення, тюремна камера для мене, слідчі допити, судові процеси, видовисько з Твого слуги, посміховисько і презирство, суспільна погорда і усе, чого Ти тільки запрагнеш… Ось я!...написав це і… тягар із серця злетів. (18 квітня 1955 р.)
 
пропозиція запитань для груп ділення:
 
- які мої почуття при закінченні 2020 року? чи все віддаю Господу через руки Діви Марії? чи не залишаю на серці болі, тривоги, недовіру?
- чи маєш покору аби погодитися на усе гірке і болюче,що вже сталося у твоєму житті? а навіть і на більше – заради Господа?
 

 
5_2020/21
 
тексти із книги «Записки ув’язненого»
слуги Божого Стефана кардинала Вишинського
 
Акт особистого віддання Пресвятій Матері Божій (укладений в час ув’язнення):
Свята Маріє, Богородице Діво, обираю Тебе сьогодні за Покровительку, Опікунку, Заступницю, мою Матір. Постановляю і присягаю, що ніколи Тебе не покину, ніколи нічого не скажу і не вчиню проти Тебе. Не дозволю ніколи аби хтось інший вчинив щось подібне. Благаю Тебе, прийми мене назавжди за слугу і Свою дитину. Будь мені допомогою в усіх потребах моєї душі і тіла, у служінні священника іншим людям. Віддаюсь Тобі, Маріє, у цілковиту неволю, і як Твій невільник присвячую Тобі тіло і душу свої, зовнішні і внутрішні багатства, навіть вартість добрих моїх вчинків, як минулих, так і майбутніх. Залишаю Тобі право цілковито розпоряджатися мною і без винятку усім, що мені належить, згідно з Твоїм уподобанням, задля слави Господа. Прагну через Тебе, з Тобою і для Тебе стати цілковитим невільником Твого Сина, якому Ти, моя Мати, віддай мене у неволю. Усе, що буду чинити, через Твої Пречисті Руки, Посереднице благодатей, віддаю для слави Святої Трійці – Самому Господу. Марія Ченстоховська, не залишай мене у щоденній праці і яви своє чисте Обличчя в час моєї смерті. Амінь. (8 грудня 1953 р.)
 
пропозиція запитань для груп ділення:
 
- чи готова (за прикладом Слуги Божого С. Вишинського) говорити Пресвятій Діві Марії такі слова? якщо ні – що утримує?
 

 
4_2020/21
 
тексти із книги «Записки ув’язненого»
слуги Божого Стефана кардинала Вишинського
 
З листів до батька: «Прагну аби з Твоєї душі зник неспокій за мене, аби не витрачав сил на смуток і незгоду, а натомість виконував те, що є завданням Твого,вкритого сивиною, віку – молитва за Твого сина. Прагну аби з уст моїх найближчих ніхто не чув ані в домі, ані поза домом, найменшої навіть скарги. Необхідні мені ваш мир, спокій і молитва. Не втрачайте довіри на доброту Божої Присутності; на силу, мудрість і милосердя Наймилішої Божої Матері Ченстоховської. Тобі,Дорогий Отче, з вдячністю цілую долоні, а усю родину із усього серця благословляю. (17 жовтня 1953 р.»
         «Надіюсь,мій Дорогий Отче, що Ти,який із острахом і неспокоєм приймав відомості про призначення мене єпископом, а затим Примасом – все ж таки зберігаєш покору відносно Божих планів. Ти знаєш, що я нічого не робив у житті задля таких високих призначень, Бог діє Сам: Він вибирає, Він посилає, Він вимагає. Я бачу це ясно. І бачення цієї правди мені дуже допомагає, аби зрозуміти мою нинішню ситуацію. В усьому, що оточує людину, необхідно дослідити Боже милосердя. Тоді надходить у душу радість і цілковита довіра керівній Божій мудрості. Тож нехай ця спокійна і довірлива нота домінує у моїм нинішнім житті. Я щиро радію, страх за моїх колег полишив мене. Радію тим, що під хрестом Ісус віддав нас Своїй Мамі і зобов’язав Її до материнства для усіх Своїх дітей. Христос у суботу ще був у гробі, а при новому Немовляті – тільки що народженій Церкві - зоставалася Його Матір, як колись у Вифлеємі. У суботу новонародженою Церквою управляла Божа Матір, тому субота є такою радісною. (субота, 31 жовтня 1953 р.)»
 
пропозиція запитань для груп ділення:
 
- як переживаєш скрутні часи у житті своєї родини? скільки покори у прийнятті важких ситуацій?
- що або хто допомагає віднайти душевну рівновагу і спокій?
 

 
текст на першу суботу грудня:
 
Очікуємо Різдва Господнього разом із Пречистою Дівою Марією
 
Сміливо стверджуємо,що нашим найвищим ідеалом є Пречиста Діва Марія. Не може людина піднестися вище. Адже Вона є найвищим ступенем досконалості і святості створіння. Того небесного рівня благодаті людина ніколи не осягне,тому що Богородиця єдина. Однак, той, хто безмежно віддається Пречистій Діві, в короткий час досягне найвищого ступеню досконалості і принесе Господу найбільше слави. Усе через Пречисту, у Пречистій і задля Пречистої Діви Марії. (пор. Максиміліан Марія Кольбе, Конференція 180)
Дякуємо за ялинку, за свічки, подарунки, колядки, але чи вміємо дякувати Богу за дар Господнього Народження? Бог став людиною аби стати нашим приятелем і повіреним в усіх важких справах нашого життя. Незвичайною є правда нашої віри. Господь є настільки великим, що не може огорнути Його увесь всесвіт, і такий великий, що здатний прийняти навіть найменшу постать людини. Усе, що ми чинимо, робимо на дорозі, якою йшов Сам Господь, Який понизив Себе до людини, тим самим освятив усе наше життя з його самотністю, прагненнями, любов’ю – усе, за винятком гріха. (пор. о. Ян Твардовський, Вдячність до кінця, с. 89)
Пастирка. Від початку Святої Служби огорнуло мене почуття зосередженості, радість заповнила мою душу. Під час принесення Дарів побачила на вівтарі Ісуса, невимовної краси. Дитятко це якийсь час дивилося на усіх людей в каплиці, простягуючи свої рученята. Коли ж Дари були піднесені вгору, Дитятко вже не дивилося на каплицю, але дивилося в небо.Затим знову подивилося на нас, але тільки трохи, тому що, як зазвичай, було поламане священником і спожите. (пор. св. Фаустина Ковальська, Щоденник, 347)
 

 
3_2020/21
 
тексти із книги «Записки ув’язненого»
слуги Божого Стефана кардинала Вишинського
 
Роздумую про мій зв’язок з Матір’ю Бога. Рано втратив свою матір, яка особливо шанувала Матір Божу Остробрамську. Батько мій натомість завжди їздив на Ясну Гору, у Ченстохову. У батьківському домі було дуже розвинено шанування Діви Марії, часто усі разом молилися ввечері на Розарії. Усі свята Небесної Матері переживав з великим піднесенням духу. Першу свою Божу Службу відправив на Ясній Горі, перед образом Матері Божої Ченстоховської. З того часу охоче вибирав вівтар Божої Матері, аби перед ним складати Богу щоденну Жертву. Під час війни, навіть під час артилерійських обстрілів ніколи не відкладав вечірній Розарій. Завжди думав, що моє життя мусить йти Марійною дорогою. Усі найважливіші мої справи здійснювалися у день Божої Матері. Об’явлення мого єпископства відбулося у Благовіщеня, а для висвячення обрав її місяць – травень, і відбулося це на Ясній Горі. Звідти, по закінченні тижневих ре колекцій, вирушив до праці. І далі: усі найважливіші листи, звернення, заклики датував іменем Найсвятішої Матері. Часто організовував марійні конгреси, щороку організовував ре колекції для священників на Ясній Горі, проголошував там проповіді для паломників, приїжджав туди 4-5 разів на рік. Там збирав настоятелів чоловічих і жіночих монастирів. Нововисвячених неопресвітерів на приміційну Службу відправляв до Матері Божої Ченстоховської. Пригадую нині усі ці дати зі свого життя, складаючи їх у материнські долоні Марії, аби Опікунка далі провадила усі мої справи сама, аби стала на захист свого солдата. (11 жовтня 1953)
 
пропозиція запитань для груп ділення:
 
- що будуть згадувати про духовне життя родини мої нащадки? друзі? колеги?
- якою є моя молитва до Марії?
 

 
2_2020/21
 
тексти із книги «Записки ув’язненого»
слуги Божого Стефана кардинала Вишинського
 
Сьогодні отримав дві стеаринові свічки і пляшку вина, можу відправляти Божу Службу – першу з часу вивезення мене із Варшави. Радію, що саме так розпочинається розарієвий місяць, дякую за материнську посмішку Діві Марії. Сьогодні вже маю повні долоні, на яких складаю Небесному Отцю Його Сина - священик мусить мати Бога в долонях, щоби стати перед Отцем Небесним. Але однак мусить мати при собі і народ Божий. Сильно відчуваю самотність під час складання Святої Жертви. Кожний священик повинен служити людям. Тому на свою самотню Божу Службу скликаю усіх, кого пригадує пам’ять, а особливо тих, кого часто заохочував до розважання розарієвої молитви, до пошани Божої Матері. Знаю, що для тих людей тепер час випробовування. Мушу їх підтримати, аби не знеохотилися. Адже відомо, як близько до віри кружляє страх. Людина з міцною вірою очікує усього тільки від Бога, тому кожна несподіванка може викликати неспокій. Це не є невірою, але спотиканням на пункту конфлікту: сила – доброта Бога. Боюся за людей, які дуже вірять у плідність молитви, аби не знеохотилися, не очікували швидких результатів своєї молитви. Прагну «озброїти» їх у терпеливість. Від початку розумію, що «моя справа» вимагає часу і терпеливості, тому що буде тривати довго. Вона потрібна Богу: це не тільки моя справа, це справа Церкви. А такі справи тривають довго. Читаю книгу «Діяння Павла з Тарсу». Умови нашого побуту різні, але ідеал той самий; справа, за яку позбавлені свободи – триває. Не можна рівнятися зі святим Павлом. Але радісне порівняння приводить до думки про нескінченність Христової справи, адже триває вона дві тисячі років і з її приводу люди до нині сидять у в’язницях. Ця справа є актуальною, свіжою, молодою, захоплюючою. Скільки варт вже минуло, скільки тюрем розсипалися у порох, скільки ключів і кайданів заржавіло – а справа триває! До нині її захищають, і вона живе! Дякую Богу за благодать цієї книги. (14 жовтня 1953)
 
пропозиція запитань для груп ділення:
 
- що робиш в моменти душевного неспокою?
- усі ми маємо можливість слідкувати за новинами у житті Церкви... а якою є духовна література, що ти її читаєш і чи приводить тебе щось до «радісного порівняння»?
 

 
1_2020/21
 
тексти із книги  «Записки ув’язненого»
слуги Божого Стефана кардинала Вишинського
 
Досить часто в урядових колах мені закидали, що «хочу» бути мучеником. Далекий я від цієї думки, хоча цієї можливості не виключаю. Від початку своєї праці відчув, що Церква у Польщі занадто багато віддала крові у фашистських концтаборах, аби нерозважливо ставилася до священників, які залишилися неушкодженими. Так, мучеництво є високим покликанням Бога, але Він провадить Церкву не тільки надзвичайними шляхами - через мучеництво,але і звичайною дорогою – апостольської праці. Тому вважаю, що нині нам потрібне мучеництво праці, а не крові. Переконаний у цьому і тепер, думкою своєю ділився і з Святішим Отцем у Ватикані. Як Церкві у Польщі, так і усій Вселенській Церкві любою ціною необхідно затримати процес духовного крововиливу, аби змогли ми повернутися до нормального життя, до розвитку Церкви і Народу. Звичайно, Господь завжди має право вимагати від нас властивої жертви; Польське духовенство вже дало доказ своєї готовності відповісти на нові Божі виклики і не відмовить в офірах. Багато з тих священиків, які вціліли від гітлерівських катувань, знову знаходяться у тюрмах. Тим більше, що відчуваємо – це тільки початок страждань, адже розвиток перемін у суспільстві може допровадити нас до конфлікту між християнством і безбожництвом. Аби цей неминучий конфлікт не застав нас непідготовленими, потрібно віднайти час задля укріплення сил для оборони Божих позицій. Так виглядає сьогодення з боку Церкви. Церква ніколи не говорить «ні» там, де можливо дійти до згоди і порозуміння, до миру. (27 вересня 1953)
 
пропозиція запитань для груп ділення:
 
- ми є апостольською групою: чи готові прийняти мучеництво праці задля розвитку Церкви? Як виглядає моє апостольство?
- що роблю задля підтримки священників у їхній нелегкій праці?
- який мій внесок у літургійний рік молитви за покликання?
 

текст на першу суботу листопада:
 
Христос,Який приходить до мене у Причасті, є тим самим Христом, Який приходить до людини, яка стоїть поруч зі мною. Можна сказати, що Він поєднує людей в хвилину, коли єднає нас із Самим собою. Читаємо у листах Нового Завіту «Поєднані у ламанні хліба» (Ді 2, 42). Християни відчували себе об’єднаними у жесті ламання хлібу. Парадокс: поєднані у діленні. Фактично ламання означає ділення. Власне і є так: ми поєднані у діленні, або точніше – у діленні одним і тим самим Хлібом. Св. Августин пригадує нам, що не можна отримати хліба без розмолу зерен, з яких хліб випікається. Аби стати «розмеленим», немає нічого кращого від братерської любові, особливо, якщо хтось живе у спільноті, коли остаточно приймає себе і навзаєм іншого помимо різниць у характерах, різниць у точках зору. Це якби млинарський камінь, що нас кожного дня відшліфовує,вирівнює, позбавляє нас від натуральної гостроти. (пор. Р. Канталамесса, Про Євхаристію)
Плідність Євхаристії значно залежить від того, як люди живуть поза святинею: чи обдаровують одне одного любов’ю, чи дотримуються заповідей, чи насправді живуть спільнотою, а не безіменним натовпом. Для багатьох людей є перешкодою у користуванні Євхаристією зустріч з тими, кого вони не приймають у щоденному житті. Самі по собі люди не здатні утворити правдивої євхаристійної спільноти. Якщо ж така утворюється, то вона завжди є плодом Святого Духа, який «відновлює обличчя землі» (Пс 104). (пор. Є. Озоровскі, Євхаристія у науці і практиці Католицької Церкви)
 
 

 
текст на першу суботу жовтня:
 
      Скруха і покора є фундаментом твоєї святості. Якщо зустрічаєшся зі злом (несправедливість, страждання), то першим порухом твоєї душі нехай буде покірний іспит сумління з твоїх справ, думок, слів. Стань перед Моєю Справедливістю і Милосердям у поросі своєї ницості і зла, яке є в тобі. У собі шукай причину того,з чим зустрілася у житті. Проси про світло розуміння правди і про Милосердя. Не гнівайся, не прагни досягнути свого, не вдивляйся у зло в інших, не вишукуй несправедливості у Бога і людей. Не оскаржуй і не жалійся на долю. Зустріла тебе Моя благодать і Моє Милосердя, тому що прагну повернути тебе на Мій шлях з твоїх сліпих закоулків. Дякуй Богові за благодать прикликання, за благодать скрухи, за ласку покути, яку тобі дає. Наведи порядок у власній душі і проси, аби усунув з неї все, що не є Чистою Любов’ю Бога і ближнього. Змагайся з власним егоїзмом, з гріхом і брудом твоєї душі, а не з людьми, які прислужились Мені аби тебе прикликати. Вони не є твоїми ворогами. Твій ворог причаївся на порозі твоєї душі і з ним змагаюсь Я - Пречиста Любов. І навертаю тебе, прагну твого очищення, твоєї святості. Прагну аби зрозуміла і співпрацювала зі Мною щораз досконаліше. (пор. А. Лєнчевська, Слова повчання
        Упокорення необхідне для тебе аби змогла наблизитися до Господа. Якщо ти безсильна, Господь тим легше подолає твої недобрі наміри. Якщо нічого не можеш вчинити, Бог тоді зможе усе. Якщо помреш, Бог буде жити у тобі. Адже це і є найвище щастя! (пор. K. М. де Бар, Євхаристія, моя любов).

 

 

Причіплений файлРозмір
на першу суботу червня.doc28.5 КБ
Ваш голос: Немає Оцінено (1 vote)