13_2020/21
 
У Євангелії можемо розрізнити два способи навчання Ісуса. Часом Він дуже виразно вказує на засади вчинення дій. Наприклад, згадує, як Мойсей допускав можливість віддалення жінки і при цьому додає: «А Я вам говорю: кожний, хто віддаляє свою жінку, чинить перелюб». Або інший приклад: «А Я вам говорю: кожний, хто гнівається на свого брата, підлягає суду». Але також є ситуації, коли Ісус не наказує, але запрошує тих, хто Його слухають, до вчинення якогось вищого добра. Коли приходить до Нього юнак і запитує, що має зробити для досягнення вічного життя, найперш чує: «живи згідно заповідей». Коли стверджує, що живе згідно них, Ісус запрошує його – «продай усе, що маєш, роздай убогим і йди за Мною». З’являється можливість – «якщо хочеш». Це запрошення до чогось більшого… Розглядаючи ці два способи навчання Ісуса, можемо визначити заповіді, що їх Ісус залишив у Євангелії – євангельські ради. Заповіді, як говорив св. Тома Аквінський, слугують відкиненню того, що супротивиться любові. Вони радикально оберігають нас від усього того, що може знищити в нас любов до Бога і ближнього. Натомість євангельські ради заохочують до відкинення того, що само по собі не суперечує любові, однак може затримати нас на дорозі до правдивої любові. Євангельські ради мають служити любові. Дані вони людині для того, аби її зв’язок з Богом був щораз міцнішим. Євангельські ради ніколи не можуть стати метою самі собою, вони є знаряддям задля пришвидшення зростання у любові до Бога і ближніх. Суть життя згідно євангельських рад – це у повноті уподібнюватись Ісусу, прийняття Його способу життя. Зрозуміло, що не йдеться про зовнішнє наслідування, якесь скрупульозне повторення Його слів і жестів – не до цього запрошує нас Ісус. Йдеться про те, аби бути подібним до нього у глибині свого серця; усім своїм розумом і волею ставати щораз більше подібним до Нього. Це є можливим тільки завдяки Святому Духові, це Він вчить нас жити так, як жив Ісус. Тільки Святий Дух може вчинити людину слухняною, убогою, чистою, такою, як Ісус. Добровільна згода і свідома співпраця людини є важливою, але Тим, Хто уподібнює до Христа, є єдине Святий Дух. (пор. о.Я.Гонцяж ОР, Катехеза, 8.11.2002)
 
пропозиція запитань для груп ділення:
 
- «євангельські ради заохочують до відкинення того, що само по собі не суперечить любові, однак може затримати нас на дорозі до правдивої любові» - що потрібно тобі відкинути, аби радикально йти за Ісусом-Правдивою Любов’ю? чи взагалі порівнюєш себе із євангельським юнаком?
- чи прикликаєш Святого Духа задля провадження до єдності з Ісусом?
 
_13.doc 

 

 
12_2020/21
 
Чеснота цнотливості залежить від головної чесноти поміркованості, яка спрямована на те, щоб підкорити розумові пристрасті та пожадання людської чуттєвості.
Панування над собою є довгою працею і вимагає тривалості. Ніколи не можна думати, що воно досягнуте раз і назавжди. Контроль над собою потребує зусилля, до якого треба знову й знову вдаватися упродовж усього життя. Особливих зусиль належить докладати в дитинстві та молодості, тобто в період формування особистості.
Цнотливість має свої закони зростання, які проходять ступенями, позначеними недосконалістю і, часто-густо, гріхом. День за днем доброчесна й цнотлива людина формує себе численними і вільними рішеннями. Так вона пізнає, любить і чинить моральне добро, йдучи ступенями свого зростання.
Цнотливість є працею у найвищій мірі особистою, але вона також пов’язана з культурним зусиллям, бо існує взаємозалежність між розвитком особи та розвитком самого суспільства. Цнотливість передбачає пошану прав особи, зокрема права на отримання інформації і освіти, які шанують моральні і духовні виміри людського життя.
Цнотливість є моральною доброчесністю, але також Божим даром, благодаттю, плодом Святого Духа. Святий Дух дає здатність відродженому водою Хрещення наслідувати чистоту Христа. (пор. ККЦ, 2341-2345)
 
пропозиція запитань для груп ділення:
 
- чи насправді прикладаєш зусиль до панування над собою? що заважає ? що допомагає?
- чи є твої рішення задля формування цнотливості душі вільними і численними? хто або що спонукає їх приймати?
- як допомагає робити життєві вибори на користь чесноти поміркованості приналежність до Спільноти Родинного Апостольства?
 
_12.doc 
 

 
11_2020/21
 
Хто хоче бути вірним обітницям жити у дусі євангельських рад і протистояти спокусам, використовує з цією метою наступні засоби: пізнання себе, практикування аскези у відповідності до ситуації, послух Божим наказам, вірність молитві.
 «Коли нам здається, що усьому кінець,- приходить Господь аби нас визволити. Тому треба Його очікувати з радістю навіть посеред страждань, у життєвих кризах і драматичних подіях. Але ж як підняти голову, як не піддатися труднощам, стражданням і поразкам? Ісус вказує нам шлях: «Чувайте і моліться у кожну годину». Будьмо ж уважні, не розпорошуймося! Чування означає не допустити аби серце розлінувалося, а духовне життя розпорошилося у буднях. Нині є гарна оказія аби задати собі питання: що обтяжує мого духа? Чи бачу тягарі на плечах моїх ближніх., або мені однаково? Книга Приповідок говорить: «Більш ніж щось інше пильнуй свого серця, бо з нього б’ють життя джерела» (Прип 4, 23). Таємниця постави чуйності лежить у молитві. Власне молитва тримає серце у чутливості, лампа серця горить під час молитви. Коли відчуваємо, що наш ентузіазм остигає, молитвою розпалюємо його наново, оскільки вона повертає нас до Бога. Пробуджує душу від сну і концентрує її на тому, що є важливим, на меті життя. Не занедбуємо молитви навіть у дні важкої праці. Тоді нам може допомогти молитва серця, полягаюча у частому повторюванні коротких закликів. Під час Адвенту, наприклад, це може бути «Прийди, Господи Ісусе!» або «Мараната». Повторюймо такі заклики протягом усього дня і наші душі знову стануть чуйними. (пор. папа Франциск. Молитва Ангел Господній 28 листопада 2021р).
 
пропозиція запитань для груп ділення:
 
- що допомагає тобі дотримувати вірність молитві?
- що обтяжує твого духа?
- які короткі молитви-заклики практикуєш?
 
_11.doc 
 

 
текст на зосередження у січні:
 
«Тоді, як мирна тиша усе повила, і ніч, поспішаючи, досягла половини свого бігу, Твоє всемогутнє слово з неба, з царських престолів, як невблаганний воїн, грянуло в осередок пропащої країни, несучи гострий меч – Твій невідкличний наказ» ( Муд 18, 14-15). Бог об’явився у хвилини найвищої тиші. Важливо роздумати над тишою, мовчанням у часи, коли видається, що вони не мають жодної вартості. Євангеліє не містить жодних слів Йосипа з Назарету – нічого не говорив. Однак, це не означає, що був маломовний, тут є глибший зміст. Своїм мовчанням св. Йосип підтверджує те, про що пише св. Августин: «голоси зникають, коли зростає Слово» - Слово, яке стало людиною. Йосип своїм мовчанням запрошує нас до приготування місця для присутності Слова, для Ісуса. Вчимося від св.Йосипа формувати простір мовчання, у якому може з’явитися слово Святого Духа, який живе в нас. Нелегко розпізнати цей голос, дуже часто помиляємося, відзиваючись на тисячі голосів, що живуть в нас – спокуси, прагнення, мрії, клопоти.
Однак, без такого тренінгу, який починається власне з практикування мовчання, наша мова може стати хворою. Наші слова можуть стати лестощами, похвальбою, брехнею, наклепом… Мовчання є добродійством для наших сердець, воно також оздоровить наш язик, наші слова, а перед усім, наші справи. Св. Йосипе, навчи нас уникати марних слів, вчи відкривати цінність підбадьорюючих, втішних і підтримуючих слів. Будь близько тих, хто страждає з приводу слів, що ранять, з приводу обмов, наклепів; допоможи нам завжди поєднувати слова з фактами. Амінь. (пор. папа Франциск, катехеза)
на зосередження у січні.doc 
 

 
10_2020/21
 
Зі Статуту спільноти Родинного Апостольства
 
§1. Спільнота Родинного Апостольства є апостольською групою Світського Інституту Марії Слугині Господньої, що створена на підставі запису п.6 Конституції Інституту наступного змісту: «При Інституті існує група жінок під назвою «Спільнота Родинного Апостольства», якою Інститут опікується (КРК, 677, §2). Учасниці вказаної Спільноти, хоча і не можуть складати шлюбів, однак прагнуть жити духовністю Інституту згідно затвердженого для них Статуту».
§ 2. Спільнота Родинного Апостольства складається із жінок, що живуть у неповних родинах; виконують обов’язки згідно їхнього сімейного стану та місця роботи; живуть у звичайних світських умовах, і реалізують своє апостольство згідно Статуту, затвердженого Єпископом діацезії, у якій був створений Радою Інституту.
§ 9. До складу Спільноти Родинного Апостольства можуть входити жінки, що розірвали церковний шлюбний зв’язок, але з причин, незалежних від них, живуть самотньо і ні з ким не зв’язані; вдови та одинокі матері, що самотньо виховують дітей. Такі особи із любові прагнуть провадити життя у чистоті, що заохочує усіх членів Спільноти Родинного Апостольства до відданого служіння своїй родині і є формою давання свідоцтва власним життям.
Чистота тісно пов’язана з зусиллям панування над собою, що є школою людської свободи. Альтернатива зрозуміла: або людина керує своїми пристрастями й отримує спокій, або дозволяє їм поневолити себе і стає нещасною. Гідність людини вимагає, щоб вона діяла згідно зі свідомим і вільним вибором, дозрілим і внутрішньо визначеним особистим переконанням, а не лише під впливом інстинктивних поштовхів чи зовнішнього примусу. А такої гідності людина досягає, коли - звільнившись з усякої неволі пристрастей - іде до своєї мети, вільно вибираючи добро та пильно й вміло вживаючи відповідні до цього засоби. (пор. Катехизм Католицької Церкви, 2339).
 
пропозиція запитань для груп ділення:
 
- що розумієш під словами «чистота стану»?
- чи можеш назвати себе людиною, яка керує своїми пристрастями? як це вдається?
- які засоби «пильно і вміло» вживаєш задля досягнення своєї мети - провадити життя у чистоті?
 
 
_10.doc 
 

 
9_2020/21
 
Покликання до чистоти
 
Мотивацію прийняття образу життя у відданні Христу три євангеліста називають різними словами: задля Мого імені (Мт 19, 29), задля Мене і Євангелія (Мк 10, 29), задля Божого Царства (Лк 18, 29). Усі євангелісти наводять тексти про дискусію садукеїв з Ісусом на тему воскресіння. Христос, відповідаючи на питання про жінку, яка була одружена із сімома братами і залишилась вдовою, стверджує, що садукеї обманюються, розуміючи майбутнє життя за аналогією життя земного. Після воскресіння не будуть люди одружуватися, а будуть існувати як ангели у небі. У цій відповіді Ісус стверджує, що існування подружжя належить до земного життя і пов’язана із смертю. Якщо подружнє життя не є остаточною метою християнина, то можуть існувати певні причини для цілковитої відмови від нього. Бачимо приклади добровільної відмови від подружнього життя заради прагнення цілковитого віддання Небесному Царству і поєднання з Христом. Такі вірні мають свідомість того, що людина покликана до глибокої єдності з Богом, а це у повноті здійсниться тільки у Небесному Царстві, де не будуть одружуватися і виходити заміж, оскільки Господь є усім в усіх. Господь створив Єву Адамові, аби він не був сам. Людина вчиться жити, здійснювати свої вибори через наслідування, спостерігання. Кожна людина прагне любити і бути коханою, жінок це стосується особливим чином. Ця слабкість створює жінкам проблеми, через це є жінки-предмети. Бути найкращою, бути в центрі подій - так важливо для жінок. Але зосередження на собі веде до маразму. Тут на землі Ісус руйнує те, що збудоване не по-Божому. Зосередження на Богові оздоровлює нас, не шукаємо тоді власних реалізацій, а шукаємо Божої волі, піддаємося, довіряємо Йому.
Чистота названа першою серед євангельських рад і вважається «брамою» до богопосвяченого життя. Вона особливим чином є видимим знаком першості Божої благодаті над натуральними схильностями людини. Прийняття тільки такої обітниці , без убогості і послуху, вже створює консекрацію особи Богові. Початки і мотивації до життя у чистоті належить шукати у навчанні і прикладі життя Ісуса Христа.
 
пропозиція запитань для груп ділення:
 
- чи вважаєш свій нинішній сімейний стан здійсненням Божої волі у твоєму житті?
- чи достатньо у тебе доброї волі задля молитви за чоловіка, батька твоїх дітей? якщо ні - що заважає?
 
_09.doc 
 

 
текст на першу суботу грудня:
 
Першим завданням життя задля служіння Господу є визначення великих справ, що їх здійснює Бог у нестійкій людській натурі покликаних осіб. Краще, ніж словами, дає свідоцтво про ці великі справи мова переміненого життя. Дивується світ чудесами, що їх Бог здійснює з тими, кого любить. Якщо така особа піддається провадженню Святому Духові, то може волати до Господа: бачу красу Твоєї любові, дивуюсь її блиску, а її світло відбивається у мені; захоплена її невимовною пишністю, безмежно вражена, коли думаю про себе. Бачу, якою була, і ким нині стала. (пор. Йоан Павло ІІ, Vita consecrata, 20)
У лоно і серце Марії - ось туди влийте усі ваші скарби любові і цноти, це є духовним начинням, начинням особливої побожності. (пор. Людвиг Марія Гріньон де Монфор, Трактат про істинну побожність до Найсвятішої Діви Марії, 179)
Господь міг прийти у світ як дозрілий чоловік, однак не вчинив так, тому що хотів, аби Його виховувала Пречиста Матір, аби усе отримати від Неї. Потрібно, аби Вона нас виховувала, мусимо дозволити Їй формування нас так, як Їй це подобається. (пор. св. Максиміліана Кольбе, Конференції 214)
 
на першу суботу грудня.doc 

 

 
8_2020/21
 
З висоти Хреста як з найвищого вівтаря страждання і любові Ісус мовив до Марії - Це син Твій!, а до учня - Ото Матір твоя! Ці слова заохочують нас до прийняття праці відкривання у хресті любові Бога. Зазвичай бачимо у хресті тільки страждання. Наш розум не хоче прийняти правду про радісну таємницю любові Бога до людини аж до кінця на Хресті. Не тільки Марія і св. Йоан Апостол, але і величезна кількість мучеників досвідчили на тому найвищому вівтарі страждання і любові освячуючої сили хреста. Увесь процес дозрівання у вірі, до якого закликає Святий Хрест, повинен відбуватися як формування життя за прикладом Ісуса на Хресті. Тож просімо про Божу ласку відкривання у хресті правду не тільки про страждання, але і про Божу Любов, що визволяє нас від гріха. Завдяки Христовій жертві приймаємо участь у житті Пресвятої Трійці!
Ісус заповідав: Я ж, коли від землі буду піднесений, усіх притягну до Себе (Йн 12, 32). Христос-Архиєрей притягує людей до Себе у драматичний момент, коли Його розпинають, пробивають Серце мечем. Власне тоді Спаситель світу у Своїй муці об’явив про Свою Любов, безмежне Милосердя. Поєднав людей з Отцем. Серце Спасителя стало для людства джерелом нового життя. Ісус прагне аби наші серця ставали подібними до Його Серця. Якщо живемо у стані освячуючої благодаті, тобто у приязні з Богом, - це і є воплоченням очікувань Господа. Нашим завданням є поглиблення особистих відносин з Ісусом, це і є зростання у святості. Тільки той, хто жертвує своє життя Ісусу, сповнює наказ: Будьте святими, як Я є святий (1 Пт 1, 16). (пор. Йоан Павло ІІ, Проповідь у санктуарії у Луян, 11.06.1982)
 
пропозиція запитань для груп ділення:
 
- щоп’ятниці прагнемо переживати Хресну дорогу Ісуса, молитися, роздумуючи над скорботними таємницями Розарію… які емоції домінують у наших серцях?
- як вдається поглиблювати особисті відносини з Ісусом?
 
_08.doc 

 

 
7_2020/21
 
Життя згідно євангельської ради чистоти стану
 
Неможливо йти за Господом, залишаючись людиною компромісу, людиною літеплою. Ситуація компромісу є дуже великою духовною загрозою, оскільки формує у людині думку, що вона щось жертвує Богові, можливо навіть багато. Але Бог предивний і не стільки цікавиться тим, що ми Йому віддаємо, але тим, що ми собі залишаємо. Неможливо єднатися з Господом, якщо існує хоча б одна нитка прив’язаності до чого-небудь. Не треба обмежувати себе по-фарисейськи: не вживаю косметику, не дивлюся телевізор, не їм солодощі тощо. А треба просити Господа: обмежуй мене Ти, Господи! (пор. Зошит РНР, № 44, с. 48-49)
Зі Статуту Спільноти Родинного Апостольства:
§ 19. Задля любові Ісуса, пам’ятаючи про Царство Небесне як знак майбутнього життя, учасниці Спільноти Родинного Апостольства прагнуть у різних життєвих ситуаціях зберігати чистоту, яку розуміють як безцінну допомогу у дотриманні вірності своєму станові. Обрання такої життєвої дороги містить зобов’язання вдосконалювати   стриманість з метою дотримання чистоти та уникнення усіляких зовнішніх та внутрішніх дій, що суперечать чистоті. Чистота стану дозволяє прийняти самотність і покинутість як можливість зустрічі з Господнім Улюбленцем, через що відчути, що тільки Він її любить і тільки у Ньому можна віднайти повноту щастя. Розуміючи, що дар чистоти стану покладений у «глиняне начиння» (2 Кор 4, 7), члени Спільноти прохають Марію Слугиню Господню та свого Патрона святого Йосипа про неустанну допомогу та вділення їхнім серцям  любові, що панувала у Святій Родині.
 
пропозиція запитань для груп ділення:
 
- чи вдається зберігати стриманість у зовнішніх і внутрішніх діях? І чи взагалі розумієш, про що йдеться?
- що загрожує чистоті твоєї душі? Не мусиш сповідатися у групі, але чи ставиш таке питання під час іспиту сумління?
 
_07.doc  

 

 

6_2020/21
 
Єдиний Форматор - Господь Бог
 
Св. Йоан Павло ІІ, говорячи про власну формацію душі,  навчав:
І ступінь формації - людська. Культура людських відносин є підставовою у формуванні людської душі, і найперше - вміння поважати інших.
ІІ ступінь  формації - теологічна. «Полюбити Бога - це означає пізнати Його» - говорив св. Бернард. Але Бог об’являє Себе серцям скрушеним: чим більше знаємо про Бога, тим більше поглиблюється розуміння власної ницості.
ІІІ ступінь формації - духовна – людина відкривається на Господа. Власне на цьому ступені є  важливим духовне керівництво.
Формація триває усе життя, може тривати ще в чистилищі.
 
пропозиція запитань для груп ділення:
 
- що робиш задля того, аби не ображати людей? І що робиш, коли вже образила?
- хто володіє інформацією - той володіє світом, - так стверджує сучасний світ. А як впливає на тебе теологічна інформація?
- чи радишся з кимось про свої духовні потреби? Особливо під час Посту? Яке місце у твоєму духовному житті займає Безпосередньо Відповідальна Особа?

_06.doc 
 

 

текст на першу суботу листопада:
 
Відвідини цвинтаря завжди викликає рефлексії. У листопадові поминальні дні молимося за душі померлих, у ці дні вчимося доброго мислення про людей. Цікаво, що на могилках пишуть дві дати: народження і смерті. Це нагадування про те, що Господь дає людині окреслений час на життя у цьому світі. Час, який означає любов. Настільки моє існування має сенс, наскільки люблю інших людей. (пор. о. Ян Твардовський, Вдячність до кінця. День поєднання, с.23)
Приймаючи страждання з вірою у те, що вони є нашим уділом в стражданнях Христа, приймаємо участь у духовному вимірі Відкуплення, у справі спасіння наших братів і сестер. Св. Тереза говорила – «тільки страждання може народити душі для Ісуса». Стараймося приймати усе, що є для нас важким у власній життєвій історії, усю працю щоденності в дусі офіри. Прагнемо також погоджуватися із власними обмеженнями і слабкостями, досвідченнями безпорадності, маючи надію, що власне ця малість і слабкість стає тим, що прикликає силу Господа, дозволяє Йому діяти через нас. Прагнемо також до того, аби наше апостольство дозволяло нам прикладати зусилля у малих речах, у наших буднях, оскільки така постава є угодною Богові. Віримо, що важливим є не тільки те, що ми робимо, але з якими думками і прагненнями серця це здійснюємо. Тому стараємося чинити малі справи з великою любов’ю. (пор. Директоріум, ч.І. розд.V. п.3, 104-105)
 
на першу суботу листопада.doc 
 

 
5_2020/21
 
Предметом формаційного процесу є особа у послідовних періодах свого життя, натомість метою формації є людина, покликана, аби шукати Господа і любити Його «усім своїм серцем, усією душею, з усіх своїх сил», а ближнього свого як себе самого. Любов до Бога і до ближніх є потужною силою, яка може бути неперервним джерелом натхнення на шляху дозрівання і вірності. Але для цього найперше необхідно пізнати самого себе і власні обмеження, аби ці   знання стали допомогою у прагненні повного визволення. Особливо важливою є внутрішня свобода богопосвяченої особи, володіння почуттями, вміння порозумітися з усіма, зокрема у своїй спільноті, мир і спокій душі, вразливість до стражденних, правдивість, єдність слів і діл. (пор. Йоан Павло ІІ, Vita consecrata, 67)
Хотіти формуватися, відкриватися на пізнання, навчання – необхідна умова для формації душі. Визнаємо, що єдиний Форматор душ – Господь Бог. Господнє Милосердя перемінює моє життя, і ярмо стає солодким і радісним. Бачу так багато розпачу навколо, безрадності, смутку. Бог Отець найдосконаліший Вихователь, але робить це через людей, уподібнюючи їх до Свого Сина. «Формація нової людини нині актуальна, головним знаряддям цієї формації є випробована практика індивідуальних духовних розмов (духовне керівництво)» - Бенедикт ХVІ.
Право учасниць нашої Спільноти на духовну формацію, тобто формування у собі подібності Ісусу, дає нам також обов’язок користуватися Божими знаряддями.
 
пропозиція запитань для груп ділення:
 
- яким чином пізнаєш саму себе, власні обмеження, що і хто допомагає?
- як вдається володіти почуттями, бути правдивою, мати мир і спокій у душі?
- твоє ставлення до духовних розмов? чи визнаєш їхню благодать?
 
_05.doc 
 

 
4_2020/21
 
Розвиток власного покликання
 
Покликання людини - життя у Святому Дусі. Життя у Святому Дусі дарується нам, як і спасіння, без нашої заслуги. Гідність людської особи коріниться в її створенні на образ і подобу Божу; вона здійснюється у її покликанні до Божого блаженства. Людині властиво вільно прямувати до такого завершення. Людська особа своїми свідомими вчинками приймає - або не приймає - добро, обіцяне Богом і підтверджене моральним сумлінням. Люди формують себе самі і внутрішньо зростають: з усього їхнього чуттєвого і духовного життя вони роблять матерію свого зростання. (пор. ККЦ, 1699. 1700)
Головною метою формаційного процесу є приготування людини до цілковитого присвячення себе Господу через наслідування Ісуса Христа. Відповісти «так» на заклик Бога і особисто піклуватися про розвиток свого покликання - це обов’язок кожного покликаного, який повинен відкрити простір свого життя для діяння Святого Духа, з вірою приймаючи допомогу людей,що їх посилає Бог і Церква. Формація повинна глибоко торкатися душі особи, так, аби кожна справа і кожна постава в усіх життєвих обставинах демонструвала її відданість Богу. Слід запланувати формацію особисту, культурну, духовну, гармонійно поєднуючи різні аспекти. Початкова формація як еволюційний процес повинна містити у собі усі етапи дозрівання особи - від психологічного і духовного до теологічного і душпастирського - повинна проходити тривало.
Формація мусить мати також характер спільнотовий. Тому в світських Інститутах богопосвяченого життя та в Товариствах апостольського життя спільнота є привелійованим середовищем для формації душі. Спільнота дозволяє пізнати спільну працю і радість життя. У братерській спільноті кожний вчиться жити поруч з тими, кого Бог поставив бік-о-бік з ним, приймаючи водночас його позитивні риси та відмінності і обмеження. Спільнота вчить нас ділитися отриманими дарами задля збудування усіх, задля спільного добра. (пор. Йоан Павло ІІ, Vita consecrata, 65. 67)
 
пропозиція запитань для груп ділення:
 
- чи розумієш свою власну відповідальність перед Господом за стан своєї душі? за працю над її освяченням?
- чи допомагає тобі спільнота у формації твоєї душі на дорозі до єдності з Богом? якщо так - то чим? якщо ні - чому?
 
_04.doc
 

 
3_2020/21
 
Якщо хочеш бути досконалим…
 
Дорога, яку вказав Ісус, називається дорогою досконалості. Поняття досконалості має євангельське джерело. Адже також є слова: «Будьте досконалими, як Отець ваш небесний». Заклик людини до досконалості був сформульований ще старозавітніми мислителями, але біблійний заклик має інший характер. Він надзвичайно вимогливий, адже вказує людині на досконалість як подібність самому Господу. Власне такий характер заклику відповідає суті Об’явлення, згідно якого людину створено за подобою Бога. Св. Павло у Листі до Ефесян напише: «Будьте,отже, послідовниками Бога, як любі діти, і ходіть у любові, за прикладом Христа, що полюбив вас і видав себе за вас, як приношення та жертву приємного Богові запаху» (Еф 5, 1-2). Первородний гріх вразив суть справи створіння, але людина залишається у Божому задумі. Людина мусить повернутися до Бога, якщо хоче стати самою собою, - такою, як її задумав Отець. Звернення Ісуса до євангельського юнака можна зрозуміти і ширше: це заклик відмовитися від життєвої програми, яка на перший план висуває категорію власності: «мати», і на її місце запровадити програму життя, сконцентровану на вартості самої людини: «бути». (пор. Йоан Павло ІІ, Redemptionis donum, 4)
Ваше життя у дусі євангельських рад згідно свого стану є виразом вашої відданості Христу і Церкві, вашого витривалого і безкомпромісного руху до святості; вашого переконання у тому, що тільки Христос своїми благодатями досягає спасіння і переміни світу. Тож нехай у глибині ваших сердець світ присвятиться Богові. Ваше життя є гарантією того, що міцний і безпосередній контакт зі світом не перетворюється в натуралізм, а є виразом любові і посланництва Христа. Ваша присвята Богові є джерелом надії, яка повинна постійно підтримувати вас, навіть тоді, коли відсутні або дуже малі плоди діяльності. Ваше життя є плідним не з огляду на зовнішні справи, а з огляду на любов до Христа, що схилила вас до офіри, яку складаєте у лише звичайних умовах життя. (пор. Павло VІ, Апостольський лист з нагоди 25-ї річниці Апостольської Конституції Provida Mater Ecclesia. Рим, 2.02.1972)
 
пропозиція запитань для груп ділення:
 
- чи розумієш свій життєвий вибір як шлях повернення себе до своєї суті, до свого Божого дитинства? чи зробила його свідомо?
- як практикуєш відмову від життєвої програми «мати»? і як концентруєшся на вартості буття людиною - дитям Божим?
 
_03.doc 
 

 
2_2020/21
 
Покликання
 
2.      Ісус глянув з любов’ю на нього і мовив: «Якщо хочеш бути досконалим, іди, спродай своє майно і роздай убогим, і будеш мати скарб у небі. Потім приходь і йди за Мною!» Суть цих слів потребує розважання, вони утворюють внутрішню структуру покликання. «Ісус глянув з любов’ю»… У ній віддзеркалена одвічна любов Бога, Який так «полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав аби кожний, хто у Нього вірує, не загинув, але мав життя вічне». Власне ця любов є ціною Відкуплення людини і світу, його Спасіння. Про це з глибоким почуттям говорить св. Петро: «Відкуплені ми не чимось проминаючим, сріблом чи золотом, але дорогоцінною кров’ю Христа, агнця безвинного”. Св. Павло теж стверджує: «За велику ціну стали ми придбані». Покликання на дорогу життя євангелічними радами народжується від внутрішньої зустрічі з любов’ю Христа і є чимось особистим. Коли Ісус глянув з любов’ю, закликаючи кожного і кожну з вас, дорогі Брати і Сестри, та Його спасительна любов постала скерованою до певної окресленої особи, стала любов’ю обрання. Той, Хто одвічно відданий Отцю, Самого Себе «дає» у таємниці Відкуплення, покликав Він людину, аби вона теж самого себе дала на служіння справі Відкуплення через приналежність до братерської Спільноти, визнаної і затвердженої Церквою. Цьому покликанню вторять слова св. Павла: «Чи не знаєте, що тіло ваше є святинею Святого Духа… і що вже не належите самим собі?» Так любов Христа прийшла до кожної і кожного з вас, дорогі Брати і Сестри, власне за такою «ціною» Спасіння. Тож варто усвідомити собі, як сильно вже не належите собі, але Йому. Ця нова свідомість є плодом погляду Ісуса з любов’ю у глибину вашого серця. Покликав – по імені. Христос сказав: «якщо хочеш…» Відповідь на цей заклик є добровільним вибором. Вибрали ж Ісуса з Назарету, Відкупителя світу, обираючи дорогу, яку Він вказав. (пор. Йоан Павло ІІ, Redemptionis donum, 4)
 
пропозиція запитань для груп ділення:
 
- чи сприймаєш свою приналежність до Спільноти Родинного Апостольства як приналежність Ісусу Христу, Його справі Спасіння світу? що власне формує тебе у Спільноті: вимоги Статуту, затвердженого Церквою, чи отой погляд Ісуса з любов’ю?
- що заважає тобі відповісти на цей люблячий погляд?
 
_02.doc 
 

 
1_2020/21
 
Покликання
 
1.     Любов (caritas) є фундаментом науки Церкви. На любов, згідно з наукою Христа, спирається усяка відповідальність і обов’язки. Любов є істинною суттю особистих відносин з Богом і ближнім; вона є підставою не тільки мікро-стосунків (приятельських, родинних), але і макро-відносин (стосунків суспільних, економічних, політичних). Для Церкви – навченою через Євангеліє- любов є усім: усе походить від Божої Любові, завдяки ній усе отримує цінність, її усе прагне. Любов є найвищим даром, яким Господь обдарував людей, є Його обітницею і нашою надією. У житті суспільному, у його правничому, культурному, політичному, економічному аспектах вона легко інтерпретується як позбавлена свого великого значення. Тому так важливо поєднувати любов з істиною, з правдою. Правду потрібно шукати, знаходити і виражати у любові; а, в свою чергу, любов мусить бути прийнята і впроваджена у життя у світлі правди. З огляду на такий тісний зв’язок із правдою, любов можна визнати за істинний вираз людяності, за фундамент міжлюдських відносин, за фундамент суспільних відносин. Тільки у правді любов набирає блиску і може правдиво переживатися. Блиску розуму і віри, завдяки чому розум досягає природної і надприродної правди любові, відкриває її сенс. Без правди любов стає сентиментальністю. Любов тоді стає пустим словом, що його розуміють, як хто хоче. У цьому суть ризику, на який наражається любов у культурі без правди, вона стає емоціями, може набрати протилежного значення. Християнство любові без правди легко можна визначити як певний рівень пошанування один одного, що є добрим у суспільному житті, але все ж таки недостатнім. Адже тоді Бог не мав би Свого місця у світі. Така любов без правди не береться до уваги в проектах і процесах будівництва людського розвитку, у діалогах знань і практики. Любов – це прийнятий дар від Бога, благодать. Її джерело – любов Отця до Сина у Святому Дусі. Син виливає любов на нас через Святого Духа. Це творча благодать, завдяки їй живемо; це благодать відкупительна, завдяки чому ми стаємо новим створінням. Улюблені Богом, люди самі мають стати знаряддями любові аби поширювати Божу любов і розбудовувати «мережу любові». (пор. Бенедикт ХVІ, Caritas in veritate, 2-5, 8-9)
 
пропозиція запитань для груп ділення:
 
- як розумієш вислів «любов без правди»? чи має місце вона у твоєму житті?
- яке місце у твоєму житті займають емоції? чи керуєшся ними задля прийняття рішень?
 
_01.doc 
 

Причіплений файлРозмір
_12.doc29 КБ
_13.doc31.5 КБ
Ваш голос: Немає Оцінено (1 vote)