Любов плодом нового Життя
23. ІV. Боротися з егоїзмом силою довіри та покладання надії на Бога (6)
Постава, яка «поневолює» Бога
Жест ламання хліба - цей особливий знак любові - був провіщенням установленого через Ісуса у Великий Четвер Найсвятішого Таїнства.
Більшу глибину таємниці Євхаристії зможеш відкрити, коли пізнаєш свою слабкість і коли в повноті усвідомиш собі, що без Ісуса - Доброго Пастиря, не вмієш жити.
Через це перше чудо розмноження хліба, Ісус немов би казав до тебе: Будь подібний до тих моїх слухачів і отримаєш навіть такі мої благодаті, яких “не мав наміру” тобі дати. Тільки завдяки такій поставі «зміню свою волю» і буду чинити чудеса, навіть найбільші. Такою поставою «поневолюєш» Мене, але я хочу бути через тебе в такий спосіб «поневолений».
Постава вівці без пастиря відкриває скарбницю Божого Милосердя. Завдяки їй, Бог може дати тобі найцінніші благодаті, такі, які дають тобі можливість користування в повноті зі Святої Служби, Причастя, з Таїнства Покаяння, з адорації Пресвятих Дарів, з молитви.
Бог обдаровує тоді тебе своїми «перлинами», завдяки яким можеш бути перемінюваним. (пор. Зошит № 3)
пропозиція запитань для груп ділення:
- як “пізнаванням моєї слабкості - більше відкриваю глибину таємниці Євхаристії”?
- коли появляється у мене розуміння, що без зустрічі з Господом у Таїнстві Євхаристії не можу жити?
- за яких обставин Добрий Бог «змінював свою волю» на моїх очах? яку роль у тих ситуаціях відіграло переживання мною Євхаристії?
- що, під час Святої Літургії, стараюся переживати у ставленні «вівці, яка загине без пастиря»: слухання Божого Слова, Перетворення Дарів, прийняття Святого Причастя, Адорацію?...
для медитації: Мк 6, 33н
22. ІV. Боротися з егоїзмом силою довіри та покладання надії на Бога (5)
Наперекір всьому слухняні як діти
Можна припустити, що в поставі Апостолів мусило бути тоді щось подібне до постави вівці, яка визнає свою безпорадність і очікує усього від пастиря. Ситуація, в яку були поставлені, ніби примушувала їх до такої постави, до постави вівці, яка досвідчуючи своєї немочі, пізнає, що не може жити без пастиря. Це напевно тому дивилися вони з такою живою вірою на Ісуса, Божого Пастиря і всупереч почуттям, розуму та досвідченням були Йому слухняні.
Коли Ісус звелів, щоб вони поділили оточуючий їх натовп на малі групи і наказали сісти людям на траві, Апостоли напевно відчували страх перед опозоренням, але незважаючи на те, виконали все, про що просив Ісус. В своїй безпорадності напевно усвідомлювали собі, що в такій ситуації найвластивішою поставою має бути повна слухняність. Проте це мусив бути для них момент внутрішнього розколу. Адже коли давали доручення, щоб слухачі сіли на траві по групах, безперечно мали свідомість, що всі приймуть це, як запрошення до спільної трапези - адже ніхто не запрошує гостей до столу, коли немає що дати їсти.
Однак Апостоли, незважаючи на власні почуття, виконали веління Ісуса.
Людина, в котрої є щось подібне до постави вівці, яка визнає свою безпорадність, шукає Божого Пастиря, а коли Його знайде, показує Йому цілковите довір’я і в усьому слухає Його голосу.
Так поводились Апостоли. Були слухняні всупереч розуму, досвідченням, відчуттям.
І між іншим, у відповідь на таку слухняність Господь Бог чинить чудо: “Узяв він п’ять хлібів і дві риби та й, поглянувши на небо, поблагословив, розломив хліби й став роздавати учням, щоб клали перед тими. А й дві риби розділив між усіма” (Мк 6, 41). (пор. Зошит № 3)
пропозиція запитань для груп ділення:
- як часто я, “всупереч почуттям, розуму та досвідченням - слухняний” Доброму Богу?
- що допомагає мені таким залишитися? що - заважає?
- наскільки прояви моєї безпорадності штовхали мене у Божі Обійми - щоб припадати до Нього послухом? як Він тоді відповідав?
для медитації: Вих 17, 1-7; Лк 2, 37н. 5, 4нн
21. ІV. Боротися з егоїзмом силою довіри та покладання надії на Бога (4)
Випробовування віри - перед чудом
Перед тим, як вчинив чудо розмноження хліба, Ісус піддав Апостолів дуже важкому випробуванню віри.
Ось, спершу, коли після багатьох годин тривалого служіння, обіцяв їм, що відпочинуть і підкріпляться, змінює це своє рішення та протягом багатьох годин надалі навчає. Після цих багатьох годин, коли Апостоли були вже напевно дуже змучені і дуже голодні, Ісус дає їм чергове доручення:
“А коли була вже пізня година, приступили до Нього його учні й кажуть: «Місце самотнє тут, та й час уже пізній. Відпусти їх, хай собі підуть в околишні слободи й села та куплять собі щось із`їсти». А Він у відповідь їм: «Дайте ви їм їсти».
Як дуже це доручення мусило бути для них незрозумілим та в зв`язку з тим важким.
Бог висказує свою волю. Заявляє, що хоче, щоб вони нагодували той багатотисячний натовп, що було для них чимось неможливим.
“Ті йому й кажуть: «Чи не піти нам та купити хліба за двісті динаріїв і дати їм спожити?». Він же каже їм: «Скільки хлібів маєте? Підіть та подивіться». Розвідались вони і кажуть: «П’ять, ще й дві риби».
Апостоли не мали більше ніяких запасів їжі, тобто це означає, що і жодних можливостей нагодувати юрби оточуючих Ісуса слухачів. Однак, Христос на цей раз не змінив свого рішення. Жадає від них чогось, що з точки зору розуму, людських знань і досвідчень було зовсім неможливим. На той момент Апостоли не могли спертись ні на розум, ні на досвідчення, яке не підсувало їм можливості надприродного розв`язання, тому що відбувалось це ще перед першим чудом розмноження хліба.
Не могли також напевно спиратися на почуття, бо знаємо, як важко мати позитивні почуття у випадку, коли хтось голодний і змучений, і коли власне тоді хтось вимагає від нього чогось зовсім неможливого, чогось, що здається нелогічним і абсурдним.
Апостоли були піддані важкому випробовуванню віри власне в таких обставинах. (пор. Зошит № 3)
пропозиція запитань для груп ділення:
- через які випробовування віри прийшлось мені перейти? яким Божим втручанням в моє життя вони передували?
- як я реагую, коли констатую, що Бог очікує “від мене чогось, що з точки зору розуму, людських знань і досвідчень було зовсім неможливим”?
- як втома та елементарні потреби мого тіла впливають на моє спілкування з Богом? наскільки стараюся тоді зберегти ставлення учня Ісуса?
для медитації: Бут 22, 1-12; Мк 6, 35-38; Лк 22, 31н
20. ІV. Боротися з егоїзмом силою довіри та покладання надії на Бога (3)
Без Тебе загину (2)
Постава вівці, яка не має пастиря, не означає пасивності, навпаки, така постава повна динамізму. Ті слухачі Ісуса виявили велику активність. Це не було легко, йдучи узбережжям, дійти за той самий час пішки на місце, куди Ісус з Апостолами приплив човном. Це вимагало великих зусиль, за які слухачі взялися без жодної впевненості, що Ісус ще захоче з ними залишитись. Мабуть вже не сподівались нових чудес. Знали лише те, що Ісус хоче вже від них йти, щоб хоч трохи відпочити. Однак вони свідомі власної слабкості, прагнули принаймні бути біля Нього.
І ось Ісус, який спершу не мав наміру продовжувати свого навчання, змінює своє рішення і знову починає навчати.
Постава євангельської вівці, яка не має пастиря, є протилежним ставленням до постави загубленої вівці. Загублена вівця це та, яка свідомо і добровільно відходить від отари, свідомо і добровільно зневірюється волі пастиря, в той час, як вівця, яка не має пастиря наполегливо Його шукає, прикладаючи чимало зусиль, і хоче бути біля Нього.
Поставу вівці, шукаючої пастиря, проявляєш:
- коли в стані духовної холоднечі і темноти намагаєшся молитись, незалежно від того, що не відчуваєш присутності Бога;
- коли простягаєш руки в темноту і пробуєш очима віри знайти і навіть немов «доторкнутися» прихованого в ній Бога.
Це вимагає великих зусиль а одночасно свідомості власної немочі, яка призводить до того, що без Ісуса відчуваєш себе повністю безпорадним. Коли переконаєшся у власній немочі, переконаєшся також і в тому, що без Нього загинеш, що Він є єдиним джерелом твого життя.
Постава вівці, яка не має пастиря, ніби «поневолює» Бога.
Бог, захоплений такою поставою, кидає свої «перлини» навіть, якщо раніше «не мав таких намірів».
Ісус «поневолений» твоєю поставою буде також і в твоєму житті творити великі чудеса.
Вділить тобі свої особливі благодаті.
Дасть тобі навіть найцінніші євангельські “перлини”. (пор. Зошит № 3)
пропозиція запитань для груп ділення:
- на який найбільший життєвий подвиг ради Бога я спромігся?
- чого у мене більше: ставлення «вівці, яка не має пастиря» чи постави «вівці загубленої»? як ними звертаюся до Бога?
- як у буднях проявляю духовний динамізм? скільки у такій моїй активності “прагнення принаймні бути біля Нього”? як Добрий Бог відповідає на такі мої зусилля?
для медитації: Пс 130; Мт 7, 6; Мк 6, 30-34
19. ІV. Боротися з егоїзмом силою довіри та покладання надії на Бога (2)
Без Тебе загину
Чому Ісус, Який раніше рішуче висловив свою волю: “Підіть самі одні осторонь десь на самоту, та й відпочиньте трохи”, пізніше змінює своє рішення? Що примусило Ісуса змінити прийняте раніше рішення?
– Св. Марко, ніби відповідаючи на запитання, стверджує: “Змилосердився над ними, бо були вони, немов вівці, що пастуха не мають”.
Ісус змінює свої наміри з погляду на ставлення слухачів.
Що означає: бути вівцею, що не має пастиря?
– Це означає визнати свою безпорадність, неміч і свою нездатність жити без Пастиря.
Ті люди мусили бути свідомі своєї марності і безпорадності, якщо після того, як почули, що Ісус має намір відійти від них, визнали, що не можуть залишитись самі, без Нього.
Щоб зрозуміти, чим є таке ставлення, постарайся уявити собі малу, тільки що народжену овечку, яка ледве стоїть на хитких ніжках, дивиться своїми великими очима на пастиря і наче говорить йому: Ти знаєш, яка я слабка і безпорадна. Знаєш, що не можу залишитись сама, що без тебе, без твоєї допомоги не вмію жити. Залишись зі мною, тому що я мушу бути при тобі - без тебе загину.
Мабуть щось з такої постави помітив Ісус у поведінці тих, котрі бачачи, що він відпливає, поспішили за Ним слідом, і поки Він встиг доплисти, “вони їх випередили”. В їх поведінці мусило бути щось незвичайне, якщо Ісус змилосердившись над ними, залишив власні наміри і пішов назустріч їхнім очікуванням. Ісус змилувався, тому що помітив їх безпорадність і бачив, як дуже були вони спраглі Його слів і Його присутності.
Те саме повинно бути і в твоїй поставі. Потрібно, щоб ти, пізнаючи свою слабкість, усвідомив собі,
що без Ісуса загинеш,
що без Нього не можеш жити.
Тоді, подібно як у випадку тих слухачів, зародиться в тобі бажання, щоб бути близько Нього. (пор. Зошит № 3)
пропозиція запитань для груп ділення:
- які рішення Божого Провидіння я хотів «змінювати»?
- якими способами я вже старався це робити? наскільки: навертаючи себе до ставлення безпорадної овечки?...
- спілкування з якими людьми спонукають мене обирати таке ставлення?
- чого більш хочу: Божих втручань у мої відносини з людьми - чи перебування у Присутності Доброго Бога?
для медитації: 1 Сам 1, 1-8; Мк 6, 30-34
18. ІV. Боротися з егоїзмом силою довіри та покладання надії на Бога (1)
Для того, щоб використовувати Божу силу у сфері любові до ближнього, потрібно «потребувати» Ісуса Доброго Пастиря у ставленні безпомічної вівці. Тоді Ісус творитиме чудеса - Він дасть нам здатність любити. Таку позицію вівці, яка потребує Пастиря, проявляємо у довірливому піднятті зусиль, коли переконуємося про свою слабкість і переживаємо поразки. У такому ставленні - овечку підтримує її віра в любов Пастиря і довірливе очікування на Його чудодійне втручання. Таке ставлення мало б бути в нас постійним, мати форму «молитви безпомічної вівці», - щоб ми постійно могли отримували благодать любові до ближнього.
“Були вони, немов вівці, що пастуха не мають” (Мк 6, 34) (1)
“Блукаю, мов вівця, що заблудила;
шукай слугу Твого,
бо я велінь Твоїх не забуваю”.
Повірити - це «довірити» себе, як євангельська овечка довіряє себе в цілковитій своїй обмеженості, крихкості і слабкості Комусь, хто відкриває себе, як Доброго Пастиря, люблячого до кінця, Який запрошує до спілкування з Собою, до перебування на Його руках, простягнутих в жесті любові.
Йоан Павло II навчав: “Повірити - це означає власне «довірити» людське «я» в Його повній трансцендентності і трансцендентальній величності і одночасно суттєвої обмеженості, крихкості, тлінності – Комусь, хто відкриває Себе, як Початок і Кінець, безумовно перевищуючи все, що створене і випадкове, а одночасно, як абсолютна Особа, Яка кличе і запрошує до спілкування, до участі, до «сопричастя». (пор. Зошит № 3)
пропозиція запитань для груп ділення:
- як часто, у площині любові до ближнього, почуваю себе “мов вівця, що заблудила”?
- як швидко тоді нагадую собі, що лише “Боже чудодійне втручання” так насправді “дає мені здатність любити” другу людину повноцінною любов’ю?
- що роблю, щоб “свою обмеженість, крихкість і слабкість”, яка тоді «зашкалює», відкривати на Бога та Його діяння?
- чого тоді шукаю: Його допомоги - чи «сопричастя» з Ним?...
для медитації: Пс 119, 176; Мк 6, 30-34
17. ІІІ. Царювати означає служити (5)
Поневолення прив’язаністю до функцій, які виконуємо
Не плекай бажання бути незамінним і визнай себе "глиняною посудиною". Ця правда перед Богом визволить тебе. Тоді Бог стане для тебе першим і найважливішим. Відтоді твоїм прагненням буде безупинне звертання уваги на Нього, зрозумієш, що "посудина" неважлива – важливий Той, котрий нею послуговується.
Якщо сьогодні Бог діє через тебе, це не означає, що завтра не вибере когось іншого. А може власне хоче послужитися кимсь іншим, а ти через свою прив'язаність до місця, яке займаєш, не дозволяєш Йому вільно діяти.
Також коли ти хотів би, хоча б потихеньку, "керувати" кимсь, хто прийняв твою функцію, свідчило би це про те, що не хочеш бути слугою Христа і вважаєш себе за "посудину із золота", без якої інші не можуть обійтися.
Убогий духом - той, хто визнає правду, - вільний, бо правда визволяє. Така людина також не боїться, що помре; якась важлива справа її життя залишиться незавершеною, бо, визнаючи свій статус "глиняної посудини", не відчуває себе незамінним.
Батьки, у процесі виховання дітей, повинні, передусім, старатися звертати їхню увагу на Бога. Звичайно, вони мають турбуватися про дітей, не можуть їх лишати без необхідної опіки. Однак у якийсь момент, коли діти вже починають йти власним шляхом, батьки мусять у якійсь мірі "зникнути" – щоб діти могли більше опиратися на самому Господові, щоб у Ньому почали знаходити усе. (пор. Зошит № 2)
пропозиція запитань для груп ділення:
- які Євангельські девізи допомагають мені бути вільною людиною? наскільки: старання жити як «глиняний посуд»?
- як Господь послужився кимось іншим замість мене? як я це пережив/зараз переживаю?
- як перемагаю спокусу маніпулювати іншими?
- як допомагаю тим, хто мені довірені, “опиратися на самому Господові, щоб у Ньому почали знаходити усе”?
для медитації: Бут 2, 24; Мт 19, 4н; Кол 3, 21
16. ІІІ. Царювати означає служити (4)
Готовність передати своє служіння іншим
Виконуючи яку-небудь функцію, маєш бути постійно готовим, щоб згідно з Божою волею передати своє служіння іншим. Адже ніхто з нас не безсмертний. Отож, якщо будь-якого дня можемо вмерти, то і наше служіння теж у будь-яку мить може закінчитися. Тому важливо піднімати авторитет інших – аби Бог міг ними послуговуватися, аби вони приймали на себе наші тимчасові функції.
Без такого підходу важко уявити собі розвиток духовного життя.
Пробуй жити цією миттю, так, наче твоє життя мало б незабаром скінчитися. Звісно, без занепокоєння, бо все в руках Бога.
Така позиція – це вияв твоєї згоди з тим, що ти - "глиняна посудина", яка сама по собі дуже крихка і нічого не може.
Чи може бути вона незамінною?
Чи Бог не може послужитися іншою "посудиною"?
Надмірне прив'язання до виконуваних функцій, є суттєвою перешкодою у прямуванні до святості. Функція, яку виконуєш, прив’язавшись до неї, без готовності передати її комусь іншому, може унеможливити тобі освячення.
Прив'язаність до позиції, яку займаєш, є формою поневолення. (пор. Зошит № 2)
пропозиція запитань для груп ділення:
- хто і як “піднімав мій авторитет”? як я це стараюся робити для інших?
- у чому мені допомагає девіз: «memento mori» (пам’ятай, що і тобі прийдеться померти)?
- як я “пробую жити цією миттю” – щоб використовувати як найкраще Благодаті, як Добрий Бог дає мені ЗАРАЗ?
- як “прив'язаність до позиції, яку займаю”, паралізує в мені Боже Життя?
для медитації: Прип 5, 17-19; Лк 12, 16-21. 16, 1-8
15. ІІІ. Царювати означає служити (3)
Ніколи не заслоняла собою Бога
В період прилюдної діяльності Христа Марія залишається цілковито у тіні Сина та надалі живе своїм "fiat". Живе в укритті, щоб не заслоняти Ісуса. Залишається непомітною навіть у своєму співстражданні із Сином, коли стоячи під хрестом, повністю єднається з Ним.
Після Вознесіння Господнього, Марія служить Церкві, що утворюється, товаришує їй у найважливіших подіях, разом із нею переживає Зіслання Святого Духа. Проте Вона продовжує жити в тіні встановленої Христом ієрархії Церкви, в тіні Апостолів. Вони у свою чергу шанують Її особливе прагнення залишатися прихованою.
Цим своїм ставленням Вона постійно вказує на Христа, єдиного Відкупителя.
В кожному з нас мусить бути прагнення залишитися прихованим та непомітним.
Коли ти виконуєш якусь значну функцію у виробничому або суспільному житті, теж повинен намагатися, наскільки це можливо, "зникнути".
Потрібно, щоб ти служив так, аби кожної миті хтось інший міг зайняти твоє місце.
Ти мусиш передусім не заслоняти собою Бога. (пор. Зошит № 2)
пропозиція запитань для груп ділення:
- як часто констатую, що комусь собою заслоняю Бога?
- що/хто допомагає мені таке помічати? як тоді реагую?
- що роблю для того, щоб я моєю поведінкою міг “вказувати на Христа”?
- чи плекаю “прагнення залишитися прихованим та непомітним”? наскільки надихає мене для цього приклад Марії?
для медитації: Пс 131, 1н; Мі 6, 8; Мт 18, 4. 23, 12
14. ІІІ. Царювати означає служити (2)
Служити за прикладом Господньої “рабині” (2)
Та, котра звеличена Богом понад усі створіння і покликана Ним бути Царицею неба й землі, царює, служачи.
Можемо запитати, чому Бог вивищив Марію аж до такої великої гідності?
– "Бог зглянувся на покору слугині своєї".
Бог піднімає угору смиренних.
Найдосконалішим образом ствердження: "царювати означає служити" ("Ангел Господній" із папою Іваном Павлом II, 23.08.1981), є життя Сина Божого, а серед людей – взірець життя Марії.
Марія царює завдяки свідомому вибору буття "рабинею Господньою". Вона має лише одне прагнення – виконати волю Того, котрий є для Неї всім. Своїм ставленням постійно повторює Богові – "fiat" (з лат. – "нехай так станеться"), приймає кожну форму прояву Божої волі як найцінніший дар. Так проходить шлях життя Та, котра є першою серед усіх сотворінь.
Марія ні в чому не шукає себе. Цілим своїм життям служить, хоча, як Мати Божого Сина, буде покликана царювати над усім створінням.
У Назареті Її вважали звичайною жінкою та матір'ю. Як дружина теслі Вона не займала жодного визначного місця у суспільній ієрархії.
Та, котра є Богоматір’ю, зникає у натовпі пересічних людей. Для себе не прагне нічого. Цілим своїм ставленням стверджує: Я - "рабиня Господня", мені ніщо не належить. Очікую лише того, що постає з Божої волі. (пор. Зошит № 2)
пропозиція запитань для груп ділення:
- як часто «ловлю себе на гарячому» - що хочу командувати?
- чим Бог мене «вивищив» - довіряючи мені відповідальні справи? як проявляється спокуса “шукати в них себе”?
- що для мене означає вислів: "царювати означає служити"?
- що думаю про Марію, коли молюся: “Царице світу, Царице миру…”: чи дійсно про Її служіння Божій Справі?
для медитації: Мт 20, 20-21.24-28; Лк 1, 48
13. ІІІ. Царювати означає служити (1)
Служити за прикладом Господньої “рабині”
Елементом любові до ближнього та служіння є відведення себе на другий план - «зникаючи» як Марія.
Богородиця під час Благовіщеня називає себе "рабинею". Віддає Богові свою свободу, не хоче мати в стосунку до Нього жодних прав. В цьому виявляється Її духовна вбогість та Її власне визначення: Перед Твоєю, Господи, безмежною величчю я – "глиняна посудина".
Марія, хоча отримує найбільші, такі, що перевищують нашу уяву, благодаті, залишається глибоко переконаною, що є тільки "глиняною посудиною". У відповідь на благодать особливого обрання хоче бути останньою, хоче зникнути.
Марія є першою, тому що є "рабинею Господньою", та в думці про себе - останньою.
Її стан духовної вбогості розкривається не лише підчас Благовіщеня, але і в інших, показаних у Євангелії, подіях. Коли Син Божий приходить на світ в умовах негідних для людини, Вона з цілковитою покорою приймає все, що Її спіткало. В кожній ситуації Вона покірна Божій волі, тому, що, будучи "рабинею Господньою", не пред’являє ні на що жодних прав.
Якщо хочеш наслідувати Марію, твоє життя, твоя звичайна, сіра буденність також має бути служінням, в залежності від покликання, від праці, яку виконуєш та умов, в яких тобі випало жити. (пор. Зошит № 2)
пропозиція запитань для груп ділення:
- що мене спонукає служити? наскільки: отримані мною від Бога чудові благодаті?
- до яких конкретних проявів любові ближнього заохотив мене приклад Діви Марії?
- що роблю, коли помічаю, що я - просто “глиняна посудина”: чи стараюся тоді з простотою виконувати мої щоденні обов’язки?
для медитації: Мт 20, 26-28
12. ІІ. Євангельські діти люблять силою Бога (6)
Євангельські діти успадкують Царство Любові
Дивитися на світ по-Божому за прикладом Марії (2)
У який спосіб зможемо здолати природний опір, що появляється в нас, коли пробуємо приймати таке ставлення, особливо в справі любові до ближньою?
- Перш за все, ми повинні визнати свою духовну слабкість. Усвідомити, що ми не можемо дивитися на світ так, як дивиться Бог, і любити так, як любить Він. Пам'ятаймо однак, що у цій слабкості ми є нескінченно кохані Ісусом - Любов’ю, яка привела Його аж до віддання за нас життя на Хресті.
Тоді почнемо, як Марія, з довірою дитини, очікувати всього від Бога, і довіряти себе Йому безмежно у ставленні слуги-невільника.
Якщо визнаєш безодню своєї духовної слабкості та переконаєшся про безмірну Любов Бога, тоді з вдячністю захочеш бути слугою-невільником твого Господа і погодишся, що, як слуга-невільник, тобі не потрібно все розуміти, не потрібно знати, чому прийшли на тебе такі чи інші труднощі з боку ближнього. Лише слуга-невільник, який від свого Господа приймає все і погоджується навіть на найбільш важкі вимоги пов’язані з любов'ю до ближнього, стає як євангельська дитина, що з найбільшою увагою вдивляється у свого Батька і наслідує у всьому Його поведінку, Його погляд, Його жести, ставлення Небесного Отця.
Саме цього нам потрібно: щоб ми дивилися на Христа як дитина. Тоді почуємо від Нього слова: “Я вже більше не буду рабами вас звати, а вас назвав друзями” і Бог зможе повною мірою реалізувати той план любові, який Він має для кожного з нас.
Тоді ми любитимемо Любов’ю, яку Він дарує нам з Хреста.
Ми будемо любити так, як любить Він. (пор. ККЦ 1972)
А Його сила, діючи в нас, стане джерелом оновлення нас самих та всього світу - за словами св. Йоана Павла ІІ:
З'єднання Христа з людиною є наснагою і джерелом тієї ж наснаги, згідно з тим, що так стисло виразив св. Йоан у Пролозі до свого Євангелія: Слово “всім тим, котрі Його прийняли, дало право дітьми Божими стати”. Це та наснага, яка всередині перетворює людину, це основа нового життя. (пор. ЙП ІІ, RM 18). (пор. Зошит № 1)
пропозиція запитань для груп ділення:
- як мене паралізує “природний опір у справі любові до ближньою?
- як істина, ящо я є “нескінченно коханий Ісусом: аж до Хреста” - допомагає мені любити ближнього?
- як перетворює мене ставлення слуги-невільника? чи саме ним стараюся «притягувати» допомогу Діви Марії (яка не посоромилася його обирати)?
для медитації: Йн 1, 12. 15, 15
11. ІІ. Євангельські діти люблять силою Бога (5)
Євангельські діти успадкують Царство Любові
Дивитися на світ по-Божому за прикладом Марії (1)
Марія, прийнявши в момент Благовіщеня ставлення Господньої слугині-невільниці, була як євангельська дитина, яка повністю довіряє Отцю і дивиться на світ Його очима. Завдяки цьому - вона стала досконало відкритою на міць Святого Духа. Після Благовіщеня, не зволікаючи, послушна Його натхненням, вона поспішила до своєї родички Єлизавети, щоб служити їй в останні місяці перед народженням Йоана Хрестителя. Це вона, Господня слугиня-невільниця, дивилася так, як сам Бог, і любила другу людину на зразок того, як любить Бог.
Дивитися на світ і приймати Боже Царство Любові як дитина, вчить нас найдосконалішим чином Марія. Якщо хочемо йти за нею шляхом безмежної довіри, яка відкриває на діяння сили Божої любові, потрібно, щоб ми наслідували Марію в її ставленні цілковитої смиренності у відношенні до Бога, в ставленні слуги-невільника. Марія приймає таке ставлення, тому що знає, що Бог є Любов’ю, що її довірення - це віддання себе Любові. (пор. Зошит № 1)
пропозиція запитань для груп ділення:
- яким ставленням я стараюся відкривати свій розум та серце силі Святого Духа? наскільки: ставленням євангельської дитини?
- як Він – Бог Дух Святий, спонукає мене “не зволікаючи поспішати” служити?
- скільки у сприйнятті мною Божого Царства Любові – ставлення слуги-невільника?
- чим для мене є «довірення Богу»: чи дійсно - “відданням себе Любові”?
для медитації: Лк 1, 38-45
10. ІІ. Євангельські діти люблять силою Бога (4)
Євангельські діти успадкують Царство Любові
Вистачить тобі благодаті, щоб любити
Звідки св. Тереза черпала сили для такого героїчного ставлення?
Свята Тереза від Дитятка Ісус у своїй дитячій простоті стверджує: “Ах! Господи, я знаю, що Ти не вимагатимеш від мене робити речі неможливі, знаєш краще від мене мою слабкість, мою недосконалість, добре знаєш, що я ніколи не могла б любити моїх сестер так, як Ти їх любиш, якщо "Ти Сам", о мій Ісусе, не "будеш їх любити в мені". Прагнучи дати мені цю благодать, дав заповідь нову. О, як вона мені дорога, тому що дає мені впевненість, що Ти хочеш "любити в мені" цих всіх, яких наказав любити”.
- Немає ж речей неможливих для євангельської дитини, яка визнає свою немічність, а водночас з довірою прикликає допомоги Божої благодаті; немає для неї неможливих справ – також у сфері любові до ближнього.
Вона, вдивляючись в свого Отця, дивиться на світ так, як дивиться Отець, і любить на взірець Отця.
Христос очікує, що ти будеш намагатися реалізувати Його нову заповідь, а Він не очікує від нас речей неможливих. Коли Його очікування будуть здаватися тобі дуже важкими, пам'ятай, що в подібній ситуації Бог сказав св. Павлові: “Досить тобі благодаті Моєї, бо сила Моя здійснюється в немочі”.
Якщо стараєшся помічати в іншій людині перед усім те, що в ній є доброго, тоді дивишся на неї так як дивиться Бог і тоді ти є як дитина, що старається бути подібною до свого небесного Батька. Твоя натура не зміниться, але з відповідного ставлення твоєї волі народиться інший, Божий погляд на другу людину.
Прийняття такої позиції веде до певного різновиду самотності, бо таким розумінням, найчастіше не можемо поділитися з іншими. Але саме тоді входиш в інтимний зв'язок з Творцем; тоді Бог починає об’являти тобі ще більше самого Себе. Твоя самотність у стосунках з іншою людиною - веде до ближчого зв'язку з Творцем; завдяки неї починаєш дивитися на світ так, як Він дивиться. (пор. Зошит № 1)
пропозиція запитань для груп ділення:
- хто з близьких мені людей є для мене прикладом героїчного ставлення у сфері любові до ближнього?
- як у мене “народжувався інший, Божий погляд на другу людину”?
- як, через труднощі у справі любові до ближнього, “Бог починав мені об’являти ще більше самого Себе”?
- як слова: “Досить тобі благодаті Моєї”, допомагають мені знаходити Божу благодать у ситуаціях, в яких, на мою думку, Бог наказує мені щось нереальне?
для медитації: 2 Кор 12, 9
9. ІІ. Євангельські діти люблять силою Бога (3)
Євангельські діти успадкують Царство Любові
Цей важкий ближній, який вимагає героїзму любові (2)
“Я добре відчувала, - пише далі св. Тереза, - що це миле Ісусові, тому що чи є такий артист, який не був б вдоволений, коли хвалять його діла? Так і Ісус, Артист душ, є теж щасливий, коли, не затримуючись на тому, що назовні, проникаємо аж до внутрішнього храму, який Він вибрав собі на дім, радуючись його красою”.
Коли дратує тебе чиясь поведінка, характер, спосіб життя, слова - все це торкається, по-перше, сфери твоїх почуттів, яким не повинна підкорятися воля.
Якщо ти поступаєшся своїм негативним почуттям і емоціям стосовно іншої людини, то критикуєш Творця; це так, наче говориш: мГосподи, це Твоє створіння не вдалося, Ти погано цю людину створив - має такий важкий характер, і в цілому все - все в ній неприємне. Інші створіння Ти створив добре, але це, на жаль - ні!”
Яка велика гордість мусить бути у створінні, яке насмілюється оцінювати Творця!
Тереза, в хвилини, коли їй було дуже важко, іноді рятувалася втечею: “Часто, якщо не це було на рекреації (говорю про години праці), а хотіла щось полагодити з цієї сестрою, і коли мої змагання були надто бурхливі, я втікала як дезертир”.
Якщо колись будеш користуватися таким вирішенням проблеми, старайся «втікати» непомітно, - щоб тих, від кого «втікаєш», не ранити.
Посміхаючись щиро до когось, хто є природно антипатичний тобі, посміхаєшся Христові.
Св. Тереза згадує далі: “Не зупинялася на тому, що молилася багато за цю сестру, яка була причиною моєї внутрішньої боротьби. Старалася робити їй можливі послуги, а коли мала спокусу відповісти їй різко, старалася посміхнутись приємніше і змінити тему розмови. Книга "Про Наслідування Христа" підказує: Краще залишити людину при своїй думці, ніж вдаватись в сварливі суперечки". Легко залишити когось із власною думкою, якщо ми переконані, що він прав. Однак це стає чимось надзвичайно важким, якщо ми переконані, що правда є на нашому боці. Але власне тоді маєш особливу нагоду, щоб спробувати відноситись до іншої людини так, як ставиться до неї Бог. (пор. Зошит № 1)
пропозиція запитань для груп ділення:
- як часто стараюся помічати у когось добро та йому про це сказати? наскільки роблю це ради Бога, Люблячого Творця?
- як я тікаю, - щоб не зранити Бога або ближнього?
- як використовую посмішку – як засіб Євангелізації та поглиблення мого життя з Богом?
для медитації:
1 Сам 16, 7; Не 8, 10; Пс 5,12ю 89, 16нн; Мт, 5, 12; Гал, 5, 22; Флп 4, 4
8. ІІ. Євангельські діти люблять силою Бога (2)
Євангельські діти успадкують Царство Любові
Цей важкий ближній, який вимагає героїзму любові (1)
Також для св. Терези від Дитятка Ісус любов до ближнього не завжди була чимось легким і простим. Вона теж мусила її здобувати, змагаючись із власною духовною слабкістю. “Є в спільноті сестра, - писала вона, - яка має талант дратувати мене на кожному кроці”.
Мусило її дратувати в тій сестрі все - характер, спосіб буття, слова. А не зважаючи на це, свята Тереза пробує дивитися на неї так, як бачить її Бог, тому далі стверджує: “Утім, це свята монахиня, яка мусить бути дуже милою Господу Богу. Не прагнучи піддатися природній антипатії, яку я відчувала, сказала собі, що любов ближнього не повинна опиратися на почуття, а повинна виражатися в ділах; я вирішила, отже, ставитися до цієї сестри так, як ставилися б де найдорожчої особи. Кожного разу коли її зустрічала, я просила заступалася за неї у Господа Бога віддаючи Йому їй чесноти та заслуги”.
Тереза вірить, що ця сестра дуже мила, дорога Богу і має праве жертвувати Йому її чесноти й заслуги. Те, що дратувала її поведінка, характер чи слова тої сестри, стосується натури та почуттів, тобто: природної сфери. Однак в сфері волі Тереза старалася дивитися на неї так, як дивиться Бог.
Скільки разів ми підкорюємося таким природнім схильностям. Адже, як учень Христа, маєш спробувати дивитися на все, а особливо на іншу людину, у світлі віри.
Хоч у сфері почуттів це може бути неможливим, однак повинно бути в тобі прагнення дивитися на іншу людину інакше - по-Божому.
Тереза ніколи не дала своїй сестрі відчути, що що-небудь її в тій дратує. Згадує далі: “Однак вона в цілому не підозрювала моїх почуттів відносно до себе, до того ж не розуміла мотивів моєї поведінки і думала, що її характер дуже мені подобається. Одного дня, під час рекреації, сказала мені з задоволеним поглядом такі слова: "Скажи мені, сестро Терезо від Дитятка Ісус, що тебе так до мене тягне, бо кожного разу, коли мене побачиш, бачу, що ти мені посміхаєшся?" Що мене тягнуло, це Ісус, прихований в глибині її душі... Ісус, який робить солодким речі найбільш гіркі...” (пор. Зошит № 1)
пропозиція запитань для груп ділення:
- як я “здобуваю любов до ближнього”?
- що мене найбільше дратує в людях, з якими мені важко спілкуватися?
- як, з цієї площини природного сприйняття, стараюся переходити на рівень Євангелія: “дивитися на них - як дивиться Бог”? які наслідки таких зусиль помічаю?
- що допомагає/заважає мені «вмикати» у цих змаганнях сферу волі?
для медитації: Мк 16, 23б; 2 Кор 5, 16н
7. ІІ. Євангельські діти люблять силою Бога (1)
Євангельські діти успадкують Царство Любові
Дивитись, як Бог, - з любов'ю
Коли батьки приносили до Ісуса дітей, щоб Він їх благословив, учні забороняли їм це: "А коли спостеріг це Ісус, то обурився, та й промовив до них: "Пустіть діток до Мене приходити, і не бороніть їм, - бо таких Царство Боже! Поправді кажу вам: Хто Божого Царства не приймає, немов те дитя, той у нього не ввійде".
Чи ти замислювався над глибиною змісту цієї відповіді?
Що це означає - прийняти Царство Боже, як дитина?
- Дитина безмежно довіряється своїм батькам й дивиться на світ очима своєї матері й свого батька. Повторює думки батьків, бо, довіряючи їм, приймає їхні міркування за свої.
Прийняти Царство Боже, як дитина, - це спробувати дивитися на світ та інших людей і на самого себе так, як дивиться наш Отець небесний і так, як дивиться Марія.
Про це, як дивиться на нас Бог, говорить між іншим, звертання Ісуса Христа до апостолів під час Останньої Вечері: "Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви".
Бог завжди дивиться на нас і на цей світ з любов'ю.
Ісус, говорячи про свою любов до учнів, кличе їх, щоб любили своїх ближніх так, як Він, Ісус, їх полюбив.
Не вистачить любити ближнього, як себе самого.
Маємо любити Його так, як любить Бог.
Це правда, що нам дуже важко любити ближнього, як самого себе. Тому звертання до нас Ісуса Христа, щоб ми любили інших так, як їх любить Бог, це може здатися чимось цілком нереальним.
Чи можливо виконати це завдання? (пор. Зошит № 1)
пропозиція запитань для груп ділення:
- що для мене означає: «жити як Божа дитина»? чи дійсно: “довіряючи Богу, приймати Його міркування за свої”?
- на кого, на що стараюся “дивитися так, як наш Отець Небесний; так, як дивиться Марія”? що з цього виникає?
- що допомагає мені “дивиться на нас і на цей світ з любов'ю”?
для медитації: Мк 10, 14-15; Йн 13, 34
6. І. Прийняти Божий план любові за зразком Марії (6)
Дитяча довіра Господньої слугині (2)
В житті Марії якнайповніший спосіб здійснилися слова Ісуса: “Ви друзі Мої, якщо чините все, що Я вам заповідую. Я вже більше не буду рабами вас звати, бо не відає раб, що пан його чинить. А вас назвав друзями Я, бо Я вам об'явив усе те, що почув від Мого Отця”.
А приятель Ісуса, як пояснює папа Бенедикт XVI, це той, хто Його Божественну Волю чинить своєю: “Дружба - це не лише знайомство, це перш за все спільність волі. Означає, що моя воля доростає до того «так», означає прилипання до Його волі. Його воля не є бо для мене зовнішньою і невідомою, якій менш або більш охоче я піддаюся, або ні. Ні, в дружбі моя воля все більше єднається з Його, Його воля стає моєю, і саме таким чином я стаю дійсно собою”. (пор. папа Бенедикт ХVІ, Проповідь на урочистість свв. Петра і Павла, 29 VI 2011)
Як відповіси на запитання, яке колись поставив паломникам папа Франциск?:
“Бог, щоб стати людиною, вибрав саме її, просту дівчину з Назарета, яка не проживає в палацах людей влади і багатства, яка не чинить якихось надзвичайних вчинків, але яка відкрита на Бога і вміє Йому довіритись, навіть якщо не все розуміє: “Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм”. Це її відповідь. Бог завжди нас дивує, ламає наші схеми, руйнує наші проекти і каже нам: «Довіряй Мені, не бійся, дозволь, щоб Я тебе здивував, вийди із себе самого і слідуй за мною!»
Запитаємо себе сьогодні, чи ми боїмося того, чого Бог може вимагати від мене або чого Він від мене вже вимагає? Чи дозволяємо Всевишньому нас здивувати, як це зробила Марія; можливо - закриваю себе в своїх системах безпеки, які мають мені гарантувати матеріальну, інтелектуальну, ідеологічну безпеку, гарантувати виконання моїх планів? Чи насправді дозволяю Богові увійти моє життя? Як я Йому відповідаю?” (пор. папа Франциск, 13.10.2019)
пропозиція запитань для груп ділення:
- якими способами я намагаюся “ставати дійсно собою”? наскільки - “прилипанням до Його волі”?
- що допомагає мені “Його Божественну Волю чинити своєю”?
- яка моя відповідь на запитання папи Франциска?
для медитації: Лк 1, 38; Йн 15, 14н
5. І. Прийняти Божий план любові за зразком Марії (5)
Дитяча довіра Господньої слугині (1)
Слово «слугиня» має дуже глибокий зміст. Зараз слуга не є набагато менш важливий за свого господаря. Що означало це поняття в часи, коли жив Ісус Христос, довідуємось із Його слів, звернених до апостолів: “Я вже більше не буду рабами вас звати, бо не відає раб, що пан його чинить”.
Тобто слуга не знає, що робить його пан і від нього вимагається, щоб він погоджувався на це незнання - що Божі задуми завжди залишаться для нього певною мірою незрозумілою таємницею.
Марія була слугинею в такому власне розумінні. Вона приймає своє незнання. Запитує тільки про те, що було необхідним для здійснення доручень Господа, щоб повністю виконати Його волю.
Була, як євангелічне дитя, яке повністю довіряє Отцю й дивиться на світ Його очима, навіть коли того, що діється в її житті, до кінця не розуміє. (пор. Зошит № 1)
У своєму повному довіри «ось я» Марія не знає, - сказав папа Франциск, - якими ризикованими шляхами їй доведеться йти, які страждання їй доведеться пережити, яким загрозам протистояти. Але вона усвідомлює собі, що це Господь закликає її, і вона цілком довіряє Йому і довіряє себе Його Любові. Це віра Марії. (пор. папа Франциск, Роздуми перед Маріїною молитвою, 21 XII 2014)
Саме тому, що перед обличчям Бога, Який їй об’явився, вона прийняла ставлення "слуги-невільника" – вона була введена в незбагненну глибінь Божих задумів.
пропозиція запитань для груп ділення:
- як я погоджуюся на моє незнання у щоденних справах? як такий стан душі та розуму відкриває мене на присутність Діви Марії?
- скільки тоді у мене “євангелічної дитини, яка повністю довіряє Отцю й дивиться на світ Його очима”? як навертаюся до такого ставлення?
- чи/як відкриваюся на “незбагненну глибінь Божу”? наскільки - “приймаючи ставлення "слуги-невільника"”?
4. І. Прийняти Божий план любові за зразком Марії (4)
Найдосконаліша відповідь Марії (2)
У коментарі до Євангелія читаємо: “Грецький текст говорить нам про Господню рабиню, а отже, про особу, котра в руках свого власника є річчю, що не має жодних прав ані свободи, і для котрої воля Господа є Її волею і вона цю волю завжди хоче виконувати” (Святе Письмо Старого і Нового Завіту, Познань 1987, с. 151).
Марія говорить Богові: Хочу бути Твоєю рабинею. Як узгодити цю «суперечність» між твердженням св. Павла: “ти вже не раб, а син” із відповіддю Марії?
– Визнання Марії це не визнання раба, але дитини, яка довірливо здається на Отця. Стоячи перед лицем нескінченної любові Бога, що приходить, перед лицем найбільш запаморочливого покликання, Вона віддає ціле своє життя в Його руки.
Великодушність Бога зустрічається тут із найбільш правильною відповіддю людини, відповіддю, яка є наче визнанням: Ти, котрий у Своєму Сині віддаєш себе мені, прийми моє, безмежне уповання на Тебе; зроби зі мною все, що задумав. Віддаю Тобі себе і свою волю, бо вірю, що Твоя воля є виразом безмежної любові. Хочу, щоб Ти міг здійснити в мені те, до чого мене кличеш.
Дивлячись на Марію, намагайся якнайчастіше говорити Богові: О, моя Любове, зроби зі мною все, що хочеш зробити, так як із річчю, яка не має жодних прав ані свободи. Ти робиш мене вільним і визнаєш сином, а я у відповідь на виявлену мені любов хочу бути Твоїм рабом. Дозволь мені ним бути, бо Ти Господи, знаєш, що я все змарную, що я не скористаюся дарованою мені свободою, моїм Синівством та Дитинством. (пор. Зошит № 2)
пропозиція запитань для груп ділення:
- яким є моє спілкування з Богом: як раба з паном – чи як дитини з Батьком?
- що допомагає мені навертатися до Євангельського формату? наскільки – споглядання ставлення Діви Марії?
- як часто переконувався, що своїми силами змарную найбільші Божі Дари? чи констатація цієї істини штовхає мене наслідувати Марію - Господню Служебницю?
для медитації: Лк 1, 38; Гал 4, 7
3. І. Прийняти Божий план любові за зразком Марії (3)
Найдосконаліша відповідь Марії (1)
Силою Христової Жертви отримуємо Боже усиновлення і як діти стаємо спадкоємцями всього, що належить нашому Отцю.
Навіть поверхова свідомість надзвичайного змісту цих слів викликає в нас подив і зобов'язує до відповіді на таку запаморочливу перспективу нашого покликання.
Для того, щоб належно відповісти Богові, Який розкриває нам свої наміри і закликає нас до найвищої гідності - ми повинні явити Йому послух віри: “повірти себе цілковито” та “повністю вірити в те, що Він говорить”. Найдосконалішим прикладом такого послуху є Марія, про яку св. Йоан Павло ІІ написав:
Та, “котра за предвічною волею Найвищого опинилась – можна сказати – в самому центрі тих «недослідимих доріг», а також «незбагненних постанов» Бога, скоряється в напівтіні віри, приймаючи повністю і з відкритим серцем все те, що було передбачене в Божому плані” (RM 14).
Коли замислюємося, як нам найкраще співпрацювати з уділеною нам благодаттю Божого синівства, було би добре, як би ми скеровували нашу увагу на Ту, котра відповіла на неї найповніше.
Погляньмо, яку поставу приймає Марія перед провіщеним Їй покликанням. Вона відповідає Ангелові: “Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по Твоєму слову!” (Лк 1, 38). (пор. Зошит № 1 та 2)
пропозиція запитань для груп ділення:
- як часто мене “запаморочує перспектива мого покликання”, про яку пише св Павло (Гал 4, 4-7)? до якої відповіді мене спонукає?
- чим для мене є «послух віри»? як часто свідомо про нього стараюся?
- наскільки, ради цього, “скеровую мою увагу на Ту, котра відповіла найповніше” на незбагненний план Божої Волі?
для медитації: Лк 1, 38; Рим 11, 33; Гал 4, 4-7
2. І. Прийняти Божий план любові за зразком Марії (2)
Не ставити меж для Божої любові(2)
Я розумію, що Твоя душа, Покірна і Лагідна Долина,
Може вміщати Ісуса, Океан Любові!...
Люблю Тебе, Маріє! Кажучи: "Ось, я служниця"
Ти захопила Бога смиренням;
Ця прихована чеснота робить Тебе всесильною,
Привертає до Твого серця Пресвяту Трійцю. (пор. св. Тереза від Дитятка Ісус, Чому люблю Тебе Маріє)
Наше життя повинно бути чимраз повнішим відкриванням цієї незрозумілої Таємниці. Чим більше будемо її пізнавати, тим більше вона захоплюватиме нас, аж до того моменту, коли наше захоплення Богом і Його Любов’ю спричинить те, що перестанемо встановлювати Богу межі в нашому серці.
Бог прагне переповнювати нас Своєю ніжністю. Океан Божої Любові хоче втиснутись у маленький наперсток нашого серця, щоб поділитися з нами повнотою Щастя. Той, хто хоче відповісти на Любов Бога, бажає, щоб наперсток його серця був розірваний тиском безмірної ніжності Бога. Така людина не визначає Богові меж. Адже наперсток міг би сказати: «Я хочу наповнити лише себе», обмежуючи тим самим до власних розмірів передавання Божої Любові.
Той однак, хто довірився Божій Любові, вірує, що Бог любить його надмірно і хоче, щоб Бог перелив весь океан Любові в наперсток. Він не знає, як це станеться, але не встановлює обмежень перед Богом. Вірує, що Всемогутній може усе. Таким було ставлення св. Тереза від Дитятка Ісус, яка була шалена у своїх бажаннях. Вона хотіла відкриватися на Бога так, щоб Він міг переливати нескінченну ніжність Свого Серця в її серце. (пор. Зошит № 4)
пропозиція запитань для груп ділення:
- що мене захоплює в Діві Марії? наскільки - її смиренна відкритість на Бога?
- як часто, у відносинах з Богом, констатую, що моє сере нагадує наперсток?
- як, в останній час, “безмірна ніжність Бога намагалася розірвати своїм тиском” скованість моєї душі?
- чому хотів і я би, “щоб Бог міг переливати нескінченну ніжність Свого Серця у моє серце”?...
для медитації: Йн 14, 23; Євр 3, 7-19; Од 3, 20
1. І. Прийняти Божий план любові за зразком Марії (1)
Не ставити меж для Божої любові (1)
Христос зійшов на землю, щоб засвідчити, що “Бог є Любов”.
Він свідчив про це як своїм вченням, так своїм життям, яке охарактеризував вже пророк Ісая: “Він не буде кричати, і кликати не буде, і на вулицях чути не дасть Свого голосу. Він очеретини надломленої не доломить, і ґнота тліючого не погасить”.
Христос приносить нам послання любові і закликає нас, щоб і ми також любили: “Оце Моя заповідь, щоб любили один одного ви, як Я вас полюбив”.
Правильне розуміння вчення Христа неможливе без пізнання Його Любові. Однак це виходить за рамки нашого людського розуміння. Самі слова, що описують любов Бога, навіть якщо вони найглибші, не віддадуть до кінця правди про неї. Досвід святих показує, що глибину Божої любові можемо пізнати лише тоді, коли сам Бог нам її відкриє. Ця глибина - велика таємниця, яку ми самі не можемо збагнути. Можемо лише пробувати її пізнавати.
В Посланні до Ефесян св. Павло розмальовує об’явлений Богом прекрасний план Його споконвічної Любові для кожного з нас: “Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що нас у Христі поблагословив усяким благословенням духовним у Небесах, так як вибрав у Ньому Він нас перше заложення світу, щоб були перед Ним ми святі й непорочні, у любові, призначивши наперед, щоб нас усиновити для Себе Ісусом Христом, за вподобанням волі Своєї, на хвалу слави благодаті Своєї, якою Він обдарував нас в Улюбленім”. (пор. Зошит № 4)
пропозиція запитань для груп ділення:
- що допомагає мені відкривати для себе Бога, як Того, Хто “не буде кричати, і кликати не буде, і на вулицях чути не дасть Свого голосу. Він очеретини надломленої не доломить, і ґнота тліючого не погасить”?
- яку любов передаю людям?
- як стараюся, щоб вона випливала з «прекрасного плану споконвічної Любові Бога»?
- досвід яких святих допомагає мені відкриватися на те, Чим є Любов Доброго Бога?
для медитації: Іс 42, 2н; Йн 15, 12; Еф 1, 3-6; 1 Йн 4, 8. 16
аудіо-коментар: kom_01_z.mp3
article_audio:
| Причіплений файл | Розмір |
|---|---|
| _плодом_Нового_Життя_23.doc | 85.5 КБ |
