1. Чеснота віри

Що таке віра? – Теологічна чеснота віри відзначається винятковою складністю. Новозавітна віра – це відповідь людини на об’явлення Бога в Ісусі Христі. Це досвідчення Божого життя в нас, яке дозволяє нам бачити себе і навколишню реальність ніби очима Бога.

Св. Тома Аквінський говорить, що віра наближає нас до Божого пізнання. Тому що через участь у Божому житті  ми починаємо бачити і оцінювати все ніби Його очима.
Участь в Божому житті за допомогою віри призводить до того, що ми стаємо новою людиною, отримуємо нове розуміння дійсності, нове сприйняття як Бога, так і минущої навколишньої реальності.
Через віру ми починаємо розпізнавати в земній реальності першопричинні дії – дії Бога.
Ми помічаємо Його присутність і діяльність як в нас самих, так і у світі природи та історії.
Ми помічаємо, що Він є автором і творцем усього;  що те, що ми здатні пізнати чисто в людських і світських категоріях - це неповна дійсність, це розглядання лише поверхні, лише другорядних причин, якими послуговується Бог.
 
пропозиції для ділення:
 
- чи ставив я собі запитання "Що таке віра?"; яка була моя відповідь?
- чим віруюча людина відрізняється від невіруючої?
- наскільки помічаю в щоденності, що Бог є автором і творцем усього?
 

 
 
2. Розпізнавати Присутність Бога
 
 
Віра може повністю змінити наш дотеперішній спосіб бачення, мислення, відчування і переживання. Віра змінює нашу ментальність, вказує нам завжди ставити Бога на першому місці.
Жити вірою – це вміти побачити Присутність, що кохає і постійно обдаровує нас.
Завдяки вірі Христос поступово стає світлом, яке просвітлює усе життя людини, просвітлює світ. Час – це Присутність, написана з великої літери – присутність Христа в нашому житті, особиста присутність Бога, який об’являє себе, як Той, Хто чогось від нас очікує.
Бог об’являє нам себе через свою волю. А чим є Його воля? Завжди добром, бо Бог є Любов’ю.
Кожна мить твого життя – це момент зустрічі з цією кохаючою тебе Присутністю. Хтось сказав, що час – це таїнство зустрічі людини з Богом. В цьому значенні, кожна мить – євангельський талант, тому що є Присутністю, яка до чогось закликає.
Господь з кожною миттю, буде вона легкою, чи важкою, пов’язує благодать.
Св. Павло говорить, що ми в Богові живемо, рухаємось і існуємо (пор. Ді 17, 28).
 
-    чи легко мені змінювати свій спосіб бачення релігійного життя?
-    яких змін я прагну у моєму житті? яких боюся, уникаю?
-    на які справи мені шкода витрачати час, а на які ні?
-    чи жалію я свій час для Бога? (молитва, зустріч у спільноті тощо...)
 

 
3. Таланти як шанс від Бога
 
   Пан, залишаючи одному зі слуг десять талантів, другому п’ять, третьому один і зобов’язуючи їх до праці, дав їм шанс. Слово “талант”, яке в часах Ісуса означало певну грошову вартість, тепер означає радше вартість інтелектуальну. Ми говоримо, що хтось є талантливим музикантом, математиком. Євангельське мислення – це ніби поворот на 180 градусів нашого світського, чисто людського мислення.  Христос, доручаючи тобі талант, обдаровує тебе довірою і очікує, що ти використаєш його належним чином. Якщо Він дав тобі якісь здібності, Йому небайдуже, що ти з ними зробиш. Якщо, однак, ти не отримав тих здібностей – це також талант. Талантом є не лише отримання чогось, але і відсутність чогось. У світлі віри талантом є, наприклад, здоров’я, яке маєш, але й те, що ти хворієш, це теж талант. Ісус задає тобі питання: що ти робиш з цим талантом? Бо змарнувати можна як здоров’я, так – ще більше – його відсутність. А проте все є даром – талант це дар. Коли в тебе проблеми вдома, коли в родині свари – це також твій талант і даний тобі Богом шанс. Що ти з ним робиш? Якщо занепадаєш духом і знеохочуєшся, то закопуєш його у землю. Людина віри не може не помічати глибшого сенсу власних переживань, причому вже саме шукання сенсу – це своєрідне обертання талантом. Якщо відчуваєш страх, наприклад, боїшся страждання, смерті, це теж твій шанс. Свята Тереза від Дитятка Ісуса мала велику відразу до павуків. Колись вона розповіла про те, як сильно мусила перемагати себе, аби обмітати павутину з ніши під сходами. Це дуже допомагало їй в дорозі до Господа. Це був покладений у її руки талант, з якого вона вміла одержати прибуток.
   Якщо певні ситуації викликають в тебе напруження, це означає, що в них криється наче присипаний золою діамант – твій талант. Що робиш з ним, як його використовуєш?
 
-       що  вважаю талантом?
-       якби мені запропонували участь в шоу "Україна має талант", які б здібності захотів продемонструвати?
-       які таланти у своєму житті закопав в землю?  чому?
-       з яких талантів зумів,  як св. Тереза від Дитятка Ісус, "одержати прибуток"?
 

 
4Невдачі – це безцінні скарби
 
Таланти поділяються на менш і більш цінні. Якщо щось у тебе виходить, вдалось тобі – це, напевно, талант, але якщо в тебе нічого не виходить – це більш дорогоцінний дар.
Невдачі – це дані тобі в житті безцінні скарби, власне невдачі.
Колись Бог спитає тебе,  як той євангельський пан, що повернувся з подорожі і зажадав обрахунку від своїх слуг, як ти використав свої життєві поразки, котрі Він давав тобі як шанс, як талант.
Часом їх так багато в твоєму житті – чи ти їх використовуєш?
Притча про таланти – це євангельський заклик до навернення. Ти повинен почати інакше дивитись на своє життя, повинен дивитись на нього очима віри. Тільки тоді помітиш, що усе твоє життя – це ніби комплекс прихованих шансів для безперестанної внутрішньої переміни. Пізнаєш, що все є благодаттю.
Бог, уділяючи важких благодатей, іноді наче втискає свій дар тобі у руки, а ти боронишся, не хочеш його прийняти. Тимчасом важкі благодаті – це найцінніші таланти твого життя.
Деколи їх так багато, бо Бог хоче, аби ти мав чим обертати.
 
- як ставишся  до людей-невдах?
- як сприймаєш власні невдачі?
- як невдачі допомагали тобі внутрішньо перемінитися?
 

 

5Віра - бачити спільно з Богом

Віра – це бачити спільно з Богом, а Господь абсолютно інакше дивиться на твоє життя. Якщо віриш, то ніби очима Ісуса дивишся на своє життя, на кожний свій день. Тільки тоді розпізнаєш постійний шанс навернення і освячення. Тоді почнеш розуміти також страждання, яке у світлі віри є хрестом, а отже, чимось, що – наскільки його приймаєш – тебе внутрішньо перемінює. 
Лише та людина, яка вірить, здатна бути вдячною за все. Ця вдячність виявлятиметься радістю на твоєму обличчі, радістю, бо все є талантом для обертання на добро.
Ці роздуми про таланти продовжують вчення св. Павла і відомий тезіс св. Августина: “Кохаючим Бога все служить на добро, навіть гріх”.
Отже, навіть падіння, яке є великим нещастям, що водночас ранить Ісуса, може бути шансом; в ньому теж прихований якийсь даний тобі талант, який можеш ужити. 
Потрібна лише твоя віра, твоє навернення до такої віри, щоб ти міг дивитись очима Ісуса. 
Він, дивлячись на твоє життя – може повне невдач, проблем, конфліктів – ніколи не засмучується. Він дивиться з радістю, бо сподівається, що все це принесе плоди, що ти цим скористаєшся, що будеш радісний і вдячний за все, чим Він тебе обдаровує.
“В тебе було сьогодні багато страждань” – сказала Мати Агнес тяжко хворій Терезі від Дитятка Ісуса. “Так, – відповіла та, – але я їх люблю… Люблю все, що мені дає Господь” (Жовтий зошит, 140).
 
- як часто нарікаєш  на  життя?  
- через що наставала переміна несприятливих обставин - через нарікання чи молитву, жертву?
- наскільки вдячність є для тебе одним з дієвих засобів для обертання зла на добро?
 

 
6. Лише та людина, яка вірить, здатна бути вдячною за все
 
Подібним чином дивилась на своє життя св. Бернадетта*, “Завіт” якої – надзвичайно промовисте свідчення вдячності за розпізнані дари:
За злидні, в яких жили мама і тато, за те, що в нас нічого не виходило, за занепад млина, за те, що я мусила пильнувати дітей, сторожувати при вівцях, за постійну втому…   дякую Тобі Ісусе.
Дякую Тобі, мій Боже, за прокурора і за комісара, за жандармів, за жорсткі слова отця Пейрамаля…
За дні, в які Ти приходила, Маріє, і за ті, в які не приходила, я ніколи не зможу віддячити Тобі, лише в раю. Але і за отриманого ляпаса, за глузування, за образи, за тих, що вважали мене схибнутою, за тих, що підозрювали мене в брехні, за тих, що звинувачували мене в бажанні нажитись на них… дякую Тобі, Мамо.
За орфографію, якій я ніколи не навчилась, за пам’ять, якої в мене ніколи не було, за мою неосвіченість і за мою дурість дякую Тобі.
Дякую Тобі, тому що, якби була б на землі більш неосвічена та нерозумна дитина, то Ти вибрала б її…
За те, що моя мама померла так далеко, за біль, який відчула, коли мій батько замість того, щоб обійняти свою маленьку Бернадетту, назвав мене “сестро Марі-Бернар”… дякую Тобі, Ісусе.
Дякую Тобі за те серце, яке Ти мені дав, таке делікатне і вразливе, і яке переповнив гіркотою…
За те, що мати Жозефіна оголосила, що я ні на що не придатна, дякую…, за сарказм настоятельки, її жорсткий голос, її несправедливість, її іронію, і за хліб приниження… дякую.
За те, що була такою, що мати Тереза могла про мене сказати: “Ніколи ані трохи не поступайтесь їй”…
Дякую за те, що була так привілейована щодо вказування на мої вади, що інші сестри говорили: “Як добре, що я не Бернадетта”.
Дякую, що була Бернадеттою, якій погрожували ув’язненням, тому що бачила Тебе, Мати…, цією Бернадеттою, такою нікчемною і марною, що бачачи її, люди говорили: “То це вона?” Бернадеттою, яку оглядали, як рідкісну тварину.
За це нещасне тіло, яке Ти мені дав, за його гниття, за цю хворобу, пекучу, мов вогонь та дим, за мої спорохнявілі кістки, за потіння і за гарячку, за тупий і гострий біль… дякую Тобі, мій Боже.
І за цю душу, яку мені дав, за пустелю внутрішньої сухості, за Твої ночі і Твої блискавиці, за Твоє мовчання і Твій грім, за усе. За Тебе – і коли був присутній, і коли – ні… дякую Тобі, Ісусе.
 
 
- що переважає у моїх відносинах з ближнім -  позиція вдячності чи  позиція  вимогливості і претензій?
- як використовую можливість бути вдячним у родині:  чи пам'ятаю про річниці весілля, родинні свята, тощо...?
- наскільки вдячність сприймаю  як джерело чуйності і делікатності один до одного?
- наскільки поєдную зовнішні прояви вдячності з духовними? (молитва, Євхаристія...)
- як дякую Богові? 
- як надихає мене приклад св. Бернадети?
 
 
*     Бернадета Субіру — бідна пастушка, якій у 1868 році 18 разів об’являлася Богородиця у гроті Масаб’єль поблизу Лурда. Матір Божа закликала до молитви і покути та назвала себе «Непорочним Зачаттям».  У 24 роки Бернадета  пішла в монастир і доглядала за хворими, поки не померла в 35 років від туберкульозу.Нині Лурд — всесвітньо відома святиня, де постійно відбуваються чудеса зцілення, а Бернадета Субіру — свята Католицької Церкви.
 

 
7. Віра як пригорнення до Христа
 
 
Пригорнення до Христа – це наша відповідь на Його повний любові погляд і на Його заклик. Ця відповідь буде завжди позначена рисою пригоди, але й ризику.
Ісус хоче, щоб притулився до Нього, не розпитуючи про деталі і усі наслідки твого вибору, не питаючи про майбутнє. Хоче, щоб ти, як Марія, сказав – “так”, виражаючи цим своє повне довірення.
Істота довірення Ісусу і притулення до Нього полягає, власне, у цій необізнаності, яка є темрявою і тому вимагає віри.
Пригорнення до Христа – це початок любові, яка буде здійснюватись через з’єднання нашої волі з волею Христа. Це початок особової комунії з Богом.
Наше притулення до Христа неможливе без відірвання від того, що може нас поневолювати. Апостоли, щоб піти за Христом, мусили залишити все. Вибір Христа як найвищої цінності також передбачає нашу згоду на те, щоб Він сам формував нас.
 
 
- наскільки можу беззастережно довіритись людині? які з цього наслідки?
- що заважає мені пригортатися до Христа?
- приклади життя яких святих, або моїх сучасників, що довірились Богу, надихають  мене? 
 

 
8. “Ніхто не може двом панам служити”
 
 
Цілковите пригорнення до Христа вимагає свободи серця, а отже, відвернення від мамони, яка нас поневолює. Євангеліє говорить: “Ніхто не може двом панам служити: бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або триматиметься одного, а того знехтує. Не можете Богові служити – і мамоні” (Мт 6, 24).
Так що ми не можемо притулитись до Христа та служити Йому, служачи водночас мамоні, хоча нам завжди загрожує спокуса піти на компроміс і поєднати те, що поєднати не можна.
Коли ти придивишся до того, про що під час молитви найчастіше думаєш, то побачиш, що для тебе є скарбом. “Бо де твій скарб, там буде і твоє серце” (Мт 6, 21). Твої розпорошення дозволяють тобі розпізнати, скільки в тобі прив’язаностей до мамони. Якщо багато, тоді не дивуйся, що тобі важко зосередитись на розарієвій молитві, під час адорації чи під час Євхаристії.
Первісно єврейський термін мамона означав якийсь скарб, тобто гроші або дорогоцінні речі покладені на депозит. Тоді він не мав негативного значення. Проте з перебігом часу відбулась еволюція сприймання цього терміну. Почали вважати, що коли помістити дорогоцінні речі у банкіра, чи у якоїсь довіреної особи, то можна розраховувати на цей скарб і покладати на нього надію. Мамона перетворювалась на об’єкт довір’я. А потім почали писати слово “мамона” з великої літери, і це вже означало  фальшивого пана і правителя. Відбулось тоді дивовижне переставлення – річ заволоділа людиною. Все, на що вона покладала надію, почало ставати для неї богом.
А на кого чи на що покладаєш надію ти? На що розраховуєш? Хто є твоїм Богом? Якщо ти покладаєш надію на фальшивого бога, мусиш зазнати гіркоти і розчарування, бо це пан, який рано чи пізно тебе підведе.
Проте це буде для тебе великою благодаттю – оскільки почне руйнуватись твоє довір’я до мамони.
 
 
- як часто користуюся компромісом? чому це роблю?
- чим вигідний компроміс? чим небезпечний?
- на кого або на що покладаю надію?
- які обставини руйнували моє довір’я до мамони?
 

 
9. Як виявити свою мамону?
 
Що може бути тією мамоною, яка зневолює твоє серце? – Нею можуть бути як матеріальні блага, так і духовні, наприклад, прив’язаність до грошей, прив’язаність до своїх дітей, до роботи, а отже, до того, що створюєш, над чим працюєш,  а навіть прив’язаність до власної досконалості. Усі ці прив’язаності спричиняють твоє поневолення, приносять тобі рабство. Людина повинна прив’язуватись лише до однієї-єдиної дійсності – до волі Бога. Кожне поневолення замикає тебе на Бога і зменшує твою віру.
Як виявити свою мамону? – Напруженість, стрес, занепокоєння, квапливість, смуток - це ознаки того, що ти служиш якомусь різновиду мамони. Мамона систематично нищить людину. Вона не лише затримує тебе у твоєму прямуванні до Христа і притуленні до Нього, але також руйнує твоє здоров’я і твою психіку.
Явним проявом прив’язаностей є також твій смуток в ситуаціях, коли Бог щось в тебе забирає. Він же забиратиме те, чим ти поневолений, а отже, все, що є твоїм найбільшим ворогом, що призводить до того, що твоє серце не є вільним для Господа.
На молитві, коли стоїш перед Господом, показуй Йому свої руки, не лише пусті, але й брудні, заплямовані прив’язаністю до мамони, і проси, щоб Він змилостився.
Вірити – це означає бачити і розуміти сенс свого життя крізь призму Євангелія: найважливішим є Бог. Твоє життя має бути спрямоване на Нього, на пошуки та будування, передусім, Його царства з вірою, що все інше тобі додасться (див. Мт 6, 33). Бог хотів би обдарувати усією своєю любов’ю кожну людину. Однак може обдаровувати лише відповідно відкритості, на міру згоди на позбавлення прив’язаностей, щоб виникло місце для Нього. Це віра робить в нас пустку і порожнечу для Бога.
 
- до чого більше схиляє мене серце - до Бога чи мамони?
- як досвідчував нищення свого життя мамоною?
- наскільки задумуюсь про вічне життя? який "капітал" збираю для нього?
 

 
10. Божа воля і наша воля (1)
 
Внутрішнє життя відбувається в постійному напруженні між волею Бога і волею людини. Це напруження випливає з факту, що ми постійно обертаємось довкола власної волі, довкола того, що зручно для нас. Людина противиться перекресленню її прагнень. Противиться або свідомо, відмовляючись підкоритись Його волі, або це підсвідомий процес, який часто приймає форму захисного механізму раціоналізації.
Захисний механізм раціоналізації полягає у підсвідомому приписуванні своїй діяльності мотивів, які нас влаштовують, при одночасному відкиненні мотивів фактичних. Висловлюючись повсякденною мовою, ми сказали б, що під те, що ми робимо для реалізації власних задумів, ми підводимо певну теорію, яка нас виправдовує і заспокоює.
Класичним прикладом, який  ілюструє таку захисну систему, є ситуація, коли мати захищає свого сина перед невісткою. Мати буде  впевнена, що керується виключно любов’ю. Власницька любов залишається прихованою за підсвідомим захисним механізмом і вигаданою теорією, що виправдовує таку поставу. Переконати її в тому, що в своєму синові вона любить себе саму, що розбиває подружжя, що повинна відступитись, а навіть стати на боці невістки, майже неможливо.
Захисний механізм раціоналізації є такою міцною і важкою для роззброєння “фортецею” передусім тому, що він підсвідомий. Як же часто кожний з нас вигадує собі якусь теорію, що виправдовує неналежну поведінку. Говоримо – адже я мушу відпочити, не можу цим зайнятись, адже маю на це право, адже мене скривдили, мушу захищатись і т.ін. Ти можеш навіть дуже присвячуватись так званій любові, апостольству, шляхетним інтересам, а у витоків цього всього може лежати укритий і підсвідомий егоїзм.
Це егоїзм зумовлює, що наше внутрішнє життя точиться в постійному напруженні між нашою волею і волею Бога. Якщо життя вірою означає притулення до Христа та Його волі, то в цьому контексті належить підкреслити, що шукання власної волі є чимось найгіршим. Воно – джерело зла та гріха, джерело нашого нещастя і поневолення.
 
- яка моя реакція, коли бачу захисний механізм у інших людей?
- чи задумуюсь, аналізую - а як я поводжуся у подібних ситуаціях?
- наскільки важко відмовитися від того, що зручне для мене?
- яким чином вдавалося це зробити?
 

 

11Божа воля і наша воля (2)

Притулення до Христа і Його волі означає, що, коли Його воля не відповідає нашій, ми погоджуємось, щоб Він зірвав наші плани, щоб перекреслив їх. Події з життя святих демонструють нам таке Боже перекреслювання людських планів, щоб воля людини могла з’єднуватись з волею Бога.
Св. Тереза Авільська їхала до Севільї, де планувала заснувати новий монастир. Сховавшись в  фургоні, вони почувались мали надію, що доїдуть до місця так, що їх ніхто не побачить, бо не хотіли бути об’єктом сенсації чи видовища.
Був день Зіслання Святого Духа. Сестри виїхали вдосвіта. Незабаром виявилось, що, аби доїхати до  церкви, треба переїхати через міст. Однак в цей ранішній час міст був закритий, а охорона при брамі повідомила, що ключ у бургомістра. Той  ще спав і наказав себе не турбувати. Тимчасом зійшло сонце і стало спекотно. Довкола фургону почали збиратись люди. Деякі навіть силкувались зазирнути у середину. Нарешті, по двох годинах чекання, принесли ключа і відімкнули браму. Фургон зрушив з місця, але виявилось, що він занадто широкий, щоб проїхати крізь браму моста.
Минали наступні години. – А св. Тереза так прагнула бути у свято Зіслання Святого Духа на ранній Службі і так важливо було для неї, аби сестри проїхали ніким непомічені. Коли, врешті, частини, що стирчали, відпилили і сестри доїхали до церкви, їх знову спіткала несподіванка. Виявилось, що саме в цій церкві П’ятидесятниця – патрональне свято, і в храмі і перед ним зібралось повно людей. Це вже було занадто. Свята Тереза зазначає, що навіть ладна була не піти на св. Месу. На щастя, о. Хуліан наказав сестрам, щоб, незважаючи на натовп, пішли на св. Месу. Так що вони вийшли зі своєї безпечної схованки і почали просуватись через переповнену людьми церкву. Тереза визнає, що це був один з найгірших моментів її життя. Цим, одним з найгірших моментів, Святий Дух обдарував її у своє свято.
На цьому труднощі не скінчились. Після св. Меси сестри мусили знову пройти через юрбу, що кричала та товклась, а після виходу виявилось, що з-за великої спеки коні відмовлялись тягти фургон. Решту дня сестри провели під мостом  Нічого з їхніх планів не здійснилось.
Святий Дух може зійти на людину з благодаттю, яка зірве всі її плани. В такому поводженні з Терезою в день Зіслання Святого Духа була Його велика любов до неї. Вона собі так досконало все уклала і запланувала, а Він ці плани  перекреслив, бо вони не відповідали Його волі. В усьому цьому, однак, важливе те, що сталась суттєва річ – Святий Дух “зійшов” на Терезу і решту сестер, бо вони прийняли Його діяння: скоряючись Божій волі, більш притулились до Христа. Святий Дух, цей великий будівничий нашої віри, вчинив їх більш вбогими, щоб вони змогли прийняти силу Того, Кого в Літургії Церкви називають “Отцем вбогих”.
 
- найгірші події мого життя: чи була там присутність Бога?
- що Господь хотів  сказати через перекреслення моїх планів?
- яким чином підкоряюся  Божій волі?
 

 
12. Віра як спирання на Христі і довірення себе Йому
 
Людина схильна шукати безпеки, шукати підтримки.  Вона націлена на те, щоб мати якусь систему гарантій, на щось розраховувати, чомусь або комусь довіритися. Почуття безпеки – це головна, найбільш елементарна потреба людської психіки.  Її відсутність породжує страх.
Можна говорити про спирання на щось і почуття безпеки в матеріальному сенсі – коли розраховуємо на те, що маємо, наприклад, на гроші, здібності, уміння. Можна також зміцнювати своє почуття безпеки в особовому сенсі – коли розраховуємо на контакти і міжособистісні взаємини.
Почуття безпеки в матеріальному сенсі часто пов’язано з нашим спрямуванням на майбутнє. Людина намагається передбачити, що буде в майбутньому, навіть пробує роздивитись його деталі і намагається до усього приготуватись, щоб не бути захопленою зненацька. Хоче таким чином ніби запанувати над майбутнім, шукаючи в цьому опори та почуття безпеки.
В нашому житті  пошук почуття безпеки присутній постійно. Проте, усі людські системи безпеки недосконалі, оскільки спираються виключно на наших планах, чи розрахунках; тому підводять, і настає криза. Якщо довіряєш собі, своїм здібностям, тим речам, які маєш, або людям, з якими пов’язаний, то рано чи пізно мусиш розчаруватись.
Щоб наша віра була спиранням на Христі і довіренням Йому, мусимо визнати, що лише Він – наша справжня гарантія. Цілковите довірення Христу, яке плине з віри в Його слово, це єдина слушна відповідь на Його безмірну любов до нас.
 
1. З поданого виберіть варіанти відповідей, в яких ви знаходили або вважаєте, що можна знайти,  почуття безпеки:
- багато грошей;
- багато впливових знайомих;
- життя в іншій країні (більш заможній і без війни);
- сім'я;
- довірення Христу.
2. Наскільки довірення Христу видається чимось досить абстрактним, на противагу іншим варіантам, які є конкретними?

 

3. Як молитва, свідчення інших людей допомагають шукати і знаходити безпеку у Господі? 
 

 
13. Бог – єдина опора
 
Вірити – це не опиратись ні на що, окрім Бога. Ми не можемо опиратись на жодному з Його дарів – тільки на Ньому самому, на Його нескінченній силі і нескінченній любові.
Зворушлива сцена  на подвір’ї святині, коли Ісус спостерігав за людьми, що кидали свої пожертвування до скарбони. Якась вдова вкинула дві дрібні монетки, а Господь сказав: “ота вбога вдовиця вкинула більше від усіх, все, що мала, вкинула” (пор. Мк 12, 43-44). Ми можемо захоплюватись її вчинком: вона віддала все, тоді як багаті давали  з того, що мали надмір. Але недостатньо бачити лише сам жест. Треба підкреслити, що вона, віддаючи усе, “прирекла” себе на смерть. Вона власноручно нанесла удар по своїй системі матеріальної безпеки. – Звідси здивування самого Бога, висловлене за допомогою урочистої формули: “Істинно кажу вам, вона ж з убозтва свого все, що мала, вкинула, – увесь свій прожиток”. Вражаюча віра цієї жінки!
Людині, яка позбавлена усього, усієї системи забезпечень, залишаються дві речі: або розпач, або цілковите довірення Богові, яке плине з віри. Саме такою мусила бути віра вдови. Для неї Бог мав бути усім, мав бути її єдиною опорою. Наші системи забезпечень може ламати Бог, але також ми можемо робити це самі. Тоді має місце активне очищення нас від поневолень. Так було у випадку євангельської вдови – вона сама все віддала.
Подібне довірення було у вдови з Сарепти, яка зустріла Іллю (див. 1 Цар 17, 8-16). У вдови була мала дитина, а в її країні царював голод. Увесь її запас їжи складався з жмені борошна і  краплі олії. І в такій ситуації Ілля каже до неї: “Приготуй мені коржика”. Слова вдови, що це останнє борошно, нічого не міняють. Ілля повторює своє прохання: “Приготуй для мене”. Жінка відповідає: “Гаразд, зроблю те, про що просиш, а потім помремо – я та моя дитина”. Це була дійсно згода на смерть, оскільки ні на що вже не можна було розраховувати. Це Бог через Іллю забрав у вдови ті залишки поживи, які ще давали їй певне почуття безпеки. Тепер вже не було нічого.
Що Бог робить з такими людьми? Біблія говорить, що потім  борошна почало прибувати, так що, незважаючи на готування їжі, його постійно вистачало, так само було з олією. Вдова та її дитина не вмерли. Бог не може залишити людину, яка, повністю довіряючись Йому, сама очищується від мамони і відтинає систему забезпечень, яка нищить її віру. Бог дивиться з захопленням на чудо людської віри, особливо тієї щирої, дитячої, проявом якої є віддання усього. Людина такої віри здатна сказати: “Боже, якщо така Твоя воля, я ладен навіть вмерти, бо вірю, що Ти мене любиш”. Така глибока віра народжує святих.
 
-       коли  захоплююсь благородними вчинками інших людей - чи готовий і я вчинити так само?
-       що перешкоджає мені перейти від захоплення до конкретних дій?
-       як розпізнаю (конкретно для своєї життєвої ситуації) як "очищуватися від мамони і відтинати систему забезпечень"?
-       наскільки розумію, що своїми власними зусиллями не зможу повністю довіритись Богові?
-       чи шукаю поради і допомоги у священика (духовного керівника)?
 

 
 

 

Причіплений файлРозмір
_н_13.doc86.5 КБ
Ваш голос: Немає Оцінено (4890 оцінювань)