---

 

 

37.   Ти отримав скарб і надзвичайний дар, який не можеш тримати тільки для себе, бо це те саме, що закопати його в землю. Ти маєш цей безцінний скарб передавати іншим, маєш ним ділитися з іншими. Ти маєш свідчити про той дар, яким тебе обдаровано, що ти зрозумів, що полюбив, і про те, що здійснив у тобі Святий Дух. Чим більше ти будеш слухняний Святому Духові, тим більше Він відтворюватиме в тобі образ Христа, і, поглиблюючи у твоєму серці любов до Церкви, допоможе зберегти вірність своєму апостольському покликанню. (пор. РпВ, с. 139)

 

- які цінності ви отримали від родин, в яких виросли? які з них пов’язані з християнським життям? 

- як стараєтеся прищеплювати їх своїм дітям? як вони їх сприймають?

 

 

---

 

 

 

 

32.   Через миропомазання ти ще сильніше пов'язуєшся із Церквою. Приймаючи це таїнство, ти входиш у близький духовний зв'язок з єпископом, який його здійснює, беручи таким чином участь у надприродному материнстві Церкви. Тоді він стає для тебе винят­ковим каналом благодати й дарів Святого Духа, «народжує тебе» для повноти християнського життя. Літургійні тексти говорять про духовну печать, яку витискається на душі миропомазаного, що передає тісний і досконалий зв'язок з Христом та Церквою. Входження помазаного в духовний контакт із єпископом зобов'язує полюбити Церкву. Ти повинен полюбити Церкву так, як Ісус, який «видав себе за неї» (Еф 5, 25). Полюбити, як Христос, — це полюбити настільки, щоб бути згодним навіть віддати своє життя за неї.

Унаслідок загальної секуляризації ми не маємо надприродного бачення Церкви. У Символі віри ми визнаємо: «Вірую у соборну Церкву». Це визнання означає таку позицію: з довірою віддаю себе Церкві, так, ніби віддав себе самому Христові, бо ввіряючись Церкві, довіряєш себе Христові. Покладаючись на Церкву, ти покладаєшся на Христа, бо Церква є Його Містичним Тілом.(пор. РпВ, с. 136)

 

- як часто в нашій сім’ї згадуємо про нашого правлячого єпископа? наскільки почуваємося з ним з’єднані?

- які тривалі наслідки спілкувань з єпископом для нашої родини?

- що найбільш укріплює нашу сім’ю в єдності з Вселенською Церквою?   

 

---

31.     У житті апостолів виразно видно етапи їх наближення до Бога. Спершу в їхньому житті була галилейська весна — радісна й повна мрій. Тільки пізніше на обрії з'являються чорні хмари, виникають конфлікти з фарисеями, народжується страх перед ними — перші проблиски очищення й перші випробування віри в їхньому житті. Це тоді Тома, свідок недавніх спроб каменувати й схопити Ісуса, скаже з виразною покірністю долі, майже з розпачем: «Ходімо й ми з Ним, щоб разом умерти» (Йн 11, 16). Це вже не ті апостоли-переможці галилейської весни. Тепер вони вже бояться, бо наростає конфлікт з елітою народу, зі силою, якою в ті часи були фарисеї і садукеї.

Повне пониження і повне випробування віри настане в годину Христових страждань. Страсна п'ятниця, день страждань Ісуса, якими Він відкупляє світ, стає для апостолів ніччю повного очи­щення. Все для них тоді загинуло, все пропало. Немає Царства, Ісус програв, тепер уже нічого не буде, немає на що чекати, зали­шився відчай.

Хтось колись сказав: «Якщо ти ніколи не впадав у розпач, то ти нічого насправді не знаєш». Апостоли у Велику п'ятницю мали таке випробування розпачем. Вони, фарисеї духом, виявилися ціл­ком позбавлені усього. Після Воскресения ця ніч ще буде освітлена явленнями воскреслого Ісуса. Вони побачать, що Він живий, що Він серед них. Але це вже буде зовсім інша присутність, яка не дає відчуття безпеки і стабільності. Це вже не колишній Христос — Людина. Тепер Він інший, прославлений і ніби неземний, який проходить крізь зачинені двері, так що іноді апостоли мають сумнів, чи це справді їхній Учитель. (пор. РпВ, с. 134)

 

- якою була наша «весна» перших подружніх місяців?

- які ситуації можемо назвати «нашою родинною страсною п’ятницею»?

- наскільки реальнішим став для нас Христос після тих переживань?  

 

---

 

30.     Заможний юнак, який так пристрасно розпитував Ісуса, що має робити, аби мати вічне життя, врешті, відмовився йти за Ісусом. У душі Петра могло зродитися певне почуття вищості й вдоволення — ось цей не пішов за Господом, а ми справді залишили все. І цього не можна заперечити. Петро й справді залишив сім'ю, залишив свою роботу. Так само було й з Йоаном та Яковом. З Євангелія нам відомо, що вони залишили свого батька Заведея, який, мабуть, мав якусь рибальську артіль, бо наймав робітників і був, очевидно, заможним. Вони теж залишили родину, працю, забез­печеність; залишили усе, щоб піти за Христом. Але, як це часто буває, людина в одноразовому акті готова віддати Господеві все, а потім — знову готова все собі привласнити. Апостоли, наприклад, Йоан та Яків, які залишили все для Ісуса, пізніше теж стали такими самовпевненими. У них склалася чітко окреслена картина земного царства Ізраїля, в якому вони хотіли б зробити кар'єру. Ба більше, здається, вони відчувають навіть заздрість до Петра, якого виділив Господь.

Можна залишити все й піти за Господом, а потім почувати себе кимось значним, кращим за інших, тобто прийняти отруту фарисейства. Так сталося й з апостолами. Проте, ми бачимо, що доки в них стільки фарисейства, доки так багато собі привласнюють, Святий Дух не може на них зійти. Хоча було б найпростіше, коли б із самого початку Дух Утішитель, який освячує й випрямляє стежки в людських душах, який є світлом, зійшов і вияснив усе вчення Христа. Однак Святий Дух не зійде на людину багату духом, про яку Ісус скаже: «Горе ж вам, багатим» (Лк 6, 24). Він не може зійти на людину самовпевнену багату духом, бо така людина закрита для Його сили, для сили Отця вбогих. (пор. РпВ, с. 133н)

 

- в наслідок чого розвивається наша духовна самовпевненість? які її прояви?

- як стараємось зберегти духа Євангельської убогості - в наших відносинах та у способі виховання дітей? 

 

---

29.   Під час Тайної Вечері Ісус сказав апостолам: «Багато ще я маю вам повідати, та не перенесли б ви нині. То ж коли зійде той, Дух істини, Він і наведе вас на всю правду...» (Йн16,12н). Напередодні смерти Ісуса апостоли ще не були здатні прийняти Його вчення у всій повноті, бо не зійшов ще на них Святий Дух. Чому ж Святий Дух не зійшов на апостолів відразу, із самого початку коли вони зустріли Ісуса й пішли за Ним? Адже тоді вони до кінця зрозуміли б Його вчення. Тим часом вони ввесь час небагато розуміли з того, що говорив їм Ісус. Та Святий Дух тоді ще не міг на них зійти, бо вони ще не мали потрібної готовості, ще не були понижені, в них не було справжнього смирення, справжньої віри — віри, яка є безпорадністю і всього очікує від Бога. (пор. РпВ, с. 133)

 

- про що ми не розмовляли з собою на початку нашого подружнього життя – а тепер розмовляємо?

- як розвивається відкритість спілкування в нашій сім’ї? яка роль у цьому віри, Божої благодаті? 

 

---

28.     Правочинність таїнства ще не означає його плідності для того, хто його приймає. Таїнство може бути дійсним, а попри те, людина не тільки не отримує пов'язаної з ним благодаті, а що гірше, може виявитися винною в негідному прийнятті таїнства. Апостол Павло, говорячи про Євхаристію, застерігає: «Хто буде їсти хліб або пити чашу Господню недостойно, буде винний за тіло і кров Господню» (1 Кор. 11, 27). Таїнства дають благодать тільки тим, хто не чинить їм опору. Святий Дух потребує твоєї відкритості, твоєї внутрішньої готовності. Він стоїть біля дверей і стукає, але не ввійде непрошеним. І ти можеш або зачинитися перед Ним, або в вірі й смиренні відчинити Йому навстіж двері свого серця.

Таїнство Миропомазання, прийняте в стані смертного гріха чи без віри, є дійсним, але безплідним. Коли ж у людини виникне відповідна налаштованість, воно може ожити. Якщо ти прийняв це таїнство з малою вірою, не усвідомлюючи його незвичайності — сходження на тебе Святого Духа, то тепер завдяки зростанню в тобі внутрішньої готовості можеш це виправити. Благодать цього таїнства має оживати й зростати в тобі впродовж усього життя — аж до того моменту, коли ти досягнеш повного єднання з Ісусом у Святому Дусі. (пор. РпВ, с. 132н)

 

- які з прийнятих в нашій сім’ї Таїнств недооцінюємо, у невеликій мірі використовуємо пов’язані з ними благодаті? що можна би зробити для того, щоб їх «оживити»?

- які поради, що виникають з мого досвіду, хочу дати своїм дітям – щоб вони краще відкрилися на Божий дар даний у Таїнствах Церкви?  

 

---

27.   Перед самим прийняттям таїнства миропомазання, в момент підтвердження обітниць хрещення, Церква запитує тебе: «Чи віруєш у Святого Духа, Господа Животворящого, якого маєш сьогодні отримати у таїнстві миропомазання, так, як апостоли отримали Його в день П'ятидесятниці?»

Щоб сьогодні ще раз відповісти на це запи­тання, маєш стати у правді перед Богом (запитання подальшого тексту сприйміть як запитання для ділення):

- Чи ти не маєш піддати сумніву свою віру, дивлячись на своє життя в дусі смирення, яке є перебуванням у правді?

- Як мало мусить бути в тобі віри, якщо ти не живеш благодаттю хрещення й миропомазання. Адже ти прийняв повноту дару Святого Духа, та чи багато змінилося у твоєму житті?

- Якщо тебе хрестили дитиною, то ти не усвідомив тієї великої зміни, що тоді відбулася, не розумів, що відбувається твоє нове народження. Обітницю хрещення складали тоді за тебе батьки і хресні. Але пізніше, коли під час Миропомазання ти відновлював ті обітниці, чи ти вимовляв їх, уповні усвідомлюючи, що вибираєш Христа, що хочеш Йому цілковито належати?

- Намагаючись стояти в правді, часто запитуй себе: «Що я зробив з дарами Духа Святого, що зробив зі самим Святим Духом, якого одержав, як невимовний дар?»  (пор. РпВ, с. 132)  

 

---

26.   Шлях до зрілості віри не є регулярним рухом, що йде по прямій лінії. Переважно він позначений численними злетами й падіннями. Щоб досягти зрілосте віри, тобі не раз доведеться визнати помилки, яких ти припустився через власну незрілість. Віра зможе зростати в тобі тільки тоді, коли та станеш смиренним. Зростання в смиренні, яке є істиною, дасть тобі можливість чимраз повніше відкриватися для благодаті миропомазання й зростати в ній.

Після прийняття миропомазання ти можеш, наприклад, вважати, що у твоєму релігійному житті щось завершилося, що певний етап уже позаду, хоча насправді це лише початок твого шляху до повноти життя вірою. Це таїнство вимагає твоєї співпраці. Воно започатковує у твоєму житті щось украй важливе, розпочинає новий процес твоєї співпраці зі Святим Духом, який прийшов і чекає, коли завдяки зростанню смирення й віри твоє серце вповні відкриється для Його сходження.  (пор. РпВ, с. 131)

 

- які етапи, які “злети і які падіння” найбільш сформували нашу родину, як домашню Церкву?

- як єднаємо наше “зростання у смиренності” з родинними обов’язками турботи один про одного?

 

---

25.     Благодать таїнства не діє автоматично. Миропомазання не виправляє вад характеру, не усуває недоліків темпераменту, не замінює твого особистого зусилля. І після його прийняття ти можеш бути нікчемним, боязким, літеплим у вірі, рабом людської думки. Дарована нам у таїнстві миропомазання сила Святого Духа спершу лише пропонується тобі, щоб ти міг через віру вільно прийняти її. Можеш відмовитися прийняти цю благодать, можеш знехтувати її. Святий Дух приходить до людини дуже лагідно, ненав'язливо, у тиші серця, що очікує на Його сходження. Він прийде лише тоді, коли чекатимеш на Нього, коли станеш прислухатися до кожного Його слова й хотітимеш, щоб Він діяв у твоєму житті. Він приходитиме до тебе відповідно до того, як зростатиме у твоєму серці прагнення Його присутносте та діяння. (пор. РпВ, с. 131)

 

- якими конкретними заходами нашого родинного життя розвиваємо прийняте нами Таїнство Миропомазання?

- що допомагає нам, а що заважає, щоб підхоплювати ненав’язливі натхнення Святого Духа?

- яке значення має у нас вдома “тиша заради Господа”? 

 

---

24.     Особливо важливим видом очищення, через яке Святий Дух готує нас до свого «сходження», є позбавлення нас фальшивого уявлення про себе й звільнення від омани. Святий Йоан у своєму Євангелії передає нам Христову обітницю: коли прийде Утішитель — Святий Дух, Він переконає світ у гріховності (див. Йн 16, 8). Отже, одна з функцій Святого Духа, що сходить на нас у таїнстві Миропо­мазання, — переконати нас у тому, що ми грішні, тобто обдарувати нас благодаттю смирення. Це основна благодать Святого Духа. Завдяки їй пізнаємо, ким ми є насправді, переконуємося, що є грішниками й маловірами.

Якщо ти впевнений у собі, якщо ти ще досі не побачив власної гріховности, якщо сам усьому даєш раду, то фактично ти не потре­буєш Святого Духа. Самовпевненість і відсутність смирення зачи­няють двері для сходження Його у твоє серце. Якщо не відчуваєш себе грішником, то і не прагнутимеш спасенної дії Святого Духа у своєму житті, а тому не живеш благодаттю таїнства Миропо­мазання. Смирення і довіра, ці основні дари Святого Духа, щораз більше дозволяють нам відкриватися для Його сходження на нас і для прийняття Його самого як дару. (пор. РпВ, с. 130н)

 

- якісамовпевненість і відсутність смирення розрушують наші сімейні взаємини?

- як реагуємо, коли “зашкалює” грішність когось з нас? чи така ситуація спонукає мене відкривати для дій Святого Духа серце моє та тої людини?

- як Господь дбає, щоб у нас одночасно розвивалися смирення та довіра?  

---

23.   Часто ми не до кінця розуміємо дії Святого Духа. Він є Сила, Утішитель, Він — Любов Отця і Сина, але часто ми забуваємо, що це Святий Дух є головним Будівничим нашої святости. Саме Він здійснює увесь необхідний процес на шляху нашого поєднання з Богом, який охоплює як елементи привернення, так й очищення, тобто елементи нашого пониження. Це Святий Дух понижує нас, це Він робить нас убогими. Він, як сказано в літургії, є Отцем убогих, тобто тим, хто обдаровує.

Чи Святий Дух обдаровує нас для того, щоб вчинити багатшими, ніж були? Але це не має сенсу, оскільки в євангельському розумінні багатство є прокляттям. Те, чим Він нас обдаровує, — це пониження нас в усьому й перетворення на ще вбогіших, щоб ми більше відкривалися для Його сили і любови. Тільки тоді Він сам стане даром для нас, бо зможе зійти в цю пустку нашого пониження та наповнити її своєю безмежною силою й любов'ю. (пор. РпВ, с. 130)

 

- Святий Дух є головним Будівничим нашої сімейної єдності; яким чином ця істина допомагає мені переживати наші щоденні взаємини?

- коли ми переконалися, що багатство може стати прокляттям?

- на шляху яких очищень – Дух Святий збагачує нас?  

 

---

22.   Наша віра поглиблюється через оголення, через втрату всіх систем безпеки, усього, що дає нам відчуття сили, впевнености, значимости. Внаслідок оголення в нас вивільняється місце для віри, яка вимагає смирення. Позбавляючи тебе твоєї могутносте й сили, Бог наближає тебе до Себе, ставить тебе в правді й змушує щораз більше потребувати Його — а це особлива благодать.

Святий Іван від Хреста сказав, що Бог найбільше любить душу тоді, коли оголюєїї, бо тільки тоді людина може досягти повноти віри. Коли ти не спираєшся на жодну зі систем захисту, тоді Бог може змусити тебе шукати опори тільки в Ньому — єдиній скелі твого спасіння. Благодать оголення— це особливий дар Святого Духа, який перед тим, як зійти на людину, позбавляє її усього. (пор. РпВ, с. 129н)

 

- які елементи нашої «сімейної системи оборони», на які спирається теперішнє та майбутнє нашої родини?

- які прояви оголень в нашій сім’ї? які – наслідки, зокрема для оживлення християнського духа?

- якою була б наша родина без такого діяння Святого Духа?

 

---

21.     Таїнство миропомазання тісно пов'язане з хрещенням і Євхарис­тією, тому що, як і вони, є таїнством християнської ініціації. Якщо завдяки хрещенню людина стає належною до спільноти Церкви, то миропомазання ще більше й повніше залучає її в Тіло Христове. Таїнство миропомазання посилює динамізм благодаті хрещення і дарує виняткову силу Святого Духа, зобов'язуючи нас бути свідками Христа, поширювати віру й захищати її (див. LG, 11). Разом з хрещенням і Євхаристією, таїнство миропомазання обумов­лює та поглиблює процес уподібнення віруючої людини до Христа.

У таїнстві миропомазання ми отримуємо благодать П’ятидесятниці — повноту Святого Духа. В літургійних текстах Церква порів­нює благодать цього таїнства з тими незвичайними дарами, які було дано апостолам у день П’ятидесятниці. Миропомазання — це урочисте «сходження» на охрещених Святого Духа, який прагне, аби дозріло те, що вже раз і назавжди здійснив Він у хрещенні. Особливий плід цього таїнства — це дар зрілої віри, що його дає нам Святий Дух. (пор. РпВ, с. 129)

 

- як часто згадую про своє Миропомазання?

- як у сім’ї вже тепер готуємо дітей до прийняття цього Таїнства/нагадуємо їм, що їхня поведінка повинна відповідати отриманій у ньому благодаті?

- які признаки дозрілості/недозрілості віри в нашій сім’ї?

 

---

20.     Тією присутністю Христа, що зростає в тобі, ти маєш ділитися з іншими. Через хрещення ти покликаний ділитися з іншим тим, чим живеш. Через хрещення ти стаєш учасником служіння Христа Пророка. Ти покликаний до апостольства і євангелізації. Святий Петро пов'язував священство вірних з обов'язком бути апостолом і поширювати Євангеліє: Ви є «царським священством», щоб звістувати всюди любов Того, Хто вас покликав з темряви у дивне своє світло (див. 1 Пт 2, 9).

Святіший Отець у проповіді, виголошеній 29 січня 1979 року в Мексиці, сказав: «Таїнство хрещення і миропомазання зобов'язує усіх вірних публічно визнавати віру, яку отримали від Бога за посе­редництвом Церкви. Вони повинні поширювати й захищати її як правдиві свідки Христові, тому що є покликані до євангелізації — основного обов'язку всіх членів народу Божого». Одначе мусиш пам'ятати, що ефективність твоєї апостольської діяльності безпосе­редньо залежить від глибини твого внутрішнього, молитовного жит­тя і від повноти віддання себе Христові Первосвященикові на взірець Діви Марії, цілковите віддання якої Богові стало джерелом її духов­ного материнства стосовно душ. Хрещення, яке народжує тебе для віри, кличе також і тебе до такого материнства. (пор. РпВ, с. 128)

 

- як наша сім’я приєднується до справи "євангелізації - основного обов’язку" охрещених? як її розумію?

- яким чином цей обов’язок оживлює мій особистий контакт з Ісусом?

- наскільки наша/моя любов до Марії, Яку звуть Зіркою Нової Євангелізації, веде нас до духовного материнства стосовно душ?  

 

---

19.     Загальне священство вірних, що походить із Хрещення, найбільше виявляється у Євхаристійній жертві. Священик, служачи Божес­твенну Літургію, постає перед нами не тільки як Христос Перво­священик, а й представник вірних, які разом з ним і за його посеред­ництвом складають жертву Христову, жертвуючи Богові також самих себе. Про це виразно говорить II Ватиканський собор: завдяки хрещенню вірні «співдіють у євхаристійному приношенні та вико­нують його в прийманні святих Тайн, в молитві і благодаренні, в свідченні святого життя, у відреченні та творчій любові». Вони «через відродження та помазанні Святим Духом, освячуються в духовну обитель і святе священство, щоб усіма ділами людини-християнина приносити духовні жертви» (LG 10).У Святій Літургії охрещений досягає особливого уподібнення до Ісуса Христа, бо не тільки бере участь у жертвуванні, а й одночасно сам стає жертовним даром.

Загальне священства вірних пов'язане з по­кликанням віддати Богові все, з покликанням до святости. Твоя Служба Божа, яку ти здійснюєш у межах загальногосвященства вірних, буде належною лише тоді, коли ти справді до кінця віддаси себе Христові, а через Нього вповні віддаси себе Отцеві. У священстві вірних ти маєш усе більше ставати вкоріненим у Христа. Через єднання з Христом маєш стати цілковитим даром для Отця, не залишаючи нічого для себе, бо тільки тоді Він зможе вповні віддатися тобі і наповнити тебе Собою. (пор. РпВ, с. 127н)

 

- наскільки звертаємо увагу дітям (і собі), що Свята Меса це Жертва Христа і наша? з чим ідемо на Божу Службу?

- чи дійсно спосіб, як переживаємо в нашій сім’ї час Святої Літургії достатній для того, щоб Бог оновлював нашу взаємну любов? що варто виправити?  

 

---

18.     Чим більше зіпсутості й свавілля бачив довкола себе Франциск, тим більше прагнув уподібнитися до Христа чистого, покірного, вбогого. Це він, Франциск,винний у тому, що світ такий поганий, тому він, хоче рішуче навернутися - історія визнала його рацію. Коли ж Франциск навернувся, коли став таким «прозорим» для Бога, що в ньому могло віддзеркалитися обличчя Христа, Європа стала підводитися з руїни. Здійснився сон Інокен­тія III, який бачив, як подібна на Франциска постать підтримувала розхитані стіни Латеранської Базиліки, яку називають «матір'ю й главою всіх церков» (символом усієї Церкви), - і врятувала її.

Силою святості Франциска, Христос підніс свою Церкву зі «смерті» віри. Світ збагатився його святістю не стільки завдяки тому, що одна людина незвично й героїчним чином реалізувала дух Євангелія, скільки за принципом системи сполучених посудин, адже його святість впливала на людей, з якими він ніколи не стикався. Світло віри дозволяє тобі пізнати, що через хрещення ти належиш до Христового Тіла, що ти належиш до системи сполучених посудин цього Тіла, яке так сильно потребує навернених і святих, яке так потребує твого навернення, твоєї святості. Завдяки світлу віри ти пізнаєш, що зміну інших потрібно завжди починати із себе.

Кожне добро, яке зароджується в тобі, діє на інших, твоя вір­ність є силою для тих, кого ти любиш, твоє Причастя зміцнює не тільки тебе, але також є поживою для твоєї половини, дітей, братів, друзів, парафії, Церкви, світу. Почни ж зі себе, відкрийся першим до Христа. Бог хоче, аби ти освятився й щоб через твоє освячення освятилося твоє оточення, твої ближні, Церква, світ. (пор. РпВ, с. 126н)

 

- в яких моментах проявляється в нашій родині «смерть» віри?

- наскільки підкоряюся спокусі закриватися в собі та у своїй «хорошості» - коли дістає мене погана поведінка домашніх?

- що допомагає мені уникати фанатизму, коли стараюсь про вірність християнським принципам?

---

17.     Г. К. Честертон пише, що в історії Церкви християнська віра принаймні п'ять разів переживала свою позірну смерть. Один з таких драматичних періодів «помирання Церкви» стався тоді, коли жив св. Франциск Асизький. Про те, яким похмурим був образ Церкви у XII ст., свідчать, зокрема, численні булли папи Інокентія ІІІ, які засуджують грішні зловживання: лихварство, продажність, обжерливість, пияцтво, розпусту. На тлі такого жахливого падіння моралі в Європі з'явилося багато фанатичних й агресивних єресей, котрі ледве не знищили християнства. Постійно завдавали ударів Церкві також і мандрівні проповідники, котрі критикували духовних осіб, часто охоплених жагою багатства, яким протиставляли взірці євангельського убозтва.

Франциск ніколи нікого не критикував. Він уважав, що якщо довкола стільки зла, то спершу має навернутися він сам, не інші. Якщо така розпуста й надмір панує в усьому, то сам він мусить стати цілковито вбогим і чистим, бо це також і його вина. Святі тим відрізняються від творців єресей, які хочуть навертати інших, а не себе, що вістря осуду спрямовують на себе, а щоб світ став кращим, вони намагаються навернутися самі. (пор. РпВ, с. 126)

 

- скільки критикування у наших сімейних відносинах? які його наслідки?

- наскільки, для виправлення чиїхось вад, використовуємо приклад св. Франциска:вістря осуду спрямовують на себе - щоб інші стали кращими? 

 

---

16.   Отже, якщо дружина хоче навернути чоловіка, який, скажімо, п'є, вона має почати зі себе. Це вона повинна спершу навернутися. Тільки тоді, коли в ній стане зростати благодать, коли поглиблюва­тиметься її навернення, тоді тиск знизу сили добра, яка зростатиме в ній, зможе навернути її чоловіка. Усілякі світові реформи, переміну інших ми повинні починати зі себе. Це у тобі має зростати життя Христанастільки, щоб благодать і добро, які ти отримав, викликали навернення інших. Може, однак, статися, що таке навернення інших не вдаватиметься, що воно вимагатиме щораз більшого «тиску» благодати у твоїй «пробірці». Таким чином Господь може домагатися від тебе інтенсивнішого внутрішнього життя, і, може, навіть повного віддання себе в радикальному стремлінні до святости. Такими є наслідки твоєї належносте до Містичного Тіла Христа, наслідки тієї неймовірної правди, що завдяки хрещенню ти став членом Універсального Христа, Його Містичного Тіла.(пор. РпВ, с. 125)

 

- якими були і є мої спроби «навертати» членів нашої сім’ї? які результати цих зусиль?

- кому з моїх найближчих завдячую вірою, надією та любов’ю, які у мене є?  

 

→ аудіо-коментар (найкраше використати після ділення):  AUDIOdoTemyRpV16.mp3

 

---

 

15.     У рамках зрозумілого, таким чином Містичного Тіла Христа,існують взаємозв'язки різного ступеня близькості й глибини. Приклад сполучених посудин може наблизити нас до таємниці взаємозв'язків у межах Містичного Тіла Христового. Системою сполучених посудин є, наприклад, сім'я як домашня

Церква. Бажаючи вплинути на певну групу осіб, Бог зазвичай використовує когось одного, щоб через нього дарувати благодать іншим. Припустимо, що у певній системі сполучених посудин, якою є, наприклад, сім'я з чотирьох осіб, три особи закриті для благодаті. Вони нагадують щільно закорковані пробірки. Якщо один з них пробує навертатися до Бога, то стає для своїх найближчих каналом благодаті. Благодать може діяти двояко. Може спробувати усунути пробку зверху, як витягають штопором корок. Якщо ж ця пробка становить живу тканину людської індивідуальності, то таке її виривання зверху завжди буде поєднане зі стражданням, з болісним і певною мірою руйнівним втручанням, а також із примусом, що обмежує свободу. Господь не хоче цього, Господь любить, коли лю­дина робить вільний вибір, спрямований на якомога повнішу віру й любов. Повернемося до сполучених посудин. Бог воліє, щоб ці кор­ки виштовхувалися знизу, завдяки своєрідному підвищенню тиску благодаті у твоїй пробірці. Перш ніж навертати інших, намагайся передусім навернути самого себе. Тут важливим є ступінь твоєї віри, твого припадання до Христа. «Не важливо, що ти робиш, — сказав Іван Павло II, —важливо, хто ти є». Що більше добра буде в тобі, то більше ти будеш вірним благодаті, то ефективнішим буде твій вплив на інших. (пор. РпВ, с. 124н)

 

- хто в нашій сім’ї є особливим Божим знаряддям для підвищування тиску Божої благодаті? чому не я?

- як я вибираю віру й любов для того, щоб підвищувати тиск благодаті у нашій родині?  

 

→ аудіо-коментар (найкраше використати після ділення):  AUDIOdoTemyRpV15.mp3

 

---

14.     Ніхто не є самотнім островом. Як Містичне Тіло Христа, ми становимо своєрідну систему сполучених посудин. Кожне добро чи зло, яке ти чиниш, має суспільний характер, викликає своєрідний надприродний тиск добра чи зла на инших. З погляду віри, молитва теж міститься в системі сполучених посудин. Вона ніколи не є молитвою однієї людини. Як член містичного організму Церкви, ти своєю молитвою або збагачуєш, або збіднюєш її. Це визначає еклезіяльний вимір молитви й твою відповідальність за Церкву, за інших. Ідеться не про автоматичне промовляння Отченашу а про справжню молитву, яка, як форма реалізації віри, сягає до самого Бога. Щоб впливати на інших людей, молитва не мусить промов­лятися конкретно за когось. Достатньо того, що в тобі зростає віра, надія і любов — а, отже, й молитвенне життя, — щоб Церква, інші люди та все Містичне Тіло Христа могли відчути її благодатний, спасенний вплив. (пор. РпВ, с. 124)

 

-       коли в нашій сім’ї переживаємо істину, що ми є частиною Вселенської Церкви, а не самотнім островом?

-       як молитва розширює наше розуміння взаємовідносин у світі, Церкві?

-       якою має бути відповідальність нашої родини за Церкву?

 

---

13.     Через таїнство хрещення ти входиш у сопри­частя святих. Благодать Христа,як величезна ріка життя, проймає всіх, хто належить до Його Містичного Тіла. В усіх діє той самий Святий Дух. Кожен з нас отримує Його благодать не тільки для себе, а й для інших, щоб поширювати її словом, думкою, ділами любови. Що більшою є наша вірність Богові, що більше ми зростаємо в благодаті, то інтенсивніше випромінюємо світло іншим, причому не тільки через усне чи писане слово, через особистий приклад, але й незалежно від наших безпосередніх дій чи фізичної присутності. Молитви інших належить також і тобі, — казав Романо Ґуцардині, — так само, як і їхні дії, їхнє духовне зростання, чистота їхніх сердець. Чи ти міркував коли-небудь про спільність страждання, про те, що благодать, яка йде від чийогось страждання, переходить на інших? Якщо, приєднуючись до страждань Христа, ти жертвуєш Богові свої болісні переживання за інших, тоді вони стають для них живою, бла­готворною, - відкупною силою. Незважаючи на різні перепони й відстані, ти приходиш на допомогу тоді, коли ніщо інше вже не допомагає». (пор. РпВ, с. 123н)

 

-       чим завдячує наша сім’я іншим людям?

-       як – впливає на інші сім’ї?

-       як «використовуємо» дар страждання, яким нас Бог обдаровує? 

 

---

12.     За визначенням собору, Містичне Тіло Христа будується з таїнств християнської ініціації. Через хрещення ми до нього залучаємося, а миропомазання та Євхаристія потім зміцнюють нас. Зауважити, одначе, нашу належність до Містичного Тіла Христового і жити цією належністю неможливо без живої віри.

Дуже часто люди, присутні під час хрещення, є ніби сліпі — дивляться, але не бачать, не розуміють. Вони не усвідомлюють, що відбувається подія незвичайна, яка перевищує нашу уяву. Вони більше зацікавлені поведінкою дитини, плаче вона чи ні. Якщо б вони вірили, то пережили би шок, зрозумівши, яка велика подія відбувається в цей момент, коли на голову немовляти ллється вода і звучать слова: «Я тебе хрещу, в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа». Тільки жива віра дає можливість побачити за дуже простими знаками таїнств ту незбагненну дійсність, яка звершується в цю хвилину. Коли людині бракує віри, то вона може сприймати таїнство хрещення, як магічне дійство або розуміти його в значенні суто зовнішніх церковних дій. (пор. РпВ, с. 123)

 

-       що нам заважало, а що допомагало переживати з живою вірою моменти прийняття Святих Таїнств, зокрема Хрещення?

-       які поради хочу дати тим, що в найближчому часі переживатимуть Хрещення своєї дитини?  

 

---

11.   Істотним спасенним наслідком таїнства хрещення - є залу­чення охрещеного в спільноту Церкви. Завдякивірі, що народжується з хрещення, людина виривається з ізоляції влас­ного «я» та входить у сопричастя з Христом, а також з тими, які є частиною Його Містичного Тіла. Місцем твоєї віри стає Церква. Твоя віра є частиною віри Церкви, поза якою вона не могла б роз­виватися.

Ти не можеш будувати і поглиблювати своєї віри, джерелом якої є хрещення, лише через особистий діалог із Христом, бо віра має спільнотний характер і саме такою має народжуватися й розвиватися. Таїнство хрещення — дуже важлива подія для всієї парафії. Найближча спільнота віруючих має підтримувати того, хто приймає це перше таїнство Церкви, своєю молитвою й вірою. Бо через це таїнство Бог обдаровує незви­чайними благодаттями не тільки охрещеного, а й спільноту, яка його приймає, оскільки вона отримує нову освяченого особу, яка її спів-утворює. Тож важливо, щоб усі ми приймали цей великий дар Божий з глибокою вірою та вдячністю. (пор. РпВ, с. 122н)

 

-       як працюю над тим, щоб прийняте мною Хрещення, допомагало менівиривається з ізоляції власного «я»?

-       який взаємозв’язок віри нашої та віри спільноти нашої парафії?

  

---

10.   Поступ у внутрішньому житті полягає у щораз сильнішому праг­ненні реалізувати благодать хрещення, благодать уподібнення до Христа за допомогою життя в дусі восьми блаженств. «Хто своє життя погубить ради мене, той його знайде», —говорить Христос (Мт 16,25). Ця «втрата життя» починається уже в таїнстві хрещення й має здійснюватися протягом усього нашого життя. Ми маємо втрачати своє життя заради Христа, намагаючись щораз повніше наслідувати Його у своєму конкретному життєвому шляху, згідно з Його волею і Його планом щодо нас. Ми маємо бути «поховані» разом із Христом, маємо пройти через власну смерть. Тому, наскільки ми ще не вмерли для всього, що віддаляє нас від Бога, настільки ми не можемо бути «поховані з Христом у Бозі», здійснити нашу святість. Втрачаючи своє життя задляХриста, ми здійснюємо наше покликання віднайти себе в Тому, який є «всією повнотою» (Кол 2, 9). Хрещення постає перед нами не тільки як щось доконане, але також, як певне завдання й мета. (пор. РпВ, с. 122)

 

-       чим жертвую – щоб у нашій родині було «більше» Христа та Його благодаті?

-       у яких моментах мені найважче “умирати”?

-       чий живий приклад допомагає мені “губити” своє «я»?

 

---

9.     Ми повинні постійно повертатися до благодатей таїнства хрещен­ня, щоб, залишаючись вірними цим незвичайним й особливим бла­годатям, досягнути якоюсь мірою тієї чистоти душі, яку нам було дано в мить ініціації хрещення. Тому що, занурюючись у смерть і воскресіння Ісуса, яке здійснюється в хрещенні, ми досягаємо певного стану бездоганності, який пізніше дуже часто втрачаємо. Благодать хрещення дається нам назавжди, однак найчастіше ми втрачаємо її, піддаючись злу. Та все ж коли ми прагнемо святости, то можемо, проходячи через різні етапи очищення, знову досягнути того особливого стану, який раніше втратили через невірність благодаті хрещення. Увесь наш шлях до святости є нічим іншим, як досягненням такого стану нашої душі, яке ми отримуємо під час хрещення.(пор.РпВ, с. 121н)

 

-       з якою думкою ми поверталися до дому після Хрещення наших дітей? наскільки помічали отриману ними чистоту душі? що робили для того, щоб її уберегти?

-       що мені особисто допомагає повертатись до первісної святості? 

 

---

8.       У цій новизні, яку започаткувало хрещення, початок усіх людських покликань. Врешті-решт, кожне покликання, чи то буде покликання до священства,чи до чернецтва, чи покликання бути батьком або матір'ю, веде до повної реалізації таїнства хрещення.

Започатковане у хрещенні вмирання з Христом робить нас учасниками плодів Йоговоскресіння на зразок зерна, яке, кинуте у землю, помирає, щоб принести плід нового життя. У хрещенні відбувається засадниче посвячення — посвячен­ня людини у власність Бога. Це посвячення може відбутися через благодать Христового відкуплення, яке водночас є нашою відповіддю на цю благодать. (пор. РпВ, с. 121)

 

-       яким чином, турбуючись про наших дітей, помагаємо їм розпізнавати їхнє життєве покликання?

-       яка була б моя реакція, якщо хтось з наших дітей хотів би обрати дорогупокликання до священства, чи до чернецтва?

-       як переживаю правду, що я, будучи батьком або матір'ю, здійснюю своє життєве покликання? 

 

---

 

7.       Через Хрещення до людської природи стає прищеплений ніби новий, надприродний організм. До сьогочасного життя прищеплюється нове життя. Коли б якомусь вченому вдалося прищепити тваринне життя до чогось, що досі було лише життям вегетативним, наприклад до якоїсь рослини, то світ не міг би вийти з дива. Хто спостерігав би за цим експериментом, пережив би шок, дивлячись на те, як рослина починає бачити, чути, відчувати, реагувати на голос. Це напевно назвали би найбільшим чудом людського генія. Тим часом прищеплення, яке відбувається в таїнстві Хрещення, неймовірно перевищує всяке пере­несення нового виду життя, яке лише можемо собі уявити.

Тільки жива віра дозволяє нам побачити у Хрещенні спасенне діяння Христа і прийняти його.

Завдяки хрещенню ми входимо в цілковито нове життя, яке настало разом з Христовим воскресениям. Ця новизна життя є нашим визволенням зі спадщини гріха, з його «неволі» й освяченням у правді. Це відкриття нашого покликання до з'єднання з Богом і життя в Ньому разом з Христом.(пор. РпВ, с. 121)

 

-       які дива Божого діяння ми пережили або помічаємо у нашій сім’ї?

-       наскільки сімейні обставини (зокрема труднощі) спонукають нас заглиблюватися в отримане Хрещення – щоб знайти для себе пояснення чи порятунок?

 

---

6.     У кожній релігійній системі можна натрапити на явище подвійного народження. Людина народжується не лише у фізичному значенні, але також у духовному. Народження в духовному значенні — це певного роду ініціяція. У деяких нехристиянських релігіях ініціяції мають надзвичайно драматичні форми, які базуються на символіці смерти й повторного народження. Драматизм цих форм спирається на символіку того, що лякає нас у смерті, але сприймається як прекрасне в новому житті. Багато з цих драматизованих форм звертається до таких сильних символів й образів, як поховання в землю, викидання через отвір з палаючими смолоскипами, поїдання якимось міфічним чудовиськом чи просто поховання разом з людськими рештками. Усе це має на меті психічне потрясіння, шок, який дуже сильно впливає на людську уяву, тому що у нехристи­янських релігійних системах обряд ініціяції звертається лише до уяви, бо тільки на неї може спиратися.

У християнстві ініціяція — яку розуміють як народження до надприродного життя — здійснюється через три таїнства: хрещення, миропомазання і Євхаристію. При цьому символіка й сакраментальні знаки звертаються до віри, а не до уяви. В цьому разі, зрештою, звертатися до уяви було б безсенсовно, оскільки значення цих сакра­ментальних знаків перевищує будь-яку людську думку й уяву. (пор. РпВ, с. 120)

 

-       чи, як християнин, для себе і своїх найближчих, хочу, щоб жив в нас Христос та діяла Його благодать? чи боюся жити лише по-людски?

-       які залишки язичництва помічаю у нашій сім’ї?

-       скільки зусиль прикладаю для того, щоб від людського міркування та діяння переходити на шлях настанов Євангелія, де Христос живе в нас і через нас?

 

---

5.       Через своє маловірство християни не можуть зрозуміти таїнства хрещення. Потрібна глибока віра, щоб зрозуміти слова св. Павла: «Бо ви померли, і життя ваше поховане з Христом у Бозі» (Кол З, 3). Вислів Павла: «померли» - має той самий зміст, що й у Посланні до Римлян, коли апостол пише про значення таїнства хрещення, яке впроваджує нас у життя Христа: «Чи ж ви не знаєте, що всі ми, що вХриста Ісуса охрестилися, у смерть Його хрестилися?» (Рим 6, 3). Це завдяки Його смерті ми через хрещення входимо у нове життя. Це перше таїнство Церкви стає початком нашого «поховання з Христом у Бозі». Хрещення є джерелом віри. Воно народжує в нас надприродне життя, яке є життям віри, надії й любові.

З того часу, ми з Христом поховані для гріха, для морального зла, для усього, що не є Христове. І це справжня смерть, тому що в нас має відмерти все те, що прив’язує нас до світу, до будь-яких цінностей, окрім Бога, щоб ми могли перейти до нового життя, започаткованого Христовим воскресінням.(пор. РпВ, с. 119н)

 

-       як, за наших сімейних обставин, відбувається відмирання зайвих прив’язаностей?

-       як Христос долає зло (зокрема моральне) в нашій родині?

 

---

4.       У хрещенні ми вмираємо для гріха. І це справжня смерть, це знищення в людині всього поганого, невикупленого, щоб вона могла відродитися як дитина самого Бога, стаючи новим створінням — покликаним до святості учас­ником Божої природи. Через хрещення людина освячу­ється, посвячується Богові, стає справжнім Його визнавцем й усиновленою дитиною. Говорячи про хрещення, Собор показує нам істини, які перевищують людське розуміння і людську уяву. Він говорить про вкорінення нас у Христа розп'ятого і прославленого, про уподібнення до Нього.(пор. РпВ, с. 119)

 

-       чим для нас є Хрещення: традиційним звичаєм, чи Таїною, яку відкриваємо, щоб все наново черпати Божу силу для нас?

-       як стараємось відкривати для себе дари отримані у Хрещенні?

-       як, за домашніх умов, використовуємо освячену воду (вона, перш за все, має пригадувати нам те, що сталося в нас і для нас через Хрещення)?

 

---

3.       Хрещення, разом зі всіма іншими таїнствами, є найвищою формою реалізації віри. Це фундамент і початок цього процесу, «перший зачаток повного життя у Христі» (UR, 22). Собор назвав таїнство хрещення, як і інші таїнства, таїнством віри, тому що всі таїнства вимагають віри, передбачають і виражають її, а водночас допомагають їй зростати. Віра передує хрещенню і веде до нього, будучи внутрішньою налаштованістю, що дозволяє його прийняти.(РпВ, с. 117)

 

-       за якими критеріями ми шукали хрещених батьків для наших дітей: чи важливою для нас була їхня жива віра?

-       яким чином ті моменти, коли приймаємо святі таїнства оживлюють віру в нашій сім’ї?

-       при нагоді прийняття яких із таїнств найбільше оживає у нас віра? 

 

---

 

2.       Особливим чином, віра актуалізується в молитві, яка є діалогом людини з Отцем за посередництвом Ісуса Христа у Святому Дусі, діалогом, який розпочинається й розвивається у вірі.

Віра реалізується також і через таку форму діалогу з Богом, як слухання слова Божого, коли людина добровільно віддає себе Богові, що відкри­вається їй, підпорядковуючи свій розум і волю послуху віри.

Необхідно також, щоб віра виявлялася у вчинках любови, без яких вона стає мертвою. Віра, яка є пос­тійним процесом навернення, — це постійне відкриття себе для любові Бога і постійне прийняття цієї любови для того, щоб дарувати її іншим.(РпВ, с. 117н)

 

-       що найбільше розвиває віру в нашій сім’ї: молитва, Боже Слово чи практика життя?

-       як ми, в наших сімейних умовах, поєднуємо ці три реальності? 

 

---

 

1.    Віра має пронизувати все наше життя. Лише тоді віру­ючий усією своєю людською природою й усією своєю пов­сякденністю входить у союз із Богом.

Найповніше віра здійснюється у святих таїнствах, особливо в таїнстві християнської ініціації. Завдяки вірі, ми можемо побачити в них спасенне діяння Христа і прийняти його.

Першим таїнством християнської ініціації є хрещення. У ньому ми отримуємо разом з надприродним життям дар віри. Охрещений стає прищепленим до Ісуса Христа,завдяки чому відбувається фундаментальне посвячення — посвячення людської особи Богові і її покликання до святости.

Миропомазання, що є наступним таїн­ством християнської ініціації — підсилює динамізм віри, дарує миропомазаному виняткову силу Святого Духа й зобов'язує поширювати та захищати віру.

У Євха­ристії ж, кульмінаційному таїнстві віри й третьому таїнстві ініціації, ми особливим способом єднаємося з Христом розп'ятим і воскреслим. Найвищим виявом життя вірою є участь у викупній Жертві Христа, коли ми разом з Його Жертвою віддаємо Богові Отцеві й себе. Євхаристія, під час якої ми спільно приносимо жертву та спільно єднаємося з Христом, творить спільноту віри. (РпВ, с. 117)

 

-       як ми готувалися / як готуємося (вже тепер!) до урочистості прийняття Хрещення, Миропомазання, Першого Святого Причастя?

-       наскільки, через прийняття з живою вірою Святих Таїнств, дозволяємо Богові, щоб опікувався та керував нашою сім’єю?