80. сім’я радісна… молитвою
активізуючий засіб:
порозмовляйте вільно:
чи молитва допомагає радісніше переживати сімейне життя?
духовний коментар:
Від нас вимагається бути готовими до зустрічі, до прекрасної зустрічі, до зустрічі з Ісусом», – наголосив Святіший Отець, зазначаючи, що це означає вміти побачити знаки Його присутності, молитвою та Святими Тайнами підтримувати живою свою віру, бути чуйними, щоб не проспати, не забути Бога, бо «життя приспаних християн є життям сумним, нещасливим життям. Християнин повинен бути щасливим, переживаючи Ісусову радість. Не поринайте у сон!», – закликав Папа. (папа Франциск, 24.04.2013)
Незвичайною людиною молитви був Ґі де Ларигоді. Людина, якій, здається, Господь ні в чому не відмовив: великий мандрівник (він першим проїхав автом з Франції до Індокитаю), кумир французької молоді; людина, яка полюбила Бога всім серцем, і завдяки цьому могла вповні полюбити також ближніх і світ. Під його світлиною стояв знаменитий напис: «Святість, що усміхається». Релігійний стан цієї людини відзначався передовсім сповненою віри молитвою схвалення світу, захоплення його красою. Адже, коли любиш Бога, то любиш і світ. «Усе, — занотував він, — треба полюбити: орхідею, що несподівано розквітає в джунглях, прекрасного коня, жест дитини, жарт чи усмішку жінки. Треба захоплюватися усякою красою... відкривати її, навіть коли вона лежить у багнюці, й підносити її до Бога».
Ґі де Ларигоді любить ризик, танці, спів. Він чудово плаває і їздить на ковзанах. Він насолоджується всіма радостями цього життя, але через усе, що переживає, чого зазнає, проходить один безперервний ритм переповненої вірою розмови з Богом.
«Я так звик до присутності Бога у собі, що в глибині мого серця завжди твориться молитва, яка майже доходить до вуст. Ця ледь свідома молитва не минає навіть, коли дрімаю під стук коліс чи гул корабельної турбіни, навіть у тілесному чи духовному збудженні, навіть у лихоманці міста чи в напруженій увазі за важким заняттям. Десь у глибині мене є безконечно чисте й спокійне плесо, якого не можуть забруднити ні вири, ні коливання поверхні». (пор. РпВ, с. 163н)
пропозиції запитань для ділення:
- чого більше в нашому домі: “схвалення світу”, який створив Бог – чи невдоволення ним? як на це впливає молитовне спілкування з Творцем?
- як нашою молитвою стараємося “все підносити до Бога”?
- про кого з нашої сім’ї можу сказати, що в “глибині серця завжди твориться молитва”? як ця особа впливає на нас усіх?
для медитації: Еф 5,19-20; 1 Сол 5, 16-19
79. розарієва молитва в нашій сім’ї
активізуючий засіб:
порозмовляйте вільно:
яке місце надаємо в нашій сім’ї молитві на розарію?
духовний коментар:
Віра зроджується з контакту з Господом Богом, сказав Папа Франциск, в розповіді про своє покликання до священицького життя, підкреслюючи важливість Пресвятої Євхаристії та молитви Розарія. (20.05.2013)
У свято Материнства Богоматері, яке святкують на Новий рік, Іван Павло II молився в соборі святого Петра в Римі: «Радуйся, яка повірила, радуйся. Євангеліст говорить про тебе: "Марія ж пильно зберігала все це, роздумуючи у своїм серці". Ти — пам'ять Церкви, від тебе, Маріє, Церква вчиться, що бути Матір'ю, це значить бути живою пам'яттю, це значить зберігати й роздумувати у своєму серці про всі події: радісні, скорботні та славні. Марія зберігала, пам'ятала й роздумувала у своєму серці над усіма цими справами, тобто над справами Сина і її самої як Матері поруч із Сином. Вона була пам'яттю в ранній Церкві та залишилася пам'яттю Церкви в усі часи її історії».
За словами святішого отця, Марія є пам'яттю Церкви. У її житті було Благовіщеня, принесення Сина в храм і віднайдення дванадцятирічного Ісуса. Якщо Євангеліє говорить, що вона про це все роздумувала й це все зберігала у своєму серці, — це означає, що вона молилася цими подіями. Наче відмовляла свій розарій, не перебираючи зерняток, а весь час повертаючись пам'яттю до важливих подій у житті її Сина й у власному житті. Чи ж могла Марія забути хоча б ту першу з найважливіших подій у її житті, якою було ангельське Благовіщеня. Вона жила і радісними подіями, і тими, що були пов'язані зі стражданнями та воскресінням її Сина. Це була її молитва.
Коли ти промовляєш розарій, то молишся її молитвою. Ти стаєш ніби образом Божої Матері. Наслідуєш її в цій пам'яті та роздумах над таємницями Сина й Матері. Вона є пам'яттю Церкви, пам'яттю кожного з нас про ті події. Кожна з цих подій має бути для нас чимось живим. Роздумуючи над нею в молитві, ти входиш у контакт із цими таємницями, і вони стають для тебе каналом благодаті. Полюбити розарій — це полюбити Євангеліє, це полюбити також Марію й усі ті справи, які вона зберігала й над якими роздумувала у своєму серці, які були змістом її життя. (пор. РпВ, с. 163н)
пропозиції запитань для ділення:
- яке значення розарієвої молитви для нашої родини, для нашої віри?
- наскільки живою є ця наша молитва? що робимо для того, щоб, коли молимося на розарію, “входити у контакт із таємницями Спасіння – щоб вони ставали для нас каналами Благодаті”?
для медитації: Лк 2, 19. 51
78. благо простої щоденності
активізуючий засіб:
порозмовляйте вільно:
що нам більше подобається в сім’ї: переживати час спокійний та звичайний – чи повен несподіваних подій?
духовний коментар:
У моєму житті я багато разів бачив милосердний лик Бога, Його терпеливість; я також бачив у багатьох людях мужність увійти в рани Ісуса, кажучи Йому: Господи, я тут, прийми мою убогість, заховай в Своїх ранах мій гріх, обмий його Своєю кров’ю. І я завжди бачив, що Бог це робив: брав, втішав, омивав, любив. (аудієнція папи Франциска, 8.04.2013)
На молитві можуть виникати різні труднощі, але треба пам'ятати, що саме завдяки їм твоя молитва стає молитвою вбогого. Тож маєш дякувати за них. Ці труднощі можуть бути найрізноманітнішими, які, скажімо, виникають від утоми. Свята Тереза від Дитятка Ісуса пише: «Мене мало б турбувати, що останніх сім років я засинаю під час молитви і подяки — але я не журюся! Думаю, що батьки однаково люблять своїх малих дітей, коли вони сплять і коли не сплять... Господь бачить нашу слабкість і знає, що ми є порох». Тож утома може стати тим матеріалом, за допомогою якого Господь творитиме в тобі молитву вбогого, вбогого духом. А може, ти зможеш використати й інші ситуації, завдяки яким твоя молитва ставатиме молитвою убогого?
За допомогою молитви ти маєш іти до Бога, навіть якщо це буде важко, і дуже важливо, щоб цей важкий шлях ти теж полюбив. Господь прийме всі твої прагнення, хай тобі й здається, що вони нікчемні. Він любить скромні подарунки, не кохається в розкішних квітах, воліє прості, з луки, які не дають поживи нашому гонору. Серед усіх дарунків, — сказав хтось, — Бог найбільше любить подарунки вбогі, подарунки, які не стають для людини предметом гордощів. Те саме стосується й молитви. Бог приймає кожен твій дарунок, хай би він коштував не більше, ніж жменя пороху. Він зробить кожний з них безцінним тільки тим, що прийме їх. Твоя молитва може бути саме такою жменею пороху, але стане безцінною, бо Він — Бог, Отець, що любить тебе, — прийме її. Прийме з такою радістю, з якою матір приймає непримітну квітку від малої дитини, тому що важливим є сам жест, а не дарунок. (пор. РпВ, с. 162н)
пропозиції запитань для ділення:
- приклад/допомога яких святих допомагає нам не знеохочуватися та долати наші щоденні трудності?
- яка в нас чутливість для непомітних подарунків?
- які непомітні (убогі) моменти нашого родинного життя – об’єднують нашу сім’ю та наближають її до Бога?
для медитації: 1 Сам 16, 6-13
77. коли молитва не виходить…
активізуючий засіб:
порозмовляйте вільно:
що робите тоді, коли сімейна молитва не є такою, якою повинна бути
духовний коментар:
Як на сумніви Томи відповідає Ісус? Терпеливістю: Ісус не залишає впертого Тому в його невірстві: Він дає йому тиждень часу, не закриває двері, чекає. І Тома визнає свою убогість, свою слабку віру. «Господь мій і Бог мій!»: З цим простим, але повним віри вигуком він відповідає на терпеливість Ісуса. Він дає себе огорнути Божому милосердю, бачить його перед собою, в ранах на руках і ногах, в пробитому боці, і знаходить віру: залишивши свою невіру, він стає новою людиною, віруючою. (аудієнція папи Франциска, 8.04.2013)
Існує тісний зв'язок між вірою і молитвою, а також між смиренням і молитвою. Хтось сказав: найкраще вчишся молитви тоді, коли не можеш молитися. Зовсім навпаки, ніж нам здається. Коли тобі вельми важко молитися, коли твоя молитва не вдається, тоді Господь дає тобі незвичайний шанс навчитися молитви. Таємниця молитви — в голоді за Богом, який з'являється в нас на значно глибшому рівні, ніж рівень наших почуттів і мови. Людина, пам'ять й уяву якої обсіла хмара беззмістовних і навіть поганих думок чи образів, під їхнім тиском може молитися навіть значно краще у своєму зболілому серці, ніж той, думка якого купається у світлих поняттях і легких актах любови. Ці важкі пережиття народжують у нашому серці молитву віри вбогого. На молитві ми маємо бути вбогі й безпорадні. Якщо ми не зможемо молитися, тоді сам Святий Дух зійде до нашої вбогої душі й молитиметься в нас «стогонами невимовними» (Рим 8, 26).
Якщо молитва дається тобі дуже легко, це теж Божий дар, який не треба зневажати. Але справжній розвиток молитви відбувається тоді, коли ми, аби дійти до Бога, докладаємо великих зусиль, що є виявом нашого голоду за Богом, який становить саму суть молитви. Молитва розвивається, коли прагнемо встановити контакт з Богом, відкритися Йому й дозволити, аби Він — Бог, Святий Дух — молився в нас. Саме це прагнення є для молитви чимсь украй суттєвим — чи таким уже й важливим є результат? Важливо, що ти прагнеш, що дуже хочеш молитися. Чим більшим буде в тобі голод за Богом, тим краще.
Може статися й так, що ти не матимеш що подарувати Богові в молитві. Тоді віддай Йому те своє «ніщо», цю свою повну безпорадність. Віддавай Господеві все, віддавай до Його послуг самого себе таким, яким ти є: малим, безпорадним, убогим духом. Це буде найкраща молитва, найкраща, тому що відповідає першому блаженству. Молитва вбогого — це молитва порожньої людини в тому значенні, що потребує приходу Господа, зішестя Святого Духа. Коли Бог бачить таку душу, позбавлену власної сили, тоді сходить у неї своєю силою. Блаженні вбогі духом, блаженні, які моляться молитвою убогого. (пор. РпВ, с. 161н)
пропозиції запитань для ділення:
- що роблю для того, щоб Святий Дух вільно керував молитвою нашої сім’ї?
- шляхом яких “великих зусиль” ми йшли/йдем – щоб наша молитва нас до Бога?
- яку блаженну убогість відкриваємо завдяки молитві?
для медитації: Рим 5, 5; 8, 26; 1 П 5, 7
76. буденні жести, як носії Божественної любові
активізуючий засіб:
впродовж хвилини поспілкуйтеся жестами – не вживаючи слів…
духовний коментар:
Святіший Отець підкреслив, що після воскресіння Ісус об’являється в новий спосіб: Він Розп’ятий, але Його тіло прославлене; Він не повернувся до земного життя, але до нового стану. Спочатку Його не впізнають, і тільки через Його слова та жести апостолам відкриваються очі. Зустріч із Воскреслим перетворює, наповнює віру новою силою, непорушною основою. «Також і для нас, – мовив Папа, – існує багато знаків, в яких можемо пізнати Воскреслого – це Євхаристія, інші Святі Тайни, милосердна любов, всі ті жести Любові, які приносять промінь Воскреслого Христа. Дозвольте, щоб вас опромінило Христове Воскресіння, щоб нас переміняла Його могутність, щоб також і через нас ознаки смерті у світі поступились місцем ознакам життя». (з ІІ аудієнції папи Франциска, 3.04.2013)
Може бути й так, що молитва мовчання теж стане для нас занадто важкою. Тоді може з'явитися ще одна форма молитви — молитва жесту. Адже можна молитися, наприклад, усмішкою, навіть коли б це спершу здалося нам дивним. Адже Бог насправді хоче, щоб наш контакт з Ним був дуже простим, щоб це був контакт дитини з Отцем, дитини з Матір'ю. Якщо люди люблять один одного, то усмішкою можуть чудово порозумітися й багато один одному сказати. Чому ж ми не усміхаємося до Бога й до Марії? Це молитва жесту. Усмішка є символічним жестом, яким ми виражаємо комусь нашу близькість, вдячність, кохання, радість. Це форма символу, що містить у собі так багато значень, що кожного разу усмішка означатиме щось інше. Тобі зовсім не треба намагатися передати все словами, Бог знає, що ти усміхаєшся до Нього й знає, чому ти це робиш. Твоя усмішка до Бога й радість, що випливає з віри, вже сама від себе є молитвою.
Селіна, сестра святої Терези з Лізьє, розповідала: «побачивши, що вона пучками пальців делікатно торкається тернового вінця й цвяхів Ісуса, я запитала: "Що ти робиш?" її обличчя стало враз здивоване з того, що це мене дивує, і вона відповіла: "Виймаю цвяхи й знімаю Його терновий вінець!"». Цей жест нічим не замінити. Ця молитва передає її прагнення полегшити біль розп'ятого Ісуса. Це є вираженням особливої любови до Того, хто був розп'ятим за наші гріхи Нареченим її душі.
Святий Леопольд Мандич, великий сповідник наших часів, який багато годин проводив у сповідальні, молився жестом порожніх долонь. Коли він сповідав, то тримав руки перед собою на колінах, ніби прагнучи цим сказати Ісусові: «Бачиш, Господи, я не спроможній допомогти тому, хто стоїть навколішки обіч мене. Я йому нічого не можу дати. Наповни ці руки Твоєю благодаттю». Якщо б він хотів постійно повторювати це Ісусові, то це були б непомірні зусилля, та й неможливо це на сповіді, яку треба слухати. Ти теж можеш у різних обставинах молитися таким жестом убогого духом, тримаючи так руки й усвідомлюючи, що це жест безперервного прохання, аби Ісус ці твої порожні руки наповнив своїми благодаттями і щоб зробив тебе своїм знаряддям. (пор. РпВ, с. 160н)
пропозиції запитань для ділення:
- які жести використовуємо у щоденному житті? як часто? як ми відкривали для себе їхнє значення?
- які з них стали для нас особливими носіями Божественної любові?
- за яких обставин використовуємо їх частіше? за яких – уникаємо?
для медитації: 1 Кор 3, 1нн; 1 Йн 2, 27
75. молитва, яка зближує членів сім’ї
активізуючий засіб:
порозмовляйте вільно:
наскільки молитва (та яка) зближує вас у сім’ї
духовний коментар:
Першими свідками Воскресіння є жінки. Це чудово, і це – місія жінок і матерів, яка полягає у тому, щоб свідчити своїм дітям і внукам, що Христос Воскрес! Матері, несіть це свідчення! Для Бога важливими є наші серця, чи ми відкриті на Нього, чи ми схожі на дітей, сповнених довіри. Але це також приводить нас до роздумів над тим, як у Церкві і на шляху віри жінки мали і надалі виконують особливу роль, яка полягає в тому, щоб відкривати двері для Господа, слідувати за Ним і передавати Його обличчя, оскільки очі віри завжди потребують простого і глибоко погляду любові. Апостолам і учням важче повірити у Воскресіння Христа, але не жінкам! Петро біжить до гробу, але зупиняється перед порожнім гробом; Тома потребує доторкнутися своїми руками до ран на тілі Ісуса. На нашому шляху віри важливо знати і відчувати, що Бог любить нас; не бійтеся любити: віра визнається устами і серцем, словом і любов’ю. (папа Франциск, 3.04.2013)
Господь хоче, щоб наша молитва ставала простішою. Якщо євангельською вимогою є постійна молитва, то маємо спрощувати нашу молитву, бо складним способом ми не зможемо довго молитися. У нашому внутрішньому житті настає такий час, коли нам легше думати про Бога, ніж говорити з Ним, і тоді ми переходимо до молитви думки — простої і зосередженої на Богові, яку можна назвати пам'яттю про присутність Бога. Це простіша форма молитви, ніж молитва слова. Вона вимагає значно менших зусиль. Достатньо спрямувати свою думку на Ісуса й усвідомити, що Той, хто тебе любить, є біля тебе.
Молитва думки може стати вираженням віри, коли ти намагатимешся думати думками Ісуса чи Марії. Це мають бути думки, сповнені спокою й радости. Адже «причиною нашої радости» є Марія. Тому наш оптимістичний — у надприродному значенні — спосіб мислення є ніби прилученням до мислення самої Марії. Молитва думки є проста, хоча й вимагає, щоб ми постійно слідкували, щоб вона була в нашому житті якомога частішим явищем. Тому намагайся просто пам'ятати й думати про те, що Ісус тебе любить, що Він любить тих, кого ти любиш і про кого піклуєшся. Така молитва віри принесе тобі внутрішній мир.
Господь може хотіти ще більше спростити нашу молитву. Бо так, як ми молимося словами чи думками, так можемо молитися й мовчанням. Ця форма молитви може прибрати форми так званої молитви простоти або простого погляду. Якщо ти перебуваєш із кимось і мусиш цього когось розважати словами, це означає, що він є для тебе більше чи менше, але чужим. Поруч із близькою особою ти можеш мовчати, і це не буде тебе обтяжувати. Саме таке промовисте у своїй простоті мовчання є критерієм близькості двох осіб. Ісус хоче, щоб ми й з Ним вміли так мовчати, щоб ми просто дивилися на Нього і перебували з Ним без зайвих і вже непотрібних слів.(пор. РпВ, с. 159н)
пропозиції запитань для ділення:
- наскільки наша молитва продовжується “простим і глибоким поглядом любові” один на одного? наскільки допомагає пам’ятати, що Бог любить кожного з нас та нашу родину?
- коли мислення про Бога, про Його справи – приносило у нашу оселю мир та оптимізм?
- як згадка про те, “що Бог любить тих, кого я люблю і про кого піклуюся” допомагала відкриватися, служити, краще влаштовувати відносини в сім’ї?
74. у родині вчимося молитись
активізуючий засіб:
згадайте:
як ви разом вперше помолилися
духовний коментар:
Молитва дає нам ласку жити з вірністю Божим задумам. (папа Франциск, 17.04.2013)
Молитви треба постійно навчатися. Це завдання, що завжди стоїть перед тобою. Ми не маємо задовольнятися тією формою молитви, якої вже досягли. Ми повинні невпинно йти далі, постійно розвиваючи її. Говорячи про молитву, ми найчастіше маємо на увазі молитву слова. У цій формі молитви особливе значення мають акти нашого сокрушения перед Богом, вдячносте й прохання про святість. Молячись молитвою слова, ми повинні пам'ятати, що треба молитися про те, чого хоче від нас Господь. Це не має бути багатослівна молитва. Ісус виразно застерігає нас, щоб ми не молилися, як погани, які «гадають, що за своєю велемовністю будуть вислухані» (Мт 6,7).
Віра має вирішальний вплив на інтенсивність і зміст молитви. Якщо віра змінює нашу свідомість і велить ставити Бога на перше місце, то відповідно до свого розвитку наша молитва щораз більше спрощуватиметься. Вона щораз більше підпорядковуватиметься Духові (див. Рим 8, 26-27) і щораз більше буде зайнята справами Царства: «Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться» (Мт 6,33). Слово «перше» тут надзвичайно суттєве. Йдеться про те, аби Бог був поставлений на перше місце і щоб турботу про себе й результати своєї діяльно сти ти — не відмовляючись від власних зусиль — залишив Тому, хто хоче обдаровувати тебе любов'ю без меж. У своїй молитві ти тоді здійснюватимеш заклик Христа, спрямований до св. Катерини Сієнської: «Думай про мене, а я думатиму про тебе». (пор. РпВ, с. 158н)
пропозиції запитань для ділення:
- як ми вчилися спільної подружньої та сімейної молитви?
- яким шляхом розвивається молитовне життя нашої родини: спрощенням та поглибленням – чи помножуванням молитовних практик?
- яким чином слова: “шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться” відображаються в нашій сімейній молитві?
для медитації: Мт 6,7.33; Рим 8, 26-27
73. “наскільки християнською” є наша сім’я
активізуючий засіб:
вільно порозмовляйте:
які обставини допомагають нам ставати разом на сімейну молитву
духовний коментар:
Проблема молитви є провідною для кожного християнина. Т и настільки є християнином, наскільки здатний молитися. Молитва, а згодом і деякі її етапи, визначають, наскільки близький ти чи віддалений від Бога. Етапи твого шляху до Бога визначаються етапами молитви. На кожному з них є інша форма й інший вид молитви, бо молитва — це вираження твого зв'язку з Богом.
У твоєму молитовному житті може настати етап сухости, відсутносте почуттів. Тоді важко молитися. Тож може виникнути думка, що треба все облишити, що така молитва немає сенсу. Тим часом як саме тоді вона має особливу цінність, адже ти стаєш чимраз більше молитися лише для Бога.
Дуже промовистим є оповідання одного святого про стосунки між королем і музикантом, якого спіткало нещастя — втрата слуху. Для музиканта це завжди трагедія. Тож коли королівський музика став втрачати слух і невдовзі зовсім перестав чути — музика перестала його цікавити, а гра перетворилася на суцільне страждання. Та король і далі хотів слухати його музику, тож музикант і далі грав — але тепер лише для короля.
Коли ти, молячись, відчуваєш присутність Бога, тоді все добре, тоді молитва може притягувати, і ти можеш бути впевнений, що молишся лише для Бога. Проте глибше ти дізнаєшся про свою молитву лише тоді, коли, як музикант, який втратив слух, станеш «глухим» у стосунках з Богом. Тоді переконаєшся, що молячись задля Бога, ти певною мірою молився задля... себе; що твоя молитва не була цілком безкорисною й чистою.
Якщо ти станеш досвідчувати сухість у молитві, не піддавайся спокусі облишити її. Бо саме тоді, коли ти нічого не відчуваєш, ти молишся для Царя. (пор. РпВ, с. 157н)
пропозиції запитань для ділення:
- “наскільки християнською” є наша сім’я – наскільки молимося “лише для Бога”?
- що спричиняє в нас втрату “Божого слуху”? як стараємося його собі повертати?
- хто в нашій сім’ї найбільше дбає про якість нашого спілкування з Богом (чому не я)?
для медитації: 1 Сам 3, 1-10; Як 4, 2н
72. «Той, хто не молиться Господу, молиться дияволові»
активізуючий засіб:
вільно порозмовляйте:
як ви зреагували, почувши одні з перших слів папи Франциска: “«Той, хто не молиться Господу, молиться дияволові». Коли ми не визнаємо Ісуса Христа, ми сповідуємо земну суєту диявола, демонську суєту”.
духовний коментар:
У світлі віри найважливішою справою нашого дня є молитва. Вона повинна стояти на першому місці серед всіх інших справ. Контакт з Богом визначає цінність і значення нашої праці. Її дієвість залежить від того, що є ніби з тилу, тобто від твоїх, може, зболілих від клякання колін.
«Не так важливо, що ти робиш, - скаже Іван Павло II, - важливо, хто ти є». Важливо, чи ти є, як папа, людиною віри й молитви. Коли християнин, як учень Христа, перестає бути людиною молитви, він стає непридатним для світу, стає вивітрілою сіллю, яку люди викидають і топчуть (див. Мт 5, 13).
Проблема молитви головна в нашому християнському покликанні. Молячись, ми не тільки самі поклоняємося Христові, але й прославляємо Його від імені світу, який не вміє або не може, або не хоче молитися. Одне є певним: якщо ми не молитимемося, нікому ми не будемо потрібні. Світові не потрібні порожні серця й душі. Коли запитуємо, який зв'язок між молитвою і дією, то треба підкреслити першість молитви й жертви стосовно до діяльності. Дітям, яких вчимо релігії вдома чи в школі, ми можемо дати Бога настільки, наскільки перед цим вимолимо це на колінах. Проблему співвідношення між молитвою та дією можна передати твердженням: усяка справжня дія народжується з молитви й контемпляції. Бо усе, що є великого в цьому світі, походить від Бога, все, що є великим у цьому світі, народжується з жертви і молитви. (пор. РпВ, с. 157)
пропозиції запитань для ділення:
- які наші гарні сімейні досягнення “народилися з молитви й контемпляції”?
- наскільки, у християнському вихованні дітей, керуємося словами: “ми можемо дати Бога настільки, наскільки перед цим вимолимо це на колінах”?
- як стараємося, щоб наша молитва була прославленням Святого Бога (а не лише – проханням щоб Він вирішив наші справи так, як нам це потрібно)?
для медитації: Мт 5, 13; Як 4, 6-10; 1 П 5, 6н
71. наша молитва: аудієнція у Верховного Шефа
активізуючий засіб:
вільно порозмовляйте:
хто у вас вдома «хазяїн»
Якщо Бог залучає тебе до своєї роботи, то не тому, що ти незамінний. Скільки ж це разів Господь показував, що досконало справляється й без нас. Якщо ти помітив це у своєму житті, то мав велику благодать. Ми потрібні Господеві тільки тому, що Він цього бажає. Він може спасати людей без жодних проповідей, свідками чого ми не раз ставали. Адже приходять до храму й до сповідальні люди, які ніколи не були на жодному занятті з Божого Закону, а зерно Боже проросло в їхніх душах. Господь не потребує людського втручання, але попри це Він хоче прилучати нас до справи спасіння світу. Та коли ми вважаємо, що все залежить від нас і нашої праці, то переливаємо воду решетом. Якщо людина уся в роботі, то легко забуває, що треба передовсім прийти на аудієнцію до Когось, від кого й справді все залежить, Хто тримає у своїй руці долі світу і кожного з нас.(пор. РпВ, с. 156н)
- в яких справах Бог “досконало справився й без нас”?
- скільки у мене вдячності для Господа за те, що Він бажає користуватися мною заради добра моїх найближчих?
- наскільки нашою/моєю молитвою приходимо “на аудієнцію до Когось, Хто тримає у своїй руці долі світу і кожного з нас”?
для медитації: Як 4, 2н; Рим 8, 26; Мт 6, 33
70. чому починає бракувати сил…
активізуючий засіб:
вільно порозмовляйте:
про прояви синдрому емоційного вигорання у сімейних відносинах (виявляється наростаючим емоційним виснаженням)
Молодий, ревний священик, присвячуючи себе Богові й душам, був так затиснутий активізмом, що потребував дієвішої протиотрути.
Якщо поглянеш на себе у світлі віри, то збагнеш, що чим більше ти пригнічений своєю активністю, тим більше часу повинен присвячувати молитві. Інакше спорожнієш, матимеш тільки враження, що даєш щось людям, а насправді це буде ілюзією. Не можна давати те, чого немає. Можна було б сказати молодому священикові, який дискутував з кардиналом: що з того, що ти присвячуєш стільки часу душпастирській роботі, що стільки займаєшся з хлопцями хору, що відвідуєш хворих, сповідаєш і провадиш душпастирські бесіди — це все, як носити воду в решеті. Втомлений, запрацьований, забіганий священик, який носив воду в решеті, не розумів, Хто фактично все вирішує. Сказати, що цей священик не вірив, було б засильно, але віра його, без сумніву, марна. Своєю поведінкою він ніби говорить: «Це я, людина, роблю історію, хай тільки на своєму подвір'ї, парафіяльному чи якомусь іншому; це я вирішую, хто віритиме, це винятково від моєї праці залежить спасіння інших». Тим часом усе залежить від Бога; це Він вирішує й дає силу.(пор. РпВ, с. 156)
- які наслідки того, що через недостатню молитву – «за допомогою решета» виховуємо дітей, виконуємо свої обов’язки?
- яким чином мислення: “це я роблю історію; це винятково від моєї праці залежить благополуччя нашої сім’ї” присутнє у моєму мислення та поведінці?
- наскільки наша молитва це час, коли стаємо перед Тим, Хто фактично все вирішує?
для медитації: Вих 17, 8-16; Флп 2, 13
69. скільки ми повинна молитися наша сім’я?
активізуючий засіб:
вільно порозмовляйте:
про кількість часу, яку присвячуєте спільній сімейній молитві
Відразу може з'явитися зауваження, що серед безлічі обтяжливих обов'язків тобі дуже важко знайти час на молитву. Кардинал Леркаро, архиєпископ Болоньї, на зустрічі зі священиками з притаманною йому пристрастю говорив про необхідність щоденної півгодинної медитації. Після його виступу під час дискусії підвівся один молодий священик і сказав: «Звичайно, ваша еміненціє, у теорії все зрозуміло й просто — треба медитувати... але коли? Ось мій день має такий розклад: встаю о пів на сьому, о сьомій — Літургія, сповідь, потім уроки релігії, обід, після цього заняття з хлопцями з хору, візити до хворих, праця в парафіяльній канцелярії, душпастирські розмови. Ввечері — заняття з молоддю десь до півночі. Де ж знайти час на півгодинну медитацію, якщо я ледь встигаю відмовити обов'язкові молитви?» «Ти маєш рацію, — сказав кардинал — у тебе справді немає часу на півгодинну медитацію. Твої справи так «затиснули» тебе, що тобі ніколи й помолитися. Ти не можеш дозволити собі півгодинної медитації, мусиш медитувати не півгодини, а півтори». Звісно, тут не йшлося про якусь дотепність і парадоксальність відповіді. Трагічність нашої християнської активности полягає в тому, що діяльність справді затискує нас. (пор. РпВ, с. 155н)
- яке місце посідає молитва серед наших найважливіших справ? перед чим вона йде і після чого? чи вона стоїть на першому місці, як найважливіша справа, чи, може, є на периферії нашої діяльності?
- які негативні наслідки занедбання сімейною молитвою помічаю?
- скільки молитовного часу потребує наша сім’я для нормального християнського розвитку?
для медитації: Мт 6, 25-34
68. усамітнення для спілкування з Богом – заради сім’ї
активізуючий засіб:
вільно порозмовляйте: чи/коли/куди/чому ховаєтеся вдома від усіх - хоч на коротку хвилину?
Усе ж, коли ми говоримо, що Ісуса постійно оточували юрби людей, то повинні сказати, що це було безпосередньо пов'язане з Його усамітненням у молитві. Тут прихована вкрай важлива вказівка також і для тебе: щоб твої контакти з людьми були плідними, ти маєш вміти перед тим усамітнитися. Ти маєш оцінити мить пустелі у своєму житті. Якою великою була її роль у житті святих! Досить подумати, як сильно прагнув усамітнення в пустелі Йоан Хреститель, яку вирішальну роль відіграв період Манреси у житті св. Ігнатія Лойоли чи скит у Субіяко в житті св. Бенедикта. Сучасній людині, зараженій вірусом активності, здається, що вона мусить більше давати, – але що має давати? Можна подумати, що Христос, Який був так тісно пов'язаний з Богом-Отцем, уже не потребував молитися. Але Він робив це навіть коштом сну. І так буде завжди. Коли когось оточують юрби людей – це завжди наслідок попереднього його відходу для зустрічі з Богом.
Якщо ти не будеш усамітнюватися для молитви й зосередженості, а лише втікатимеш від людей у світ власних справ, то тоді залишишся в оточенні власного егоїзму. І це теж буде твоя пустеля, тільки не життєдайна, як у Христа чи святих, це буде пустеля знищення, а не життя. (пор. РпВ, с. 154н)
- яке усамітнення в молитві, з уваги на покращення справ у нашій сім’ї, практикую?
- які проявляється у нас “пустеля знищення” – спричинена занедбанням особистого спілкування з Богом?
- як стараємось переборювати “вірус активності”?
для медитації: Мк 1, 35-37, Лк 4, 42; 6, 12-13
67. молитва і наша зайнятість
Хочеться взяти Ісуса за руку, як це зробив колись апостол Петро, й сказати: «Господи, що Ти робиш? Там юрби чекають, а Ти знову йдеш молитися, Ти ж і так молився стільки років?» Але Той, який пізніше скаже: «Жнива великі, а робітників мало» (Лк 10, 2), залишить жнива й піде в пустелю, щоб сорок днів безперервно молитися. Хіба це нас не дивує?
Євангеліст Марко пише: «Уранці ж, іще геть за ночі, вставши, вийшов і пішов на самоту, й там молився» (Мк1, 35). Зверніть увагу на цю деталь: «іще геть за ночі», тобто вночі. Христос, бажаючи молитися, робив це коштом свого сну. Здивовані, ми знову хотіли б запитати: «Господи, чи й справді Ти потребуєш цієї молитви серед ночі коштом свого здоров'я?» Адже день апостольської праці Ісуса був виснажливим, а ввечері збиралися люди з усього міста чи околиць, приносячи хворих і біснуватих. Важко сказати коли закінчувалася Його денна праця. Може, опівночі, бо люди неохоче йшли від Нього. Після такого важкого дня й виснажливого вечора Ісус ще й забирає час у свого короткого сну. (пор. РпВ, с. 154)
- хто в нашій сім’ї вирішує коли, як та скільки маємо молитися?
- за яких життєвих обставин ми не шкодували часу на молитву – які потреби об’єднували нашу сім’ю на спільній молитві?
- як ті події зараз впливають на інтенсивність нашого молитовного життя?
для медитації: Мк1, 35-37
66. Читаючи Євангеліє, досить швидко помічаємо, що Добра Новина збиває нас із пантелику. Зміст Євангелія настільки різниться від наших природних тенденцій, що здається нам одним безперервним парадоксом. Євангеліє перевертає наші людські уявлення. Так чинив і сам Христос.
Людство чекало на Нього тисячі років. Усе в світі було зорієнтовано на цю унікальну у світовій історії подію, якою був прихід Месії, прихід Того, хто звершить справу відкуплення. Коли ж після такого тривалого чекання приходить Христос, то об'являється тільки пастухам і мудрецям. Потім Він тридцять років живе самотньо й бездіяльно, принаймні в значенні тієї діяльності, якої чекають від Месії. В очах світу ці роки здаються змарнованими. Адже якщо чекаєш на когось тисячі років, то він зобов'язаний дати якнайбільше. От людство чекає, а Ісус «марнує» тридцять років у Назареті. Коли ж закінчився цей період, втрачений для людської активності, і Христос з'явився над Йорданом, проголошений самим Святим Духом, Його поводження знову збиває нас із пантелику: Ісус відступає і йде в пустелю. Цього ми зовсім не розуміємо.(пор. РпВ, с. 153н)
- які фрагменти Євангелія ми не в силі пояснити нашими дітям? що робимо, коли виникає така ситуація?
- який період нашого спільного життя вважаємо змарнованим? яке значення того часу для нас та для наших відносин з Богом?
65. Молитва й віра — це не окремі реальності, які залежні одна від одної чи які існують поряд. Молитва завжди перебуває в найтіснішому зв'язку з реальністю віри, є зустріччю людини з Богом у вірі, і, в підсумку, формою здійснення віри. Якщо віра є припаданням до Христа та довіренням себе Йому, то молитва — це віддання і посвячення себе Христові, щоб Він по-новому прийняв тебе й перемінив. Якщо віра є визнанням власної безпорадності й очікуванням усього від Бога, то молитва — це екзистенціальне благання духовного убозтва і внутрішньої порожнечі людини, аби Святий Дух сповнив її своєю присутністю й силою. Відповідно до поглиблення віри, молитва стає щораз чистішою й пристраснішою. Як актуалізація віри, позначена динамізмом навернення, молитва — разом з Євхаристією й словом Божим — веде людину до перетворення, до навернення. (пор. РпВ, с. 153)
- як, впродовж років спільного сімейного життя, змінювалася наша молитва?
- якім сімейним перемінам завдячуємо молитві (зокрема - спільній)?
64. Ідучи за Жаном Гвітоном, Пресвяту Діву Марію треба було б назвати Дівою Роздумування. Про те, як глибоко Марія жила Святим Письмом, свідчить зміст її гімну «Величає душа моя Господа». Це є свідчення молитви, що спирається на слово Боже. Для неї Святе Письмо було «поживою» й джерелом молитви.
Упродовж тридцяти років Марія пройнялася Божою присутністю свого Сина. Тому її обличчя досконалим чином відобразило обличчя Христа, і в цьому її велич. Як важливо було для Христа створити цей шедевр — найдосконаліший свій образ, — якщо Він присвятив Марії аж тридцять років! Вона постійно вбирала Його думки, Його прагнення і Його волю, завдяки чому щораз більше поєднувалася зі своїм Сином.
Ти стикаєшся з присутністю Христа у Святому Письмі. Тож маєш, як Марія, вбирати Його думки й бажання, щоб пізніше жити ними. Маєш уповні й до кінця наслідувати Марію в її відкритості до цієї великої Христової справи — творення кожного з нас на Його подобу.
Святе Письмо має стати для тебе місцем зустрічі з Тим, хто до кінця тебе полюбив і прагне й у тобі сформувати своє обличчя, так, як це Він учинив зі своєю улюбленою Матір'ю. (пор. РпВ, с. 152)
- які якості появилися у нашій родині – впродовж років спілкування з Господом?
- чиїм думкам та прагненням дозволяємо проникати у наші сімейні відносини?
- до чого може спонукати нас приклад Діви Марії – відкритої для Божого Слова?
→ аудіо-коментар (найкраше використати після ділення):
63. Слово Боже як засіб збагачення
Якщо ти хочеш, щоб і твоя молитва спиралася на Святе Письмо, то маєш стати як Марія з Витанії. У Витанії, у своїх друзів: Марії, Марти й Лазаря, Ісус знайшов собі притулок і місце для відпочинку. Там Він перебував, коли наближалися останні дні Його життя і за Ним стежили фарисеї. Ще раніше, коли Ісус прийшов у їхній дім, Марія сіла біля Його ніг і вслуховувалася в кожне Його слово, тримаючи себе так, як би була перед дарохранильницею. Коли заклопотана Марта попросила Ісуса зробити сестрі зауваження, що та залишила її саму прислуговувати, Він відповів: «Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї» (Лк 10, 42). Ця краща частка бути біля Христа, сидіти біля Його ніг і з вірою вслуховуватися в Його слова, промовлені до нас на сторінках Святого Письма.
Марія, яка слухала й споглядала Ісуса — Воплочене Слово, — звичайно, була для Нього великою радістю. Ми ж, такі зайняті й заклопотані усім довкола, вважаємо, що не маємо часу на читання Святого Письма: Для Марії ж не було нічого важливішого за те, що Він, Учитель, є тут, у її домі. Найвідповідніше для себе місце вона бачила біля Його ніг. (пор. РпВ, с. 151н)
- хто з людей, які навідуються до нашого дому, нагадують Ісуса, Який відвідував дім Лазаря та його сестер? якім гарним справам їм завдячуємо?
- заради чого залишаємо «кращу частку»?
- як допомагаємо один одному, щоб її обирати?
→ аудіо-коментар (найкраше використати після ділення):
62. Слово Боже оживлює буденність
Зустріч з Христом, присутнім у слові Божому, допоможе тобі також відкрити Бога в навколишньому світі, навчить розуміти незліченні знаки, через які тобі відкриється Його присутність не лише в природі, а навіть у явищах цивілізації і культури. Святому Жанові Віяне, наприклад, вівці нагадували про любов Доброго Пастиря. Їхній вигляд посилював у ньому усвідомлення великої любови Христа до нього, пастиря парафії, і до тих, кого Він, Добрий Пастир, довірив його опіці й пастирській любові. Шум гірського струмка нагадував йому слова Святого Письма про «живу воду», що тече до життя вічного (див. Йн 7, 37-39). Коли якийсь чоловік розповідав йому, що любить вечорами дивитися на вогні ліхтарів, будинків чи машин, у ньому тоді оживала ідея, про яку говорить Святе Письмо, особливо тексти св. Йоана, що Ісус є світло світу Тож кожне світло ставало для святого символом Христа, нагадувало Того, хто «просвітлює кожну людину» (Йн 1, 9).(пор. РпВ, с. 151)
- як часто переживані буденні справи – скеровують нашу увагу на слова Святого Письма?
- які сфери нашого сімейного життя переживаємо краще – завдяки Божому Слову?
- що робимо для того, щоб біблійні слова розсвітлювали нашу щоденність?
61. Христос часто користувався таким специфічний літературним жанром, як притча, тобто розширений символ, що залучає і притягує. Завдяки цьому, коли читаєш, наприклад, притчу про Доброго Пастиря, і справді можеш побачити себе в одній з овечок. Можеш теж побачити себе в заблуканій вівці, яку Христос — Добрий Пастир — любить, тому ніколи не перестає її шукати, а коли знаходить, радісно обіймає. Символіка Христових притч втягує тебе в орбіту Його впливу. Він так просто й доступно вчить тебе любити й вірити в любов. Якщо ж сталося так, що ти низько впав і твою душу огорнула пітьма, то пригадай собі притчу про блудного сина — і знову повіриш, що Бог ніколи не перестає тебе любити. Ця притча вчить нас бути розкаяним сином, який з подивом і вдячністю приймає радість батька, що прощає. А якщо у твоєму житті здіймуться якісь буревії, то, може, ти пригадаєш собі притчу про бурю на Тиверіядському морі. І знову усвідомиш, що так, як колись Ісус спав у човні, який кидало у всі боки, так тепер Він «спить» у човні твого серця, але Він присутній у тобі, тож коли Він поруч, нічого поганого з тобою не станеться. Усе це може допомогти тобі ввести до своєї молитви слово Боже, яке дозволить досягнути внутрішнього миру. (пор. РпВ, с. 150н)
- які улюблені євангельські притчі нашої родини? як ними користуємося? як нам допомагають?
- на які притчі потрібно нам звернути більшу увагу?
→ аудіо-коментар (найкраше використати після ділення):
60. Присутність Христа в слові Божому має охоплювати твоє внутрішнє життя й твою молитву. Слухаючи слово Боже, ти прийдеш до того, що тексти, над якими роздумуватимеш, глибоко ввійдуть у твоє серце. А пізніше вони приходитимуть тобі на думку у хвилини молитви, яка стане спиратися на Святе Письмо, і в час прийняття рішень. Чи та запитував себе коли-небудь, яку роль у твоїй молитві відіграє Святе Письмо?
Читаючи Святе Письмо, ти створиш у собі властивий образ Бога й уникнеш викривлення Його образу, яке так часто трапляється. Може, боїшся Його, може, мало віриш у Його любов, бо сам мало любиш? Твоя любов повинна зростати в тобі постійно аж до кінця життя. Якщо ти будеш молитовно роздумувати над Святим Письмом, то воно вчитиме тебе любови Бога, який завжди тебе любить, бо Він і є любов.(пор. РпВ, с. 150н)
- яку роль у нашій родинній молитві відіграє Святе Письмо? які форми її збагачування словами Біблії ми обираємо?
- від яких духовних небезпек врятували нас слова Святого Письма? які то були слова?
→ аудіо-коментар (найкраше використати після ділення):
59. Читання Святого Письма — це основний фактор зростання твоєї віри, тобто твоєї участи в житті Бога, бачення себе й реальности довкола себе очима Бога. Бог об'являє нам себе в слові, ведучи нас через пізнання до любови. Об'являється для того, щоб ми, вірячи в Його слово, могли припасти до Нього й довіритися Йому. Якщо ти будеш з вірою заглиблюватися в думки і прагнення Христа, то з часом вони стануть твоїми думками й прагненнями. Якщо ти часто перебуватимеш у полі Його присутносте, Присутносте з великої літери, то ставатимеш подібним до Нього згідно з приказкою: «З ким поведешся, від того й наберешся». Слухаючи Божі слова й проймаючись їхнім змістом, ти станеш відчувати все те, чим жив і нині живе Христос. Завдяки твоєму живому контактові з присутнім у слові Божому Христом, ти будеш щораз більше поєднуватися з Ним.
Кожне записане в Новому Завіті слово й кожний жест Ісуса є вираженням цієї тайни Присутності. Ти маєш дозволити, аби ця Присутність охопила тебе, маєш навчитися слухати її. Ця невимовна Присутність вимагає твоєї особливої відкритості, яка вчинить так, що з часом та уповні змінишся, станеш преображений у Xристі. Тоді здійсниться мета твого життя — щоб Христос зростав у тобі й у цьому зростанні досягнув своєї повноти. (пор. РпВ, с. 149н)
- що в нашій сім’ї робимо з любові до Бога – свідомо й сплановано? які з християнських практик згодом стали релігійною звичкою?
- як Боже Слово допомагає нам для того, щоб наше християнство не стало набором побожних жестів?
- як проявляється в нашому домі “живий контакт з присутнім у слові Божому Христом”?
→ аудіо-коментар (найкраше використати після ділення):
58. Святе Письмо — це «Хтось», це присутність Бога. Тож беручи його до рук, входиш у поле саме цієї Присутності. Вона стає для тебе «таємницею», правдою, яка тебе охоплює і в яку ти занурюєшся.
Цей контакт веде тебе до навернення — і це є його найголовніша мета. Тому ти повинен читати Святе Письмо не заради того, щоб задовольнити цікавість, здобути знання чи знайти розв'язок якоїсь проблеми, яка тебе мучить, — хоча іноді й це буває потрібно. Читаючи Святе Письмо ти маєш сподіватися, що Він обдарує тебе благодаттю навернення. Якщо ввійдеш в особисті стосунки з Христом, який присутній у Богонатхненому тексті, цей текст проникатиме в тебе, а ти станеш вслухатися в слово Боже, заглиблюватися в думки й прагнення Ісуса, станеш щораз ліпше Його пізнавати. (пор. РпВ, с. 149)
- хто з моїх найближчих, залишається для мене таємницею, в яку можу проникати лише у світлі віри? спілкування з ким – веде мене до навернення?
- як у цих всіх змаганнях використовую мудрість Святого Письма?
57. Кожна присутність особи створює певне поле впливу, чого не може зробити об'єкт. Тільки зустрічаючись із особою, ми зустрічаємося з присутністю, тобто потрапляємо в бажане або небажане для нас поле впливу.
У Святому Письмі ти знаходиш свого Господа, тому твій контакт із текстом Божого одкровення набирає виняткового значення — це контакт з Господом, який любить тебе й хоче впливати на тебе своєю благодаттю.
«Незнання Святого Письма є незнанням Христа» — застерігає св. Єронім. Вслуховування в слово Боже матиме вплив на твій вибір і рішення — ти хотітимеш, щоб вони були згідні з Його вченням і волею Бога.(пор. РпВ, с. 149)
- які фрагменти Біблії найбільш вплинули на нашу сім’ю?
- наскільки у словах Святого Письма шукаємо світла – коли приходиться нам вирішувати малі чи великі справи?
- хто у нашій родині – найбільш впливова особа? як дбаємо про те, щоб ця особа була якнайбільш відкритою для Божих натхнень?
56. Наш стосунок до тексту може бути двояким: як до об'єкта (коли він є для нас об'єктом дослідження або матеріалом для пізнання проблеми, що цікавить нас чи вимагає нашого вирішення) чи як до суб'єкта (коли текст стає для нас, як визначив би Габрієль Марсель, «таємницею»). Якщо ти читаєш Святе Письмо для поглиблення свого релігійного знання, то це означає, що він є для тебе об'єктом. Святе Письмо в такому відношенні — це просто «щось». Але такого ставлення замало.
Ми повинні ставитися до тексту натхненого й об'явленого, яким є Святе Письмо, передовсім як до суб'єкта. Бо Святе Письмо — це не «щось», але передовсім «Хтось». (пор. РпВ, с. 148)
- з якими намірами ми читали і читаємо Біблію в нашому домі?
- наскільки ставлення до Святого Письма в нашій сім’ї є спілкуванням з Живим Господом?
- що робимо для того, щоб книга Біблії (будучи настільною в нашому домі…), не втрачала своєї Святої таємничості?
→ аудіо-коментар (найкраше використати після ділення):
55. Між вірою й таїнствами існує така ж сама тісна взаємозалежність, як і між вірою й словом Божим. Святе Письмо закладає віру, а водночас вимагає активної співпраці, навернення й реалізації його в щоденному житті, яке має бути життям віри. Бо віра є відповіддю на слово Боже, є слуханням слова для того, щоб жити ним щодень.
Христос, який якнайповніше перебуває з нами у Євхаристії, присутній і живе з нами, хоча й по-іншому у Святому Письмі. На сторінках Святого Письма ти зустрічаєшся з живим і справжнім Христом завдяки дару віри, яку Він тобі дав. Церква говорить про два столи. За Столом Слова вірні приймають завдяки вірі об'явлене Слово Боже, за Євхаристійним Столом, здійснюючи «таїнство віри», яким є Євхаристія, вони живляться Тілом і Кров'ю Господньою. Тому слушним є твердження, що до Святого Письма треба підходити як до столу Господнього. Через це, коли береш до рук Святе Письмо, роби це з трепетом, повагою й глибокою вірою. Зовсім по-іншому, ніж коли береш до рук будь-яку іншу релігійну книжку, оскільки ця Книга сповнена Божественної присутності. (пор. РпВ, с. 148н)
- що в нашій сім’ї робимо для того, щоб наші щоденні справи перепліталися з Божим Словом?
- з котрого із двох столів черпаємо більше благодатей?
- як в нашому домі переховується та вшановується Книга Святого Письма?
54. Святий Людовик Марія Гриньон де Монфор радить запрошувати до нашої участи у Євхаристії Марію. Присутність Непорочної поруч з нами, особливо під час Євхаристії, є для нас великою таємницею, великим вирішенням проблеми кенози Христа. Ті, яким важко визнати потребу й значення Маріїного шляху до Христа, вважають, що вона не може стояти між нами й Христом, що вона заслонить собою Христа. Але у світлі віри, у світлі пізнання святости Бога й своєї величезної негідності, своєї гріховності, ти переконаєшся, що ситуація діаметрально протилежна. Коли просиш, аби вона стала між тобою й Христом, то стаєш ближчим до Нього, бо просиш її, щоб, ставши між тобою й Христом, вона вберегла Його від потреби кенози, самознищення. Лише її руки не брудні й ніколи не були брудними, вони були й завжди є незаплямованими - це єдине людське серце і єдині людські вуста, які чисті і незаплямовані, які гідні прийняти Господнє Тіло. Коли, намагаючись уберегти Христа від Його самознищення, просиш Марію, щоб вона приймала Його за тебе, то тим ти схиляєшся перед кенозою Бога-Людини. Це вияв твоєї смиренности, визнання власної гріховності й віри в Його шалену любов до тебе, яка ціною незбагненного для тебе самознищення прагне обдаровувати тебе плодами викуплення.(пор. РпВ, с. 146н)
- наскільки наша сім’я Маріїна: у які наші справи впускаємо Її, у які - ні?
- що робимо для того, щоб Богородиця не «перекривала» нам Христа?
- як використовуємо Її допомогу – щоб більш достойно приймати Господа?
53. Євхаристія є кенозою, тобто пониженням, самознищенням Бога-Людини, оскільки Його найвища святість стикається з твоєю гріховністю й твоєю негідністю. Це, однак, не означає, що ти мусиш уникати Євхаристії, адже ти ставатимеш тим гідніший її, чим частіше прийматимеш. Ісус із любов'ю чекає на тебе, Він хоче прийти, щоб змінювати тебе, щоб освячувати, щоб ти ставав щораз то гіднішим Його приходу.
Святий апостол Йоан сказав: «Коли ми кажемо, що гріха не маємо, то ми самих себе обманюємо, і правди в нас немає!» (1 Йн 1, 8). Усі ми грішні й усі негідні приймати Ісуса. Подумай, твої уста брудні, але ти повинен сподіватися, що Євхаристія змиє цей бруд, цю проказу гріха, проказу егоїзму з твоїх уст, із твого серця й твоєї душі. Христос так сильно цього прагне, що хоче, аби це здійснювалося навіть ціною Його самознищення, ціною Його кенози. У світлі віри побачиш, наскільки Євхаристія є самознищенням Христа.
Він понижується вже тільки тому, що приховує свою велич і свою людську природу від видом частки матерії — хліба й вина. Він понижується, позбавляючи себе належної Йому пошани та чести. А коли ти приходиш до Нього із грішними руками, з грішними устами й грішним серцем, — це побільшує Його кенозу. (пор. РпВ, с. 146)
- як ми дійшли до того, що систематично беремо участь у Недільній Євхаристії? яке це має значення для нашої сім’ї?
- яка моя свідомість кенозу Христа і як вона впливає на мої відносини з найближчими?
52. Віра дозволить тобі побачити, що твої руки й уста, які приймають Христа, завжди брудні — завжди, навіть тоді, коли ти перебуваєш у стані благодаті, що освячує, бо та завжди є грішником, а руки й вуста грішника завжди негідні й у цьому сенсі брудні. «Я відчуваю себе таким негідним благодати вівтаря, до якого я так сміливо колись підходив», — напише у своїх тюремних записках кардинал С. Вишинський. Адже ти приймаєш Христа тими самими вустами, які можуть убивати словом, адже часто твої уста замість того, щоб благословляти, ранять, стають джерелом зла й нещастя. І ось ці грішні уста стикаються з найвищою святістю Бога. Саме тоді ти пізнаєш таємницю того, що богослов'я називає словом кеноза (від грец. — «спустошую», «позбавляю»).(пор. РпВ, с. 145н)
- коли ми, як сім’я, почуваємося добре підготовленими до переживання Євхаристії?
- як реагую на заклик: “визнаймо, що ми є грішні, щоб ми стали гідними звершення Святих Тайн”?
- як пояснюємо собі та дітям, що робити, коли Найбільша Святість, яка нам дається в Євхаристії – стикається з нашою людською негідністю?
51. Твоє зростання у вірі дозволить тобі відкривати у Євхаристійній жертві реальну присутність Ісуса і здійснення Його викупної жертви. Станеш щораз більше пізнавати, ким Він є і що діється на престолі. Аби щоденне прийняття Євхаристії не перетворювалося в рутину і не руйнувало твоєї віри, спробуй так брати участь у літургії, ніби це вперше або востаннє в житті. Подумай, як глибоко має переживати священик свою першу літургію. Напевно, коли він вперше бере у свої руки Христове Тіло, то це для нього реально Хтось. Напевно, в таку мить у священиків тремтять руки. Це і є віра, не знищена іржею рутини. Подумай про перше причастя щойно новонаверненого, який спершу приготувався до хрещення, а потім прийняв Євхаристію. Може, коли він уперше приймав Тіло Господнє, його уста теж тремтіли. Адже дуже живою була його віра в те, що Господь у цю мить на його устах, що приходить у його серце, що він стоїть перед незбагненною, приголомшливою та величною тайною. (пор. РпВ, с. 145)
- які Божі Служби, незабутні для нашої родини, ми пережили?
- які заходи допомагають нам переживати Євхаристію з новою свіжістю?
- які обставини впливають руйнівно на участь нашої сім’ї у Святій Літургії? як стараємося переборювати їх?
50. Якщо віра є визнанням власної безпорадносте й гріховносте, а також очікуванням усього від Бога, то Євхаристія, як par excellence, таїнство віри вимагає від тебе, щоб ти відчував себе безпорадною дитиною й грішником, який нічого не прагне так сильно, як зцілення від власного зла. Пробуй стати під час Божественної літургії євангельським прокаженим, і проси, аби Христос очистив тебе від прокази егоїзму, від прокази твоєї пихи, від прокази страху за себе, поспіху, неспокою й суму, від прокази надмірної турботи про земні справи, бо це все унеможливлює зростання в тобі Христа.
Під час Божественної літургії віра відкриє тобі твою гріховність і потребу відкуплення. Станеш щораз більше, відповідно до поглиблення своєї віри, бачити себе в правді. Побачиш свою проказу гріха. І тоді пізнаєш, що ти недостойний Євхаристії, а водночас, що потребуєш її спасенної дії у своєму житті. (пор. РпВ, с. 144н)
- наскільки прагнення, щоб в членах нашої родини зростав Христос, допомагає нам боротися з духовною проказою?
- що заважає/допомагає помічати духовну проказу та захищати від неї найближчих людей?
49. Завдяки загальному царському священству ми також покликані приносити самих себе в дар Богові, разом із Христом, який жертвує себе за нас. Припасти до Нього — означає ввійти в сопричастя з Його даром, віддати життя для служіння Церкві та братам. Метою Євхаристії є твоє навернення, твоє відвернення від власної волі, так, щоб твоя воля стала щораз більше поступалася служінню іншим. Ти йдеш до Причастя, аби навернутися, аби відтоді вже тільки Христос царював у твоєму серці, щоб Його воля стала для тебе найбільшою цінністю. Кожне Причастя має утверджувати твоє припадання до Його волі. Тому приготуйся до того, що Христос змінить твої плани. Євхаристія має тебе до цього приготувати, має сприяти відмиранню твого егоїзму, щоб у тобі міг зростати Христос. (пор. РпВ, с. 144)
- як Христос змінював наші сімейні плани? яка в цьому роль Євхаристії?
- як відкриваємося на те, щоб участь в Євхаристії перемінювала нашу сім’ю – згідно намірів Господа? що ми можемо/повинні робити для того, щоб так було?
48. Якщо віра є припаданням до Христа, то прийняття Христа та припадання до Нього вповні виявляються тільки у Євхаристії, яка є кульмінацією віри. Під час Євхаристії Христос стає даром, який за нас приноситься Отцеві.
Якщо вірити — означає покладатися на Христа й довіряти себе Йому, то у Євхаристії ти маєш віддати Йому всі свої справи, страхи, неспокої. Євхаристія принесе тобі мир, який народжується з віри у викупну силу Христової жертви, з віри, що Він викупив тебе також від страху, непевності й стресів, від усього, що руйнує твоє духовне життя або твоє психічне чи фізичне здоров'я. Завдяки вірі ти зможеш прийняти плоди відкуплення. (пор. РпВ, с. 144)
- що робимо для того, щоб показати дітям (та собі), що Євхаристія є “кульмінацією віри”?
- які заходи допомагають нашій сім’ї йти на Святу Літургію з духовними дарами, які згадується в тексті?
- наскільки переживання нами Євхаристії відновлює мир і спокій між нами?
47. Жертва Христова приносить плоди тільки у тих, хто поєднується зі стражданнями Христа у вірі й любові, — говорить св. Тома Аквінський. Чим більше в тобі віри й любови, тим більше плодів у твоєму житті приносить Євхаристія.
У Євхаристії Ісус занурить тебе в тайну своєї смерти, і тоді здійсниться твоя переміна й навернення — смерть «старої» людини. Завдяки дії таїнства та завдяки спасенним стражданням Христа здійсниться в тобі також воскресения й відродження. Коли ти зануришся у воскресения Христове, в тобі стане народжуватися нова людина, створена на Його образ і подобу. (пор. РпВ, с. 143н)
- що в нашій сім’ї робимо для того, щоб із живою вірою та любов’ю переживати зустріч з Воскреслим Христом в Євхаристії?
- у яких проявах нашого сімейного життя здійснилося Воскресіння?
| Причіплений файл | Розмір |
|---|---|
| AUDIOdoTemyRpV64.mp3 | 5.36 MБ |
| AUDIOdoTemyRpV63.mp3 | 5.07 MБ |
| AUDIOdoTemyRpV61.mp3 | 3.2 MБ |
| AUDIOdoTemyRpV60.mp3 | 4.74 MБ |
| AUDIOdoTemyRpV59.mp3 | 7.05 MБ |
| AUDIOdoTemyRpV56.mp3 | 6.87 MБ |
| _47.doc | 25.5 КБ |
| _48.doc | 25.5 КБ |
| _49.doc | 26 КБ |
| _50.doc | 26.5 КБ |
| _68.doc | 24 КБ |
| _69.doc | 24.5 КБ |
| _70.doc | 28.5 КБ |
| _71.doc | 26.5 КБ |
| _72.doc | 26 КБ |
| _73.doc | 26.5 КБ |
| _74.doc | 26.5 КБ |
| _75.doc | 29 КБ |
| _76.doc | 29 КБ |
| _77.doc | 28.5 КБ |
| _78.doc | 26 КБ |
| _79.doc | 27 КБ |
| _80.doc | 27 КБ |
