16. тема: наша сім’я і Десята Божа Заповідь

 

духовний коментар:      

 

 

Усе наше життя зазвичай проходить між домом і роботою. І в цих двох світах ми часто поводимось як різні люди. У світлі віри можна помітити, що місце роботи – це справжній пантеон божків, які виражають наші потреби, прагнення й водночас побоювання й страхи, пов’язані із заздрістю, суперництвом, намаганням заробляти гроші. У цьому нагромадженні справ, проблем та прагнень, часто глибоко прихованих, надзвичайно важко шукати Бога та Його волі. Але праця дається нам для того, щоб ми вчилися виконувати Божу волю, згідно з волею Господа нашого намагалися відходити від будь-якої роботи, тобто бути вбогими духом.

Бог намагається показати тобі, як важливо триматися на відстані від того, що робиш. Адже ця відстань є иншим визначенням духовної убогості. Бог зацікавлений у свободі твого серця, у внутрішній тиші, в якій ти чутимеш навіть тихі Божі слова. Ця тиша також заспокоїть твої напружені нерви, звільнить від страждань, стресів, зморшок на твоєму обличчі. Отож діяти маємо, ніби не діючи; працювати, ніби не працюючи (пор. 1 Кор. 7, 29-31), – пише св. Павло, підкреслюючи марність і скороминущість дочасности. Усе, що ти маєш, за що конвульсивно тримаєшся, чого прагнеш досягти, нагадує пісок, який сиплеться крізь пальці. (пор. Відкрийте двері для Христа)

пропозиції запитань для ділення:

 

-  чи, в боротьбі проти спокус повязаних з заздрістю, непоміркованістю, приймаю допомогу, якою є дух Євангелія?

-  яким чином старання про духовне життя – впливає на ваше фізичне та психічне здоров’я?

 

духовний коментар:    

 

Дев'ята Заповідь застерігає від хтивості, або плотського пожадання.
Боротьба з плотським пожаданням проходить через очищення серця і поміркованість звичаїв.

 

У Португалії є невеликий санктуарій Чудотворної Богородиці. Її статуя благає про Боже милосердя, смиренно здійнявши очі до неба й простягнувши перед собою порожні руки. Марія, своїм жестом покірного жебрання випрошує для нас дар покори й смирення, без чого, “усі инші чесноти й добрі вчинки нічого не варті”. Адже принижувальна покора – це засновок і головна передумова реальности, краси й правди кожної чесноти… У міру своєї покори людина звільняється для участи в житті Бога, отримує можливість розвивати в собі надприродне життя.

Заступництво Марії – Матері смирення – уможливило найбільше чудо цього світу – тілесна людина, запродана в неволю гріха, може єднатися з Богом. (пор. Відкрийте двері для Христа)

Праця теслі в назаретському домі огорнута мовчанням так само, як і все, що пов’язане з постаттю Йосифа. Водночас це мовчання в особливий спосіб розкриває внутрішній світ цієї постаті. У Євангеліях повідомляється лише про те, що Йосиф “зробив”. Протеці “вчинки”, огорнуті мовчанням, свідчать про його щоденне сопричастя з таємницею, яка “оселилася” під дахом Йосифового дому.

Усе своє життя Йосиф перетворив на жертву, щоб гідно прийняти Месію у власному домі. Джерело цієї жертви – незбагненне внутрішнє життя, що керувало Йосифовими вчинками й приносило йому особливу радість. Саме з цього джерела Йосиф черпав свою розважливість і силу (притаманну душам простим і світлим) для своїх великих рішень. Саме тоді він підкорив Божим задумам свою свободу, погодившись зайняти в родині визначене місце і взяти на себе тягар відповідальності. (пор. Зошит № 26)

пропозиції запитань для ділення:

 

-  яким чином дозволяю Діві Марії формувати мій “внутрішній світ” та моїх найближчих ?

-  яким чином стараюся, щоб і моя душа була “проста і світла”?

14. тема: наша сім’я і Восьма Божа Заповідь (2)

 

духовний коментар:  

«Не свідкуй ложно на ближнього твого» (Вих 20, 16).

Брехня полягає в говорінні неправди з наміром обманути ближнього.
Провина, вчинена проти правди, вимагає відшкодування.

Золоте правило: «Все, отже, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм» (Мт 7, 12) допомагає в конкретній ситуації розпізнати доцільність виявлення правди тому, хто її вимагає.

 

Наступає момент, коли Господнє стукання стає міцнішим і рішучішим. Воно може виступати у вигляді подій, що оголюють нашу внутрішню брехню, і проливає на них особливе світло благодаті. Тоді ми поставлені перед обличчям автентичної правди про себе – можна сказати, що стукаючий Бог відслоняє кришку побіленого гробу і до темного льоху проникає ясний промінь.

У поступовому відкриванні трудної правди про людину проявляється вся Божа делікатність і Його любов до душі, яка могла би бути враженою і збунтуватися. Господь довіряє нам в тому, що ми не втечемо і приймемо Боже світло як дар, трудний, але необхідний для врятування улюбленої душі від несвідомої брехні, в якій вона жила дотепер. (пор. Ось, стою під дверима і стукаю)

Коли ввечері я йшла сходами, раптом огорнула мене така дивна нехіть до всього, що Боже. Тут я почула сатану, який говорив мені: “Не думай про справу, Бог не є таким милосердним, як про Нього говориш. Не молися за грішників, бо вони і так будуть осуджені, а через ту справу милосердя сама себе наражаєш на осудження. Ніколи не розмовляй про це Боже милосердя зі сповідником”. – Тут голос перемінився у постать ангела охоронця. У цей момент я відповіла: “Знаю, хто ти, - батько брехні”. Я вчинила знак святого хреста, і зник цей ангел з великим шумом і злістю. (пор. св. Ф. Ковальська, Щоденник, 1405)

пропозиції запитань для ділення:

 

-  якими подіями Господь уберігає нас, щоб ми не загрузли у прихованій брехні?

13. тема: наша сім’я і Восьма Божа Заповідь (1)

 

духовний коментар:  

«Не свідкуй ложно…» (Вих 20, 16).

 

Ти отримав скарб і надзвичайий дар, який не можеш зберігати лише для себе. В іншому ж випадку - ти закопав би його. Ти маєш цей безцінний скарб передавати іншим, маєш ним ділитись. Ти маєш свідчити про те, чим ти був обдарований, що відкрив, що любиш і що звершив в тобі Святий Дух. Чим більше ти будеш слухняний Святому Духу, тим в більший мірі Він відтворить в тобі образ Христа і, поглиблюючи в твоєму серці любов до Церкви, зумовить, що ти будеш вірний своєму покликанню давати свідчення Правді. (пор. РпВ)

 

Кожен, хто шукає добра в людині, не дбаючи про єдність з Богом, раніше чи пізніше розчарується. Чоловік і жінка, які одне для одного роблять добро розраховуючи на віддячення від іншої особи, але не шукають опори в Христі, колись переконається, що у ставленні тієї особи є багато егоїзму, та що вона не відповідає на її любов згідно з сподіваннями.

У своїй великій любові до нас, Бог очікує, що ми саме з Ним будемо зустрічатися через наших найближчих, що чоловік помічатиме Його в своїй дружині й навпаки, а вони обоє – в дітях, у ближніх. (пор. Зошит № 17)

пропозиції запитань для ділення:

 

-    яким є моє свідчення про Господа – перед найближчими?

-    як допомагає мені християнська поведінка моїх найближчих? 

 

12.    тема: наша сім’я і Сьома Божа Заповідь (2)

 

духовний коментар:  

 

“Шукайте перше Царство (Бога) та його справедливість, а все те вам докладеться” (Мт 6, 33). Слово “перше” тут дуже істотне. Йдеться про те, аби Бог був поставлений на першому місці і щоб турботу про себе і про результати своєї діяльності – не відмовляючись від власних зусиль – ти залишив Тому, Чиєю волею є обдаровувати тебе любов’ю без границь. Тоді в своїй молитві ти будеш здійснювати заклик Ісуса, звернений до св. Катерини Сієнської: “Ти думай про Мене, а Я буду думати про тебе”.

Шукайте перше, тобто передусім, Боже царство і його справедливість, а усе інше вам додасться (пор. Мт 6, 33). А хтось сказав, що коли не будеш шукати над усе Божого царства, то навіть та решта, те все інше, забереться в тебе. Кожна твоя проблема, яку переживаєш, кожна складність є, в кінцевому рахунку, воланням зі сторони Бога про те, щоб ти прагнув більше, щоб шукав над усе Боже царство, тому що тоді все інше тобі додасться; є воланням зі сторони Бога про твоє навернення, про твою віру. (пор. РпВ)

 

Споконвічним є переконання, що праця несе загрозу загибелі внутрішнього життя, тому й потрібно віддаватись праці обережно, зберігаючи певну дистанцію до того, чим займаємось. В такі постановці справ діяльність не є інтегрована з молитвою. Небезпекою не є праця сама по собі, але спосіб, як ми її виконуємо.

Бог також є Богом людей, які віддають себе активному діянню. Тож Він є Тим, Хто постійно діє (Йн 5, 17).

Той, хто хоче вчинити свою працю молитвою, повинен забувати про себе. Або, кажучи різко: повинен помирати. Саме наше "я" постійно говорить: "Це люблю - того не люблю", це наше "я", яке піддається й підкоряється різним примхам. Замість того, щоб підживлювати наше маленьке "я" (чим зазвичай ми і займаємось), можемо давати змогу нашому "я", щоб завмирало та звільнювало місце для Бога і Його дій; таким чином, вже більше не я буду діяти, але Той, Хто в мені.

Ми, коли трудимося, найчастіше більше зосереджуємося на наслідках нашої праці, ніж на ній самій. Чим більше побиваємося за хороші результати, тим більша ймовірність того, що наш труд не увінчається успіхом.

Праця безперервного створює можливості для того, щоб вмирало наше "я". І не має значення те, чи праця якимось чином збагатить тебе або вчинить біднішим, чи принесе тобі славу, чи зустрінешся з критикою. Виконуєш те, що в даний момент маєш зробити. Результат знаходиться у Руках Бога. Переживання за результати майже завжди має своє коріння в неупорядкованій турботі про звеличання самого себе, зиск чи економічну ситуацію. (пор. Школа Назарету)

пропозиції запитань для ділення:

-        чи помічаю зв'язок між несправедливістю, з якою стикаюся (зокрема у сфері праці), і моїм духовним життям?

-        яким чином стараюся, щоб моя праця мала відкуплююче значення?

11.    тема: наша сім’я і Сьома Божа Заповідь (1)

 

духовний коментар:  

 

Одна з найбільш небезпечних хвороб душі, за аналогією з клептоманією, може бути названа "сміттєманією". Клептоманія, це хворобливе прагнення вкрасти (як правило, невеликих об'єктів), що відбувається під впливом непереборного імпульсу. "Сміттєманія" є схильністю нагромаджувати сміття - речі абсолютно другорядні - з точки зору віри і вічного життя.

Людина, яка живе духом цього світу - закохана в речах цього світу. Вони, коли їх не пов’язувати з Творцем – стають як сміття – абсолютно непотрібними. Коли речі створені Богом – хоча й по суті добрі - відділяють нас від Творця, замість того, щоб спрямувати нас на Нього - у світлі віри, стають просто сміттям. Таким чином прив’язаність до них та їх нав'язливе накопичування стає для нас серйозною небезпекою. (пор. Зошит № 28)

Любити – це означає давати себе, уділяти блага іншим. Однак недостатньо давати лише матеріальні блага. В світлі віри духовні – більш важливі. Якщо ти не даєш їх своїм близьким, тоді має місце своєрідна духовна “крадіж”, своєрідна духовна “кривда”. Адже вони мають право на ці блага. Твоє оточення має право на те, щоб зростаючи в освячуючий благодаті, в прямуванні до святості, ти ставав для них чистим каналом благодаті. В світлі віри, твоє зростання в святості стає найбільш цінним даром для твоїх близьких. Ти мусиш піддати під сумнів свою любов, мусиш стати в правді і запитати, чи дійсно ти любиш. Ти, напевно, свято переконаний, що любиш свою дитину, бо не лише піклуєшся про земні справи, але також молишся за неї. Але вартість і ефективність твоєї молитви залежать не від почуттів, а від ступеня освячуючої благодаті, від ступеня твоєї віри і любові Бога. Якщо немає в тобі внутрішнього життя, якщо немає в тобі зростання віри і Божої любові, то, в духовному сенсі, ти стаєш для свого оточення “злодієм”.

Мати, яка є “літеплою” християнкою і не притулилась через віру до Христа, має зрозуміти, що з-за того, що вона не полюбила Христа, також не полюбила до кінця свого дитя. З-за того, що вона не приймає св. Причастя, позбавляє особливих благодатей також своє дитя, яке є для неї скарбом. Несвідомо обкрадає його з тих благодатей, які спливали би на нього завдяки її святим Причастям. Бо кожна участь в Євхаристії, кожна сповідь, приймання інших таїнств і кожна молитва в силу “системи сполучених посудин”, тобто нашої тісної позв’язаності в Містичному Тілі Христа, є завжди одночасним даванням добра іншим. Ти настільки любиш свого чоловіка, сина, дочку, батьків, близьких тобі осіб чи більш чужих, наскільки сам навертаєшся до Бога, наскільки прямуєш до святості і дозволяєш, щоб вже не ти жив, але жив в тобі Христос. (РпВ)

пропозиції запитань для ділення:

-        як моє духовне недбальство відбивається на моїх найближмх?

-        що допомагає мені не ставати "сміттєманом"?

10.    тема: наша сім’я і Шоста Божа Заповідь (2)

 

духовний коментар:  

 

Коли відбувається процес поглиблювання відносини батьків з Богом та з Божою Матір`ю, буде також змінюватися їхнє ставлення до дітей. Будуть бо вони мати бажання ділитися з ними своєю власною Любов’ю до Христа і Марії. А тоді пригнічуючий їх тягар батьківської відповідальності стане зовсім інакшим; досвідчать в своєму щоденному житті правдивості слів Христа: “ярмо бо Моє любе й тягар Мій легкий” (Мт 11, 30). (пор. Зошит № 17)

 

Людські серця, проникненні взаємною подружньою любов’ю, закликають, щоб ця їхня людська любов могла завжди знаходити "силу з висоти" (пор. Ді 1, 8). Тільки ця міць, яка народжується в єдності Пресвятої Трійці, може бути гарантією їхньої єдності - єдності “аж до смерті”. Лише силою Святого Духа їхня любов впорається з подружніми та батьківськими завданнями. Святий Дух власне таку любов «переливає в людські серця». Ця любов – шляхетна, чиста. Вона – плідна. Це любов, яка дає життя. Любов прекрасна. Все те, що св. Павло заключив у своєму «гімні про любов» (пор. 1 Кор 13, 1-3), є найглибшим фундаментом сімейного життя. (пор. Зошит № 19)

пропозиції запитань для ділення:

-        як ми переконувалися, що наша подружня/родинна любов народжується в єдності Пресвятої Трійці?

-        що нам заважає переживати подружню любов як шляхетну, чисту, плідну, прекрасну?

9.      тема: наша сім’я і Шоста Божа Заповідь (1)

 

духовний коментар:  

 

Керувати душею - це вести її Божими шляхами, це вчити її слухати Божих натхнень та відповідати на них, це пропонувати їй властиве для ситуації практикування чеснот, це не лише зберігати її в чистоті та невинності, але також допомагати їй іти вперед дорогою до досконалості – це від усіх сил допомагати їй досягати такого рівня святості, до якого Бог її призначив. (пор. Зошит № 9)

Тілесним є не лише той, хто підкоряється спокусам проти чистоти. Тілесною людиною є той, хто пригортається чи прилипає до цього світу, до того, що матеріальне, видиме, що можна відчути, що помічають наші чуття; прилипнути до того, що саме сприймають наші чуття як єдиний важливий конкрет. Тілесність, це спосіб бачення світу лише з матеріального боку - не звертаючи уваги на те, що духовне. В тілесній людині право гріха має перевагу над правом розуму та духа, тому немає в ній ставлення віри, немає довірення Богові та любові Бога. (пор. Зошит № 6)

Спокуси проти чистоти – це для нас заклик до боротьби з прагненням бути кимсь великим. (пор. Зошит № 5)

Доки не розуміємо, наскільки боляче ранимо Бога нашою гордовитістю, можемо бути частіше виставлені на спокуси (зокрема - проти чистоти). Бог може дозволитищоб це відбулося, тому що цей вид гріха, як правило, набагато більше, ніж гріх гордині,звертає увагу нашогосумліннята усвідомлює правду про нас -викликаючи в наскаяття. (пор. Зошит № 25)

пропозиції запитань для ділення:

-        як поєдную в собі мою статевість – з духовним життям?

-        яким чином, у змаганні за чистоту у подружньому житті, формується перед Богм моя простота та смиренність?

-        чи помічаю, що моя чи інших чистота – це Христос в мені чи в другій людині (а не просто: відсутність нечистих гіхів)?

8.      тема: наша сім’я і П’ята Божа Заповідь (2)

 

духовний коментар:  

 

Йдеться про те, щоб на землі, яку Бог у своєму Провидінні виділив на житло для людей, родинний дім - символ єдності й любові - перемагав все те, що загрожує цій єдності і любові: ненависть, жорстокість, руйнування, війни. (пор. Зошит № 30)

 

Під час ІІ Світової Війни люди часто опинялись в ситуаціях, які вимагали героїчної любові – або ти будеш бити, або поб’ють тебе; або ти будеш вбивати, або загинеш сам. Це були виняткові ситуації, але і в менш драматичних умовах Бог неодноразово закликатиме нас до любові дорогою ціною. Тоді ми переконаємось, що ми нездатні любити, і буде нам легше зрозуміти глибокий сенс слів Христа: “Я виноградина, ви – гілки. Хто перебуває в Мені, а Я в ньому, – той плід приносить щедро. Без Мене ж ви нічого чинити не можете” (Йн 15, 5) – без Христа ми нічого не можемо учинити. Це Христос є нашим життям. Без Нього ми стаємо як відтята від виноградного куща гілка, що всихає.

Наша воля, завдяки якій ми можемо вибирати добро і любов, слабка. Воля людини занадто слабка, щоб вибирати те, що важке, що вимагає перекреслювання свого егоїзму. Якщо хтось ще цього не спізнав, колись безсумнівно переконається, що дійсно нездатний любити, нездатний завмирати для себе, – а лише через любов кожний з нас в повноті стає людиною.

Любов – це акт волі, це наше прагнення обдаровувати інших тим, що добре. Ми знаємо, що кожний з нас може хотіти чого-небудь, наприклад, на “5, 70 чи 100 процентів”. Якщо в нас є прагнення реалізації любові на 10 процентів, то цього замало, щоб творити міжособистісну гармонію, щоб міг здійснюватись процес єднання осіб, замало, щоб любити так, як любив Христос. Моє “хочу” може, однак, чимраз більше посилюватись благодаттю Христа, так, що я почну хотіти реалізувати Христову заповідь: “Як Я був полюбив вас, так любіте і ви один одного” (Йн 13, 34) вже не на “10 процентів”, але на 70, чи навіть більше. Цим об’являється життя Христа в нас. (пор. РпВ)

пропозиції запитань для ділення:

-        як розумію свою відповідальність за родинний дім?

-        яка в мені свідомість того, що моє послаблення близкості з Христом стає спокусою/згіршенням для моїх найближчих?

7.      тема: наша сім’я і П’ята Божа Заповідь (1)

 

духовний коментар:  

 

Ініціатори зведення цієї святині хотіли показати світові любов, працю та служіння переживані перед Богом, так, як жила ними Свята родина в Назареті. Проте, умови життя дуже змінилися; разом з ними здійснився величезний прогрес в області техніки, у соціальній та культурній площині.

Ми не можемо задовольнятися цим поступом. Разом з ним завжди повинен реалізуватися прогрес моральний, тобто увага, захист і допомога виявлені родині - оскільки великодушна і нерозривна любов між чоловіком і жінкою є ефективною рамкою та основою для життя людини під час її вагітності, народження, зростання і природної смерті. (Бенедикт XVI, посвячення храму Святої Сім’ї в Барселоні) 

пропозиції запитань для ділення:

-        на якому етапі життя людини для нас найважче помічати в ній Божу святість?

-        як, у нашій сімї, у цивілізаційний прогрес впливає на наш моральний розвиток?

6.      тема: наша сім’я і Четверта Божа Заповідь (2)

 

духовний коментар:  

 

Св. Лука наголошує на важливості віри Йосифа. Вирушаючи в подорож, щоб записатися з Марією та Дитятком, він був цілком свідомий свого вчинку та його наслідків. Йосиф ні на хвилину не сумнівається в тому, що майбутнє Дитятко – це обіцяний Месія, і хоче, щоб окупаційна влада, яка вважає себе володарем світу, підтвердила Його існування. (пор. Зошит № 27)

 

Вирушаючи до Вифлеєма у зв’язку з переписом населення за розпорядженням тодішньої влади, Йосиф виконав важливий обов’язок: офіційно вписати до реєстрів римського царства ім’я “Ісуса, Йосифового сина, з Назарету” (пор. Йо 1, 45). Цей запис явно свідчив про те, що Ісус належить до людського роду, що Він – один із людей, громадянин цього світу; що Він, підлягаючи державним законам та інституціям, водночас є “Спасителем світу”.

Теологічний сенс цього історичного факту, аж ніяк не другорядного, добре виклав Ориген: “Перший перепис населення всієї землі було проведено за панування Кесаря Августа. Серед усіх інших записався також Йосиф разом із пошлюбленою Марією, яка була вже вагітною. Ісус прийшов у світ до закінчення перепису. Розважливе сприйняття цих подій дозволяє розгледіти певну таємницю в тому, що Христос теж був охоплений цим переписом населення всієї землі. Тож оскільки всіх було записано, Він усіх мав змогу освятити. Оскільки всю землю було охоплено переписом, то Він усю землю допустив до сопричастя з Собою, а потім усіх людей записав у Книгу Життя. А з неї ті, що в Нього повірили, були записані в небі, серед святих Того, Якому слава й панування навіки-віків! Амінь”. (пор. Зошит № 26)

пропозиції запитань для ділення:

-        як на нашу сімейну єдність впливають справи цього світу, які і нас охоплюють: як позитивно, а як - негативно?

-        як проявляється наша, як християн, відповідаль за суспільні справи, за спільне добро (напр.: як часто молимося за світську владу…)?

5.      тема: наша сім’я і Четверта Божа Заповідь (1)

 

духовний коментар:  

 

Тиск оточення настільки великий, що, коли батьки не свідчать власним прикладом, як треба жити, не вистачить лише моралізаторської розмови, якій діти чинитимуть опір. Краще не обманювати себе, що вони не бачать, як ми насправді живемо і на що опираємося. 

Зазвичай чоловік і жінка прагнуть стати батьками і вбачають у цьому природне доповнення своєї любови. Однак, коли приходить на світ перша дитина, стосунки між ними змінюються, і чоловік мусить прийняти появу нової особи, яка має особливі права на почуття дружини.

Жінка прагне мати дитину, трактуючи її як частину самої себе. Вона плекає надію, що малюк зробить її життя змістовним, заповнить порожнечу і самотність. Дуже часто дружина прагне, щоби дитина її д о п о в н ю в а л а, щоб дала їй те, чого не зміг дати власний чоловік.

Як правило, це вдається, принаймні на початках. Дитина, тісно пов’язана з матір’ю, уповні відповідає на її почуття, а мати ще міцніше поєднується з нею. Проте егоїстичне очікування доповнення через дитину не є виразом правдивої любови.

Правдива любов виражається у виході назустріч потребам иншої людини, щоб доповнити її у тому, що для неї є найціннішим. Це прагнення зробити кохану особу повністю щасливою, а не навпаки: зробити з її допомогою щасливим себе самого.

Звичайно, мати прагне віддавати себе дитині і слугувати їй, очікуючи, однак, від неї взаємности. І нарешті її отримує – дитина віддячує любові усмішкою, поглядом, жестом, що для матері є найвищою нагородою. Дуже легко за такої ситуації почати спиратися на дитину як на божка. Легко забути, що єдиною опорою є Господь і, окрім Нього, не маємо нікого, хто любив би нас любов’ю повною і справжньою. (пор. ДЛБ)

 

Постійний сповідник, співпрацюючи з батьками, формував би в дитини вірну думку щодо Божої волі. В той же час він піднімав би авторитет батьків та заохочував дитину до послуху волі Бога, яку Він виявляє через них. (пор. Зошит № 18)

пропозиції запитань для ділення:

-        як наші подружні відносини – формують/деформують наших дітей?

-        чи помічаємо тісний зв'язок: наш послух для Бога – слухнаяність дітей?

-        як співпрацюємо із священиками та сестрами-черницями для духовного формування наших дітей?

4.      тема: наша сім’я і Третя Божа Заповідь (2)

 

духовний коментар:  

 

Бенедикт XVI вказує на те, що Святе Письмо говорить нам про те, що «сім’я, праця та святковий день є Божим даром і благословенням, призначеними для того, щоб жити по-справжньому людським життям». Щоденний досвід, натомість, підтверджує, що справжній розвиток особистості включає не лише індивідуальний вимір, але й родинний та спільнотний, а також діяльність і взаємини. (за матеріалами Ватиканського Радіо)

пропозиції запитань для ділення:

-        днем чого… є неділя у нашй сім’ї?

-        як святкування нами сватого дня впливає на об’єднання нашої сім’ї, наш повноцінний розвиток?

3.      тема: наша сім’я і Третя Божа Заповідь (1)

 

духовний коментар:  

 

Однак, запитаймо себе, запитаймо дуже щиро: чи це ще є Господній день, день присвячений Господеві, святкуваний для Нього?

         У прекрасному ефіопському тексті з XV століття написано, що субота це прихожа до неділі. “Жоден цар не дозволяє входити до своєї кімнати від разу, в кожному палаці є прихожа” говорить текст та додає: “Так, потрібно відпочивати в суботу, щоб бути готовим до святкування Воскресіння”.

         Можливо, власне тому не вдається нам освятити неділю, бо ми забули, що є такий час, який мусить бути освяченим. Тому, що написано: “Бог (…) спочив сьомого дня (…). І благословив Бог сьомий день і освятив його; того бо дня спочив Бог від усякого свого діла, що творячи зробив був” (Бут 2, 2-3).

         «Шалом» означає докладно “те, що є повнотою”. Отже, той, хто має в собі мир, є тим, котрий є повнотою, є істотою нерозбитою і неподіленою. Не може бути кимось таким людина, коли її думки в бюро, частина її тіла в ліжку або за столом, а друга частина занята розвагами. В повноті відпочиваючою людиною може бути лише хтось, хто є близько до Бога, а досконалого відпочинку досвідчимо тільки в Божому Царстві. (пор. Зошит № 30)

пропозиції запитань для ділення:

-        чи/як день присвячений Господеві - святкуємо для Господа?

-        наскільки святкування Господнього дня, допомагає нам жити повнотою життя? (можливо: наші «модифікації» перпеживання неділі спричиняють відчуття неповноцінності переживаного нами життя…)

2.      тема: наша сім’я і Друга Божа Заповідь

 

духовний коментар:  

 

“Мати Ісуса перед очима”, дивитись як славить Бога, прославляє Його ім’я, згідно з першим закликом “Отче наш”, є підставою преклоніння. Є вона одночасно формою тихого наповнювання цілої особи через внутрішнє діяння Духа Ісуса Христа. Можливість брати участь і єдність яку Бог дає нам в дарі називається правильно комунією, з’єднанням, коли Бог робить через неї своє багатство нашим. (пор. Зошит № 8)

 

Багатьох криз в подружньому житті можна уникнути, якщо б чоловік і жінка старалися про надприродне бачення чоловіка чи жінки. Тоді вони помічали б один в одному Христа, а це звільнювало б їх від свого роду зневолення, яке несе з собою надмірне очікування взаємності. У випадку подружніх відносин, коли віддаєш усе людині, не пов`язуючи цього з Богом, такої ситуації не можна уникнути. Чоловік чи жінка, що віддає усе найближчій особі, очікує в спосіб немов природній, відповідної до свого віддання відповіді: Я роблю з себе дар для тебе, але прагну, щоб ти “відплатив” цим самим, сподіваюся що моє добро буде в повноті винагороджене. Чоловік, що цілковито вдивляється в жінку, починає незалежно від своєї волі забувати, що добро, яке помічає в жінці має свій початок в Богові – в джерелі всякого добра і любові. Тоді жінка стається для нього божком, який сам по собі здається добрим і достойним безмежної довіри. Подібно у випадку жінки, коли віддає себе цілковито чоловікові і ставиться до нього, як до божка, дуже легко забуває вона про Христа. І тоді коли виникає ситуація необхідного вибору між егоїстичним очікуванням чоловіка, а наукою Церкви в подружніх справах, вона підкоряється чоловікові, пояснюючи, що робить це ради подружньої любові. Внаслідок доходить до використання протизаплідних засобів, абортів, а все це в ім’я добра сім’ї. Деградація подружньої любові, яка тоді має місце, є наслідком невластивої ієрархії цінностей, а основою цієї ієрархії є ставлення до чоловіка чи жінки, як до божка. (пор. Зошит № 17)

пропозиції запитань для ділення:

-        усвідом собі, з якою повагою, вірою, любовю промовляєш Імена Господні… якою, отже, є твоя реальна близкість з Богом у твоєму серці? наскільки твоя молитва формує цю блимзкість?

-        як  саме факт, що Подружню Присягу ви склали «в Ім’я Бога», допомагає нам розвиватися у родинному житті?

1.      тема: наша сім’я і Перша Божа Заповідь

 

духовний коментар:  

«Любитимеш Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою твоєю» (Втор. 6, 5).
         Перша Заповідь закликає людину повірити в Бога, надіятися на Нього і любити Його понад усе.
         Господу, Богу твоєму, поклонишся» (Мт 4, 10). Поклонятися Богові, молитися до Нього, віддавати Йому належну шану, сповняти обітниці і складені Йому обіти - це акти чесноти релігійності, які випливають з послуху Першій Заповіді.
         Забобони є спотворенням шани, яку ми віддаємо правдивому Богові. Вони виявляються в ідолопоклонстві, а також у різних формах ворожбитства і чаклунства.
         Спокушування Бога словами або вчинками, святотатство, симонія є гріхами безбожності, забороненими Першою Заповіддю.
         Відкидаючи або заперечуючи існування Бога, атеїзм є гріхом проти Першої Заповіді.
         Почитання святих ікон ґрунтується на містерії Втілення (Воплочення) Слова Божого. Воно не суперечить Першій Заповіді. (пор. ККЦ, 2133-2141)

 

Остаточною метою життя в подружжі – подібно, як у випадку інших покликань – є те, щоб закохатися в Богові. Це буде проявлятися не лише в постійному поглиблюванні молитовних відносин з Творцем, але також в присвячуванні свого часу Богові, Котрий приховується в чоловікові або в дружині, в дітях та в ближніх.

пропозиції запитань для ділення:

-        постарайтеся «просканувати» ваші сімейні відносини, спосіб мислення, сімейні звичаї – поясненнями Катехизму… 

-        наслідки намагання дотримуватися Першій Заповіді – допомагеє нам та нашим дітям «закохатися в Богові»?