Етична структура подружнього покликання

 
1. Покликання до подружньої чистоти (2)
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте вільно:
 
про які чесноти розмовляєте найчастіше у сімейному колі?
 
духовний коментар:
 
Сьогодні не легко говорити про чесноту, а особливо про чистоту. Сучасний менталітет надто часто ототожнює чесноту зі ставленням збентеження та страху перед життям; чистоту сприймає і нерідко представляє як відмову від того, що є цінним в статевості. У дійсності, однак, з християнського погляду, чистота в жодному разі не означає відкинення людської статевості чи погорди до неї: вона, радше, означає духовну енергію, здатну захищати любов від небезпек егоїзму й агресивності та спрямовувати любов до її повного здійснення. (пор. FС, 33).
 
Чеснота чистоти веде до все більш повної інтеграції інстинктивних і психологічних механізмів, пов'язаних із статевим діянням. Вона дозволяє людині володіти собою: без цього неможливо приносити і приймати дар особи, тобто жити любов’ю. Тільки людина вільна, тобто така, якою не оволоділа похіть, може давати себе і приймати беззастережно другу особу. Мета стриманості – здобути вміння володіти собою.
Негативне ставлення до життя і відмова від батьківства, характерні для контрацептивного менталітету, спотворюють логіку дару, притаманну шлюбній любові, і є ознакою глибокої моральної кризи. Подібні ставлення є віддзеркаленням песимістичного погляду на життя та вираженням егоїстичних бажань досягти найбільш легкодоступні задоволення. Те все супроводжується відмовою від відповідальності за покликання до батьківства і материнства. (Зустріч з учасниками курсу сімейного консультування - Відповідальне батьківство, L'OsservatoreRomano № 2 (1992))
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- наскільки для мене подружня чистота, це “духовна енергія, здатна захищати нашу подружню любов”?
- як сучасний менталітет заважає мені властиво розуміти, чим є подружня чистота? що допомагає мені уникати цих перекривлень? 
- які важливі кроки вели мене до теперішнього стану володіння собою у подружніх відносинах?
 

 

для медитації: Бут 4, 6н; Рим 6, 12нн; 1 Кор 7, 9; Гал 5, 22н
 

 
2Покликання до подружньої чистоти (3)
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте вільно:
 
як реагуєте, коли у спілкуванні - між вами появляється мовчання?
 
духовний коментар:
 
Мета подружньої чистоти, а докладніше - мета стриманості, тобто володіння собою, це не лише: захищати важливість і гідність подружнього акту з уваги на можливе передавання ним життя - але це також завдання: виявляти у свідомості та на практиці подружніх відносин всі інші можливі «знаки любові», які виражають особове єднання одружених.
Справа в тому, щоб єдність одружених не постраждала тоді, коли з вагомих причин слід стриматися від подружнього акту. Йдеться навіть про щось більше: щоб єднання, будоване постійно і щодня з використанням відповідних «знаків любові», ставало наче широкою основою, на якій, за відповідних умов, дозріє рішення звершити подружній акт у його справжньому сенсі, тобто як відритий на передавання життя.
Часто вважається, що стриманість викликає внутрішню напругу, яку людині потрібно знімати. Однак у світлі проведеного аналізу, саме стриманість, як наша інтегральна складова, є єдиним способом, щоб звільнити людину від цієї напруженості. Вона лиш означає духовні зусилля спрямовані на те, щоб говорити «мовою тіла» - не тільки в правді, а й у справжньому багатстві «ознак любові».
Подружня чистота (і чистота взагалі) проявляється перш за все як здатність протистояти похоті тіла. Однак поступово виявляється, що вона є особливою здатністю помічати і створювати такі сигнали «мови тіла», які залишаються абсолютно невідомими для самої похоті. Це вони поступово збагачують діалог любові у подружжі, очищуючи його, і одночасно поглиблюють та спрощують. Таким чином аскетизм володіння собою та  стриманості не приносить з собою зубожіння «ознак любові», а навпаки: їх духовну інтенсифікацію, тобто збагачення. (пор. Йоан Павло II, Чоловіком та жінкою сотворив їх)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- коли ми більше використовували мову «знаків любові»: у початках спільного життя чи тепер? чому?
- наскільки використання “«знаків любові» є широкою основою”, яка відкриває нас на справжній сенс подружнього єднання? Наскільки – “збагачує нас та духовно інтенсифікує” наші відносини?
 
для медитації: Проп 3, 4н; 1 Кор 7, 5
 

 
3Покликання до подружньої чистоти (4)
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте вільно:
 
порозмовляйте вільно: як часто і як дякуєте Богові за Ваше тілесне єднання?
 
 
духовний коментар:
 
Чистота подружня - це внутрішнє ставлення, яке протистоїть будь-кому, навіть найменшу, зловживанню у статевій сфері. (ЙП II, FС)
Це - розумне управління своїм статевим життям, відповідно до вимог життєвого покликання. Коли чоловік і жінка звершують подружній акт, тоді сам акт та вся радість, пов'язана з ним (оргазм), а також всі ознаки ніжності, які цей акт підготовлюють, супроводжують або виникають після нього, – є чисті, якщо поважають гідність людини, якщо одружені прагнуть виконати принаймні одну з цілей шлюбу: передати життя або виразити любов, та якщо вони намагаються утримати свої інтимні переживання в межах належної поміркованості. (З. Домагальські, Подружжя даром та закликом).
Кожного разу, коли чоловікові і жінці приходиться відмовитися від подружнього співжиття та від тих любовних переживань чуттєво-статевого характеру, які його супроводжують, на передній план має вийти стриманість. Вона бо визначає любов, тобто такі відносини чоловіка і жінки (особливо чоловіка до жінки), які потребують ретельного ствердження людської вартості другої особи. (К. Войтила, Любов і відповідальність).
 (пор. Формування до подружньої зрілості в РНР)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- що робимо для того, щоб віра освітлювала “розумне управління нашим статевим життям”?
- які з принципів: “поважати гідність людини, виконати принаймні одну з цілей шлюбу та утримати інтимні переживання в межах належної поміркованості” найважчі а з якими менше проблем? 
- як часто і як дякуємо Богові за дар… стриманості в інтимних відносинах?
 
 
для медитації: Флп 1, 9н; Як 1 25
 

 
4Подружня любов – відповідь, яку даємо Богу (1)
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте вільно:
 
коли до нас дійшло, що наша подружня любов це відповідь, яку даємо Богу?
 
духовний коментар:
 
Ще до того, як людина стане чоловіком або дружиною іншої особи, і навіть незалежно від того, чи взагалі розпочне подружнє життя, вона покликана до життя в любові. “Любов є основним і вродженим покликанням кожної людини” настільки, що ніхто з нас “не може повністю віднайти себе по-іншому, як через безкорисливий дар з самого себе”.
Подружжя є особливо важливим способом досягнення універсального покликання до щастя. Багато розчарувань і життєвих поразок може статися в житті одружених, до яких ще не дійшла християнська істина про людину. Тоді, ні початкова (навіть інтенсивна) закоханість, ні спільні діти не в силі гарантувати подружньому зв’язку тривалість. Тоді повсякденне життя часто приймає форму позбавленої радості сірості або – якщо на це дозволяє економічна ситуація – гонитви за чим раз новими речами та відчуттями.
Різниця між двома уявленнями про подружнє життя, які виростають з двох різних бачень людини, проявляється вже в різному формуванні періоду нареченства. Наречені, які хочуть сформувати свою любов так, щоб охоплювала всю цілісність особи, інтуїтивно знають, що у своїх відносинах в першу чергу повинні поглиблювати звичайну любов до ближнього, яка полягає в тому, що людина переступає через свої егоцентризми і намагається думати за критеріями добра другої особи. Якщо так підготовлені прийдуть до вівтаря і стануть подружжям, можна мати обґрунтовану надію, що також свою подружню любов вони здатні розвивати і культивувати як ту, що охоплює всю цілісність особи, тобто відповідно до задуму Творця. Вірність і нерозривність аж до смерті подружніх вузлів є для таких одружених чимось очевидним. Божі Заповіді, які стосуються цієї сфери, сприймають як формулювання того, що знаходиться в самій природі подружньої любові.
Невипадково схильність до такої любові чоловік і жінка носять у глибині своєї особи. Сам Творець вчинив нас здатними до того, щоб наші діти могли зачатися, народитися і зростати в просторі, який охоплює всю цілісність особи, у чистий, всепроникаючій і нетлінній любові своїх батьків. (Пастирське послання польських єпископів про подружню любов і право на життя всіх  (1991))
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- що нашій сім’ї допомагає бути кожному з нас “безкорисливим даром з самого себе”? що заважає практикувати “звичайну любов до ближнього”?
- як “християнська істина про людину” уберігає нас від “позбавленої радості сірості або від гонитви за чим раз новими речами та відчуттями”? 
- які з Божих Заповідей найбільше оживляють “чисту, всепроникаючу і нетлінну любов” у нашій родині?
 

 

для медитації: Рим 8, 27-30; Кол 1, 11нн
 

 
5. Подружня любов – відповідь, яку даємо Богу (2)
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте вільно:
 
як привчаємо наших дітей до відповідальності?
 
 
духовний коментар:
 
Людина знаходить в любові повноту свого буття, об’єктивного існування. Любов – це така дія, такий акт, який найповніше розвиває існування людини. Проте, це має бути правдива любов. Що ж означає правдива любов? Це означає така, в якій реалізується справжня сутність любові; така, яка спрямована на справжнє (не лише мниме) добро, та ще й в спосіб правдивий, тобто такий, який відповідає його природі. Слід це також застосувати до любові між чоловіком та жінкою. Також і в цій царині правдива любов вдосконалює буття людини і розвиває її існування. Фальшива любов – це така, яка або спрямована на мниме добро, або – що є найчастіше – спрямована на якесь справжнє добро, але в спосіб що не відповідає його природі, суперечить їй. Такою теж часто буває любов між чоловіком і жінкою, чи то в своїх намірах, чи – навіть не зважаючи на (видавалось би) добрі наміри – в своїх конкретних проявах, в своїй реалізації. Фальшива любов є однак поганою любов’ю.
Любов, яка є чеснотою, спирається на любов чуттєву і ту, котра міститься в плотських бажаннях. Не йдеться бо в моральному порядку аж ніяк про те щоб приховати чи проігнорувати сексуальну цінність, на яку реагують органи чуття, та почуття. Йдеться лише про те, щоби цю цінність міцно пов’язати з цінністю особи, оскільки любов спрямована не до самого «тіла» і навіть не до «людини протилежної статі», тільки до особи. Більше того, лише спрямована на особу любов є любов’ю. Не є вона любов’ю коли спрямована на саме «тіло» особи, цим бо вирізняється бажання використовувати, що по своїй суті суперечить любові. Теж не є ще любов собою через саме лише спрямування почуттів до особи протилежної статі. Адже відомо, що ці почуття, які так міцно спираються на враження та відчуття «жіночності» та «чоловічності», в емоційній свідомості як чоловіка так і жінки з плином часу можуть ніби вичерпатися, якщо не будуть міцно пов’язані з афірмацією (тобто визнанням цінності) особи, а саме – тієї, котрій чоловік завдячує переживання «жіночності», чи тієї, котрій жінка завдячує переживання «чоловічності».
Існує в любові відповідальність – відповідальність за особу, ту, котру втягується до найстисліше з’єднаної спільноти буття і діяльності, котру вважається мало не своєю власністю, використовуючи її відданість. І тому теж існує відповідальність за власну любов: чи є вона такою, так зрілою і так ґрунтовною, що в її глибині ця величезна довіра другої особи та народжена з її любові надія, що віддаючи себе не втрачає своєї «душі», але навіть навпаки, віднаходить ще більшу повноту її існування – не зазнають розчарування. Відповідальність за любов, як бачимо, зводиться до відповідальності за особу, з неї випливає і до неї повертається. Тому теж любов відірвана від почуття відповідальності за особу є запереченням самої себе, є як правило завжди егоїзмом. Чим більше є почуття відповідальності за особу, тим більше є правдивої любові. (К. Войтила, Любов і відповідальність)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як у нашій родині допомагаємо один одному, щоб “фальшива любов ставала правдивою”?
- які цінності моєї другої половинки, як ОСОБИ, для мене найважливіші? 
- на якому етапі розвитку нашої любові, появилася дозріла відповідальність один за одного?
 
для медитації: Прип 6, 16-19; Флп 2, 1-4; Кол 3, 12-15
 
 

 
6. Подружня любов – відповідь, яку даємо Богу (3)
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте вільно:
 
про які прояви сімейного хреста ми і не здогадувались, коли розпочинали спільне життя?
 
 
духовний коментар:
 
Це недвозначне наполягання щодо нерозривності подружніх уз могло непокоїти і виявитися нездійсненною вимогою. Однак Ісус не обтяжує подружжя тягарем, який і неможливо нести і який надто важкий, важчий, ніж Закон Мойсея. Приходячи, щоб відновити початковий порядок творення, порушений гріхом, Ісус Сам дає силу і благодать, щоб подружжя жило в нових вимірах Царства Божого. Йдучи слідом за Христом, зрікаючись самих себе, беручи на себе свій хрест, чоловік і жінка зможуть «зрозуміти» первісний сенс подружжя і з допомогою Христа жити згідно з ним. Ця благодать християнського подружжя є плодом Хреста Христового - джерела цілого християнського життя. (ККЦ 1615)
Завдяки консекрації Таїнством Шлюбу – подружжя та і родина виявляють новий сенс людського життя. Відтепер - це єдиний, остаточний і нормативний сенс цього життя. Те все проявляється, перш за все, у новому значенні єдності осіб, яка, містичним способом, коріниться в Єдності Осіб Пресвятої Трійці. Джерелом, формою і основою є сам Бог, Який є Любов’ю. Тому, в дослівному сенсі, можна сказати, що християнське подружжя і християнська сім'я «люблять у Бозі» або що «люблять один одного Богом». Любов таїнства Шлюбу це ця сама любов, яку Бог явив на Хресті і через Христа вилив на всю Церкву - це зриме втілення цієї Любові. Таким чином, місія сім'ї полягає в тому, щоб всім своїм людським життям розпізнавати та об’являти всю правду про цю жертовну любов. Особливим завданням цієї нової любові є нове життя довірене родині Богом. (Й.Байда, Покликання подружжя та сім'ї)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як часто охоплюють мене спокуси, що сімейне життя це “тягар, який і неможливо нести і який надто важкий”? що з ними роблю?
- як переконувався, що тоді, коли беру свій хрест подружніх обов’язків – сам Господь Христос починає діяти? 
- яким способом слова: “місія сім'ї полягає в тому, щоб всім своїм людським життям розпізнавати та об’являти всю правду про цю жертовну любов” реалізуються в житті нашої родини?
 

 

для медитації: Мт 11, 29-30; Мт 19, 10; Мк 8, 34
 

 
7. Батьківство як місія  (1)
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте вільно на тему:
 
сімейна спільнота є і має бути продовженням Божественної Спільності – Пресвятої Трійці?
 
 
духовний коментар:
 
Світло Таїнства Подружжя дуже ясно показує, що батьківство є релігійною та апостольською місією. Батьківство це свідоме входження в участь у любові Бога, Який є Батьком і Спасителем людського життя. Плідність це не тільки умноження людського суспільства; це, перш за все, форма діалогу з Богом; вона є прийняттям Божого Сина, прийняттям Нескінченного Дару - через повну відданість Богу, в єднанні з Христом, Який приносить себе в жертву Отцеві. Християнська сім’я гуртується навколо таємниці Життя, яке приходить, вона сформована Любов’ю Святого Духа. Християнська сім’я містично продовжує в собі недосяжний для розуму діалог, який відбувається позачасовим способом між Отцем і Сином у єдності Духа. Життям бо, яке остаточно виповнює сенс сакраментального батьківства, є Сам Христос.(Й.Байда, Покликання подружжя та сім'ї)
 
Людина як чоловік, так і жінка – є єдиною серед створінь видимого світу, яке Бог-Творець “хотів для нього самого”, а, отже, є особою. Бути особою - означає прагнути до самовираження (соборовий текст говорить про “самовіднайдення”), яке не може здійснитись інакше, як тільки “через щиру самопосвяту”. Прообразом такого розуміння особи є сам Бог як Трійця, як спільність Осіб. Те, що людина є створена на образ і подобу цього Бога, одночасно означає, що вона покликана для того, щоб існувати для інших, щоб бути даром. Тому все те, що в людському родженні властиве чоловікові, як також те, що властиве жінці – однаково “батьківство”, як і “материнство” – носить у собі подібність або аналогію до Божественного “родження” і цього “батьківства”, яке в Бозі “цілком інакше": абсолютно духовне й по суті Божественне. Навпаки ж, у людському випадку родження є властиве для “єдності двох”; обоє є “батьками” однаково, як чоловік, так і жінка. (пор. ЙП ІІ, MD8н)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як розумію та виконую “релігійну та апостольську місію” нашої сім’ї?
- як проходить мій діалог з Богом - у справі народжування та виховування дітей?
- наскільки моє спілкування з “Христом, Який приносить себе в жертву Отцеві” наділяє мене силою для “щирої самопосвяти” у виконанні батьківської місії?
 
для медитації: Бут 1, 26н; Йн 10, 18; 17, 18н

_Подр_зрілост_07.doc 


 
8. Батьківство як місія  (2)
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте вільно на тему:
 
чим є для нас навчання Церкви про планування сім’ї: набором заборон чи «дорожньою картою»
 
духовний коментар:
 
Плідність є даром, метою подружжя, бо подружня любов за своєю природою прагне бути плідною. Дитина не приходить ззовні, щоб долучитися до взаємної любові подружжя; вона з'являється в самому серці цього взаємного дару, плодом і здійсненням якого вона є. Тому Церква, яка «виступає за життя», навчає, що «необхідно, щоб всякий подружній акт сам собою був відкритим для передавання людського життя». «Це навчання, багато разів викладене Учительським Служінням, ґрунтується на нерозривному Зв'язку між двома значеннями подружнього акту: поєднання і народження. Цей зв'язок встановлений Богом, і людині не дозволено самовільно його розривати». (пор. ККЦ, 2366)
 
Чоловік і дружина, покликані дати життя, беруть участь у творчій силі і батьківстві Бога. «У місії подружжя передавати життя і бути вихователями тих, кому вони його дали, чоловік і дружина є співпрацівниками Божої любові і наче її виразниками. Отже, вони повинні виконувати свій обов'язок з усією людською і християнською відповідальністю». (пор. ККЦ, 2367)
 
Церква ясно стверджує, що подружжя повинно бути відкритим для передавання людського життя. Бог хотів, щоб відносини любові між чоловіком і дружиною ставали джерелом нового життя. Він прагне ділитися з ними своєю творчою силою – наділяючи їх силою репродуктивною. Бог хоче, щоб цю дивовижну силу творіння нового людського життя двоє людей, які добровільно вступають у подружні відносини, приймали охоче та з любов’ю. Батьківство має велику гідність, гарантовану самим Богом. (пор. ЙПII, проповідь 8.06.1979)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- що роблю для того, щоб християнське «ярмо» “необхідності, щоб всякий подружній акт сам собою був відкритим для передавання людського життя” стає для мене солодким та легким?
- як допомагає мені для цього усвідомлення, що “беру участь у творчій силі і батьківстві Бога”? скільки у мене вдячності за цю можливість?
 

 

для медитації: Мт 11, 29н; 23, 9; Еф З, 14н
 

 
 
9. Батьківство як місія  (3)
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте вільно на тему:
 
до Кого звертаємось найчастіше у справах виховання наших дітей: до Бога-Отця, Бога-Сина чи Бога-Святого Духа?
 
духовний коментар:
 
Завдання виховання випливає з первісного покликання супругів доучасті в творчому ділі Бога: зроджуючи в любові і для любові нову особу, яка сама в собі має покликання до зростання та розвитку, батьки тим самим беруть на себе завдання забезпечити їй у повноті людське життя. Про це нагадує II Ватиканський Собор:
Батьки, оскільки дали дітям життя, то мають якнайсерйозніший обов'язок виховувати своїх нащадків, і тому їх слід визнати першими й головними вихователями. Це виховне завдання настільки вагоме, що якщо його не виконують, то заледве вдалося б замінити його іншим вихованням. Тому що саме батьки повинні створити таку сімейну атмосферу, сповнену любов'ю і повагою до Бога і людей, яка б сприяла цілісному особистому і суспільному вихованню дітей. Тому сім'я є першою школою суспільних чеснот, які потрібні всім суспільствам. (FС, 36)
 
Виховне післанництво вимагає, щоб християнські батьки представили дітям усі ті змісти, які необхідні для поступового формування їхньої особовості з християнського та церковного погляду. Тому нехай вони приймуть вищезгаданий напрям виховання, турбуючись про те, щоб показати дітям, до яких глибин значущості веде віра і любов Ісуса Христа. Крім того, християнських батьків у їхньому завданні зміцнення дару Божої благодаті в душах дітей підтримуватиме усвідомлення того, що Господь довіряє їм турботу про зростання Божої дитини, Христового брата чи сестри, храму Святого Духа, члена Церкви. (FС, 39)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- що допомагає нам “створювати сімейну атмосферу, сповнену любов'ю і повагою до Бога і людей”?
- що робимо для “поступового формування особовості наших дітей з християнського та церковного погляду”?
- як часто усвідомлюю собі, що наша дитина – “Божа дітина, Христовий брат чи сестра, храм Святого Духа, член Церкви”?
 
для медитації: Рим 8, 16н; Еф З, 7нн

_Подр_зрілост_09.doc 


 

10. Батьківство як місія  (4)
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте вільно на тему:
 
які фрагменти Євангелія найбільш допомагають нам помічати красу нашого сімейного покликання та сповнюють силою та надією?
 
духовний коментар:
 
Криза нашого ставлення до зачатої дитини є зовнішньою ознакою більш глибокої кризи: ми в значній мірі загубили правду про людину, у багатьох католиків розмилося усвідомлення євангельського навчання про любов і подружнє покликання. Отже, коли в нас, християн, послаблюється світло віри -  не дивно, що починаємо губитися і бракує нам чіткого розмежування між добром і злом, особливо, коли стикаємося з важкими питаннями.
Тому переконання, нібито дитина є власністю батьків, стає пародією на цю велику істину, що дитина - кожна дитина - є особливим даром Божим для своїх батьків. Бог, коли дає подружжю дитину як дар, водночас дитині дає як дар її батьків. Таким способом, вони можуть належати один одному; проте, не як власність, але через цю унікальну любов, яка може об’єднувати тільки батьків з дитиною і дитину з її батьками. (Пастирське послання польських єпископів про подружню любов та право на життя всіх зачатих дітей, 1991 р.)
 
Виховне післанництво християнських батьків, що випливає з участі в Божому ділі творення, знаходить своє нове та специфічне джерело в Таїнстві подружжя, яке освячує їх для істинно християнського виховання дітей, тобто закликає їх до участі у владі й любові самого Бога Отця і Христа Пастиря, а також у материнській любові Церкви, збагачує їх дарами мудрості, ради, мужності та всіма іншими дарами Святого Духа, щоб допомагали дітям у їх людському та християнському зростанні.
Завдяки Таїнству подружжя виховне завдання батьків підноситься до гідності й характеру покликання, стаючи дійсним та істинним «служінням» Церкви у справі будування її членів. Виховне служіння батьків настільки вагоме й величне, що св. Тома не вагається порівняти його зі священичим служінням: «Дехто поширює і підтримує духовне життя виключно духовним служінням. Це стосується Таїнства священства; інші ж роблять це стосовно як фізичного, так і духовного життя, і Це здійснюється в Таїнстві подружжя, у якому чоловік і жінка єднаються, щоб зродити нащадків та виховати їх для прослави Бога».
Живе й чуйне усвідомлення післанництва, отриманого разом із Таїнством подружжя, допоможе християнським батькам присвятити себе виховному служінню для дітей з великим спокоєм духа та довірою, а разом із тим — з почуттям відповідальності перед Богом, який їх покликує і посилає, щоб вони будували Церкву в дітях. Так сім'я охрещених, зібрана воєдино Словом і Таїнством як домашня Церква, є так само як і Вселенська Церква вчителькою і матір'ю. (FС, 38)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як часто думаю про свою, як сімейної людини, “участь у владі й любові самого Бога Отця і Христа Пастиря, а також у материнській любові Церкви”?
- як стараюся глибше усвідомлювати собі цей дар і завдання?
- як реагую на слова: “служіння батьків настільки вагоме й величне як священиче служіння”?
 

 

для медитації: Євр 12, 18-28
 

 
11. Злодіяння проти гідності подружжя 
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте вільно на тему:
 
які найбільші загрози приносить до наших домівок сьогоднішній світ?
 
духовний коментар:
 
Ослаблення чутливості до Бога і людини неминуче призводить до практичного матеріалізму, через що поширюється індивідуалізм, утилітаризм і гедонізм. Розкривається тут також незмінна істинність слів Апостола: “І як вони не вважали потрібним триматися правдивого спізнання Бога, Бог видав їх ледачому розумові чинити негодяще”. В той спосіб вартості “буття” замінюються вартостями “посідання”.
Єдина мета, яка береться до уваги, є власне матеріальний добробут. Так звана “якість життя” вимірюється найчастіше або й тільки в категоріях економічної продуктивності, невпорядкованого споживацтва, розваги і задоволення, джерелом яких є фізичне життя; глибші виміри існування – між особові, духовні та релігійні – нехтуються. (EV, 23)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- у яких моментах нашого сімейного життя проявляється “практичний матеріалізм”?
- як стараємося виховувати наших дітей, щоб “вартості «буття» не замінювалися вартостями «посідання»”?
- що допомагає нам для того, щоб у пошуках нашого “матеріального добробуту” не постраждали “виміри духовний та релігійний”?
 
для медитації: Рим 1, 28
 

 
 
12. Злодіяння проти гідності подружжя 
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте вільно на тему:
 
як у наших родинах долаємо ставлення: «що я буду з цього мати»?
 
 
духовний коментар:
 
У такім культурним контексті тіло вже не сприймається як належна персональна дійсність, знак і місце зв’язку з іншими, з Богом і зі світом. Воно зводиться до суто матеріального виміру, так що є тільки комплексом органів, функцій та енергій, які можна використовувати, застосовуючи винятково критерій приємності та дійовості. І як наслідок, сталевість також позбавляється особливого виміру і трактується інструментально: замість бути знаком, місцем і мовою любові (тобто дарування себе і прийняттям іншої людини разом з усім багатством її особи), вона дедалі більше стає нагодою й знаряддям утвердження власного “я” та самолюбного задоволення своїх прагнень і хтивості.
Перекручується і фальсифікується первісний зміст людської статі, а два значення – об’єднання і дітонародження, які глибоко вписані в природу подружнього акту, штучно розділяються. Дітонародження тоді розуміється як “ворог”, котрого належить уникати в статевому житті; якщо воно схвалюється, то тільки тому, що виявляє прагнення чи волю мати дітей “будь-якою ціною”, а зовсім не тому, що означає беззастережне приймання іншої людини, а отже й відкритість багатству життя, яке приносить із собою дитина. (EV, 14)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як стараємося виховувати наших дітей, щоб свого тіла не вживали як “знаряддя утвердження власного «я» та самолюбного задоволення своїх прагнень і хтивості”?
- як благодать Доброго Бога допомагає нам переборювати ставлення, у якому “дітонародження розуміється як «ворог»”?
- як в нашій родині проявляється “беззастережне приймання іншої людини”?
 
для медитації: 1 Кор 6, 11-14
 

 
13. Злодіяння проти гідності подружжя 
 
Оспорювання подружнього вузла (1) 
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте вільно на тему:
 
як прийшлось вам, з християнського боку, пояснювати своїм дітям, що таке «вільний зв'язок» та необхідність узаконення відносин між чоловіком та жінкою?
 
духовний коментар:
 
Життєвий досвід вчить нас, що любов потрібно захистити стабільністю подружжя – щоб статеве життя справді відповідало вимогам його призначення та людській гідності. Тому потрібно, щоб шлюбний союз був підтверджений і охоронявся суспільством. Цей союз упроваджує такий стан життя, який має найбільше значення, - як для виключного зв’язку чоловіка і жінки, так для добра їхньої сім'ї та всього людського суспільства.
Тому, рішення з’єднатися подружнім зв’язком, повинно бути виражене назовні і таким чином, щоб воно могло бути важливим також перед суспільством. Що стосується християн, то свою згоду створити подружній зв'язок вони повинні виразити відповідно до законів Церкви, через що подружжя стає таїнством Христа. (Церква і проблеми статевої етики. Коментар до Декларації Persona humana, Варшава 1987)
 
«Вільний зв'язок» - це коли чоловік і жінка відмовляються надавати юридичної і публічної форми зв'язкові, який передбачає статеву близькість.
Цей вираз обманний; що може означати «зв'язок», у якому особи не зобов'язуються одне щодо одного і засвідчують таким чином брак довіри до іншого, до самого себе чи до майбутнього?
Вираз «вільний зв'язок» стосується різних ситуацій: наложництва, відмови від одруження як такого, нездатності пов'язати себе зобов'язаннями на тривалий час. Усі ці ситуації ображають гідність подружжя; вони руйнують саму ідею родини; вони послаблюють значення вірності. Вони суперечать моральному законові: статевий акт повинен мати місце виключно в подружжі; поза подружжям він завжди становить тяжкий гріх і відлучає від Причастя. (пор. ККЦ, 2390)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- коли у нас появилося бажання “виразити назовні” рішення про створення нашої сім’ї?
- в яких ситуаціях ми переконувалися, що наш подружній зв’язок “підтверджений і охороняється суспільством”?
- як існування у суспільстві «вільних зв'язків» впливає на нашу родину?
 

 
14. Злодіяння проти гідності подружжя 
 
Оспорювання подружнього вузла (2) 
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте вільно на тему:
коли ви взнали про передшлюбну чистоту?
 
духовний коментар:
 
Багато людей домагаються сьогодні своєрідного «права на експеримент» для тих, хто має намір одружитися. Якою не була б рішучість наміру тих, хто вступає в ці передчасні сексуальні стосунки, «вони не дозволяють упевнитися в щирості і вірності між-особових зв'язків чоловіка і жінки, а насамперед захистити їх від фантазій і примх». Тілесне з'єднання є законним лише тоді, коли між чоловіком і жінкою створена остаточна спільність життя. Людська любов не допускає «експерименту». Вона вимагає повного й остаточного взаємного обдаровування. (пор. ККЦ 2391)
 
Слід також зазначити, що пропаговані «пробні» статеві відносини - до вступу в шлюб, не являються справжньою перевіркою того, чи кандидати «підходять» одне одному: інша бо специфіка подружнього життя, інша – дошлюбного. Те, чого може не вистачати у подружньому житті – щось більше, ніж звичайні фізичні недоліки й, звісно, цих браків неможливо «наперед» перевірити дошлюбним співжиттям.
Подружжя, які пізніше вважають себе «невдалими», дуже часто перейшли через початковий період досконалого статевого життя. Виявляється, що розпад виникає з іншої причини. Такий підхід до проблеми тісно збігається з етичним принципом, яки виключає дошлюбні відносини; щоправда, не підтверджує її безпосередньо, але, в будь-якому випадку, веде до скасування правила, яке дозволяє або навіть рекомендує такі відносини. (К. Войтила, Любов та відповідальність)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- за що ми переживали перед одруженням? як практичне життя в подружжі розсіяло ці побоювання?
- чого очікую від моєї другої половинки – згідно слів: “любов вимагає повного й остаточного взаємного обдаровування”? як сам дотримуюсь цього принципу?
- як правило: “любов не допускає «експерименту»” пояснюємо та прищеплюємо нашим дітям?
 
для медитації: Повт 6,5; 1 Кор 6, 13
 

 
15. Злодіяння проти гідності подружжя 
 
Оспорювання подружнього вузла (3) 
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте вільно на тему:
як пояснюємо нашим дітям явище розлучених сімей?
 
 
духовний коментар:
 
Розлучення є великим злочином проти природного права. Воно намагається розірвати угоду, добровільно укладену подружньою парою, щоб жити разом аж до смерті. Розлучення завдає образи спасенному Союзові людини з Богом, знаком якого є таїнство Подружжя. Факт укладення нового союзу, навіть якщо він визнаний цивільним законом, збільшує тяжкість розриву: наново одружений член подружжя перебуває у стані публічного і тривалого перелюбу. (пор. ККЦ, 2384)
 
Католицька Церква не забула про слова Христа: “Хто відпускає свою жінку – за винятком розпусти – і ожениться з іншою, той чинить перелюб; і хто ожениться з розвідкою, чинить перелюб. Що Бог з’єднав, людина хай не розлучає”.
Необхідно, щоб Церква, яка молитися за них та утверджує їх у вірі й любові, явила себе як милостива Матір. Водночас, вона не може уділяти їм Святих Таїнств, поки вони не відвернуться від помилок і не підкоряться Божій волі.
Церква бо не проголошує своїх ідей, але об’явлене слово Боже – за прикладом Христа, Який сказав: “Моя наука не Моя, а Того, Хто послав Мене. Як навчав Мене Отець Мій, говорю”. (пор. Лист єпископів Польщі на урочитсімть Святого Сімейства, 1981 р.)
 
Католик повинен постійно мати на увазі, що цивільне розлучення не розв’язує сакраментального вузла Шлюбу. Судді християнського суду та інші співробітники, які займаються справами родини, повинні прагнути до примирення одружених. Тим не менш, остаточне рішення залишається за одруженими, і вони несуть за це відповідальність.
 
Йоан Павло II закликає душпастирів та всю спільноту віруючих, щоб розведених огорнули любов’ю – щоб вони не відчували себе відокремленими від Церкви, але, як християни, могли брати участь у її житті (FC 84). Вони можуть робити це, головним чином, через слухання Божого Слову, участь у Службі Божій, молитви, діла милосердя та покаяння, і, насамперед, через християнське виховання дітей. Те все вимагає також від розведених відповідної моральної постави: вони повинні плекати почуття провини перед Богом з приводу ситуації, яка сталася та бути в змозі признатися до неї перед іншими людьми, особливо перед своїми дітьми, остільки лише тоді вони будуть здатні ефективно виконувати батьківські релігійно-виховні функції. (Й.Троска, Моральність життя статевого, подружнього та сімейного)
 
Християнська спільнота покликана допомагати таким особам по-християнськи переживати цю ситуацію у вірності їхньому подружньому зв'язку, який залишається нерозривним. (пор. ККЦ, 1649)   
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- наскільки, коли думаю про розлучених, болить мене зневаження “спасенного Союзу людини з Богом”?
- як приєднуюсь до дій “Церкви - милостивої Матері”, щоб розведені могли “по-християнськи переживати свою ситуацію”?
- як допомагаю їм, щоб вони, “як християни, брали участь у житті Церкви”?
 
 
для медитації: Мт 19, 6.8; Йн 7, 16; 8, 28
 

 
ПРИХОВАНЕ ЖИТТЯ (Зошит № 27)
 
16. (1)
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте вільно на тему:
як часто/за яких обставин згадуємо життя Святого Сімейства з Назарета?
 
 
духовний коментар:
 
Назарет – це школа, де починаєш розуміти життя Ісуса: це школа Євангелія.
Тут ми передовсім учимося дивитися, слухати, розмірковувати, пізнавати глибоке й таємне значення цього дуже простого, покірного й такого чудового об’явлення Сина Божого. А може, цілком несвідомо вчимося Його наслідувати.
Тут нам дано до кінця зрозуміти, ким є Христос. Тут ми усвідомлюємо доконечну потребу в роздумах про обставини Його життя серед нас: місце, час, звичаї, мова, релігійні практики – все, чим послуговувався Ісус, щоб об’явитися світові. Усе тут промовляє, усе набирає значення. Тут, у цій школі, ми усвідомлюємо потребу в духовному розвиткові, якщо бажаємо дотримуватися євангельського вчення, бути учнями Христа. О, як ми прагнемо   повернутися в дитинство й пройти цю високу назаретську школу покори! Як ми прагнемо під Маріїним оком  наново пізнавати правду про життя та найвищу мудрість Божих законів!
Маємо засвоїти кілька повчань Назарета.
Насамперед, – це урок мовчання. Нехай відродиться в нас повага до мовчання – чудового, незамінного стану духа. Як же ми його потребуємо в нашому щоденному житті, сповненому неспокою та напруги, в цьому хаосі й гаморі, в цій метушні. О мовчання Назарета, навчи нас зосереджуватися й заглиблюватись у свій внутрішній світ, відкриватися для Божого натхнення й слова вчителів правди. Навчи нас потребувати й цінувати підготування до навчання, роздуми, своє внутрішнє життя, молитву, яку вислуховує невидимий  Бог.
Це урок родинного життя. Хай Назарет навчить нас, що таке родина як спільнота любові; в чому полягає її сувора й проста краса, її святість і непорушність. Дізнаймося від Назарета про важливість і незамінність родинного виховання, його першорядне, виняткове значення для суспільства.
Це урок праці. О Назарете, доме Сина теслі, саме на твоєму прикладі ми прагнемо зрозуміти й утвердити суворий, але водночас спасенний закон людської праці; відновити свідомість її цінності; нагадати, що праця не може бути самоціллю, що цінність праці й свобода, яку вона дає, радше  залежать від мети, якій вона служить, аніж від заробітку. (проповідь папи Павла VI. Назарет, 5 січня 1964 р.).
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- що, з Назаретського життя, особливо “промовляє та набирає значення” для нашої родини?
- які риси Святого Сімейства наслідуємо “несвідомо”? які - “вчимося наслідувати” свідомо?
- як я, заради добра моєї сім’ї, “заглиблююсь у внутрішній світ, відкриваюся для Божого натхнення”?
- наскільки дорожу “сувороюй простою красою, святістю і непорушністю” нашої родини?
- як усвідомлення того, як працювали Марія, Йосип та Ісус – допомагає мені трудитися?
  

 
17. (2)
 
І. “Бог так полюбив світ” (Йн 3, 16) (1)
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте вільно на тему:
навколо чого обертається наша сім’я?
 
 
духовний коментар:
 
Бог – це любов. Справжній центр  нашого всесвіту – це любов. Наш центр міститься в самому серці Бога, в Його Синові Ісусові Христі. Це підтверджує нам святий Павло: “Він – образ невидимого Бога, первородний усякого створіння, бо в ньому все було створене… Він раніш усього, і все існує в ньому. Він також голова тіла, тобто Церкви. Він – начало, первородний з мертвих…” (Кол 1, 15-18).
Оскільки все було створене для Христа, Він справді є ключем від склепіння всього космосу.  Він – центр, на який все опирається й до якого все сходиться: минуле, сучасне й майбутнє. Прихід Сина Божого на землю – це головна історична подія; її вихідна й кінцева точка. Ось що про це пише св. Йоан: “Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав…” (Йо 3, 16). Аби здійснити цей великий план любові, Бог хотів послугуватися Марією та Йосифом не як звичайними статистами, а як свідомими свідками й водночас відповідальними й вільними виконавцями (пор. Б. Мартеле, Йосиф із Назарета – муж довіри).
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- що робимо для того, щоб “Христос був центром, на який опираються й до якого сходяться” справи нашої родини?
- які події життя Ісуса Христа - найважливіші для нас? як їх переживаємо?
- що роблю для того, щоб ми ставали “свідомими свідками та відповідальними й вільними виконавцями” того, що Бог запланував для нас?
→ аудіо-коментар (найкраше використати після ділення): 17_2.mp3
 

 
18. (3)
 
І. “Бог так полюбив світ” (Йн 3, 16) (2)
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте вільно на тему:
що допомагає нам вирішувати проблеми із слухняністю?
 
духовний коментар:
 
Родина починається з любові (1)
 
Родина починається з любові, якою Творець огортає створений світ, що знайшло своє вираження вже “на початку” в Книзі Буття (1, 1) і неповторне підтвердження в словах Христа в Євангелії „Бог так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав” (Йо 3, 16). Єдинородний Син, єдиносущний з Отцем, “Бог від Бога, Світло від Світла“, ввійшов у діяння людей через родину: „через своє втілення з’єднався з кожною людиною, працював людськими руками, любив людським серцем; народжений Дівою Марією, Він дійсно став одним із нас, подібним до нас у всьому, крім гріха”. Оскільки Христос “у повноті являє людину самій людині”, Він робить це насамперед у родині й через родину, де Він забажав народитися й зростати. Відомо, що значну частину свого життя Відкупитель перебував у назаретському укритті та, як “Син Чоловічий”, був “слухняним” (пор. Лк 2, 51) своїй Матері Марії та Йосифові-теслі. Хіба ця синівська “слухняність” не є першим кроком до слухняності Отцю “аж до смерти” (Флп 2, 8), через яку Ісус відкупив світ? (Лист Святішого Отця Івана Павла ІІ до Родин)
 
Чому Бог вибрав нашу землю, аби поселити на ній людину, яку Він створив на свій образ і подобу? Це таємниця Його любові! Його план був досконалим: Він хотів дати свого власного Сина, вічного й нескінченного, як сам Бог, аби Ісус став головою і провідником усього відродженого людства. Бог довго готувався до здійснення цього плану: вибрав народ, місце, родину, дату. А коли настала повнота часу, Він блискуче виконав те, що підготував.
Про цю подію Євангеліє розповідає в кількох словах: “ангел Гавриїл був посланий Богом у місто в Галилеї, якому ім’я Назарет, до діви, зарученої чоловікові, на ім’я Йосиф, з Давидового дому; ім’я ж діви було Марія” (Лк 1, 26-27). Через Святого Духа “Слово стало тілом, і оселилося між нами” (Йо 1, 14). Слово Боже оселилося в Марії, яка була заручена з Йосифом. Вона – “жінка, одягнена в сонце” (Од 12, 1), – одягла в людське тіло Світло несотворенне, що просвітило Її. (Б. Мартеле, Йосиф із Назарета – муж довіри).
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як моє родинне життя допомагає мені захоплюватися життям Ісуса Христа, Який “працював людськими руками, любив людським серцем”?
- що робимо для того, щоб слухняність одне-одному – випливала із послуху Богові?
- наскільки для мене слухняність є проявом любові? 
- у яких моментах нашого спільного життя помічаю план любові Доброго Бога до нашої сім’ї?
 

 
19. (4)
 
І. “Бог так полюбив світ” (Йн 3, 16) (3)
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте вільно на тему:
 
яка місія нашої родини – яка її відповідальність перед Богом та світом?
 
духовний коментар:
 
Родина починається з любові (2)
 
На Марії, яка носила в собі Сина Божого, зосередилася увага цілого світу. Бог похилився над Тією, від котрої залежав гармонійний розвиток Христового тіла. Якою ж великою була Маріїна відповідальність перед Богом і цілим світом!
Діва Марія є центром світу лише з огляду на те, що Бог учинив у Ній та через Неї. Для нас Її значення полягає лише в співпраці в таємниці Втіленого Слова та Його Церкви. Те саме можна сказати й про св. Йосифа. Його діяння зовсім нас не стосувалися б, якби не його нерозривний зв’язок із Марією та Ісусом. Ми не можемо розлучати те, що злучив Бог.  Він не поставив Йосифа поруч із таємницею, а ввів його в неї, в її глибину. Ця участь у таємниці Втіленого Слова ставить св. Йосифа, як поставила також Пресвяту Діву Марію, у центрі історії світу. (Б. Мартеле. Йосиф із Назарета - муж довіри)
 
Марія, Наречена Святого Духа, створила… земну родину. Родину, сповнену надзвичайної любові. Адже Бог вибрав Пресвяту Матір та огорнув Її своєю любов’ю. Він, Бог, який є джерелом любові, виливає свою любов на людей. А на Пресвяту Матір Бог  вилив свою любов найповнішою мірою. Марія так сповнилася любов’ю, що передавала її своєму нареченому, огортала нею Йосифа. Адже Її Дитя, Ісус, було сповнене любові з самого початку. Ісуса та Його Пресвяту Матір єднала надзвичайна любов, яка перевищує людські можливості. Вона єднала ці дві Особи від Вифлеємських ясел аж до хреста на Голгофі.
А коли Її Син сконав, Вона поверталася звідти з новим сином, якого так назвав Ісус Христос, показуючи з хреста на Йоана: “ось син твій” (Йо 19, 26). У цей спосіб Вона передала Божу любов на все діло Ісуса Христа, тобто на нас, на кожного з нас. Сьогодні має значення не тільки наша любов до Неї. Маємо також усвідомлювати, що й Вона розливає на нас любов. Вона обдаровує нас даром Божої любові, якою Вона була обдарована першою. Отож, Мати Божа – це наша любов, бо Вона навчає нас любити й передає нам Божу любов. (Ю. Глємп. Родина – дорога Церкви)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- у які глибини родинних відносин вводить мене спілкування з Йосипом, Марією та Ісусом?
- як стараюся підтримувати “нерозривний зв’язок” з Ними?
- наскільки живу за принципом: “сповнюватися любов’ю, щоб передавати її своїм найближчим”? 
 

 
20. (5)
 
І. “Бог так полюбив світ” (Йн 3, 16) (4)
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте вільно на тему:
 
чим близька – а чим далека до нашої сім’ї Свята Родина з Назарета?
 
духовний коментар:
 
 
Марія і Йосиф у центрі спасіння (1)
 
Добра Новина, тобто Євангеліє, – це заповідь присутності Ісуса. Того, “хто спасе народ свій від гріхів їхніх”, тобто поверне людству первісний стан цілісності й бездоганності, якого Бог прагнув і який гріх знівечив.
Св. Павло пише про це як про “задум тієї тайни, що від віків захована була в Бозі, який створив усе”.
У св. Павла “задум тієї тайни, що від віків захована була в Бозі”, стосується живого зв’язку через Святого Духа між Богом Отцем і людиною в Христі, тобто Христом у нас. Інакше кажучи, св. Павло говорить про наше Боже дитинство, яке стосується будь-якої людини, оскільки Слово Боже, прийнявши людську природу, з’єднало із собою кожну людину. Ісус є “досконалою людиною, яка повернула синам Адама Божу подобу, спотворену від часу першого гріха. Оскільки природа, яку прибрав Ісус, не підлягає смерті, то й наша природа була піднесена на високий рівень гідності. Бо Він, Син Божий, своїм утіленням з’єднався якимсь чином із кожною людиною. Людськими руками працював, людським розумом думав, людською волею діяв, людським серцем любив. Народжений від Діви Марії, Він дійсно став одним із нас, подібним до нас у всьому, крім гріха”. (GS, 22)
 
Св. Йосиф разом із Марією брав участь у здійсненні цього таємничого задуму як перший та особливий повірник. Він став особливим повірником таємниці, що від віків захована була в Бозі, який створив усе так само, як Марія стала повірницею цього таємничого плану в переломний момент. Апостол назвав його “повнотою часу”, оскільки “Бог послав свого Сина, що народився від жінки щоб викупити тих, які під законом, щоб ми прийняли усиновлення”.
У своїй доброті й мудрості – учить ІІ Ватиканський Собор –  Богові сподобалося  об’явити себе й відкрити таємницю своєї волі, завдяки якій люди у Святому Дусі, через Христа, Втілене Слово, отримали доступ до Отця й стали учасниками Божої природи. Здійснення цього таємничого плану Бог довірив Йосифові разом із Марією як своєму першому повірникові. Разом із Марією – а також у шлюбному зв’язку з Марією – Йосиф бере участь у самооб’явленні Бога в Христі не тільки у його кульмінаційний період, але й  від самого початку. (Т. Страмаре. Святий Йосиф в історії спасіння)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- що думаю, коли усвідомлюю собі, що Божий Син, “Народжений від Діви Марії, дійсно став одним із нас: людськими руками працював, людським розумом думав, людською волею діяв, людським серцем любив”? як ця істина впливає на моє щоденне життя?
- які спілкування з Богом найбільше повертають у нашу родину Божий порядок та “підносять її на високий рівень гідності”?
 
для медитації: Мт 1, 21; Еф 1, 9. 2, 18. 3, 9; 2 Пт 1, 4; Гал 4, 4-5; 
 

 

21. (6) 

І. “Бог так полюбив світ” (Йн 3, 16) (5)
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте вільно на тему:
чим коли помічаємо красу нашої родини?
 
духовний коментар:
 
 
Марія і Йосиф у центрі спасіння (2)
 
Значення й заслуга Марії та Йосифа полягають не в тому, що вони зробили й перетерпіли, а в тому, що Бог учинив у них і через них. Нікого Він не обдарував так, як їх. А з другого боку, ніхто так, як вони, не відкрився для прийняття Божих дарів. Бог створив людину на свій образ і подобу. Тому людина здатна прийняти своїм розумом Божу Присутність як правду і своїм серцем – як любов. Християнин сприймає Божу Присутність в особливий спосіб: через освячуючу благодать, влиті в душу Божі чесноти й дари Святого Духа. Заслуга людини полягає в тому, щоб прийняти цю Присутність, цю міць і любов, і співпрацювати з ними.
Звісно, Йосиф і Марія були обдаровані цією Присутністю, як усі люди. Але крім того, Господь обдарував їх особливою Присутністю, і вони стали об’єктом особливого Божого діяння. Так, Марія стала Божою Матір’ю, а Йосиф отримав особливі дари з огляду на свою місію стосовно Ісуса й Марії. Уся їхня краса не має свого внутрішнього джерела. Вона походить від світла, яке вони відбивають, так само як краса вранішньої зорі походить від сонця на сході. Марія і Йосиф самі не були світлом, а лише свідками існування світла та його Божого походження. А Світло, те, що з великої літери, – це Слово Боже, яке стало тілом через Марію. Пресвята Діва перебуває біля самого джерела цього світла. Вона – бездоганно чистий кришталь, справжній діамант, який повністю відбиває отримуване світло, ніколи не затьмарюючи його блиску. А поруч із Марією (зовсім поруч, поєднаний з Нею шлюбом) – св. Йосиф. Він у винятковий, неповторний спосіб користується з присутності Христа, цього Життя й Світла, прихованого в лоні його Нареченої. (пор. Б. Мартеле. Йосиф із Назарета муж довіри)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як часто задумуюсь про нашу сім’ю: що Бог “учинив у нас і через нас”?
- що роблю для того, щоб «вмикати» мою “здатність приймати розумом Божу Присутність як правду і серцем – як любов”?
- як дбаю про справжню заслугу перед Богом: “прийняти Божу Присутність, цю міць і любов, і співпрацювати з ними”?
- наскільки пам’ятаю, що краса моя та моїх найближчих “не має свого внутрішнього джерела” – що ми лиш відбиваємо красу Бога присутнього серед нас? 
 

 
22. (7
 
І. “Бог так полюбив світ” (Йн 3, 16) (6)
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте вільно на тему:
як Бог «почувається» у нашому домі (уявіть собі, що Ісус, як людина, перебував у вас в гостях впродовж останнього тижня)?
 
 
духовний коментар:
 
Ісус – Світло від Світла
 
Євангеліє запевняє нас, що Христос не був такою самою людиною, як усі інші, хоча й був до них подібний. Дитятко, Якого пастухи знайшли в яслах і Якому мудреці піднесли дари, є Світло й Життя.
Апостол Йоан говорить про народження, котре не пов’язане ні з тілом, ні з людською волею, а залежить від Бога. Мається на увазі чудодійне народження Христа й духовне народження християнина.
Усе, що стосується таємниці Христа, має космічні, тобто всеосяжні виміри у просторі й часі. Бог створив світ через свого Сина [вічне Слово] і з любов’ю підготував Його прихід. Прийнявши рішення про Втілення, Він передбачив і бажав усіх його обставин. Разом із Утіленим Словом Він бачив і хотів мати Ту, котра дасть Йому своє тіло, – Діву Марію; бачив і хотів мати того, кому довірив Матір і Дитину, –  Йосифа, сина Давида.
Можна стверджувати, що таємниця Втіленого Слова, таємниця, задумана й підготована споконвіку, – це передовсім справа довіри. Бог довірився людям, коли дав їм свого Сина. Бог добре знав, що вони з Ним учинять, але це не послабило Божої любові до людей. Бог знав: Його Син відкупить своєю Найдорожчою кров’ю тих, що Його розіпнуть; смерть Христа буде знаком не осуду, а спасіння; любов переможе ненависть; зі смерті повстане життя. Бог завжди довіряє людині; це людина відмовляє Богові в довірі (пор. Б. Мартеле. Йосиф із Назарета муж довіри)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- до якого ставлення до моїх найближчих (і себе самого) - спонукає мене переживання таємниці Втіленого Божого Сина - Ісуса Христа?
- як часто усвідомлюю собі, що наші родинні справи можуть мати своє продовження у Божій Нескінченності? що роблю заради цього?
- як проявляється довіра Бога до нашої сім’ї?
 
для медитації: Йн 1, 1-4. 13
 

 
23. (8
 
І. “Бог так полюбив світ” (Йн 3, 16) (7)
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте вільно на тему:
як ми, у періоді перед вінчанням, уявляли себе – як батьків? як ці плани здійснилися?
 
 
духовний коментар:
 
Дитина зазвичай ніколи не вибирає собі батьків. Вона є плодом їхньої взаємної любові. Не дитина кладе всьому початок, не вона вибирає час і місце свого народження. Зовсім інакше все складається з Дитятком, яке народиться у Вифлеємі та яке є Сином Божим. Воно само керує перебігом подій, виявляючи силу й мудрість. Воно є Провидінням і безмежною любов’ю. Воно діє з власної волі й хоче, щоб Його створіння теж діяли добровільно й самостійно. Це Воно само вибрало тих, кого бажало мати біля своєї колиски. Якщо всі діяння Бога свідчать про Його всемогутність, мудрість, доброту й передбачливість, то це тим більше стосується здійснення такого досконалого плану, як Утілення. Бог не довірив свого Сина першій-ліпшій жінці, не віддав свого Сина та Його Матері в будь-чиї руки. Бог підготував Йосифа й Марію до виконання свого завдання. Водночас маємо засвідчити, що Марія та Йосиф були цілком вільні в цих підготовчих діяннях. Вони цілком вільно вибрали одне одного. Їхнє кохання було мимовільним,  а Бог скористався ним, аби дати світові свого Сина. (пор. Б. Мартеле. Йосиф із Назарета муж довіри)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як “всемогутність, мудрість, доброта й передбачливість” Бога проявляються у справах нашої родини?
- як Бог готував мене до виконання покликання матері/батька?
- як розвивається наша, як батьків, відповідальність за дітей – щоб у наших виховних заходах могла “виявлятися Божа сила й мудрість”?
- чому саме мене Бог хотів “мати біля колиски наших дітей”? 
 

 
24. (9
 
І. “Бог так полюбив світ” (Йн 3, 16) (8)
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте вільно на тему:
як часто наслідуємо Діву Марію, яка “стривожилась цим словом і почала роздумувати в собі, що могло значити те привітання” (Лк 1, 29)?
 
духовний коментар:
 
Роздумуючи разом із Марією над цими словами, зокрема над словом “благодатна”, особливо широкий його відповідник знаходимо в Посланні до Ефесян… Якщо після ангельського сповіщення Діву з Назарета було названо “благословенною між жінками”, то це тлумачиться через благословенство, яким “Бог Отець” наповнив нас “із неба… у Христі”. Це – духовне благословенство. Воно стосується всіх людей, воно є повним і всеосяжним (“всяким благословенством”), яке ллється з Любові, що єднає у Дусі Святому Сина єдиносущного з Отцем. Водночас, через Ісуса Христа, це благословенство стосується діянь людини, кожної людини. Особливо й винятково це благословенство стосується Марії. Єлисавета вітає Її як “благословенну між жінками”…
Вістун називає Марію “благодатна”. Євангельський контекст, у якому збігаються давні об’явлення та обітниці, дозволяє нам зрозуміти, що тут ідеться про особливе блогославенство з-посеред “всякого духовного благословенства у Христі”. У таємниці Христа Марія присутня ще “перед заснуванням світу”, бо Її Отець “вибрав” Матір’ю свого Воплоченного Сина. А разом із Отцем вибрав Її також Син і одвічно довірив Духові святості. Марія в особливий та винятковий спосіб пов’язана з Христом і водночас є улюбленою в одвічно улюбленому Синові, єдиносущному з Отцем, у якому зосереджена вся “велич благодаті”. Воднораз Марія залишається досконало відкритою для цього “дару згори”. Як учить Собор, Марія “посідає перше місце між покірними і вбогими Господа, які з довірою сподіваються й отримують спасіння від Нього”…
Марія – “благодатна”, оскільки Воплочення Слова, особисте поєднання Бога Сина з людською природою, з людством відбувається саме в Ній. “Марія – Мати Сина Божого, а тому найулюбленіша дочка Отця й Духа Святого, що зійшов на Неї. Завдяки цьому дарові особливої благодаті Вона значно вивищується над усіма іншими істотами, як земними, так і небесними”. (пор. ЙП ІІ, RM, 8, 9)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- коли особливо “благословенство, яке ллється з Любові, що єднає у Дусі Святому Сина єдиносущного з Отцем” – переливається у нашу родину?
- чи також я, бажаючи особливих благодатей для моїх найближчих, стараюся  в “особливий та винятковий спосіб бути пов’язаним з Христом” (а може вистачає мені лиш зовнішня релігійна порядність)?
- що мені заважає шукати допомоги “найулюбленішої дочки Отця й Духа Святого” – заради виконання Божого плану пов’язаного з нашою родиною?
 
для медитації: Лк 1, 42; Еф 1, 3-8; Як 1, 17 
 

 
25. (10
 
І. “Бог так полюбив світ” (Йн 3, 16) (9)
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте вільно на тему:
які “особливо значимі епізоди” нашого спільного життя?
 
духовний коментар:
 
Марія, від якої народився Ісус (2)
 
Ідеться про справжнє материнство. Марія – справжня мати, хоча й не знала мужа. Бог виявив до Неї безмежну довіру, доручивши Їй створити людське тіло для свого єдиного Сина.
Важливе не ім’я Марії, а Її роль, Її діяння, Її поклик. У Євангелії Вона виходить на перший план у двох особливо значимих епізодах: на весіллі в Кані Галилейській та на Голготі. В обох випадках Йоан називає Її не на ім’я, а матір’ю, наголошуючи на Її обов’язках. Це Вона втручається у події на весіллі в Кані; це Вона, мати, стоїть під хрестом, і саме до Неї звертається Ісус. Ми бачимо Його Матір на початку й під кінець Його діяльності; Вона не просто присутня – Вона діє. Кожного разу, звертаючись до Неї, Ісус називає Її не Марією, а “жінкою”. Вона – жінка par excellence, уособлення жіноцтва. Марія – “жінка” так само, як Ісус – “Син Людський”; Вона – нова Єва так само, як Ісус – новий Адам. (Б. Мартеле. Йосиф із Назарета – муж довіри)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- наскільки у моєму материнстві/батьківстві помічаю “вияв безмежної довіри” Бога до мене?
- у яких моментах нашого родинного життя помічаю особливі втручання Богородиці?
- як спілкування з Дівою Марією допомагає мені очищувати розуміння жіноцтва – мого/моєї дружини?
 
для медитації: Йн 2, 15. 19, 25нн 
 

 
26. (11
 
І. “Бог так полюбив світ” (Йн 3, 16) (10)
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте вільно на тему:
хто у нашій родині найбільш тихий та непомітний? чому?
 
духовний коментар:
 
Йосиф – наречений Марії (1)
 
Що говорить нам Євангеліє про св. Йосифа? Фактично – дуже мало, але це – надзвичайні речі. З Йосифа починається Євангеліє, оскільки він успадкував обітниці, які Бог давав протягом віків, пов’язуючи ці обітниці з особою Месії, котрого Він мав з часом прислати. Саме Йосиф, як нащадок Давида, передає Христові спадок, обіцяний Давидові та його нащадкам навіки. Йосиф є свідком і поручителем здійснення згаданих обітниць.
Св. Матей, перший Євангеліст, розпочинає свою оповідь такими словами: “Родовід Ісуса Христа, сина Давида, сина Авраама”. Отже, ця генеалогія починається з великого патріарха Авраама й закінчується Йосифом. Далі Євангеліє ні разу не згадує сина Давида. Усе здійснилося в Христі, Синові Марії, нареченої Йосифа. Довгий перелік патріархів видається нудним через постійні повтори слова “народився”, тобто був батьком.
При св. Йосифові все змінюється. Стереотипна формула більше не повторюється. Її заміняє інша, що вже ніколи не повториться, бо вона пояснює все: “Йосиф, чоловік Марії, з якої народився Ісус, що зветься Христос”. Ця коротка фраза має принципове значення: вона повністю висвітлює постать св. Йосифа, а також його місію. Він – син Давида, останній у згаданому переліку. Після нього залишається лише один син Давида, син у повному розумінні цього слова, – Ісус Христос. Через своє одруження зі св. Йосифом Марія ставить Сина, якого вона зачала від Духа Святого, у висхідну Давидову лінію. У цей спосіб збуваються віщування пророків (Б. Мартеле. Йосиф із Назарета – муж довіри).
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- які особливі Божі дари вдалось мені відкрити у найбільш непомітних членах нашої родини?
- наскільки я, як св. Йосиф, обираю прихованість – щоб «піднімалися» мої найближчі?
- як показуємо один одному, що в нашій сім’ї – головний Ісус Христос?
 
для медитації: Мт 1
 

 
27. (12
 
І. “Бог так полюбив світ” (Йн 3, 16) (11)
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте вільно на тему:
яким найважливішим для вашої сім’ї справам завдячуєте вашим предкам? кому особливо?
 
 
духовний коментар:
 
Йосиф – наречений Марії (2)
 
Йосиф – це постать, що стоїть між двома Завітами. Він зберігає у своєму серці всі обітниці Старого Союзу; Йосиф також певен того, що всі вони здійснилися, і радіє, що Новий Союз уже здійснюється під його дахом. Йосиф – чоловік Божий, близький до пророків, носій майбутнього; у його жилах тече кров патріархів. Він – спадкоємець їхньої віри, тож спокійно йде шляхом, яким веде його Бог. Непохитний у надії, Йосиф ніколи не знав сумнівів. А непохитність у вірі дозволила Матері Всевишнього виконати роль, яку Бог визначив для Неї. Без жодного сумніву Вона дала світові Божого Сина й отримала ідеальні умови для Його виховання. Присутність Йосифа та його віра отінили Втіленого, тобто заслонили Його божественність і дали родинний затишок, який уможливив розвиток Його людської природи.
Роль Йосифа, така важлива для Ісуса й Марії, не менш важлива й для нас. Отці Церкви любили підкреслювати, що Йосиф був не тільки опорою Марії та годувальником Ісуса, але й, для нас, привілейованим свідком Маріїного дівицтва, а отже, свідком божественного походження Ісуса. Піклуватися Тією, котру Йосиф сам вибрав собі як наречену, було потребою його серця, найважливішою для нього справою, а також його прямим обов’язком. Будучи мужем праведним, Йосиф не міг занедбати цей обов’язок. Тома є привілейованим свідком Воскресіння Ісуса, і так само Йосиф є свідком  Його Втілення. Є і для нас залишиться ним назавжди. (Б. Мартеле. Йосиф із Назарета – муж довіри).
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- які Божі справи “здійснюються під нашим дахом”?
- чий життєвий досвід допомагає мені  “спокійно йти шляхом, яким веде нас Бог”?
- хто у нас вдома проявляє найбільшу “непохитність у вірі”? як їх підтримую? 
 

 
28. (13
 
ІІ. Fiat - початок виняткової дороги (1)
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте вільно на тему:
у яких щоденних справах допомагають нам слова Діви Марії: “нехай зо мною станеться по твоєму слову”?
 
духовний коментар:
 
З раннього ранку Міріам поралася в хаті, тріпала мати у дворі, принесла води з криниці. Потім вийшла з хати, стала на коліна й заспівала, прославляючи Елохіма і задаючи в такий спосіб певний ритм праці своїм рукам: нахилилась над жорнами, позиченими в сусідки, та почала молоти пшеницю, яку батькові дав його працедавець. Працювала спокійно, без поспіху, з монотонною терпеливістю, такою притаманною дочкам Ізраїля, коли вони виконували фізичну працю… Згодом підвелася й зайшла в хату по глек на муку. Протерла очі. Усміх поволі зійшов з її обличчя. Відчула тривогу. Тіло обсипало морозом. Обернулася до дверей, хотіла вибігти на подвір’я, та не змогла кроку ступити. Знерухоміла, остовпіла, внутрішнім зором раптом побачила в собі якесь світло. Не сонячне, не місячне, не світло оливної лампи. Це взагалі було не світло, бо не було навіть схожим на світло. Було тільки тим, чим не було, й тим, чим не буде, а тим, чим Є. Отже, бачила в собі, як Той, хто Є, йшов до неї крізь – чи то далекий, чи то близький – простір. Його постать не обмежували ніякі контури, вона не піддавалася жодному окресленню: Він сам по собі був границею та окресленням. Він ішов і не йшов, адже був поза часом: Він перемінювався в неї на очах. Власне, не перемінювався, бо Той, хто Є, не може перемінюватися. Він лише допомагав малій Міріам зрозуміти, що перед нею відбувається; пристосовувався й діяв не стільки відповідно до земних понять, скільки до форм людської мови. Отож, стоячи в ній самій, Він на її очах набував форми Посланця…
Посланець привітав її в Ім’я отриманої Благодаті та в ім’я Елохіма, який поблагословив її між жінками… Посланець, сказавши їй, щоб не боялася, сповістив. що вона зачне в лоні й вродить Сина й дасть йому ім’я Ісус, що означає “Господь – це спасіння”, і Він буде великий і назветься Сином Всевишнього. І Елохім дасть йому престол Давида, його батька, і він царюватиме над домом Якова повіки й царюванню його не буде кінця…
Міріам спокійно вислухала Посланця. На її смаглявому, лагідному обличчі не здригнувся жоден м’яз. Хотіла вже висловити свою покору перед Господом, але не могла не поставити одного соромливого запитання… Вона просто запитала, як воно станеться, коли вона не знає мужа. На це Посланець відповів, що Святий Дух зійде на неї й сила Всевишнього отінить її. Тому Дитятко, що народиться, назветься Син Божий. Міріам опустила голову… Посланець, збагнувши, що дівчина прагне поставити інші запитання (він безсумнівно передбачив їх зміст), випередив її. Він швидко пояснив, що її родичка Єлизавета у своїй старості зачала сина, і та, яку люди вважали безплідною, вже на шостому місяці, бо для Елохіма немає нічого неможливого. Міріам підвела голову. Покірна Божій волі, вона зрозуміла, що тепер треба вголос висловити згоду на те, що має статися…
“Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!” Посланець розтанув без сліду, віддалився від неї і в ній, а Міріам поволі поверталася зі свого утаєного внутрішнього світу до дійсності бідняцької хатини. (Р. Брандштетер. Ісус Назарянин)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- що розсіює монотонну сірість нашого родинного життя? наскільки – сердечне спілкування з Господом?
- що обмежує моє розуміння Бога? коли Він стає для мене більш конкретним – у наших сімейних справах?
- як я висловлюю Господу мою покору? наскільки – за прикладом Марії та Йосипа?  
 

 
29. (14
 
ІІ. Fiat - початок виняткової дороги (2)
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте вільно на тему:
що робимо для того, щоб рішення, котрі стосуються нашої сім’ї, ми приймали після обговорення з іншими?
 
духовний коментар:
 
Вирішувати довелося самій
 
Увійшовши до Пресвятої Діви, ангел Гавриїл каже: “Радуйся, благодатна” (Лк 1, 28). Далі пояснює, що вона знайшла ласку в Бога й що прийме в своє лоно цю живу ласку, аби дати Її світові… Діва, до якої звертається ангел, не зовсім вільна: це – Діва Марія, заручена з Йосифом. Рішення, котре Марія за хвилину має прийняти, стосується їх обох…
Чи здаємо ми собі справу з поважності й складності проблеми, яку в ту хвилину Пресвятій Матері довелося розв’язувати самій, у присутності ангела? Це, мабуть, спонукало Марію глибоко замислитись. Адже від Її згоди чи відмови залежав подальший перебіг подій у світі. Вона мала погодитись не тільки на материнство небесного походження, але й на всі пов’язані з ним наслідки. Нам легко брати особисту відповідальність за свої рішення. Та коли з ними пов’язане майбутнє інших осіб, справа ускладнюється. Марія, мабуть, відчувала неабияку довіру до Йосифа, якщо зважилась утягнути його в пригоду, яка мала докорінно змінити все їхнє життя. (пор. Б. Мартеле. Йосиф із Назарета – муж довіри)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- які справи, що стосуються нашої родини, мені “доводиться розв’язувати самостійно”? наскільки роблю це у щирому та сердечному спілкуванні з Богом?
- як формувалася наша довіра один до одного?
  

 
 
 
Причіплений файлРозмір
_життя_29.doc85.5 КБ
Ваш голос: Немає Оцінено (70 оцінювань)