Цю фундаментальну правду Св. Письмо і Традиція не перестають викладати і прославляти: «Світ був створений на Божу славу». Бог усе створив, пояснює св. Бонавентура, «не для того, щоб збільшити славу, а для того, щоб славу виявити й свою славу уділити».

Слава Бога полягає в тому, щоб виявлялась й уділювалась Його доброта, завдяки якій був створений світ. Кінцева мета творіння полягає в тому, щоби Бог, «що є Творцем усього, став у кінці «усім в усьому», реалізуючи і Свою славу, і водночас наше блаженство». (пор. ККЦ 293н)

 

        Наш розум, беручи участь у світлі Божого Розуму, може зрозуміти те, що Бог говорить нам через Свої творіння, очевидно, не без великого зусилля і в дусі покори й пошани до Творця та Його творіння. (пор. ККЦ 299)

Св. Тома Аквінський говорить, що віра наближає нас до Божого пізнання. Тому що через участь у Божому житті  ми починаємо бачити і оцінювати все ніби Його очима.

        Участь в Божому житті за допомогою віри призводить до того, що ми стаємо новою людиною, отримуємо нове розуміння дійсності, нове сприйняття як Бога, так і минущої навколишньої реальності. Через віру ми починаємо розпізнавати в земній реальності першопричинні дії – дії Бога. Ми помічаємо Його присутність і діяльність як в нас самих, так і у світі природи та історії. Ми помічаємо, що Він є автором і творцем усього, що те, що ми здатні пізнати чисто в людських і світських категоріях, це неповна дійсність, це розглядання лише поверхні, лише другорядних причин, якими послуговується Бог. (пор. РпВ)

        Однак, знання, яке походить від Святого Духа, не обмежується людським пізнанням: це особливий дар, який дозволяє нам через сотворений світ збагнути велич і любов Бога а також Його глибокі взаємини з кожним створінням.

Коли наші очі просвітлені Святим Духом, то вони відкриваються на «споглядання Бога» через красу природи та величність космосу, завдяки чому ми можемо відкрити, як кожна річ говорить нам про Нього та про Його любов. Все це викликає у нас велике здивування і глибоке почуття вдячності!

        Це трапляється також і тоді, коли ми захоплюємося витвором мистецтва чи іншими чудесними плодами людської винахідливості, перед якими Святий Дух спонукає нас із глибини серця прославляти Господа Бога та розпізнавати в усьому, що маємо і чим ми є, неоціненний Божий дар та знак Його нескінченної любові до нас.

        На самому початку Біблії, у книзі Буття, розповідається про те, що Творець вподобав своє створіння, багаторазово підкреслюючи красу і благість всієї реальності. В кінці кожного дня написано: “І побачив Бог, що воно добре”. Тому, якщо Бог бачить, що створений світ є добрий і прекрасний,  - ми також повинні прийняти таке ставлення: бачити, що все створене добре і красиве. Дар знання ставить нас у глибоке співзвуччя з Творцем і робить нас учасниками ясності Його погляду та Його оцінювання. (папа Франциск, катехеза з 21.05.2014)

 

пропозиція запитань для груп ділення:

 

- як для мене Бог свою “славу виявляє й свою славу уділяє” через створений світ?

- що привело мене до того, щоб “бачити і оцінювати все ніби Божими очима”? 

- як співпрацюю з даром знання?

 

 

для медитації:    Бут 1,12; 18.21.25; Пс 19, 2-5; Іов 42, 3; 1 Кор 15, 28

 

 

        Віра дозволяє нам усюди помічати сліди діяння Бога, розуміти, що Він присутній в нас, в нашому духовному, психічному, фізичному житті. Якщо ти вмітимеш в усьому бачити Бога, твоя молитва стане молитвою віри, стане молитвою не лише слів, але також молитвою споглядання, задивування світом, молитвою вдячності за все, чим обдаровує нас Бог.

Віра дозволяє нам розпізнавати Бога в явищах природи, в якій ми безперервно можемо відкривати сліди Його діяння, сліди Його турботи про нас та навколишній світ.

        Людиною великої віри, яка бачила усюди сліди Бога, був св. Франциск з Ассізу. Яка неймовірна віра б’є з постави Франциска, котрий молився словами: “Слава Тобі, Господи, у нашому браті місяці і сестрах зірках. Слава Тобі, Господи, у нашому браті вітрі і у повітрі”. Чи коли-небудь траплялось з тобою так, що йдучи лукою або лісом, овіяний вітром, ти відчув в цьому вітрі дотик Бога. Якщо так, є в тобі щось з віри св. Франциска з Ассізу, який в усьому бачив прояв діяння Бога. – “Слава Тобі, Господи, у нашому браті вітрі, слава Тобі, котрий є в цьому вітрі. Слава Тобі в освіжаючому нас повітрі, яким можемо дихати, бо Ти – наше дихання і наше повітря”. Все походить від Господа, добрі часи і погані; погана погода теж Його погода. Жива віра дозволяє нам бачити Божі чудеса у навколишньому світі і в нашій звичайній щоденності. Навіть сльота і дощ – Боже чудо, зроблене для нас. Дощ, який напевно не один раз промочив тебе до нитки, це теж дотик Господа. Якщо ти побачиш це, це стане твоєю молитвою віри.

        “Слава Тобі, Господи, у нашій сестрі воді”. Коли ти п’єш воду, спраглий, особливо у жаркі, спекотні дні, ти можеш спізнати присутність Господа. Ми не звикли так дивитись на світ. А все ж в цій звичайній, щоденній ситуації можна побачити Бога, котрий цією водою освіжає нас і зволожує наші, може, сухі запеклі вуста. Він є в цій воді. Свідомість такої присутності – це постава віри. Тому св. Франциск пригадує нам, що “сестра вода” – символ присутності і діяння Бога.

 

         Надзвичайною людиною молитви був Гі де Ларігодьє. Людина, якій, здається, Бог не відмовляв ні в чому: великий мандрівник (він першим проїхав з Франції до Індокитаю на автомобілі), лідер французької молоді, той, хто полюбив Бога усім серцем, тому міг також полюбити в повноті своїх ближніх і світ. Під його фотокарткою був знаменний напис: “усміхнена святість”. Його релігійна постава характеризувалась передусім повною віри молитвою схвалення світу, захватом від його краси. Адже, якщо любиш Бога, любиш також світ. “Все, – написав він в своїх записках, – треба полюбити: орхидею, яка несподівано розквітає в джунглях, гарного коня, жест дитини, жарт чи посмішку жінки. Треба дивуватись всякій красі… відкривати її, навіть якщо вона занурена в багні, і підносити до Бога”.

Гі де Ларігодье любив ризикувати, танцювати, співати. Був чудовим плавцем і лижником. Користувався усіма радощами, але через усе, чого зазнавав, що переживав, плинув безупинний ритм переповненої вірою розмови з Богом.

        Якою є молитва віри цього сучасного святого? “Оглядаючи найнудніший фільм, – писав він, – можна машинально молитись за акторів, режисера чи статистів, за аудіторію, яка насолоджується чи нудьгує, за свого сусіда праворуч чи ліворуч”.

        Стинаючи кінчиком хлиста бур’яни, жуючи стеблинку трави, голячись вранці, можна без втоми повторювати Богу, що Його дуже любиш. Співаючи, розповідати про усе своє минуле життя та про мрії на майбутнє – і так говорити до свого Бога. Говорити до Нього також тоді, коли танцюєш від радості в блиску сонця на пляжі чи йдеш на лижах по снігу. Завжди мати біля себе Бога як друга, якому ти можеш довіритись”.

“Я так сильно звик до присутності Бога в мені, що в глибині серця у мене завжди є молитва, яка майже доходить до вуст. Ця заледве свідома молитва не зупиняється навіть в напівсні, який супроводжується колисанням потягу чи гулом корабельної турбіни, навіть в натхненні тіла або душі, навіть в метушні міста чи напруженні уваги при занятті, яке поглинає. Десь в глибині мене є вода нескінченно спокійна і чиста і її не можуть дотикнути ані тіні, ані вирії на поверхні”. (пор. РпВ)

 

пропозиція запитань для груп ділення:

 

- як спілкування із світом спонукає мене до молитви?

- наскільки молюся -  “молитвою віри”? 

- що допомагає мені помічати “глибину яка є в мені: нескінченну спокійну і чисту” та дихати нею?

 

для медитації:    Пс 8; Пс 19, 2н; Пс 104 

 

 

---

Молитовне ставлення у спілкуванні зі світом: відкривати волю Божу у створіннях (1)

Кожний момент нашого життя пронизаний Присутністю, яка любить і обдаровує. Жити вірою – це вміти побачити цю Присутність, що кохає і постійно обдаровує нас. Завдяки вірі Христос поступово стає світлом, яке просвітлює усе життя людини, просвітлює світ. Він стає живою, активною Присутністю у житті своїх учнів. Кожна мить життя приносить нам Його Присутність. Час – це Присутність, написана з великої літери – присутність Христа в нашому житті, особова присутність Бога. Кожна мить твого життя – це момент зустрічі з цією кохаючою тебе Присутністю. Хтось сказав, що час – це таїнство зустрічі людини з Богом.

Св. Павло говорить, що ми в Богові живемо, рухаємось і існуємо. Таким чином, від Нього ми отримуємо не лише дар існування, але й також дари дихання, поживи, дружби, дар кожного моменту життя.

        Вислів св. Терези від Дитятка Ісуса, що все є благодаттю (пор. Жовтий зошит, 36), означає, що все, що відбувається в твоєму житті, пов’язано з якоюсь формою благодаті. Бог приходить до тебе у формі дару, у формі благодаті, у формі заклику – в цьому значенні все є благодаттю. Бог хоче, щоб все ставало для тебе “капіталом” добра.

Теперішня мить, кожна мить приносить любов, як сказав о. Стефан кардинал Вишиньський. Все, що трапляється з тобою, пов’язано з любов’ю кохаючого тебе Бога, з Його прагненням добра для тебе. Він присутній в твоєму житті, незалежно від того, що ти робиш. Час – це таїнство твоєї зустрічі з Богом і Його милосердям, з Його любов’ю до тебе та прагненням, щоб усе могло послужити твоєму добру. Коли б ти так дивився на кожну мить, в якій живеш, в тобі народжувалась би спонтанна молитва. Це була б постійна молитва, адже Господь постійно біля тебе і завжди тебе любить. Кожна мить твого життя пронизана любов’ю цієї Присутності, що безперервно огортає тебе. (пор. РпВ)

 

Все, що Бог створив пронизане Його подихом, волею та діянням. Творець присутній у людях, тваринах, рослинах і речах – через сам акт створення та через конкретний задум пов'язаний з кожною справою. Весь створений світ виконує волю Бога. Він наповнений Його присутністю, яка для вбогого духом може ставати реальною опорою. Також події пронизані любов'ю Творця: вони, відповідно до Божого плану, мають штовхати нас до Бога і вести до єднання з Ним. (пор. Зошит № 32)

 

Боже діяння переповнює усю історії Ізраїлю. Шлях ізраїльтяни в пустелі сповнений присутності Бога в незвичайних явищах: у стовпі вогню, у землі, яка розступилася, щоб поглинути збунтованих, у манні, яка падає з неба.

Творець присутній не тільки в надприродних явищах, але також тоді, коли діє непомітно - наче прикриваючись завісою законів природи. Рухи зірок на небосхилі пронизані Його діянням, весь космос підданий Його волі. Бог в будь-який момент втручатися в навколишньому світі, підтримує своє існування і впливає все, що відбувається. Бог в будь-який момент втручається у навколишній світ, підтримує його існування і впливає на все, що відбувається. Віддзеркалення цієї істини можна знайти в Псалмі: “Куди мені піти від духу твого? Куди мені втекти від обличчя твого? Зійшов би я на небо - ти там єси, ліг би я у Шеолі – і там ти. Взяв би крила зірниці, осівся б на край моря, – і там рука твоя мене б водила, і твоя десниця мене б тримала.” (пор. Зошит № 32)

 

пропозиція запитань для груп ділення:

 

- коли помічаю, що “теперішня мить, кожна мить приносить любов”?

- яка молитва допомагає мені дослідити ти у “всьому, що трапляється зі мною, любов кохаючого мене Бога, Його прагнення добра для мене”?

- як часто замислююсь, щоб розпізнавати “конкретний Божий задум” у створених Богом речах та у законах природи? чому?

 

Молитовне ставлення у спілкуванні зі світом: відкривати волю Божу у створіннях (2)

Якщо б ми подивилися на світ очима віри, ми могли б побачити, що Творець присутній у всьому, і що це є присутність  Любові – нашої єдиної справжньої опори. Про Божу Присутність, яка пронизує весь світ говорив св.  Апостол Павло на Афінському Ареопазі:  “У Ньому бо живемо, рухаємося й існуєм”. Якщо б ми пам’ятали про цю фундаментальну істину нашої віри, ми б старалися спілкуватися зі світом у молитовному ставленні, щоб поклонятися Богу, Який проникає все творіння.

У чому суть такого ставлення?

Наш Господь очікує, що використовуючи якісь предмети, будемо виходити назустріч планам і задумам, які Він пов’язав з кожною річчю. Беручи в руку  палицю або олівець, тримаючи долоні на кермі автомобіля або на клавіатурі комп'ютера, ми б тоді старалися використовувати кожне знаряддя відповідно до волі Того, Хто їх створив.

Ми зобов'язані стежити за тим, щоб ні в чому не зловживати присутністю Бога біля нас. Все те, чим займаємося, повинно бути вплетене в замисел Творця так, щоб ми, всупереч Його волі, не використовували ні свого знання, ні свого вміння, ні будь-яких конкретних інструментів.

Таким чином, у будь-який момент, ми могли б звеличувати Бога присутнього у світі. Водночас, все, що навколо нас – для нас ставало б сповненим Його люблячої Присутності. Зростаюче усвідомлення присутності та діяння Бога у світі могло б вводити в наше життя мир і гармонію – допомагало б нам віднайти опору в Ньому самому.

Ісус Христос сказав про себе: “ Їжа моя - волю чинити Того, Хто послав Мене” (Йн 4, 34). Їжа дає сили, зміцнює, і, таким чином, стає опорою. Це визнання Христа показує, що шукаючи Божу волю пов'язану з кожною річчю, ми можемо знаходити достовірну і найнадійнішу опору в будь-який момент життя. (пор. Зошит № 32)

 

Присутність Бога можливо помітити в подіях: як важливих, так і малих, як сприятливих для нас, так і тих, які важко прийняти. В олівці, який власне зламався; в тому, що на рівному місці ми спотикнулися і впали; в розмові з людиною, яка слухає нас уважно і з людиною, що закрита на наші слова. Можемо знайти Бога в хворобі дитини і у пропозиції цікавої праці, в землетрусі і родючих полях.

Тому, ми повинні часто ставити собі запитання: про що йдеться Господу Богу? Чому промовляє саме  таким чином? Якщо отримаємо благодать, щоб знайти правильну відповідь, ми зможемо більше відкрити себе на Божу присутність та виходити назустріч задумам Творця, пов'язаним з різними подіями. (пор. Зошит № 32)

 

У будь-якій ситуації – легкий і важкий, приємній і болючій – нашою опорою може бути Бог присутній в ній через Його волю. Опираючись на ній – розпочинаємо співпрацю  з благодаттю хвилини. Саме їй завдячуємо тим, що наше життя може ставати більш гармонійним, може привести до єднання нашої волі з волею Бога, може нас освячувати. (пор. Зошит № 32)

 

В урочистість Материнства Матері Божої, в Новий Рік, Йоан Павло ІІ в базилиці Святого Петра в Римі молився: “Радуйся, яка повірила, радуйся. Євангеліст говорить про Тебе: «Марія ж пильно зберігала все це, роздумуючи в своїм серці». Ти є пам’яттю Церкви, від Тебе, Маріє, Церква вчиться, що бути Матір’ю, це означає бути живою пам’яттю, це означає зберігати і роздумувати в серці радісні, скорботні та славні події. Марія ці події, тобто справи Сина і Її самої як Матері біля Сина, в справах Сина, зберігала, пам’ятала і роздумувала над ними в своєму серці. Була пам’яттю в ранній Церкві, залишилась пам’яттю через усі віки історії Церкви”.

Згідно зі словами Святішого Отця Марія є пам’яттю Церкви. В Її житті було благовіщення, пожертвування Сина в храмі і знайдення дванадцятирічного Ісуса. Якщо Євангеліє говорить, що Вона все це роздумувала і зберігала в своєму серці, це означає, що Вона молилась цими подіями. Наче відмовляла свій розарій, без перебирання зерняток, пам’яттю весь час повертаючись до всього того, що було важливим в житті Її Сина і Її власному. Адже Марія не могла забути хоча б ту першу з найважливіших подій в Її житті, якою було ангельське благовіщення. Вона жила і радісними подіями, і тими, які були пов’язані зі стражданням і воскресінням Її Сина. Це була Її молитва.

Якщо ти молишся розарій, то молишся Її молитвою. Ти – мовби образ Матері Божої. Ти наслідуєш Її в цьому зберіганні і роздумах над таємницями Сина і Матері. Кожна з тих подій має бути для нас живою. Роздумуючи над нею, ти встановлюєш контакт з цими таємницями і вони стають для тебе каналом благодаті. (пор. РпВ)

 

пропозиція запитань для груп ділення:

 

- як часто, “використовуючи якийсь предмет, стараюся виходити назустріч планам і задумам, які Він пов’язав з даною річчю”?

- що роблю для того, щоб “те, чим займаюся, могло бути вплетене в замисел Творця”?

- які відповіді я отримував, коли “запитував про волю Божу в подіях”?

- як Марія допомагає мені “молилась цими подіями”?

 

для медитації: Лк 2, 51; Йн 4, 34; Ді 17, 28

 

 

Після створення Бог не залишає Свого творіння. Він не лише дає йому буття та існування, але й підтримує його в кожній хвилині в його бутті, дозволяє йому діяти і веде Його до мети. Визнання цієї повної залежності від Творця - джерело мудрості й свободи, радості й довіри: «Як же щось могло б продовжувати існування, якби Ти Його не забажав був? Усе, бо воно - Твоє, Господи життєлюбний». (ККЦ 301)

Свідчення Св. Письма на цю тему одностайні: турбота Божого Провидіння конкретна й безпосередня, воно опікується всім, від найменших речей до подій світу та історії. Святі книги підтверджують найвищу владу Бога в ході подій: «Наш Бог на небі і на землі, і все, що захотів, створив Він».

Святий Дух, головний автор Святого Письма, часто приписує діяння Богові, не називаючи другорядних причин. Це не примітивний «спосіб мовлення», а глибокий спосіб нагадувати про абсолютну першість Бога та Його верховну владу над історією світу та навчати таким чином покладатися на Господа. Молитва Псалмів - велика школа такої довіри.

Ісус просить, щоб ми довірились як діти Провидінню Небесного Отця, Який опікується найменшими потребами Своїх дітей: «Отож не турбуйтеся, промовлявши: Що будемо їсти, що пити? Отець же ваш небесний знає, що вам усе це потрібне. Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться». (ККЦ 303-305)

 

Об'являючи Своє таємниче Ім'я, YHWH - Ягве, «Я Той, Хто є», чи «Я є Той, Хто я є», чи також «Я є, Хто я є»,- Бог каже, Хто Він і яким ім'ям Його повинні називати. Це Боже Ім'я є таємничим, так, як Бог є таїнством. Воно є водночас Ім'ям об'явленим і наче відмовою від імені, і саме цим воно найкраще виражає Бога таким, яким Він є, безконечно вищим понад усе, що ми можемо зрозуміти чи сказати: Він є «Бог тайний», Ім'я Його невимовне, і водночас Він є Богом, Який наближається до людей.

Об'являючи Своє Ім'я, Бог водночас об'являє Свою вірність, яка не має ні початку, ні кінця, одночасно обіймає минуле («Я - Бог батька твого») і майбутнє («Я буду з тобою»). Бог, Який об'являє, що Його Ім'я - «Сущий», об'являється як Бог, Який завжди присутній біля Свого народу, щоб його спасати. (ККЦ 206н)

 

пропозиція запитань для груп ділення:

 

- як часто усвідомлюю собі що Бог “підтримує мене в кожній хвилині мого буття”?

- наскільки “мудрість й свободу, радість й довіру” знаходжу у “визнанні повної залежності від Творця”?

- що допомагає мені помічати Божу Вірність – те, що Він “завжди присутній біля Свого народу, щоб його спасати”?

 

 

Віра допомагає помічати невтомне піклування Бога про нас та Його дари (1)

В своїй Нагірній проповіді Він говорить про польові лілії. Палестинські маки та анемони це і є польові лілії. Їх своєрідність полягає у тому, що при своїй дивовижній красі вони на диво недовготривалі. Така квітка живе лише один день. Вражаюче, Господь створює таку чарівну одноденну квітку, що, – як скаже Ісус, – гарніша за найбільшу славу Соломона. Якже Бог дбає про неї, вкладаючи в неї усе сяйво краси. Ця квітка належить Богові так, як і ти. Кажучи про безтурботних птахів, Ісус закликає нас до навернення, до того, щоб ми звільнялись від людських напруженостей, непотрібних хвилювань, надмірних клопотів (див. Мт 6, 26-34). Ми маємо бути мов польові лілії і мов небесні птахи, яких Він, справжній Господь любить і про які сам турбується. (пор. РпВ)

 

“Хто з вас, журячись, спроможне добавити до свого віку хоч один лікоть”?

Це Бог невпинно підтримує наше життя. Насправді, коли йдеться про наше земне життя, зазвичай визнаємо, що воно залежить від Бога, тим не менше, покладаючись лише на розум, докладаємо таких великих зусиль щоб його зберегти, нібито ми мали б жити тут вічно. Турбота про здоров’я – це  наш моральний обов’язок, але не можемо реалізовувати його поза Богом.

Чи виявляючи турботу про своє здоров’я і користуючись допомогою лікарів, або отримуючи потрібні ліки – чи  ти думаєш про Бога?

Чи пам’ятаєш, що Він є поруч тебе, що це Він через конкретні ситуації уможливлює тобі підтримання твого здоров’я?

Як же часто бачиш тільки те, що платиш за ліки, котрі завдяки чиїмсь зусиллям були виготовлені, те що купуєш їх; і зовсім не помічаєш, що отримуєш їх від Бога.  Поводишся тоді так, ніби міг би обійтись без Його турботи про тебе. (пор. Зошит № 11)

Наше життя кожної миті є підтримуване Богом. Адже жодна людина не може продовжити свого існування на землі ані на мить – це наш Господь вирішує коли помремо. Усі існуючі методи лікування, лікарські засоби чи медична техніка проникненні всюдисущою міццю Бога. Це завдяки Ньому вони були винайдені, і це Він чинить, що в кожному окремому випадку є дієвими або ні. Тому, піддаючись лікуванню хвороби, чи навіть приймаючи звичайну знеболювальну пігулку, ми повинні передусім молитися, щоб Бог хотів пов’язати з цим свою благодать. Без неї жодні ліки не можуть бути дієвими. (пор. Зошит № 32)

“Гляньте на польові лілеї, як ростуть вони:не працюють і не прядуть. Та я кажу вам,що й Соломон у всій своїй славі не вдягався так, як одна з них. І коли зілля польове,яке сьогодні є, а завтра вкидають його до печі, Бог так одягає, то чи не багато більше вас, маловірні?”

Чи пам’ятаєш про те, що Господь дбає про все, що потрібно тобі для життя? Чи подумав колись, що це Він дбає про твоє вбрання – про штани і светри, зручне взуття і тепле пальто? Може думаєш собі: Це я сам купив собі все потрібне за гроші, зароблені власною працею. А чи міг би заробити, якби не мав здоров’я або не міг знайти собі роботи?

І розум відповідає, що так, здобув це місце праці завдяки своєму знанню і досвіду. Однак, в якомусь моменті свого життя мусиш признатись собі, що це власне Господь подбав і про твою роботу, і про твій гардероб.

“Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам додасться”.

Отримуєш це все, тому що «ТОЙ, ХТО Є»постійно біля тебе і турбується про тебе незрівнянно краще, ніж ти сам. Важливо це помічати, важливо співпрацювати з даром ласки в кожній хвилі життя.  

Спробуй дивитись очима віри на світ довкола себе. Тоді у всьому, чим користаєшся, помітиш дар Милосердного Бога. Бо все, що маєш, маєш від Нього. Не залежно від того як багато зусиль приклав щоб це здобути.

Якщо Творець з найбільшою турботою схиляється над пташкою, то наскільки більше над тобою? 

“Хіба ви від них не вартісніші?”Мт 6,26.

“Не журіться, отже, завтрашнім днем; завтрашній день турбуватиметься сам про себе”(Мт 6, 34).

        Христове твердження, що завтрашній день потурбується сам про себе, означає, що Бог вже про нього потурбувався. Таким чином станеш свідком Його чудес. Але це не звільняє тебе від праці, від прикладання максимальних зусиль для підпорядкування відданої тобі землі. 

               

        Господь при тобі сьогодні і завтра. Завжди. А якщо так, то хіба б міг не піклуватись про тебе?

        Це він потурбується про твій завтрашній день, про їжу і вбрання, працю і вивчення іншої мови. Якщо є на то Його воля, щоб вивчив якусь мову. Він буде розв’язувати твої життєві проблеми, послуговуючись природнім порядком, який встановив. Бо ласка будується саме на природному порядку. Однак будує ласка, а не сама природа. (пор. Зошит № 11)

 

Коли мати Тереза з Калькутти залишила монастир індійських сестер лоретанок, щоб піклуватись вмираючими коло храму богині Калі, вона, звісно, мала трохи речей і грошей. Але все це дуже швидко роздала вмираючим. Що далі? Коли надходить вечір, залишається по суті тільки одне: “Господи, якщо Ти хочеш, то я вмру”. В  Індії, у Калькутті, їй ніхто не прийшов би на допомогу, тому що там дивляться радше байдуже на вмираючу людину. У світлі індуїзму та закону карми такий стан речей вважається майже нормальним. Послідовник цієї релігії скаже: якщо ти вмираєш голодною смертю, виходить, ти цього заслужив. Якщо помреш від голоду, то за це потім, після смерті, відродишся в кращому існуванні. Мати Тереза з Калькутти усвідомлювала, що могла не знайти нікого, хто схотів би допомогти їй. Проте водночас вірила, що біля неї Бог, і надалі вона покладатиметься виключно на Нього. Школою віри і школою святості матері Терези з Калькутти стали ті дні та вечори, коли, віддавши усе, вона засинала з тією страшною, смертельною втомою і певністю, що назавтра у неї нічого немає ані для себе і тих кількох кандидаток до нової спільноти, ані для тих мас вмираючих, яким все ж таки потрібна допомога. Нема нічого В такій ситуації – відсутності якого-небудь людського забезпечення зродилася Мати Тереза з Калькутти, та, на яку світ тепер дивиться з шаною та повагою. Це людина, яка вірила, вірила аж до шаленства, яка пройшла через важку школу здобування віри в ситуаціях, коли, дивлячись по-людськи, не було на що спертись. Коли завалюється уся наша система забезпечень, нам залишається або розпач, або віра – або страшний розпач, або героїчна віра.

 

пропозиція запитань для груп ділення:

 

- як часто згадую, що я – “належу Богові”? наскільки усвідомлення цього “звільняє мене від людських напруженостей, непотрібних хвилювань, надмірних клопотів”?

- в яких сферах життя веду себе “ніби міг би обійтись без Божої турботи про мене”?

- що роблю для того, щоб Бог міг “пов’язати свою благодать” з речами, які використовую?

- в яких ситуаціях я переконався, що “Бог турбується про мене незрівнянно краще, ніж я сам”?

 

 

для медитації: Мт 6, 25-34

 Віра допомагає помічати невтомне піклування Бога про нас та Його дари (2)

Твої надмірні турботи можуть показувати, наскільки живеш духом цього світу.

Надмірна турбота про щось означає, що хочеш впоратись своїми силами, без Бога. І тим заперечуєш правдивість слів «Я Є ТОЙ ХТО Є».

А Він присутній у всьому, в кожному дарі - в світі, в подіях життя, в людях, яких зустрічаємо.

 

Христос нагадує нам: «Не турбуйтеся вашим життям, що вам їсти та що пити;ні тілом вашим, у що одягнутись. Хіба життя не більш їжі, тіло – не більш одежі? Гляньте на птиць небесних:не сіють і не жнуть, ані збирають у засіки, а Отець ваш небесний їх годує! Хіба ви від них не вартісніші? Хто з вас,журячись, спроможне добавити до свого віку хоч один лікоть? І про одежу чого ж вам клопотатись?Гляньте на польові лілеї, як ростуть вони:не працюють і не прядуть. Та я кажу вам,що й Соломон у всій своїй славі не вдягався так, як одна з них. І коли зілля польове,яке сьогодні є, а завтра вкидають його до печі, Бог так одягає, то чи не багато більше вас, маловірні? Отож не турбуйтеся, промовлявши: Що будемо їсти, що пити й у що зодягнемося? Про все те побиваються погани» (Мт 6, 25-32).

Чому ж вони так побиваються?

Бо дивляться на світ раціонально, очима розуму. Вони не вірять, що Бог є, що Він поруч і невтомно турбується про них.

Бо тільки світло віри може відкрити, що Господь залишається з тобою завжди – за будь яких обставин твого життя.

 «Гляньте на птиць небесних:не сіють і не жнуть, ані збирають у засіки, а Отець ваш небесний їх годує!»

Якщо придивимось до того, як пташки шукають собі поживу, то побачимо, що це неабияка праця для них. Безперестанку зайняті нею, вони докладають стільки старання і енергії.   

В той час як Ісус каже: «Отець ваш небесний їх годує!»

Нам так здається, що птахи самі шукають собі поживу. Але насправді це Господь їх годує, хоч ми і не бачимо простягнуту до них долоню Бога, повну зернят.

Розум підказує нам, що пташкам треба добре наробитися, щоб скористатися з того, що дає їм природа. А відбувається так тому, що Господь турбується про них, шануючи Ним встановлений натуральний порядок.

Наш розум не бачить Божої турботи про пташок. Хіба коли освітить його світло віри, зможе вказати нам, що Творець турбується і годує їх через природу.

Їх зусилля були б даремні без постійного Божого втручання.

Подібно відбувається і в твоєму житті. Добуваєш собі засоби до існування чи інші блага працею своїх рук або розуму. Але це не міняє факту, що це Бог дає тобі все потрібне – одяг, їжу, помешкання. Очевидно, можеш приписати це все власним зусиллям чи заслугам. Можеш бути переконаний в своїх силах і можливостях настільки, що збудуєш життя на свій розсуд, не питаючи Бога. І так почнеш жити духом цього світу, чим немало потішиш злого духа.

Однак Христос пригадує: «Отець же ваш небесний знає, що вам усе це потрібне»  (Мт 6, 32).

Оскільки знає, то і турбується про це.

Це правда, що про багато справ маєш подбати сам. Але успіх цих справ тільки назовні виглядає залежним виключно від твоїх зусиль. Все це є даром Бога, дія і міць якого зазвичай залишаються приховані для очей.

І тільки віра може це відкрити.

Люди, як і птахи, мають потрудитися для здобування щоденного хліба. Але віра підкаже тобі, що все це іде з Божої долоні.

Віра народить в твоєму серці неустанну вдячність за все, чим Він тебе обдаровує.

Потрібно, щоб ти дивився з вірою не тільки на важливі події свого життя, але також і на свою буденність.  

Бо не можеш турбуватись про своє життя так, ніби слова Христа «Отець же ваш небесний знає, що вам усе це потрібне» до тебе не стосувались або були неправдиві.

Судорожно чіпляючись за те, що підсуває розум, втрачаєш радість Божої дитини. Смуток і пригнічення твоєї душі розливаються також на ближніх. (пор. Зошит № 11)

 

 

пропозиція запитань для груп ділення:

 

- як часто помічаю свої “надмірні турботи”? як, після констатування цього факту, стараюся очищувати мою довіру до Доброго Бога?

- коли для мене стає очевидним, “що Бог поруч і невтомно турбується про мене”?

- коли переважає в мені «язичницьке» життєве ставлення? як негативно впливає на моїх ближніх?

- що роблю для того, щоб був «віра освічувала мій розум»? наскільки – плеканням вдячності?

 

для медитації: Мт 6, 25-32

 

Перебувати у кохаючій Присутності (4)

 

В отриманих від Господа дарах намагайся помітити Його присутність.

Якщо ж зосереджуєш всю свою увагу на дарі, забуваючи про Дарителя, тоді обертаєш цей дар проти Бога.

Замість Бога цей дар стає твоїм скарбом і упованням.

Це стосується всіх сторін твого життя – твоєї щоденності і твого бачення навколишнього світу.

Коли, наприклад, стикаєшся з красою природи, чудовими лісами, парками, горами, захоплюєшся ними, забуваючи, що через цю красу сам Бог приходить на побачення з тобою. І тоді чудовий Божий дар стає річчю в собі. Поводишся тоді так само, як євангельський багач, який не помітив Божого діяння, а всю свою увагу зосередив на щедрому врожаї, лише не на Тому, хто виявив до нього таку щедрість. Але ж всі ці скарби – дивні гори, море, гарні квіти - створив в доброті своїй Господь. Щоб ти милувався ними і через них відкривав Його присутність.

Бог сотворив цей світ для тебе і хоче залишатись з тобою через його красу.

Якщо ж ти не помічаєш Його присутності, то обертаєш цей Божий дар проти Бога.

Так само відбувається тоді, коли відокремлено від Бога дивишся на володіння знанням, або на стосунки з дорогими серцю людьми, на людські системи забезпечень, в яких живеш. Все це обертаєш тоді проти Бога.

А Господь, натомість, через ці різні обставини промовляє, що є поряд з тобою.

Якщо, стикаючись з іншою особою або будь чим сотвореним, бачиш тільки ті особи чи речі, не відносячи того що сотворене до Сотворителя, то живеш як людина без віри.

Однак і тоді не забувай, що Господь, незважаючи на це, не перестає тебе кохати. І попри твою велику закритість, постійно робить тебе свідком своїх чудес. А обдаровуючи тебе надзвичайними ласками, сам «за тебе» є повний пошани до своєї присутності в світі і в тобі.

Коли ж відкриєшся на ті ласки, то іншими очима подивишся на світ. Тоді почнеш спілкуватися не з чимсь, а з Кимось.

Намагаючись стати перед Богом в правді, будеш повинен визнати, що дуже часто забуваєш про того, Хто присутній у безкрайньому всесвіті, маленькою часткою якого ти є.  Якщо свої стосунки з світом обмежуєш зазвичай до того, що підсуває тобі розум, ніби автоматично звужуєш своє поле бачення до зовнішніх проявів, то легковажиш Божою присутністю і живеш як невіруюча людина.

І це твоя трагедія.

Очевидно, це трагедія, коли в людині, створеній на образ і подобу Божу немає нічого відставлення Бога до світу,від Його любові і пошани до всього сотвореного.

Це як закопаний в землю один з найцінніших талантів.

Що ж толку, що молишся, ходиш на Службу Божу, адоруєш Найсвятіші Тайни, якщо в щоденності спираєшся тільки на те, що підсуває тобі розум. А розум, якщо він не освітлений вірою, показує тобі дари окремо від їх Подателя. І якщо спираєшся тільки на них, то в своєму «безумстві» ставиш під сумнів Боже ім’я, об’явлене ним самим: «Я Є ТОЙ ХТО Є».

Це об’явлене нам Боже ім’я підкреслює Його присутність при нас, повну любові і доброти. «Я Є ТОЙ ХТО Є» означає: Я є завжди з тобою, люблю тебе і хочу тобі товаришувати.

 

Коли тебе пригнічує щоденність, то забуваєш про Бога і повертаєшся до Нього спиною. Але коли пізніше приходить свідомість цього, то варто відразу повернутись до Господа. Ці хвилини повернень можуть бути короткими, але важливо щоб повертався якнайчастіше.

Старайся найчастіше визнавати, що забуваєш про люблячого Господа, аж до погорди Ним.  

І ці твої повернення, хоча б тільки зусиллям волі, стануть неустанним благанням про тривання в Божій присутності. Ти не можеш виправдатись браком часу чи можливості, бо в своїх думках і прагненнях маєш можливість постійно звертатись до Бога в кожній ситуації свого життя - і в круговерті обов’язків, і в годину відпочинку, під час обіду або розмови з іншими.

Розум без віри перешкоджає бачити світ очима Бога. І поки ти не спроможний  звільнитися від засилля розуму, мусиш прикладати всіх можливих зусиль волі, щоб подивитись на все що відбувається з вірою.

Але колись можеш бути обдарований особливою ласкою, здобутою через хрест Ісуса – коли буде для тебе природно дивитись на все поглядом віри. Зошит № 11)

пропозиція запитань для груп ділення:

 

- у яких Божих дарах я найбільше помічаю, що Господь “є поряд зі мною”?

- які дари Доброго Бога найчастіше “обертаю проти Нього”?

- наскільки усвідомлюю собі цю “мою трагедію” та зізнаюсь у ній?

- релігійні практики: відкривають мій розум та серце на присутність Бога у Його дарах – чи навпаки?…

- якими активними зусиллям моєї вільної волі стараюся “дивитись на все поглядом віри”?

 

 

для медитації: Вих 3, 14; Іс 10, 15н

 

Господь є завжди біля тебе. Але, щоб вшанувати цю Присутність,  необов’язково бути весь час на колінах.

Пресвята Родина, перебуваючи постійно в присутності Ісуса, Богочоловіка, жила звичайним життям.

Так само і ти маєш виконувати всі звичайні обов’язки, але зі свідомістю присутності Бога. Таким чином молитимешся молитвою ставлення.

Це особлива форма молитви: виконання всіх, також і дуже дрібних справ, з огляду на Нього.

Буває, що ти зважаєш на думку інших людей і намагаєшся пристосувати до них свою поведінку. Так само тобі слід жити і працювати з огляду на Бога постійно присутнього поруч тебе.

Очевидно, на початку будеш тільки час від часу згадувати про такий спосіб молитви. Але в міру твого зростання в покорі, Бог буде обдаровувати тебе цією ласкою щораз щедріше.

 

Прагнення св. Терези від Дитятка Ісус, щоб Небо прийшло на землю, здійснюється, коли пробуєш дивитись на світ очима Сотворителя та жити у Його присутності.

Творець любить світ, який створив, бо це є частка Його самого. Тому наша зустріч зі світом є одночасно зустріччю з Богом.

І тоді земля «стає Небом».

Твоє спілкування з іншою людиною і всім, що тебе оточує, буде певною формою спілкування з Кимось, Хто створив це оточення, створив тебе самого. Пам'ять про Сотворителя буде народжувати в тобі почуття пошани до світу, до інших людей і до себе самого, тому що і ти є створінням, більш того, ти є «святинею» Бога.  

        Коли, нарешті, зможеш помітити Його в сотворених речах і ситуаціях життя, і коли станеш перед ним в правді, станеш подібний до «мудрої діви», що чекає на свого Молодого. (Зошит № 11)

пропозиція запитань для груп ділення:

 

- що стараюся виконувати з огляду на Бога? коли появляється у мене таке бажання?

- наскільки молитва ставлення є моїми свідомим вибором – наскільки даром Божої благодаті?

- як часто стараюся “дивитись на світ очима Сотворителя та жити у Його присутності”? як для цього допомагає мені приклад Святого Сімейства?

- скільки у мене “пошани до світу, до інших людей і до себе самого” – тобто: наскільки розумним є моє ставлення?

 

для медитації: Ді 17, 26-30; 2 Кор 3, 18

 

 

 

Людина управителем і опікуном створення - як представник Бога (1)

 

Багато благ, яких людина колись дожидала передовсім від вищих сил, сьогодні здобуває собі своїми власними зусиллями. В обличчі цього велетенського змагання, яке охопило вже весь людський рід, постає між людьми багато питань: Який глузд і яка вартість усієї тієї діяльності? Як користуватися тими всіма речами? (GS 33)

 

Вийшовши з Божої доброти, створений світ бере участь у цій доброті («І побачив Бог, що воно добре дуже добре»). Бо творіння задумувалось Богом як дар людині, як спадщина, що їй призначена і довірена. Багато разів Церква змушена була захищати доброту творіння, у тому числі й матеріального світу (ККЦ 299)

Сотворення має свої властивості й досконалість, але воно не вийшло з рук Творця завершеним. Воно створене «у дорозі» до остаточної досконалості, яку він ще має осягнути і до якої Бог його призначив. Божим Провидінням називаємо розпорядження, якими Бог веде Своє творіння до цієї досконалості.

На подобу Творця, Який любить «усе, що існує», чоловік і жінка покликані брати участь у Божому Провидінні стосовно інших створінь. Звідси їхня відповідальність за світ, довірений їм Богом.

Так Бог дозволяє людям бути розумними і вільними причинами, щоб доповнити діло створення в досконалій гармонії для їхнього добра і для добра їхніх ближніх. Люди, часто несвідомі співпрацівники Божої. волі, можуть добровільно ввійти в Божий Задум своїми вчинками, молитвами, а також і стражданнями. Вони тоді цілковито стають «співробітниками Божими» і Його Царства. (ККЦ 302, 373, 307)

 

пропозиція запитань для груп ділення:

 

- можливість “здобувати собі своїм власним зусиллям” те, що необхідне: віддаляє мене від Бога чи наближає до Нього?

- наскільки помічаю своє достоїнство, що я “покликаний брати участь у Божому Провидінні”?

- що роблю для того, щоб здійснювати цю можливість? що можу робити?

 

для медитації: Бут 1, 4.10.12.18.21.31; Бут 1, 26-28; Іов 42, 3; Муд 11, 24; 1 Кор 3, 9; Кол 1, 24; 4, 11; 1 Сол 3, 2

 

 

 

 

Дар знання допомагає нам не впасти у крайнощі чи помилкові ставлення. Перше з них полягає в загрозі вважати себе володарями створіння. Створений світ не є власністю, якою можемо розпоряджатися згідно з власним уподобанням, ані тим більше, не є власністю деяких, небагатьох людей: створіння є даром, чудесним даром, даним Богом, щоб ми про нього дбали і використовували з користю для всіх, завжди з великою пошаною та вдячністю.

Ми повинні захищати створений світ. Це дар, який ми отримали від Бога, це Божий дар для нас. Ми є хранителями створеного світу. Однак, коли ми експлуатуємо сотворене, то знищуємо знаки любові Бога! Експлуатувати створений світ, означає казати Богу: «мені це не подобається, це не є добре!» – А що тобі не подобається? Коли людина захищає створену реальність, фактично охороняє Божий дар, і каже Богу: «дякую, я володар творіння - Твого дару, але для того, щоб воно розвивалося – ніколи не буду його знищувати». Таким має бути наше ставлення до створення - охороняти його. (папа Франциск, катехеза з 21.05.2014)

 

Слава Бога полягає в тому, щоб виявлялась й уділювалась Його доброта, завдяки якій був створений світ. (ККЦ 294)

Для віруючих неспірним є, що людська діяльність, одинична і громадська, тобто оте велике зусилля, яким - з бігом століть - люди стараються поліпшити умови свого життя, само по собі відповідає Божому планові. Бо людина, створена на образ Божий, одержала наказ, щоб - підкорюючи собі землю з усім, що на ній, - правила світом у праведності й святості та, призна­ючи Бога Творцем усього, себе саму й вселенну возно­сила до Нього, щоб так - підкоривши людині все - чуд­ним стало Боже ім'я на всій землі.

А це відноситься навіть до цілком щоденних справ. Бо чоловіки й жінки, здобуваючи прожиток і собі і сім'ї, так виконують свою діяльність, що стають хосенними і цілій громаді, і слушно можуть уважати, що своїм тру­дом розвивають діло Творця, дбають про вигоду своїх братів та спричиняються особистим трудом до виповнен­ня в історії Божих задумів.

Отож християни нехай не думають, що діла, які лю­ди виконують своїм хистом і силою, супротивляються Божій всесилі, а розумне єство начебто суперничає з Творцем; нехай будуть радше переконані, що здобутки людства є новим виявом Божої величі та плодом його невимовного провидіння. Звідси стає очевидним, що хрис­тиянська благовість не відводить людей від побудови світу, ані не спричинює занедбування блага ближніх, а радше таки ще більше й стисліше їх до того зобов'я­зує. (GS 34)

 

пропозиція запитань для груп ділення:

 

- в яких моментах виникає у мене спокуса “вважати себе володарем створіння”? які наслідки такого ставлення: для мене та оточення?

- що роблю у моїй повсякденності для того, щоб “захищати створений світ”? наскільки – заради Любові Бога?

- як стараюся своїм “хистом і силою” –  “правити справами мені довіреними у праведності й святості, призна­ючи Бога Творцем усього”?

 

 

 

Людська праця походить безпосередньо від осіб, створених на образ Божий і покликаних продовжити одні з одними та для інших справу творення, опановуючи землю. Отже, праця є обов'язком: «Як хтось не хоче працювати, хай і не їсть». Праця вшановує дари Творця та отримані таланти. (ККЦ 2427)

 

Собор закликає християн, щоб у дусі Євангелії намагалися точно виконати свої земські обов'язки. Розходяться з правдою ті, що, хоч і знають, що ми не маємо тут постійного місця, а шукаємо майбутнього, уважають, що можуть занедбувати свої земські повинності. Але не менше помиляються й ті, хто, навпаки, уважають, мовляв, вільно їм так поринати в земські справи, немов би вони були цілком чужі життю релігійному, думаючи, що воно полягає тільки в актах богопочитання й у виконанні деяких моральних обов'язків. Оте розходження між вірою, яку визнаємо, і щоденним життям багатьох, належить до числа тяжчих помилок нашого часу. Отож нехай не буде протиставлювана собі взаємно діяльність професійна й соціальна з одного, а життя релігійне з другого боку. Християнин, який занедбує свої земські обов'язки, тим самим занедбує свої обов'язки супроти свого ближнього, що більше - супроти самого Бога і виставляє своє вічне спасіння на небезпеку. Радніше нехай тішаться християни з того, що за взором Христа, який був ремісником, можуть виконувати всі свої земські зайняття, згортаючи свої людські, сімейні, професійні, наукові чи технічні змагання разом з релігійними благами в одну життєву синтезу, яка в своєму найвищому ладі все скермовує на славу Бога. (пор. GS, 43)

 

 

Миряни, які беруть участь у цілому житті Церкви обов'язані не тільки насичувати світ християнським ду­хом, вони бо покликані і для того, щоб серед людської громади в усьому бути свідками Христа. (пор. GS, 43)

 

Згідно визначення II Ватіканського Собору, "специфічною особливістю мирян є їхній світський характер". миряни "живуть у світі, тобто серед усіх разом і окремих справ і обов'язків світу, та у звичайних умовах родинного і суспільного життя, з яких немов виткане їх існування" У тому світі вони ведуть нормальне життя, вчаться, працюють, підтримують між собою різні контакти: товариські, суспільні, трудові, культурні і т. д. Собор трактує їх стан не як звичайний факт, зовнішній й залежний від середовища, а як реальність, яка досягає своєї повної суті у Ісусі Христі.  Навіть більше, стверджує, що само Втілене Слово "забажало бути учасником людського суспільства. Ісус освятив людські зв'язки, насамперед родин­ні, з яких повстають суспільні відносини. Забажав вести життя ремісника, властиве для його часу й краю".

Таким чином, "світ" стає полем і знаряд­дям мирян у реалізації їх християнського покликання, бо сам він призначений для того, щоб прославляти Бога в Христі. Отже, не повинні вони залишати позицію, яку займають у світі. Хрещення не відриває мирян від світу, а лише довіряє їм покликання, котре саме в світі, всередині по­винно здійснитися, "якщо там їх Бог кличе, щоб, виконуючи властивим їм способом завдання, скеровані євангелічним духом, спричинилися до відкриття Христа іншим, особливо свідченням свого життята сяйвом віри, надії та любові". Бо вони, живучи у світі, чуютьголос Бога, котрий ого­лошує їм свійплан та особливе покликання "шукати Божого Царства, займаючись Божимисправами й керуючи нимизгідно Бо­жому  задуму". (ЙП ІІ, ChL)

 

Праця також може мати вимір Відкуплення. Терплячи виснажливість праці в єднанні з Ісусом, ремісником з Назарета, розп'ятим на Голгофі, людина певним чином співпрацює з Сином Божим у Його ділі Відкуплення. Вона показує себе учнем Христа, щоденно несучи хрест у діяльності, яку вона покликана виконати. Праця може бути засобом освячення та оживотворення земних реалій у Дусі Христа. (ККЦ 2427)

 

пропозиція запитань для груп ділення:

 

- як поєдную справи праці й зовнішніх повинностей та переживання віри?

- наскільки усвідомлюю собі істину: хто “занедбує свої земські обов'язки, тим самим виставляє своє вічне спасіння на небезпеку”?

- як виконую “місію освячувати світ зсередини”? наскільки надихає мене для цього приклад Святого Сімейства з Назарету?

 

 

для медитації: Бут 1, 28; Бут З, 14-19; 1 Кор 7, 24; 2 Сол 3, 10; 1 Сол 4, 11

 

 

---

 

---

 

 

Адам і Єва після свого падіння почули дуже міцні слова: “бо ти є порох і вернешся в порох”.

Бог наче хотів виразно показати їм закон скороминучості і тимчасовості, який стосується людини.

Тільки людська душа безсмертна, все ж, що матеріальне, промине. Земне життя людини минає. Живе вона лише чітко визначений час, а пізніше її матеріальне тіло перетворюється у порох.

Проте, ми, живучи так, наче Бога немає, поводимось, ніби ми саме тут на землі мали б жити вічно, ніби закон минущості не існує. Ми тоді подібні до людини, котра будує якусь особливо велику будівлю зі снігу, до того, хто нехтуючи найбільш очевидними законами, сам призводить до того, що від справи його життя лишається тільки брудна мокра калюжа.

 

Коли б ти відносно оточуючого тебе світу зберіг тверезість погляду, зміг би помітити, що все, за винятком того, що Бог зробив безсмертним, є “порохом”. Усвідомив би, що твої численні прив’язаності до земних речей – це прив’язаності до того, що обертається на порох.

 

Помічаючи присутність Бога в створених речах, пам’ятай, що були вони створені тільки на певний час - щоб міг їх використовувати у виконанні Божої волі. І так, наприклад, коли споживаєш їжу, поводишся властиво, оскільки твоє тіло цього потребує. Проте, навіть найбільша турбота про життя і здоров’я не затримає процесу твого старіння, а тим самим і повільного відмирання твого тіла.

Такий погляд на власне життя тут на землі і на все, що тебе оточує, дозволить тобі зберегти необхідну дистанцію стосовно світу.

 

 

Твої дні пораховані, не знаєш же, як довго будеш жити, тому повинен жити наче з дня на день. Повинен пам’ятати, що все, що робиш, якщо не стосується це безпосередньо вічного, розтане, як під впливом сонця тане будівля зі снігу.

Пам’ятаючи про те, що все є нетривким і тимчасовим, не будеш до нього надмірно прив’язуватись, бо важко прив’язатись надмірно до чогось, що через мить має розсипатись.

Водночас, однак, повинен намагатись робити все якнайкраще, з повною активністю і любов’ю – оскільки Бог цього від тебе очікує.

Коли б мав будувати щось зі снігу, знаючи, що наступного дня буде потепління і все, що збудуєш, перетвориться на брудну калюжу, не прив’язувався б надмірно до цього. А проте, коли б знав, що Бог хоче цього твого будування,  виліплював би цю будівлю з любов’ю і турботою – щоб була збудована якнайкраще.

Таким має бути твоє відношення до всього, що робиш.

Роби все якнайкраще, бо цього хоче Бог, але не прив’язуйся до цього, бо все це мине. Не мине лише те, що по Божій волі має вічний характер.

 

Потреба такого відірвання від всього, що робиш, на дорозі до святості необхідна. В протилежному випадку загубишся в земних дрібницях, в будуванні зі снігу і будеш дуже страждати, бачачи як твої будівлі в проміннях сонця Божої волі перетворюються на багно.

В тому, чи твоє життя не є випадком будуванням споруд зі снігу в переконанні, що вони довготривалі, і чи ти не є прив’язаний до них, легко переконаєшся, коли прийдеться тобі їх втрачати – коли в проміннях Божої благодаті почне танути споруда твоєї думки про себе, про свої знання чи вміння, споруда твоїх стосунків з іншою людиною, опори на середовищі, суспільного положення, здоров’я і т.д.

Якщо побачиш, що при перетворенні твоїх сніжних палаців на калюжу будеш страждати – це ознака, що був до них прив’язаний.

 

Такої постави вчить нас Марія.

Та, котра помічала Бога в цілому світі, водночас була від усього відірвана, знаючи, що те, що Її оточує, повстало з пороху і в порох обернеться. Ця істина без сумніву була глибоко викарбувана в Її Серці.

Марія робила все так, як Бог того прагнув, бо знала, що будь-яка інша постава є зневаженням Його і життям так, наче Його немає.

Ти також, надмірно прив’язуючись до чогось, зневажаєш  Бога і додатково помножуєш собі страждання.

Пам’ятай, що Марія постійно поруч тебе і часто проси Її про відірвання від усього, що робиш, щоб міг зберегти  вільність серця. Якщо як Її дитина будеш на Неї відкриватись, можеш бути збережений від цих надмірних прив’язань. Це залежить від твого відкриття на благодаті, які Бог дає тобі через Марію. (пор. Зошит № 10)

 

пропозиція запитань для груп ділення:

 

- як часто згадую “закон скороминучості і тимчасовості”? як він допомагає мені “зберігати тверезість погляду” на справи цього світу?

- коли стараюся “робити все якнайкраще, з повною активністю і любов’ю – оскільки Бог цього від тебе очікує”? коли – ні?

- як мої життєві втрати допомогли мені упорядкувати життя?

- як взірець Марії та Йосипа надихає мене “використовувати створені речі у виконанні Божої волі”? 

 

для медитації: Бут 3, 19; Пс 62, 11; 1 Кор 7, 29-31

 

 

---

---

---