(до недільних читань 16.06)
 
Прощаються її численні гріхи, бо дуже вона полюби­ла, а кому мало прощається, той мало любить!. (пор. Лк 7,47)
 
тема: прощення гріхів: шлях до більшої Любові
 
активізуючий засіб:
 
на початку - аніматор не оголошує, яка тема
нехай кожен з присутніх у хвилинці тиші задумається та вголос скаже:
три наслідки того, що у Сповіді приймаю від Бога прощення гріхів
тепер аніматор презентує тему
 
 
духовний коментар:
 
Нам необхідно завжди мати свій гріх перед очима – через акти покори і через визнання ще до його фактичного скоєння. Наше наслідування Божої Матері, покірної Господньої слугині, повинно полягати якраз у тому, щоб постійно із глибини своєї добре знаної слабкості благати про милосердя. Водночас Господь міг би зглянутися на наше смирення і вберегти від усіляких падінь, а терпіння Спасителя, котрий терпів на Хресті за наші теперішні гріхи, було б обмежене настільки, наскільки необхідно, щоб уберегти нас від гріхів. (пор. ДЛБ)
 
Бог також прощає нам багато гріхів наперед, вберігаючи нас від них силою Жертви Христа. Св. Тереза з Лізьє говорила: “Я розуміла, що без Нього була б впала може так низько, як св. Магдалина. Слова нашого Господа, скеровані до Симона, бринять з великою солодкістю в моїй душі. Так, я знаю, що той, кому менше відпущено, менше любить, але знаю й те, що Ісус відпустив мені більше, ніж св. Магдалині, оскільки відпустив мені наперед, втримуючи мене від падіння”.
Коли ми дякуємо за вбереження від гріхів силою Христової Жертви, користаємось особливою благодаттю прощаючої любові Бога. Тож ми повинні дякувати Богу не лише за прощення скоєних гріхів, але й за те, що від багатьох гріхів Він нас вберігає. Коли б Він цього не робив, ми, безперечно, згрішили б. Оскільки без Божої опіки ми могли б скоїти усі можливі гріхи. Адже Ісус говорить: “Без Мене ж ви нічого чинити не можете” (Йн 15, 5).
Можна прийняти, що Ісус, прощаючи гріхи, від яких ми були убережені, робить це тим самим жестом – бере нас на руки, щоб виявити свою найбільшу любов. (пор. ДЛ)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- наскільки свідомість, що Ісус за мої гріхи платить Своїм стражданням – допомагає мені стримуватись від скоєнні нових гріхів? 
- як дякую за те, що Добрий Бог пробачає мені мої гріхи? як можу покращити таку подяку?
- яка моя реакція на слова: “без Божої опіки ми могли б скоїти усі можливі гріхи”? до чого вони мене спонукають?
 
пропозиція «щоб не забулось…»:
 
візьміть хоч пару раз в руки Розп’яття та подякуйте Ісусові за пробачення гріхів скоєних та тих, від яких Він уберіг
(до недільних читань 9.06)
 
Коли Ісус наблизився до міської брами, виносили мертвого - єдиного сина у матері, яка була вдовою. (пор. Лк 7, 12)
 
тема: нещастя – як… талант
 
активізуючий засіб:
 
ознайомтеся х фрагментом Євангелія; порозмовляйте вільно про чиєсь нещастя, якого ви були свідками
 
духовний коментар:
 
Талантом є не лише отримання чогось, але і відсутність чогось. У світлі віри талантом є, наприклад, здоров’я, яке маєш, але й те, що ти хворієш, це теж талант. Ісус в кожному випадку задає тобі питання: що ти робиш з цим талантом? Бо змарнувати можна як здоров’я, так – ще більше – його відсутність. А проте все є даром – талант це дар. Бог безперевно обдаровує тебе. Талантом, наприклад, є те, що ти не вмієш молитись, а ти вважаєш це за нещастя. Важливо, що ти робиш з цім невмінням молитись. Може, закопав цей талант і говориш собі: ну, то й не буду молитись. Але ж з нього можна так багато викресати; невміння молитись повинно поглиблювати в тобі голод за Богом, і таким чином стати засобом твого освячення. Подібно, коли в тебе проблеми вдома, коли в родині свари – це також твій талант і даний тобі Богом шанс. Що ти з ним робиш? Якщо занепадаєш духом і знеохочуєшся, то закопуєш його у землю. Людина віри не може не помічати глибшого сенсу власних переживань, причому вже саме шукання сенсу – це своєрідне обертання талантом. Якщо відчуваєш страх, наприклад, боїшся страждання, смерті, це теж твій шанс. Свята Тереза від Дитятка Ісуса мала велику відразу до павуків. Колись вона розповіла про то, як сильно мусила перемагати себе, аби обмітати павутину з ніши під сходами (див. Жовтий зошит, 80). Це дуже допомагало їй в дорозі до Господа. Це був покладений у її руки талант, з якого вона вміла одержати прибуток.
Ці роздуми про таланти продовжують вчення св. Павла і відомий тезіс св. Августина: “Кохаючим Бога все служить на добро, навіть гріх”. Отже, навіть падіння, яке є великим нещастям, що водночас ранить Ісуса, може бути шансом; в ньому теж прихований якийсь даний тобі талант, який можеш ужити. Потрібна лише твоя віра, твоє навернення до такої віри, щоб ти міг дивитись очима Ісуса. Він, дивлячись на твоє життя – може повне невдач, проблем, конфліктів, нездійснених планів, буденних та духовних труднощів – ніколи не засмучується. Він дивиться з радістю, бо сподівається, що все це принесе плоди, що ти цим скористаєшся, що будеш радісний і вдячний за все, чим Він тебе обаровує. “В тебе було сьогодні багато страждань” – сказала Мати Агнес тяжко хворій Терезі від Дитятка Ісуса. “Так, – відповіла та, – але якщо їх люблю… Люблю все, що мені дає Господь” (Жовтий зошит, 140). (пор. РпВ)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як часто дякую за те, на що нарікаю?
- з якою думкою промовляю слова «Коронки до Божого Милосердя»: “Передвічний Отче!Жертвую Тобі Тіло й Кров, Душу й Божество улюбленого Твого Сина, Господа нашого Ісуса Христа”? чи згадую у цей час страждання своє та інших людей (в яких зараз страждає Христос)?
- до чого заохочує мене цей текст? 
 
пропозиція «щоб не забулось…»:
 
моліться уважніше словами «Коронки до Божого Милосердя»
(до недільних читань 2.06)
 
Ісус узяв п’ять хлібів і дві риби, і, звівши вгору oчi, поблагословив їх, поламав і давав учням, щоб вони клали перед народом. Усі їли до наситу. (пор. Лк 9, 16н)
 
тема: як розвивається моя віра у значення та силу Євхаристії
 
активізуючий засіб:
 
аніматор передає коротку розповідь: 
   ІІ світова війна, один з концтаборів: виснажені ув’язнені працюють під наглядом озброєних охоронців; помічають, що по другий бік огорожі з колючого дроту йде священик несучі до хворого Пресвяті Дари; усі в’язні стають на коліна, вшановуючи Пресвяту Євхаристію – незважаючи на те, що охоронники намагаються жорстоким биттям та за допомогою злих собак примусити їх піднятись та працювати далі; після того, продовжують працювати лиш після того, як священик пішов далі
   після хвилинки тиші – розповідайте про свої реакції на це оповідання
 
духовний коментар:
 
Чи це не якась форма драми мого життя, що Ти фактично – тільки тло для моїх думок, починань? Ти присутній, але тільки як тло. Не на першому плані, а десь далеко. Може бути навіть, я щось роблю для тебе, але фактично так насправді тобою не цікавлюся. Ти завжди другий, третій, а може десятий в моїй ієрархії цінностей.
Я постійно бачу, що Ти – тільки фон і не хотів би цього тла позбутися, бо фон потрібний, навіть я би зле себе чув без нього. Ти як фон достатньо малий для мене, щоби не перешкоджати в моїх захопленнях, в тому, за чим женуся.
Яке ж перекручення в мені, приховане десь в глибині моєї підсвідомості. Мені аж важко вимовити, що навіть добре мені, що Ти такий маленький, і що таким повинен залишатися. Коли б Ти появився як великий, щось мусило би в моєму житті зламатися, щось мусило би рухнути. Це невигідно. Тоді я не мав би такого спокою, такого комфорту, який дає мені компроміс.
Проте, попри такі атакуючі спокуси, до мене пробивається благодать. І чимраз виразніше бачу, що потребую Тебе. Потребую Тебе так сильно, бо Ти – Бог Відкуплення, прийшов до грішників, до таких як я. Власне тому Ти приходиш в Євхаристії, аби врятувати мене від цього перекручення, перед яким сам я безпорадний.
Близькість Твоєї милосердної любові, що указується мені в Євхаристії – вірю – буде мене рятувати. Адже чим більше я підлягаю загрозі, тим більше Твоє євхаристичне милосердя посилюється – бо Ти є любов.
Потребую Тебе, Боже, так сильно потребую Твого євхаристичного милосердя. Потрібне тільки моє каяття і наростаюча віра у Твою любов. (пор. ТВ)
 
Бог не хоче приходити до нас непроханим. Любов хоче бути очікуваною, в противному разі є відкинутою любов’ю. В цьому сенсі віра є очікуванням. Ступень очікування на Господа свідчить про віру в Його силу і Його любов. Нашого очікування на Бога ніколи не буває достатньо. Очікування на Того, Хто хоче прийти до тебе і хоче бути прийнятим тобою, повинно постійно зростати. Це відбувається завдяки твоїм зусиллям очікування, але, передусім, – завдяки Його благодаті, яка зумовлює, що твоя туга за Ним може зростати і поглиблюватись. У Господа свої способи, щоб оживити твоє очікування на Його прихід і на Його наступні благодаті. (пор. РпВ)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як часто згадую про те, що Живий, Всемогутній Бог перебуває у вигляді хліба? чому? 
- до чого спонукає мене те, що Господь, присутній в Євхаристії - такий  “маленьий”?
- за яких умов Євхаристичний Ісус стає для мене великим? як тоді змінюється моє життя?
- що таке: “євхаристичне милосердя”? як його приймаю?
- скільки часу виділяю на “очікування на Господа” – перед тим, як Його зустріти в Євхаристії? скільки часу мав би на це присвячувати?
 
пропозиція «щоб не забулось…»:
 
моліться словами пісні:
на Тебе я чекаю… потрібний лише Ти…
на Твою Милість, Христе, чекаю… потребую…
 
чекаю… потребую… пришестя Твого…
чекаю… потребую… Милосердя Твого…
(до недільних читань 26.05)
 
Коли зійде той, Дух істини, Він і наведе вас на всю правду, - Він бо не промовлятиме від себе, лише буде повідати, що вчує. (пор. Йн 16, 13)
 
тема: варто дружити з Внутрішнім Учителем
 
активізуючий засіб:
 
використовуючи короткі фрагменти Євангелія – зіграйте гру «зіпсований телефон» (текст читає аніматор)
після всього - вільно порозмовляйте:
- хто найкраще знав слова?
- звідки береться неуважність у слуханні/передаванні слів?
 
духовний коментар:
 
Хто ж є отим внутрішнім ключем, тобто внутрішнім учителем віруючої людини, якщо не Святий Дух власною персоною, незмінно присутній, наче передуючи будь-яким духовним прагненням? Саме Він поступово бере в свої руки кермо духовного поступу й спрямовує його згідно з Божими намірами. Однак ці діяння Святого Духа може підтримувати зовнішній свідок: сповідник – духовний провідник, який допомагає у правильному їх розумінні.
Людям рідко буває притаманне абсолютне, безмежне зло. Найчастіше зло – це викривлене, спотворене добро. Майстерність духовного провідника полягає в умінні з любов’ю виправити ці викривлення. Щойно йому це вдається, зло відмирає, а справжнє життя має можливість безперешкодно плинути далі. Тоді стає зрозумілим, що гріх був не в тому, в чому ми його вбачали, а добро приховане не там, де ми його зазвичай шукаємо. Тобто виявляється, що добро й зло потрібно шукати деінде: не на поверхні особистості, а значно глибше, там, де в нас перебуває Бог. Без Божого світла, без погляду Божими очима ми навряд чи змогли б визначати добро чи зло в собі, не кажучи вже про інших.
В лабіринті незліченних, ледь помітних реакцій людської пихи, враженої й водночас зраненої, яка відразу згасає, завжди знайдеться ниточка благодаті, ніжний, майже нечутний порух Духа, який потрібно відчути, щоб відкритися для нього, аби благодать огорнула людину й повела туди, куди вона не сподівалася, а часто ніколи й не прагнула  дійти. Повела до того, чого око доти не бачило а вухо не чуло; до того, що вперше проросло в людському серці. (пор. Зошит № 35)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- за яких умов можу “Божими очима” дивитися на “добро чи зло в собі, в інших”?
- як часто і яким чином помічаю в собі натхнення Святого Духа? чи шукаю їх – чи самі приходять?
- хто з людей допомагає мені розпізнавати порушення Святого Духа? як я знайшов цих людей?
 
пропозиція «щоб не забулось…»:
 
згадувати поради отримані від Святого Духа на останній Сповіді
(до недільних читань 19.05)
 
Це промовивши, дихнув на них і каже їм: «Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи - відпустяться їм, кому ж затримаєте - затримаються». (пор. Йн 20, 22н)
 
тема: як не боятися сповіді 
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте вільно:
після представлення теми - оберіть с посеред себе одну особу, та давайте їй поради:
що робити для того, щоб не боятися сповіді
 
духовний коментар:
 
Завдання сповідника – розбудити в людні, яка сповідається, духовного вчителя, тобто, – Святого Духа. Та перш ніж досягти цього, духовний провідник безсумнівно вступить у конфлікт із певною внутрішньою інстанцією, яка в кожному з нас діє як запеклий ворог внутрішнього вчителя. Назвемо цю інстанцію внутрішньою цензурою чи внутрішнім жандармом. Тягар осуду з боку внутрішнього жандарма гнітить нас: “І знову ти сам винен”, “Тобі має бути соромно”, “Твоя слабкість непробачна”. Тягар внутрішньої цензури просто розчавлює скрупульозну людину, позбавляє її здатності вибирати між добром і злом. Їй залишається лише тремтіти від страху та виконувати накази нутрішньої інстанції, навіть якщо це суперечить внутрішньому глуздові.
Як же допомогти тому, хто живе під гнітом внутрішнього жандарма, хай навіть не таким важким гнітом, як згадувана скрупульозна особа? Головне завдання сповідника полягає в тому, щоб, сполохавши жандарма під час духовної розмови, змусити його полишити учня.
Емоційний зв’язок у спілкуванні зі сповідником має велике значення. Лише справжня любов Святого Духа здатна остаточно підірвати міцність позиції внутрішнього жандарма. Там, де є любов, там присутня також невимовна радість. Там ми також знаходимо справжнє євангельське каяття.
Нічого так не сприяє розвиткові творчості, не дає більшої свободи дій, ніж справжнє каяття, не пов’язане з відчуттям провини, розбуджуваної внутрішнім жандармом. Безсумнівно, саме він заступає дорогу до справжнього каяття. Психологічне відчуття провини та євангельське усвідомлення власного гріха – це цілком різні речі. Справжнє каяття – це вияв любові, безмежної вдячності, усвідомлення людської слабкості та гріха. Адже саме в слабкості виявляється Божа міць.
Те, що ми тут описали, відбувається не відразу, під час першої розмови. Вона лиш починає процес, що триває все життя. Духовний отець не відіграє в цьому процесі першорядної ролі. Він лише бере участь у праці, яку розпочинає в людині Божа міць. (пор. Зошит № 35)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- чи можу сказати, що “Святий Дух - мій духовний вчитель”? що допомагає мені прислуховуватися до Його голосу?
- як часто духовний жандарм дошкуляє мені? до яких гарних справ не допустив – спаралізувавши мій розум та волю?
- наскільки моє каяття - справжнє: “вияв любові, безмежної вдячності, усвідомлення людської слабкості та гріха”? що роблю для того, щоб таким було?
- який мій контакт із сповідником? як молюся за нього – щоб була в ньому любов та мудрість Святого Духа?    
 
пропозиція «щоб не забулось…»:
 
молитися за священика, перед яким розкрию мою душу на найближчій Сповіді
(до недільних читань 12.05)
 
Вони ж, поклонившися Йому, повернулися з радістю великою в Єрусалим, і перебували ввесь час у храмі, славлячи та хвалячи Бога. (пор. Лк 24, 52н)
 
тема: як Марія відкриває на інших людей 
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте вільно:
що заважає вам відкриватися на ваших ровесників, яких мало знаєте, - щоб було видно у вашому спілкуванні (напр. на реколекціях…) слова: Лк 24, 52н 
 
духовний коментар:
 
Якщо Марія з’єднана з Богом, Благодаті повна, то це лише тому, що Бог зглянувся на її покору й захопився цією покорою. У міру своєї покори людина звільняється для участи в житті Бога, отримує можливість розвивати в собі надприродне життя.
Заступництво Марії – Матері смирення – уможливило найбільше чудо цього світу – тілесна людина, запродана в неволю гріха, може єднатися з Богом і – попри своє поневолення – урешті з Ним з’єднається.
Настане час, і Той, хто стукає, уже не муситиме добиватися до тебе, бо твій внутрішній світ повністю відкриється перед Ним. І ти вже не зможеш жити без Божого світла любови. Це світло тебе огорне й перемінить у себе.
Ідеться про єднання, що перемінює, як це описали св. Тереза Авільська та св. Іван від Хреста. Відбувається воно тоді, коли обидві волі, тобто воля душі та воля Бога, доходять цілковитої згоди і їх нічого не роз’єднує. “Єднання з Богом полягає в цілковитій переміні душі в Божу волю, щоб у душі нічого не суперечило цій волі й щоби кожен порух душі був Божою волею. Тому ми кажемо, що стан єднання означає наявність однієї волі на двох, тобто наявність Божої волі, яка водночас є волею душі. Але якщо душа прагне якоїсь недосконалості, небажаної для Бога, то Бог і душа не мають єдиної волі, бо душа хоче того, чого не хоче Бог”.
Твоя воля, огорнута волею Бога та їй підпорядкована, з’єднається з Його волею в одну. Залишаючись самим собою, ти повністю з’єднаєшся з Господом, усталиш із Ним зв’язок, в якому Він стане твоїм життям (пор. Гал. 2, 20).
Під час молитви з апостолами в горниці, Марія прохала про дари Святого Духа, очікувала на чудо Його зіслання, простягаючи порожні долоні й повністю визнаючи свою неміч та вбозтво всіх своїх дітей. (пор. ВДдХ)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- що роблю для того, щоб “воля моєї душі та воля Бога, доходили до цілковитої згоди”? 
- що відбувається тоді, коли шукаю чогось “небажаного для Бога”? як такий стан моєї душі впливає на відносини з іншими людьми?
- як я “захоплююся покорою Діви Марії? до чого мене спонукає її смирення – коли йдеться про спілкування з моїми ровесниками?    
 
пропозиція «щоб не забулось…»:
 
в молитві згадуйте тих (зокрема учасників реколекції), з якими уникали спілкування
 аудіо-коментар (після ділення): kom12travnja.mp3
(до недільних читань 28.04)
         
Шукатимете ви Мене. (пор. Йн 13, 33)
 
тема: весняне напуття (якщо хтось закохається)… 
 
активізуючий засіб:
 
заспівайте:
 
1. Щастя навііть трошки
Прагне кожний з нас
І чогось шукає щоб нарешті жить
Мріє собі скритно: сірі дні пройдуть
Зникне темний смуток буде сонця блиск
І скажеш:
Пр.: Шукати варто, вірити варто,
Кохати варто, надію мати.
2. Як будеш шукати де є ціль життя
Тобі ти зрозумієш, що все в Богу є
Знайдеш в собі радість спокій на душі
Тільки шукай Бога і повір Йому.
І скажеш:
 
духовний коментар:
 
Давид не схилив би голови перед Богом, якби не усвідомив не тільки свого гріха, а й тієї правди, що його царство луснуло, як мильна бульбашка, і що він уже не має нічого. Крім Бога.
Таким чином Господь Бог допоміг йому стати в правді.
Поки Бог дозволяє діяти певним ілюзіям, людині важко повірити, що вона справді вбога й нічого не має. Утрата царства стала благодаттю для царя Давида, хоча насправді він утратив те, чим ніколи не володів: утратив ілюзію, обман, який завів його на манівці гріха.
Убозтво змусило Давида простягнути руку до Господа. Бог віддався Давидові, підтримав його.
Давид почав шукати Царства Небесного, тож одержав і решту (пор. Мт 6, 33). Ця решта, оперта на Боже милосердя, уже не була обманом, бо в ній Давид побачив не власну потугу, а Божий дар, незмінно підтримуваний Божим милосердям.
Повернувшись на трон, Давид був уже іншою людиною. Він пересвідчився, що все, відірване від Бога та Його Царства, – це фальшиві опори.
Біблійний шукач гарних перлів продав усе, що мав. А мав він лише ілюзії, снігові замки, мильні бульбашки – тобто царство нездійсненних мрій. Відмовившись від них, він отримав від Бога царство справжніх цінностей – єдину перлину, яку варто шукати.
Благодать Божа переконує людину в оманливості того, до чого вона прагне. Господь Бог вражає нас своєю пропозицією: замість наших ілюзій Він дарує нам перлину – своє Царство. Справжнє Царство. (пор. ВДдХ)
 
Помилково думати, що кохати – це любити й адорувати кохану людину, віддаючи їй майже Божу шану. Це не любов. Кохати одне одного – означає бачити в ній Христа; в обличчі коханого побачити лице Спасителя і водночас якнайповніше прийняти всю правду про цю людину.
Хто шукає правдивої любови, той намагається бачити цю другу людину у світлі віри, дивитися на нього так, як дивиться Господь. Може, варто шукати відповіді на питання: як Бог любить людину, якій симпатизую, і відповідно до цього будувати своє ставлення. (пор. ДлБ)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- коли ілюзії появляються у відносинах з близькими людьми? коли – розсіюються? 
- за яких умов можливо не “адорувати кохану людину, віддаючи їй майже Божу шану”? 
- як можна поєднувати закоханість з “Богом та Його Царством”?
- які підказки для мене найважливіші: дивитися на дорогу “людину у світлі віри”, “бачити в ній Христа”, задуматися, “як Бог любить цю людину” “прийняти всю правду про цю людину”? чому?    
 
пропозиція «щоб не забулось…»:
 
частіше дякувати Богові (також на колінах) за конкретні прояви захоплення другою людиною …
(до недільних читань 21.04)
         
Мої вівці голосу Мого слухаються і Я їх знаю. (пор. Йн 10, 27)
 
 
тема: чи я: овечка, яка слухається Ісуса – Доброго Пастиря?    
 
активізуючий засіб:
 
зробіть список осіб, яких ви повинні слухатися
порозмовляйте вільно:
по відношенню до кого цей послух є простішим, а кому важко підкорятися…
 
 
духовний коментар:
 
У ситуаціях прийняття рішень, слід молитися і вслуховуватися у голос Бога. Вслуховуватися у те, що промовляє Святий Дух, аби виконати Його задум. При цьому треба бути вразливими на знаки часу, потреби Церкви і людей.
Послух пов’язаний з узгодженням своєї особистої свободи з певного роду залежностями, а саме:
-       наша активність повинна узгоджуватись з Божими планами відносно нас і слугувати будівництву Божого Царства;
-       слід піддаватися натхненням Святого Духа у щоденному житті (родинному, суспільному, у колективі трудовому чи навчального закладу), а також у несподіваних ситуаціях;
-       слід шанувати святішого отця, діецезіяльного єпископа, слухати Церкву;
-       варто бути відкритими на вказівки відповідальних у спільноті; не боятися запитувати відповідальних осіб з метою шукання істини, а також волі Божої;
-       жити у поставі готовності до служіння, з миром у душі і оптимізмом у різних життєвих досвідченнях;
-       у виконуванні обов’язків слід коритися керівникам;
-       уникати безладу або керування власними забаганками.
Прикладом досконалого послуху для нас є Марія і Її слова: «Ось я, слугиня Господня, нехай станеться по Твоєму слову». Прагнучи жити у єдності з Марією, наслідуємо Христа, Який «не прийшов, аби Йому служити, але щоб служити і віддавати своє життя за багатьох» (Мк 10, 45). (пор. тексти формаційні РА)
 
Людина, у котрої є щось з постави Євангельської вівці - шукає Божого Пастиря, а коли Його знайде, виявляє Йому повну довіру, в усьому слухає Його голосу. Так повелись апостоли. Були слухняні всупереч досвіду, почуттям, всупереч розуму.
Безпорадна вівця хоче йти за Ісусом, попри те, що нічого у неї не виходить, а зусилля, яких докладає, не дають ефектів. Вона вірить, що Добрий Пастир бачить її прагнення слідувати за Ним, її зусилля, щоб пройти хоча б два кроки. Вірить, що в Його очах неважливо, скільки дороги їй вдасться подолати, але – скільки в ній прагнення та зусилля, щоб бути Йому слухняною.
А якщо така вівця, яка плентається, зневіриться, що Добрий Пастир любить її та чекає на неї? Тоді відбувається щось дуже погане: вона зупиняється і “контемплює” свою безпорадність; замикається в собі і невтішна триває в смутку та безнадії. Таке страждання, однак, є провиною. Перебування в смутку ніколи не є належною поставою.
Адже Добрий Пастир чекає на тебе. Тож чому ти затримуєшся? Немає жодного значення, що інші випередили тебе і вже близько Пастиря, а ти, міркуючи по-людськи, не маєш шансу дістатись до Нього. Не керуйся занадто своїм розумом. Тобі потрібно почати керуватись логікою Бога. Лише Він знає вартість “галопу” вівці, яка зараз лише плентається. (пор. ДЛ)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як я розумію слова: «послух це “вслуховуватися у голос Бога”»? як мені вдається це робити, коли маю когось послухатися?
- що спонукає мені бути слухняним: страх чи повага?
- скільки “миру душі та оптимізму” у моїй слухняності?
- до якого “безладу” приводив мене брак послуху?
- до чого заохочують мене слова: “в Божих очах важливо, скільки проявляю прагнення та зусиль” - для того, щоб іти дорогою слухняності?
 
пропозиція «щоб не забулось…»:
 
у щирій (хоч короткій) молитві запитувати Бога, присутнього в серці: “а Ти, Господи: чого хочеш”?
(до недільних читань 14.04)
 
Симон Петро, Тома, на прізвисько Близнюк, Натанаїл з Кани Галилейської, сини Заведеєві та ще двоє інших Його учнів були разом. Тож каже до них Симон Петро: «Іду ловити рибу». А ті йому: «Підемо й ми з тобою». (пор. Йн 21, 2н)
 
 
тема: обережно: хобі…   
 
активізуючий засіб:
 
у вільній розмові – порозмовляйте про свої хобі:
звідки взялися, скільки часу та уваги їм присвячуєте, як на вас впливають,…
 
 
духовний коментар:
 
            Св. Іван від Хреста розповідає про захоплення красою й принадами творінь. Він твердить, що гонитва душі за гарним чи приємним унеможливлює її наближення до вічної краси Бога. Усе, що, на наш погляд, само (тобто незалежно від Бога), має якусь вартість - із погляду нашого Господа не варте нічого й лише перешкоджає нашому єднанню з Ним. Це може бути дружба, любов, праця, наука – те, що ми цінуємо, але не пов’язуємо з Богом.
Тому виникає необхідність вибирати між Богом і світом власних ілюзій. Силкуючись уникнути самотності й заповнити її ілюзіями, ми починаємо суб’єктивно ставитись до предметів і навіть приписувати їм Божі якості. У такий спосіб ми обожнюємо речі, які є лише дарами Господа нашого, перетворюємо Його творіння на божків і поклоняємося їм замість істинному Богу.
Хіба не буває, наприклад, що хтось виявляє до свого нового автомобіля любов і дбайливість, на які заслуговують радше люди, ніж речі? Ми теж іноді виявляємо зацікавленість до багатолітньої колекції цінних монет або до старанно дібраних бібліотеки чи комплекту платівок. Навіть елегантне вбрання чи гарні меблі можуть стати предметом такої любови.
А любов, за висловом св. Івана від Хреста, не тільки рівняє та уподібнює, а й узалежнює закоханого від улюбленої речі.
Якщо ти любиш якусь річ, створену Богом, але не пов’язуєш її з Ним, то потрапляєш у залежність від того, що любиш, усуваючи Творця зі свого серця. До храму Святого Духа – своєї душі – до монстранції свого серця, де перебуває Христос, ти вкладаєш те, що любиш і чому віддаєшся до решти.
Як же зробити так, щоб не викидати Господа зі свого серця, не ставити на Його місце божків? Як вибрати й полюбити самотність? Як у тиші серця приймати Бога, дозволяючи Йому перемінювати свою душу так, як Він сам того прагне?
Передовсім треба опиратися на правду про себе, про своє вбозтво. Найкраще відверто визнати його й смиренно занести до Ісуса, волаючи:
“Ісусе, я не здатен,
а може, й не хочу
вибрати Тебе.
Через те уникаю самотності,
заповнюю її прагненнями,
шаную людей або речі, роблячи з них собі божків.
Викидаю Тебе зі святині свого серця,
з монстранції своєї душі”.
Якби хтось викинув із монстранції Євхаристію й замість неї вшановував би, як Тіло Христа, якусь річ, то допустився б не тільки ідолопоклонства, а й жахливого святотатства. Зрозумівши власне ставлення до Бога – хай навіть не цілком свідоме – ти рішуче волатимеш:
“Господи, змилуйся надо мною, грішним.
Вияви мені свою благодать,
бо я запроданий у неволю гріха.
Більше того, зовсім не хочу з неї вирватись.
Єдина моя надія – Твоє милосердя”.
Чи бачив сліпий під Єрихоном для себе хоч якусь іншу можливість, ніж волати: “Сину Давидів, Ісусе, змилуйся надо мною!”?
А митар, який бив себе в груди у храмі, кажучи: “Боже, змилуйся надо мною, грішним!”? Чи бачив він для себе якийсь інший вихід, крім Божого милосердя? (пор. ВДдХ)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- чи були в моєму житті такі захоплення, якими зараз не займаюся? чому так сталося?
- як контролюю мої вподобання – зокрема, коли йдеться про їхній вплив на мої відносини з Богом?
- наскільки до моїх захоплень впускаю Доброго Бога: напр. дякую Йому за них, запитую Його, як їх розвивати?
 
 
пропозиція «щоб не забулось…»:
 
у щирій молитві дякувати за свої захоплення та довіряти їх у Божі руки: нехай Він сам ними керує…
(до недільних читань 7.04)
 
А як звечоріло, того самого дня, першого в тижні, - а двері ж були замкнені там, де перебували учні: страхались бо юдеїв, - увіходить Ісус, став посередині та й каже їм: «Мир вам!» Це промовивши, показав їм pyки й бік. (пор. Йн 20, 19н)
 
тема: від страху до свідчення віри    
 
активізуючий засіб:
 
у вільній розмові – згадайте ситуації, коли ви, ПОПРИ СТРАХ, дали свідчення про свою віру
 
 
духовний коментар:
 
        Розбуди своєю особою пошану до тої релігії, якути визнаєш. У кожному випадку покажи, що тидостойний тієї християнської гідності, яку ти носиш у собі, і свідомості про присутність Господа Бога в тобі,яку ти завжди маєш. Хай біля тебе, неначе біля святогохраму, люди відчувають ту таємничу дійсність, яканаповнює цей храм. Серед загального зіпсуття хай чеснота твоя буде вільна від усякої підозри. Будь чесний і бездоганний серед шахраїв і визиску­вачів. Будь правдолюбний та щирий, хоч довкола загалом панує атмосфера облуди та брехні. Будь сумлінний і вірний своїм обов'язкам серед недбалюхів і ледарів. Нехай ті, що не визнають твою віру, і навіть ті, що її поборюють, будуть змушені поважати її через пошану до твоєї поведінки.
        Покажи себе таким, яким ти є, без зазнайства,але й без удаваного сорому. Чого ж тобі соромитися? Чи того, що ти маєш правду тоді, коли інші знають тільки помилки? Чи того, що маєш почування своєї гідності тоді, коли інші потрапляють у неволю підлих пристрастей? Чи того, що ти — учень Христа і воїн Його Матері? Невже ти боїшся того, що не цінитимуть тебе люди інших переконань, які поводяться не так, як ти? Невже ж ти ніколи не бачив, що люди, а навіть лукаві, цінять якраз тих, що відважно тримаються своїх власних переконань і живуть відповідно до них? Будь християнином без страху, і твоя поведінка буде безупинним навчанням.
         Зробиш багато вже тоді, коли за твоїм життямлюди будуть виробляти собі думки про науку Христа. Зроби ще один крок і доведи до того, щоб вониполюбили її. Стався дбайливо до інших людей; де тільки зможеш, роби їм добро, слухай їх, коли жаліються, зроби їм полегшу в їх біді, послужи їм у хворобі, помагай у праці, будь ввічливий та готовий послужити кожному, хто до тебе підходить, будь "все для всіх" і приєднаєш їх усіх до Христа. Зазнавши щастя завдяки тобі, ці люди опісля полюблять ту науку, яку ти проголошуєш, і через те ти станеш джерелом їхнього щастя. А коли вони краще зрозуміють, що це таке любов, тоді краще зрозуміють і Господа Бога, хоча б і не знали, яке Його ім'я. Бо Господь Бог — це не ім'я, Господь Бог — це любов. Відкриваючи серця для любові, вони їх відкривають для Бога.(пор. МІІСМ)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- про кого можу сказати, що вони - наче “храм, біля якого люди відчувають ту таємничу дійсність, яка наповнює цей храм”? кому завдячую тим, що я полюбив науку Ісуса Христа?
- наскільки віра, яку в собі ношу та плекаю допомагає мені бути “чесним, щирим та вірним своїм обов'язкам”?
- до чого спонукає мене істина:“навіть лукаві цінять якраз тих, що відважно тримаються своїх власних переконань і живуть відповідно до них”?
 
 
пропозиція «щоб не забулось…»:
 
перед тим, як вийти з храму чи свого помешкання - молитися за людей, яких зустрічатимете: про їхню відкритість для Доброго Бога та свою послідовність у вірі   
(до недільних читань 24.03)
 
Вся громада Його учнів, радіючи, почала сильним голосом хвалити Бога за всі чуда, що бачили. (пор. Лк 19, 37)
 
 
тема: Бог виховує мене Своїми дивовижними дарами
 
активізуючий засіб:
 
у вільній розмові – згадайте найбільш дивовижні справи, які ви пережили від Доброго Бога та про їх вплив на ваше подальше життя
 
 
духовний коментар:
 
Бог завжди молодий і завжди дивує людину. Досвідчення Бога – це досвідчення дивовижної реальності, а людина з поставою євангельської дитини здатна дивуватись. Така людина, дивлячись на світ, може дивуватись всьому, що її оточує. В той момент, коли перестанеш бути дитиною перед Господом, в твоєму внутрішньому житті настане криза, почнеш відступати, перестанеш вірити і любити.
Якщо Христос стає моїм ідеальним «я», здійснюється моя самореалізація. І навпаки, коли я грішу, коли кажу Ісусові «ні», то позбавляю себе власного «я», стаю щораз менше собою. Коли грішу та закриваюся для Христа, я ізолюю себе. Якщо я замикаюся для Христа, то стаю сумним, пригніченим, злим, а я ж таким не хочу бути, не таке моє ідеальне «я». Це Христос є ідеальним «я» — твоїм, моїм, кожного з нас, тому Він має стільки облич. Водночас це Він здійснює ідеальне «я» в кожному з нас.
Наша самореалізація здійснюється впродовж життя у правді і відповіді на Божий заклик до любови. Без життя у правді не можна говорити про любов у надприродному сенсі. Ця любов є любов'ю в нас самого Христа, а Він живе у нас настільки, наскільки ми, бачачи себе у правді, тобто пізнаючи власну неміч, кличемо Його, наскільки хочемо, щоб Він сам був нашим життям. (пор. РпВ)
 
Бог – це Тиша, і, коли роблю спроби затихнути, продираючись до Невидимого, входжу в незвичайне коло такої дивовижної, спасенної, Євхаристичної присутності, котра огортатиме мене чимраз більше.
Може тоді почну перепрошувати, вклонюся перед цією дивовижною любов’ю, яка у вигляді здиблених хвиль постійно біжить до мене з джерела, яким є Євхаристія. І може тоді станеться чудо, що я стану менший, що ця скеля мого серця почне розсипатися, крушитися, буде робитися скрушеною.  Здиблені хвилі вже не будуть вдаряти так боляче о затверділу поверхню мого серця, у той виступаючий скелястий беріг, а розливатимуться м’яко і лагідно по скрушених камінчиках, з яких зараз складається моє серце – таке інше, більш покірне, більш лагідне. Хвилі зараз не тільки вдарятимуть з силою, радше вони будуть омивати. Вони вже не матимуть об що з силою вдаряти. Щось в мені формуватимуть, виховуватимуть. Це щось незвичайне, чого дотепер я навіть не спроможний був уявити.  (пор. ТВ)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- скільки зла спричинила в моєму житті невдячність: закритість на Божі дари? як вона проявляється?
- які гарні Божі діяння найбільш сокрушили “затверділу поверхню мого серця”?
- що роблю для того, щоб“продиратися до Невидимого Бога, Який на мене чекає у дивовижній, спасенній, Євхаристичній присутності”?
- які якості “сформував, виховував” в мені Євхаристичний Ісус?
 
 
пропозиція «щоб не забулось…»:
 
можливо, текст духовно коментаря допоможе вам переживати Адорацію…
 
(до недільних читань 17.03)
 
Пpивeли тоді книжники і фарисеї до Ісуса жiнкy, спійману на перелюбі. Він підвівсь і кажe до них: «Хто з вас без гріха, - нехай перший кидає у неї камінь!» (пор. Йн 8, 3.7)
 
 
тема: наші тіла: носії Божественної гідності
 
активізуючий засіб:
 
складіть молитви: хлопці за дівчат – дівчата за хлопців; помоліться ними
 
 
духовний коментар:
 
Життя, яке Бог дає людині, відрізняється від життя всіх інших живих створінь, бо ж людина, хоча і поріднена з порохом земним, є об’явленням Бога в світі, знаком Його присутності, слідом Його слави. Людина обдарована найвищою гідністю, яка закорінена у внутрішніх зв’язках, що єднають її з Творцем: у ній ясніє віддзеркалення природи самого Бога. Все в сотвореній дійсності спрямоване до людини і їй піддане, в той час як вона сама не може бути під будь-яким приводом поневолена своїми ближніми і зведена до рівня речей. У біблійному описі тільки сотворення людини подано як плід спеціального рішення Бога з’єднати людину з Творцем особливим зв’язком: «Сотворімо людину на Наш образ і на Нашу подобу». Життя, що його Бог дарував людині, — це дар, у якому Творець наділяє творіння дещицею себе.
На жаль, прекрасний Божий задум затьмарено гріхом, через котрий людина не тільки спотворює образ Божий у самій собі, але зазнає спокуси понівечити його і в інших, запроваджуючи недовір’я, байдужість і ворожість. Хто не визнає Бога як Бога, той зраджує і порушує спільність між людьми.
        Образ Божий знову заяснів у житті людини разом із приходом у світ у людському тілі Сина Божого. Тим, які погоджуються піти за Христом, дарується повнота життя: образ Божий відновлюється в них, оновлений і досконалий. (пор. ЙП ІІ, ЕV 34нн).
 
Ґі де Ларіґодье любив ризикувати, танцювати, співати. Був чудовим плавцем і лижником. Користувався усіма радощами, але через усе, чого зазнавав, що переживав, плинув безупинний ритм переповненої вірою розмови з Богом. “Красиві іноземки не могли зрозуміти, – визнає він, – що навіть при найбільш захоплюючий танцювальній музиці моє серце тримало ритм молитви і що ця молитва була сильніша, аніж їх чарівність і привабливість”. Поміж Таїті і Голівудом, – згадує він далі, – на коралових пляжах і палубах пароходів я тримав в своїх руках, в ритмі танцю найчарівніших жінок світу. Я не мав наміру зірвати жодного з тих квітів, які пропонували себе чи палали жагою здобуття. Проте я відмовлявся від цього не заради будь-яких людських поглядів – лише заради однієї Божої любові”.
Говорячи про Євхаристію, він признається: “Щоденне св. Причастя було для мене кожного ранку обмиванням у воді життя, яка зміцнювала і знімала напруження, було позитивною поживою перед подальшим етапом дороги, лагідним поглядом на мене, який дає мені відвагу і довіру.
В молитві він знаходив для себе міць в важкі часи, які так сильно вимагали його вірності Господу. “Приходять тяжкі години, – признається він, – коли спокуса гріха так сильно і непереборно тримає тіло, що лише машинально, ледь ворушачи вустами і майже не вірячи в це, ми спроможні казати: «Боже мій, незважаючи на все, люблю Тебе, зглянься на мене». Бувають вечори, коли сидячи в глибині храму – і навіть не маючи змоги молитись, я міг лише повторювати ту бідну фразу, за яку я тримався, як за рятівний круг: «всупереч усьому, я люблю Тебе, мій Боже». (пор. РпВ)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як я переживаю істину, що я “поріднений з порохом земним” а водночас – з Богом-Творцем? який з цих двох зв’язків у мене сильніший?
- за яких обставин я помітив, що хтось хоче мене використати - як річ?
- що мені заважає/допомагає помітити та вшанувати Божу гідність у моєму тілі та в тілі іншої людини?
- до чого спонукає мене свідчення Ґі де Ларіґодье?
- як часто визнаю Богові, що Його люблю/хочу любити?
 
 
пропозиція «щоб не забулось…»:
 
моліться словами Ґі де Ларіґодье:
 
версія для дівчат:
Боже мій, зроби так, щоб у мене та в інших дівчат були гармонійні тіла, щоб ми були всміхнені і одягнуті зі смаком. Зроби так, щоб ми були здорові і щоб наші душі була чисті, щоб ми були чистотою і чарівністю тяжкого життя наших близьких. Щоб ми для хлопців були прості, материнські, без нещирості і кокетства. Зроби так, щоб ніщо погане не прослизнуло поміж нами. І щоб ми – хлопці та дівчата – були одні для інших не джерелом падінь, але збагачення.
 
версія для хлопців:
Боже мій, зроби так, щоб у наших сестер – дівчат були гармонійні тіла, щоб вони були всміхнені і одягнуті зі смаком. Зроби так, щоб були здорові і щоб їх душа була чиста, щоб вони були чистотою і чарівністю нашого тяжкого життя. Щоб щодо нас були прості, материнські, без нещирості і кокетства. Зроби так, щоб ніщо погане не прослизнуло поміж нами. І щоб ми – хлопці та дівчата – були одні для інших не джерелом падінь, але збагачення.
 
 
(до недільних читань 10.03)
 
Молодший з них сказав батькові: "Тату, дай мені ту частину маєтку, що мені припадає". Кілька днів потім, молодший, зібравши все, подавсь у край далекий. (пор. Лк 15, 11нн)
 
 
тема: про життя далеко від дому
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте вільно про «плюси» та «мінуси» явища, коли люди вашого віку (та трішки старші) виїзжають від батьків - далеко від рідного дому
 
 
духовний коментар:
 
Молодший син, отримавши частину майна, виїхав десь дуже далеко від свого рідного дому. Коли від’їжджав, міг як заможна людина скористатись якимось зручним засобом пересування, там же, де оселився, напевно теж на початку вистачало його на багато, може на якесь володіння, багатий дім, служників. Проте, через деякий час розтратив свою спадщину. Змушений був продати володіння та все своє майно. Праці шукав вже безумовно в жебрацькому лахмітті: коли б його вигляд виказував походження з заможного дому чи виховання, безумовно ніхто б не наважився запропонувати йому таке заняття.
Зовнішнє виснаження блудного сина було якби віддзеркаленням його духовної трагедії, що виникла з того, що жив він так, наче Бога не має, що шукав тільки власної волі, не рахуючись ані з волею свого доброго батька, ані з Божою волею. (пор. Зошит № 16)
 
У період дозрівання у молодої людини зміцнюється почуття власної тотожності та набирає сили прагнення до самоствердження. В цей час сферою особливої її турботи повинні бути старання відкриватися для щирого діалогу  з Богом, щоб свої все численніші проблеми не вирішувати самотужки.
Коли ж така людина може вільно ділитися своїми проблемами і сумнівами з матір’ю чи батьком, їй можна багато чого розповісти, якнайдетальніше пояснюючи причини тих чи інших проблематичних обставин, з якими вона зустрічається. Розмовляючи про цю гірку правду, батьки могли б вгамувати бунт, який народжується в дитині, та попередити схильність до нехтування тими чи іншими цінностями. (пор. Зошит «№ 18)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- що спричиняє мої бажання виїхати чим дальше від батьків: те, що “шукаю тільки власної волі”, чи те, що веду “щирий діалог  з Богом”?
- як виразно, у моїх планах жити окремо від батьків, помічаю спокусу “жити так, наче Бога не має”?
- наскільки добре, відверте спілкування з батьками допомагає мені долати бунт молодості?
- яких непорушних принципів, як християнин, вирішую дотримуватись далеко від рідного дому?
- які цінності пізнані у спільноті РНР, хочу там розвивати? як собі це уявляю?
 
 
пропозиція «щоб не забулось…»:
 
порозмовляти про тему цієї зустрічі з батьками (варто до розмови запросити Діву Марію…)
 
(до недільних читань 3.03)
 
Лиши її ще на цей рік: я обкопаю навкруг неї і обкладу гноєм. Може, щось вродить на рік. (пор. Лк 13, 8)
 
 
тема: важка праця над собою: терпеливо починати з початку
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте вільно про суть пісні (варто її заспівати):
 
1. Все починаю спочатку,
Хоч знову можу упасти,
Та безперервно я чую:любити - значить вставати,
Часом в хвилини захоплень xочу Тобі присвятитись
Глянь, мої руки порожні,
Я, Твій слуга - бідний грішник,
Ти не відкинь мене, Боже,й серце візьми, яке є

2. Я, мов дитина, безрадний,
Поки мені не поможуть.
Все ж як згадаю: Ти любиш, знову сміятися хочу.
Знаю, Тобі, Боже, досить доброї волі моєї;
І коли Ти біля мене знаю - я все переможу.
Твого обличчя шукаю й знову іду під Твій дах.
 
3. Знову я вчуся любити, знову я перед Тобою.
Знов починаю спочатку,
Бо любити - значить вставати.
Любити - значить вставати.
 
духовний коментар:
 
Якщо знов забудеш про Господа, та Бог черговий раз відкриє це перед тобою, тоді з простотою дитини піднімайся та починай наново виконувати свої справи зі свідомістю присутності Бога. (пор. Зошит № 13)
 
Стільки стресових ситуацій, стільки біганини. Здається, що Бог десь далеко, а тоді моя відповідь на щоденні події випливає не зі зв’язку з Ним, не з моєї віри, але з емоцій, яки керують мною.
Св. Едіта Штайн, коли мала труднощі, проблеми, коли чула, що від неї вимагається занадто багато, що стає безпорадною, написала повні віри слова: «Роблю, що можу; постійно наново черпаю відвагу з дарохранительниці». (пор. ТВ)
 
Кожний плекає думку, що є “кимсь”. Водночас, вся наша ілюзорна велич – це лише міраж і омана, якими постійно наново наповнюємо наші серця; це ілюзорні опори, які шукаємо в собі та інших, у речах, грошах і в успіхах. Бог прагне випалити все це у вогні своєї любови, адже горстку попелу полюбив так сильно, що Він, Творець Всесвіту, хоче наповнити її собою.
Коли Господь починає поступово нищити наші ілюзії, ми втрачаємо відчуття сенсу. Нам щоразу важче спиратися на власну діяльність, навіть коли вона пов’язана з виконанням Божої волі. Це трапляється тому, що ми постійно намагаємося спиратися на ілюзії замість того, щоби тішитися правдою. А правда в тому, що людина – це порох і пил. Якщо опертися на правду, то повторюватимемо Богові з довірою: “Бачу, що я лише порох і попіл, а моє життя має сенс тільки тоді, коли мене огорне вогонь Твоєї любови. Радію, що цю правду захотів мені показати, і благаю Тебе –  поєднайся зі мною, щоби Твоя дія пронизала мене наскрізь”. (пор. ДЛБ)
 
слова Ісуса (з книги: Мій ідеал, Ісус, Син Марії):
        Звикай часто відновлювати посвяту себе своїй небесній Матері.
Відновлюй це вранці, коли прокидаєшся, щоб увесь твій день належав твоїй Матері.
Відновлюй це тоді, коли приймаєш Мене під час Святого Причастя. Тоді-то ти, з'єднаний зі Мною, віддай себе наново Моїй Матері, як її улюблена дитина.
Відновлюй це о третій годині дня на спомин тої урочистої години, коли Марія, пожертвувавши Мене, зродила тебе і почула Моє оповіщення: "Жінко, ось твій син".
Відновлюй це вдень перед кожною важливою справою, щоб пригадати собі, що все маєш робити не для себе, а — для Неї.
Відновлюй це насамперед у життєвих досвідах.
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- що спонукає мене з надією починати наново – не знеохочуватися?
- яке значення відвідин Ісуса у дарохранительниці - для відновлювання моїх сил (духовних, психічних і фізичних)?
- які заходи Великого Посту допомагають "вогневі Божої Любові огортати пил і попіл", яки я є?
- як часто довіряюся таким, яки я є, моїй Небесній Матінці? які слова довірення поновлюю часто?
 
пропозиція «щоб не забулось…»:
 
молитися словами пісні: «Все починаю спочатку»
(до недільних читань 24.02)
 
Ісус узяв з собою Петра, Йоана та Якова й пішов аж на гору помолитись. І коли Він молився, вигляд Його обличчя став інший, а одежа - біла та блискуча. (пор. Лк 9, 28н)
 
 
тема: молитва, яка перемінює
 
активізуючий засіб:
 
поділіться на дві групи (найкраще: дівчата - хлопці)
приготуйте у пунктах відповідь на запитання:
як маю молитись - щоб молитва мене перемінювала
 
духовний коментар:
 
слова Марії (з книги: Мій ідеал, Ісус, Син Марії):
Сину мій, є ще інший спосіб для того, щоб навчитися мислити думками Ісуса; це дуже швидкий спосіб, це дуже надійний і дуже успішний спосіб: необхідно увійти в безпосередні відносини з Ним.
Придивляйся до Ісуса насамперед в Євангелії. Слухай Його слова, дивись на Його діла. Але не зупиняйся тільки не поверхневій стороні, заглибся у Його душу та вишукай те, що думав Він, що відчував і чого бажав тоді, коли говорив і довершував діла.
Зверни особливу увагу на те, як кожне Його слово, кожен рух викликаний почуттям любові. Ісус — це хтось значно більший, ніж просто Учитель, що проголошує слова премудрості. Він — Бог любові; ти не зрозумієш Його науки, якщо не дійдеш до її джерела, до нескінченної любові Христового Серця.
Від роздумування про Ісуса повернись на хвилю до роздумування про себе самого. Упевнись, як ти ще далеко від думок, почувань, бажань і дій Ісуса.
Зваж на те, що тобі робити, які труднощі обминати, які способи вживати та які умертвлення  накласти на себе, щоб досягти преображения в Нього.
Дивлячись на Ісуса та на свою власну поведінку в освітленні Ісуса, говори з Ним.
Говори до Нього так, неначе б ти бачив Його. Хіба ж Ісус не в тобі? Хіба ж не чує він голосу твого так само добре, як колись голос Петра, Магдалини або Івана? Хіба ж Він не любить тебе так само, як любив своїх учнів?
Говори до Нього прямо, без передмови. Говори те, що думаєш, що відчуваєш, чого бажаєш, так, як би ти говорив до брата або до близького друга.
А в тій розмові з Ісусом єднайся зі Мною. Знай, що Я завжди біля тебе і що Сина можна найкраще знайти через Матір.
 
 
пропозиції запитань для бесіди/ділення:
 
- яке значення має для мене «примусова» медитація, якою молимося на кожних реколекціях? як часто стараюся молитися такою молитвою вдома?
- які пропозиції духовного коментаря для спілкування з Ісусом особливо важливі для мене? чому?
- до яких зусиль під час молитви спонукають мене слова: “Хіба ж Він не любить тебе так само, як любив своїх учнів?”?
- як я переконався про правдивість слів: “Сина можна найкраще знайти через Матір”? 
 
пропозиція «щоб не забулось…»:
 
використовуючи текст духовного коментаря – помолитися фрагментом Євангелія (можна – від разу після зустрічі; бажано - вдома); при нагоді наступної зустрічі – варто порозмовляти про те, як пройшла така молитва
(до недільних читань 17.02)
 
Тоді диявол вивів Його високо, показав Йому в одну мить царства світу, і сказав до Нього диявол: “я дам Тобі всю цю владу й славу їхню, бо вона мені була передана, і я даю її, кому захочу. Тож коли Ти поклонишся передо мною, вся Твоя буде.” Ісус у відповідь сказав до нього: “Писано: ти будеш поклонятись Господеві, Богові твоєму, і Йому Єдиному служити.”. (пор. Лк 4, 5-8)
 
 
тема: про те, як нечистий дух спокушує до нечистоти – і як з цим боротися
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте вільно на тему:
яким чином переживання Великого Посту допомагає жити в чистоті (і які спокуси саме у цей період їй загрожують)
 
духовний коментар:
 
Нечистість з’являється в нашому серці, коли ми живемо так, наче Бога немає, а наша воля розбігається з волею Господа. У цьому випадку наше ставлення до оточуючого світу, до людей і справ, з якими стикаємось, стає нечистим, бо ми не зважаємо на Бога й беремо під сумнів Його необмежене панування.
Якби ми дивилися чистим поглядом на квіти, то бачили б у них самого Бога-Творця. Споглядаючи красу квітки, ми адорували б Боже творіння й самого Господа.
Загалом, одначе, ми зовсім інакше дивимося на красу природи. У нашому погляді завжди є пожадливість. Ми прагнемо насититись запахом квітів, ніби поглинути їхню красу.
Хочемо впитися красою, як вином, одурманити себе, як наркотиком, – мати, володіти.
Незалежно від того, чи ми дивимось на рослини, краєвиди або витвори мистецтва, такий погляд є нечистим. Нечистість завжди з’являється тоді, коли ми хочемо чимось заволодіти, якимось чином щось привласнити – хоч поглядом.
Нечистість – це таке бачення особи чи речі, ніби вони ніяк не пов’язані з Творцем і Його задумом.
Нечистим може стати навіть наше ставлення до праці, якщо ми відокремлюватимемо її від Бога, прихованого в кожному завданні, що є перед нами, у кожній трудності, яку маємо подолати, в успіхах і невдачах. Повністю віддаючись праці, як улюбленій особі, ми не залишаємо в ній місця для Бога та Його задуму. І тоді праця нас поневолює.
Чистота серця – це таке ставлення до світу, згідно з яким ми визнаємо, що Творець і Господь усього сущого має займати у світі місце, яке Йому справді належить. У нашому ставленні до кожного Божого творіння чистота серця виявляється в повазі до Божого задуму стосовно цього творіння на певну хвилину.
У ставленні до інших чистота серця виявляється в повазі до Бога, прихованого в певній особі, та Його святого плану щодо неї.
Прагнення до чистоти серця потребує повсякчасної праці над собою й дієвої жертовності. Це намагання постійно вдосконалюватись, аби все чинити з добрими намірами. (пор. ВДдХ)
 
 
пропозиції запитань для бесіди/ділення:
 
- за яких умов можете: “споглядати красу Божого творіння й адорувати самого Господа”? що для цього потрібно?
- як часто і чому хочеться вам “впиватися красою Божих творінь, мати, володіти” – забуваючи про їхнього Творця? як це конкретно проявляється? про які творіння найчастіше йдеться?
- що допомагає вам перемагати себе та “пов’язувати творіння з Творцем і Його задумом”?
- наскільки переживання Великого Посту сприяє упорядкувати цих проблем?
- які великопостні вправи можуть найбільш допомогти, щоб “Творець і Господь усього сущого міг займати у вашому житті те місце, яке Йому справді належить”?  
(до недільних читань 10.02)
 
Побачивши це Симон Петро, припав до колін Ісуса й каже: «Іди від мене, Господи, бо я грішна людина». (пор. Лк 5, 8)
 
 
тема: Не знеохочуватися собою
 
активізуючий засіб:
 
нехай кожен покаже пантомімою, як веде себе, коли знеохочений собою
 
духовний коментар:
 
Боротьба з собою і власними слабкостями може нагадувати черпання води склянкою без дна – нескінченно повторювані спроби не дають жодних ефектів. Ти також спочатку не бачитимеш жодного поступу. Може будеш сердитись на себе, може знеохочений скажеш: неможливо, щоб я був вірний Богові. Це правда – неможливо, щоб ти був вірний Йому своїми силами.
Проте ти маєш змагатись, маєш боротись. Аж колись настане день, коли здивований побачиш, що вода зі склянки без дна не виливається! Це буде мить, коли Бог почне робити чудеса в твоєму житті.
Проте, перш ніж це станеться, не вистачить теоретично констатувати, що сам по собі ти нездатний на жодне надприродне добро. Мусиш – після чергової спроби зачерпнути води склянкою без дна – дійсно цю правду досвідчити та визнати її. Тоді Бог змилується над тобою.
Було б однак фатальним, коли б після такого особливого втручання Бога в твоє внутрішнє життя ти сказав би собі: нарешті, я – добрий; довго це продовжувалось, але, врешті, я – став кращим. Тоді б ти мусив розпочати все спочатку, аж досвідчиш в черговий раз, що: сам по собі ти нездатний на надприродне добро.
Ти маєш докладати зусиль, щоби жити Євангелієм, маєш робити усе, що можеш, – аж в який момент Бог здійснить чудо.
Так було зі св. Терезою від Дитятка Ісуса. Вона також мучилась зі своєю слабкістю багато років. І в кінці кінців Бог зробив чудо – вона почала в повноті жити вченням Ісуса. Знала однак, що завдячує цим Божому милосердю. (пор. ДЛ)
 
 
пропозиції запитань для бесіди/ділення:
 
- наскільки вірите словам: “неможливо, щоб ти був вірний Богові своїми силами”? у яких сферах вашого життя вони особливо актуальні?
- які слова ви хотіли б почути тоді, коли собою знеохочені, опускаєте руки?
- що допомагає вам “все починати з початку”?
- за яких обставин ви із здивуванням помітили, що “вода зі склянки без дна не виливається”?
- як тоді проявляється духовне розслаблення? які його наслідки?
- до чого спонукають вас  слова про св. Терезу: “знала однак, що завдячує цим Божому милосердю”? 
(до недільних читань 3.02)
 
Ніякого пророка не приймають добре в своїй батьківщині. (пор. Лк 4, 24)
 
 
тема: Про нерозуміння з боку найближчих
 
активізуючий засіб:
 
зіграйте коротку сценку:
ваш маленький домашній конфлікт на релігійному підґрунті  
 
духовний коментар:
 
Ті, що вибирають дорогу до святості, часто вже на її початку наражаються на нерозуміння з боку приятелів, знайомих, колег, нерідко навіть із боку родини й близького оточення.
Наші близькі, не розуміючи особливих стосунків, що усталюються між нами й Богом, можуть не сприйняти дороги, яку ми вибрали. Тоді, можливо вперше в нашому житті, між нами й оточенням виникне розбіжність у поглядах на Ісуса.
Переживати біль нерозуміння важко. Тому Христос щодня поновлює для нас свою спасенну Жертву й віддається нам в Євхаристії, щоб уділяти нам на цій дорозі власної, Божої сили. (пор. ВДдХ)
 
Серед найбільших сумнівів і темноти не забувай, що Бог ніколи тебе не відкине. Його Любов невтомно калатає попри те, що часто поступаєш зле, що багато речей тобі не вдається, що важко зносиш самого себе. Що так сильно прагнеш успіхів, а постійно стоїш перед Господом з пустими руками.
Може Богу власне про це йдеться. Може таким чином Він відриває тебе від людських поглядів і випрошує твоєї згоди на самотність і твого сприймання нерозуміння з боку інших – щоби нарешті ти відкрив Його любов. (пор. Ось, стою під дверима і стукаю)
 
 
пропозиції запитань для бесіди/ділення:
 
- чого стосуються ваш непорозуміння з найближчими? конкретно - з ким?
- наскільки стосуються ваших відносин з Богом?
- як проявляються ці “розбіжності у поглядах на Ісуса”?
- до чого доброго/поганого спонукають вас ці труднощі?
- наскільки знаходите тоді заспокоєння у переживанні Євхаристійної Жертви Христа?
- як у вашому випадку справджуються слова: “нерозуміння з боку інших виникають для того, щоби нарешті ти більше відкрив Божу любов”?  

 

(до недільних читань 27.01)
 
Очі всіх були пильно звернені на Нього. (пор. Лк 4, 20)
 
 
тема: Моє «Я» в центрі уваги
 
активізуючий засіб:
 
аніматор обирає одну особу; коли вона на хвилину вийде на коридор – аніматор пояснює, що мають робити всі, коли вона повернеться: всі повинні тривалий час лиш на неї звертати увагу (поглядом, захопленнями, несхваленням, словами…)
після всього та особа розповість, як себе почувала…
 
духовний коментар:
 
Людина через неупорядковану любов до самої себе нагадує  легендарного Нарциса, що сидить над водою та контемплює своє власне обличчя - довготривало та з уподобанням концентрує увагу на самому собі.
Цілковито зайнятий собою та закоханий в себе, нарцис з особи став предметом – вмирає людина, а постає рослина.
Легенда про нарцис, яка є в якійсь мірі остеріганням, може допомогти тобі помітити, що також ти найчастіше неупорядкованим чином закоханий у себе, та ще й так сильно, що про твоє життя вирішує лише те, що ти сам визнаєш важливим – вдивляючись у своє відображення  в ставку пихи мислення та діяння з огляду на людей. У цьому ставочку бачиш свої уявлення щодо власного життя, а також щодо світу, який тебе оточує – та ти так ними поглинутий, що живеш якимось своїм власним "євангелієм".
Людина, закохана в себе, будує власний образ Бога, власне бачення науки Христа та творить щось на образ “євангелія” на власну користь, яка, будучи людським виробом, немає нічого спільного з наукою, записаною під натхненням Святого Духа.
В таке “євангеліє” входить також поняття: воля Божа, але так насправді воно говорить про волю власну, натомість справжня воля Божа відсунута на дальній план. (пор. Зошит № 12)
 
Існують якби два типа релігійності: один з них можна назвати “егоцентричним”, а другий – “теоцентричним”. У першому випадку людина зосереджує увагу на собі. Не вважає на Бога, а лише на власну ситуацію. До сповіді йде з думкою, щоб очиститись, бо тяжко їй зі своїм гріхом, і щоб бути в порядку перед Богом. Для такої людини сповідь може перетворитись на своєрідний “аспірин” від болю сумління, таблетку, яка має заспокоїти її і повернути їй добре самопочуття. Тож тут присутнє постійне зосередження на собі. Така людина, коли отримує розгрішення, відходить від сповідальні може і не зовсім смутною, але й не радісною, бо все ще зосереджена на тому злі, яке щойно скинула з себе. (пор. РпВ)
 
 
пропозиції запитань для бесіди/ділення:
 
- як часто та за яких умов кожен з вас “довготривало та з уподобанням концентрує увагу на самому собі”?
- як часто роблять це інші люди?
- наскільки ви стараєтеся, щоб так було? якими способами? чому?
- які прояви “неупорядкованого закохання у себе” вам трапляються?
- як це відображається на ваших відносинах з Богом?
- які правила “«євангелія» на власну користь” молодих людей?
- які помічаєте небезпеки такого “егоцентричного” ставлення?
- що можете робити, щоб не стати духовним Нарцисом? 

 

(до недільних читань 20.01)
 
У Кані Галилейській відбувалося весілля і була там Мати Ісусова. (пор. Йн 2, 1)
 
тема: Марія – супер-жінка
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте про ідеал жіночності: які прикмети для вас найважливіші
 
духовний коментар:
 
Слова Марії:
Ось таке було бажання Ісуса. Він міг віддати Себе людям без посередника, та Він вирішив віддатись їм через мене. В обітниці, проголошеній у раю, у провіщеннях пророків, перед своїм Предтечею, перед пастирями в Віфлеємі, перед трьома царями, перед Симеоном і Анною, в Кані Галилейській, на Голгофі бажав об'явити мене людям, коли Сам об'являвся їм.
І сьогодні, у Церкві, своєму Містичному Тілі, яке оживляє Його Дух, Він безнастанно навчає та проголо­шує мене тою природною дорогою, щоб знайти Його дорогу, яка веде від Матері до Сина.
Я тобі вже пояснювала, як Ісус хоче, щоб особливо в теперішні часи поширювалась слава мого імені. Він бажає, щоб пізнаванням і пошануванням мене душі ставали святі та спасались. Головну участь у тій великій перемозі матимуть ті, що будуть людям об'являти мене.
Намагайся, отже, щоб мене пізнало якнайбільше людей. Ісус чекає того від тебе. (пор. Мій Ідеал, Ісус Син Марії)
 
Важливе не ім’я Марії, а Її роль, Її діяння, Її поклик. У Євангелії Вона виходить на перший план у двох особливо значимих епізодах: на весіллі в Кані Галилейській та на Голгофі. В обох випадках Йоан називає Її не на ім’я, а матір’ю, наголошуючи на Її обов’язках. Це Вона втручається у події на весіллі в Кані. Ми бачимо Його Матір на початку й під кінець Його діяльності; Вона не просто присутня – Вона діє. Кожного разу, звертаючись до Неї, Ісус називає Її не Марією, а “жінкою”. Вона – жінка parexcellence, уособлення жіноцтва. Марія – “жінка” так само, як Ісус – “Син Людський”; Вона – нова Єва так само, як Ісус – новий Адам. (пор. Зошит № 27)
 
 
пропозиції запитань для бесіди/ділення:
 
- до яких своїх справ запрошуєте Діву Марію? як це робите?
- до яких своїх справ не запрошуєте Її? чому?
- які біблійні тексти заохочують вас звертатися до Божої Матері?
- що означає для вас істина, що Марія веде до свого Сина - Ісуса?
- (до дівчат): які жіночі прикмети Марії ви хотіли б мати?
- (до хлопців): які жіночі прикмети Марії ви хотіли б бачити у дівчат?
- що ви порадили б людині, якій важко звертатися до Божої Матері? 
 
(до недільних читань 23.12)
 
Батьки Ісуса ходили щороку в Єрусалим на свято Пасхи. І як Йому було дванадцять років, вони пішли, як був звичай, на свято. (пор. Лк 2, 41)
 
 
тема: Свята Сім’я та моя сім’я
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте вільно – про свої плани відносно сімей, які ви би хотіли заснувати
 
духовний коментар:
 
Любовтворила життя святої Родини спочатку в убогості Вифлеєма, потім,  як біженців, – у Єгипті, а далі, після повернення, – в Назареті. Церква глибоко шанує святу Родину, ставлячи її за приклад усім родинам. Свята Родина з Назарета, безпосередньо пов’язана з таємницею Втілення, сама є теж особливою таємницею. Водночас, як у випадку Втілення, складовою частиною цієї таємниці є справжнє батьківство. Родина Божого Сина в її людському складі – це справді людська родина, створена за посередництвом Божої таємниці. У цій Родині Йосиф є батьком. Його батьківство не пов’язане з народженням Сина, але воно й не “уявне”, а Йосиф – не тільки “названий” батько. Його батьківство справді людське, його місія – це місія батька родини…
З самого початку Йосиф прийняв своє людське батьківство через “послух віри”, ідучи за світлом Святого Духа, яке теж дається людині через віру. Отож Йосиф запевне дедалі повніше відкривав для себе невимовний дар цього батьківства (пор. Зошит № 27).
 
 
пропозиції запитань для бесіди/ділення:
 
- як часто цікавитеся виникненням ваших сімей? з ким можете про це порозмовляти?
- які Божі таємниці сформували ваші родини? звідки про це знаєте?
- що особливе і божественне помічаєте зараз у своїх сім’ях? Яка ваша участь в цих святих справах?
- як і як часто підтримуєте ваших батьків – щоб мали силу виконувати Божу місію щодо вас?
- коли помічаєте “послух віри” у своїх родинах? хто найбільш послушний Богові? а ви?
- як, впродовж часу, відкриваєте Божу красу ваших сімей? що можете зробити для того, щоб її підтримувати?
 
 
(до недільних читань 16.12)
 
Той буде вас хрестити Духом Святим і вогнем. (пор. Лк 3, 16)
 
 
тема: я охрещений водою та вогнем Святого Духа
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте вільно – про своє Хрещення та його теперішні наслідки, які помічаєте
 
духовний коментар:
 
Боже світло стукає. Стукаюча Любов є Світлом, але й Вогнем, котрий прагне проникати в нас, і тим самим перемінювати у вогонь.
Згідно зі св. Терезою, святість не полягає на таких чи інших практиках, але на «прихильності серця, яке справляє, що ми малі й покірні в обіймах Бога, визнаємо свою слабкість і довіряємо до зухвальства Його батьківській доброті». Він стукає до твого серця власне для того, щоби ти визнав свою слабкість і довірився аж до зухвальства Його любові. Стукаюча Любов не може не обдарувати того, хто, досвідчуючи свою безпорадність, її прикликає. (пор. Ось, стою під дверима і стукаю)
 
Марія з Йосифом найкраще переконалися, що Господь здатний наповнити людське серце понад будь-які сподівання. У хвилину заручин вони, як і закохані в будь-які часи, мріяли про щасливе майбутнє. Бог перевершив усі їхні прагнення. Які шлюбні подарунки вони одержали? Цього ми не знаємо. Та це, зрештою, не так важливо, бо щастя вимірюється не подарунками, а величчю серця. Поклик Марії та Йосифа максимально наблизив їх до Того, Хто є вогнем, який пожирає все. Отож Він щедро обдарував їх здатністю давати й приймати любов…
Поруч із Марією Йосиф ушляхетнював своє серце й свій розум: він перейняв Її доброту, делікатність, надзвичайну здатність розуміння.
Можна цілком упевнено твердити, що Йосиф і Марія створили досконале родинне вогнище не тільки в надприродній площині, але й з чисто людського погляду. (пор. Зошит № 27)
 
 
пропозиції запитань для бесіди/ділення:
 
- як Святий Дух стукає до ваших розумів і сердець?
- до яких святих та цікавих справ вас спонукав/спонукає?
- якими стаєте – коли погоджуєтесь на Його пропозиції?
- якими дарами Дух Святий обдарував вас понад ваші сподівання?
- як розумієте слова, що Дух Святий “обдаровує здатністю давати й приймати любов”?
- що заважає вам прислухатися до Його натхнень?
- як ви можете ушляхетнювати ваші серця – щоб Дух Святий міг вами краще керувати? 
(до недільних читань 9.12)
 
Слово Боже було до Йоана, сина Захарії, в пустині. (пор. Лк 3, 2)
 
тема: як час Адвенту відкриває на Боже Слово
 
активізуючий засіб:
 
запропонуйте, як провести міні-майстерклас на тему:
«Як молитися Біблією» (зокрема, поясніть, що потрібно для того, щоб молитися Святим Письмом)
 
духовний коментар:
 
Якби ми перестали відчувати фізичний голод, то, не згадуючи днями про їжу, захворіли б, а то й померли б через недоїдання. Так само й той, хто не знає духовного голоду, не живиться Божою волею, а його душа, позбавлена поживи, мертвіє. Навіть якби той хтось досягнув великих успіхів і здобув усе, що тільки можливо здобути на цьому світі, він однаково залишався б мертвим. До живих належать лише ті, що незмінно живляться виконанням Божої волі, бо відчувають на неї голод.
Коли ти прагнутимеш і очікуватимеш Божої волі, як склянки води в пустелі, то все інше видаватиметься значно менш істотним. Ти перестанеш прагнути багатства власних планів і намірів.
Можливо, чуючи Його заклик, ти не усвідомлюєш, якою мірою Бог хоче тебе обдарувати. Повідомляючи про свою волю, Він прагне звільнити тебе від усіх тих ран і розчарувань, джерелом яких стали пошуки власної волі.
Погодившись випустити з рук кермо свого життя й передати його люблячому Отцю, ти звільнишся також від напруги й страху, від мук відповідальності, спричинених вірою в себе.
Бог не хоче твоїх мук, прагне зняти з тебе цей тягар, а натомість дати тобі легкий тягар своєї волі. Треба лише покоритись – і Він поведе тебе.
З-посеред усіх на світі людей справді сповнена цим голодом була Марія. Вона постійно відчувала голод на Божу волю, це була єдина мета її життя. Кожну свою дитину вона хоче навчити такої поведінки, прагне, щоб і ти, як вона, відчував голод на Божу волю.
Про її прагнення Божої волі свідчить fiat, сказане під час Благовіщеня: “Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!” (Лк 1, 38). Марія завжди прагнула Господнього слова, Його волі. Хіба в її – нехай зо мною станеться –ми не відчуваємо цього прагнення крізь віки?
Божа воля відкривається нам у сяйві найвищої цінності, заради якої варто жити. У такий пречудовий спосіб Ісус, мабуть, наповнив вивільнену для Його любові душу Марії. Тому вона так полюбила Його волю. (пор. ВДдХ)
 
пропозиції запитань для бесіди/ділення:
 
- коли у вас появляється голод Божого Слова? що його спричиняє?
- чим відрізняється читання Святого Письма – від молитви Святим Письмом?
- які наслідки того, що молитеся Біблією?
- наскільки для вас Біблія є знаряддям для того, щоб розпізнавати волю Доброго Бога? як це робите? 
- які тексти Святого Письма допомогли вам уникнути непотрібних страждань?
- до чого спонукають вас фрагменти Євангелія про те, що Марія роздумували почуті слова у своєму серці?
- як можна поєднувати любов до Діви Марії з молитвою словами Святого Письма? 
(до недільних читань 2.12)
 
Люди змертвіють від страху, очікуючи те, що на світ надійде, бо захитаються небесні сили. Як це почне збуватись, випростайтесь і підніміть ваші голови вгору. Зважайте на самих себе, щоб часом серця ваші не обтяжилися обжирством, пияцтвом та життєвими клопотами. (пор. Лк 21, 26. 28. 34)
 
 
тема: я не боюся -  бо я… смиренний
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте вільно – про причини страху перед кінцем цього світу…
 
духовний коментар:
 
Ми маємо в собі двох великих ворогів, з якими мусимо боротися: пиху і пожадливість. Переважно вони обидві якось між собою поєднуються. Рідко можна зустріти людей, в яких пиха виступала би сама. Обидва цих вороги роблять нас сліпими на цінності. Проте, ми повинні ясно зрозуміти, що не пожадливість, а пиха є в нас елементарним злом. Перший чин сатани – це жест абсолютної пихи, звернений проти Бога, квінтесенції розмаїтих цінностей, у безсильній спробі привласнення собі Його влади. Навіть страшний гріх нечистоти оцінений в Євангелії менш суворо, ніж пиха. Христос заклеймив пиху і зарозумілість зовсім по-іншому ніж нечистоту. Найбільший наш ворог – пиха. Так само, гріх Адама полягав на виникаючій з пихи - неслухняності.
Вже той факт, що пиха – праджерело всякого зла, пояснює виключну цінність покори. Найістотнішим моментом у процесі вмирання для себе є перемога над пихою, звільнення від себе самого, що власне і є суттю покори. Рівень покори стає рівнем свободи для участі в Богу, для розвитку в собі надприродного життя, яке людина прийняла у святому Хрещенні. «Гордому Бог опирається, покірному вділяє свої благодаті».
З іншого боку кожна цнота, кожний добрий вчинок стають отруєними і позбавленими своєї справжньої вартості, якщо до них прослизне пиха, якщо при цьому хвалимося власною значущістю.
 
Коли ти закриваєшся перед стукаючим Світлом, яке хоче вказати тобі правду про духовну правду - з часом стаєш невільником того, що в сутінках здається тобі вартим любові і служіння. Невільником власних фобій, звичок і мислених схем або очікувань і вимог оточення.
Тільки прямування за Любов’ю, яка безустанно стукає до людського серця, може дати людині свободу, бо звільняє від фальшивого образу самого себе. Коли людина, підштовхнута скривленим прагненням свободи, відвертається від Бога і топче Його волю, вона перекреслює ту істину, що створена на Божий образ і подобу. (пор. Ось, стою під дверима і стукаю)
 
Покора нині – це таке рідкісне явище, вона так трудно дається, вона така забута, така незрозуміла навіть для багатьох людей доброї волі, що її набуття – це майже чудо, і то чи не найбільше. А проте перед Богом будь-яка чеснота без покори нічого не варта. І будь-які здібності, будь-які винаходи, будь-який поступ цивілізації, що опирається на обожнення самого себе, в останній день цього світу не важитимуть нічого. (пор. Зошит № 26)
 
 
пропозиції запитань для бесіди/ділення:
 
- яких знаєте дуже талановитих людей – яким пиха заважає бути добрими?
- коли ви переконалися, що пиха – найбільш небезпечний гріх?
- як гординя проявляється у людей вашого віку?
- як вона заважає вам бути щасливими: які страхи та комплекси паралізують вас?
- про які прояви покори потрібно вас старатися? (напр. послух для Бога, Який промовляє у серці кожного з вас…)
- як розумієте слова: “рівень покори стає рівнем свободи для участі в Богу, для розвитку в собі надприродного життя”?
- наскільки спілкування з Дівою Марією допомагає вам повертати на дорогу покори, яка подобається Богові? 
(до недільних читань 25.11)
 
Чи ти це від себе говориш, чи інші тобі сказали про Мене? (пор. Йн 18, 34)
 
 
тема: бути собою – наслідуючи Христа
 
активізуючий засіб:
 
приготуйте листочки зі своїми іменами; кожен жеребкує чиєсь ім’я іншої особи для того, щоб – коротко наслідувати її жести, мову, тощо…
 
духовний коментар:
 
Господь Бог, очищаючи нас від ілюзій, не відбирає в нас фактичних благ, а відкриває для правди. Якщо Він чогось і позбавляє, то це вигадок і облудності, за якими, як за гарною театральною завісою, ховається порожня сцена, навіть коли на ній якийсь час виступають актори, відтворюючи справжні події.
 
Прикінцеві слова розіслання, що лунають під час Божественної Літургії, закликають нас нести Добру Новину людям, аби все, відтворене під час Євхаристії, оживало й для тих, з ким ми стикаємося протягом дня, віруючих і невіруючих.
Навіть якщо ми впевнені, що все, що відбувається під час Божественної Літургії, має постійно відтворюватися в нашому житті, щоденно жити Євхаристією надзвичайно важко. Порятунок знайдемо, волаючи до Ісуса, щоб Він жив і діяв у нас. (пор. ВДдХ)
 
Чим більше ти будеш слухняний Святому Духові, тим більше Він відтворюватиме в тобі образ Христа, і, поглиблюючи у твоєму серці любов до Церкви, допоможе зберегти вірність своєму апостольському покликанню.
Іван Павло II запитував колись Францію: «Чи вірна ти благодаті свого Хрещення?» Це запитання звернене також і до тебе: «Чи ти вірний благодаті святого Хрещення? Чи ти вірний благодаті Миропо­мазання? Чи зростає у тобі почуття відповідальності за те, яким буде обличчя і життя твоєї Церкви, твоєї дієцезії, парафії?» (пор. РпВ)
 
 
пропозиції запитань для бесіди/ділення:
 
- чий спосіб життя – яких людей: висловлювання, поведінку, одяг - відтворюєте? чому саме цих людей?
- наскільки, наслідуючи їх, ви залишаєте бути собою?
- можливо, ховаєтеся за їхній спосіб буття?… чому?
- коли ви дійсно є собою? що для цього потрібно?
- чи помічаєте, як Господь, під час Євхаристії, наповнює вас своїм Божественним змістом? чим саме?
- що, пережите вами на Святій Літургії, можете пізніше відтворювати в житті? (напр. жертвенність, мир, спокій, відкритість, погляд віри на щоденні справи)
- наскільки ви, як молоді християни, стаєте мудрі, відповідальні - від Святого Духа?   
(до недільних читань 18.11)
 
Тоді узріють Сина Чоловічого, що йтимe по хмарах з великою силою й славою. (Мк 13, 26)
 
 
тема: важка дорога до Вічної Мети
 
активізуючий засіб:
 
Нехай кожен дасть відповідь на два запитання:
1. чим найбільш люблю займатися?
2. чим хотів би займатися у день Кінця Світу? 
Порозмовляйте вільно: що об’єднує ці дві ваші відповіді?
 
духовний коментар:
 
Коли зерно, висіяне в землю, починає лускатись, аби пустити пагінець нового життя, це тяжко вражає. Навіть коли нам добре відомо, що це означає лише втрату оманливих скарбів, таке знання ми сприймаємо як просту теорію.
Зміни, що відбуваються, можуть уразити висіяне зерно, навіть коли воно знає, що процес умирання веде до нового життя. У цьому випадку ми часто поводимося так, наче дуже хотіли б чимось таке зерно обв’язати, аби лишень воно не луснуло, не розпалося.
Дехто готовий змінити середовище, вибрати для себе якийсь інший ґрунт, хай навіть неродючий, аби лиш залишитися зерном.
Ми всіляко намагаємося протидіяти процесові вмирання, позаяк розпукування зерна – це початок нашого вмирання, кінець того, що було доти. У цей час ми повністю зосереджуємося на болісних відчуттях, забуваючи, що насправді в нас умирає світ мильних бульбашок, а не справжніх цінностей, заради яких варто жити.
Драму зерна, що лускається, спричиняє відсутність глибокої віри, яка дозволяє погоджуватися з усіма намірами Бога, навіть якщо наразі ми не зовсім розуміємо, а то й зовсім не розуміємо Божої волі. (пор. ВДдХ)
 
Адже ти живеш задля того, щоб, пройшовши через багато випробувань,       а під кінець – через смерть, увійти до нового життя. Дорога до цієї мети – це безмежне довірення Богу, через віддання Йому на взірець Марії. (пор. ОМТ)
 
 
пропозиції запитань для бесіди/ділення:
 
- які ваші теперішні випробування нагадують кінець світу?… чому переживаєте їх настільки важко?
- як розумієте слова: “насправді в нас умирає світ мильних бульбашок”? що ви втратили внаслідок тих випробувань?
- які “справжні цінності, заради яких варто жити”, залишилися у вас?
- як часто і якими способами стараєтеся оживлювати віру так, щоб давала силу у найважчий час? як вам допомагає для того «Рік Віри»?
- як Діва Марія допомагає вам йти дорогою віри - для досягнення Вічної Мети? 
(до недільних читань 11.11)
 
Остерігайтесь книжників, що люблять проходжуватися у довгих шатах, вітання на майданах, перші сидження у синагогах. (Мк 12, 38)
 
 
тема: про грішників у духовних рясах
 
активізуючий засіб:
 
поділіться на менші групи; кожна розповість загалові зібраних якийсь анекдот про духовних осіб
 
духовний коментар:
 
Кризи можуть торкатися мене, але також інших осіб чи цілого суспільства. Проте криза віри людей Церкви нерідко поширювалася так далеко, що комусь мало віруючому могло здаватися, що це не криза людей, а криза Церкви, що власне вже все завалилося.
Не знаю, про що думала св. Жанна д’Арк, коли була осуджена церковним трибуналом. Попри темноту, яка огорнула її під час процесу, який пережила як свій Гетсиманський сад і Хресну Дорогу, її віра не надломилася. Вона не ототожнювала єпископів з Церквою. Стосовно церковного трибуналу, котрий її осудив і про який знала, що хоче приговорити її на смерть, сказала: «Церква – це Христос».
Я не повинен вірити в людей, хоча би вони були єпископами, бо дивлячись на їх помилки, можу навіть попасти під загрозу серйозної духовної кризи. Найкраще не шукати святих духовних керівників, святих священиків чи єпископів. Всю свою надію маю покладати не на них, а на Христа. На того Христа, який на вівтарі міццю Святого Духа робить реальною свою смерть на Хресті, для того, щоби я всю свою надію покладав тільки на Нього, а не на людину.
Коли бачу, що все навколо валиться, що зло перемагає, що мене може огорнути темрява, мушу пам’ятати про слова св. Павла: «Де збільшився гріх, там перевершила ласка» (Рим 5, 20). Якщо бачу зло в собі чи навколо себе, можу це відчитати як заклик, щоби шукав порятунку там, де можу його знайти. Саме у Того, котрий мене полюбив і котрий щоденно творить на вівтарі свою справу Відкуплення. Він ніколи не був так близько мене, як власне зараз, у ці важкі для мене хвилини.
Мушу пам’ятати, що все діється згідно з Божою волею або, принаймні, згідно з Його допущенням. Адже Він від початку передбачив і вирішив, як може бути використано те, що здається противиться Його волі.
«Людське зло – пише св. Августин – напевно чинить багато проти Божої волі, але Його мудрість і сила так великі, що все, що противиться Його волі, в дійсності прямує до добрих результатів або до кінцевої мети, яка Йому була зверху відома». В іншому місці: «Бог такий добрий, що в Його руках навіть зло випромінює добром. Він ніколи би не міг допустити існування зла, якщо би завдяки своїй нескінченній доброті не міг би його використати». (пор. ТВ)
 
пропозиції запитань для бесіди/ділення:
 
- що для вас означає поняття: «хороший священик», «хороша сестра»?
- що робите для того, щоб не ототожнювати хороших рис з духовною особою?
⇒      кожна духовна людина – гріховна, як ми: лише в собі носить великий Божий Дар, яким нам має служити
- які прояви негідної поведінки духовних осіб ви помітили (не називайте персоналії!)? як ви тоді зреагували? як зараз на це дивитесь?
- що/хто допомогло вам дійти до розуміння у світлі віри тих фактів?
- як стараєтеся відокремлювати людські прикмети Богу-присвячених осіб – від дару Божого, який в собі носять?
- як часто і як молюся за Богу-присвячених осіб? чому потрібна така молитва?
(до недільних читань 4.11)
 
Будеш любити Господа, Бога твого, всім сepцем твоїм, усією душею твоєю, всією думкою твоєю й усією силою твоєю. (Мк 12, 30)
 
 
тема: що можу зробити - з любові до Бога?
 
активізуючий засіб:
 
провести вільну розмову на тему:
що можете зробити - з любові до Бога?
 
духовний коментар:
 
Любити Бога – це безперервно обирати Його волю.
Якщо ти знаєш, що своєю працею повинен любити Бога, що вона повинна стати молитвою, буттям в Божій присутності і виконуванням того, чого Він на даний момент від тебе очікує, то зауважиш, що про Бога найчастіше забуваєш, а те, що робиш, служить не стільки любові Бога, радше самолюбству.
Лиш тоді, коли відкинеш адорування свого відображення у ставку пихи, почнеш піддаватися дії Святого Духа. Відречення від власного «я», від своїх уявлень і людських поглядів для того, щоби в повноті піддатися Божій волі, вчинить тебе подібним до Нього.
Піддавання себе Богу – це життя благодаттю хрещення, яке повертає нам гідність Божих дітей і подібність до нашого Отця. Дар Христа, Пресвяті Таїнства, показує як сильно Богу залежить на тому, щоби ми ставали подібними до Нього. Життя благодаттю Таїнств: хрещення, миропомазання, Євхаристії, каяття, подружнього зв’язку чи священства – це відкривання себе на покірно стукаючого Бога і дозвіл, щоби Він сам нас перемінював і уподібнював собі. Надзвичайні Благодаті, які отримуємо в Таїнствах, мають відкрити для нас таке відношення до Бога, іншої людини, і самого себе, до яких ми були покликані в Божих планах.
Прийняття цих благодатей дасть тобі можливість любити Бога найглибшим чином, через здійснення своєї подібності до Нього. Він сам хоче відображати своє обличчя в дзеркалі твоєї душі.
Любити Бога – це безперервно обирати Його волю. (пор. Зошит № 10)
 
пропозиції запитань для бесіди/ділення:
 
- як часто, серед поточних справ, запитуєте в серці Бога – що Йому подобається?
- як часто звіряєте свої плани – з Божою волею? як це робите?
- скільки уваги до Бога у вашій праці, навчанні, спілкуванні з друзями, перебуванні пере комп’ютером?
- що означає: “відречення від власного «я»”? коли робите це – заради Бога?
- як часто дозволяєте заходити Господу ваші справи – через Святі Таїнства?
- чому, на вашу думку, “прийняття цих благодатей дає вам можливість любити Бога найглибшим чином”? 
 
(до недільних читань 21.10)
 
Яків та Йоан, сини Заведея, підходять до Ісуса та й кажуть Йому: «Учителю, хочемо, щоб Ти нам зробив те, чого попросим». (Мк 10, 35)
 
 
тема: виростаємо з примхливості  
 
активізуючий засіб:
 
нехай кожен (по черзі) покаже, як капризує…
 
духовний коментар:
 
Коли забракне нам того людського миру, з’явиться його протилежність – страх, який спричиняє хвороби, викликає неврози. Страх виникає з пошуку людського миру; є результатом втрати тих вижебраних шматків нашого миру, які в нас забрали, а іншим часом – результатом побоювання, щоб не втратити чиєсь схвалення, той ласкавий погляд, ту крихту погодження з тим, що ми робимо, той щирий усміх. І таким чином ми стаємо залежні від людських примх і настрою, від того, що приносить нам день і що дає нам світ.
Той другий мир, мир Христовий, плине з Його присутності. Є Його даром. “Мій мир даю вам” – говорить Христос. Це Він є нашим миром, даним нам через віру (пор. Єф 2, 14). Прийняти через віру мир від Христа, це прийняти Його особу, відкрити навстіж двері нашого серця для Нього.
Тривога і смуток завжди погані, завжди походять з самолюбства, але мир і радість не завжди походять від Христа. Не кожний мир є добрим, так, як і не кожна радість. Якщо я тішусь з-за того, що у мене щось вийшло, це є та людська, дуже нетривка радість, такий собі недоїдок. Якщо шукаємо такої радості, такого миру, то це завжди буде картковим будиночком, який розлітатиметься за будь-якого приводу, бо наш Господь не погоджується, щоб той людський мир, мир цього світу був чимось стійким в нашому житті.
Справжній мир – це плід внутрішнього життя, плід віри, поглибленої внаслідок випробувань, мир, який ми отримуємо не в вихідній точці, але у кінцевій. Він не стільки є виразом отримання чогось, але радше результатом вибору. Якщо в твоєму житті є божки, узи і поневолення, які тебе зв’язують, то миру не буде. Коли між тобою і Богом стає хтось чи щось, тоді ти не можеш повністю притулитись до Бога через віру, окрім того, не матимеш миру і шкода твого страждання з-за цього.
Мир Христа – це результат процесу вибирання Його особи. Тут важливий той головний, той фундаментальний вибір. – Чи дійсно Христос є для тебе найвищою вартістю? Ти не можеш вибрати мир і радість, якщо не вибрав Христа, бо Він сам допомагає тобі в цьому виборі, відбираючи в тебе те, що тебе зв’язує і поневолює. Він перекидає твоїх божків. Якщо ти погодишся на це, це буде твій вибір, вибір миру, радості і свободи, це буде вибір твоєї віри. (пор. РпВ)
 
пропозиції запитань для бесіди (для молодшої молоді:
 
- які ваші (або ваших однолітків) примхливі прагнення?
- з чого вони виникають?
- як їх проявляєте – перед іншими людьми, як перед Богом?
- наскільки вони вами керують? наскільки ви – ними?
- коли заспокоюються такі ваші капризні прагнення?
- які наслідки (безпосередні та довготривалі) того, що заспокоїте якесь своє примхливе бажання?
- як часто перевіряєте, чи ваші забаганки подобаються Ісусові?
- як розумієте слова: “Ти не можеш вибрати мир і радість, якщо не вибрав Христа”?
- як практично можете вибирати особу Христа?
 
пропозиції запитань для ділення (для старшої молоді):
 
- наскільки вмію щиро розповідати Господу про мої примхливі забаганки?
- як часто тривога та смуток появляються внаслідок заспокоєння моїх прагнень?
- внаслідок чого констатую в собі глибокий мир? 
(до недільних читань 14.10)
 
Чого називаєш мене благим? - сказав Ісус до нього. Ніхто не благий, окрім Одного Бога. (Мк 10, 18)
 
 
тема: про хороших людей
 
активізуючий засіб:
 
створіть портрет хорошої людини
 
духовний коментар:
 
Самореалізація кожного з нас здіснюється настільки, наскільки ми відкриваємось на Христа, наскільки дозволяємо, щоб Він сам любив в нас, щоб Він сам в нас жив. Коли б ти в повноті відкрився на Христа, міг би сказати за св. Павлом: “Живу вже не я, а живе Христос у мені” (Гал 2, 20). – А Христос дійсно має таке незвичне прагнення: хоче любити любов’ю, відповідній кожному з нас; хоче мати стільки облич, скільки на землі людей.
Якщо Христос стає моїм ідеальним “я”, здійснюється моя самореалізація. І навпаки, коли я грішу, коли говорю Христу – “ні”, обкрадаю себе з власного “я”, стаю щоразу менш собою. Гріх і замкненість на Христа ізолюють мене. Якщо я замикаюсь на Христа, стаю смутним, пригніченим, сердитим, а проте я таким не хочу бути, мое ідеальне “я” не таке. Це Христос є ідеальним “я” – твоїм, моїм, кожного з нас, – тому приймає стільки облич. Водночас це Він реалізує наше ідеальне “я” в кожному з нас. Ця чудесна дійсність є підтвердженням слів Христа “Я – путь, істина і життя”.
Наша самореалізація здійснюється через життя в правді і відповідь на Божий заклик до любові. Без життя в правді не можна говорити про любов в надприродному сенсі. Бо ця любов є любов’ю самого Христа в нас, а Він живе в нас настільки, наскільки ми, бачачи себе в правді, тобто пізнаючи свою слабкість, закликаємо Його, наскільки хочемо, щоб Він сам був нашим життям. Людина сама нездатна до надприродного добра. Церква не говорить, що людська природа є зіпсована, проте ми повинні мати свідомість, що ми самі нездатні до надприродного добра, що ми нездатні любити. Ми самі не в змозі відповісти на той, надзвичайно важкий для нас Божий заклик, особливо заклик любити ближнього, який часом вимагає від нас попросту героїзму. Христос в розмові з юнаком сказав: “Чому називаєш Мене благим? Ніхто не благий, окрім Бога одного” (Мр 10, 18). Все, що є в нас добре, походить від Бога. – “Що маєш, чого б не одержав?” (1 Кор 4, 7). (пор. РпВ)
 
пропозиції запитань для бесіди (для молодшої молоді:
 
- хто з сучасних людей є для вас уособленням добра - про кого кажете: це хороша людина?
- ради кого ви стараєтеся бути добрими?
- які люди очікують від вас, що ви будете хорошими?
- як ви стараєтеся такими ставати?
- до чого спонукають вас слова: “Все, що є в нас добре, походить від Бога”?
- до чого призводить невдячність за Боже добро?
- якими християнськими практиками можете помножувати Боже добро в собі та в інших?
 
пропозиції запитань для ділення (для старшої молоді):
 
- що для мене означає поняття: самореалізація по-християнські?
- яке значення має для мене перебування в правді – перед Богом та перед собою? 
 
(до недільних читань 7.10)
 
На початку створення Бог створив їх чоловіком та жінкою. Ось чому чоловік покине свого батька-матір і пристане до жінки своєї, й обоє будуть одним тілом; тому вже не двоє, лише - одне тіло. (Мк 10, 6н)
 
 
тема: на шляху до створення щасливого подружнього зв’язку
 
активізуючий засіб:
 
поділіться: хлопці – дівчата
порозмовляйте окремо на тему:
«що ми можемо/повинні робити вже тепер, щоб через декілька років жити у щасливому подружньому зв’язку»
напишіть коротко про висновки з вашої дискусії, щоб їх представити
 
духовний коментар:
 
Чоловік і жінка повинні бути добрими одне для одного, проте втеча у фальшиве щастя – наче отрута, яка спонукає до різноманітних зловживань, кривд, завдає гіркоти, неприємного осаду, спричинює порожнечу. Замикаючись на Бога, двоє людей не здатні зробити своє життя щасливим, надати йому сенс.
У цей важкий період втрати подружніх опор і розвіювання нереальних мрій безцінною є допомога досвідченого сповідника. Завдяки їй чоловік і жінка можуть зрозуміти: хоч у Таїнстві подружжя “обоє будуть одне”, проте це не означає забути про Бога і стати один для одного божками. Бог прагне пошуку єдності на шляху до поєднання з Ним, в якому кожний член подружжя має полюбити Його як єдину любов свого життя. Кожний повинен у певному сенсі одружитися з Богом, а все життя, зокрема подружнє, до цього готує і провадить.
Водночас чоловік часто трактує свою дружину як божка і виконує всі її забаганки. Дружина теж може легко піддатися спокусі догоджати егоїзмові чоловіка під виглядом подружньої любови. Кожна людина має так багато марнославства, що той, ким захоплюються, наражається на самозамилування. З іншого боку, той, хто свою половинку трактує як божка, ображає Христа, що живе в ній, і в певному сенсі грішить проти першої заповіді.
Чоловік і жінка повинні бути добрими одне для одного, проте втеча у фальшиве щастя – наче отрута, яка спонукає до різноманітних зловживань, кривд, завдає гіркоти, неприємного осаду, спричинює порожнечу. Замикаючись на Бога, двоє людей не здатні зробити своє життя щасливим, надати йому сенс. (пор. ДлБ)
 
пропозиції запитань для бесіди (для молодшої молоді) / для ділення (для старшої молоді):
 
- які прояви ідолопоклонства можливі у відносинах між закоханими людьми вашого віку? які наслідки?
- яке значення у цих справах має/мало б мати для вас спілкування з постійним сповідником?

- як розумієте слова: “Бог прагне пошуку єдності на шляху до поєднання з Ним”? як потрібно їх виконувати?  

7_жовтня.doc

 

(до недільних читань 30.09)
 
Хто ж спокусить одне з оцих малих, що вірують, - краще було б такому, якщо б йому повішено на шию жорновий камінь та вкинено в море. (Мк 9, 42)
 
 
тема: Євхаристія – прибіжище у час спокус
 
активізуючий засіб:
 
підберіть собі пару (хлопець - дівчина) та уявіть собі, що ви батьки дитини-підлітка, який має їхати у відлегле місто на навчання; приготуйте коротку настанову – щоб приготувати дитину: що має робити, як має себе вести - щоб, коли буде далеко від дому, не підкорилася спокусам світу
представте ваші напрацювання
 
духовний коментар:
 
Коли стикаємось зі спокусами проти надії, віри і чистоти не можна - як застерігав св. Максиміліан Марія Кольбе - боротись напряму. Ці спокуси - це руквичка, кинута нам сатаною, вони - його безпосередній виклик. А той, хто стає на дуель з сатаною, наперед прирікає себе на неминучу поразку, тому що, намагаючись обіпертись на себе, вірить, що сильніший від злого духа.
Отже, що треба робити?
Уяви собі, що викликає тебе на поєдинок хтось набагато сильніший і повний гордині. Якщо знаєш, що в битві не здатний протистояти йому, найкраще було б взагалі не піднімати рукавички. В часи середньовіччя така поведінка була для лицаря найтяжчою образою. Також сатана буде особливо принижений і подоланий цього роду знехтуванням, ігноруванням спокуси. В протилежному випадку буде руйнувати і ослаблювати, спокушуючи думками про майбутнє і доводячи до чимраз більшого смутку, сумнівів і знеохочення. (пор. Зошит № 29)
 
Попри атакуючі спокуси до мене пробивається благодать. І чимраз виразніше бачу, що потребую Тебе. Потребую Тебе так сильно, бо Ти – Бог Відкуплення, прийшов до грішників, до таких як я. Власне тому Ти приходиш в Євхаристії, аби врятувати мене від цього перекручення, перед яким сам я безпорадний.
Я ніколи не залишаюся на самоті зі своїм острахом, розпачем, розчаруванням чи, наприклад, кризою авторитету, в який свято вірив. Такі моменти, коли з’являються труднощі будь-якого характеру, – це ситуації випробування віри. Можу відчувати себе самотнім, безпорадним перед тією трудністю, яка мене переростає, але правда є іншою. Парадоксально іншою. Власне в цих найважчих моментах Бог знаходиться найближче до мене. У хвилини найбільших тілесних спокус Христос говорить до св. Катерини Сієнської: «Ніколи я не знаходився так близько від тебе, як власне у цей момент». Просто в такі хвилини Бог тільки чекає на мене. Чекає, щоби я відкрив цінність, відкрив скарб, яким є для мене Євхаристія. Бо це таїнство Відкуплення, і Він хоче, щоби Його відкуплююча благодать, огортаючи мене, перемінювала мої спокуси, кризи, страхи чи хвилини розпачу. (пор. ТВ)
 
пропозиції запитань для бесіди (для молодшої молоді):
                                                                  
- як ви боролися “напряму” – проти спокус?
- що з цього виникло?
- чого вас навчив цей досвід? 
- як боролися - “не піднімаючи рукавички”, яку кидав сатана?
- чому це не так просто?
- що означає істина: Євхаристія це прибіжище порятунку у час спокус?
- як прибігаєте/можете прибігати до Переможного Господа присутнього в Євхаристії?
- які перемоги над спокусами Він здобув для вас – коли ви шукали Його порятунку в Адорації Пресвятих Дарів чи в живому переживанні Святої Літургії?
- про що маєте старатися для того, щоб насправді Євхаристія рятувала вас у час спокус?
 
 
пропозиції запитань для ділення (для старшої молоді):
 
- як я для себе відкривав, що Євхаристія є джерелом перемоги над спокусами?
- які форми вшанування Господа в Євхаристії особливо приносять передають силу у час випробувань?

 

(до недільних читань 23.09)
 
Коли хто хоче бути першим, нехай буде з усіх останнім і усім слугою. (пор. Мк 9, 35)
 
тема: про служіння  
 
активізуючий засіб:
 
можете поділитися на групи й зробіть список того, що повинно характеризувати кожного справжнього християнина (у його поведінці)
після представлення – перевірте, яке місце ви надали служінню, до якого заохочує Ісус у фрагменті Євангелія на неділю 23 вересня
 
духовний коментар:
 
Йоан Павло ІІ вжив формулювання “царювати означає служити”. Найбільш досконалою ілюстрацією цього вислову є життя Божого Сина, а серед людей – приклад життя Марії.
Марія царює через свідомий вибір бути “Господньою слугинею”.
Має лише одне прагнення – сповнити волю Того, котрий є для Неї усім.
Так проходить шлях життя Та, котра є першою серед усіх створінь.
В Назареті Її вважали звичайною жінкою та матір’ю. Як дружина теслі Вона не займала жодного поважного місця в громадській ієрархії. Та, котра є Матір’ю Бога, зникає в юрбі пересічних людей.
Царювання Марії незмінно виявляється в служінні.
Вона хоче бути непомітною, хоче зникати – щоб люди спрямовували свій погляд на Того, котрий є єдиним і найважливішим. (пор. ОМТ)
 
Друге народження має повністю відкрити тебе для Бога. Ти станеш таким чутливим до Його закликів, як надувна кулька до подихів вітру, тобто легким і вільним. Адже кулька не знає, звідки вітер віє й куди її несе. Вона цілковито піддається його дії.
Ставши таким, ти перестанеш надто заглиблюватися в аналіз своєї ситуації, не намагатимешся зрозуміти геть усе. Ти спрямуєш свої думки не на те, щоб зрозуміти, звідки віє вітер Святого Духа й куди Він тебе веде, а на те, щоб вірно служити Божому вітрові, коритися кожному Його подихові, заздалегідь погоджуватися на все, що Він забажає з тобою вчинити. (пор. ВДдХ)
 
пропозиції запитань для бесіди (для молодшої молоді):
                                                                  
- який приклад служіння давав сам Ісус (назвіть конкретні приклади)?
- до чого підштовхнуло вас те, що Ісус умивав ноги учням, терпеливо їх навчав, лікував людей…?
- до якого «царювання» вас тягне? як його досягаєте? що з цього виникає?
- до чого спонукають вас слова: “царювання Марії незмінно виявляється в служінні”?
- як часто ви помічаєте заохочення від Святого Духа?
- до яких проявів служіння Він вас заохочує? як на це реагуєте? що з цього виникає?
- чому варто давати послух Святому Духу – коли заохочує до служіння?
 
 
пропозиції запитань для ділення (для старшої молоді):
 
- які прекрасні справи звершилися в моєму житті – завдяки послуху Святому Духу, щоб служити?
- як приклад Марії допомагає мені переживати життєву прозу мого життя? 
- як я дбаю про те, щоб у буденних справах бути відкритим на подуви Святого Духа? 

 

(до недільних читань 16.09)
 
Ісус же, обернувшись і глянувши на Своїх учнів, скартав Петра і сказав: «Геть від Мене, сатано! Бо гадаєш ти не про те, що Боже, лише про те, що людське».. (пор. Мк 8, 33)
 
тема: який друг хороший 
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте: які друзі хороші – які погані
прочитайте Євангеліє (Мк 8, 31-33) – і продовжіть розмову на цю саму тему…
 
духовний коментар:
 
Будь-яка людська доброзичливість, учинена проти Божої волі, навпаки може стати для нас отрутою.
Коли св. Петро говорив Ісусові: “Це хай не станеться з Тобою”, – напевно хотів засвідчити щодо свого Божественного Приятеля доброзичливість і турботу, хотів підтримати Його морально. Водночас слова “Геть, сатано, від мене! Ти мені спокуса, бо думаєш не про Боже, а про людське” однозначно класифікують вчинок св. Петра (Мт 16, 22-23). Людська доброзичливість супроти Божої волі може бути “сатанинською” діяльністю і, хоча буває одягнена в прекрасні шати сердечності і турботи, може мати нищівну силу – духовну отруту у вкрай небезпечному образі.
Найкраще бути впевненим, що інша людина стосовно нас не вчинить нічого такого, чого не хотів би Господь, ні в чому не перейде межу Його волі. Те, що отримуємо від інших, тільки тоді не зранить нас і не знищить нашого духовного життя, коли виповнюється Божа воля. Лише Божа воля завжди лікує, тільки вона є опорою і порятунком для душі. Часом, однак, важко її прийняти (коли, наприклад, хтось, виконуючи Божу волю, відмовляє нам у допомозі), проте вона завжди є тим, що для нас найкраще. Як задум безмежно люблячого Творця, Божа воля є виразом спрямованої до нас найчистішої любови.
Водночас грішна і слабка людина прагне отрути лестощів, тулиться до оман і фікцій. Звідти, власне, береться прихована підступність нашого бажання, аби люди турбувалися про нас таким чином, щоби заспокоїти наш егоїзм, навіть якщо це не збігається з Божою волею. Наш егоїзм потребує саме такої поживи, хоча ми і знаємо, що це отрута. Коли її приймаємо, ефект, на жаль, завжди однаковий: замикаємося на правду про себе і вкотре падаємо.
Як поводитися в ситуаціях, коли Господь нагадує нам, що ми переповнені претензіями до людей, схильні спиратися на ілюзії, слабкі і грішні? Що робити, коли нас огортає користолюбство людських опор, які по суті є для душі отрутою? Від цього порятують ефективні ліки. Треба пробувати стати в правді й визнати перед Богом: “Моя проблема полягає не тому, що мене переповнює гордість претензій. Постійно очікую взаємності і любови від людей, замість того щоб розраховувати тільки на Тебе; присутні в мені жаль і гіркота виникають через нездійсненні очікування. А далі з наростаючою покорою і вірою багаторазово повторювати: “Дякую, Господи, що саме такого мене любиш і пригортаєш до себе”. (пор. ДлБ)
 
 
пропозиції запитань для бесіди (для молодшої молоді):
                                                                  
- через які розчарування ви перейшли - від друзів, яким раніше довіряли?
- чого навчив вас цей прикрий досвід?
- як на практиці здійснюються у вас слова: “людина прагне отрути лестощів”?
- як ваша віра допомагає вам влаштовувати вірні відносини з друзями?
- що ви робите для того, щоб не підводити ваших друзів?
- про що вам слід більше старатися, щоб не повторити помилок св. Петра?
 
 
пропозиції запитань для ділення (для старшої молоді):
 
- скільки бажання заспокоювати капризи свого егоїзму у моєму спілкуванні з друзями?
- наскільки розпізнаю духовну отруту, яка спокусила св. Петра? як з нею борюся? 

 

 

(до недільних читань 9.09)
 
І взявши його набік від народу, вклав йому пaльцi Свої в уха і, дoбyвши своєї слини, торкнув йому язика. (Мк 7, 32н )
 
 
тема: варто шукати інтимності з Богом 
 
активізуючий засіб:
 
у вільному спілкуванні опрацюйте відповідь на запитання:
«Етапи розвитку молитовного контакту людини з Богом» (напр.: 1. У віці двох років навчилася хреститись, 2. …)
 
духовний коментар:
 
Ставлення до Бога на зразок дитини - вчила Мала Свята - це довірливе звірення рукам Отця.
"Одного дня, - згадує її сестра Целіна, - я увійшла до кімнати нашої дорогої Сестри і здивувало мене її глибоке зосередження, але здавалося, що вона знаходилась десь у контемпляції. Про що думаєш? - запитала я. "Думаю над «Отче наш», - відповіла вона. “Це так солодко називати Господа Бога нашим Батьком!...” І в її очах заблищали сльози" (там же, т. II, с. 290).
Ці сльози Святої не були лише виразом емоцій. Вони скоріше виражали особливий стан зворушення людини, зв'язаної з Богом інтимним зв'язком.
"Вона любила Бога, - пише далі Целіна, - так, як дитина любить батька, показуючи це з невимовною сердечністю. Під час хвороби, коли вона говорила про Нього, вжила іншого слова, ніж звичайно і назвала Його «татусем». Ми почали сміятись, але вона повторила вдруге, зворушена: “Але так! Він є моїм Татусем! ”" (там же, т. II, с. 290).
Щораз глибше пізнавання любові Отця сприяло її прагненню постійно на неї відповідати: дитячою довірою, молитвою, послухом, жертвою.
Зв'язок з небесним Отцем поглиблювався в ній під час страждання, а особливо під час хвороби. (пор. Зошит № 1)
 
Таким чином появляється певний різновид самотності, яку ми неспроможні подолати. Бог хотітиме нав’язати з нами більш інтимний контакт, щоби колись зайняти перше місце у нашому серці – а пов’язані з цим досвідчення можуть оказатися такими, які не перекажеш. (пор. Зошит № 5)
 
“Мати Ісуса в серці”, а через це ввійти з Ним у з’єднання, коли Бог робить через неї своє багатство нашим. Участь, яку беремо в медитації, називається духовною комунією, від дарів, які Бог переказує, уділяє дорогою інтимного діяння свого Духа. Молитва стає також упривілейованою хвилиною, коли пригортаємось до Христа, котрий розливає на нас оживляючу міць свого Духа. Притягує це за собою складання жертви з себе і тихе очікування на Його перемінюючі діяння. (пор. Зошит № 8)
 
Коли, внаслідок твоїх випробувань віри, зміцніє твоє довірення себе Ісусові, припадання до Нього й бажання на Нього спертися, тоді в твоє життя прийде Його мир. Слова «мир вам», єврей­ською мовою «шалом», це дуже інтимне привітання. Це побажання такого миру, який дають близькі стосунки з Богом. Так його розуміли у Старому Завіті. Саме так Христос вітає своїх учнів: «Шалом». Під час Тайної Вечері Він сказав їм: «Мир залишаю вам, мій мир даю вам; не так, як світ дає, даю вам його!» (Йн 14, 27). (пор. РпВ)
 
 
пропозиції запитань для бесіди (для молодшої молоді):
                                                                  
- як ваша емоційність допомагає вам зустрічатися в молитві з Богом? коли/чи у вас тоді появлялися сльози?
- як тоді проявляєте Богові вашу сердечність?
- які важкі ситуації допомогли вам молитися більш щиро та сердечно?
- що мало найбільше значення для розвитку ваших відносин з Богом: самотність, хвороба, страждання? як це відбувалося?
- якими ви стаєте після молитви?
- чому, іноді, молитва не приносить вам глибокого спокою? що потрібно в ній змінити?
 
 
пропозиції запитань для ділення (для старшої молоді):
 
- яка роль страждань у розвитку особистих моїх молитовних відносин з Богом?
- наскільки в молитві знаходжу: “мир, який дають близькі стосунки з Богом”?
 
 

 

Причіплений файлРозмір
kom12travnja.mp34.36 MБ
16_червня.doc27.5 КБ
9_червня.doc28 КБ
2_червня.doc30.5 КБ
26_травня.doc26 КБ
19_травня.doc27 КБ
12_травня.doc27.5 КБ
28_квітня.doc30.5 КБ
21_квітня.doc30.5 КБ
14_квітня.doc31 КБ
7_квітня.doc29.5 КБ
24_березня.doc29 КБ
17_березня.doc32 КБ
10_березня.doc26.5 КБ
3_березня.doc32 КБ
9_вересня.doc34.5 КБ
16_вересня.doc32.5 КБ
23_вересня.doc31.5 КБ
30_вересня.doc32.5 КБ
7_жовтня.doc30 КБ
Ваш голос: Немає Оцінено (1245 оцінювань)