(до недільних читань 12.07)
 
І, закликавши Дванадцятьох, зачав їх по двох посилати, і владу їм дав над нечистими духами. І звелів їм нічого в дорогу не брати, крім палиці тільки самої: ні торби, ні хліба, ані мідяків у свій черес, а ходити в сандалях, і двох убрань не носити.
(Мк 6, 7-9)
 
тема:Просити дар Святого Духа, щоб звіщати Добру Новину
 
активізуючий засіб:
 
Пограйте в гру. Створіть «Турагенство», яке висилає на місії. Завдання туристів найкраща проповідь про Христа. Можна з собою взяти тільки три речі! Що це будуть за речі?
 
духовний коментар:
 
Можна залишити все і піти за Гоподом, а пізніше відчути себе великим, кращим від іншим, тобто прийняти отруту фарисейства. Це сталось і з апостолами. Проте бачимо, поки вони такі фарисейські, поки так багато собі привласнюють, Святий Дух не може зійти на них. А все ж таки було б найпростіше, коли б вже від самого початку Дух Утішитель, Той, Хто освячує і простує стежки в людських душах, Той, Хто є світлом, зійшов і пояснив усе вчення Ісуса. Святий Дух, однак, не зійде на людину, багату духом, про яких Ісус скаже: “горе ж вам, багатим” (Лк 6, 24). Він не може зійти на людину, яка самовпевнена, яка багата духом, бо така людина замкнута на Його сили, на сили Отця вбогих.
Крайнє очищення і справжнє випробування віри сталось під час страждань Христа. Велика П’ятниця, той день страждань Ісуса, через які звершилось Відкуплення світу, це для апостолів була ніч, повна очищення. Все тоді для них завалилось, все пропало. Не було Царства, Ісус програв, не було жодних перспектив на майбутнє, нічого було очікувати, залишився тільки розпач. Стоячи під хрестом, Йоан, хоча Євангеліє про це прямо не згадує, теж напевно не був вільний від почуття розпачу. В той час і для нього все мусило втрати сенс.
Хтось сказав: якщо ти не пройшов через тест розпачу, то, фактично, нічого не знаєш. Апостоли пройшли через такий тест розпачу у Велику П’ятницю. Вони, фарисеєї по духу, були в той день позбавлені всього. Після Воскресіння цю ніч ще просвічували блиски появ воскреслого Христа. Апостоли побачили, що Він живий, що є посеред них. Але це вже була інша присутність, яка не давала цілковитого забезпечення і відчуття стабільності. Це вже була не та колишня людська природа Христа. Вона була інша, прославлена і мовби неземна, яка проникала крізь замкнені двері, так, що іноді вони мали сумніви, чи це дійсно їх Вчитель.
На цьому ще не закінчились їх випробування, їх ніч очищень. Ці десять днів, від Вознесіння до Зіслання Святого Духа, також були для апостолів випробування віри і подальшим оголенням. Тоді остаточно була забрана у них людська природа Ісуса, яка досі являла для них головну опору. Після цього вже не лишилось жодної опори. Молода Церква, що народжувалась “на горниці” і перебувала на молитві, була позбавлена усього.
Теологія внутрішнього життя говорить, що під час другої ночі, найтяжчої, з’являється Марія, яка своєю присутністю цю ніч осяює. Так теж було “на горниці”. Там апостоли не були сами, з ними була Марія, Та, яка ніколи не піддалась відчаю і віра якої ніколи не похитнулась. Вона перебувала з ними як взірець віри і витривання на молитві, взірець очікування на Святого Духа. Апостоли, повністю вбогі, які вже нічого не мали, не мали зримого знаку людської природи Ісуса, чекали разом з Нею. Саме тоді зійшов на них, таких беззахисних, в цілковитій пустці, Святий Дух, який, – як говорить літургія, – є Отцем вбогих. Тоді зійшла на них Його сила. Тільки зміцнені таким чином, вони були послані здобувати світ для Христа. (РпВ)
 
питання для ділення:
 
- на що найбільше покладаєшся чи сподіваєшся, коли вирушаєш в дорогу?
- як дієш, коли не знаєш куди прямувати чи почуваєшся загубленим?
- чого маєш позбуватися, щоб більше покладатися на Христа?
- чи доводилось бути свідком Христа, Його апостолом, коли мав якусь подорож?
- чи ризикував, залишав все, а потім пишався собою, що ліпший, бо вірю Богу?
 
домашнє завдання:
 
Позбутись чогось конкретного. Подарувати якусь річ для когось. Щоб відчути справжню жертву. Також подумати, чого маю позбутися в духовному житті заради Христа. Проси допомоги Марії. 
 

 
(до недільних читань 5.07)
 
Але Ісус промовив до них: "Нема пророка без пошани, - як тільки у своїй країні, між власною родиною та у своєму домі." І неспроможен був створити там ніякого чуда, лише вилікував деяких недужих, поклавши на них руки.
(Мк 6, 4-5)
 
темаБог будує в нас надприродний зв’язок
 
активізуючий засіб:
 
Оцініть правдиво себе. Напишіть критичну оцінку своєї спільноти. Можна назвати це: «підсумок спільного життя», в якому видно ваші трудності, а також старання.
 
духовний коментар:
 
Кожна спільнота, чи це спільнота подружня, чи друзів, чи якась група, якщо спирається виключно на природному зв’язку, немає забагато шансів вижити і колись, рано чи пізно, мусить або розпастись, або перейти на вищий ступень існування. Під кутом зору віри можна сказати, що це добре, якщо в нашому житті трапляються такого типу кризи. Добре, коли раптом хтось стає нам менш приємний, менш подобається, тому що з цим може бути пов’язаний надзвичайний шанс. Заклик Христа втілювати в життя Євангеліє саме тоді стає особливо актуальним. Так само є і в стосунках з Богом, під час очищень, іноді вимушених, коли не відчуваєш зв’язку з Богом, коли тобі здається, що взагалі Його не любиш, коли тебе дійсно щось просто відкидає від Нього, а ти, всупереч усьому, намагаєш залишатись Йому вірним. Як же цінна сповідь тоді, коли ти не маєш бажання йти до неї, як цінна Євхаристія, коли тебе до неї не тягне, але ти йдеш, бо знаєш, що Він – люблячий тебе Христос – є там і чекає тебе. Наскільки ж більше зусиль ти тоді докладаєш, твій дар зростає відповідно до послаблення природних зв’язків. Як це добре, що між нами виникають кризи, що іноді є непорозуміння в подружжі, що діти часом можуть побитись, бо не ладять одне з одним. Це є та шпарина, та тріщина, яка уможливлює народження або поглиблення надприродного зв’язку і надприродної любові. Тієї любові, яка є справою Христа, і яка, якщо розростеться, триває до кінця. Тільки така любов є сильна, сильна міццю Христа, міццю Бога. Подружжя сильне Богом, це подружжя, яке пройшло через цього типу розпад і змогло відновитись на вищому рівні. Блаженний кожний, хто пережив подібні важкі хвилини з Богом і не зрадив Його, а залишився Йому вірний, тому що тоді його любов дійсно запустила коріння. (РпВ)
 
питання для ділення:
 
- що для мене важливе, першочергове у відносинах з іншими людьми?
- чи вважаю себе кращим за моїх друзів?
- як реагую на критику моїх вчинків?
- як будую мої відносини з Ісусом?
- чи запрошую Бога у будування моїх відносин з людьми?
- чи помічаю, як Бог запрошує мене до глибшого зв’язку з Ним?
 
домашнє завдання:
 
Подякуйте Богу один за одного і за аніматорів дар спільноти руху за те, що Бог надприродньо вас формує і провадить. Складіть молитву або гімн прослави Бога за Його любов, яка нас змінює. 
 

 
(до недільних читань 28.06)
 
Як Він ще говорив, приходять ось від старшини синагоги та й кажуть: Дочка твоя вмерла; чого ще турбуєш Учителя? А Ісус, як почув слово сказане, промовляє до старшини синагоги: Не лякайсь, тільки віруй!
(Мк 5, 35-36)
 
тема: Повна довіра Богу
 
активізуючий засіб:
 
Вільно порозмовляйте про ситуацію Яіра. Приходить до Ісуса з надією. Донка лежить хвора. Ісус відповідає на прохання батька, іде зним. По дорозі трапляється їм жінка хвора на кровотечу. Затримує їх. Приходять з дому Яіра і говорять про смерть доньки. Ісус запрошує Яіра йти далі і міцно вірити. (Постарайтеся побачити настрої Яіра його внутрішні переживання. Яка роль у цій історії Ісуса? Чому потрібно йти коли вже було відомо, що дочка померла? Куди Ісус запровадив Яіра в житі духовному? Чи отримав Яір відповіді на питання які його турбували?)
 
духовний коментар:
 
Твоє спирання на Богові довіренням себе Йому не буде повністю чистим, якщо не прийме форми звірення себе на Бога. Бо може бути так, що довіришся Йому, розраховуючи, що Він здійснить твою волю. Боже, довіряюсь Тобі, нехай буде моя воля – це знову постійне шукання себе. Спирання на Бога мусить стати звіренням себе Йому – Господи, нехай буде так, як хочеш Ти, бо Ти любиш мене і знаєш найкраще, чого я потребую, і чого потребують ті, кого я люблю, за кого молюсь. У внутрішньому житті і в нашому прямуванні до Бога довірення має ставати цілковитим звіренням себе на Господа.
Теологія внутрішнього життя говорить, що тільки звірення себе на Бога зроджує в людині внутрішній мир. Ти доти будеш занепокоєний, доти твоє серце, повне тривоги, турбот, клопотів, буде тріпотіти, мов метелик біля лампи, доки не спробуєш звіритись на Господа. Немає іншої дороги до миру, ніж повне звірення себе на Його волю, що означає – на Його любов.
Святій Гертруді, що молилась за здоров’я своєї подруги, Христос скаже: “Ти заважаєш Мені, Гертрудо, просячи для неї здоров’я, тому що ця хвороба – велика благодать, а вона скоряється Моїй волі і швидко освячується”. Те французьке слово abandon, написане Целіною для Терези на маленькому кораблику, має дуже глибоке значення. Воно означає відмову від власних планів та поглядів, покинення усього задля того, щоб мати змогу повністю присвятити себе Господеві. Ми так сповнені власними планами і власними поглядами, тоді як Божа воля і Божі плани часто інші. І тоді ці наші плани Бог мусить перекреслювати. Але це благословенне перекреслення нашіх планів, бо це робить любов, яка завжди прагне нашого добра.
Великою перешкодою у звіренні себе на Бога може бути нерідко наявний в нас викривлений образ Бога. Це викривлення може полягати у тому, що ти бачиш Бога Суддею, що ти боїшся Його. Боятись Бога, боятись Того, Хто є любов’ю – жахливо. (РпВ)
 
питання для ділення:
 
- як часто помічаєш в житті духовному розчарування, знеохочення, розпач, страх, брак віри?
- чи хочеш бути святим, як розумієш святість? яке завдання і значення даєш Богу в цій дорозі?
- за десятибальною шкалою як би міг оцінити своє довірення, покладання чи віддання Богу?
- коли відаєшся Богу, щоб Він діяв в твоєму житті?
 
домашнє завдання:
 
Придумай коротку молитву, котра виражала би твою довірення Божій Волі в ситуаціях важких! 
 
 

 
(до недільних читань 21.06)
 
Ісус був на кopмi, - спав на пoдyшцi. Вони будять Його і кажуть Йому: «Учителю, Тобі байдуже, що гинемо?» (Мк 4, 38)
 
 
тема: «Господи, Тобі байдуже, що гинемо?»
 
активізуючий засіб:
 
кожен нехай представить молитву-монолог, у якій Бога про щось ВКОТРЕ просить – а Господь не відповідає…
 
духовний Коментар:
                                                                                        
Якщо Бог, здається, не відповідає на твої благальні прохання, маєш два виходи:
– можеш знеохотитись і шукати розради в тому, що дає світ;
– або можеш побачити в Божому мовчанні заохочення
до ще більш завзятого прохання і більшої довіри.                                                                                    
Коли ти визнаєш свою негідність і побачиш, що постійно марнуєш благодаті, які уділяються тобі, тоді не розчаруєшся і не знеохотишся позірною відсутністю відповіді на твоє благання. Визнаючи Господу правду про себе, не переставай просити Його.
Якщо Бог відмовляє, навіть категорично, робить це для твого спасіння:
хоче, щоб твоя віра ставала шалена, а довіра – безмежна.
Коли ти звільнишся від мислення людськими мірками, тоді свої духовні випробування, навіть найтяжчі, переживатимеш так, як це робили святі. Наприклад, св. Жанна д’Арк не перестала вірити Богові навіть після засудження судом єпископа. А розум міг підказувати їй, що вона була відкинута Церквою, а отже, самим Богом. Адже вона була дуже вразливою особою і переходила тоді через духовну темряву.
Вона однак не засумнівалась.
Ти ніколи не можеш засумніватись у Божому милосерді
Такому випробуванню була піддана блаженна Анеля Салява, коли публічно, на очах багатьох осіб її постійний сповідник відмовив їй в таїнстві сповіді. При своїй вразливості та свідомості власної марності вона могла вважати, що не заслуговує на благодать сповіді і розгрішення. Могла відчувати себе відкиненою самим Ісусом, адже вірила, що це Він через її постійного сповідника промовляє до неї. Однак не засумнівалась в Божому милосерді – і була проголошена блаженною.
Ти не можеш ніколи засумніватись в Божому милосерді.
В дуже важких ситуаціях Ісус очікуватиме твоєї шаленої віри і довіри без меж. (пор. ДЛ)
 
питання для ділення:
 
- що я роблю тоді, коли “Бог, здається, не відповідає на мої благальні прохання”? наскільки - “визнаючи Господу правду про себе, не перестю Його просити”?
- через які важкі події “моя віра ставала шалена, а довіра – безмежна”? приклад яких святих мені тоді допоміг?
 
домашнє завдання:
 
молімося, щоб допомогти тим, які в наш час промовляють: «Господи, Тобі байдуже, що гинемо?»
 

 
(до недільних читань 14.06)
 
І казав: "Із Царством Небесним так, як з отим чоловіком, що кидає насіння в землю: чи спить він, чи встає, чи то вночі, а чи вдень, - насіння те кільчиться й росте. А як - він сам не знає. Сама від себе земля плід приносить: спершу стебельце, потім колос, а потім повну в колосі пшеницю. (Мк 4, 26-28)
 
 
тема: Бог хоче залучити нас у справу спасіння світу
 
активізуючий засіб:
 
Уважно прочитайте літургійні читання. Знайдіть головну думку кожного з них. Можете порозмовляти про те, що кожен зрозумів.
 
духовний Коментар:
 
Скільки вже разів Бог показував, що досконало дає собі раду без нас. Якщо ти побачив це в своєму житті, то отримав велику благодать. Ми необхідні Богу лише тому, що Він сам цього хоче. Він може спасти людей без жодних катехез, чому ми часто є свідками. Адже приходять до храму і до сповідальні люди, які не прослухали жодного урока релігії, а Боже зерно проросло в їх душах. Бог не потребує людського втручання, але, незважаючи на це, хоче залучати нас у справу спасіння світу. Коли однак ми вважаємо, що все залежить від нас і нашої праці, тоді носимо воду в решеті. При великій запрацьованості легко забути, що перш за все треба прийти на аудієнцію до Того, від Кого дійсно все залежить, Хто тримає в своїх руках долі світу і долі кожного з нас.
У світлі віри найважливішою справою нашого дня є молитва. Вона мусить займати перше місце посеред інших справ. Цінність і значення нашої праці обумовлює контакт з Богом. Її ефективність залежить від того, що є якби з тилу, а отже, від твоїх може дуже натруджених від клякання колін. (пор. РпВ)
 
питання для ділення:
 
- який дар в собі помічаєш і можеш назвати його зерном, яке Бог вклав тобі в серце?
- пригадай ситуації, в яких дуже старався та результат не залежав від тебе?
- як помічаєш: чого тобі бракує, щоб результат твоєї праці та твоїх старань приносив радість?
- як Бог запрошує до співпраці з Ним в творені Його Царства?
 
домашнє завдання:
 
Щоб виконувати Божу Волю та брати участь у справі спасіння світу маєш відкритися на прагнення Бога щодо тебе та твого життя. Спробуй протягом тижня серед різних справ знайти час, лише щоб перебувати з Ним. Може бути це адорація Пресвятих Дарів, читання Святого Письма, прогулянка та роздуми над якимось реченням або текстом, який Господь підказав, нічна прослава Бога - як цар Давид славив Бога псалмами і т. п. Приймімо, що має це тривати одну годину. Участь у Євхаристії не враховуємо.
 

 
(до недільних читань 7.06)
 
А першого дня Опрісноків, коли жертвували Пасху, кажуть до нього учні: "Де хочеш, щоб ми йшли й приготували, - щоб Ти їв Пасху?" (Мк 14, 12)
  
тема: Готую себе для зустрічі з Богом
 
активізуючий засіб:
 
Уявіть собі: до вас їде папа Франциск, щоб пережити разом Євхаристію. Ця подія відбудеться за тиждень. Ваша група відповідальна в парафії за приготування. Вам потрібно розділити обов’язки, запросити гостей, гідно їх прийняти, зберігати мир і спокій, зробити так, щоб всі щасливо пережили цю подію і запам’ятали її на все життя. Складіть план приготування і план дня з папою. Поговоріть, які б виникли труднощі в приготуванні.
 
духовний Коментар:
 
Слово «таїнство» - як означення всіх малих подій, які виповнюють кожний день і є звершенням Божої Любові для нас – пригадує поняття «таїнство реальної хвилини», вжите Jean-Pierre de Caussade. Таїнство реальної хвилини, тобто життя благодаттю хвилини не вдається погодити з поспіхом, тому що в поспіху живу майбутнім, а Бог існує тільки в реальності. Бога немає в майбутньому і немає Його в минулому.
Постійно замало собі усвідомлюю, як сильно поспіх перешкоджає в намаганні наблизитись до Невидимого. Поспіх, в якому переважає прагнення зайнятись якоюсь річчю і вибігання до неї, коли прагну її мати. А те все звершене в якомусь неспокої. Якийсь гарячковий поспіх, в складані планів по своєму, поспішне в гарячці прагнення, щоб якась справа вже розпочалась, щоб її вже отримав, поспішне виривання до цієї речі – це все чинить, що Євхаристія не може бути мною відкрита.
Можливо, повинен почати свій наступний з черги крок на дорозі віри власне від того, щоб все сповільнити. Якщо кожна хвилина – як написав Jean-Pierre de Caussade – є для нас даром Божої любові, то як маю цю Божу любов прийняти, а навіть її помітити, якщо все роблю з таким поспіхом, з таким неспокоєм, з таким вириванням до чогось. І тому, якщо не маю часу на молитву, то вистачить, що звільняю темп того, що роблю з огляду на Бога, на Євхаристію, щоб міг бути в тиші, щоб міг почути Бога. (пор. ТВ)
 
питання для ділення:
 
- як готую себе до Євхаристії?
- чого мені бракує, щоб добре її переживати?
- чи помічаю поспіх в собі, коли молюсь і переживаю Євхаристію?
- чи Євхаристія є для мене найважливішою подією дня, життя?
- як довго пам’ятаю про прихід Ісуса в Святому Причасті до мене?
 
домашнє завдання:
 
надішліть плани зустрічі папи на наш сайт
 

 
(до недільних читань 31.05) 
 
Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякчас аж до кінця віку! Амінь.
(Мт 28, 19н)
активізуючий засіб:
 
Пограйтися у гру. Уявіть що ви виїхали десь на місії і вам потрібно розповідати про Бога. Як ви би це робили? Як би ви могли переказувати його любов доброту, прощення. Які методи могли б застосувати? Як би ви хотіли розповідати про Бога в ситуації в якій живете серед людей де перебуваєте.
 
духовний Коментар:
 
Церква говорить про загальне покликання до святості, а це покликання означає загальний заклик на дорогу внутрішнього життя. Внутрішнє життя і життя і життя сакраментальне глибоко пов’язані і співзалежні між собою. З одного боку в основі внутрішнього життя знаходиться життя сакраментальне, яке впроваджує нас до безпосереднього і об’єктивного контакту зі спасінням, що здійснилося в Ісусі Христі. З другого боку, щоби досягти святості, не вистачить брати участь у Святій Месі, приймати Його Євхаристичне Тіло. Цей акт треба охопити внутрішнім життям, життям покори, віри, життям трьох теологальних чеснот.
Через акт віри, котрий є благодаттю і відповіддю на цю благодать, можу поєднуватися з тим, хто надходить, з Богом, що приходить до мене в Євхаристії.
Коли я вже хоч трохи відкрию незвичайний світ Божої дії на землі, Його особистого перебування з нами, може захоплюся цим, і в мені появиться певне враження з приводу того, що Він такий надзвичайний. Він сказав, що не залишить нас сиротами і фактично залишився, особисто. Так, начебто нічого не змінилося, щоби я нічого не втратив на тому, що живу в інші часи, в іншій епосі, але щоби отримав ще більше.
Це вражаюче, що Церква отримала настільки великий дар, що може стати сучасною Ісусу, що ходить по палестинській землі.  Безсумнівно, що тут, на вівтарі, щось змінилося, бо Ісус є у славі, але тим прекрасніше буде відкривання цієї Його любові, яка хотіла залишитися з нами аж до кінця віків, щоби ця, укрита для неосвітленого вірою розуму спасенна Присутність, могла постійно віддавати себе мені. (пор. Це є Тіло Моє)
 
питання для ділення:
 
- як помічаю, переживаю присутність Бога в моєму житті?
- чи помічаю в собі віру, що він мене ніколи не залишає?
- що мене відволікає і руйнує мою віру що Він зі мною?
- чи пам’ятаю про Його живу присутність на євхаристії чи інших таїнствах?
 
домашнє завдання:
 
Молитва «Вірую в Бога» є короткою відповіддю Церкви Христової на питання світу у що Вона вірить і як. Молись цю молитву з вірою в серці та свідомістю, що перед Богом та людьми визнаєш як хочеш жити.(можна зробити роздуми)
 

 
(до недільних читань 24.05)
 
Тоді знову сказав їм Ісус: Мир вам! Як Отець послав Мене, і Я вас посилаю! Сказавши оце, Він дихнув, і говорить до них: Прийміть Духа Святого!
(Йн 20, 21.22)
 
активізуючий засіб:
Пригадай як переживав своє миропомазання? Якого маєш святого покровителя? Який має вплив таїнство на твоє життя? Хто ще неотримав таїнства нехай подумає які плоди для свого життя очікує разом з цим таїнством?
 
духовний Коментар:
Таїнством християнської дозрілості, в якому Святий Дух обдаровує віруючих благодатями, необхідними для того, щоб мужньо визнавати і захищати віру, щоб нею жити, є таїнство миропомазання. Для того, щоб його прийняття могло бути плідним, необхідна відповідна духовна підготовка, без якої можна залишитись закритим на особливі дари Святого Духа, якими Він нас обдаровує. Тим, хто приступає до цього таїнства, необхідно, передусім, усвідомити, що в дорозі до повної зрілості у вірі їм дуже потрібне зміцнення Святим Духом.
Свята Тереза від Дитятка Ісус, згадуючи день, коли приймала це таїнство, пише: ’’ Мене дуже дбайливо готували до зустрічі із Святим Духом; я не розумію, чому не звертається більшої уваги на прийняття цього таїнства Любові. (...) Якою радісною була моя душа! Як Апостоли, я з радістю чекала приходу Святого Духа... Я раділа, коли тільки згадувала, що вже незабаром буду в повноті християнкою, а передусім, тим, що на моєму чолі залишиться вже навіки великий, таємничий знак хреста, який назначить на ньому Єпископ(...). В цей день я отримала силу  щоб перенести страждання ( „Твори , т.І, с.138-139). [...]
– Його плідність залежить від постави миропомазаного, особливо, від його покори. Тому ті, хто готуються до нього, повинні очікувати на його прийняття зі свідомістю своєї гріховності, з почуттям негідності, з переконанням, що вони ще духовно не дозріли до прийняття такого великого дару, – а одночасно з глибокою довірою до Божого милосердя, яке  розливається над грішником, коли він визнає своє зло та довірливо чекає, що отримає все  від Бога. 
Плоди таїнства миропомазання будуть тим більшими, чим  більшою буде смиренність, з якою ті, які очікують на його прийняття, будуть просити Святого Духа розлити над кожним з них свої благодаті. […]Якщо пізніше миропомазані не звертатимуться в своєму житті до отриманих дарів та не житимуть ними, то немов   закопуватимуть дані їм “таланти”.
Без відповідного приготування, а особливо без фундаменту покори, миропомазаний може, як євангельська свиня, потоптати перлини, які кидають перед ним. […] у цьому таїнстві вони отримують особливий дар – дар, який може перемінити життя їхнє та життя Церкви, тому що цей дар є не лише для миропомазаного, але також для тих, кому пізніше він буде давати приклад життя вірою.
 
питання для ділення:
- які маю відносини з Особою Святого Духа? чи часто усвідомлюю, помічаю, Його присутність в моєму житті і чи дякую?
- як мені вдається свідчити, визнавати, переказувати віру яку переживаю?
 
«домашнє завдання»:
Літургія Церкви на вігілійну Євхаристію та урочистість Святого Духа визначає такі читання; Бут 11, 1-9, або Вих 19, 3-8а. 16-20б, або Єз 37,1-14,або Йоіл 3,1-5; Пс 104 (103) Рим 8, 22-27; Йн 7, 37-39 Діян 2, 1-11; 1Кор 12, 3б-7.12-13 Йн 20, 19-23. Прочитай для кращого пізнання як Свята Церква розуміє та очікує Святого Духа та як Ним обдарована. Вибери вірш, слова які найбільше подобаються. Молись ними і проси про Дар та присутність Святого Дух в своєму житті протягом цілого тижня.
 

 
(до недільних читань 17.05)
 
Отче Святий! Заради імени твого бережи їх, тих, що їх ти мені передав, щоб були одно, як ми! (Йн 17, 11б)
 
Любі, коли Бог так полюбив нас, то й ми повинні один одного любити. Бога ніхто ніколи не бачив. Коли ми любимо один одного, то Бог у нас перебуває, і його любов у нас досконала. (1 Йн 4, 11-12)
 
 
активізуючий засіб:
 
Порозмовляйте про ситуації коли вам доводилось захищати когось слабшого, довелось проявити мужність, за когось молитись або коли сам потребував допомоги інших.
 
 
духовний коментар:
 
Подібно як мати товаришує дитині думками і живе її життям, можна сказати, носить в своєму серці, так і Бог – тільки в незрівнянно більшій мірі – носить увесь світ в своєму Серці. Він турбується про все, що нам потрібно, а особливо про те, що нам потрібно для спасіння. Творець світу любить діло, яке створив. З невимовною любов’ю і опікою Він дивиться на кожну свою дитину, постійно пам’ятає про кожного з нас та занурює нас у вогні своєї любові.
Однією з форм зустрічі з Богом і глибшого пізнання таємниці Його любові до тебе може бути відшукання себе в Серці Христа.
Під час страждання на хресті Христос збирає в своєму Серці усіх людей: грішників і святих, добрих та поганих, віруючих та невіруючих, бо прагне усіх занурити та очистити у любові свого Пресвятого Серця.
Палаючий в Серці Ісуса вогонь любові може очистити усе людство – це завдяки цій любові усі ми відкуплені. Але не всі хочуть її прийняти.
Ти також маєш своє місце в Серці Христа – разом з твоїми гріхами та невірностями. Це Серце, пробите списом і обвите терновим вінцем, огортає тебе неосяжною любов’ю. А ти – як тернина і як спис – не раз пробиваєш його. Він однак залишає тебе в своєму Серці. Коли б тебе усунув – ти загинув би. Ісус занурює в своїй любові також і тих, котрі в Нього не вірять, і тих, котрі Його ненавидять, бо інакше вони перестали б існувати. Усі ми залишаємось в Його Серці, бо усі ми – діти Бога. (пор. ДЛ)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як мені вдається любити тих, кого Бог поставив на моїй життєвій дорозі? (конкретні вчинки)
- коли зустрічаюся з людьми не приємними, не приязними чи тими хто мене скривдив, чи пам’ятаю, про Ісуса?
- як молюсь за братів, сестер, ворогів?
 
 
пропозиція «щоб не забулось…»:
 
До наступної зустрічі молитися за того, хто сидів з ліва від мене підчас ділення. Можна поділитись за власним бажанням, але щоб ніхто не залишився без молитовної опіки. 
 

 
(до недільних читань 10.05)
 
Як Отець полюбив Мене, так і Я полюбив вас. Перебувайте в Моїй любові! (пор. Йн 15, 9) 
 
тема: перебувати в любові Небесного Отця
 
активізуючий засіб:
 
напишіть короткий твір мініатюру на тему: «Любов Отця до Ісуса» або «Отець любить Ісуса»
 
духовний коментар:          
 
Наше відношення до Бога буває часто подібним до поняття справедливості - "даю, щоб Ти мені дав". Це виникає з переконання, що людина – повинна заслужити Божу любов, що Бог дає нам стільки, на скільки ми самі щедрі, щоб давати, на скільки ми працюємо і страждаємо для Нього. У програмі нової євангелізації: потрібно, згідно з посланням святої с. Фаустини Ковальської, звернути особливу увагу на "духовність милосердя". Сучасна людина, що так багато переконалася у власній безпомічності, яка зазнала страждань і яка зауважила, що часто її зусилля бувають безплідними, буде поступово відкривати екзистенційну правду, що вона повинна, як безпомічна вівця, довіритись любові Доброго Пастиря. Християнин мусить мати глибоку впевненість у тому, що святість не здобувається, а, лише твердо прямуючи до неї, можна отримати її від Ісуса. Це не ми даємо Богу. Це все Він нам дає. Кожний з нас під вечір свого життя стане перед Богом з порожніми руками. Бог прагне, щоб ми, у відповідь на Його любов, дозволили Йому самому обдаровувати нас любов'ю. Назустріч людині, яка служить Богові й добровільно має тільки порожні долоні, вийде сам Ісус з повними долонями. (пор. Зошит № 1)
 
Дивлячись, у світлі заповіді Бога й ближнього, на наше життя побачимо, в якій мірі наші серця переповнені любов'ю самого себе - а не любов'ю до Бога і до наших ближніх. Побачимо, наскільки пустим, безплідним та повним егоїзму є наше життя. Це буде для нас велика благодать та заохота – щоб ми, довірливим визнанням нашої духовної нікчемності, прикликували Любов Бога. (пор. Зошит № 23)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як помічаю, що Бог постійно обдаровує тебе своєю любов’ю?
- коли найбільше вдається перебувати в Його присутності?
 

 
 (до недільних читань 26.04)
 
Добрий пастир життя своє за овець покладе. (пор. Йн 10, 11) 
 
тема: про духовну відповідальність наших батьків
 
активізуючий засіб:
 
покажіть короткою сценкою:
дівчата – маму, як Доброго Пастиря
хлопці – батька, як Доброго Пастиря
 
духовний коментар:          
 
Подивись на шлях Мойсея, який сорок років провадив обраний народ до Землі Обітованої. Якими гіркими мали бути для нього неустанні бунти ізраїльтян, котрі він міг переживати. Адже, проводячи вибраний народ відповідно Божій волі, відчував себе відповідальним за виховання його ставлення по відношенню до Господа, водночас, впродовж сорока років був свідком чергових бунтів. Він бачив, що повірені йому люди постійно не розуміють доріг Господніх і відвертаються від них, постійно сліпі і глухі на Бога, що стукає до них через драматичні події під час мандрівки пустелею.
Ізраїльтяни постійно забували про чудеса, котрі вчинив для них Бог. І про істини, що переказував їм через Мойсея. Цей брак поступу і постійні бунти мусили бути для Мойсея знищуючим досвідченням, яке нагадувало невтомні і безрезультатні зусилля Сізіфа, котрий щоразу мусить дивитися, як скатується до долу з таким великим трудом піднятий на гору камінь.
Втім, це можна порівняти з досвідченнями батьків, які отримують поразки у вихованні. Чи виховання не нагадує також труд Сізіфа? Коли попри багаторічні батьківські зусилля, діти відвертаються від Бога й живуть незгідно з істинами, які намагалися їм прищепити, батьки можуть вважати, мов би все їх життя було змарновано.
Хоча не кожний мусить проходити через такі важкі досвідчення, через які проходив Мойсей та інші великі святі, щось з подібних випробувань може бути дане й тобі. А тоді й ти, якщо дійдеш до святості, досвідчиш у мить смерті велике здивування. (пор. ОСБДіС)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- чи для моїх батьків виховувати мене - це “знищуюче досвідчення”? як часто замислююсь, “якими гіркими є для моїх батьків мої неустанні бунти, котрі вони переживають”?
- як співпрацюю з батьками – “відповідальними за виховання мого ставлення по відношенню до Господа”?
- як вони «вмудряються» мене, “сліпого і глухого на Бога” – відкривати на те, що подобається Господу?
- чого навчили мене “поразки у вихованні” моїх батьків?
 
пропозиція «щоб не забулось…»:
 
молімося за наших батьків – щоб через них міг нас вести Ісус – Добрий Пастир
 

 (до недільних читань 19.04)
 
Вони ж, налякані та повні страху, думали, що духа бачать. Та Він сказав їм: “Чого стривожились? Чого ті сумніви постають у серцях ваших? Гляньте на Мої руки та на Мої ноги: це ж Я сам. Доторкніться до Мене та збагніть, що дух тіла й костей не має, як бачите, що Я їх маю.” (пор. Лк 24, 35нн) 
 
тема: у якій реальності живу?
 
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте вільно:
як молода людина пізнає реальний світ?
 
 
духовний коментар:          
 
Бог присутній в нашому житті, через різноманітні події та через всю оточуючу нас дійсність. Але Він присутній лише в оточуючим нас "тепер" - в сьогоденні. Майбутнє завжди є лише гипотетичним, поки Бог не зробить його реальним сьогоденням завтрашнього дня.
        Якби ми подивились на світ очима віри, ми би побачили, що в наших думках про майбутнє реальне лише те, з чим Господь захоче пов’язати свою благодать, що намірений реалізувати згідно зі своєю святою волею. Плани та задуми, які так сильно поглинають нас - лише непридатні, ілюзорні опори, якщо Творець Всесвіту не захоче їх здійснити. Таке планування, немовби майбутнє залежало від нас, можна таким чином назвати жонглюванням ілюзіями, не зважаючи на те, якими б слушними - дивлячись по-людськи - не були б наші аргументи і передумови. Коли б ми пам’ятали, що все залежить від Бога, тоді б, віддаючись реалізації різноманітних планів і задумів, зберігали б стосовно них необхідну відстань - властиве поводження з ілюзорними опорами. (пор. Зошит № 29)
 
Однак Бог власне в такий спосіб ставить тебе в правді – показує тобі твою марність, але також свою любов до тебе.
Коли виникнуть наступні відкривання побіленого гробу, будеш пізнавати, який ти насправді. Зрозумієш, що ти здібний скоїти всякі можливі гріхи; іноді це буде для тебе більш реальне від оточуючій тебе реальності. (пор. Зошит № 13)
 
У ситуаціях коли свідомість твоєї грішності почне тебе пригнічувати, віра у Боже милосердя може виявитись чимось особливо важким.
Тоді прагнення святості може видатись тобі чимось так нереальним, що будеш відчувати сильну спокусу втікання до світу і легкого життя. Це в свою чергу може провадити до знеохочення, котра породжує недовіру, з браку віри в те, що Бог любить нас попри наше зло.
А все ж таки  Бог, показуючи тобі чимраз більше твого зла, хоче схилити тебе до тим більшої довіри. Якщо не наважишся  на більшу довіру, то захочеш усунути своє пригнічення за допомогою чогось, що дає сурогат відчуття безпеки чи внутрішнього спокою. (пор. Зошит № 15)
 
Реально присутній Хтось, Хто вершить долі цього світу. Хтось, Хто Альфа і Омега діянь людини, Хто хоче вділяти мені себе в міру, якої ніхто не буде в стані зрозуміти. Цей, адорований сонмами Ангелів Бог, приходить до мене як Любов, відкуплююча, євхаристична, щоби дати мені все. Щоби так захопити мене Собою, щоби вже не хотів, навіть я, такий занурений у цей світ, нічого іншого, тільки цієї Любові – євхаристичної.
Всю свою надію маю покладати не на них, а на Христа. На того Христа, Який на вівтарі міццю Святого Духа робить реальною свою смерть на Хресті, для того, щоби я всю свою надію покладав тільки на Нього, а не на людину. (пор. ТВ)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як часто займаюся “жонглюванням ілюзіями” – відриваючись від реальності, яку створює Бог?
- що роблю для того, щоб з тим, чим займаюся, “Господь міг пов’язати свою благодать”?
- наскільки для мене реальними та конкретними є: моя дорога до святості, Боже Милосердя, правда про мою людську слабкість?
- що Бога «робить для мене більш реальним»? наскільки допомагає мені для цього: пізнавання моєї гріховності, переживання Євхаристії?
 
 
пропозиція «щоб не забулось…»:
 
згадувати Ісусові страждання – щоб повертатися до Реальності
 

 
 (до недільних читань 12.04)
 
Повідали йому інші учні: «МиГоспода бачили». Та він відрік: «Якщо не побачу на Його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік Його, - не повірю!» (пор. Йн 20, 25) 
 
тема: про недовіру…
 
 
активізуючий засіб:
 
приготуйте та представте коротку виставу, у якій Ви, як учні, що вже бачили Воскреслого Ісуса – намагаєтеся переконати «невіруючого» Тому
 
 
духовний коментар:          
 
Людина, що не довіряє, входить в стан почуття загрози. Особа, якій я не довіряю, стає для мене загрозою, я починаю її боятись. Гріх недовіри породжує загрозу і страх, той страх, про який стільки говориться в психології та психіатрії, який так часто стає джерелом людського страждання.
Якщо з тобою колись трапилось так, що до тебе втратив довіру той, кого ти дуже любив, то ти знаєш, як це боляче. А якщо це не звикла ситуація людської дружби, зраненої недовірою, а ситуація безмежної любові Бога – який великий біль мусить причиняти недовіра до цієї Любові. Слова: “боюсь віддати Богу усе” ранять, як ляпас, бо це так, мовби ти говорив Богу: “Я Тобі не довіряю, не знаю, що можеш зі мною зробити”. Коли б мале дитя сказало таке мамі, це був б для неї надзвичайний біль. А якого ж тоді болю зазнає Бог, котрому людина дає ляпаси такою відсутністю довіри! Недовіра в певному сенсі гірша за гріх, бо вона – коріння і джерело гріха. Якщо ти не хочеш повірити, якщо твоєму Ворогу вдалось прищепити до твого серця недовіру, то мають прийти наслідки – страх, почуття загрози і пов’язане з цим страждання. Тільки через наслідки зла побачиш, як ти далеко відійшов. Страждання, страх і почуття загрози будуть для тебе безперестанним закликом до навернення. Ти так довго будеш нести тягар страху, поки не навернешся, поки не станеш, як дитина, яка попросту віддає себе у руки люблячого Отця. “Паціента потрібно лікувати так довго, – напише Л. Сонді, – поки він не навчиться молитись”. Не йдеться про повторювання простих молитов. Мова про глибоку поставу молитви, про щиру молитву дитини, яка повністю віддає себе в руки Отця.
Христове діло Відкуплення продовжується. Через віру ми долучені до нього, а воно охоплює не тільки наш гріх, але і усе, що до нього відноситься. Таким чином і страх, і відчуття загрози стають складовою Відкуплення. Ісус, вмираючи на хресті, відкупив нас зі страху і почуття загрози, так, як відкупив нас з гріха. Усе твоє житя повинно бути спрямоване до чимраз повнішої відкритості на відкупительну діяльність Христа. Бо з Хреста безперевно тече благодать, щоб спасти тебе не лише від гріха, але також і від страху.(пор. РпВ) 
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як я відреагував, коли почув слова, скеровані до мене: “ятобі не вірю, не довіряю”?
- як я страждав, коли не зміг повірити другій людині?
- як дозволяю, щоб Ісус-Відкупитель лікував ці рани?
- якої молитви навчило мене страждання спричинене моєю недовірою до людей?
- як часто молюся “щирою молитвою дитини, яка повністю віддає себе в руки Небесного Отця”?
 
 
пропозиція «щоб не забулось…»:
 
у молитву обертаймо всі труднощі з недовірою людям 
  

 
 (до недільних читань 29.03)
 
Ісус посилає двох своїх учнів, кажучи їм: «Ідіть у село, що перед вами, і знайдете прив'язане осля. Відв'яжіть і приведіть його». (пор. Мк 11, 1н) 
 
тема: Марія - учителька послуху Богові
 
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте вільно:
які переживання часу Великого Посту допомогли Вам змінитися (на краще)?
 
 
духовний коментар:          
 
Перебування під хрестом – це кульмінаційний момент випробування віри Марії. Вона бачила тоді, як Її Син, “зневажений, останній між людьми, Чоловік болів” (Іс 53, 3), вмирає на дереві хреста. Та, котра повірила всупереч надії, виявила тоді героїзм послуху віри.
        Адже Марія ніколи не чула, щоб Бог міг бути слабким, безпорадним, підвладним стражданню. Вона була вихована в монотеїстичній культурі, і Бог був для Неї всемогутнім Творцем. Тимчасом на Голгофі Син Божий безпорадно висить на хресті і на Її очах вмирає в невимовних муках! Його смерть очевидна, не викликає жодних сумнівів.
        Все це не похитнуло віри Марії. В чуді Відкуплення світу, яке відбувалось на хресті, Вона єдина приймала участь з вірою.                              
“Яким же великим, яким героїчним є в цей час послух віри, що Марія проявляє стосовно «незбагненних постанов» Бога! Як же без решти «доручає себе Богові», «виявляючи повну слухняність розуму і волі» Тому, дороги котрого «недослідимі»!” (RM 18).
        Стоячи під хрестом, Марія вірить, що в ці години відбувається найкраще, – Ісус за власною волею вибирає хрест, щоб виконати волю Отця.
        Отже, адорує хрест з простотою дитини, без надмірного аналізування ситуації, в якій опинилась.
        Не вважає її розпачливою чи безнадійною. Знає, що Її Син саме так добровільно виконує волю Отця.   Отже, робить те, що, безперечно, є  найкращим.
        Той, хто все аналізує виключно в світлі людської логіки, ніколи у повноті не зрозуміє таємниці страждання і хреста.
        Перед цією таємницею конче потрібна постава  дитячої довіри.
        Лише тоді, коли ти приймеш стосовно Бога таку поставу, станеш стійким проти дій сатани – бо він використовує в своїх спокусах чисто людське міркування. Лише тоді ти перестанеш надмірно аналізувати.
        Звісно, Бог хоче, щоб ти керувався розумом – але розумом, освітленим вірою, який дозволить тобі відкривати Божу волю і виконувати її також і тоді, коли вона виявиться дуже важкою для прийняття. (пор. ОМТ)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як часто, коли хтось вимагає від мене слухняності, - «встигаю» «підключитись до Бога»?
- наскільки в ситуаціях, коли маю проявити послух - “доручаю себе Богові”?
- що допомагає мені тоді “виявляти слухняність розуму і волі”? як дбаю, про те, щоб мій “розум був освітлений вірою”?
- як спокуса “надмірно аналізувати” заважає мені у живому спілкуванні з Богом?
- як переживання Великого Посту допомогли мені бути більш слухняним Богу (у спілкуванні з людьми)?
 
 
пропозиція «щоб не забулось…»:
 
коли маємо проявити слухняність – стараймося покликати Діву Марію
 

 
 (до недільних читань 22.03)
 
Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе. (пор. Йн 12, 24) 
 
тема: не можеш любити, якщо не відімреш
 
 
активізуючий засіб:
 
зробіть проект плакату, у якому Страждаючий Ісус звертається до закоханих: чого про любов можуть навчитися від Страждаючого Ісуса молоді закохані люди 
 
духовний коментар:          
 
Метою відмирання для себе, відмирання нашої гордині та егоїзму є любов.
Гординя та егоїзм виключають любов, тому Христос, котрий закликає нас до такої любові, якою Він нас полюбив, говорить про необхідність відмирання для себе. Даючи нам нову заповідь, Він говорить до кожного з нас: Хочу, щоб ти любив іншу людину так, як Я її люблю, аж до повного відмирання для себе – аж до хреста.
"Господь роз'яснює в Євангелії – пише св. Тереза від Дитятка Ісуса – на чому полягає Його «нова заповідь». Не вистачить любити, треба це довести".
Бог очікує від нас набагато більше.
Св. Тереза відзначає: "Тільки любов ближнього може розширити моє серце".
Якщо, будеш пробувати любити так, як любить Бог, твоє серце буде розширюватися, і тоді, мовби мимоволі ставатимеш подібним до Того, котрий є любов'ю.
Тоді твій егоїзм та гординя будуть відмирати чимраз повніше.
 
Бог закликає нас до правдивої, безкорисливої любові.
Скільки ж разів у наших взаєминах із Богом беремо те, що є Його, а Він поводиться так, наче цього не бачить. Адже так насправді все належить Йому. Ми ж беремо, зовсім Його  про  це  не просячи, бо вважаємо, що маємо на це право.
Бог охоче дає, коли Його просимо, але, дає й тоді, коли не просимо, коли просто беремо. Якщо відправною точкою для нас має бути позиція Бога, то й ми маємо дозволяти, аби інші брали те, що належить нам, також і тоді, коли вони зовсім нас про це не просять.
"Давати всім, котрі просять – пише св. Тереза – це приносить менше задоволення ніж іти за покликанням серця; доки ще просять чемно – давати забагато не коштує, але якщо на лихо уживуть не надто делікатних слів, душа – наскільки не є укріплена в любові – негайно збунтується. Знаходяться тоді тисячі приводів відмовити в проханні, і лише коли переконаємо того, хто просить, у його неделікатності, нарешті даємо з милості те, чого від нас вимагали, або надаємо дрібну послугу, про яку нас просили, і яка зайняла би в двадцятеро менше часу ніж домагання вигаданих прав".
В наших стосунках з іншими робимо тоді із себе когось важливішого від Господа Бога, котрий обдаровує нас.
Бог ніколи не перестає нас обдаровувати. Ми ж, коли хтось не просить, а вимагає, переважно обурюємось. Вважаємо, що потрібно його повчити, як повинен ставитись до нас і, як правило, не забудемо дати йому “урок” – адже не можемо собі дозволити, щоб хтось відносився до нас із такою неповагою.               Бог обходиться з нами інакше. Той, Хто є Любов'ю, не застосовує до нас моралізаторських заходів.
Подумай, що Бог – Творець світу, бачачи безладдя, яке ми створюємо, коли поводимось всупереч Його волі, у своїй предивній любові зовсім не поспішає нас покарати.
Він постійно чекає. Він ніколи не перестає бути з нами терплячим і лагідним. (пор. Зошит № 2) 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як у відносинах з близькою мені особою “відмирає моя гординя та егоїзм”?
- коли я любив когось – “аж до хреста”?
- які християнські докази любові до мене я помітив з боку других осіб?
- чи помічаю, як мої “моралізаторські заходи” заважають гарно розвиватися відносинам з близькими людьми?
- як Ісус Страждаючий вчить мене любити “безкорисливою любов’ю”? 
 
пропозиція «щоб не забулось…»:
 
відмовлятися від егоїстичних капризів свого «я»
 

 
 (до недільних читань 8.03)
 
Ісус гроші міняйлів порозсипав і столи поперекидав. (пор. Йн 2, 15) 
 
тема: коли хитається матеріальна стабільність
 
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте вільно:
які Ваші реакції, коли хитається матеріальна стабільність
 
духовний коментар:          
 
В одній з країн Латинської Америки, на багато років ув’язнення був засуджений один високопоставлений і раніше дуже шанований працівник банку – звинувачений в дуже важких фінансових зловживаннях. Той чоловік, коли був на високій посаді в одному з банків, так віддався праці, що загубився в своєму духовному житті. Бог відійшов в його житті на задній план. Хоч ніколи не переставав молитися і виконувати релігійні практики, то однак Бог не був для нього найважливішим.
Він почав щоразу більше опиратися на себе. Вмів бути щедрим, часто допомагав іншим, але робив це за рахунок своєї сім’ї. Разом з тим зростав в гордій думці, що є кимось добрим. Вважав також, що є незамінним працівником. Щоразу більше часу проводив в праці, занедбуючи родиною (в нього троє дітей). Перевантажена обов’язками дружина, коли стикалася з його самовпевненістю, відчувала, що він її не розуміє та почувала себе все більш самотньою. Таким чином його сім`я знаходилась на межі розпаду. Однак він, не передчуваючи небезпеки, брів далі та зосереджувався лише на власній кар’єрі.
І тоді трапилось те, що з людської точки зору потрібно було б розцінити як трагедію.
Цього чоловіка, який з огляду на свою професійну сумлінність був бездоганним, несправедливо звинувачено за дуже важкі фінансові зловживання та засуджено на багато років ув’язнення, тому що сума, яку мав би повернути, далеко перевищувала його можливості.
Це досвідчення було для нього таким важким, що через перших два тижні він був на межі розпачу і постійно питав: чому Бог дав мені таке досвідчення? Не міг зрозуміти і не хотів погодитись з тим, що він, такий сумлінний працівник, був засуджений на багатолітнє ув’язнення за дії, яких не зробив.
Це велике почуття кривди і несправедливості перемогла в ньому благодать Таїнства Покаяння.
Коли він зустрівся з добрим сповідником, помітив для себе світло надії та знайшов сенс перебування у в’язниці. Зрозумів, що справжня неволя – це зневолення власним егоїзмом і гординею.
Завдяки благодаті Таїнства Покаяння та духовній допомозі сповідника, власне у в’язниці до нього почала повертатись внутрішня свобода.
Говорив, що він вдячний Богу за те, що його спіткало, навіть якщо мав би залишитися там до кінця життя. Був переконаний, що Бог вимушений був так його досвідчити, тому що інакше йому  – до тих пір так впевненому у своїй досконалості – вистачали б тільки зовнішні прояви віри.
Своєю поставою, повною радості від знайдення дороги до Бога, він почав впливати на інших в’язнів. Його навернення спричинило те, що деякі з засуджених також помітили інший вимір своїх досвідчень.
Той чоловік у в’язниці відкрив правду про себе, але одночасно відкрив правду про безмежну любов Бога – і власне ця істина, яку він щоразу повніше пізнавав, почала його визволяти. Він, який так багато пережив, міг вибирати дві дороги: або оскаржувати Бога, що допустив до такої несправедливості, або всупереч всьому тому, що диктує людська логіка, повірити в любов Бога.
Він вибрав віру в Любов. (пор. Зошит № 3)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як часто перевіряю себе – чи хвилювання про матеріальні речі не пошкоджують моїх відносин з Богом та людьми?
- ким занедбую – зосереджуючись надмірно на матеріальних справах?
- наскільки теперішні фінансові колихання та нестачі сприймаю як мову Господа до мене? про що Він намагається до мене говорити?
- що допомагає мені у час фінансової нестабільності “вибирати віру в Любов”?
 
 
пропозиція «щоб не забулось…»:
 
зробити ретельний іспит сумління – у світлі цієї теми
 
 

 
 (до недільних читань 1.03)
 
Ісус узяв із собою Петра, Якова та Йоана і вивів самих їх окремо на високу гору. (пор. Мк 9, 2) 
 
тема: дивимось з Ісусом на нашу дружбу
 
 
активізуючий засіб:
 
нехай кожен на хвилину подумає про свого найкращого друга (можна розійтись знаходячи для себе окремий куточок приміщення)
в тиші кожен усвідомить собі, що в ньому – не подобається
тепер – вискажіть своєму приятелеві ПОПРИ ЩО з ним дружиш, ПОПРИ ЩО і надалі дружитимеш (звісно, кажіть це подумки – уявляючи собі лиш його близьку присутність)
 
 
духовний коментар:          
 
Якщо зростатиме в тобі щирість до Бога, Він може поступово відібрати в тебе все. Його стукіт може проявитися в подіях, які спричинять утрату друзів, звичного оточення, суспільного становища, яке давало відчуття безпеки й власної вартості. (пор. ВВдХ)
Кожна спільнота, чи це спільнота подружня, чи друзів, чи якась група, якщо спирається виключно на природному зв’язку, немає забагато шансів вижити і колись, рано чи пізно, мусить або розпастись, або перейти на вищий ступень існування. Під кутом зору віри можна сказати, що це добре, якщо в нашому житті трапляються такого типу кризи. Добре, коли раптом хтось стає нам менш приємний, менш подобається, тому що з цим може бути пов’язаний надзвичайний шанс.
Христос, який сходить до твого серця, хоче любити, хоче уділяти себе іншим і прагнути їх добра, хоче кохати щоразу більше і прагнути якнайбільшого добра для інших, що в світлі віри означає: прагнути їх святості. Якщо ти любиш когось, турбуючись єдино про його матеріальні, сьогочасні справи, то маєш зрозуміти, що, фактично, забракло тобі справжньої любові. Недостатньо турбуватись про справи сьогочасного життя, про освіту, здоров’я, матеріальне існування. Кохати в повноті ти можеш лише тоді, коли сам запрагнеш святості і коли запрагнеш прищеплювати це прагнення іншим. (пор.РпВ)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- через які «гори випробувань» перейшла моя найкраща дружба?
- чи, і конкретно як, стараюся більше шукати близькості з Богом - щоб перемінювати відносини з друзями?
- яким став для мене Бог – завдяки труднощам з друзями?
 
 
пропозиція «щоб не забулось…»:
 
дякувати Богу за труднощі у спілкуванні з друзями
 

 
 (до недільних читань 22.02)
 
Дух повів Ісуса в пустиню. (пор. Мк 1, 12) 
 
 
тема: добре переживання Великого Посту робить нас більш чутливими для діянь Святого Духа
 
 
активізуючий засіб:
 
розділіться на дві групи й приготуйте відповідь на запитання:
 
якими маємо стати – після Великого Посту?
 
 
духовний коментар:          
 
Отож треба відмовлятися від духовного багатства, бо воно може призвести до того, що ти, як євангельський багатий юнак, знехтуєш повів Святого Духа.
І тоді вся твоя досконалість ні на що не здасться.
 
Друге народження, про яке Ісус говорив Никодимові, має повністю відкрити тебе для Бога. Ти станеш таким чутливим до Його закликів, як надувна кулька до подихів вітру, тобто легким і вільним завдяки духовному вбозтву.
Адже кулька не знає, звідки вітер віє й куди її несе. Вона цілковито піддається його дії, стає ніби іграшкою чи невільницею вітру. Людина, щира для Бога (тобто народжена вдруге), має так само коритися Його волі.
Ставши таким, ти перестанеш надто заглиблюватися в аналіз своєї ситуації, не намагатимешся зрозуміти геть усе. Звичайно, ти й далі розмірковуватимеш, але твої міркування будуть дуже поверховими. Ти спрямуєш свої думки не на те, щоб зрозуміти, звідки віє вітер Святого Духа й куди Він тебе веде, а на те, щоб вірно служити Божому вітрові, коритися кожному Його подихові, заздалегідь погоджуватися на все, що Він забажає з тобою вчинити, хоч до чого б це привело.
 
Якщо у світлі Божої благодаті ти побачиш, що нагадуєш радше цеглину, ніж надувну кульку, не дочікуйся урагану, який зачепить не тільки тебе, а й твоє оточення.
Визнай своє прагнення власних планів і закритість для Божих закликів. Визнай, що, коли на тебе віє Святий Дух, ти залишаєшся мертвим і важким, як цеглина.
З глибини свого вбозтва волай до Богородиці:
“Маріє, що тримаєш мене на руках, мов свою дитину, учини так, щоб я став легким, як кулька на вітрі Святого Духа, покірним Божій волі, вільним від прагнень.
Я не хочу знати, звідки дме цей Божий вітер і куди мене несе, не хочу нав’язувати Богові  своїх бачень і планів. Хочу бути покірним, як ти”.
Коли молитимешся в такий спосіб, Марія візьме тебе у свої долоні й – навіть якщо ти ще залишатимешся важким і нечутливим, як цеглина – перенесе туди, куди потрібно Святому Духові. Марія вповні уособлює чутливість до Його найтихіших подувів і завжди Йому покоряється. (пор. ВДдХ)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як часто розумію, що до мене скеровує свої натхнення Святий Дух? що тоді роблю?
- що робить мене “мертвим і важким, як цеглина” для подувів Святого Духа?
- коли повертається до мене легкість для натхнень Святий Дух? наскільки переживання Великого Посту допомагає мені для цього? як краще можу використати цей час?
 
 
пропозиція «щоб не забулось…»:
 
перед богослужінням «хресної дороги» (або іншими заходами Великого Посту) нагадувати собі про те, що робить нас важкими для Святого Духа
 

 
 (до недільних читань 15.02)
 
Прокажений, припавши на коліна, каже Ісусові: «Якщо хочеш, Ти можеш мене очистити». І, змилосердившись, Ісус простягнув свою руку, доторкнувсь його і сказав до нього: «Хочу, будь чистий!». (пор. Мк 1, 40н) 
 
 
тема: щоб наша грішність оживляла переживання Божої Служби
 
активізуючий засіб:
 
покажіть сценкою фрагмент сьогоднішнього Євангелія – так, як це відбувається у наш час, у Вашому житті
 
 
духовний коментар:          
 
Святе Письмо часто рівняє згубний для людської душі гріх із проказою, що нівечить і вбиває тіло. Описана у Старому Завіті реакція Бога на вчинок Арона й Марії показує, що не тільки важкий гріх, а й людський спосіб думати й діяти, не коритися Божій волі здатні вбивати, як проказа.
Таке саме трапляється й з нами, коли ми, думаючи й діючи як люди – навіть якщо, на перший погляд, у цьому немає ніякого зла – протистоїмо Божим задумам, порушуємо Божі плани. Оцінивши у світлі правди свій духовний стан, ти зрозумієш, що, навіть коли сумління не звинувачує тебе у важкому гріхові, твоя душа вже наче покрилася проказою невірності й людського способу мислення, проказою духовного багатства. Твою душу знищують пошуки власної волі, а не того, чого очікує від тебе Господь.
Проказа може вразити душу й тоді, коли, навіть виконуючи якусь працю з Божої волі, ти “гориш” на роботі, бо зосереджуєшся лише на ній, на конкретному завданні чи на визначеній меті, а не на особі Христа, який, стукаючи у твої двері, просить дозволу увійти в царство твоєї праці. (пор. ВВдХ)
 
Якщо віра є визнанням власної безпорадності й гріховності, а також очікуванням усього від Бога, то Євхаристія, таїнство віри вимагає від тебе, щоб ти відчував себе безпорадною дитиною й гріш­ником, який нічого не прагне так сильно, як зцілення від власного зла. Пробуй стати під час Божественної Літургії євангельським прокаженим, і проси, аби Христос очистив тебе від прокази егоїзму, від прокази твоєї пихи, від прокази страху за себе, поспіху, неспокою й суму, від прокази надмірної турботи про земні справи, бо це все унеможливлює зростання в тобі Христа.
Під час Божественної Літургії віра відкриє тобі твою гріховність і потребу відкуплення. Станеш щораз більше, відповідно до поглиблення своєї віри, бачити себе в правді. Побачиш свою проказу гріха. І тоді пізнаєш, що ти недостойний Євхаристії, а водночас, що потребуєш її спасенної дії у своєму житті.
Усі ми грішні й усі негідні приймати Ісуса. Подумай, твої уста брудні, але ти повинен сподіватися, що Євхаристія змиє цей бруд, цю проказу гріха, проказу егоїзму з твоїх уст, із твого серця й твоєї душі. Христос так сильно цього прагне. (пор. РпВ)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- наскільки я по-біблійному ставлюся до гріха: як до того, що “нівечить і вбиває”? як сильно боюся “пошуків власної волі, а не того, чого очікує від мене Господь”?
- коли, під час Святої Літургії, показую Ісусові «прокажені» місця – мої та інших людей?
- до чого спонукає мене істина: я “недостойний Євхаристії, а водночас, потребую її спасенної дії у моєму житті”?
 
 
пропозиція «щоб не забулось…»:
 
переживати Євхаристію у ставленні євангельського прокаженого 
 

 
 (до недільних читань 8.02)
 
Теща ж Симонова лежала у гарячці, тож йому негайно сказано про неї. Ісус підійшов і підвів її, взявши за руку, й покинула її гарячка. (пор. Мк 1, 30н) 
 
 
темабути помічником Ісуса-Лікаря
 
активізуючий засіб:
 
розділіться на дві групи й приготуйте коротку сценку:
 
по-християнськи відвідую хвору людину
 
 
духовний коментар:          
 
Із кожною хворобою душі маємо бігти до Христа – Божого Лікаря, у якому наша єдина надія. Якщо б ми щоразу Його просили нас визволити і вилікувати, може, взагалі не хворіли б. Адже Ісус своїм терпінням на Хресті відкупив не тільки скоєні нами гріхи, а й ті, від яких Він нас оберігає. (пор. ДлБ)
 
Мати Тереза показала молоденьку черницю, що нахилилася над одним з хворих. – Ви бачите цю дівчину? Нещодавно прийшла до нас. Їй було важко. Сьогодні зранку я розмовляла з нею. Запитала, чи вона зауважила, як під час Святої Меси священик з великою пошаною і любов’ю торкається Ісуса під постаттю Пресвятої Гостії й порадила, щоби вона робила так само, коли опиниться в притулку для вмираючих. Я сказала, що вона знайде Ісуса у зболілих тілах наших бідаків. Через певний час вона підійшла до мене. Промовила: «Матінко, дякую, бо впродовж трьох годин я торкалася Ісуса». Зараз вона знову при Ньому.
Уяви собі, що стоїш біля Матері Терези, тому, що ця сцена надзвичайно промовиста. Мати Тереза запитує тебе: Чи ти зауважила, як під час Святої Меси священик з великою пошаною і любов’ю торкався Ісуса під постаттю Пресвятої Гостії? І так наполегливо радить тобі, щоби ти робив так само, коли опинишся в притулку чи на вулиці, чи в будь-якому іншому місці, де будуть хворі, а може навіть вмираючі, але не тілом, а душею.
Може твоїм покликанням буде надання нового змісту словам Матері Терези з Калькутти – Свята Меса тебе посилає, щоби ти торкався цих душ вмираючих, щоби проголошував Євангеліє любові. (пор. ТВ)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- наскільки я “із кожною хворобою біжу до Христа – Божого Лікаря”? як це роблю?
- від яких захворювань уберіг мене Ісус, через те, що стараюся бути Йому вірним?
- до яких дій християнської любові дає мені натхнення та силу переживання зустрічі з Ісусом у Божій Службі?
- до чого спонукають мене пояснення блаженної матері Терези?
 
 
пропозиція «щоб не забулось…»:
 
згадувати про хворих та страждаючих під час Божої Служби
 

 
 (до недільних читань 1.02)
 
"Ісусе Назарянине! Прийшов єси нас погубити?". (пор. Мк 1, 24) 
 
 
тема: коли сам Господь заважає нам духовно вдосконалюватись…
 
активізуючий засіб:
 
розділіться на дві групи, підготуйте відповідь на запитання:
 
що/хто сповільнює Вашу духовну працю над собою?
 
духовний коментар:          
 
Через певний час на нас спливають численні успіхи, і нам здається, що для нас немає нічого неможливого. Завдяки цьому ми тоді спроможні на багато відречень і жертв у щоденному житті, так, що неодноразово стаємо знаком для свого оточення.
Коли входимо у «ніч почуттів», ми вже не в силі проводити роздумів таким чином, як це робили перед очищенням. Використана попередньо форма молитви стає для нас чимось цілком неможливим.
Чому так стається?
Адже Бог хоче обдарувати нас зовсім іншим видом молитви, такою молитвою, яка буде наповнювати нас особливим чином Божою благодаттю, світлом і міццю.
Приготуванням на прийняття цього нового виду молитви є стан, в якому дуже часто в результаті постійного розпорошення і численних сумнівів, що з’являються у зв’язку із браком відчуття присутності Бога, ми не можемо молитися так, як раніше.
Такий стан для нас – випробування віри.
Якщо ці випробування поглиблюють нашу віру, то готують нас на прийняття особливих Божих благодатей.
Людина, яка проходить через «ніч почуттів», досвідчує своєрідної немочі по відношенню до різних сфер своєї особистості.
Св. Іван від Хреста говорить, що тоді Бог обмежує її внутрішнє самовладання, «віднімаючи в розуму опору, у волі солодкість, а у пам’яті розважання». (пор. Зошит № 5)
 
Синівське довірення себе Марії вивільняє з того, що зазвичай нас дуже обмежує – з непотрібного і невластивого ставлення до світу. (пор. Зошит № 14)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як часто думаю, що “для мене немає нічого неможливого”? наскільки сприймаю такий стан душі як спокусу?
- як проявляється у мене «ніч почуттів» – коли те, з чим раніше не було проблем, “стає для мене чимось цілком неможливим”? що тоді роблю?
- наскільки розумію, що такий стан розуму і серця дарує мені сам Ісус – як очищення моєї віри та відносин з Ним?
- до “прийняття яких особливих Божих благодатей” Господь мене тоді готував?
- як “довірення себе Марії” облегшує мій час випробувань віри?
 
 
пропозиція «щоб не забулось…»:
 
дякувати за труднощі у спілкуванні з Богом
 

 
 (до недільних читань 25.01)
 
Покайтеся і вірте в Євангеліє. (пор. Мк 1, 15) 
тема: чи каюся – по-Євангельські?
 
активізуючий засіб:
 
вільно про розмовляйте:
навіщо є Сповідь?
 
духовний коментар:          
 
Наше каяття повинно бути каяттям, як у Петра, який повірив в милосердя Христа і зосередився не стільки на своєму грісі, скільки на пробаченні. Людина з “теоцентричною” релігійностю не те, щоб затримувалась на свої гріхах, а радше, гріх розглядає, як вихідну точку, аби, завдяки вірі, відкрити милосердя Бога. Йдучи до сповідальні, вона думає передусім про те, що зранила Ісуса, і хоче відновити дружбу, яку зранила. Хоче через скруху і каяття дозволити Ісусу пробачити і тим самим принести Йому радість.
Якщо ти зранив Христа, Його рани кривавлять. Тож ти повинен приходити до таїнства сповіді, щоб ці рани могли загоюватись. Ти повинен приходити з огляду на Нього; не для того, щоб заспокоїти себе, але для того, щоб викликати Його радість з-за формування в тобі завдяки благодатям таїнства наново народженої людини.
Деякі дорікають собі, що після сповіді не виправляються. Може й ти думаєш, що сповідь призначена для того, аби зробити тебе кращим, і якщо ти кращим не стаєш, то вважаєш, що твої сповіді безсенсовні; може вважаєш, що коли маєш бути кращим, а не виправляєшся, то ліпше не приходити до сповіді, бо не має прогресу. Тим часом, коли ти так сильно хочеш бути кращим, коли для тебе таким важливим є прогрес, виявляється, що ти хочеш не стільки Бога, не стільки Його милосердя, скільки, радше, власної досконалості, і в цьому – недоліки твоєї віри. Йдеш до сповіді задля того, щоб пізніше бути вже таким добрим, аби не потребувати Бога, який є милосердям. Йдеш до Бога за прощенням, аби більше вже ніколи не потребувати Його прощення, щоб мати змогу обходитись без Нього, хоча Він увесь час хоче пробачати тобі, пробачати з радістю.
Як мало ми віримо в це Боже прагнення безперестанного пробачення. Серед тих, що відходять від сповідальні, завжди так мало радісних облич. – А проте світ після сповіді повинен бути для тебе іншим, яскравішим, просвітленим вірою в милосердя Господа.
В Євангелії усі “сповіді” закінчуються учтою: Господь приходить в гості до Закхея і митар Матей, майбутній євангеліст, запрошує на учту Христа, запрошуючи одночасно інших митарів та грішників, щоб усі раділи тому, що він отримав пробачення. Трапезу приготував також батько блудного сина. Євангеліє постійно поєднує прощення з радістю. (пор. РпВ)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- про кого я думаю, коли готуюсь до Сповіді? кому хочу нею принести радість: собі – чи Ісусові?
- що допомагає мені помічати, що у мені, після доброї Сповіді, “формється наново народжена людина”?
- наскільки помічаю, що бажання стати кращим після Сповіді паралізує в мені розвиток ближчих відносин з Ісусом?
- скільки в мене Божественної радості після каяття?
 
 
пропозиція «щоб не забулось…»:
 
молитися про «Євангельське» переживання найближчої Сповіді
 

 
 (до недільних читань 18.01)
 
Андрій, брат Симона Петра, був одним із тих двох; що, почувши Йоана, пішли за ним. Зустрів він спершу брата свого Симона й мовив до нього: «Ми знайшли Месію»; - що у перекладі означає: Христос. І привів його до Ісуса. (пор. Йн 1, 40нн) 
 
 
тема: І привів його до Ісуса”
 
активізуючий засіб:
 
вільно про розмовляйте:
хто і як привів Вас до Ісуса, до ближчого єднання з Ним?
 
духовний коментар:          
 
Чи наш спосіб використання вільного часу не пов’язаний із певною загубленістю і замкненістю на Божу волю? А це зумовлює нашу байдужість до психічних і духовних потреб наших ближніх. Ідеться насамперед про те, щоб у вільний час ми також шукали Божого послання, яке приходить через спостережені образи ситуацій, і ділилися з иншими заповітом волі Господа, котрий міститься в них. Цей Божий заповіт повинен ставати опорою для нас і для наших ближніх. Таке спільне проведення часу дає нам змогу не тільки поглиблювати людські стосунки, а й – що найважливіше – відкривати дорогу до Бога.
Під час праці та відпочинку, у справах, присвячених Церкві, та в инших речах ідеться тільки про одне – враховується тільки Бог і ти, що Його вибираєш і прямуєш до поєднання з Ним. Усі речі цього світу уділено тобі через Нього задля того, щоби користувався ними на своїй дорозі до святости – до перетворюючого поєднання з Тим, котрий полюбив тебе безмежно. (пор. ДлБ)
 
Божественна Літургія – це час для духовного відродження. Якби ти постійно і з надією очікував на неї, твоє зло не жахало б тебе, не спричиняло б нескінченних сумнівів, розчарувань і смутку.
Якщо в тобі немає постави очікування на Христове милосердя – а Христос хоче очищати тебе як під час Євхаристії, так і під час сповіді – то не диво, що сатана щоразу підсовує тобі нові спокуси, а ти їм піддаєшся. Лише коли очевидні для всіх твої падіння ранять твою пиху досконалості, ти починаєш просити в Господа милосердя.
Та чи обов’язково чекати, поки Він отак трусоне тобою? Краще раніше вийти назустріч Божій любові. Адже якби ти інакше трактував Божественну Літургію й сповідь, визнавши потребу лікувати своє вбозтво, то Бог зробив би тебе іншою людиною. Якби ти жив голодом на Євхаристію, Він мав би можливість відроджувати тебе, перемінювати твоє серце, щоб ти не тільки не марнував свого життя, а й наближав інших до Бога. (пор. ВДдХ)
 
Сорокарічна мандрівка вибраного народу через пустелю – не тільки факт, але й образ історії людства в дорозі до Бога. Водночас це образ моєї історії, в якій постійно бачу якісь спокуси недовіри перед лицем того, що здається мене переростає. Це була водночас сорокарічна мандрівка Мойсея, в якого все завалювалося, якому здавалося, що його життя – велика програна битва. Якщо він витривав, то завдяки чому? В Біблії знаходжу це незвичайне речення, яке містить відповідь: «стояв твердо, як той, що Невидимого бачить» (Євр 11, 27б). (пор. ВТ)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- скільки у мене бажання “приводити до Ісуса” моїх друзів, рідних?
- наскільки свідомо використовую час для того, щоб комусь наблизити Доброго Бога?
- які обставини найбільш сприятливі для того, щоб когось познайомити з Господом? наскільки – спільно проведений вільний час?
- як переживання Євхаристії допомагає мені не знеохочуватись у цій справі, але “стояти твердо та звертаючи увагу інших на Невидимого”?
 
 
пропозиція «щоб не забулось…»:
 
просити Діву Марію, щоб допомагала “приводити інших до Ісуса”
 

 
 (до недільних читань 11.01)
 
«Я вас хрещу водою, але йде сильніший від мене (…) Той буде вас хрестити Духом Святим і вогнем». Коли (…) Ісус, охрестившись, молився, відкрилось небо (…) та залунав з неба голос: «Ти - мій Син любий, Тебе Я вподобав». (пор. Мк 1, 7-11) 
 
 
тема: Хрещення – боротьба за мене, яка продовжується
 
активізуючий засіб:
 
вільно про розмовляйте про своє власне Хрещення:
- як відбувалося…
-  які ваші асоціації з поняттям: моє Хрещення
 
духовний коментар:          
 
Хрещення Ісуса розуміється, відповідно, як про­образ цілої історії, який включає в себе минуле і водночас передвіщає майбутнє: входження в натовп грішників с сходженням в «ад» - однак не задля споглядання, як у Данте, а співстраждаючи, переображуючи саме страждання, і тому перетворюючи все довкола, широко розкриваючи та руйнуючи двері безодні. Воно є сходженням у дім злого, боротьбою з сильним, який тримає людину в полоні (справді, як же ми всі полонені силами, що нами анонімно мані­пулюють!). Цей сильний та, — виходячи з власних сил світової історії, — непереможний, перемагається і зв'язується Сильнішим, який, будучи рівним Бого­ві, може взяти на Себе весь гріх світу і страждає, не відкидаючи нічого через ототожнення Себе з грішни­ками. Ця боротьба є «наверненням» буття, що приво­дить до нової його структури, готує нове Небо і нову землю. Святе таїнство — Хрещення — видається на цій основі участю в Ісусовій боротьбі, що перетворює світ, за зміну життя, що відбувається у Його сходжен­ні вниз і виході нагору. (Бенедикт ХVІ, Ісус з Назарету)
 
Запекла боротьба з силами темноти ведеться упродовж цілої історії людства; вона почата на початку світу і триватиме, як нам сказав Господь, до останнього дня. Втягнена в цю битву, людина безперервно змушена боротися, щоб обстояти добро; з великими зусиллями, з допомогою Божої благодаті вдасться здобути свою внутрішню єдність. (ІІ ВС, GS)
 
Зануренням в смерть і воскресіння Ісуса, яке здійснюється в Хрещенні, ми осягаємо певний стан бездоганності, який пізніше дуже часто марнуємо. Благодаті хрещення дані нам назавжди, ми однак найчастіше розтрачуємо їх, піддаючись злу. Проте, якщо ми прагнемо йти до святості, можемо через окремі етапи очищень наново осягнути той особливий стан, який раніше з-за невірності благодатям Хрещення втратили. Уся наша дорога до святості є нічим іншим, як доходженням до такого стану нашої душі, який ми отримали в момент Хрещення. (РпВ)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- в яких ситуаціях мого життя Господь змагається за мене?
- як допомагаю Христу – боротися за мене? чим – заважаю?
- наскільки моє християнське життя є “боротьбою - «наверненням» мого буття”? яку роль у цьому змаганні відіграє благодать Хрещення, яку я прийняв?
 
 
пропозиція «щоб не забулось…»:
 
проявляти Богу вдячність за своє Хрещення
 

 
 (до недільних читань 21.12)
 
Бог послав ангела Гавриїла у місто в Галилеї, якому ім'я Назарет, до Діви, зарученої чоловікові, на ім'я Йосиф, з Давидового дому; ім'я ж Діви було Марія. (пор. Лк 1, 26н)
 
тема: про відносини наречених
 
активізуючий засіб:
 
нехай кожен уявить собі, що він – заручений з особою, яку любить із взаємністю…
порозмовляйте вільно:
як уявляєте собі місце Господа Бога у цих відносинах?
 
 
духовний коментар:
 
Жінці передусім потрібний психічний контакт: вона прагне мати того, хто б її розумів, турбувався і був добрим до неї. На приховане в глибині її серця прагнення любові здатний відповісти у повноті тільки Господь. Проте Бога не можна “схопити”, а людська природа вимагає конкретики, тому бажаний ідеал немовби втілюється в людину, яку жінка обирає своїм чоловіком.
Чоловіки реагують дещо інакше, проте в їхніх серцях також глибоко закоренилося прагнення опертись на того, ким можна буде опікуватися і водночас навзаєм відчувати турботу про себе.
У період заручин молоді люди зазвичай переживають взаємне захоплення. Бояться відштовхнути від себе обранця і докладають зусиль, щоби взаємно шанувати власний егоїзм і задовольнити його потреби. Для віруючих осіб, однак, і надалі важливо ставити Бога вище забаганок нареченої чи нареченого, хоч і на цьому полі не обходиться без падінь. (пор. ДлБ)
 
На першому етапі в нас пробуджується прагнення поглиблення внутрішнього життя. Якщо, наприклад, наречені у цей період пізнають один одного, їх буде переповнювати великий запал, ентузіазм і надія спільного прямування до святості. Все видається їм простим. Вони можуть разом довго і палко молитися, спільно розв’язувати багато життєвих проблем. Часто в тій чи іншій формі проявляється їх егоїзм, але ентузіазм і запал спричиняють те, що вони будуть готові долати всілякі перешкоди. Прямування до святості видається їм водночас чимось дуже близьким для досягнення.
Проте перший досвід зустрічі з Богом ще не порушує глибинних покладів нашої особистості, хоча нам здається, що ми вже зустріли Бога і особливим чином відчуваємо Його любов. Насправді – це мала окрушина, дуже маленька часточка того, що Він хоче нам оказати. Однак на цьому етапі Бог не може об’явитися нам більше, оскільки в нас ще немає відповідного відкриття на Нього, тобто - покори.
На перешкоді стоїть наша пиха і невластива уява про Творця, яка не відображає того, кім Він є насправді. Насамперед мусить поступово змінюватися наш образ Бога і образ нас самих. (пор. Зошит № 5)
 
Лише серце, яке любить, помічає, що його обдаровують.
Наречена, коли закохана, помічає навіть маленькі прояви любові закоханого, навіть якби вони виражались єдино в звичайних жестах.
Так повинно бути також поміж тобою і Богом. Проте, це осягається тільки через довірливу і витривалу молитву. (пор. ДЛ)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як «доходить» до мене істина, що “на приховане в глибині мого серця прагнення любові здатний відповісти у повноті тільки Господь”?
- наскільки помічаю, що у відносинах з особою, якій симпатизую/яка мені симпатизує – спонтанно стараємось “взаємно шанувати власні егоїзми і задовольняти їхні потреби”?
- коли у відносинах з близькою мені особою появляється “запал, ентузіазм і надія спільного прямування до святості”? що роблю з цими шляхетним прагненням?
- як “довірлива і витривала молитва” “змінює наш образ Бога і образ нас самих”?
 
 
пропозиція «щоб не забулось…»:
 
молитися за нареченого/наречену (теперішніх/майбутніх…)
 

 
 (до недільних читань 14.12)
 
Прийшов він свідком - свідчити Світло, щоб усі з-за нього увірували. Не був він світло ­був лише, щоб свідчити Світло. (пор. Йн 1, 7н)
 
тема: про мій як християнина, одяг
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте вільно:
кого і як ви привели до Бога?
 
духовний коментар:
 
Любов до Христа, яка поглиблюється завдяки вірі, зроджує прагнення бути Його свідком. Твое покликання до святості і твоя любов до Церкви тісно пов’язані також з покликанням до апостольської діяльності.
Християни, “прищеплені хрещенням до Містичного Тіла Христа, – підкреслює Собор, – і зміцнені силою Святого Духа у миропомазанні, призначені самим Господом до апостольства. Апостольство здійснюється в вірі, надії і любові, які Святий Дух розливає в серцях усіх членів Церкви. Більш того, заповідь любові, яка є головною заповіддю Господа, спонукає усіх вірних дбати про славу Бога і про вічне життя для всіх людей”. Таким чином, все, що ти робиш, повинно служити будуванню і поширенню Божого Царства.
Ти отримав скарб і надзвичайий дар, який не можеш зберігати лише для себе. Так би ти закопав його. Ти маєш цей безцінний скарб передавати іншим, маєш ним ділитися. Ти маєш свідчити про те, чим ти був обдарований, що відкрив, що любиш і що звершив в тобі Святий Дух.
Йоан Павло ІІ колись запитував Францію: “Чи ти вірна благодаті свого хрещення?”. Це питання звернене також до тебе: Чи ти вірний благодаті святого хрещення? Чи ти вірний благодатям миропомазання? Чи зростає в тобі почуття відповідальності за обличчя і життєвість твоє Церкви, твоєї дієцезії, парафії?
 
Чи тобі відомо, що ти можеш бути свідком чуда? Адже Христос сказав: “Якби ви мали віру, як зерно гірчичне, сказали б цій шовковиці: Вирвись з корінням і посадись в морі, – і вона послухала б вас” (Лк 17, 6). Тоді б ти побачив, що віра – яка в очах світу є таким маленьким “ніщо”, як зернятко гірчиці, як найдрібніше зернятко – володіє безмежною силою Бога. Побачив би, що вона відкриває тебе на відкупительне діло Христа і дивовижним чином ліквідує страх. Тоді, несподівано, ти відчув би себе вільною людиною. (пор. РпВ)
 
Коли почнеш пізнавати прірву своєї людської немічності, почнеш простягати долоні до прірви Милосердя, бо «безодня кличе безодню»  (Пс 42, 8). Тоді ж станеться чудо – станеш знаряддям в виконанні Божого плану спасіння.
Але не можеш забувати, що це є Божа діло, а не твоє. Доки будеш жити в правді і піднімати зусилля для шукання Божої волі і її сповнення, не привласниш собі того, чого є лише свідком, того що Бог чинить через тебе. (пор. Зошти № 11)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- що роблю, коли констатую, що “надзвичайий дар, безцінний скарб” довірений мені - “такому маленькому «ніщо»”: опускаю руки – чи “простягаю долоні до прірви Милосердя”?
- яких “ Божих чудес для інших людей я був свідком” – всупереч моїй слабкості та грішності?
- як зараз спілкуюся з тими людьми, які через мене прийшли до Бога? яка за них моя відповідальність?
 
 
пропозиція «щоб не забулось…»:
 
молімося за людей, які через нас прийшли до Бога
 

 
 (до недільних читань 7.12)
 
Йоан одягнений був в одежу з верблюжого волосу й носив ремінний пояс на своїх бедрах (пор. Мк 1, 6)
 
тема: про мій як християнина, одяг
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте вільно - про Ваш, як християнин, одяг
може представите якісь конкретні пропозиції? надішліть проект…
 
духовний коментар:
 
Євангельський син, напевно, виїжджав із дому як заможний і впевнений у собі чоловік. Грошей вистачило і на зручний екіпаж, і на слуг. Поки не розтринькав усе з блудницями, жив у достатку, добре їв і зі смаком одягався. Проте з часом, коли від його статків мало що залишилось, а в тім краю настав голод, йому довелося розпродати рештки свого маєтку. Відтоді його обсіли злидні. (пор. ВДдХ)
 
Отець, який зустрічає блудного сина, говорить: “Притьмом принесіть найкращу одіж, одягніть його” (Лк 15, 22). У відповідь на визнання блудним сином гріха добрий батько наказує дати йому найкращій одяг. Отже цей син, вертаючись, отримує найбільше.
Що у твоєму випадку буде найкращим одягом та сандалями? Що буде надітим на твій палець перснем? Це залишиться таємницею. Але тобі буде вочевидь, що ти як найгірший з найгірших ні на що не заслуговуєш. Тож, що ти не отримав би, це буде для тебе найкращим одягом, найгарнішими сандалями і найчарівнішим перснем. (пор. ДЛ)
 
Чи не в тому була досконалість Моїх учнів, щоб якнайбільше наблизитись до Мене — свого Учителя? Чи не подав Я їм прикладу, щоб чинили так, як Я? Чи Мій Апостол Павло не повторював їм, що найважливі­ше — наслідувати Христа, одягнутись у Нього, викону­вати Його накази, жити не своїм життям, а Христовим?
Я годую птахів небесних та красою одягаю польові лілеї, та хотів, Я, проте, відчувати потребу тієї ж мате­ріальної допомоги, як і всі інші діти на землі. У цьому довірявся Я Матері своїй: вона Мене годувала, одягала, доглядала. Моє життя було в небезпеці. Я не турбувався: Мати Моя перенесла Мене в іншу країну тоді, коли Я спокій­но спав на її руках. (пор. МІІСМ)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- у які зовнішні риси та поведінку люблю “зі смаком одягатися” – який свій зовнішній «імідж» показувати? як це подобається іншим? що з цього виникає?
- що для мене є “найкращим одягом” від Доброго Бога? коли його отримав/отримую від Нього? як часто про це згадую? як його бережу?
- що для мене означають слова обряду Хрещення: “ми одягнулись у Христа”?
- як дозволяю Діві Марії піклуватися про Одяг Ісуса Христа на мені?
 
 
пропозиція «щоб не забулось…»:
 
молитися про добру Сповідь (для себе чи інших людей) – щоб вдягнути одяг Освячуючої Благодаті
 

 
 (до недільних читань 30.11)
 
 повернеться несподівано (пор. Мк 13, 36)
 
тема: несподіванки – «сподіванки»
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте вільно:
як сприймаєте щось несподіване?
 
 
духовний коментар:
 
Любов не хоче нав’язуватися. Бог, що є Любов’ю не хоче вламуватися до святилища людського серця. Шануючи волю, яку сам дав людині, Він стоїть під її дверима і стукає, очікуючи поки Йому відкриють.
Покора не займається собою. Вона якби цілковито «орієнтована на отримання», на прийняття Божих дарів. Тому вона вся стає відкриттям і очікуванням. Покірна людина, що стає в правді, бачить своє «нічого», і це народжує наростаюче прагнення, щоби її наповнював Той, хто є Всім. Це покора відкриває зсередини людину перед стукаючим Богом, котрий прагне своє «все» переливати в мале і нужденне людське «нічого». Коли вона стає глибока, як безодня, Господь чинить це з рішучою несподіваністю, яка нагадує протяг або удар вітру, спровокований порожниною, яка дозволяє себе наповнити.
Протиставлення покори – пиха. Вона вірить в себе і в те, що все в собі посідає. Так переповнена собою, що не потребує Бога.
Господь, Який стукає у двері людської душі, – це Світло, що видобуває з темряви правду про людину. Відкупитель світу калатає, щоби ми відкрили перед Ним двері свого серця і дозволили вилікувати рани, завдані гріхом. (пор. ОСпДС)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- наскільки я “орієнтований на прийняття від Бога Його дарів”? як проявляю це ставлення?
- як дозволяю Богові, щоб Його “«все» переливалося в моє мале і нужденне людське «нічого»”?  
- коли помічаю, що моя пиха закриває мене на Бога та Його дари? що тоді роблю?
- які “рани, завдані гріхом вилікував” Господь – після мого очікування?
 
 
пропозиція «щоб не забулось…»:
 
старатися тишею відкриватись для Господа, Який хоче лікувати 
  

 
 (до недільних читань 23.11)
 
усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших - ви Мені зробили
(пор. Мт 25, 40)
 
тема: друга людина – найближча дорога до Бога
 
активізуючий засіб:
 
розділіться на дві групи
кожна має зробити перелік ситуацій, у яких найкраще можна зустріти Господа, у яких Він найближче до нас
 
після представлення ваших досліджень, як підсумок – прочитайте фрагмент сьогоднішнього Євангелія: Мт 25, 40
 
 
духовний коментар:
 
Господь прагне зустрічатися з тобою днем і вночі, в радості і терпінні, в хвилинах незвичайних подій і в монотонному ритмі щоденності.
Він присутній в тобі і навколо тебе через все, що створив.
Стукає до твоїх дверей у великих і малих подіях.
Він присутній у Своїй Волі, котру прагне тобі проголошувати.
Чи ти слуга, що прислухається і чує калатання Господа? Чи біжиш до дверей, щоби Йому відкрити? (пор. Ось стою при дверях і стукаю)
 
Є такі, що їх набожність втілена в образках і статуях, у свічках і квітах; інші зосереджу­ють її у певних молитвах і піснях; ще інші добачають її в душевних настроях і захопленнях; а є такі, що всю увагу звертають на практику та умертвлення.
Все це добре, та не це найголовніше. То ж не ті, що говорять "Господи, Господи" увійдуть у царство небесне, а ті, хто виконує волю Мого Отця.
Старайся, отже, перш за все, це робити і то з любові виконувати; всілякі обов'язки: великі чи малі, важкі чи легкі, цікаві чи нудні, величні чи звичайні.
Будь покірніший до настоятелів, чемніший до ровесників, лагідніший до підлеглих, чутливіший до всіх. У послусі будь вірніший, у праці — докладніший, у труднощах — терпеливіший.
І все це виконуй з найбільшою любов'ю, з усмішкою на обличчі.
Усміхайся до свого важкого завдання, до буденних своїх занять, до одноманітної черги обов'язків, які довелось тобі виконувати. (пор. Мій ідеал – Ісус, Син Марії)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як часто усвідомлюю собі, що “Господь прагне зустрічатися зі мною днем і вночі, в радості і терпінні, в хвилинах незвичайних подій і в монотонному ритмі щоденності”? як відповідаю на таке Його прагнення? чому?
- наскільки зустрічаю Бога в людях? у яких найчастіше?
- хто для мене - “мої брати найменші”, - в яких мені найважче помітити Бога? які заходи використовую для того, щоб це спілкування стало можливим?  
- “у що втілюється моя набожність”?як часто – у виконання моїх обов’язків відносно ближніх?
 
 
пропозиція «щоб не забулось…»:
 
частіше стараймося робити малі добрі вчинки
  

 
(до недільних читань 9.11)
 
Небесне Царство буде подібне до десятьох дів, що взяли свої лампи йвийшли нaзycтpіч молодому. П'ять з них були нерозумні, а п'ять мудрі (пор. Мт 25, 1н)
 
 
тема: зустріч з красою (також людською) – побачення з Богом
 
активізуючий засіб:
 
покажіть пантомімою, як дівчина/хлопець готується до побачення…
 
 
духовний коментар:
 
В отриманих від Господа дарах намагайся помітити Його присутність.
Якщо ж зосереджуєш всю свою увагу на дарі, забуваючи про Дарителя, то обертаєш цей дар проти Бога.
Замість Бога цей дар стає твоїм скарбом і упованням.
Це стосується всіх сторін твого життя – твоєї щоденності і твого бачення навколишнього світу.
Коли, наприклад, стикаєшся з красою природи, чудовими лісами, парками, горами, захоплюєшся ними, забуваючи, що через цю красу сам Бог приходить на побачення з тобою. І тоді чудовий Божий дар стає річчю в собі. Але ж всі ці скарби – дивні гори, море, гарні квіти - створив в доброті своїй Господь. Щоб ти милувався ними і через них відкривав Його присутність.
Бог сотворив цей світ для тебе і хоче залишатись з тобою через його красу.
Якщо ж ти не помічаєш Його присутності, то обертаєш цей Божий дар проти Бога.
Так само відбувається тоді, коли відокремлено від Бога дивишся на володіння знанням, або на стосунки з дорогими серцю людьми, на людські системи забезпечень, в яких живеш.  
Все це обертаєш тоді проти Бога.
А Господь, натомість, через ці різні обставини промовляє, що є поряд з тобою.
Якщо, стикаючись з іншою особою або будь чим сотвореним, бачиш тільки ті особи чи речі, не відносячи того що сотворене до Сотворителя, то живеш як людина без віри.
Намагаючись стати перед Богом в правді, тобі потрібно визнати, що дуже часто забуваєш про Того, Хто присутній у безкрайньому всесвіті, маленькою часткою якого ти є. Якщо свої стосунки з світом обмежуєш зазвичай до того, що підсуває тобі розум, ніби автоматично звужуєш своє поле бачення до зовнішніх проявів, то легковажиш Божою присутністю і живеш як невіруюча людина.
І це твоя трагедія.
Очевидно, це трагедія, коли в людині, створеній на образ і подобу Божу немає нічого відставлення Бога до світу,від Його любові і пошани до всього сотвореного.
Що ж толку, що молишся, ходиш на Службу Божу, адоруєш Найсвятіші Тайни, якщо в щоденності спираєшся тільки на те, що підсуває тобі розум. А розум, наскільки він не освітлений вірою, показує тобі дари окремо від їх Подателя. І якщо спираєшся тільки на них, то в своєму «безумстві» ставиш під сумнів Боже ім’я, об’явлене ним самим: «Я Є ТОЙ ХТО Є» (Вих 3, 14).
Це об’явлене нам Боже ім’я підкреслює Його присутність при нас, повну любові і доброти. «Я Є ТОЙ ХТО Є» означає: Я є завжди з тобою, люблю тебе і хочу тобі товаришувати. (пор. Зошит № 11)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- якими дарами Бога “милуюся і через них відкриваю Його присутність”?
- спілкування з якими проявами Божої краси найбільше допомагає мені залишатися біля Бога?
- яких прекрасних справ не відношу до Бога? що з ними пізніше відбувається?
- як часто та наскільки глибоко стараюся “визнавати, що забуваю про Того, Хто присутній” у захоплюючих моментах мого життя?
- чого навчив мене цей болючий досвід?
 
 
пропозиція «щоб не забулось…»:
 
дякуймо Богу за красу, у якій до нас приходить
 

 
(до недільних читань 2.11)
 
Чому ви шукаєте Живого між мертвими? (пор. Лк 24, 5)
 
тема: “Чому шукаєте Живого між померлими?”
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте вільно:
як факт, що Ісус Христос воскрес з мертвих перемінює ваше життя?
 
 
духовний коментар:
 
Воскреслий Христос вже більше не вмирає, а живе і діє у Церкві та у світі. Ця впевненість живе в серцях віруючих, починаючи з того ранку Великодня, коли жінки-мироносиці прийшли до Ісусового гробу, а ангели сказали їм: “Чому шукаєте Живого між померлими?” (Лк 24, 5). Ці слова ангела є поворотним моментом історії, але також – «каменем спотикання», якщо ми не відкриємося на Добру Новину, вважаючи, що мертвий Ісус спричинює менше клопоту, ніж живий. На своїй життєвій дорозі ми часто потребуємо почути: “Чому шукаєте Живого між померлими?” Як же ж часто ми шукаємо життя серед мертвих речей, між речами які не можуть дати життя, між речами, які сьогодні є, а завтра їх вже не буде, шукаємо серед проминаючих цінностей. “Чому шукаєте Живого між померлими?”
Ми потребуємо почути ці слова ангела тоді, коли замикаємося у будь-якій формі егоїзму чи самозадоволення; коли дозволяємо, щоб нас спокусила дочасна влада чи речі цього світу, забуваючи про Бога і про ближнього; коли покладаємо свою надію на світську марноту, на гроші та успіх. Тоді Слово Боже говорить нам: “Чому шукаєте Живого між померлими?” Чому шукаєш, те, що не може тобі дати життя! Можливо, дадуть якусь радість, що триватиме мить, або день, навіть тиждень чи місяць, але що далі? “Чому шукаєте Живого між померлими?”
Сьогодні це запитання звернене також і до нас. Чому ти шукаєш між мертвими живого, ти, що замикаєшся у собі після поразки і ти, що вже не маєш сили молитися? Чому шукаєш між мертвими живого ти, що почуваєшся самотнім, покинутим друзями, а може навіть і Богом? Чому шукаєш між мертвими живого ти, що втратив надію, ти, що почуваєшся ув’язненим власними гріхами? Чому шукаєш живого між померлими, прагнучи прекрасного, духовного вдосконалення, справедливості, миру?
Ми потребуємо повторювати і нагадувати один одному зауваження Ангела! Це зауваження “Чому шукаєте Живого між померлими?” допомагає нам залишити наші простори смутку і відкриває горизонти радості й надії, тієї надії, яка відсуває камені з гробів та заохочує звіщати Добру Новину, здатну народжувати нове життя для інших. Повторімо це речення Ангела, щоб воно запало в наші серця і в нашу пам'ять, а тоді нехай кожен відповість мовчки: “Чому шукаєте Живого між померлими?” Повторімо його: “Чому шукаєте Живого між померлими?” Подивіться брати і сестри, Він живе! Він є з нами. Не прибігаймо до різноманітних гробниць, які обіцяють нам багато чого, красу, а зрештою, нічого тобі не дають. Він Живий. Не шукаймо Живого між померлими. (папа Франциск, катехеза з 23.04.2014)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- чим для мене є близькість з Ісусом: “поворотним моментом історії” чи “каменем спотикання”?
- що допомагає мені зупинитися та поставити собі запитання: “чому шукаю живого між померлими”?
- яким “мертвим речам/відносинам/цінностям, які не можуть дати життя”, даю перевагу? як часто задумуюсь над тим?
- яким чином стараюся шукати в Ісусі Христі: в Його словах та благодаті?
- наскільки віра у Воскреслого Ісуса дає мені силу “залишити мої простори смутку”?
 
 
пропозиція «щоб не забулось…»:
 
робити іспит сумління: “Чому я шукав Живого між померлими?”
  

 
(до недільних читань 26.10)
 
На цій скелі збудую Мою Церкву і пекельні ворота її не подолають. (пор. Мт 16, 18)
 
тема: щоб не розсипалось те, що робимо та плануємо
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте вільно – чим можете пишатися, як своїм життєвим досягненням
 
 
духовний коментар:
 
Можливо, з Божої волі ти виконуєш якусь функцію й радієш із цього. Або виконуєш працю, яка дає тобі справжнє задоволення. А може, ти збудував дім згідно з Його волею чи створив сім’ю й нарешті знайшов свою тиху пристань.
Усе це може спричинитися до того, що ти відчуєш себе багатим перед Богом, а твоя віра почне покриватися мертвим шаром. (пор. ВДдХ)
 
Незважаючи на те, що ми Хрещені і вважаємо себе віруючими людьми, щоденно живемо, спираючись не на Бога, а тільки на себе. Потай переконані, що значною мірою все залежить від нас і від добре відомих нам законів природи, за якими живе світ. Розважаємо про різні справи, робимо висновки і плануємо майбутнє, забувши про Бога взагалі. Поводимося так, мовби самі є богами, які мають змогу творити світ і події згідно зі своєю волею, будуємо імперію людських опор і самі хочемо нею керувати.
Споглядаючи світ очима віри, збагнемо, що в наших думках про майбутнє реальним є тільки те, з чим Господь захоче зв’язати свою благодать, що має намір реалізувати згідно зі своєю святою волею. Плани і наміри, що поглинають нас так сильно, є всього-на-всього непотрібними, ілюзорними опорами, якщо Творець Всесвіту не захоче їх здійснити. Таке будування планів, мовби майбутнє залежить від нас, можна назвати жонглюванням ілюзіями, хоч якими слушними, з точки зору людини, не були б наші аргументи і передумови. Якщо б ми пам’ятали, що все залежить від Бога, тоді, віддаючись утіленню різноманітних планів і намірів, тримали б стосовно них необхідну дистанцію, необхідне ставлення до ілюзорних опор.
Чи може християнин звільнитися від ілюзорних опор? Напевно, ні, оскільки звик жити так, мов усе залежить від нього, буде змушений крутитися в колі ілюзій. Проте це варто називати їх по імені і перед собою, і перед Богом.
Справжні тільки ті опори, з якими Творець пов’яже свою благодать. Усі опори без присутнього в них Бога стають тільки фікцією, ілюзією без прикриття. Вони нагадують рахунок у банку, який збанкрутував: що з того, що тримаєш у ньому мільйони, якщо самого банку вже немає... (пор. ДлБ)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як мої досягнення вводять мене у спокусу духовного «розслаблення»?
- у яких царинах життя почуваю себе настільки впевнено, що, перебуваючи в них, забуваю про Бога?
- наскільки у своїх мріях про майбутнє – враховую Бога та те, що Йому подобається?
- як часто “називаю свої ілюзії по імені: і перед собою, і перед Богом”?
- з якими моїми стараннями Бог “зв’язав свою благодать”? як я посприяв цьому?
 
 
пропозиція «щоб не забулось…»:
 
називати свої ілюзії по імені: і перед собою, і перед Богом
 

 
(до недільних читань 19.10)
 
віддайте кесареве кесареві, а Боже Богові (пор. Мт 22, 21)
 
тема: як виконую мої обов’язки…
 
активізуючий засіб:
 
поділіться так, щоб маленькими групками (найкраще – по 2 особи) пантомімою показати, як відбувається виконання обов’язків: у дитячому віці, у віці підлітковому, у сімейному житті, у похилому віці…
 
 
духовний коментар:
 
Євангеліє чітко визначає батьківські обов’язки Йосифа щодо Ісуса. Адже Спасіння, що приходить через людську природу Ісуса, здійснюється, власне, за посередництвом щоденного життя родини.
Зростання Ісуса “мудрістю, літами й ласкою” (Лк 2, 52) відбувалося в святій  Родині, під опікою Йосифа, який, згідно з батьківськими обов’язками, мав високе завдання “виховувати”, тобто годувати й одягати Ісуса, навчати Його Закону й ремесла. В Євхаристійній Літургії Церква насамперед згадує “преславну Марію, завжди Діву а також святого Йосифа”, бо він утримував Того, якого вірні мали споживати як Хліб життя вічного.
Зі свого боку, Ісус “був їм слухняний” (Лк 2, 51), віддячуючи своїм батькам пошаною за їхню турботу. В такий спосіб Він прагнув освятити обов’язки родинного життя та праці, які виконував поруч із Йосифом.
Роль Йосифа, така важлива для Ісуса й Марії, не менш важлива й для нас. Отці Церкви любили підкреслювати, що Йосиф був не тільки опорою Марії та годувальником Ісуса, але й, для нас, привілейованим свідком Маріїного дівицтва, а отже, свідком божественного походження Ісуса. Піклуватися Тією, котру Йосиф сам вибрав собі як наречену, було потребою його серця, найважливішою для нього справою, а також його прямим обов’язком. Будучи мужем праведним, Йосиф не міг занедбати цей обов’язок.
Зачувши, що Вона гідна стати Божою Матір’ю, Марія назвала себе Господньою слугинею. Так само св. Йосиф, довідавшись, що має найвищий, після своєї жінки, обов’язок, відтоді вважає себе лише слугою Марії та Ісуса. Хто з-посеред святих краще від Йосифа усвідомив недосконалість людини як такої? Хто краще зрозумів різницю між своїм обов’язком і власною особою? Хто у Божому завданні побачив лише Божу волю й більш нічого? (пор. Зошит № 26 та 27)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- у яких обов’язках щоденного життя помічаю, що Господь звершує справу Спасіння у нашій родині?
- наскільки я, виконуванням моїх обов’язків, “віддячую моїм батькам пошану за їхню турботу”?
- які обов’язки “обираю сам собі - як потребу мого серця”? що роблю для того, щоб також інші обов’язки ставали такими?
- що допомагає мені у моїх обов’язках “бачити лише волю Люблячого Бога”?
- наскільки важливим для мене є приклад виконання обов’язків Ісусом, Марією та Йосифом у Назареті?
 
пропозиція «щоб не забулось…»:
 
кликати Марію та Йосипа – коли важко мені виконувати мої обов’язки
 

 
(до недільних читань 12.10)
 
Царство Небесне схоже на царя, що справив своєму синові весілля. (пор. Мт 22, 2)
 
тема: батьки підготовляють свою дитину до сімейного життя...
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте вільно – про своє… весілля:
-      яким би ви хотіли його пережити?
-      як до цього готовляться ваші батьки?
 
порозмовляйте про результати: чому саме так…
 
духовний коментар:
 
Бог, у своєму намірі відносно сім’ї, поєднав її фундаментальне завдання – прийняти та оточити піклуванням  Божий дар життя – з покликанням до любові. Це покликання є немов органічно вписане в природу людини, яку Бог створив “на свій образ” (Бут 1, 27), наділяючи її таким чином здібністю любити. Здійснювання всіх завдань християнської родини зводиться до виповнювання заповіді любові. Потрібно однак пам’ятати, що ця перша та найважливіша заповідь має свою непорушну структуру. Вперше говорить: “Будеш любити Господа Бога свого цілим своїм серцем, цілою своєю душею та цілим розумом своїм”, а далі: “Будеш любити свого ближнього, як самого себе” (Мт 22, 37.59). Лише тоді, коли Бог буде коханий над усе, також людина буде коханою любов’ю повною та правдивою. Якщо б розбити цю нероздільну структуру Христової заповіді, тоді любов людини буде відірвана від свого фундаменту й джерела, втрачаючи таким чином свою повноту та істину.
Христос виходить на зустріч цьому особливому покликанню чоловіка і жінки до реалізації заповіді любові, через Таїнство Подружжя, в якому “зміцнює та немов консекрує християнських чоловіка та дружину для обов’язків та гідностей їхнього стану”. Це силою цього Таїнства вони прямують до взаємного освячення, та приготовляють одночасно таким чином дорогу до святості для своїх дітей. Тоді християнська сім’я буде ставати домашнім святилищем Церкви, в якому людина вчиться покори, терпеливості, доброти й любові так, щоб могла принести себе другій особі як цілковитий дар з себе. (пор. Зошит № 17)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
                                                              
- чи можу сказати, що у нашій сім’ї “Бог коханий над усе”? що для цього роблять мої батьки? що роблю я?
- коли помічаю, що мої батьки “приготовляють дорогу до святості для мене”? як відповідаю на такі їхні заходи?
- як пам’ятаю про день Шлюбу моїх батьків? як цей день відзначається у нашій родині? як я можу його краще переживати?
- як, упродовж часу, змінюється моя відповідальність за моїх батьків: як допомагаю їм створювати кохаючу Бога та людей родину?
 
пропозиція «щоб не забулось…»:
 
частіше молитися, щоб ваші батьки створювали кохаючу Бога та людей родину
 

 
(до недільних читань 5.10)
 
Камінь, що відкинули будівничі, став каменем наріжним. (пор. Мт 21, 42)
 
 
тема: найбільший Дар, Яким так легко знехтувати…
 
активізуючий засіб:
 
зробіть «рейтинг» у відсотках (найкраще – кожен сам пише відповіді а після того опрацьовуєте середню статистичну) - як часто звертаєтесь до кожної з Трьох Божих Осіб (напр.: до Бога Отця – 50%, до Ісуса Христа – Божого Сина – 35%, до Святого Духа – 15%)
 
звертаюся
у відсотках
до Бога Отця
 
До Ісуса Христа – Божого Сина
 
До Святого Духа
 
 
порозмовляйте про результати: чому саме так…
 
 
духовний коментар:
 
Благодать таїнства не діє автоматично. Миропомазання не виправляє вад характеру, не усуває недоліків темпераменту, не замінює твого особистого зусилля. І після його прийняття ти можеш бути нікчемним, боязким, літеплим у вірі, рабом людської думки. Дарована нам у таїнстві Миропомазання сила Святого Духа спершу лише пропонується тобі, щоб ти міг через віру вільно прийняти її. Можеш відмовитися прийняти цю благодать, можеш знехтувати її. Святий Дух приходить до людини дуже лагідно, ненав'язливо, у тиші серця, що очікує на Його сходження. Він прийде лише тоді, коли чекатимеш на Нього, коли станеш прислухатися до кожного Його слова й хотітимеш, щоб Він діяв у твоєму житті. Він приходитиме до тебе відповідно до того, як зростатиме у твоєму серці прагнення Його присутносте та діяння.
Шлях до зрілосте віри не є регулярним рухом, що йде по прямій лінії. Переважно він позначений численними злетами й падіннями. Щоб досягти зрілосте віри, тобі не раз доведеться визнати помилки, яких ти припустився через власну незрілість. Віра зможе зростати в тобі тільки тоді, коли та станеш смиренним. Зростання в смиренні, яке є істиною, дасть тобі можливість чимраз повніше відкриватися для благодаті Миропомазання й зростати в ній.
Після прийняття Миропомазання ти можеш, наприклад, вважати, що у твоєму релігійному житті щось завершилося, що певний етап уже позаду, хоча насправді це лише початок твого шляху до повноти життя вірою. Це таїнство вимагає твоєї співпраці. Воно започатковує у твоєму житті щось украй важливе, розпочинає новий процес твоєї співпраці зі Святим Духом, який прийшов і чекає, коли завдяки зростанню смирення й віри твоє серце вповні відкриється для Його сходження. (пор. РпВ)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
                                                              
- як часто усвідомлюю собі, що Неділя, це не лише день Воскресіння Ісуса Христа, – але також день Зішестя Святого Духа?
- як, в зв’язку з тим, переживаю/маю переживати цей день – щоб Дух Святий міг відновлювати в мені Свої діяння?
- “Святий Дух приходить до людини дуже лагідно, ненав'язливо” – тому так легко знехтувати цим найбільшим Даром; що допомагає мені бути уважнішим до Нього?
- наскільки спокуса думати, що після Миропомазання “певний етап уже позаду” пригальмовує в мені Боже життя? як планую її долати – співпрацюючи зі Святим Духом?
 
 
пропозиція «щоб не забулось…»:
 
повторюймо фрагмент «Вірую»:
Вірую в Духа Святого, Господа животворящого, що від Отця і Сина ісходить, що з Отцем і Сином рівнопоклоняємий і рівнославимий, що говорив через пророків
5_жовтня.doc 
 
 

 
(до недільних читань 28.09)
 
Один чоловік мав двох синів. Звернувшись до першого, він мовив: "Піди, дитино, нині працювати у винограднику". Той озвався: "Піду, Господи", - і не пішов. Звернувшися до другого, сказав так само. А цей відповів: "Не хочу". Але, потім розкаявшись, пішов. (пор. Мт 18, 28нн)
 
тема: про «не хочу, не буду» сказане батькам
 
активізуючий засіб:
 
напишіть правила для батьків - як виховувати свою дитину-підлітка
 
 
духовний коментар:
 
Коли діти вступають у підлітковий період, вони інтенсивно шукають власного самоствердження й неповторної життєвої дороги. Настає час перших бунтів, які по суті означають протест проти егоїстичних очікувань батьків, котрі хочуть з допомогою дитини доповнювати себе і “плекати” власні ілюзії. Що міцніше батьки спиралися до цього часу на свою дитину, то драматичнішим буде її бунт.
Усе, що спричинює чимало бурхливих сутичок і страждань, є, однак, цінним даром, який очищує стосунки між батьками й дітьми. Бунти періоду дозрівання повинні дати батькам усвідомлення того, що їхня дитина має право на власну дорогу, яку не можна привласнювати.
Якщо б ми – як батьки й матері – хотіли опертися на Бога по-справжньому, то старалися б доповнювати своїх дітей у тому, що для них найважливіше. Насамперед ми прагнули б, щоби діти повірили: Господь їх любить завжди і безумовно, незважаючи на те, чи мають вони успіхи, чи їхньою долею стають поразки.
Якою є наша реакція на життєве невезіння дітей? Переважно не погоджуємося з цим, бо не приймаємо і власних поразок. Дитині, котра зазнала поразки, не вділяємо любови, якої та потребує і за якою сумує.
Кожен прагне бути любленим безумовно, незважаючи на своє зло і падіння. Кожен прагне цієї єдиної, повної і справжньої любови, яку дарує нам Бог. Коли ж не отримує її через своїх батьків, бунтує і протестує, заходячи часом дуже далеко.
Наскільки довго батьки спираються на своїх сина та доньку, настільки довго своїми очікуваннями паралізують дитину. Єдине спасіння – шукати опори в Господі та почати боротьбу за віру дитини в те, що вона є безумовно любленою своїм Небесним Отцем. Водночас дитина навчиться швидко підніматися після падінь і, прислуховуючись до голосу Творця, провадити з Ним діалог. І тоді шукатиме Його волі і буде Йому слухняною. (пор. ДлБ)
 
пропозиції запитань для ділення:
                                                              
- як часто молюся за моїх батьків? про що тоді розповідаю Богу? про що прошу для них?
- коли помічаю, що сам Бог через моїх батьків дбає про мене, виховує мене – любить мене?
- якими стали мої відносини з батьками – після очищень мого підліткового періоду? над чим ще потрібно попрацювати?
- як мої батьки допомогли/допомагають мені “провадити з діалог з Богом,  шукати Його волі і бути Йому слухняним”?
- про що я повинен більше просити у Бога для моїх батьків?
 
пропозиція «щоб не забулось…»:
 
        молитися за батьків
28_вересня.doc 
 
1. В будь-якій ситуації старайтесь спочатку розібратись, без крику і гніву, а з любов'ю і спокоєм в серці зі своєю дитиною.

2. Ніколи не забувайте про приклад, який ви даєте своїм дітям.

3. Якщо ваша дитина на вас кричить, то бажано не відповідати їй тим самим, і тільки промовчати. Адже згодом ваша дитина сама зрозуміє свої помилки.

 
 

 
(до недільних читань 21.09)
 
Царство Небесне подібне до чоловіка господаря, який рано-вранці вийшов найняти робітників у свій виноградник. (пор. Мт 20, 1)
 
тема: про працевлаштування
 
активізуючий засіб:
 
нехай кожен напише заяву-прохання про те, щоб бути прийнятим на бажану та вимріяну роботу – на адресу… Господа Бога
ознайомте всіх з написаними заявами…
 
 
духовний коментар:
 
Дивлячись на світ очима віри, можна помітити, що вона єдиний великий Господній виноградник, ми ж – робітники, котрим Бог сам у ньому дає роботу; що це від Господа отримуємо як працю, так і відповідну плату за її виконання.
У нашій роботі ми повинні передусім старатися, щоби вона подобалася Богові, а не людям, і щоби була нашою відповіддю на пов’язаний із нами Божий задум. Маємо виконувати наші завдання згідно з намірами Господаря винограднику, і тоді вони будуть нас освячувати, стануть шляхом для поєднання зі Спасителем.
Працюючи задля виконання Божої волі, можемо отримувати схвалення оточення або натрапити на критику чи нерозуміння. Навіть втрата праці не повинна для нас мати великого значення. Адже це не люди дають нам роботу, а Бог, і Він може забрати її будь-якої миті, як і будь-якої миті може забрати в нас життя. Брак роботи і безрезультатний її пошук також нас освячуватиме, якщо побачимо в цьому досвідченні присутність Господа, котрий панує над усім.
Без шукання Божої волі праця здатна нас знищувати зсередини, спрямовуючи особливим чином на “мати” коштом нашого “бути” для Христа. Тому, коли вона займає багато часу, а заробітки вищі від потреб, важливо, щоби ми запитували про Божу волю. А може, Бог не хоче, щоб ми так надмірно захоплювалися.
Стаючи у правді перед Богом, добре було б відверто сказати, що часто працюємо з думкою заслужити людське визнання. Саме тому в нашому житті так багато стресів, напруги і страхів. Адже шукати опори в місці нашої праці – це покладати надії на те, що кожної миті може перестати існувати. (пор. ДлБ)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
                                                              
- як праці, які я виконував, “освячували мене”? що планую робити на майбутнє для того, щоб так було?
- від кого сподіваюся отримати працю? що роблю для того, щоб вона була від Бога?
- як хочу уберігати себе, щоб бажання «мати» не руйнувало мого “«бути» для Христа”?
- як стараюся, щоб моє працевлаштування “було моєю відповіддю на пов’язаний зі мною Божий задум”?
 
 
пропозиція «щоб не забулось…»:
 
        моліться, що ваша праця була справжнім даром Люблячого вас Бога
 

 
 
(до недільних читань 14.09)
 
Ніхто не ввійшов у небо, крім Того, Хто зійшов з неба: Син Чоловічий! (пор. Йн 3, 13)
 
тема: Хрест – ліфт до Неба
 
активізуючий засіб:
 
розділіться на дві групи, підготуйте відповідь на запитання:
- перша: які позитивні наслідки того, що хтось бере свій життєвий хрест
- друга: які негативні наслідки того, що хтось не бере свого життєвого хреста
 
підсумовуючи - прочитайте відповіді
 
лиш тепер представте тему…
 
 
духовний коментар:
 
Етапи внутрішнього життя часом змальовують як сходи, що з першу ведуть додолу, а відтак вгору. Сходження додолу товаришують щораз то нові упокорення. При чому схід на наступну сходинку нижче обумовлений радісним прийманням упокорень, які спіткали нас на попередній сходинці.
Молитва такої людини стає молитвою порожніх долонь, бо стає вона перед Богом тільки зі своїми гріхами.
Така людина знає, що сама ні на що не заслуговує, тому всю свою довіру  покладає в милосерді Бога. Поглиблюється в ній тоді свідомість, що з Богом можна все, але без Бога ні на що не здатна. І перестають бути це тільки слова. Ця свідомість починає формувати в ній іншу поставу – ставлення віри.
Св. Тереза від Дитятка Ісус каже, що дуже важку дорогу окремих етапів внутрішнього життя можемо проїхати на “ліфті” – якщо  завжди будемо залишатимемось малими перед Богом і довіримося Йому з дитячою довірою.
Безсумнівно на такому “ліфті” зможемо проїхати її так само тоді, коли цілковито довіримо себе Марії. Хтось, хто тримається обійм Божої Матері, можливо швидше пройде через очищення, які необхідні, щоб ми переконалися, скільки в нас є зла і на що здатні самі по собі.
Якщо довіримось Марії, швидко дійдемо до пізнання власної немочі і з’єднаємось з Ісусом. (пор. Зошит № 5)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
                                                              
- які хрести ведуть мене додолу? як реагую, коли таке відбувається? коли починає появлятися вдячність?
- які хрести особливо зміцнили мою позицію, як людини віруючої?
- як тоді використовую “ліфт”, яким у таких ситуаціях є Діва Марія?
 
 
пропозиція «щоб не забулось…»:
 
        моліться четвертою скорботною таємницею Розарію
 
 
можна використати пісню:
 
Хрест Святий, Ти світ огортаєш, який роздерту землю раменами двома, як дитину мати в тьмі оберігає, змилуйся над нами. Хрест святий, в Тобі міць примирення і Сходу з Заходом, і Півночі з Полуднем, який ненависть гасиш і неволю ломиш, змилуйся над нами.
Пр.:   Мури з Тобою валити, захиститись Тобою. Тебе довірним серцем з любов’ю вшанувати.

2. Хрест святий, Ти скріплюєш землю, так, як хтось скобою дім свій зберігає, щоб не зруйнувався на землі спаленній, змилуйся над нами. Хрест святий, піднятий над нами, ти, як бинт, стягаєш ніжно краї рани, щоб нове розпочалось у серці зціленім, змилуйся над нами. 

14_вересня.doc  

 


 

 

(до недільних читань 7.09)
 

 

Де двоє або троє зібрані в Моє Ім'я, там Я серед них. (пор. Мт 18, 20)
 
тема: “де двоє або троє зібрані в Моє Ім'я, там Я серед них”
 
активізуючий засіб:
 
порозмовляйте вільно: Як Вам без щотижневих зустрічей:
- чи їх бракувало?
- чого особливо не вистачало?
- як часто про них згадували і чому?
 
 
духовний коментар:
 
"ДЕКАЛОГ" ЗУСТРІЧЕЙ
 
1.     Зустрічі парафіяльних груп веде Святий Дух через присутність Діви Марії.
2.     Під час зустрічі перебувай в атмосфері молитви та довірення (зустріч повинна мати форму спільної медитації, роздумів, споглядання свого життя в світлі запропонованого духовного змісту, в присутності Бога та братів і сестер – тому кожен з учасників може закінчувати свій вислів короткою молитвою, напр. Дякую Тобі, Ісусе…, Прошу Тебе, Маріє…)
3.     Старайся про атмосферу зосередження, тиші, відкритості та нерозповідання нікому про те, що було на зустрічі.
4.     Не нав’язуй другим свого способу мислення, переживання, реагування, свого світогляду.
5.     Уникай ставлення порадника, не намагайся розв’язувати комусь його проблем або ‘читати лекцію’ про моральність чи “загальне богослов’я”.
6.     Уникай загальних висловів – напр. «ми», «люди», «вони» або «потрібно», «ми повинні»…
7.     Старайся говорити ясно, конкретно, суттєво (тримаючись теми зустрічі), так, щоб твої висловлення відносились до тебе, а не були коментарем до слів другої людини.
8.     Уникай дискусії, критикування, оправдань, осуджування чи “читання моралі”, але заохочуй других, щоб поділились своїм духовним досвідом.
9.     Не бійся довших хвилин мовчання – можливо, для когось вони потрібні для молитви, обдумування проблеми, зроблення самооцінки, вирішення чогось.
10.    Старайся прислуховуватись до голосу брата/сестри, приймаючи їх такими, якими вони є. Таким способом допоможеш їм висловитись, відкритися.
 
 
пропозиції запитань для ділення:
                                                              
- що мене сьогодні привело на цю зустріч: чому/ради чого/ради кого я сюди прийшов?
- як часто під час зустріч згадую, що “веде її Дух Святий через присутність Діви Марії”? до чого спонукає мене усвідомлення цього?
- наскільки дякую Діві Марії за те, що допомагає мені сюди приходити та відкриватися на дар цих зустрічей?
- що з «декалогу» зустрічей для мене найважче? про що хочу просити усіх – щоб мені допомогли?
 
 
пропозиція «щоб не забулось…»:
 
        молитися Радуйся Маріє в намірах найближчої зустрічі
 
можна використати пісню:
 
1. Господи, Ти, серед нас, тут Твоє місце, Твій час. / Де вдвох або втрьох збираємось / в ім'я Твоє, в Дусі Твоїм - нacпpaвдi Ти з нами є.

2. Bитaй Ісусе, витай. / Світлом між нами сіяй / I очі серця відкрий нам./ Пізнати Тебе, любити Тебе, / хочемо в кожний час.

 

 
 
 

 

Причіплений файлРозмір
12_липня.doc91 КБ
Ваш голос: Немає Оцінено (705 оцінювань)