(до недільних читань 26.06)
 
Брати! Христос визволив нас для свободи, тож стійте в ній і невпрягайтеся знову в ярмо рабства. Адже ви, брати, покликані до свободи. Тільки б свобода ваша не стала причиною жити по-тілесному, але любов'ю служіть один одному, бо весь Закон міститься у одному виразі, а саме Люби свого ближнього, як себе самого.” (Гал 5, 1. 13-14)
 
темаСтояти в свободі
 
 
активізуючий засіб:
 
Порозмовляйте, що означає жити згідно Духа Божого. Про які небезпеки говорить Павло коли, каже про ярмо рабства.
 
духовний коментар:
 
Бог, вкладаючи в твої руки дар Відкуплення, водночас кладе в них себе самого. Стає в твоїх руках беззахисний – як Гостія. Наче говорив би до тебе: Я в твоїх руках, можеш зробити зі Мною, що хочеш. Ось незбагненна таємниця любові Бога – Він не лише вмер за тебе, але віддає себе в твоє розпорядження. Любить тебе, але так шанує твою свободу, що допускає, аби ти Його зневажив. Заливає твої долоні струменями благодатей, але дозволяє, щоб ти зробив з ними, що схочеш. Його благодаті найчастіше наче протікають в тебе крізь пальці. Ти користаєшся лише краплями, які затримались на них. Ті неприйняті благодаті – це гріхи занедбання. Скільки їх в твоєму житті, знає лише Христос. Знає і, попри те, увесь час кладе багатство нових благодатей в твої долоні! Коли ти почнеш пізнавати, як багато марнуєш, можеш вжахнутись. Проте тоді почнеш розуміти, що твоє спасіння можливо лише завдяки відкупительній Жертві Христа. (пор. ДЛ)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як помічаєш делікатність, крихкість Христа?
- як я усвідомлюю свою вільність?
- де я є крихкий? 
 
 

  
(до недільних читань 12.06)
 
Я бо через закон для закону вмер, щоб для Бога жити: я -розп'ятий з Христом.
Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене. Я не відкидаю Божої благодаті: бо коли законом оправдання, то тоді Христос умер даремно. (Гал 2, 19-21)
 
темаХристос у мені живе а я 
 
активізуючий засіб:
 
Спробуйте вільно порозмовляти про життя згідно закону, правил та життя згідно любові, вільності, які дає Бог. Щоб зрозуміти те про, що говорить Павло та чого хоче навчити нас Ісус. Наприклад: як би виглядало моє християнське життя, коли б я не брав під увагу Божої любові, милосердя, прощення?
 
духовний коментар:
 
Якщо Бог допускає прикрі випробування, гіркоту поразок, людську зневагу й цурання, духовний жебрак чує в цьому стукіт Любові й вірить, що він отримав  найціннішу милостиню. Але тільки в Божому світлі правди ти можеш побачити, що дари від Бога, – це те, чого ти найбільше потребуєш.
Це добре видно на прикладі життя св. Івана від Хреста, надто в заключний його період. Тоді проти нього було організовано справжню кампанію наклепів. У 1591 році, після зібрання капітула [духовних осіб] у Мадриді, генеральний вікарій Мігель Доріа надав особливі повноваження Дієго Євангелістові, який вирушив до Андалузії як суддя, щоб зібрати докази проти св. Івана. Подорожуючи від монастиря до монастиря, Дієго Євангеліст за допомогою обіцянок і погроз намагався здобути свідчення, що дозволили б ототожнити, хоч на певний час, доктрину св Івана від Хреста зі згубними теоріями alumbrados, яких надзвичайно суворо переслідував трибунал інквізиції. Це мало поставити під підозру твори Доктора Церкви й призвести до їх осуду. Попри методи, які жахали навіть найревніших  сестер, Дієго Євангеліст не зміг зібрати свідчень, що наводили б тінь на св. Івана, тож удався  до фальсифікацій.
За таких обставин св. Іван написав одному із своїх приятелів, який надіслав йому запевнення у своїй відданості й висловив обурення вчинками його переслідувачів: “Моя душа анітрохи не страждає з цього приводу, а навпаки, сприймає це як науку про любов Божу й людську”. А в листі до абатиси кармеліток (Каравака, Іспанія) св. Іван пише: “Дочко, ти вже знаєш про численні наші страждання. Бог допускає їх на славу своїх обранців. У мовчанні й надії буде наша сила”.
Дивлячись чисто по-людськи  на долі св. Івана від Хреста й багатьох інших святих, можна сказати, що Бог дуже суворо ставиться до своїх приятелів. Але саме в такий спосіб Він виявляє до них особливу любов.
 Остаточна мета формування у нас постави духовного убозтва – таке єднання з Ісусом, про яке свідчить визнання св. Павла: “Живу вже не я, а живе Христос у мені”. (пор. ДЛБ)
 
пропозиції запитань для ділення:
  
- що для мене означає, що розіп’ятий Христос у мені?
- чи часто захищаюсь, виправдовуюсь?
- чи в своїй безпорадності часто шукаю Христа, єдності з Ним?
- наскільки вдається жити Божою любов’ю, а не виконанням закону?
 
 

 
(до недільних читань 29.05)
 
Люди, довідавшись про те, пішли слідом за Ним. Він їх прийняв і говорив їм про Царство Боже та оздоровляв тих, що потребували того. День почав схилятися, і дванадцятеро підійшли до Нього та й кажуть: “Відпусти людей: хай ідуть по хуторах та селах, що навколо, і знайдуть собі притулок та поживу, бо тут ми в пустому місці.”
А Він їм каже: “Дайте ви їм їсти.” Ті відповіли: “У нас усього п'ять хлібів і дві риби. Хіба що підемо та купимо поживи для всього народу цього”. (Лк 9, 11-13)
 
темаПрагну очікуючи
 
активізуючий засіб:
 
        Порозмовляйте, як виглядало ваше приготування до Євхаристії: коли б потрібно було б принести жертву? які б це були жертви зараз?
  
духовний коментар:
 
Для Ізраїлітян перебування з Богом, розмова з Богом, звернення до Бога, були чимось так звичайним, спонтанним, щоденним, само по собі зрозумілим, як дихання, як биття серця, як виконування рухів, врешті-решт – як само життя.  
В житті Ізраїлітянина молитва просто була. Була немов дихання, немов життєдайне дихання. Не потребували вони описів молитви, окреслень, поділів. Молитву знали вони зі свого досвідчення. Не мали вони, здається, більших проблем з молитвою. Про це засвідчує факт, що про молитву не говорили багато.
Щотиждневе перебування в місцевій синагозі та щорічне паломництво до святині в Єрусалимі мусили оживлювати молитву кожного побожного Ізраїлітянина, мусили також оживлювати та визначати молитву святого Йосифа.
Якщо до тих наказаних Законом паломництв додати різні інші свята, додати різні обставини, в яких потрібно було приносити жертви, якщо додати ювілейні роки, тоді можемо уявити собі, як часто потрібно було Ізраїлітянину являтися перед Господом, перед Господом святкувати.
До свят, до паломництв потрібно було приготуватися набагато раніше, потрібно було приготувати жертву, ягня. Ці приготування розбуджували скуку за моментом появи в місці, яке Бог вибрав собі на помешкання, на престол благодатей. Від давних-давен же співали: “Зрадів я, як мені сказали: «Підемо в дім Господній!»” (пор. Пс 122/121, 1)
Само паломництво відбувалося в атмосфері радісних пісень, було переповнене молитвою, зосередженням. Кожен міг здогадатися, що ті люди йдуть до Господа.
В Єрусалимі, у святині – залежно від характеру свята – вони залишалися протягом кількох днів приносячи жертви, молячись та спільно радіючи приналежністю до вибраного народу, але перед усім радіючи перед Господом.
Після повернення, довго згагували пережиті події, розповідали, ділились радістю принесеною із зустрічи с Господом, співали, вивчали нові, почуті в Єрусалимі пісні.
Те все давало нові натхнення, нові імпульси особистій та сімейній розмові з Богом. Молитва збагачувалась. (пор. Зошит № 30)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як вдавалось мені приготуватись до Євхаристії?
- з якою найбільшою пошаною вдавалось мені приймати Ісуса в Пресвятих Дарах?
- як можу передати цю таємницю Божої присутності рідним, друзям?
 
завдання:
 
Готувати себе до кожної зустрічі з Богом: у молитві, Євхаристії, іншій людині.
 
 

 
(до недільних читань 22.05)
 
Коли зійде той, Дух істини, Він і наведе вас на всю правду, - Він бо не промовлятиме від себе, лише буде повідати, що вчує. (пор. Йн 16, 13)
 
тема: варто дружити з Внутрішнім Учителем
 
активізуючий засіб:
 
використовуючи короткі фрагменти Євангелія – зіграйте гру «зіпсований телефон» (текст читає аніматор)
після всього - вільно порозмовляйте:
- хто найкраще знав слова?
- звідки береться неуважність у слуханні/передаванні слів?
 
духовний коментар:
 
Хто ж є отим внутрішнім ключем, тобто внутрішнім учителем віруючої людини, якщо не Святий Дух власною персоною, незмінно присутній, наче передуючи будь-яким духовним прагненням? Саме Він поступово бере в свої руки кермо духовного поступу й спрямовує його згідно з Божими намірами. Однак ці діяння Святого Духа може підтримувати зовнішній свідок: сповідник – духовний провідник, який допомагає у правильному їх розумінні.
Людям рідко буває притаманне абсолютне, безмежне зло. Найчастіше зло – це викривлене, спотворене добро. Майстерність духовного провідника полягає в умінні з любов’ю виправити ці викривлення. Щойно йому це вдається, зло відмирає, а справжнє життя має можливість безперешкодно плинути далі. Тоді стає зрозумілим, що гріх був не в тому, в чому ми його вбачали, а добро приховане не там, де ми його зазвичай шукаємо. Тобто виявляється, що добро й зло потрібно шукати деінде: не на поверхні особистості, а значно глибше, там, де в нас перебуває Бог. Без Божого світла, без погляду Божими очима ми навряд чи змогли б визначати добро чи зло в собі, не кажучи вже про інших.
В лабіринті незліченних, ледь помітних реакцій людської пихи, враженої й водночас зраненої, яка відразу згасає, завжди знайдеться ниточка благодаті, ніжний, майже нечутний порух Духа, який потрібно відчути, щоб відкритися для нього, аби благодать огорнула людину й повела туди, куди вона не сподівалася, а часто ніколи й не прагнула  дійти. Повела до того, чого око доти не бачило а вухо не чуло; до того, що вперше проросло в людському серці. (пор. Зошит № 35)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- за яких умов можу “Божими очима” дивитися на “добро чи зло в собі, в інших”?
- як часто і яким чином помічаю в собі натхнення Святого Духа? чи шукаю їх – чи самі приходять?
- хто з людей допомагає мені розпізнавати порушення Святого Духа? як я знайшов цих людей?
 
пропозиція «щоб не забулось…»:
 
згадувати поради отримані від Святого Духа на останній Сповіді
 
 

 
 (до недільних читань 15.05)
 
А як звечоріло, того самого дня, першого в тижні, - а двері ж були замкнені там, де перебували учні: страхались бо юдеїв, - увіходить Ісус, став посередині та й каже їм: «Мир вам!» (Йн 20, 19)
 
тема: “Коли учень готовий, з’являється вчитель” (індійська приказка) 
 
активізуючий засіб:
 
Спробуйте розробити нову систему навчання наприклад в школі. Як зробити так, щоб молодь, діти хотіли навчатися?
 
духовний коментар:
 
Адже між учнем і вчителем існує певна взаємозалежність, тонкий взаємозв’язок, що передує його практичному вияву. Ключ до нашого внутрішнього світу, до нашого єства, міститься в нас самих. Річ лише в тім, що ми не здатні видобути його  звідти. Для цього нам потрібне слово ззовні, яке знайшло  б у нас глибокий відгук. Учень очікує від учителя того, що сам несвідомо вже носить у собі. Чекає на те, щоби хтось відкрив йому його власну таємницю. Учень здогадується про те, на що він здатний; передчуває,  що провідник, якого він обирає, здатний на те саме. Так відбувається тому, що ця здатність збігається з найпотаємнішою сутністю учня, захованою в глибині його душі; збігається з найкращим, що в ньому є і про що він ледве здогадується. Отож можемо стверджувати, що кожному призначено саме такого, а не іншого вчителя. Адже те, що вчитель скаже (навіть не пояснюючи свою думку), яких випробувань дозволить зазнати своєму учневі, що пробудить у царині його духу, насправді й так виплине з глибини його серця.
Цю думку належить розвинути далі, бо тут ідеться про досвід життя вірою, а отже про досвід, в основі якого лежить поглиблення віри. Бо хто ж є отим внутрішнім ключем, тобто внутрішнім учителем віруючої людини, якщо не Святий Дух власною персоною, незмінно присутній, наче передуючи будь-яким духовним прагненням? Саме Він поступово бере в свої руки кермо духовного поступу й спрямовує його згідно з Божими намірами. Однак діяння Святого Духа не звільняють людину від обов’язку вибирати зовнішнього свідка, який своєю присутністю має підтримувати діяння Духа й допомагати у правильому їх розумінні. (пор. Зошит № 35)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- чи я є добрим старанним учнем в духовному житті?
- чи шукаю в житті присутності та діяння Святого Духа?
- хто допомагає мені знаходити внутрішній ключ?
- як мені вдається слухати натхнення Святого Духа?
 

 
 (до недільних читань 8.05)
 
Того часу, підвівши очі до неба, Ісус молився і казав: «Отче святий, благаю не лише за них, а й за тих, хто повірить у Мене через їхнє слово, щоб усі були одне, - так, як Ти, Отче, в Мені, а Я в Тобі, - щоб і вони в Нас були одне, аби світ повірив, що Ти Мене послав. (Йн 17, 20-21)
 
темаДружба, яка веде до глибокої віри
  
активізуючий засіб:
 
Спробуйте дізнатись про день народження один одного. Зробити хронологічний запис за порядком місяців. Порозмовляйте, як розуміють справжню дружбу хлопці, а як розуміють дівчата.
 
духовний коментар:
 
Кожна людська дружба ґрунтується на принципі "друг ніколи не зрадить, коли потребуватимемо його допомоги". Проте такий принцип – це фікція. Вірний і незрадливий є тільки Бог, а людина залежить тільки від Бога і Його намірів стосовно нас.
        Коли Господь відриває нас від людських прив’язань, може виразно нам засвідчити слабкість знаряддя, яким Він досі послуговувався щодо нас, ніби хоче нам сказати: "Це Я твоя опора, а не та людина".
Було б добре, якби ми, маючи різноманітні проблеми і труднощі, прагнули передусім опиратися просто на Бога через молитви, через акти віри, надії і любови. Однак може виявитися, що Господь запрагне шукати в Ньому опори опосередковано, через людину, яка стає таким чином продовженням Його руки допомоги. Шукаючи опори у другові, посланому нам Богом, і звертаючись за допомогою до нього, ми повинні завжди розраховувати насамперед на Господа, який діє через своє знаряддя.
        Якщо пробуватимемо через дар дружби бачити завжди обдаровуючого нас Отця, тоді наблизимося до полум’я, яке, як пише свята Тереза, “горить, але не випалює”. Тільки полум’я Божої любови не ранить, а відроджує і робить нас здатними піднестися до Нього щораз вище, аби через занурення в Ньому ми могли перемінитися. Мати Божа, занурена в полум’я Божої любови, так була преобразилася, що на все і всіх дивилася надприродним чином: мислила, відчувала і любила Божим способом.
Наша любов до Господа, і тільки до Нього, є, безумовно, найважливішим моментом, щоби, поєднуючись із Тим, хто єдиний по-справжньому нас любить, ми могли колись зануритися назавжди у перетворюючий вогонь Його любови. (пор. ДЛБ)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- яких якостей бракує мені, щоб бути добрим товаришем?
- якого ставлення очікую від моїх товаришів відносно мене?
- що мені важко сприймати в моїх друзях?
- як моя єдність з Богом допомагає мені товаришувати іншим?
- що відкриваю, коли дивлюсь очима віри на тих, кого Бог мені дає як товариша?
- чи мої друзі допомагають мені зростати у вірі, знаходити глибший зв'язок з Богом?
 
домашне завдання:
 
Молитися за друзів, яких Бог мені дає. Спробувати знаходити Бога, розпізнавати Його в друзях та тих, хто теж вірить в Бога як я.
 
 

  
 (до недільних читань 1.05)
 
А Утішитель, Святий Дух, якого Отець в ім'я моє зішле, той навчить вас усього і все вам нагадає, що я сказав вам. Мир залишаю вам, мій мир даю вам; не так, як світ дає, даю вам його. Хай не тривожиться серце ваше, і не страхається! Ви бо чули, що сказав я вам: Відходжу і до вас повернуся.
(Йн 14, 26нн)
 
темаІсус перміг смерть, щоб я не був самотнім
 
активізуючий засіб:
 
        Зробіть невелику вікторину: Хто назве найбільше чудес Ісуса? Хто назве найбільше притч Ісуса? (можна називати описово - тільки найближче до того, як написано в Євангелії)
 
духовний коментар:
 
Не тільки час праці, а й час відпочинку даний нам для того, щоб ми постійно поглиблювали свій зв’язок із Богом і знаходили в Ньому опору. Якщо будемо бачити Господа і шукати Його волю у всьому, чим він нас обдаровує, тоді час відпочинку також буде зміцнювати нашу віру в Його Присутність, наповнену любов’ю.
Коли проводимо час перед телевізором, дуже рідко думаємо про присутність Бога, пов’язану саме з цим даром. Адже це Господь позволив сконструювати прилади такого типу і дозволяє користуватися ними, незважаючи на те, що вони дуже часто використовуються зі злими намірами. Він очікує, що і ці дари схилятимуть нас до виходу назустріч Його волі. Коли те, що бачимо в кіно, театрі або по телевізору, висвітлює людський гріх і вказує (хоча б опосередковано) на зло, що коїться у світі, чи Господь не закликає нас благати про Його милосердя для світу? Адже Він, промовляючи до людей через засоби інформації чи твори мистецтва, очікує, що спонукатиме нас до більш глибокої рефлексії.
Чи наш спосіб використання вільного часу не пов’язаний із певною загубленістю і замкненістю на Божу волю? А це зумовлює нашу байдужість до психічних і духовних потреб наших ближніх. Ідеться насамперед про те, щоб у вільний час ми також шукали Божого послання, яке приходить через спостережені образи ситуацій, і ділилися з иншими заповітом волі Господа, котрий міститься в них. Цей Божий заповіт повинен ставати опорою для нас і для наших ближніх. Таке спільне проведення часу дає нам змогу не тільки поглиблювати людські стосунки, а й – що найважливіше – відкривати дорогу до Бога.
Під час праці та відпочинку, у справах, присвячених Церкві, та в инших речах ідеться тільки про одне – враховується тільки Бог і ти, що Його вибираєш і прямуєш до поєднання з Ним. Усі речі цього світу уділено тобі через Нього задля того, щоби користувався ними на своїй дорозі до святости – до перетворюючого поєднання з Тим, котрий полюбив тебе безмежно. (пор. ДлБ)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- скільки маєш вільного часу?
- чи вважаєш цей час даром Бога?
- чи вдається перебувати в близькій свідомості Бога, коли маю вільний час?
- чи залишаюсь вразливим на страждання, біль, горе людей, про котрих дивлюсь по телебаченні або чую по радіо?
- чи не є залежним від телебачення, комп’ютера, побілки, планшета, та ін.?
- чи я не є самотнім?
 
завдання:
 
Приділити свою увагу самотній людині. Поділитись з нею Миром Христовим.
 
 

 
 (до недільних читань 24.04)
 
І коли Іуда вийшов з горниці, Ісус промовив: «Тепер прославився Син Чоловічий, і Бог прославився в Ньому. І коли Бог прославився в Ньому, то Бог і Його прославить у собі, - і прославить Його незабаром. Дітоньки, ще трохи Я з вами. Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як Я був полюбив вас, так любіте і ви один одного! З того усі спізнають, що Мої ви учні, коли любов взаємну будете мати». (Йн 13, 31-33а 34-35)
 
темаЛюбов, якою насправді обдарований
 
активізуючий засіб:
 
Спробуйте більш докладно розібрати цей фрагмент Євангелія (можна це зробити разом, спільно).
Що це за момент?
Чому Ісус говорить про прославлення?
Яка новизна заповіді?
Що означає «Я полюбив Вас»?
 
духовний коментар:
 
Усе своє життя людина шукає любові. Фальшива любов так схожа на ту, правдиву, що легко помилитися. Коли розвіюються ілюзії фальшивої любові, людина залишається глибоко зраненою, наповненою гіркотою.
Св. Тереза від Дитятка Ісус в описі свого життя засвідчує глибоку проникливість, коли говорить про наслідки занурення в полум’я фальшивої любові.
“Як же дякую Ісусові, що дав мені відчути тільки «гіркоту земної приязні». З таким серцем, як моє, мене легко можна ошукати, підрізати мені крила, а як тоді змогла би «полетіти і відпочити»? Чи може серце, віддане любові створінь, з’єднатися в любові з Богом? Бачила так багато душ, обманутих цим фальшивим світлом, душ, які літають, мов бідні метелики, припалюючи собі крильця. Потім повертаються до справжнього і лагідного світла любови, яке відтворювало їм крильця – більш сяючі і легкі, щоби могли злетіти до Ісуса, до того Божого вогню, «який палає, але не випалює». Ах, відчуваю, Ісус знав, що я занадто слабка, щоб допускати до мене спокуси; може, оманливе світло спалило б мене цілковито, коли б його помітила...”
А ми так сильно прагнемо бути прийнятими і зрозумілими іншими людьми. Нагадуємо нічних метеликів, які летять наосліп до оманливого вогню фальшивої любові. Саме з цього виникає більшість наших життєвих драм.
Той, хто, як нічний метелик, горнеться до вогню людської любові, хто, шукаючи в ньому опори, навпаки жебрає цього вогню, отримує те, що дає світ і що завжди буде лише сурогатом любові, яку насправді очікує людське серце. Така людина змушена буде відійти від вогню, який не може її наповнити правдивим щастям, з підпаленими крилами і випаленою душею, в котрій знищено місце, призначене для Бога. Творець не може з’єднатися з душею, в якій царює людина. (пор. ДлБ)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- які ознаки розрізнення можу назвати між досконалою Божою любов’ю і людською?
- як мені вдається любити інших?
- якої любові прагну від інших?
- що мені потрібно, щоб жити любов’ю Бога?
 
завдання:
 
Любити з усіх своїх сил…
  
 

 
 (до недільних читань 17.04)
 
Ісус сказав: «Мої вівці голосу мого слухаються і Я їх знаю: вони за Мною слідують, і даю Я їм життя вічне, і не пропадуть вони повіки, і ніхто не вирве їх із рук моїх. Отець мій, який Мені їх дав, більший від усіх, і ніхто не вирве їх з рук Отця мого! Я і Отець – одно». ( Йн 10,27-30)
 
темаВірний Пастир 
 
активізуючий засіб:
 
Порозмовляйте про якості пастиря. Знайдіть відповідних людей (не тільки священиків) сучасності, які стараються бути такими пастирями.
 
духовний коментар:
 
Другим великим грішником, був, згідно свідчень св. Терези, о. Іацинт Луазон, фігура ще більш трагічна. Його ім’я не згадується ані в автобіографії, ані в листах, ані в Історії душі. Лише двічі в листах до Целіни вона говорить про “одну лілію, зів’ялу і заплямовану” і про “великого винуватця”. Про її прагнення врятувати цю душу дізнаємось з актів процесу беатіфікації і канонізації. Іацинт Луазон, босий кармеліт, настоятель монастиря у Парижі, був чудовим, надзвичайно талановитим проповідником. Його конференції зворушували слухачів по усій Франції, навіть Папа поздоровляв його з успіхами. Але в якийсь момент цей видатний священик з великого проповідника зробився відступником, і відступником войовничим. Почав їздити по дієцезіям Франції і, незважаючи на численні протести, проповідував, що Церква відійшла від істинного Євангелія. Так воював з Церквою сорок три роки. Ця битва була для монастиря в Лізьє настільки жахливою, що там ніхто не мав відваги вимовити його ім’я. Прямо про нього ніколи не говорили, тому його ім’я не з’явиться також в творах св. Терези, яка дев’ять років жертвувала свої молитви і страждання за нього. У випадку Пранціні вистачило півтора місяця, а тут здавалось не буде достатньо і дев’яти років. Отця Луазона відлучили від церкви, пізніше він ще написав відкритого листа, де обвинувачував Церкву та орден кармелитів. Це викликало рішучі протести та велике обурення. Проте Тереза не втрачала надії. З биттям серця вона скаже Целіні, що його навернення є її головним бажанням. “Дорога Целінко, – пише вона в одному з листів, – це великий винуватець, більший може за будь-якого з досі навернених грішників, але хіба Ісус не може зробити того, чого Він раніше ще ніколи не робив, а коли б цього не прагнув, хіба викликав би в серцях своїх маленьких наречених нездійсненне бажання?” Це той її часто повторюваний вислів, що коли Ісус дає нам прагнення чогось, то не для того, щоб його не здійснити. “Ні, це безсумнівно, – пише вона, – що Він більше за нас прагне повернути до вівчарні цю бідну, заблукану овечку. Настане день, коли він прозріє” (там же). Тереза так сильно прагнула врятувати душу цього священика, що останнє своє Причастя пожертвувала за нього. Вона померла, добре знаючи, що о. Іацинт Лаузон не навернувся, але це не похитнуло впевненість її віри. Цей священик вмре через п’ятнадцять років після її смерті, на сімдесят п’ятому році життя. Ісус так любив Терезу, що на цей раз вже не мусив давати їй знак. Знав, що вона не перестане вірити в це навернення. Коли в 1912 році о. Луазон вмирав, біля нього не було католицького священика і не було сповіді. Однак відомо, що перед смертю він отримав рукопис Історії душі і що прочитав на одному диханні Твори св. Терези, які окреслив як “божевільні та вражаючі”. Присутні при його дуже тяжкому вмиранні чули повторювані слова: “О, мій тихий Ісусе”. Цей останній акт любові, звернений до Ісуса, дозволяє припускати, що о. Іацинт був врятований – завдяки молитвам і стражданням Терези. Це також її духовний син. (пор. РпВ) 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- чи помічаю вірності та відданість Христа для мене?
- як товаришую чи допомагаю тим, хто помилився чи в потребі, чи став невірним другом?
- якою є моя вірність?
- в яких моментах перестаю допомагати діяти?
- чи в своїх невірностях повертаюсь до Христа?
 
завдання:
 
Молись за всіх, хто засумнівався в силі Христа, хто перестав бути вірним чи зневірився або перебуває в розпачі. Щоб Господь воскресив їх до життя.
 
 

 
(до недільних читань 10.04)
 
Мовить до них Ісус: «Ходіть но снідати!» І ніхто з учнів не зважився його питати: «Хто ти?» - знали бо, що то Господь. Підходить тоді Ісус, бере хліб, роздає їм, а й рибу теж. Це втретє вже з'явивсь Ісус учням по тому, як з мертвих воскрес. (Йн 21, 12-14)
 
тема:Твоє життя в присутності Бога
 
активізуючий засіб:
 
Складіть «літанію», яка складалася б з осіб, які є поруч і дуже часто мені служать. Подякуй Богу за дар їх життя і їх присутність.
 
духовний коментар:
 
Твоє життя в присутності Бога в щоденних подіях вчинить тебе одним з тих щасливих слуг, про котрих Ісус говорить: “Щасливі ті слуги, що їх Він [Господь], прийшовши, застане невсипущими! Істинно кажу вам: Він підпережеться, посадить їх за стіл і, приступивши, почне їм служити” (Лк 12, 37).
Христос обіцяє, що слугу, готового на зустріч з Ним, посадить на своє власне місце. Отже, дозволить йому досвідчувати те, чим живе сам.
Обіцяє людині, що дозволить їй в якійсь мірі  жити внутрішнім життям Бога.
Звісно, створіння ніколи не буде як Творець. Господь, однак, хоче поділитися зі своїм вірним слугою тим, що є Його найглибшою таємницею – своїм власним внутрішнім життям.
Христос обіцяє тобі перебожествлення твоєї людської природи,  що звершиться в майбутньому житті, на Небесах. Проте, вже протягом цього земного життя, оскільки схочеш жити в правді, через віру будеш мати можливість в певній мірі брати участь у великих тайнах внутрішнього життя самого Бога. (пор. Зошит № 12)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- де в духовному житті помічаю мою сонливість?
- як виглядає моє християнське життя з боку, тобто як я служу Христу Воскреслому?
- як Бог вже сьогодні ділиться зі мною благодатями внутрішнього життя?
 
завдання:
 
Виконувати важкі та легкі доручення з найбільшою радістю, на яку спроможний. Бо - Христос, Господь Воскрес!
 
 

 
(до недільних читань 3.04)
 
Щодня вони однодушно перебували у храмі, ламали по домах хліб і споживали харчі з радістю і в простоті серця; хвалили Бога і втішалися любов'ю всього люду. Господь же додавав щодня (до Церкви) тих, що спасалися. (пор. Ді 2, 26-47)
 
темаКоли Господь найближче?
 
активізуючий засіб:
 
Порозмовляйте, про Ваше Євхаристійне життя…
Як би Ти поступив/поступила, коли на приклад: Увійшов/ла у конфлікт з друзями, парафіянами, яких постійно зустрічаю на Євхаристії…  Увійшов/ла в конфлікт з священиком…   Покохав/ла дівчину/хлопця, з якою/яким хочу бути тільки вона/він немає наміру вінчатися і ходити на Божу Службу…   Прийшли вороги і сказали: “сьогодні завтра і не знаємо, коли - ти не можеш йти на Євхаристію, не можеш приймати Причастя: маєш Бога в серці сиди дома і молись”…  
Чи я би боровся за можливість отримати Ісуса в Святому Причасті?
Чи віддав би життя за Пресвяте Причастя?
 
духовний коментар:
 
Здається неможливим перестаратися, повторюючи, що Євхаристія реалізує таємницю Відкуплення. Бо це означає, що на вівтарі постійно діє Милосердя Того, Хто мене спас, і Хто так сильно прагне, щоби я був спроможний скористатися з плодів Його спасенного Страждання. Якщо Відкуплення постійно повторюється на вівтарях світу, це означає, що зло, яке я бачу в собі, було вже відкуплено, і йдеться про те, щоби дивитися на зло очима віри. Так дивитися, щоби Господь побачив мою віру і каяття, і скористався навіть злом, щоби найповніше могло розливатися Його милосердя.
Я ніколи не залишаюся на самоті зі своїм острахом, розпачем, розчаруванням чи, наприклад, кризою авторитету, в який свято вірив. Такі моменти, коли з’являються труднощі будь-якого характеру, – це ситуації випробування віри. Можу відчувати себе самотнім, безпорадним перед тією трудністю, яка мене переростає, але правда є іншою. Парадоксально іншою. Власне в цих найважчих моментах Бог знаходиться найближче до мене. У хвилини найбільших тілесних спокус Христос говорить до св. Катерини Сієнської: «Ніколи Я не знаходився так близько від тебе, як власне у цей момент». Просто в такі хвилини Бог тільки чекає на мене. Чекає, щоби я відкрив цінність, відкрив скарб, яким є для мене Євхаристія. Бо це таїнство Відкуплення, і Він хоче, щоби Його відкуплююча благодать, огортаючи мене, перемінювала мої спокуси, кризи, страхи чи хвилини розпачу. (пор. ТВ)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як зустрічаю Боже Милосердя на Євхаристії?
- що заважає мені переживати добре Євхаристію?
- чи перебуваю на Євхаристії з Богом Живим, Воскреслим?
- чи вдається мені єднатись з Ісусом в момент Причастя?
 

 
(до недільних читань 20.03)
 
Применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж - хресної. Тому і Бог його вивищив і дав йому ім'я, що понад усяке ім'я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі й під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця. (Флп 2, 7-11)
  
темаМої моменти єднання з Христом приниженим
 
 
активізуючий засіб:
 
Зробіть коротке розважання десятого стояння хресної дороги. Нехай кожен скаже свої роздуми.
 
духовний коментар:
 
Святий Павло у Посланні до Филип'ян говорить про покору та цілковите оголення Христа: "Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність з Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, він понизив себе, ставши слухняним аж до смерті, смерті ж - хресної" (Флп 2, 6-8).
Бог приймає людську природу. Більше того, применшує "себе самого, прийнявши вигляд слуги". Христос зрікається не тільки зовнішніх проявів Божої слави, але, приймаючи "вигляд слуги", погоджується на провіщене Ісаєм приниження та страждання "Слуги Господнього".
Від моменту Втілення, визнаний за людину, погоджується на незбагненне для нас винищення, яке знаходить свій найповніший вираз у приниженні аж до хресної смерті – смерті найганебнішої.
Сповнюються на Ньому слова Ісая: "Плечі мої віддав я тим, які мене били; щоки мої тим, які бороду в мене рвали; обличчя мого не відвертав я від плювків та глузування. І як жахалися численні, глядівши на нього, вигляд його не мав нічого людського в собі. Він, мов той пагін, виріс перед нами, мов корінь із землі сухої. Не було в ньому ні виду, – ні краси, ми бачили його, – ні вигляду принадного не було в ньому. Зневажений, останній між людьми, чоловік болів, що зазнав недуги; немов людина, що перед нею обличчя закривають, зневажений, і ми його нізащо мали" (Іс 50 ,6; 52, 14; 53, 2-3).
"Той, що Є", втілюється в постаті того, "що не є" (пор. 1 Кор 1, 28), та ділить із ним його долю.
Син Божий, хоча залишається Богом, зрікається не тільки Божої слави, але також будь-якої слави людської.
У відповідь на таке приниження та послух "Бог його вивищив і дав йому ім'я, що понад усяке ім'я" (Флп 2, 9).
Обрана Христом дорога оголення має бути також нашою дорогою.
Христос, найдосконаліший взірець духовної вбогості, є Тим, кого маємо наслідувати: "Вдивляючись пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри" (Євр 12, 2).
Ми також маємо ставати вбогими духом і слухняними волі Отця, аж до смерті – щоб могли доступити благодаті перебожествлення в Христі.
Кожний, хто прямує до святості, по суті справи прямує до хреста.
Подібно, як Ісус був оголений з усього, навіть з одягу, як був покинутий людьми, так і наша дорога до того провадить.
А тим часом нас жахає перспектива втрати якоїсь дрібниці. В порівнянні з тим, що Ісус утратив заради нас, усі наші блага, чи матеріальні, чи інтелектуальні, а навіть духовні – безперечно, дрібниці.
На дорозі до з'єднання з Богом мусимо втратити все, щоб знайшлося в нас місце лише для Нього самого.
Мусимо втратити всі наші "скарби", а принаймні мусить у нас бути постава повної відірваності та свободи стосовно них, оскільки єдиною правдивою й справжньою вартістю є Бог. Лише Він становить нашу надійну опору. (пор. Зошит № 2)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- що є твоїм хрестом: ситуації твого пониження заради Христа?
- чи почувався оголеним перед кимось або кимось приниженим?
- чи в цих важких ситуаціях знаходжу Бога та його благодать?
 
завдання:
 
Знайди принижену людину, якою сам в душі нехтуєш; постарайся зробити щось добре для неї пам’ятаючи про Христа і шукаючи Його в ній.
 
 

 
(до недільних читань 6.03)
 
І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його. Тут син сказав до нього: “Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе. Я недостойний більше зватись твоїм сином”. А батько кликнув до слуг своїх:
“Притьмом принесіть найкращу одіж, одягніть його, дайте йому на руку перстень і сандалі на ноги. Та приведіть годоване теля і заріжте, і їжмо, веселімся, бо цей мій син був мертвий, і ожив, пропав був, і знайшовся”. І вони заходились веселитися.  (Лк 15, 20 - 22)
 
 
темаВ обіймах батька, дякую за Небо
 
 
активізуючий засіб:
 
Поговоріть, як буде в Небі… Як Небо уявляєш? Як там би відбувалися зустрічі в ідеалі, переживання Євхаристії, час молитви, сповідь, святкування свят, як би виглядав Ісус? Де переплітаються дві реальності?
 
духовний коментар:
 
Св. Тереза часто повертається до проблеми смутку з приводу невірності. “Моїм малим способом є те – казала вона, – щоб завжди бути радісною, завжди усміхненою, і тоді, коли впаду, і тоді, коли здобуду перемогу”. А незадовго до смерті вона сказала до своєї сестри Агнеси, яка поділилась своїм смутком і пригніченням після того, як зробила якусь помилку: “Не робиш, як я. Коли вчиню якусь помилку і відчуваю смуток, знаю, що цей смуток є наслідком моєї невірності. Але думаєш, що я на цьому затримуюсь? О, ні, ні, я не така нерозумна. Кажу Богові: Боже, знаю, що я заслужила на таке відчуття. Дозволь мені скласти Тобі його в жертву як досвідчення, яке зіслала мені Твоя любов. Жалію за мій гріх, але тішуся, що маю це страждання до пожертвування Тобі”.
Треба, щоб ти тішився не тільки з перемог, але і з падінь.
Даючи згоду на прийняття наслідків своїх гріхів, старайся жертвувати Ісусові пов’язані з цим досвідчення і показувати Йому свою вдячність за те, що Він знайшов тебе і пригортає до свого Божого Серця.
Кожне пробачення, кожна сповідь повинна викликати в тобі вибух вдячності. А “вдячність – як казала св. Тереза – є тим, що найбільш притягує Божі благодаті; коли дякуємо за добродійства, Бог є зворушеним і спішить, щоб дати нам десять нових благодатей, а якщо дякуємо далі з таким самим запалом, то як же нескінченне є помноження благодаті!”
Якщо у відповідь на благодаті, які дають тобі можливість, щоб повніше бачити як своє зло, так і милосердя Бога, будеш показувати Богові вдячність, Він обдарує тебе благодаттю стояння перед Ним в цілій правді. (пор. Зошит № 3)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- яку радість маю після сповіді?
- чи вчуся радіти, коли не відчуваю радості - так як Тереза?
- як дякую Богу і за що?
- що означає: стояти перед Ним в цілій правді?
 
завдання:
 
Поділитися з кимось Небом, бо Воно для всіх.
 
 

 
(до недільних читань 28.02)
 
Тоді він сказав до виноградаря: Оце три роки, як я приходжу, шукаючи плода на цій смоковниці, і не знаходжу. Зрубай її: нащо й землю займає ще? А той озвався до нього: Пане, лиши її ще на цей рік: я обкопаю навкруг неї і обкладу гноєм. Може, щось вродить нарік, а коли ні, то ти її зрубаєш.” (Лк 13, 7-9)
 
темаПерезавантаження Добрим і Милосердним Богом
 
активізуючий засіб:
 
Спробуйте поговорити: що потрібно для того, щоб добре… танцювати. Поділіться досвідом, або навіть спробуйте приготувати… «Випускний Вальс»
 
духовний коментар:
 
Проте, коли придивишся до свого життя, побачиш, як дуже стараєшся все зрозуміти і знати, і як водночас сильно хочеш нав’язати Богу власну волю, власну концепцію  свого життя.
Побачиш, що у відносинах з тихим повівом Святого Духа ти нерухомий як цегла, яка попри вітер лежить там, де її покладено; що ти так зосереджений на собі, на власних планах і поглядах, що стосовно дії Святого Духа залишаєшся нерухомий, наче мертвий. Насправді у якийсь спосіб її відчуваєш, але маєш вже готовий і наперед визначений план свого діяння.
Якщо збережеш поставу “цегли”, цілковито перекреслиш можливість піддання діянню Святого Духа і співпраці з благодаттю.
Будеш сам турбуватись про себе і вирішувати проблеми свого сьогодення чи майбутнього так, наче Бога немає.
Будеш любити себе аж до погорди Богом.
Що таку людину – “цеглу” могло би зрушити і зробити вразливою на повів Святого Духа?
– Мусив би це бути певний різновид смерчу. Тільки смерч в стані піднести невразливу на звичайний повів вітру важку цеглу. Тільки ж тоді може зазнати знищення усе оточення, може навіть пів міста, в якому ця цегла знаходиться.
В житті святих бували такі події.
Бог, щоб когось навернути, допускав ситуації, які для даної особи і її оточення були справжнім, сіючим спустошення, смерчем. – А все заради того, щоб якась людина навернулась, щоб відкрилась на діяння Святого Духа і щоб могла освятитись.
І хоча в деяких випадках спустошення було великим, проте пізніша святість цього навернутого спричиняла, що ставав він таким особливим каналом благодатей, що не тільки виправляли вони знищення, яке виникло внаслідок “смерчу”, але з надміром розливались на всіх, котрі зазнали якої-небудь шкоди, а також на тих, котрі взагалі не постраждали.
Однак, чи така зрушена за допомогою “смерчу” “цегла” завжди стає відносно дихання Святого Духа як повітряна куля?
– На жаль, якщо не скористаєшся благодатями такої особливої бурі, то і після того, як вона мине, нічого в твоєму житті не зміниться. (пор. Зошит № 10)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як розпізнаю порух Святого Духа в своїй душі?
- чи зміни, які помічаю в собі, це наслідок моїх старань чи прийнятих принципів і правил чи – дія Бога в мені?
- коли востаннє пережив бурю, яка була для мене благодаттю?
 
 
домашнє завдання:
 
Молитва за людей твердих серцем, які не розуміють потреби навернення.
 

  
(до недільних читань 21.02)
 
Петро промовив до Ісуса: “Наставниче, добре нам тут бути! Зробимо три намети: один тобі, один Мойсееві й один Іллі.” Він не знав, що говорить. Коли він говорив це, насунулася хмара й огорнула їх, а учні налякались, як ті ввійшли у хмару. І залунав голос з хмари. “Це Син мій, Вибранець, слухайте його!” (Лк 9, 33б-35)
 
 
темаСпоглядаю Бога Який мене преображає
 
 
активізуючий засіб:
 
Пограйте гру: як добре ви знаєте одне одного? Методом жеребкування нехай кожен учасник отримає на клаптику паперу ім’я іншого учасника групи (не своє). Потім, по черзі, не називаючи імені, учасник розповідає про цю людину так, щоб показати більше якості духовні, невидимі цієї людини (її серце), ніж зовнішні. В кінці можна сказати хто про кого розповідав.
 
духовний коментар:
 
В дорозі до святості будемо чим раз дошкульніше досвідчувати обмежень що  виникають з нашої природи, про яку святий Павло говорить: “знаємо, що закон духовий, а я тілесний, запроданий під гріх; я бачу інший закон у моїх членах, який воює проти закону мого ума і підневолює мене законові гріха, що в моїх членах” (пор. Рим 7, 14.23).
Що означають ці слова св. Павла: “я тілесний”?
Тілесний це не лише такий, який підкоряється спокусам проти чистоти. Тілесністю є пригортатись чи прилипати до цього світу, до цього, що матеріальне, видиме, що можна відчути, що помічають наші чуття, прилипнути до того, що є конкретним для наших чуттів; це бачення світу на матеріальний спосіб, яке не звертає уваги на те, що духовне. В тілесній людині право гріха має перевагу над правом розуму та духа, тому не має в ній постави віри, немає довірення Богові ні любові Бога.
Тілесна людина хоче також опиратись на те, що помічає пізнає та чого емоційно досвідчує. В молитві шукає відчуттів близькості Бога та його любові, шукає емоційного підтвердження того, що Бог є з нею. Тому Бог, приходячи до нас, уподібнює Себе до наших можливостей сприйняти Його; наприклад дозволяє, щоб ми відчували Його близькість, тому що в іншому випадку, ми не були б здібні нав’язати контакт в Ним – Духом Пречистим, нематеріальним, недоступним нашим чуттям, з Кимось, Хто зовсім інший як ми.
Те все відбувається в подібний спосіб, як відчуваємо близькість когось коханого нами та когось, кого любимо та коли хтось обдаровує нас подібним почуттям. На початковому етапі дороги до святості Бог може дозволяти нам пізнавати Себе через такі типові звичайні для нашої людської натури почуттєві знання. Об’являється нам тоді в такий спосіб тому, що наша віра є ще мінімальна.
Одночасно зі зростанням нашої єдності з Ним, Він починає об’являтися нам в формі, котра більше відповідає Його натурі. Це завжди вираз Його особливої любові та дбання про помноження в нас віри. Тоді наша тілесна натура чим раз менше відчуває Його присутність, в зв’язку з чим, чим раз частіше появляється внутрішня порожнеча, яка спричиняє чим раз більшу розгубленість в контакті з Богом.
Будемо досвідчувати немов Він нас залишає а одночасно – будемо краще пізнавати нашу марність, помічати, що замість вірного виповнювання обов’язків – щоб виконувати Його волю, займаємось тим, що мало важливе та другорядне; будемо бачити, як наша натура пригортається до того, що тілесне, матеріальне, конкретне; як навіть на молитві постійно тікаємо в наших думках від Бога та, замість адорувати Того, Хто приховує себе під заслоною віри, будемо підкорятися неуважностям, які на нас приходять. Коли на молитві зникають відчуття - пізнаємо, що не вміємо молитися. Багато хто відходить тоді від правдивої молитви, тому що не відчувають внутрішнього задоволення. Порожнечу, яку тоді переживаємо, заповнюють неуважності, бо ідучи по дорозі, яка чинить найменший опір, вибираємо те, що найпростіше. Часто не піднімаємо зусиль тривати перед обличчям цієї порожнечі, хоча в неї приховується Бог. Наша тілесна натура не любить тривати в темряві та не вміє довіряти; коли зникає в нас свідомість присутності Бога, зараз же піддаємо все під сумнів. Отже, постійно потрапляємо в такі ж самі напруженості, неспокій, смуток.
Чим більш Бог прихований - тим більших досвідчуємо спокус. Зможеш тоді помітити, що так насправді не любиш Бога а навіть те, що так насправді в Нього не віриш. Переконання про власну віру це одна з духовних опор, яких можеш бути позбавлений. Брак цієї опори може спричинити те, що в духовному сенсі будеш почувати себе немов би ти падав у прірву. Це буде відчуття тим більш пригноблююче та розчаровуюче, коли помічатимеш, що невтомно відвертаєшся від Бога.
Стан внутрішньої порожнечі у відносинах з Богом може товаришувати нам у всіх ситуаціях нашого життя. Також беручи участь у Божій Службі будемо найчастіше шукати опори в тому, що доступне для нашої тілесності, в наший думках, відчуттях зовсім не пов’язаних з Богом. Вони є джерелом неуважностей. Саме з відси береться ціла лавина наших падінь та невірностей, як під час молитви, так в і нашому щоденному житті. Не живемо бо тоді у присутності Бога та не виконуємо Його волі, але занурюємось у своїх людських думках, намірах, мріях або проблемах.
Беручи участь у Святій Літургії, можеш бути позбавлений свідомості, що це надприродна реальність, а досвідчуючи своєї невіри, можеш далі вважати, що приступати у такому стані духа до Причастя є зневажанням Бога. Це може також відноситись до таїнства примирення. Використання святих таїнств може тоді бути для тебе чимось майже героїчним, тому що будеш тоді мати враження, що це все є образою для Бога.
Але саме тоді ти повинен поцілувати землю на якій стоїш та визнати: Боже, Ти є! Дякую Тобі, що Ти близько, перепрошую за мою невіру та за те, що в мені немає любові. (пор. Зошит № 6)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- наскільки ці слова тобі близькі? чому?
- як ти розумієш те, що Бог має тебе змінювати?
- як Бог це робить?
- як змінювалося твоє переконання про присутність Бога біля тебе?
- які труднощі власної молитви помічаєш?
- які благодаті досвідчуєш через молитву?
 
 

 
(до недільних читань 14.02)
 
Ісус же, повен Святого Духа, повернувся з-над Йордану, і Дух повів його в пустиню, де сорок день його спокушав диявол; і протягом тих днів Ісус не їв нічого. Коли ж вони скінчились, він зголоднів. А диявол йому й каже: “Якщо ти Син Божий, скажи оцьому каменеві, щоб став хлібом.” Ісус озвався до нього: “Писано, що не самим лише хлібом житиме людина.” (Лк 4, 1-4)
  
темаРозпізнати духа Божого милосердя в моєму житті 
 
активізуючий засіб:
 
Спробуйте вийти разом з Ісусом на пустелю: постарайтеся зробити абсолютну тишу. В ній почніть молитися, дякуючи за присутність Ісуса та за кожного, хто є присутній на зустрічі. В тиші віддайте себе і кожного Йому. Нехай ця тиша буде довше ніж завжди; якщо є така можливість, то нехай буде вона біля Пресвятих Дарів.
 
духовний коментар:
 
Наприклад, коли хтось, виконуючи Божу волю, будує дім і по мірі, як піднімаються його стіни, як той дім оздоблюється чи меблюється, зростає в почутті власної безпеки. Думає собі: Оце зараз вже у мене свій дім, виконав Божу волю – я у безпеці.
І власне це переконання: я в безпеці, оскільки маю дім, означає, що ця людина, виконуючи Божу волю стосовно будування власного дому і оселення в ньому, обернула її проти Бога.
Джерелом відчуття безпеки став для неї дім, а не Бог.
Можеш будувати дім з послуху Богу і в цьому бути Йому вірним. Проте, якщо цей дім починає ставати для тебе опорою, чимось, в чому покладаєш надію на власну безпеку, то тим самим нехтуєш Богом.
Предмет ставиш на місце Бога. Але ж Бог дбає про тебе зараз так само, як дбав перш, ніж ти оселився в своєму власному домі. То Він дбає про тебе, а не виконана по Його волі річ.
Спирання на те, що минаюче, це  життя духом цього світу. Твоєю справжньою опорою є Бог і Його воля. Матеріальні, інтелектуальні чи навіть духовні блага не завжди будуть тобі придатні.
Можеш, наприклад, захопитись якимось фрагментом Святого Письма і бути переконаним, що зараз вже твоє життя зміниться. Однак, пізніше може виявитись, що цей фрагмент зовсім не поглибив твого внутрішнього життя, натомість, виявився дуже важливим для когось іншого, кому ти його нагадав чи переказав. Тобі ж здавалось, що на цьому конкретному фрагментові зі Святого Письма можеш опертись, що він змінить твоє життя. В ньому почав покладати свою надію, тим самим даючи свідоцтво, що  проминаєш Бога  і не хочеш спертись на Ньому, що в результаті живеш так, наче Бог не існує.
Якщо на місце Бога ставиш якусь особу або якесь інтелектуальне чи духовне добро, предмет чи ситуацію, які приносять тобі відчуття безпеки, то живеш як невіруюча людина.
Ввіряєш себе не Творцю, не Богу,  котрого маєш право називати улюбленим Отцем,  а другій людині або якійсь речі. (пор. Зошит № 10) 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як часто шукаю Божу Волю в своєму житті?
- чи часто шукаю почуття безпеки, спокою без Бога?
- як помічаю, що Бог запрошує мене опертися на Ньому? 
 
 

 
(до недільних читань 7.02)
 
Побачивши це Симон Петро, припав до колін Ісуса й каже: “Іди від мене, Господи, бо я грішна людина.”Жах бо великий огорнув його й усіх, що були з ним, із-за риб, що їх піймали;також і Якова та Йоана, синів Заведея, які були спільниками Симона. Ісус же промовив до Симона: “Не бійся!Віднині людей будеш ловити.”І витягши човна на берег, кинули все й пішли слідом за ним. (Лк 5, 8-11)
 
 
темаСпостерігаю, як Ісус провадить мене на глибінь
 
 
активізуючий засіб:
 
Пограйтеся, подіставайте з карманів все, що маєте, все, з чим прийшли на зустріч, також і прекраси, свої коштовні речі. Зробіть обрахунок в грошах: скільки це би коштувало, (можете потім похвалитися, яка група мала найбільше).
Чи змогли б це залишити тільки тому, що Ісус просить йти за Ним?
 
духовний коментар:
 
Мала свята заохочує, щоби ми складали Богу жертву з досвідчень, які переживаємо в результаті браку плодів нашого прямування до святості. В нас повинно бути прагнення залишатися на тому місці, на якому Бог хоче нас поставити, навіть якщо б це був початковий етап. Св. Тереза говорила до своєї сестри Селіни: «Віддай Господу Богу жертву з того, що ніколи не будеш збирати плодів, це означає, що все життя будеш відчувати відразу до терпіння, до впокорення, що бачитимеш всі плоди твоїх добрих прагнень і твоєї доброї волі, спадаючі як непотрібні на землю. Господь справить, що в годину твоєї смерті в мановіння ока на дереві твоєї душі дозріють прекрасні плоди».
Слушність цієї поради св. Терези підтверджують слова Мудрості Сираха: «…поклавшись на Господа, тримайся праці твоєї; з погляду бо Господа – річ легка: вмить збагатити злиденного» (Сир 11, 21).
У твоєму житті теж може бути так, що дуже довго, може навіть до смерті відчуватимеш відразу до терпіння і впокорень, що плоди твоїх зусиль гинутимуть. Твої змагання про те, щоби бути іншою людиною, щоби виконувати Божу волю, можуть закінчуватися нічим. Можеш постійно падати і також може в тебе постійно нічого не виходити.
Треба, щоби тоді, не знеохочуючись невезінням, ти надалі з повною довірою продовжував чинити добро, попри те, появляються плоди чи ні. Адже Господь може хотіти, щоби плоди твоїх зусиль появилися допіру у хвилину смерті.
Відривання від результатів справить, що ти перестанеш бути невільником власного бачення досконалості, що в тобі зростатиме прагнення виконання тільки Божої волі в усьому. (пор. Зошит № 5)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як помічаєш, до якого глибшого життя запрошує тебе Ісус?
- чого мусиш позбутися заради того, щоб відповісти Його заклику?
- як можеш оцінити вартість Того, що Він хоче тобі дати?
- яких зусиль докладаєш, щоб Любити Його?
 
 

 
(до недільних читань 31.01)
 
І надійшло до мене таке слово Господнє: «Перш, ніж я уклав тебе в утробі, я знав тебе; і перш ніж ти вийшов з лона, освятив я тебе; пророком для народів я тебе призначив». (Єр 1, 4-5)
 
 
темаХочу захоплюватись і дякувати за більшу Божу любов
 
 
активізуючий засіб:
 
Прочитайте разом читання 1 Кор 13, 4-13: нехай кожен вибере для себе якийсь вірш, який найкраще сподобався, щоб роздумувати і згадувати Слово Боже протягом тижня.
 
духовний коментар:
 
Пригнічення, смуток і сумнів часто оволодівають нами після скоєння гріха або також коли – хоча в цей момент не грішимо – ми усвідомлюємо, які ми грішні. Ці почуття в якійсь мірі впливають на сферу волі і, безперечно, гальмують розвиток внутрішнього життя. Це прояв відсутності довіри і постави довірення. Смуток в сфері волі також знак відсутності вдячності за благодаті. А невдячне серце закривається на Бога. Він хоче безперервно обдаровувати тебе, але невдячність створює наче бар’єр між тобою і Ним. Коли ти грішиш або сумуєш, не довіряєш Богові і невдячний, ти стаєш загубленою вівцею.
Що тоді робить Добрий Пастир? У відповідь на твою невірність шукає тебе, а коли лишень ти виявиш скруху, бере тебе на руки, показуючи цим жестом, що вже пробачив тобі. Він прагне, щоб ти пізнав, що тоді Він любить тебе навіть більше, ніж перед падінням. Що тоді любить тебе найбільше.
Отець, який зустрічає блудного сина, говорить: “Притьмом принесіть найкращу одіж, одягніть його” (Лк 15, 22). У відповідь на визнання блудним сином гріха добрий батько наказує дати йому найкращій одяг. Отже цей син, вертаючись, отримує найбільше.
Те, що Добрий Пастир бере знайдену вівцю на плечі, виражає те ж саме. Св. Тереза від Дитятка Ісуса говорить, що після визнання перед Богом нашої провини “Він любить нас більше, ніж любив перед нашим падінням!” Тому не піддавайся спокусі смутку з приводу зла, яке бачиш в своєму житті. Найважливішою є скруха і віра в Божу любов. Бог хоче прощати. Найбільше Його прагнення – виявляти до нас милосердну любов. Якщо ти – грішник, котрий навертається, маєш виняткове право на таку Його любов – надзвичайну любов, яка проявляється через неустанне схилення над безоднею твоєї слабкості та нікчемності. (пор. ДЛБ)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- які сумніви щодо Христа помічаю в собі, коли досвідчую власної немочі?
- чи вірю в те, що Він мене шукає і ще більше любить?
- як борюсь зі смутком після того, як согрішив?
- чи усвідомлюю, що є в Господа на руках і чи вдячний Йому, що Він мене знайшов? 
 

 
(до недільних читань 17.01)
 
Але мати Його мовила до слуг: «Що лиш скаже вам, - робіть.» Було ж там шестеро кам'яних посудин на воду, щоб очищуватися по-юдейському; кожна вміщала дві або три мірки. Сказав їм Ісус: «Наповніть посудини водою.» Вони й виповнили їх по вінця. А Він їм далі каже: «Зачерпніть тепер та й несіть до старости весільного.» Тож понесли. (Йн 2, 5-8)
 
 
темаВчусь помічати, як Господь близько через Свою Волю
 
 
активізуючий засіб:
 
Пограйтесь - роблячи фізичну вправу: ходіння по канату!
Достатньо – ходити по нитці покладеній на підлозі…
Ходіть: нормально, боком, задом, із очима зажмуреними або піднесеними вгору – слухаючи підказок друзів; канат може повертати… Увімкніть фантазію…
 
духовний коментар:
 
Трапляються також ситуації, коли, йдучи по канаті Божої волі, доходиш до місця, де він не тільки уривається, але стає для тебе взагалі невидимим, так, наче його вже немає. Це ситуації, в яких намагаєшся пізнати Божу волю, але Бог не дозволяє тобі її розпізнати чи зрозуміти. Шукаючи її, можеш втрачати терпець, бо будеш досвідчувати, що ані розум, ані досвід нічого не можуть тобі підказати.
І тоді мусиш наважитись на певний різновид шаленства. В ситуаціях, коли, попри наполегливі пошуки Божої волі, не знаходиш її,  Бог очікує, що скочиш в прірву невідомості. Адже канат Божої волі не мусить бути простим. А може мати на деякій відстані форму сходів, що спершу ведуть вниз, а пізніше підносяться вгору.
Якщо наважишся на шаленство і стрибнеш, можеш мати враження, що стрибаєш в прірву. Але тоді Бог швидко знову уможливить тобі пізнання Його волі. Коли буде в тобі прагнення шукання Божої волі, то в ситуації чергового випробування віри наважишся на черговий стрибок. Тоді знову, залежно від того, наскільки важким буде випробування, можеш навіть відчути занепокоєння. Може воно бути подібне до страху, зазнаного в ситуації несподіваного падіння зі сходів.
Падіння не мусить бути великим, але тобі може здаватись, що летиш у прірву, що гинеш. Так драматично можеш переживати якусь нову життєву ситуацію, коли Господь Бог виставить тебе на абсолютно несподіване випробування.
Бог, наш кохаючий Отець, ставлячи тебе на випробування віри, не хоче тебе скривдити чи зранити. Хоче тільки, щоб, обираючи Його волю, ти міг з Ним з’єднатись. Бог хоче, щоб ти зрозумів, що єдина твоя опора – Він, а тим самим – Його воля. (пор. Зошит № 10)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- чи Воля Бога є для мене добром, благодатю?
- чи стараєшся жити Волею Бога?
- як часто помічаєш свою недовіру Його волі?
- що мав би змінити, щоб вчинити як Він хоче? 
 

 
(до недільних читань 10.01)
 
А із-за того, що люди вижидали (Месії), кожен сам у собі розмірковував про Йоана, чи не він часом Христос. Йоан, звертаючись до всіх, озвався: “Я вас хрищу водою, але йде сильніший від мене, якому я негідний розв'язати ремінь від взуття. Той буде вас христити Духом Святим і вогнем”.
(Лк 3,15-16)
 
темаНехай Господь в мені зростає
 
активізуючий засіб:
 
Зробіть «фіктивні вибори»: оберіть нового аніматора, дайте завдання щось разом приготувати. Так, щоб кожен відповідально підійшов до обов’язків. Щоб новообраний аніматор почув важливість зобов’язань і завдань, а діючий пережив момент свого відходу і з покорою та слухняністю був учасником виконання завдань.
 
духовний коментар:
 
В ситуації, коли учні Йоана та натовпи його слухачів залишають його, щоб іти за Ісусом, він говорить про “найвищу радість”.
Це особливо красномовне свідчення про правдиву апостольську поставу.
Найбільшою радістю апостола є бачити  зростання Христа  та виконувати волю Божу, щоб  применшувати самого себе ради Нього. Це не легко – зменшуватися і зникати –  зникати ж таким чином, щоб ніхто про тебе не згадував.
Це важко, тому що в кожній людині є суперечливі прагнення. Безсумнівно, також в тобі є дуже сильне прагнення, бути поміченим, доціненим, прагнення здобути повагу. Твоє “я” домагається для тебе першого місця.
Від цього бажання пошани не оберігає нас навіть апостольська діяльність.
Тож так часто спостерігаєш, що дуже важливим є для тебе те, як тебе оцінюють інші люди, чи подобається їм твоя поведінка, чи те, що говориш приносить тобі пошану та вдячність.
Якщо не протиставишся цим прагненням, займаєш місце, що належить Христу – заступяєш Його собою.
Правдою є те, що Христос хоче користуватися тобою. Однак всяке апостольське служіння справжнє та плідне настільки, наскільки не дозволяєш власному “я” зайняти призначеного Йому місця.
Якщо хочеш прийняти Христа, мусиш зменшуватись. Лише тоді Він буде зростати в тобі та в тих, між котрими ти працюєш як апостол. Якщо знаряддя буде ставати чимраз менше видимим, тоді сам Христос почне через твоє служіння будувати Своє діло у світі.
Постава, яку виражає визнання св. Йоана Хрестителя: “Йому треба рости, мені ж – маліти” – це істотний елемент дороги до святості. Знаряддя мусить зникнути, щоб видимим був Бог.
Потрібно також, щоб процес твого зникання відбувався в радості, щоб твоя радість з того, що Христос зростає, досягала своєї повноти власне одночасно з тим, що ти поступово зменшуєшся. (пор. Зошит № 12)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- які помічаєш в собі суперечливі прагнення?
- як виглядає дорога твого зменшування?
- коли найбільше помічаєш Христа в собі та інших?
 

 
(до недільних читань 20.12)
 
Брати! Входячи у світ, Христос каже: «Жертв і приношень Ти не схотів, але Ти підготував Мені тіло. Всепалення і жертви за гріх Тобі не до вподоби. Тоді Я сказав: Ось іду, – на початку книги написано про Мене, – щоб виконати, Боже, Твою волю» (Євр 10, 5-7)
 
 
тема: Христос приходить, я складаю в Його руки мій меч і щит (капітуляція)
 
 
активізуючий засіб:
 
Порозмовляйте про ігри, які зараз знаєте, чи граєте. Чому ігри захоплюють? Чи мають ігри якісь негативні наслідки? Тепер спробуйте щось пограти шахи, пережимання на руках, але так щоб не виграти а програти.
 
духовний коментар:
 
Збираючи зусилля, щоб перебувати в присутності Бога, старайся з повним заангажуванням (прикладаючи всі сили) твоєї волі про вірність у цій сфері. Однак одночасно погоджуйся на те, що закінчиться це все поразкою, якщо Бог не убереже тебе від неї.
Постійно з довірою простягай руки до Господа, очікуючи милосердя від Нього. Часто визнавай свою нездатність бути вірним через твою грішність. Взивай до Бога: “Господи, я підіймаю ці свої старання не тому, що я переконаний, що сам, своїми силами, здатний досягти успіху. Чиню це, щоб вийти назустріч Твоїй волі, та погоджуюсь на можливість падіння, якщо Ти в своєму милосерді не убережеш мене від цього”.
Якщо будеш старатися в такий спосіб ставати в правді перед Богом, тоді, незалежно від твого визнання, що немає в тобі достатньої віри та довіри, будеш постійно пробувати виходити Богові назустріч. (пор. Зошит № 12)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- чи приймаю поразки, які є в моєму житті?
- чи приймаю розуміння, що це Бог їх допускає, щоб я міг на Нього покладатися?
- чому я боюся бути слабким?
 
домашнє завдання:
       
Пробувати виходити Богові назустріч віддаючи Йому результати моїх старань та радіти, що досвідчую Бога через невдачі.
 
 

 
(до недільних читань 13.12)
 
Господь близько! Ні про що не журіться, але в усьому появляйте Богові ваші прохання молитвою і благанням з подякою. І мир Божий, що вищий від усякого уявлення, берегтиме серця й думки ваші у Христі Ісусі. (Флп 4, 5 бн)
 
 
тема: Справжня радість – ставання в правді, яку має Господь
 
 
активізуючий засіб:
 
Порозмовляйте про правду та неправду в сучасному світі. Чому важливо бути правдивим? Як важко бути правдивим? Як шкодить брехня, скільки кривди через це в світі?
 
духовний коментар:
 
Заклик до чування та готовності на прихід Господа зустрічаємо дуже часто, тому що це не є лише закликом до готовності на зустріч з Богом у хвилину смерті. Бог хоче, щоб ти очікував на зустріч з Ним в своїй щоденності. Він же приходить до тебе в різноманітних ситуаціях твого життя. Він присутній в тобі та постійно перебуває біля тебе через усе, що створив. Він присутній у подіях. Він також присутній у своїй волі, яку хоче тобі об'явити. Тому й дуже важливо, щоб ти був відкритий на те, що Він невтомно виходить тобі назустріч та залишається з тобою. Як потрібно розуміти таку відкритість? – Передусім – як   тривання в правді.
Тривати в правді – це приписувати Богові кожне надприродне добро, яке є в твоєму житті, це позбуватися всяких ілюзій щодо того, що воно твоє. Тривати в правді – це приписувати собі грішність та часту закритість на Бога, котрий виходить тебе зустріти.
Ці два елементи необхідні для того, щоб з'явилась в тобі відкритість на Нього, але цього ще не вистачить. Потрібно, щоб ти, незалежно від грішності, яку собі постійно усвідомлюєш, збирав зусилля волі, щоб перебувати в присутності Бога. Якщо твоє старання закінчиться успіхом, тоді для більшої покори визнай Господу: Боже це не я молився, це не я був Тобі вірний – це Ти. Я ж завжди невірний.
Це не означає, що ти не є співторцем добра, яке Бог здійснює через тебе. Це правда, що в цій сфері співдієш, але для повнішого приниження себе перед Господом добре буде, якщо іноді промовчиш про цю свою співучасть. (пор. Зошит № 12)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як зустрічаюсь з Богом у своїй щоденності?
- як розумію те, що в мені є Бог?
- як мені вдається перебувати в присутності Бога?
- коли переживаю правдиву радість?
 
домашнє завдання:
       
Вийти на зустріч Господу, тобто старатись протягом тижня ставати в правді, перебувати у Його близькості. Якнайдовше пам’ятай про це.
 
 пропомуємо пісню (в Томашполі ми вже її співаємо):
 
яка сила є
в сплетених міцно долонях
яку міць має погляд в людські очі
як добре коли спільнота/правда/віра/радість/мир/любов/... людей єднає
кожен день по іншому проходить
 
якщо захочете - гарненько попросіть... 
 
 
 

 
(до недільних читань 6.12)
 
Підведись, Єрусалиме, і стань на високості та й глянь на схід: ось твої діти, зібрані від заходу сонця аж до сходу словом Святого, радіють, що Бог згадав їх. Вийшли бо з тебе пішки, гонені ворогами, а Бог приводить їх назад до тебе, і їх несуть у славі, мов на престолі царськім. Бо Бог повелів знизити кожну високу гору й у сі пагорби відвічні, провалля ж заповнити, утворити з них рівнину, щоб Ізраїль ступав безпечно у величі Божій. (Вар 5, 5-7)
 
 
тема: Іду на зустріч моєму Господу, який Приходить
 
активізуючий засіб:
 
Євангеліст Лука пише, що Йоан Хреститель пройшов усю околицю Йорданську проповідуючи… (Лк 3, 1-6; недільне Євангеліє). Порозмовляйте про випадки невіри ваших друзів, знайомих родичів. Чому вони відмовляються вірити і практикувати віру? Як на вашу думку їм потрібно говорити про Бога? Можна скласти план євангелізації для конкретної групи людей.
 
духовний коментар:
 
Св. Тереза прагнула відповідати на любов Бога передусім своєю безмежною довірою. Це можна було б виразити словами: з безодні мого гріху встану та піду до Батька.
Вона хотіла промовляти до Нього своєю бідністю, неміччю, грішністю.
Вона казала: "Я далека від того, щоб йти дорогою страху; завжди знайду спосіб, щоб бути щасливою й витягнути користь зі своєї бідності".
Після кожної зневіри відразу зверталася з довірою до Бога і, визнаючи у повноті свою провину, виявляла Йому непохитну дитячу віру в Його любов.
Коли вона тільки починала відчувати, що займається собою і "губиться в земних дрібницях", зараз же, як сама про це пише, зверталась до свого Улюбленого Сонця (так називала Бога), щоб розповісти Йому подробиці своєї зневіри, вважаючи, що своєю непохитною довірою випросить більшу любов Того, котрий прийшов "кликати не праведних, але грішників (на покаяння)" (Мк 2, 17).
Вона була як дитина, яка після кожної провини біжить до своїх батьків і щиро оповідає їм усе, що зробила, вірячи, що вони її не відкинуть.
Це були її особливі зустрічі з Отцем.
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- чи я з радістю на обличчі і в серці свідчу поро віру?
- чи вдається мені не знеохочуватись?
- як перемагаю розчарування, знеохочення власним злом, нарікання, зневірення? - хто з людей допомагає мені йти дорогою віри?
- чи дякую Богу за дар їхньої присутності і за кожну перемогу?
 
домашнє завдання:
       
В молитвах пам’ятаю за конкретних людей, які не вірять або помиляються чи переживають сумніви. Молюсь за нашу спільноту та духовних керівників, яких Бог мені дає.

6_грудня.doc 


 
(до недільних читань 29.11)
 
А вас нехай Господь примножить і наповнить любов'ю один до одного й до всіх, такою самою, яку й ми маємо до вас, щоб він зміцнив ваші серця бездоганними у святості перед Богом і Отцем нашим за дня приходу Господа нашого Ісуса з усіма його святими. (1 Сол 3, 12-13)
 
 
тема: Зустрічаю і захоплююсь Богом який мене наповняє з середини і зовні
 
 
активізуючий засіб:
 
Пограйте гру «Що можна помістити в банку»: по черзі учасники називають речі, які можна помістити в банку напр. об’ємом 3 л. Всі речі, які вкладаємо, починаються з одної літери.
 
духовний коментар:
 
Завдяки співпраці з благодаттю зможемо знайти Бога не тільки в зовнішньому світі, а й у внутрішньому, до якого приходить Святий Дух як солодкий Гість душі. Про Божу присутність пише святий Тома Аквінський: “Крім звичайного і загального способу, завдяки якому Господь своїм єством триває у всьому, через силу і присутність... існує инший, особливий спосіб, властивий виключно розумним істотам, в яких Бог перебуває як об’єкт пізнання в пізнаваючому і як об’єкт любови в люблячому. Оскільки розумне створіння може піднятися до Бога через пізнання та любов і так досягти Його самого в собі, то з рації цього особливого відношення не тільки кажуть, що Бог є в розумній істоті, а й що в ній мешкає, мов у своїй святині”.
Неможливо цілком зрозуміти, чим є мешкання Всесильного Творця в людській душі. Щоби наблизитися до розуміння цього хоча би трішки, варто звернутися до образів. Святий Василій описує душу, де мешкає солодкий Гість, як залізо, занурене у вогнище: “Як залізо, перебуваючи у вогні, не втрачає своєї природи, лише розпалене жаром вогню вбирає його природу, колір і температуру і своєю дією подекуди перетворюється у вогонь, так якості душі через поєднання з Тим, який є самою святістю, освячуються й обожествлюються”. (пор. ДлБ)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як можеш описати свій духовний світ? (що важливе в ньому, вартості, чесноти які цінуєш, плекаєш, поважаєш, прагнеш осягнути)
- як Бог мене наповнює собою? чому це робить?
- як помічаю, що Бог хоче мене перемінювати?
- чи захоплююсь, дякую Богу коли помічаю Його в собі?
 
домашнє завдання:
       
Кожне Святе Причастя старайся Прославляти Бога, Який приходить і є в тобі.
 

 
(до недільних читань 22.11)
 
Царство моє не від світу цього, - відрік Ісус. - Було б моє царство від цього світу, то сторожа моя була б воювала, щоби мене не видали юдеям. Але не звідсіля моє царство. (Йн 18, 36)
 
 
тема: Хочу жити для Бога так, як Він живе для мене
 
 
активізуючий засіб:
 
Св. Франциск називав смерть: «сестрою». Дивно!? Порозмовляйте про смерть, прикликаючи Святого Духа, просячи дар розуміння. Чому люди бояться смерті? Може тобі довелось пережити чиюсь смерть, як ти це пережив і чи віриш, що вони є з Богом у вічності? Як реагуємо на смерть ровесників?
підсумок розмови:
З кожною хвилиною ми помираємо та Бог нас створив для себе, тому правильне розуміння смерті може стати пунктом виходу до нашого навернення та щасливої вічності.
 
 
духовний коментар:
 
Ісус, у зв’язку з наближенням своїх страждань і смерті, говорив про відмирання зерна: "Істинно, істинно говорю вам: Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе" (Йн 12, 24).
Ці слова відносяться до кожного з нас.
Якщо, будемо боронитися від відмирання, наше життя залишиться безплідним. Зведемо нанівець задум і надію Бога щодо нас.
Поглиблення наших взаємин із Богом неможливе без відмирання нас для себе, відмирання нашої гордині та егоїзму, без переоцінки нашого ставлення до всього, що дочасне.
– Як це буде відбуватися – то вже залежить від Божої волі відносно кожного з нас. Безперечне лише те, що це процес неминучий і що Бог буде очікувати нашої згоди.
В одній з проголошених притч Христос говорить: "До чого прирівняємо Царство Боже – або у якій притчі ми його появимо? Воно – немов зерно гірчичне, що, коли сіється у землю, найменше від усіх насінь, що на землі. А як, посіявши, виростає, стає більшим над усю городину, а виття пускає таке велике, що й небесне птаство в його тіні може сховатись" (Мк 4, 30-32).
Щоб із маленького зерна виріс справжній кущ, мусить воно бути посіяне в землю – щоб там відмерти. Для процесу зростання куща потрібний є ґрунт і визначені умови, що сприяють відмиранню зерна.
Нашим ґрунтом є середовище, в якому живемо. Його вибір, вибір людей, із котрими нав'язуємо близькі контакти, здійснюємо в певній мірі самі. Отже до певної міри самі вибираємо ґрунт, в якому нам – "зернинкам" – доведеться відмерти, щоб принести очікуваний Богом врожай.
Коли посіяне в землю зерно починає внаслідок визначених умов лопатись, щоб міг пробитись з нього паросток нового життя, його ситуація видається драматичною і може викликати жах. Звісно, ми знаємо, до чого вона веде, але це знання може бути чисто теоретичним.
Таке "зерно", що лопається, може бути перелякане тим, що з ним діється, навіть коли знає, що процес умирання провадить до нового життя.
Тоді часто поводимося так, неначе ми хотіли б чимось це "зерно", яке лопається, підперезати, щоб уберегти його від проростання. Робимо усе, щоб воно не розпалося. Дехто готовий навіть вибрати інший ґрунт, якийсь зовсім неродючий, аби тільки залишитися "зерном". Коли внаслідок процесів, що відбуваються в "зерні", воно починає лопатись, ми зазвичай на різні способи намагаємось цьому протидіяти, оскільки проростання "зерна" – це початок нашого відмирання та кінця того, що було до тих пір. Усю нашу увагу зосереджуємо тоді найчастіше на тому, що болісно переживаємо – на процесі вмирання в нас старої людини.
Так діється з кожним, хто не має достатньої віри й сили волі, щоб прийняти все, що Бог стосовно нього задумав; щоб прийняти Божу волю також і тоді, коли вона для нас неясна або навіть незрозуміла. (пор. Зошит № 2)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- коли востаннє і яку подію пережив духовно, що можу це назвати вмиранням для Христа?
- як вдається мені «вмирати» для Бога?
- чи моїм ґрунтом зростання залишається Бог та Його свята Воля?
- чи перепрошую Бога, коли «відбираю у Нього життя»?
- що роблю коли бачу, як люди розпинають Христа, хочуть Його убити, чинячи гріх?
 
домашнє завдання:
       
Вчуся вмирати, як зерно, щоб жити для Бога. Постарайся якнайдовше пам’ятати, що фізично помираєш, але так наближаємось до вічності. Тому роби своє серце скрушеним, дякуй за все Богові, та не марнуй часу і не втрачай нагоди робити добро.
 

 
(до недільних читань 15.11)
 
За тих же днів, після того горя, сонце затьмиться, місяць не дасть свого світла, зорі спадуть з неба, і сили небесні стрясуться. І тоді узріють Сина Чоловічого, що йтиме по хмарах з великою силою й славою. (Мк 13, 24-26)
 
 
активізуючий засіб:
 
Порозмовляйте про чудо технологій. Дістаньте телефони і відкрито обговоріть їх: чому саме такий, а не інший? подарунок чи сам зібрав кошти? які має функції, програми? яля чого він потрібен, як його використовую? чи я ним володію, чи він мною?
Тепер поговоріть, який телефон допомагав би в спілкуванні з друзями, які функції би мав.
На кінець можете заграти гру «Зіпсований телефон».
 
 
духовний коментар:
 
“Речі цього світу марнославні й оманливі, усе в ньому закінчується й розпливається, як вода”, каже св. Іван від Хреста. Лише коли розгледиш фальшивість спокусливих, миготливих вогників, мрії про власність, за якою ти гонишся, виникне бажання піти за справжнім Світлом. Його стукіт у двері твого серця змусить тебе до убогості духом, звільнить від ілюзій, що приневолюють серце царювати серед смерті замість того, щоб прийняти виняткове панування Бога, піти за Світлом Його волі й таким чином знайти справжню перлину Царства Божого, заради якого варто відмовитися від усього.
Св. Іван від Хреста підкреслює, що через первородний гріх душа ніби потрапила в полон до смертної плоті, яка підкоряється природним пристрастям і жагам. Якщо мета людського життя – відкритися на зв’язок із Богом, то цей стан передбачає існування пустоти як внутрішнього простору для Нього. Ця внутрішня пустота є, власне, убозтвом, яке приносить людині спокій, звільняючи її від перешкод і самозакоханості.
Усі наші справи, навіть добрі самі по собі, перетворившись на предмет надмірної заклопотаності й зайнявши в наших думках місце, належне Богові, стають перешкодою для поєднання з Господом. Любов без духовного убозтва неможлива, і тому св. Іван від Хреста підкреслює, що “любити означає намагатися заради Божої любові відректися від усього, що не є Богом”. (пор. ВДдХ)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- чи цей світ створений скеровує і веде мене до Бога?
- чи буду засмучений, коли буду бачити потемніння сонця, місяця чи падання зірок?
- чому Бог обирає такий спосіб, щоб прийти?
- чи захоплююсь Богом, Який дозволяє себе помічати, досвідчувати через світ створений?
- що Бог мусить зруйнувати, змінити, щоб я помітив Його присутність і любов?
 
домашнє завдання:
 
Старатись помітити і подякувати Богу, коли для мене «потемніло сонце», відчуваю голод, холод або щось втрачаю.
 

 
(до недільних читань 8.11)
 
Пішла вона й зробила, як сказав їй Ілля; і їла вона, він і її син довго. Посуд з мукою не спорожнювався, глечик з олією не вичерпувався, за словом, що Господь сказав через Іллю. (1 Цар 17, 15-16)
 
 
темаХочу повірити, Господи, в Твою невичерпність та всемогутність
 
 
активізуючий засіб:
 
Поміркуйте та сплануйте вчинок милосердя, який зможите зробити разом для Божої Слави.
 
 
духовний коментар:
 
Змінення світу, переміну інших ми маємо розпочинати від себе. Це в тобі має зростати життя Христа в такій мірі, аби прийняті тобою благодаті і добро призводили до навернення інших. Однак може статись, що таке навертання інших буде увесь час безрезультатне, що вимагатиме чимраз вищого “тиску” благодаті в твоїй “пробірці”. В такий спосіб Бог може вимагати від тебе більш інтенсивного внутрішнього життя, а навіть повного дару з себе, радикального прямування до святості. Г. К. Честертон пише, що в історії Церкви християнська віра принаймні п’ять разів зазнавала позірної смерті. Одним з таких трагічних періодів “вмирання Церкви” були часи св. Франциска з Ассізі. Про незвичайно понурий образ Церкви XII сторіччя свідчать м. ін. численні булли папи Іннокентія ІІІ, які таврували найбільш скандальні зловживання: лихварство, продажність, ненажерство, пиятство, розпусту. На фоні такого падіння нравів в Європі виникло багато фанатичних і агресивних ересей, які ледве не знищили християнства. Іншим ударом, націленим на Церкву, також були мандрівні проповідники, що безперестанно критикували часто охоплене жагою багатства духовенство,  протиставляючи йому взірці євангельської вбогості.
Франциск ніколи нікого не критикував. Бо вважав, що, якщо довкола існує зло, то спершу він має навернутись, не інші. Якщо царює така велика розкіш і розпуста, то він має стати радикально вбогим і чистим, бо це він в тому винний. Святі тим відрізняються від основоположників ересей, що ті хотять навертати інших, не себе, тоді як святі вістря будь-якої критики спрямувують на себе – щоб світ став кращій, стараються навертатись самі. Чим більше зіпсуття і скандалів Франциск бачив довкола себе, тим більше прагнув уподібнитись до Христа, чистого, покірного, вбогого. Це він, Франциск винен, що світ такий поганий, і тому це він, Франциск, мусить радикально навернутись – і історія підтвердила його правоту. Бо коли Франциск навернувся, коли став так “прозорий” для Господа, що могло в ньому віддзеркалитись обличчя Христа, Європа почала підноситись з занепаду. Збувся сон Іннокентія ІІІ, в якому той бачив, як постать, схожа на Франциска підтримувала хисткі мури Латеранської Базиліки, званої “матір’ю і головою всіх церков” (символ усієї Церкви), – і врятувала її. Міццю святості Франциска Христос підносив свою Церкву зі “смерті” віри. Світ збагатився його святістю не стільки шляхом пізнання людини, яка реалізує духа Євангелія надзвичайним і героїчним способом, скільки за принципом системи сполучених посудин – адже його святість впливала на особи, з якими він ніколи не зустрічався. Світло віри дозволяє тобі пізнати, що через хрещення ти належиш до Христового Тіла, що ти включений в систему сполучених посудин цього Тіла, яке так сильно потребує навернених і святих, яке так потребує твого навернення, твоєї святості. Завдяки світлу віри ти пізнаєш, що змінення інших завжди треба розпочинати від себе. Кожне твоє добро впливає на інших, твоя вірність є силою для тих, кого ти любиш, твоє святе Причастя зміцнює не лише тебе, але також є поживою для твоєї пари, дітей, братів, друзів, парафії, Церкви, світу. Тож розпочни від себе, від власного відкриття на Христа. Бог хоче, щоб ти освятився і щоб твоє освячення освячувало твоє середовище, твоїх ближніх, Церкву, світ. (пор. РпВ)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- хто з сучасних людей (Церкви, родини, знайомих) є для мене прикладом віри і чому?
- чи помічаю, як Бог спонукає мене до переміни, щоб перемінювати інших?
- коли переживаю «духовний голод» чи вичерпання? що для мене є невичерпною посудиною?
- що з моєї нестачі вже віддав Богові?
 
домашнє завдання:
 
«Провітрити» шафу, там є речі, які потрібні більше іншим. Може комусь холодніше ніж мені. Нехай це буде щирий дар, як дві лепти убогої вдови.
 

 
(до недільних читань 1.11)
 
Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи мене ради. Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі. (Мт 5, 12а)
 
 
тема:Щасливі, радісні християни бо: Блаженні Ви коли…
 
 
активізуючий засіб:
 
Візміть «Літанію до всіх святих». Оберіть кожен собі покровителя, який кому подобається навіть, якщо нічого про нього не знаєте (є нагода погуглити). Поговоріть в світлі Євангелія та читань, які потрібно мати якості, щоб бути доброю, святою людиною. Складіть свою «літанію» добрих християн, сучасних знаних вам людей, ваших бабусь, дідусів, друзів не називаючи їх святими просто поіменно, подякуйте Богу за людей, яких Він нам дав.
 
 
духовний коментар:
 
Християнське почуття гумору зробить тебе вільним від самого себе. Дозволить тобі переоцінити в світлі віри всі цінності і пізнати, що все, що відбувається довкола тебе, насправді до смішного неважливе – все, за винятком Бога. Дозволить тобі демаскувати позірні вартості. Твоя праця, плани і труднощі, політика і те, що відбувається докола тебе, все це, у порівнянні з тією цінністю, якою є Бог, остаточно, прах і пил. В цьому дусі ми кожного разу розпочинаємо Великий Піст літургією Попільної Середи, коли священик посипає тобі голову попілом і каже, що ти є прахом і в прах обернешся – прахом, а отже чимось до смішного неважливим. Не лише ти є прахом, але й все те, до чого ти прив’язаний, що для тебе дуже важливе, а також те, чого ти боїшся. Завдяки “чесноті” гумору більш відкриєшся на Бога, буде в тобі для Нього більше місця, бо зможеш побачити усе у правильних пропорціях – як прах і пил, зможеш поставити це на вісь абсурду.
В цих категоріях можемо, приміром, побачити навернення св. Франциска з Ассізу. – Коли він кинув усе під ноги батька, щоб піти за голосом Бога, тоді раптом став вільним, а цілий світ наче перевернувся догори дригом. “Хто побачив цілий світ, що висить на волосинці Божого милосердя, саме той побачив правду. Хто мав видіння свого рідного міста, перевернутого верхівкою додолу, той бачив його так, як годиться. Людина, яка бачила ієрархію, перевернуту догори дригом, завжди матиме легку усмішку щодо її прерогатив”. Світом Франциска Ассізського, його крайєм і батьківщиною був Ассіз, феодальне містечко, оточене ровом, мурами і наріжними вежами. Тогочасне суспільство Ассізу являло собою класову піраміду з кількох підпорядкованих одна іншій суспільних груп. Серйозні отці міста, серйозна шляхта, міщанство, кріпаки. І раптом цей світ перевернувся догори дригом і в очах Франциска став чимось до смішного незначним. Вистачило одного поруху, аби цей поважний Ассіз, світ серйозних отців міста, панів, шляхти, зламався і обвалився. Все це, побачене Франциском на осі абсурду, стало як прах і пил. Перед обличчям Бога людські сили викрилися як смішні, маленькі і неважливі. Франциск зрозумів, що існує одна-єдина важлива, серйозна реальність, заради якої варто жити – Бог і Його воля. Це з Божої волі ніколи не можна сміятись, це її треба полюбити. Треба довірливо, як дитина, триматись того, що є єдино важливим.
У підвалин багатьох гріхів лежить нічим непохитна поважність і абсолютна серйозність. Грішиш, тому що ти такий поважний. Відкинення цієї поважності за допомогою християнського гумору, пише Вальтер Каспер, чинить нас здатними на “лагідне і справді людське існування” (Дійсність віри, 108). Гумор викриває смішність наших претензій на значимість. А його відсутність і часто поєднане з цим роздратування – одне з дуже серйозних звинувачень на адресу сучасних християн.
Смертельно поважними людьми були фарисеї. Вони були так впевнені в своїй серйозності і значимості, і, таким чином, настільки прив’язані до власного сприйняття світу і Бога, що на докори реагували агресією. Фарисейство є протилежністю простоти, яка характеризується свободою, що випливає з життя в правді і бачення в правді самого себе. Водночас воно є запереченням постави євангельської дитини, яка визнає свою слабкість, завдяки чому вільна від почуття поважності. Треба пам’ятати, що гріх проти Святого Духа полягає між іншим в тому, що людина не хоче визнати правду про себе, не хоче визнати власну слабкість. (пор. РпВ)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- чи ставання в правді перед Богом дає мені справжню радість?
- чи долаю труднощі невдачі, сміючись над собою?
- чи вдавалось мені помічати, яке почуття гумори має Господь?
- чи помічаю ситуації, які мене лякають і паралізують?
- чи часто дивуюсь, захоплююсь Богом, чи Його прославляю?
 
домашнє завдання:
 
Прославляти та возвеличувати Бога з усього серця навіть коли важко.
   

 
(до недільних читань 25.10)
 
Щасливий ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров це тобі відкрили, а Отець Мій Небесний. (Мт 16, 17)
 
 
темазапитувати Небесного Батька
 
 
активізуючий засіб:
 
покажіть сценкою або просто – порозмовляйте:
як у буднях «доходите до істини»?
 
 
духовний коментар:
 
Авраам почав чимраз більше спиратись на волі Бога, почав запитувати про те, чого Він від нього очікує. Так народжується в історії людства нове явище – явище християнської віри.
В цей час Марія, безперечно, мусила постійно запитувати себе: “Що мені робити?” Це був для Неї трудний період, повний темряви. Віра не ліквідує темряви, зовсім навпаки, вона її передбачає. (пор. РпВ)
 
Без шукання Божої волі праця здатна нас знищувати зсередини, спрямовуючи особливим чином на “мати” коштом нашого “бути” для Христа. А може, Бог не хоче, щоб ми так надмірно захоплювалися.
Тому ми повинні часто запитувати себе, чого Господь Бог хоче, чому саме так промовляє. Якщо отримаємо дар знайти відповідь, зможемо повніше відкритися на Божу присутність і вийти назустріч замислові Творця, пов’язаному з різними подіями.
Сатанинська спокуса, виражена у словах “Ви станете, як Бог”, означає, що, як і прабатьки, хочемо діяти згідно з власною волею, не запитуючи про плани Всемогутнього Бога. (пор. ДлБ)
 
Щоби як Яків, я міг досвідчити славу Господа, буду змушений довго вчитися молитві у школі віри, якою є для мене Євхаристія. Поки що, мабуть, я не нагадую цих двох учнів, бо мені здається, що я знаю, де мешкає Учитель-Бог. Чудо близькості Бога стало таким звичайним, було піддано знищенню завдяки рутині, що зараз я не запитую як вони. Але може колись, засмучений щоденністю, я шукатиму Бога і запитаю: «Учителю, – де перебуваєш?» (пор. ТВ)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- в яких справах “запитую про те, чого Добрий Бог від мене очікує”? частіше у великих – чи малих?
- які справи, коли я в них “не шукав Божої волі – знищували мене зсередини”?
- наскільки боюся “сатанинської спокуси: діяти згідно з власною волею, не запитуючи про плани Всемогутнього Бога”? як стараюся її перемагати?
- як моє переживання Євхаристії та молитва Святим Письмом допомагає мені відкриватись на спілкування з Небесним Батьком?
 
домашнє завдання:
 
на вечірньому іспиті сумління хочу нагадувати собі, коли я був самовпевнений та довірливим каяттям пригортатись до Небесного Батька 
 

(до недільних читань 18.10)

 
 
Та Господь схотів придавити його стражданням. Якщо він принесе своє життя в покуту, то узрить потомство, житиме довго, і рука його вчинить успішно волю Господню.
Після трудів душі своєї він побачить світло і насититься своїм знанням. Слуга мій виправдає багатьох, їхні беззаконня понесе на собі. (Іс 53, 10-11)
 
 
темаНесправедливість, як більший дар Бога
 
активізуючий засіб:
 
Зробіть дві однакові розмальовки. Одну розфарбуйте кольорово, іншу зробіть чорно-білу.
 
духовний коментар:
 
Христос, перед яким ти стаєш на молитві – це повний величі і сили Христос з гори Табор, але також – Христос розп’ятий. Якщо ти молитимешся перед розп’ятим на хресті Христом, він сам вчитиме тебе фундаментальним правдам християнства. Тоді ти зрозумієш, що Божа справедливість інша, ніж справедливість людська.
Ісус вже раніш, ще до того як вибила “Його година” (Йн 13, 1), бачив безмір страждання, яке Його чекало, яке мав зазнати за гріхи світу, попри те, що сам був невинний; бачив наші гріхи та провини, які по волі Отця мав взяти на себе. Був повністю свідомий того, що люди Його відкинуть, піднімуть на глум і оплюють, що буде убичований, увінчаний терновим вінцем і з усією жорстокістю піднятий на хресті як найбільший злодій –  і погоджувався на це.
Молячись в Гетсиманії, Він благав: “Отче Мій, якщо це можливо, нехай мине ця чаша Мене. Однак не як Я бажаю, лише – як Ти” (Мт 26, 39). Молячись перед розп’ятим Христом, ти отримаєш відповідь на питання: чому зазнаєш в своєму житті несправедливості. Зрозумієш, що Бог може допустити, аби трапилось з тобою щось, що під людським кутом зору здається тобі несправедливим – бо Бог бачить інакше, ніж людина. Людська несправедливість, яка дотикає тебе, в очах Бога може бути власне чимось справедливим. Як грішник ти завжди заслуговуєш на відкинення та покарання.
Поки ти не зазнаєш якоїсь несправедливості, не зможеш глибше зрозуміти, що переживав Христос, страждання котрого також пов’язувались зі завданою Йому несправедливістю. Той, кого засуджують справедливо – як доброго розбійника – знаходить логічну мотивацію для прийняття свого страждання. Для того ж, хто страждає невинно, єдина мотивація – звернення до Христового хреста. Лише тоді, коли ти звернешся до нього, зможеш дякувати за завдані тобі несправедливості:
Боже, дякую, що Ти ділишся зі мною Твоїм безцінним скарбом,
що дозволяєш мені краще зрозуміти таємницю Твого хреста.
В дорозі до святості ти не можеш очікувати, що Бог буде вберігати тебе від несправедливості, що траплятиметься з тобою лише те, на що, дивлячись під людським кутом зору, ти заслужиш.
Також св. Йоан Хреститель, який проголошував правду і закликав до навернення, готуючи свій народ до приходу Месії, не заслуговував в світлі закону смерті. Його вбивство сталося за примхою Іродіади. Дивлячись під людським кутом зору, Йоана Хрестителя спіткала велика несправедливість. Проте Бог в незбагненних постановах Провидіння допустив це. (пор. ДЛ)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- яку справедливість очікуєш від Бога дивлячись на свої заслуги, старання?
- які «бо», «або», «як би» заважають тобі жити Богом повністю віддаючи себе? (напр.: ..бо застарий.., бо заслабкий.., як би вмів…як би мав…).
- як погоджуюсь на Божу Волю в моєму житті?
 
домашне завдання:
 
Справедливість Бога любить того, кого вважаю ворогом, звертає увагу на того, ким погорджую чи нехтую, йде там, де я втікаю. Захоплююсь такою Божою дією і пробую помічати, приймати, обирати, як Він. Проси Бога в молитві про це. Молитва св. Франциска: «Господи вчини мене знаряддям твого миру»….
 

 
(до недільних читань 11.10)

І заговорив до нього Петро: "Ось ми покинули все й пішли слідом за тобою." Ісус озвавсь і каже: "Істинно кажу вам: Нема такого, хто кинувши свій дім або братів, або сестер, або матір чи батька, або дітей, або поля, - ради мене та ради Євангелії, -
не дістав би сторицею тепер, у цьому часі, посеред гоніння, - домів, братів, сестер, матерів, дітей і піль, - і в майбутньому віці життя вічне. (Мк 10, 28-30)
 
 
темаЗалишаю все, що моє заради життя у майбутньому віці
 
активізуючий засіб:
 
Порозмовляйте, як вам допомагають для життя духовного речі, які маєте, чи люди котрих дав вам Бог (комп’ютер, гроші, одяг, хлопець, дівчина, друг, праця…) Пофантазуйте, щоб ви зробили, коли б мали більші можливості, владу щось змінити…
 
духовний коментар:
 
Ми маємо дивну схильність поринати в Божі дари, Божу любов до нас ми використовуємо, щоб мліти в її блаженному відчутті замість того, щоб постійно бачити перед собою повну правду про неї: так, мене кохають, але тільки зважаючи на мою убогість. Побачивши мене в правді, таким, як я є, Ісус помер за мене на хресті, бо якби не його спасенна жертва, то я не мав би  жодної можливості спастися.
Замість того, щоб прагнути до життя цією правдою, я шукаю якихось фальшивих стосунків із Богом. Фальшивих у тому сенсі, що вони стирають із серця причину, з якої мене відкупили, з якої мене так винятково кохають: Бог мене кохає, бо таким Він є; Він – це просто любов. І в міру занурення в цих роздумах, відділяючи їх від Правди про Відкуплення, я дедалі більше переконуюсь, що це власне Бог за те мене кохає, що, може й бездарно, проте намагаюся бути добрим, виконувати його волю… Він кохає мене лише тому, що я вартий Його любові. Як би мені хотілося сказати: Боже, Ти на найвищому п’єдесталі, а я лише людина, яка теж має щось, чого я не хотів би називати п’єдесталом, хоча це щось мене возвеличує.
Замість того щоб бути блудним сином, який відкриває наготу своєї убогості перед батьком і отримує Його щедре дармове пробачення, я входжу на дорогу старшого брата, переконаного, що батько його любить, бо стільки років служу тобі й ніколи не переступив ні однієї заповіді твоєї. І подібно до того сина, який зчинив милосердному батькові звичайну сварку за те, що той насмілився влаштувати бенкет для брата, котрий був мертвий і ожив,  у мені народжується вимоглива постава щодо Бога. І ось я починаю дивуватися, коли щось складається не по-моєму, трохи засмучуюсь, трохи бунтую, серджуся на Господа Бога. Адже я стільки років служу Тобі…
Ця спокуса постійно супроводжує нас, наказує йти дорогою старшого брата й побудувати собі оманливе бачення Божої любові. Я ніби знаю, що це фікція; зрештою, притча  про блудного сина не залишає щодо цього жодних сумнівів. Але мені вдається так спритно переконати себе, що я зрештою, починаю вірити в цю фікцію. Вірити поступово, бо найперше занурююся в блаженне відчуття Божої любові. Потім поволі починаю себе переконувати, що мене люблять, але не як грішника, а „так, взагалі“. Я занурююсь у теплу ілюзію і мені добре, бо я відчуваю, що мене люблять, і вже навіть трохи повірив, що це завдяки моїй досконалості (тобто п’єдесталу) чи хоч би певним її елементам. (пор. Дві Опори)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- що я віддав, чим пожертвував заради Бога?
- чого взамін від Нього очікую?
- чи вимагаю від Бога, чи в покорі і правді довіряю Йому? (торгуюсь, або показую свої старання).
- яку правду про себе відкидаю?
- що ще боюсь Богу віддати?
 
P. S.
Вщирій молитві подякуйте Богу за дар кожного з вас і за дар ділення яке пережили.
 
 
домашне завдання:
 
Спробуй сприймати фізичні і духовні труднощі, як нагоду для жертви заради винагородження Богу за гріхи, з солідарності з людьми страждаючими, військовими, хворими людми які преживають духовні страждання. 
 

 
(до недільних читань 4.10)
 
Істинно кажу вам: Хто Царства Божого не прийме, як дитина, - не ввійде до нього."
І обнявши їх, поклав на них руки і благословив їх. (Мк 10, 15-16)
 
Бачимо Ісуса, який за те, що перетерпів смерть, увінчаний славою і честю, який на малу хвилину був нижче ангелів, щоб благодаттю Божою зазнати за всіх смерти. (Євр 2, 9)
 
 
темаЦе правдиво, коли дозволяю Богу себе любити
 
активізуючий засіб:
 
Пригадайте і порозмовляйте про свою першу зустріч з Ісусом. Як це сталось? Моє перше враження знайомства з Ним?
 
духовний коментар:
 
Божий стукіт у двері людського серця сповнений драматизму. Зайнятий собою й своїм ілюзорним багатством – усім тим, що засмічує твою душу – ти ніби відповідаєш на цей стукіт: „ Не зараз. Може, згодом, бо мені ніколи “. Ця ситуація із вражаючою ясністю свідчить, з одного боку, про покору Бога, який безупинно й терпляче стукає у двері твого серця, а з іншого – про твою гру з Тим, хто, принижуючись, як жебрак, водночас залишається всемогутнім Богом і Володарем усього того сміття, що ти його накопичуєш, упорядковуєш чи перед яким схиляєшся в собі.
Своїм стукотом Бог, по суті, закликає тебе спрямувати погляд твоєї душі в інший бік, на Того, хто бажає віддати тобі власне серце, заповнити ним пустоту твого серця, жадібного до сміття. Пустоту, яка породжує гріх, муку й страх. Перефразуючи св. Августина, можна сказати, що людське серце зазнаватиме неспокою й страждання, аж поки повернеться до Господа.
Первородний гріх так зранив нашу природу, що наші постійні прагнення перетворюються на справжню в’язницю. Насправді – це ілюзія, проте ми в ній таки замкнені, бо справді перебуваємо в неволі.
Звільнити нас із цієї в’язниці обману вкрай важко. Звичайний стукіт не завжди допомагає. Щоб дістатися до внутрішньої твердині нашого егоїзму, Бог змушений іти на справжній штурм – руйнувати барикади серця й перебудовувати цю твердиню на власний смак.
Чинячи опір Його стукоту, не відчиняючи перед ним брам своєї фортеці, ти не дозволяєш Богові любити тебе так, як Він сам цього бажає. Ти вибираєш своє маленьке, карликове, уявне щастя, в якому немає місця для Його любови, яка прагне обдаровувати тебе в міру того, як Його пожирає вогонь любови до тебе. (пор. ВДдХ)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- які помічаю ілюзії, неволі в моєму житті?
- як помічаю в моєму житті, що Бог дійсно покірний і терпеливий?
- чи маю страх, коли Бог бере моє життя в свої руки?
- чи дозволяю Богу мене любити? коли давав таку згоду?
 
домашне завдання:
 
Витрати свій час, свою увагу на зустріч з Ісусом через побожне читання Розарію, усвідомлюючи, що це, момент коли дозволяю себе любити. 
 

 
(до недільних читань 27.09)
 
Хто ж спокусить одне з оцих малих, що вірують, - краще було б такому, якщо б йому повішено на шию жорновий камінь та вкинено в мореІ коли твоя рука спокушає тебе, відітни її. Краще тобі ввійти в життя калікою, ніж з двома руками піти у пекло, у вогонь незгасний (Мк 9, 42-43)
 
 
темаПовертаюсь до Його любові, яка зцілює
 
активізуючий засіб:
 
Порозмовляйте, в яких моментах життя ми найкраще, або найповніше передаєм, переказуємо образ Бога! Поставте себе на місце, людини яка живе врабстві, або живе на вулиці, або увязненна. Як почувається така людина чи здатна жити для Бога про нього думати, бути Його дитиною переказувати Його волю, що їй потрібно для цього? (можна відтворити на спосіб гри ці випадки…)
 
духовний коментар:
 
Якщо з тобою колись трапилось так, що до тебе втратив довіру той, кого ти дуже любив, то ти знаєш, як це боляче. А якщо це не звикла ситуація людської дружби, зраненої недовірою, а ситуація безмежної любові Бога – який великий біль мусить причиняти недовіра до цієї Любові. Слова: “боюсь віддати Богу усе” ранять, як ляпас, бо це так, мовби ти говорив Богу: “Я Тобі не довіряю, не знаю, що можеш зі мною зробити”. Коли б мале дитя сказало таке мамі, це був б для неї надзвичайний біль. А якого ж тоді болю зазнає Бог, котрому людина дає ляпаси такою відсутністю довіри! Недовіра в певному сенсі гірша за гріх, бо вона – коріння і джерело гріха. Якщо ти не хочеш повірити, якщо твоєму Ворогу вдалось прищепити до твого серця недовіру, то мають прийти наслідки – страх, почуття загрози і пов’язане з цим страждання. Тільки через наслідки зла побачиш, як ти далеко відійшов. Страждання, страх і почуття загрози будуть для тебе безперестанним закликом до навернення. Ти так довго будеш нести тягар страху, поки не навернешся, поки не станеш, як дитина, яка попросту віддає себе у руки люблячого Отця. “Паціента потрібно лікувати так довго, – напише Л. Сонді, – поки він не навчиться молитись”. Не йдеться про повторювання простих молитов. Мова про глибоку поставу молитви, про щиру молитву дитини, яка повністю віддає себе в руки Отця. (Р про В ст. 47-48.)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- що відбувається зі мною, коли втрачаю певність, що Бог любить мене і що я є Його дитиною?
- що є коренем мого гріха(ів) які досвідчую в моєму житті?
- чи змагаюсь, щоб як найдовше тривати в Божій Благодаті, чи дякую Йому за цей час?
- на які радикальні дії спроможний, щоб зростав в мені Господь?
 
домашне завдання:
 
Помолитися за свого сповідника. В найближчому часі старанно, заздалегіть приготуватись до таїнства сповіді і з глибокою пошаною та вдячністю його прийняти.
 

 
(до недільних читань 20.09)
 
Вони ж мовчали, бо сперечалися були дорогою, хто більший.
Тоді він, сівши, прикликав дванадцятьох та й каже до них: "Коли хто хоче бути першим, нехай буде з усіх останнім і усім слугою." Потім узяв дитину, поставив її серед них і, обнявши її, каже до них: "Хто прийме одне з таких дитят в моє ім'я, - мене приймає; а хто мене приймає, - не мене приймає, а того, хто послав мене." (Мк 9, 34-37)
 
 
темаПізнаємо, яка важлива для нас любов Отця - «Татуся»
 
активізуючий засіб:
 
Пограйте в дитячу гру «Батьки діти». Де спробуйте війти в роль батьків в їх очікування, сподівання, щодо вас. Поруште важливі проблеми, через які виникає багато сварок. Напр. проблема вибору життєвої дороги, супутника життя, невміння почути одне одного, що хочуть Батьки, а що важливе тобі. Проблеми, коли бракує батьків, їх, поради підтримки…(або просто порозмовляти на ці теми)
 
духовний коментар:
 
Ставлення до Бога на зразок дитини - вчила Мала Свята - це довірливе звірення рукам Отця.
"Одного дня, - згадує її сестра Целіна, - я увійшла до кімнати нашої дорогої Сестри і здивувало мене її глибоке зосередження, але здавалося, що вона знаходилась десь у контемпляції. Про що думаєш? - запитала я. "Думаю над „Отче наш", - відповіла вона. „Це так солодко називати Господа Бога нашим Батьком!..." І в її очах заблищали сльози" (там же, т. II, с. 290). Ці сльози Святої не були лише виразом емоцій. Вони скоріше виражали особливий стан зворушення людини, зв'язаної з Богом інтимним зв'язком. "Вона любила Бога, - пише далі Целіна, - так, як дитина любить батька, показуючи це з невимовною сердечністю. Під час хвороби, коли вона говорила про Нього, вжила іншого слова, ніж звичайно і назвала Його "татусем". Ми почали сміятись, але вона повторила вдруге, зворушена: "Але так! Він є моїм Татусем!" (там же, т. II, с. 290).
Щораз глибше пізнавання любові Отця сприяло її прагненню постійно на неї відповідати: - дитячою довірою; - молитвою; - послухом; - жертвою.
Зв'язок з небесним Отцем поглиблювався в ній під час страждання, а особливо під час хвороби. Ставлення на зразок дитини, яке стало її дорогою до поєднання з Богом, вона показувала через прагнення, щоб усі свої важкі хвилини змінювати на страждання з любов'ю. У цей період, останній період свого життя, коли її образ Бога був найповніший, Мала Свята, звертаючись до небесного Отця, говорить: "Татусю!" Що означало це її звертання, ми можемо тільки здогадуватись, тому що наш образ Бога-Отця, який будується частіше на підставі образу земного батька, є дуже вбогим та недосконалим. Адже жоден, навіть найкращий із земних батьків, не може порівнюватись з кохаючим Отцем небесним. Його любов до нас в якійсь мірі нагадує притча про блудного сина.
Коли повертався той син, який вчинив багато негідного, "його батько вгледів його, - і переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його" (Лк 15, 20). Притча ця, однак, показує лише частину правди про нашого Батька в небі. Ставлення душі - це віра а те, що Він завжди обдаровує нас тим, що для нас найкраще.
Перебування в правді та породжувана цим довіра є фундаментальними елементами духовного дитинства - однієї з найкоротших доріг до святості - які показала світові свята Тереза від Дитятка Ісус. Якщо з довірою станеш перед Богом, визнаючи власну слабкість. Він наповнить тебе своєю міццю. Наповнить також тебе своєю мудрістю, яку виражають слова Христа: "Хто бо найменший між вами всіма, - той великий" (Лк 9, 48).
Святість, як казала Мала Свята, не полягає в тих чи інших практичних діях, а грунтується "на сердечному ставленні, яке робить нас малими і покірними в обіймах Бога, робить такими, що визнаємо свою слабкість і довіряємо безмежно Його батьківській доброті" (там же, т. II. с. 486).
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- чи помічаю, що мої батьки є людьми, які помиляються, чи приймаю їх такими, чи прощаю, їх і люблю?
- коли востаннє потребував допомоги і підтримки моїх батьків?
- чи помічаю, що мої батьки потребують моєї допомоги і підтримки?
- чи виявляв та коли, своїм земним батькам, мою повагу, допомогу, проявляв турботливість?
- коли востаннє потребував Бога, як батька, просив Його підтримки і порятунку?
- коли чув обійми Бога, Котрий любить, прощає, підіймає мене?
- як стаю в правді перед Богом, чи завжди відкритий і щирий перед Ним?
- коли втікаю перед Татусем?
 
Домашне завдання:
 
Пережити Євхаристію в намірі Батьків.
 

 
(до недільних читань 13.09)
 
Яка користь, мої брати, коли хтось каже, що має віру, але діл не має? Чи може його спасти віра?
Коли брат або сестра будуть нагі й позбавлені засобів щоденного прожитку,
і хто-небудь з вас до них скаже: «Йдіть собі з миром, грійтеся та годуйтесь», і не дасть їм потрібного для тіла, то що це допоможе?
Так само й віра, коли діл не має, мертва сама в собі.
Та хто-небудь скаже: «Ти маєш віру, а я маю діла. Покажи мені твою віру без діл, а я тобі покажу моїми ділами мою віру». (Як 2, 14-18)
І прикликавши народ разом із своїми учнями, сказав їм: "Коли хтось хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за Мною.
(Мк 8, 34)
 
 
тема:Побачити свої можливості, щоб жити Богом
 
активізуючий засіб:
 
Придумайте якісь обмеження, які б ускладнювали ваші дії. Наприклад написати щось рукою (лівою) якою не вмію писати; щось попросити мовою (китайська, англійська), якою не говорю, але трішки знаю, сказати характеристику когось, чогось за допомогою тільки трьох слів; заспівати пісню, качаючи прес, та ін.
 
духовний коментар:
 
Поки зачнеш справді відкривати себе для з’єднання з Богом, обов’язково мають бути зламані чи принаймні ослаблені певні захисні механізми, які замикають твердиню твого „Я“ перед Господом. Найбільша перешкода – це оманливо чарівливий образ власної особи. Через нього ти не шукаєш опори в Богові, а просто віриш у себе.
Бог прагне показати тобі, що твоя велич і самодостатність – це ілюзія.
Єдина справжня велич і єдина справжня любов – це Він сам. Лише Бог може дати тобі те, чого ти прагнеш.
Показуючи правду про твої обмеження, позбавляючи тебе віри в себе, Бог, здається, просить, щоб ти прийняв образ, який показує Його світло, й піддав сумніву вигаданий образ свого „Я“, що його постійно пропонує тобі власна пиха. Щоб ти відвернувся від цієї ілюзії й повернувся серцем до Господа.
Утрати, які Бог спричиняє у твоєму житті, стають для тебе формою світла, грюкотом у забарикадовані двері твого уявного царства.
Бажання повернутися до отчого дому виникло в блудного сина на ґрунті кардинальної зміни бачення власної особи. Лише на руїнах віри у власне „Я“ в ньому почала зароджуватися віра в батька й надія на нього.
Так само й тебе Бог змушений не раз позбавляти того, що будує й зміцнює твою віру в себе.
Потрібно покохати правду про власну слабкість, бо – хоч егоїзм важко сприймає цю правду – вона підштовхує нас до Бога, ніби кидає на коліна.
Правда про наші слабкості й обмеження, яку відкриває Боже світло, створює певний „духовний тиск“, що спонукає нас горнутися до Бога й з щирим серцем звертатися до Того, хто хоче нас зцілити. (пор. ВДдХ)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- що для тебе означає жити - що для тебе є життям?
- чого очікуєш від життя, які маєш мрії, які помічаєш можливості?
- які труднощі духовного життя помічаєш у себе?
- що сповільнює тебе на дорозі віри?
- чи вибираєш Бога? як вдається жити Ним?
- чи помічаєш мир в серці і радість навіть тоді, коли щось не вдається, зупинився, заштопорився, знеохотився в житті духовному? 
 
 

 
→ можливість роздрукувати всі теми за літо 20152015літо.doc
 

 
до недільних читань 6.09
 
І взявши його набік від народу, вклав йому пальці свої в уха і, добувши своєї слини, торкнув йому язика; а глянувши на небо, зідхнув та й каже: "Ефата", тобто: "Відкрийся!"
І, зачудовані понад усяку міру, говорили: "Він усе гаразд учинив: і глухим дає слух, і мову - німим." (пор. Мк 7, 31-37)
 
темаСтаю в присутності Бога Живого, щоб: «Ефата».
 
 
активізуючий засіб:
 
Поставте коротку сценку з Євангелія, стараючись передати якнайповніше кожен елемент. Потім можете поговорити, як би було, коли б ця подія відбулася в сучасності.
 
 
духовний коментар:
 
Активне пізнання Божих правд і таємниць розумом, уявою та через почуття називається роздумами або медитацією. В Церкві розроблені різні концепції роздумів, багато з них прийнято та затверджено. Тому користування цими класичними концепціями рекомендоване і належне. Однак не можна забувати, що пошук форм молитви є безперервним процесом, так, як процесом є пошук власної дороги до Бога. Шукаючи дорогу, на якій Бог очікує нас, ми можемо пробувати доповнювати класичні методи тим, до чого схиляє нас серце.
Христос перед твоїми очима Коли ти готуєшся до роздумів старайся якнайглибше увійти в тишу, щоб ти міг стати перед Богом – Отцем і всеогортаючою Любов’ю – в тиші серця. Перечитай текст зі Святого Письма або з відповідної літератури і розпочни роздуми. Важливо, щоб тепер ти усвідомив, що це Христос – перед котрим стоїш – звертається до тебе, що це Він промовляє слова, які мають стати змістом твоїх роздумів. Обраний текст – це спрямоване до тебе живе слово Бога, попри те, що ти сам по собі перед Ним – порох і пил. Коли Авраам заступається перед Богом за Содом і Гомору, говорить: “Оце насміливсь я говорити до Господа, а я земля і порох” (Бут 18, 27). Авраам вірить в Божу любов, яка його огортає, бо насмілюється просити Бога про зміну Його планів. Проте водночас розуміє, яка велика відстань відділяє його від Бога, тому підкреслює – “я порох”. Слова: “Оце насміливсь я говорити до Господа”, свідчать про поставу глибокої поваги до Бога.
Коли на молитві ти не відчуваєш такої надзвичайної близькості Бога, як Авраам чи Мойсей, це означає, що Бог очікує твоєї віри. Христос хоче, щоб, попри відсутність почуттів, ти повірив, що Він біля тебе. Що є перед твоїми очима, хоча ти Його не бачиш. Стань в правді перед Богом: замислись, Він скеровує до тебе свої слова, незважаючи на те, що ти постійно закритий на них, що як євангельська “свиня” ти готовий все потоптати. Старайся тоді визнати Христу те, що пізнаєш: Господи, я не розумію, чому, попри мою замкненість, Ти хочеш говорити до мене. Адже ти знаєш, перед ким кидаєш перли своїх слів. – Дякую Тобі, що, незважаючи на це, Ти хочеш говорити до мене.
Христос в твоєму серці Слова тексту, над яким роздумуєш, Христос промовляє до тебе в глибині твого серця. Він не лише говорить до тебе, але також говорить в тобі – бо в тобі живе. Ці слова повинні стати частиною твого “я”, повинні проникнути до найглибших шарів твоєї особистості. Ці слова повні життя і повні безцінних дарів для тебе, бо з ними пов’язані виняткові благодаті. Роздуми дозволять тобі проникати глибше в ту правду, що ти ніколи не є сам. – бо в цій “глиняній посудині”, якою ти є, живе Христос. Він обрав цю посудину на свою святиню.
Чи ти адоруєш Бога, який є в тобі? Пробуй не лише на молитві, але й в звичайних хвилинах щоденності, пам’ятати про Його присутність. Чим більше ти будеш жити цією думкою, тим завзятіше будеш старатись про місце для Нього в твоєму серці. Як плід цих роздумів з’явиться свідомість, що своїми гріхами та невірностями майже щомиті ти зневажаєш Його. (пор. ДЛ)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- чи дякую Богу за дар зору, слуху, мови?
- як виглядає моя особиста зустріч з Богом?
- які пам’ятаю роздуми (медитацію), що порушила мене, або до торкнула, або була важка?
- поділись улюбленим уривком Євангелія…
 
 
домашнє завдання:
 

 

Помолись розважанням (медитацією).  
 

 
до недільних читань 23.08
 
Хто тіло моє їсть і кров мою п'є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня. Почувши це, багато з-поміж його учнів говорили: «Жорстока ця мова! Хто може її слухати?» Ісус же, знавши в собі. що учні його обурюються з того приводу, мовив до них: «Чи вводить вас те у спокусу? (Йн 6, 54.60-61)
 
Тоді мовив Ісус до дванадцятьох: «Невже й ви бажаєте відступитися?» Але озвався до нього Симон Петро: «Господи, а до кого ж іти нам? Це ж у тебе - слова життя вічного! Ми й увірували й спізнали, що ти - Божий Святий.» (Йн 6, 67-69; 6, 54.60-69)
 
темаПізнаю Христа, котрий є Правда і Життя.
 
 
активізуючий засіб:
 
Спробуйте сказати одне одному багато приємних слів, компліментів, але таких «фантастичних», яких людина може ніколи не виявляла. Тобто щось добре про цю людину, але це не відповідає дійсності (напр. сказати: енергійній, експресивній, вольовій людині, що вона така тиха, непомітна, покірна - сіре маленьке мишенятко, або навпаки - «солодку брехню»]).
 
 
духовний коментар:
 
Христос про себе сказав: “Я на те уродився і прийшов у світ на те, щоб свідчити істину” (Йн 18, 37). Бог мовби особливо чутливий щодо правди. Застосовуючи людські характеристики, можна сказати, що правда – це “слабка струна” Бога. Якщо ти маєш уподібнитись до Христа, то в тобі не може бути неправди. Христос, який ототожнюється з правдою, безкомпромісний щодо фальшу і гордині, щодо привласнення того, що Він сам здійснює в нас. Чим більші Божі благодаті ми собі приписуємо, тим більшою виявляється наша дурість. Бог, щоб вберігти нас від цього, муситиме обмежувати свої благодаті.
Фундаментом нашої самореалізації є покора. Вона так важлива тому, що людині, яка нічого собі не привласнює, Бог готовий дати усе. Якщо ти живеш в правді і визнаєш, що без Христа нічого не можеш, то ти мовби прикликаєш Його: Прийди і живи в мені. – І тільки тоді Христос приходить.
Кожний з нас колись переконається, який він дуже слабкий і грішний. Тимчасом Христос саме з нас, з тебе хоче створити шедевр, який буде зачаровувати інших, і ти тоді будеш чимраз більше ставати собою, а водночас в тобі зростатиме Христос.
Св. Камиль де Лелліс був в молодості картярем, задиракою, провадив життя, мабуть, гірше, ніж солдати, яких вигнали з Французького Іноземного Легіону. Одного дня, коли він вже був алкоголіком, побачив монаха і раптом спалахнула в нього іскра надії – адже і я можу бути іншим. Коли пізніше він знову програвся в карти і, вимушений жебрати, закривав собі лице хусткою, ожило в ньому прагнення з усім цим порвати, зрозумів, що те, що він робить, є принизливим, що він є не собою, а карикатурою на людину. Почав мріяти стати нормальною людиною. Постановив навернутись. І тоді Христос здійснив його самореалізацію, зробив його не лише нормальною людиною, але шедевром, привів до святості.
Так Христос поводиться з нами, тому що Він хоче ставати для нас усім – нашою любов’ю, нашою дорогою, істиною і життям. (пор. РпВ)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- чи стараюсь зрозумію Бога, Його Волю щодо мене, близьких?
- чи вважаю Бога жорстоким?
- чи були моменти коли хотів Його залишити і чому?
- як вдається мені приймати правду про себе?
- як Бог мене змінив, де помічаю Його перемогу в моєму житті?
 

 
до недільних читань 16.08
 
Хто споживає тіло моє і кров мою п'є, той у мені перебуває, а я - в ньому. Як мене Отець живий послав, і я Отцем живу, так і той хто споживає мене, житиме мною. (Йн 6, 56-57)
 
темаІсус очікує мене, бо хоче перебувати зі мною.
 
 
активізуючий засіб:
 
Аніматор може оголосити зустріч і запізнитись на неї на хв. 10; потім поговорити, як група його очікувала, що робила, що думала. Або оголосити молитву, як звичайно перед діленням і (не говорячи нічого) в тиші помолитись, а потім пояснити, що молитва вже відбулася. Або запросити на 15-ти хв. адорацію для пославлення Бога і теж нічого не пояснюючи, побути в тиші з Богом; потім пояснити, що адорація теж вже відбулась. Порозмовляйте, що відбулося, чи група не розгубилася? Нехай кожен скаже, що він робив, чи думав про Бога і молився, чи дивувався, чому нічого не відбувається.
 
 
духовний коментар:
 
Так важливо, щоб зростала в тобі віра в Його любов, віра в Його голод приходити до тебе в Євхаристії. Коли ти повіриш, як сильно Він любить тебе і чекає на тебе, то пізнаєш, що Бог в своїй шаленій любові до тебе – якщо ти запізнюєшся з своїм приходом – зазнає того, що психологи називають муками очікування. Коли ти повіриш в любов Ісуса, в те, що Він чекає на тебе, тоді у відповідь на цього типу віру в тобі повинно з’явитись прагнення і голод Євхаристії, нестерпне прагнення, щоб Він прийшов. Муки очікування на особу, яку кохаєш, є муками на міру відкинутої любові. Чим більше мати кохає дитя, яке не приходить, тим більшими є муки очікування зустрічі з ним. А якщо це нескінченна любов Бога, якої ти не можеш навіть уявити собі, то – коли ти не приходиш – якими великими мусять бути Його муки очікування тебе?
Віра в Його прагнення зустрітись з тобою вберігатиме тебе від рутини, яка є однією з найбільших загроз для віри. Коли ти до кінця повіриш в нескінченну любов Ісуса, коли відкриєш Його муки очікування тебе при Євхаристійному Столі, тоді ти вже не зможеш жити без Євхаристії. Тоді буде у тобі голод за Нею, пристрасне прагнення зустрічі з Господом, а при голоді за Євхаристією вже не лишається місця на рутину. (пор. РпВ)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- що для тебе означає, що Бог любить тебе шаленою любов’ю?
- чи помічаєш в собі спрагу зустрічі з Богом?
- що означає, що Бог на мене очікує, як Він може це виражати?
- чи дозволяю йому бути зі мною, як часто, де і в яких ситуаціях?
 

 
до недільних читань 2.08
 
Працюйте не на ту їжу, яка проминає, лише на ту їжу, яка залишається на життя вічне, - яку як дасть вам Син Чоловічий, бо його Бог Отець назнаменував.» Вони ж мовили до нього: «Що робити нам, щоб діла Божі чинити?» А Ісус відповів і сказав їм: «Діло Боже - вірувати в того, кого він послав. (Йн 6, 27-29)
 
темаШукати Господа, щоб Діло Боже чинити.
 
 
активізуючий засіб:
 
Постарайтеся зобразити кілька віруючих людей. Перша людина, яка керується тільки емоціями на дорозі шукання Бога, друга керується тільки волею. Дайте відповідь як правильно.
 
 
духовний коментар:
 
На початкових етапах внутрішнього життя – періодах захоплення Господом Богом, нам часто здається, що осягнення святості – це щось легке, і ми самі вже знаходимося на досконалому етапі в дорозі до неї. Тоді ми не знаємо, через які болючі досвідчення нам ще прийдеться проходити.
На першому етапі в нас пробуджується прагнення поглиблення внутрішнього життя. Якщо, наприклад, наречені у цей період пізнають один одного, їх буде переповнювати великий запал, ентузіазм і надія спільного прямування до святості. Все видається їм простим. Вони можуть разом довго і палко молитися, спільно розв’язувати багато життєвих проблем. Часто в тій чи іншій формі проявляється їх егоїзм, але ентузіазм і запал справляють, що вони будуть готові долати всілякі перешкоди. Прямування до святості видається їм водночас чимось дуже близьким щодо осягнення.
Проте перше досвідчення зустрічі з Богом ще не порушує глибинних покладів нашої особистості, хоча нам здається, що ми вже зустріли Бога і особливим чином відчуваємо Його любов. Насправді – це мала окрушина, дуже маленька часточка того, що Він хоче нам показати. Однак на цьому етапі Бог не може об’явитися нам більше, оскільки в нас ще немає відповідного відкриття на Нього, значить покори.
На перешкоді стоїть наша пиха і невластива уява про Творця, яка не відображає того, ким Він є насправді. Насамперед мусить поступово змінюватися наш образ Бога і образ нас самих.
Перше глибше відкриття на Господа попереджають, як правило, певні події, через які Бог дозволяє нам певною, але ще дуже малою мірою, відкрити Його любов. Це може бути, наприклад, дуже сильне досвідчення слабкості чи самотності, і тоді ми зможемо сильніше відчути Його любов. Таке досвідчення власної слабкості, і водночас того, що Бог любить нас такими, які ми є, залишає глибокий слід в нашому серці.
Однак знаходження на рівні віри, яку переживаємо емоційним чином, унеможливлює нам прямування до віри глибокої і чистої. Допоки відчуваємо любов і присутність Бога, немає в нас правдивої віри, яка спирається на волю, а не на почуття.
Господь очікує, що ми повіримо Йому без жодних вимог і підтверджень. Вимагаючому підтверджень Томі Христос сказав: «Щасливі ті, які, не бачивши, увірували» (Йн 20, 29).
Це тому наступає у нашому житті період, коли наш відчутний контакт з Богом зачинає переплітатися з внутрішнім досвідченням посухи. Водночас успіхи, яких ми досягаємо, часто переплітаються з поразками. Серед багатьох випробувань віри, які ми переживаємо у цей період, Бог час від часу ще дозволяє нам досвідчувати свою присутність емоційно. Пізніше, коли ми знов втрачаємо наш чуттєвий з Ним контакт, повертається, як правило, дуже болюча слабкість і самотність. Однак Бог мусить нам давати такі досвідчення, оскільки інакше ми би не шукали Його з надприродних причин, а тільки задля заспокоєння власних прагнень емоційного досвідчення Його любові.
Для когось з такою поставою дорога до святості мала би бути заспокоєнням його власних прагнень. Адже така постава унеможливлює повне поєднання з Богом. (пор. Зошит № 5)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- для чого я шукаю Бога?
- чому хочу з Ним бути, Його слухати?
- що означає для мене бути з Богом?
- чи помічаю різниці між емоційним станом бути з Богом і волітивним?
- чи дякую Богу за те, що дозволяє себе знайти?
 
 
домашнє завдання:
 
В ранковій молитві, медитації прослав Бога за те, що можеш помічати і захоплюватись Ним у звичайній щоденності, що є з Тобою в подіях та людях, яких зустрічаєш. У вечірньому іспиті совісті постарайся побачити, як намагався шукати Бога і чому, чи тому, що їв хліб…?
 

 
до недільних читань 26.07
 
А люди, що бачили чудо, яке Ісус учинив, гомоніли: Це Той справді Пророк, що повинен прибути на світ! Спостерігши ж Ісус, що вони мають замір прийти та забрати Його, щоб настановити царем, знов на гору пішов Сам один.(Йн 6, 14-15)
 
 
темаПіти на гору щоб пережити чудо його присутності.
 
 
активізуючий засіб:
 
Спробуйте відтворити подію сьогоднішнього Євангеліяї. За допомогою сценки, флешмобу, презентації - щоб передати почуття та настрій Ісуса, учнів, людей.
 
 
духовний коментар:
 
Фатіма – це не тільки марійне об’явлення, але й незвичайне послання, яке містилося в євхаристичних видіннях. Велика Гостія, з якої до келиха спливають краплини Крові. Потужний у своїй моці Ангел, весь глибоко схилений перед Найсвятішою Гостією, торкається чолом землі в акті найглибшої пошани. Він весь – адорація. Фатімські діти, зрушені силою Божої присутності – такої інтенсивної, що майже повністю поглинає і знищує – приймають Найсвятіше Тіло Бога. Міць дії величі Бога, присутнього в Євхаристії, триває довго і так інтенсивно, що вони начебто позбавлені користуванням почуттів!
Коли все це собі усвідомлюю, то мені бракує слів на те, як марно віддаю – наскільки взагалі віддаю – шану прославлення величі Бога, котрий сходить на вівтар. РЕАЛЬНО присутній Хтось, хто вершить долі цього світу. Хтось, хто Альфа і Омега діянь людини, хто хоче вділяти мені себе в міру, якої ніхто не буде в стані зрозуміти. Цей, адорований сонмами Ангелів Бог, приходить до мене як Любов, відкуплююча, євхаристична, щоби дати мені все. Щоби мене так захопити собою, щоби вже не хотів, навіть я, такий занурений в цьому світі, нічого іншого, тільки цієї Любові – євхаристичної. (пор. ТВ)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- яка моя внутрішня постава, коли переживаю Євхаристію?
- про що найчастіше прошу, переживаючи Євхаристію?
- в яких моментах бачу конкретну присутність Христа?
- як Ісус приходить до мене на Євхаристії?
 
 
домашнє завдання:
 
Захотіти зустрітися з Ісусом на Євхаристії. Прийти до храму на Євхаристію у звичайний будній день.
 

 
до недільних читань 12.07
 
І, закликавши Дванадцятьох, зачав їх по двох посилати, і владу їм дав над нечистими духами. І звелів їм нічого в дорогу не брати, крім палиці тільки самої: ні торби, ні хліба, ані мідяків у свій черес, а ходити в сандалях, і двох убрань не носити. (Мк 6, 7-9)
 
темаПросити дар Святого Духа, щоб звіщати Добру Новину.
 
 
активізуючий засіб:
 
Пограйте в гру. Створіть «Турагенство», яке висилає на місії. Завдання туристів: найкраща проповідь про Христа. Можна з собою взяти тільки три речі! Що це будуть за речі?
 
 
духовний коментар:
 
Можна залишити все і піти за Гоподом, а пізніше відчути себе великим, кращим від іншим, тобто прийняти отруту фарисейства. Це сталось і з апостолами. Проте бачимо, поки вони такі фарисейські, поки так багато собі привласнюють, Святий Дух не може зійти на них. А все ж таки було б найпростіше, коли б вже від самого початку Дух Утішитель, Той, Хто освячує і простує стежки в людських душах, Той, Хто є світлом, зійшов і пояснив усе вчення Ісуса. Святий Дух, однак, не зійде на людину, багату духом, про яких Ісус скаже: “горе ж вам, багатим” (Лк 6, 24). Він не може зійти на людину, яка самовпевнена, яка багата духом, бо така людина замкнута на Його сили, на сили Отця вбогих.
Крайнє очищення і справжнє випробування віри сталось під час страждань Христа. Велика П’ятниця, той день страждань Ісуса, через які звершилось Відкуплення світу, це для апостолів була ніч, повна очищення. Все тоді для них завалилось, все пропало. Не було Царства, Ісус програв, не було жодних перспектив на майбутнє, нічого було очікувати, залишився тільки розпач. Стоячи під хрестом, Йоан, хоча Євангеліє про це прямо не згадує, теж напевно не був вільний від почуття розпачу. В той час і для нього все мусило втрати сенс.
Хтось сказав: якщо ти не пройшов через тест розпачу, то, фактично, нічого не знаєш. Апостоли пройшли через такий тест розпачу у Велику П’ятницю. Вони, фарисеєї по духу, були в той день позбавлені всього. Після Воскресіння цю ніч ще просвічували блиски появ воскреслого Христа. Апостоли побачили, що Він живий, що є посеред них. Але це вже була інша присутність, яка не давала цілковитого забезпечення і відчуття стабільності. Це вже була не та колишня людська природа Христа. Вона була інша, прославлена і мовби неземна, яка проникала крізь замкнені двері, так, що іноді вони мали сумніви, чи це дійсно їх Вчитель.
На цьому ще не закінчились їх випробування, їх ніч очищень. Ці десять днів, від Вознесіння до Зіслання Святого Духа, також були для апостолів випробування віри і подальшим оголенням. Тоді остаточно була забрана у них людська природа Ісуса, яка досі являла для них головну опору. Після цього вже не лишилось жодної опори. Молода Церква, що народжувалась “на горниці” і перебувала на молитві, була позбавлена усього.
Теологія внутрішнього життя говорить, що під час другої ночі, найтяжчої, з’являється Марія, яка своєю присутністю цю ніч осяює. Так теж було “на горниці”. Там апостоли не були сами, з ними була Марія, Та, яка ніколи не піддалась відчаю і віра якої ніколи не похитнулась. Вона перебувала з ними як взірець віри і витривання на молитві, взірець очікування на Святого Духа. Апостоли, повністю вбогі, які вже нічого не мали, не мали зримого знаку людської природи Ісуса, чекали разом з Нею. Саме тоді зійшов на них, таких беззахисних, в цілковитій пустці, Святий Дух, який, – як говорить літургія, – є Отцем вбогих. Тоді зійшла на них Його сила. Тільки зміцнені таким чином, вони були послані здобувати світ для Христа. (пор. РпВ)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- на що найбільше покладаєшся чи сподіваєшся коли вирушаєш в дорогу?
- як дієш, коли не знаєш куди прямувати чи почуваєшся загубленим?
- чого маєш позбуватися, щоб більше покладатися на Христа?
- чи доводилось бути свідком Христа, Його апостолом - коли мав якусь подорож?
- чи ризикував, залишав все а потім пишався собою, що ліпший, бо вірю Богу?
 
 
домашнє завдання:
 
Позбутись чогось конкретного, подарувати якусь річ для когось - щоб відчути справжню жертву. Також подумати, чого маю позбутися в духовному житті - заради Христа. Просімо допомоги Марії.
 

 
до недільних читань 5.07
 
Але Ісус промовив до них: "Нема пророка без пошани, - як тільки у своїй країні, між власною родиною та у своєму домі." І неспроможен був створити там ніякого чуда, лише вилікував деяких недужих, поклавши на них руки.
(Мк. 6, 4-5)
активізуючий засіб:
 
Оцініть правдиво себе. Напишіть критичну оцінку своєї спільноти. Можна назвати це: «підсумок спільного життя», в якому видно ваші трудності, а також старання.
 
 
темаБог будує в нас надприродний звязок.
 
 
духовний коментар:
 
Кожна спільнота, чи це спільнота подружня, чи друзів, чи якась група, якщо спирається виключно на природному зв’язку, немає забагато шансів вижити і колись, рано чи пізно, мусить або розпастись, або перейти на вищий ступень існування. Під кутом зору віри можна сказати, що це добре, якщо в нашому житті трапляються такого типу кризи. Добре, коли раптом хтось стає нам менш приємний, менш подобається, тому що з цим може бути пов’язаний надзвичайний шанс. Заклик Христа втілювати в життя Євангеліє саме тоді стає особливо актуальним. Так само є і в стосунках з Богом, під час очищень, іноді вимушених, коли не відчуваєш зв’язку з Богом, коли тобі здається, що взагалі Його не любиш, коли тебе дійсно щось просто відкидає від Нього, а ти, всупереч усьому, намагаєш залишатись Йому вірним. Як же цінна сповідь тоді, коли ти не маєш бажання йти до неї, як цінна Євхаристія, коли тебе до неї не тягне, але ти йдеш, бо знаєш, що Він – люблячий тебе Христос – є там і чекає тебе. Наскільки ж більше зусиль ти тоді докладаєш, твій дар зростає відповідно до послаблення природних зв’язків. Як це добре, що між нами виникають кризи, що іноді є непорозуміння в подружжі, що діти часом можуть побитись, бо не ладять одне з одним. Це є та шпарина, та тріщина, яка уможливлює народження або поглиблення надприродного зв’язку і надприродної любові. Тієї любові, яка є справою Христа, і яка, якщо розростеться, триває до кінця. Тільки така любов є сильна, сильна міццю Христа, міццю Бога. Подружжя сильне Богом, це подружжя, яке пройшло через цього типу розпад і змогло відновитись на вищому рівні. Блаженний кожний, хто пережив подібні важкі хвилини з Богом і не зрадив Його, а залишився Йому вірний, тому що тоді його любов дійсно запустила коріння. (пор. РпВ)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- що для мене важливе, першочергове у відносинах з іншими людьми?
- чи вважаю себе кращим за моїх друзів?
- як реагую на критику моїх вчинків?
- як будую мої відносини з Ісусом?
- чи запрошую Бога у будування моїх відносин з людьми?
- чи помічаю, як Бог запрошує мене до глибшого зв’язку з Ним?
 
 
домашнє завдання:
 
Подякуйте Богу один за одного і за аніматорів, за дар спільноти руху за те що Бог надприродньо вас формує і провадить. Складіть молитву або гімн прослави Бога за Його любов, яка нас змінює.
 
 

 

Причіплений файлРозмір
2015літо.doc85 КБ
26_червня.doc85.5 КБ
Ваш голос: Немає Оцінено (115 оцінювань)