(до недільних читань 21.05)
 
Не полишу вас сиротами; я прийду до вас ще трохи, і світ мене вже не побачить. Ви ж мене побачите, бо я живу, і ви будете жити. І взнаєте того дня, що я в моєму Отці, і що ви в мені, а я в вас. (Йн 14, 18-20)
 
темаПобачити Бога і отримати мир!
 
активізуючий засіб:
 
Охарактеризуйте світ (світ без віри, зовнішній), в якому ми живемо! Чому він є такий?
 
духовний коментар:
 
Для мамони живе не тільки той, хто егоїстично користає з великих багатств, а й той, хто їх прагне, щоби здобути перевагу і певну владу над оточенням, відчуття безпеки тощо.
Ізраїльтянам, котрі мандрували через пустелю до Обіцяної землі, не бракувало нічого з того, що необхідне для життя. Вони не турбувалися про завтрашній день тому, що сам Господь дбав про них. Якщо Він наслав на них випробування голодом і спрагою, то не для того, щоби їх знищити. Важкий досвід мав звільнити вибраний народ від божків і навчити покладатися на Єдиного Бога.
Так і в нашому житті. Господь не хоче, щоби ми жили в нужді, Він прагне дати нам усе, що потрібно. Проблема криється в оцінці, у тому, що нам насправді потрібно. Ми маємо претензії до матеріяльної сфери, і ті претензії стають причиною того, що поняття гідного рівня життя безперестанку еволюціонує. Залюбки розширюємо діяпазон своїх очікувань і, прагнучи спертися на матеріяльні речи, піддаємося потаємній ескалації претензій.
Наприклад, коли можемо замінити автомобіль на кращий, доходимо висновку, що мати добре авто – явище справедливе. Якщо маємо велику квартиру, міркуємо, що справедливо старатися про зведення нового будинку. А якщо Бог починає цьому противитися й унеможливлює реалізацію наших наступних претензій – через труднощі у праці, через клопіт зі здоров’ям тощо, – почуваємо себе скривдженими.
Тим часом Небесний Отець усуває тільки те, що стане перешкодою на дорозі нашого спасіння. Він нас любить і знає краще, що нам потрібно.
Коли б ми, покладаючись на Господа, із вдячністю прийняли всілякі “втрати” як Божий дар, тоді в нашому житті поступово б реалізувалися слова Христа: “Ярмо бо моє любе й тягар мій легкий” (Мт 11, 30). (пор. ДлБ) 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як я сьогодні бачу Бога, де Його зустрічаю?
- як сьогодні Бог живе в світі?
- якою є моя радість, коли зустрічаю Бога в інших?
 
завдання:
 
Помолись розарій щоб світ побачив Бога і отримав мир!
 

 
(до недільних читань 14.05)
 
Ісус до нього: «Я - путь, істина і життя! Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене. Якщо б ви мене пізнали, то й Отця мого пізнали б. Відтепер знаєте його і бачили.» А Филип йому: «Господи, покажи нам Отця, і вистачить для нас.» «Скільки часу я з вами, - каже Ісус до нього, - а ти мене не знаєш, Филипе? Хто мене бачив, той бачив Отця. Як же ти говориш: Покажи нам Отця? Невже не віруєш, що я в Отці, а Отець у мені? Слова, які проказую до вас, не від себе проказую. Отець, який перебуває в мені, - він творить діла. Тож вірте мені, що я в Отці, й Отець у мені. А коли ні, то з-за самих діл вірте. Істинно, істинно говорю вам: Хто в мене вірує, той так само діла робитиме, що їх я роблю. А й більші від них робитиме, - бо я вже йду до Отця мого. (Йн 14, 6-12)
 
темаЗнаєте і бачили
 
активізуючий засіб:
 
Придумайте три прості вказівки, як правильно наслідувати Христа?
 
духовний коментар:
 
Завжди, коли живеш для себе, коли любиш безладно себе, погорджуєш Богом, і так відходиш до тієї “країни”, в котрій тратиш надану тобі Отцем спадщину; де тратиш багатство благодатей, котрі плинуть з Євхаристії; де в “ім’я Боже” виконуєш свою волю, оскільки мислиш і дієш по-людськи; де під прикриттям служіння Богу чиниш перелюб з богами цього світу. Твоя душа стає тоді подібною до душі блудного сина. Звісно, ти зазвичай не свідомий цього, але коли б Бог осяяв тебе світлом своєї благодаті, побачив би, в якому трагічному стані залишається твоя душа. Навіть якщо живеш у стані освячуючої благодаті, все одно з’являються в твоєму житті легкі гріхи або недосконалості. Коли б мав повну свідомість, як сильно ранять вони Бога, напевно почувався б великим грішником, духовним бідаком. (пор. Зошит № 16)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як я намагаюсь пізнавати Бога?
- яким є світ, до якого тікаєш від Бога?
- яку Істину Бог відкриває для мене, і який це великий дар?
 

 
(до недільних читань 30.04)
 
І от, як він був за столом з ними, взяв хліб, поблагословив, і, розламавши його, дав їм. Тоді відкрилися в них очі, і вони його пізнали. А він зник від них: І казали вони один до одного: “Чи не палало наше серце в нас у грудях, коли він промовляв до нас у дорозі та вияснював нам Писання?” (Лк 24, 30-32)
 
темаБог, Котрий йде зі мною
 
активізуючий засіб:
 
Cпробуйте закрити очі і щось комусь розповісти або в чомусь переконати, про щось запитати. Чи знаєте, що ця людина, до якої ви звертались, вас слухала чи говорила правду?
 
духовний коментар:
 
Поклоняючись творінням Божим замість того, щоб поклонятися самому Богові, ми стаємо сліпими й глухими до закликів Господа. Отож ми повинні просити, як євангельський сліпий: „Господи, зроби так, щоб я прозрів, просвіти очі моєї душі своїм світлом, яким Ти стукаєш у двері мого серця“. Це світло є благодаттю, яка хоче тебе огорнути, зрушити з місця й наблизити до Бога, а також зцілювати й перемінювати, щоб у його сяйві ти побачив світ наче Божими очима.
У цьому незвичайному світлі ми зможемо побачити Христа як Господа світу й водночас Його безмежну любов. Боже світло хоче показати нам обличчя Господа, розіп’ятого за кожного з нас, Його щоденну жертву в Євхаристії. Це світло дозволить нам щоденно занурюватися у смерть і воскресіння Христа під час святої жертви, а також продовжувати її діяння на ціле наше життя. У такий спосіб воно поступово може перемінитися в ненастанне занурення у вмерлого й воскреслого Христа.
Живучи таким чином таємницею Євхаристії, ми вмиратимемо для себе. Тобто в нас умиратиме стара людина, а через занурення у воскресіння Ісуса Христа народжуватиметься нова – на зразок Того, хто до кінця нас полюбив і хто в таємниці Євхаристії найглибше виявляє свою любов. (пор. ВДдХ)
  
пропозиції запитань для ділення:
 
- що би хотів бачити в моєму духовному житті?
- що означає бачити Євхаристію Його очима?
- чому Ісус хоче дати мені духовний зір - коли дав фізичний?
 
завдання:
 
Молитися, щоб привести когось «сліпого» до Христа Ісуса.
 

 
(до недільних читань 23.04)
 
Ви тим радійте, навіть якщо тепер треба трохи посумувати в різних досвідах, щоб ваша випробувана віра, куди цінніша від тлінного золота, яке вогнем очищають, була на похвалу, на славу й на честь - під час об'явлення Ісуса Христа, якого ви, не бачивши, любите, в якого, не оглядаючи, віруєте, радіючи радістю невимовною і повною величі, осягаючи ціль вашої віри - спасіння душ ваших. (1 Пт 1, 6-9)
 
темаМилосердя, яке проникає невіру
 
активізуючий засіб:
 
Поділись, що тебе переконує у Христовому воскресінні, в прощенні та Його милосерді.
 
духовний коментар:
 
Присутність Бога в кожній людині зумовлює те, що навіть чужі гріхи можуть мати для нас сенс. Можливо, для того відкриваються перед нами гріхи наших ближніх, щоб ми побачили Боже послання для нас і самі наверталися, щоби з покорою визнали власне зло і з каяттям зверталися до Божого милосердя.
Божу присутність можемо спостерігати у важливих чи дрібних подіях, благополучних для нас або важких для сприйняття: в олівці, який щойно зламався, у тому, що на рівній дорозі шпортаємося і падаємо; у розмові з тим, хто уважно слухає нас, і з тим, який глухий до наших слів. Можемо знайти Бога у хворобі дитини і в пропозиції про цікаву роботу, в землетрусі і в урожайних полях.
Тому ми повинні часто запитувати себе, чого Господь Бог хоче, чому саме так промовляє. Якщо отримаємо дар знайти відповідь, зможемо повніше відкритися на Божу присутність і вийти назустріч замислові Творця, пов’язаному з різними подіями.
Творець присутній не тільки у природних подіях, а й тоді, коли діє непомітно, мов ховається за завісою природи. Рух зірок на небі теж пройнятий Його діяльністю; цілий космос у Його волі. Господь щомиті втручається в навколишній світ, підтримує його існування і впливає на все, що діється.
Бог підтримує наше життя щомиті. Жодна людина не в силі ані на мить продовжити своє життя на землі – це наш Господь вирішує, коли помремо. Всі відомі методи лікування, ліки чи технологія операцій пронизані всюдисущою міццю Бога. Завдяки Йому вони відомі, і саме Він чинить так, що в кожному конкретному випадку вони виявляються ефективними або ні. Тому, лікуючись під час хвороби або приймаючи звичайну знеболювальну піґулку, ми повинні передусім молитися, щоб Господь захотів пов’язати з цим свою благодать. Без неї жодні ліки не можуть бути ефективними.
У кожній ситуації, легкій чи важкій, приємній чи прикрій, нашою опорою може стати Бог, своєю волею у ній присутній. Спираючись на неї, співпрацюємо з благодаттю, яка робить наше життя більш гармонійним, провадить до поєднання нашої волі з волею Бога, освячує нас. (пор. ДлБ)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- в яких подіях важко помічати присутність Бога?
- де не хочу Його помічати?
- як протидію невірству?
- як можу Бога прославляти в моєму житті?
 

 
(до недільних читань 9.04)
 
“Скажіть дочці сіонській: Ось цар твій іде до тебе; лагідний і верхи на ослиці, – на осляті, синові підяремної.” Учні ж пішли і зробили так, як Ісус звелів їм: привели ослицю та ослятко, поклали на них одяг й Ісус сів на неї. (Мт 21, 5-7)
 
темаТаємниця Божої самотності
 
активізуючий засіб:
 
Порозмовляйте, чим є самостійність, а чим є самотність? Які труднощі виникають, коли залежимо від інших людей? Чому багато справ легше зробити самому?
 
духовний коментар:
 
Наслідування Христа, тобто вибір дороги до святості, веде, через дедалі більші втрати й самотність, на Голготу. Наші близькі, не розуміючи особливих стосунків, що усталюються між нами й Богом, можуть не сприйняти дороги, яку ми вибрали. Тоді, можливо вперше в нашому житті, між нами й оточенням виникне розбіжність у поглядах на Ісуса. Переживати біль нерозуміння важко. Тому Христос щодня поновлює для нас свою спасенну Жертву й віддається нам у Євхаристії, щоб уділяти нам на цій дорозі власної, Божої моці.
Ось як кардинал Ратцінгер пише про самотність, яку переживав Господь наш Ісус Христос: „Він гуртував довкола себе приятелів, але не зміг уникнути болісного відчуття  зради з боку своїх добромисних але слабовільних учнів. Зрештою була ще тривожна година на Оливній горі, коли учні поснули, а Ісус заглибився у власне серце – самотній і незрозумілий.
Ісус був цілковито самотній уже у хвилину арешту, коли Його полишили всі учні. Ба ще до того, коли Він молився в Саду Гетсиманськім, а учні, попри Його настійливі прохання, постійно засинали. Яким же самотнім почувався Він, стоячи перед Пилатом, і згодом, коли Він, побитий та осміяний, ніс свого хреста на Голготу. Самотність Господа нашого перед майбутніми муками найкраще передають такі слова: „Елі Елі лема савахтані“, – тобто: „Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?“ (Мт 27, 46). Ці слова показують безмежну самотність, яку відчував у своїй людській природі Спаситель, віддаючи за нас своє життя.
Наслідуючи Його, ми теж маємо поступово втрачати свої ілюзорні опори, ставати дедалі убогішими, аж поки в нас залишиться єдина справжня опора – Бог і Його любов. Лише душа, яка усвідомлює свою цілковиту самотність, здатна вповні прийняти Бога, бо в Ньому вона знайде все, а поза Ним – нікого й нічого. Тож не дивуймося втратам, яких ми зазнаємо на дорозі до єднання з Господом. Ці втрати допомагають нам погодитися на самотність – самотність, яка і є дорогою до поєднання з Богом і місцем нашої зустрічі з ним.
Якщо ми не погодимося на це за життя, то у хвилину смерті зустрінемося з Господом у цілковитій самотності. Що раніше ми полюбимо самотність як благодать, як місце нашої зустрічі з Богом, то краще підготуємося до остаточної зустрічі з Ним у хвилину смерті.  Уникаючи убозтва самотності, боячись його та постійно намагаючись заповнити його людьми чи речами або шукаючи самотою опори в самому собі, ти насправді уникаєш Бога, Нареченого, якого можна пошлюбити лише в самотності. Про це переконливо каже св. Тереза від Ісуса: „Solo Dios basta“ – „Достатньо лише Бога“. Поза ним і ти не потребуєш нікого й нічого. (пор. ДлБ)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як переживаю Божий дар самотності в своєму житті?
- чим заповнюю час самотності?
- як вдається постійно радіти Божій присутності?
 
завдання:
 
Старатися пережити Страсний Тиждень в єдності з Христом, з Його люблячим Серцем.
 

 
(до недільних читань 2.04
 
Відкотили отже камінь. І звів Ісус очі вгору й мовив: «Отче, тобі подяку складаю, що вислухав єси мене! Я добре знаю, що повсякчас вислуховуєш мене, тож тільки з-за люду, який ото стоїть навколо, сказав я: щоб вони увірили, що ти мене послав.» (Йн 11, 41-42)
 
темаОтче, тобі подяку складаю!
 
активізуючий засіб:
 
Пограйтись в гру «обійми». Міцно, обійміть свого аніматора, потім віце- аніматора, потім віце-віце аніматора і так по черзі.
 
духовний коментар:
 
На молитві і в звичайних хвилинах дня, особливо, коли ти пригнічений тягарем клопотів, а несіння цього тягарю здається тобі безсенсовним та безнадійним. Ніщо не безнадійно для того, хто повірив, що він – у серці Бога. Віра в любов дозволить тобі зрозуміти, що все, що з тобою трапляється – благодать. Поки ти живеш, Бог постійно обдаровує тебе численними благодатями. А проте в момент смерті ти будеш змушений прийняти остаточне рішення – або повірити в Божу любов, або її відкинути. Думка про смерть не повинна тебе занадто страхати. Адже це буде лише смерть твого тіла, яке мусить вмерти. Ти воскреснеш. У мить смерті, коли станеш перед Богом з пустими долонями, ти зможеш з дитячою довірою звернутись до Його любові до тебе. Завдяки цій довірі – яка формуватиметься протягом усього життя – ти відкриєшся на благодать спасіння. (пор. РпВ) 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- чому важко все вважати благодаттю Бога?
- як думаю про власну смерть?
- чи дякую Богу за благодать?
 

 
(до недільних читань 26.03
 
І мовив Ісус: «На суд у цей світ прийшов я: щоб ті, які не бачать, бачили, а ті, які бачать, - сліпими стали.» Почули те деякі з фарисеїв, що були при ньому, і кажуть йому: «Невже і ми сліпі?» А Ісус їм: «Були б ви сліпі - не мали б ви гріха. Але що кажете: Ми бачимо, - то і гріх ваш зостається». (Йн 9, 39-41)
 
темаПоки дня, виконувати діла Бога
 
активізуючий засіб:
 
Якби мені довелось засвідчити про віру в Христа перед «фарисеями» - про що би я говорив? Яке свідчення дії Христа в моєму житті я можу сказати сьогодні?
 
духовний коментар:
 
Через наші зранення Бог дає нам благодать поглиблення віри. Шарль Пегі, великий навернений, пише: “Стрічаються неймовірні спалахи благодаті, що проникають до злої душі, а навіть, до розбещеної. Спасеним виявляється те, що вже, здавалось, загинуло, але ніколи небачено просякнутим те, на що нанесли лак, щоб пропускало те, що не промокає, щоб стало м’яким те, що затверділо. Звідси так численні нестачи в ефективності благодаті, яка, під час коли отримує несподівані перемоги над душами найбільших грішників, часто залишається безрезультатною у стосунку до так званих порядних”. Це тому, що ті «порядні», ті зрілі в євангельському сенсі не мають жодних недоліків, вони не зранені, сильні, міцні, самодостатні, дорослі. “Їхня моральна шкіра, постійно недоторкана, – продовжує Пегі, – стала для них шкаралупою і панцирем бездоганності. Вони не являють собою тієї відкритості, до котрої призводить якесь страшне зранення, якесь пам’ятне страждання, якась неподоланна образа, якийсь шов, вічно неправильно накладений, якийсь смертний страх, якась затаєна гіркота, якась руїна, постійно маскована, якась рана, що ніяк не загоїться. Вони не виявляють відкриття на благодать, що в своїй істоті є гріхом. Оскільки вони не зранені, то вже непіддатливі зраненням. Оскільки їм нічого не бракує, вони нічого і не отримують. Не можуть отримати того, що є усім. Сама любов Бога не лікує того, хто не має ран. Власне тому, що людина лежала на землі, самарянин її підняв. Так що, хто не впав, – пише далі Пегі, – ніколи не підніметься, а хто не сходив потом, того ніколи не обітруть”. Так звані порядні, дорослі, є непроникними для благодаті. (пор. РпВ) 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- яку Христову любов я знаю?
- як часто не приймаю Христової любові, яка незгідна з моїм розумінням?
 
завдання:
 
Помолитись визнання віри з пириконанням і прийнятям, що все, що діється в моєму житті, є Божою Волею, а я приймаю і хочу так, як Він.
 

 
(до недільних читань 19.03
 
А учні тим часом заходилися просити Його, кажучи: «Їж лишень, Учителю». Він же їм: «Їстиму Я їжу, незнану вам.» Учні тоді заговорили один до одного: «Може хтось Йому приніс їсти?» «Їжа Моя, - каже до них Ісус, - волю чинити Того, Хто послав Мене, і діло Його вивершити. (Йн 4, 31-34)
 
темаЗустріч, яка перемінює
 
активізуючий засіб:
 
Прочитайте недільне Євангеліє: Йн 4, 5-42. Які зустрічі і з якими особами перемінили моє життя? Якою радістю наповнюється серце Ісуса, що Він говорить: «Їстиму Я їжу, незнану вам»?
 
духовний коментар:
 
Свята Літургія – це час для духовного відродження. Якби ти постійно і з надією очікував на неї, твоє зло не жахало б тебе, не спричиняло б нескінченних сумнівів, розчарувань і смутку.
Якщо в тобі немає постави очікування на Христове милосердя – а Христос хоче очищати тебе як під час Євхаристії, так і під час сповіді, – то не диво, що сатана щоразу підсовує тобі нові спокуси, а ти їм піддаєшся. Лише коли очевидні для всіх твої падіння ранять твою пиху досконалості, коли перед тобою розкривається таємниця побіленого гробу, ти починаєш просити у Господа милосердя.
Та чи обов’язково чекати, поки Він отак трусоне тобою? Краще раніше вийти назустріч Божій любові. Адже якби ти інакше трактував святу Літургію й сповідь, визнавши потребу лікувати своє убозтво, то Бог зробив би тебе іншою людиною. Якби ти жив голодом на Євхаристію, Він мав би можливість відроджувати тебе, перемінювати твоє серце, щоб ти не тільки не марнував свого життя, а й інших наближав до Бога. (пор. ВДдХ) 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- які благодаті очікуєш отримати від Бога, коли приходиш до Нього?
- як намагаєшся ділитись Богом, Якого досвідчуєш з іншими?
 
завдання:
 
Щоб розбудити прагнення зустрічі з Христом, спробуй готувати себе перед кожною Євхаристію. Усвідомити подію, що буде відбуватись. Після кожного Причастя щиро подякуй за живу Його присутність.
 

 
(до недільних читань 12.03
 
Господь сказав до Аврама: "Вийди з землі твоєї, з твоєї рідні, і з дому батька твого в край, що його я тобі покажу. А я виведу з тебе великий народ і поблагословлю тебе; та й зроблю великим твоє ім'я, а ти станеш благословенням. (Бут 12, 1-2)
 
темаСтати благословенням Бога
 
активізуючий засіб:
 
Порозмовляйте, як починати все «з нуля». Коли б мені довелось залишити рідну землю, батьків друзів?... Коли б відкрив, що все, що знав і розумів про Бога було просто замалим і потрібно по-новому Його пізнавати і відновлювати відносини?... Як би діяв сьогодні?...
 
духовний коментар:
 
Св. Йоан від Хреста писав про небезпеку власної любови й пустої зарозумілости, що випливає з духовних випробувань, і наголошував: “Чеснота полягає в тому, чого не відчуваєш, у глибокій покорі і погорді самого себе та своїх справ, зокрема тих, які занадто виразно відчуваєш” .
Правдива покора невідчутна, правдиве й свідоме її практикування вимагає, щоб ми не розраховували на свої акти покори, не спиралися на них і не вважали їх своїм багатством. Тільки тоді покірність дійсно зростатиме в нас.
Господь може оберігати перед нищівною гідрою духовної гордині, закриваючи перед нами плоди духовного життя. Щаслива та людина, якій Бог показує лише її нужденність. Небагато людей здатні це витримати, хоч у житті святих траплялися періоди, коли вони були цілковито позбавлені змоги бачити будь-які власні заслуги. Один із таких періодів згадує св.Тереза від Дитятка Ісус у розмові зі своєю сестрою Селіною: “До чотирнадцятого року життя я практикувала чесноту, не відчуваючи з цього жодної втіхи, не збираючи плодів. Моя душа була, як дерево, квіти з якого опадають відповідно то того, як розвиваються. Віддай Господеві жертву з того, що ніколи не будеш збирати плодів. Це означає, що протягом усього життя відчуватимеш відразу до терпіння, до упокорення, бачитимеш, як усі плоди твоїх добрих прагнень, твоєї доброї волі марно падають на землю. Господь учинить так, що у хвилину смерті й оком не змигнеш, як на дереві твоєї душі дозріють прекрасні плоди”.
Попри те, що ми знаємо про існування прийдешнього життя, все ж земна реальність тисне так сильно, що живемо, начебто його немає. Думка про плоди, які протягом усього життя будуть невидимими, а дозріють у хвилини смерті, позбавляє нас будь-якої природної мотивації постійно працювати над собою.
Водночас видимими плодами наших змагань живиться передусім стара людина, котра сидить у нас. незважаючи на їх ілюзорність або, ще гірше, на те, що це привласнені нами плоди Божої діяльності в нас.
Очікування розв’язки проблем саме в годину смерті позбавляє нас будь-якої сатисфакції, що випливає з усвідомлення боротьби з власною слабкістю, і приємності, яку черпаємо з цієї ілюзії. (пор. ДлБ) 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- що для мене означає: погорджувати собою?
- чим для мене є чеснота?
- які благодаті Бог не дає мені помічати?
- які найпрекрасніші жертви мені доводилось робити для Бога?
- коли вдавалося віддаватися діянню Бога цілковито, на «всі сто»?
 
завдання:
 
Протягом наступного тижня з благодаттю Бога, поступово залишаю все, що мені заважає Його слухати, та вибирати!
 

 
(до недільних читань 5.03
 
Знову бере його диявол на височенну гору й показує йому всі царства світу і їхню славу, кажучи: “Оце все дам тобі, як упадеш ниць і мені поклонишся.” Тоді Ісус сказав до нього: “Геть, сатано! Написано бо: Господу, Богу твоєму, поклонишся і йому єдиному будеш служити.” (Мт 4, 8-10)
 
темаЗаради Ісуса!
 
активізуючий засіб:
 
Порозмовляйте про ситуації, коли людина не повністю «прикладає зусилля», не повністю любуть, не повністю чесний, не повністю врівноважений, не повністю відданий, не повністю постійний… Як може виглядати життя такої людини, її рішення, соціальні відносини? Які чинники можуть спонукати таку непевність?
 
духовний коментар:
 
Шукайте перше, тобто передусім, Боже царство і його справедливість, а усе інше вам додасться (пор. Мт 6, 33). А хтось сказав, що коли не будеш шукати над усе Божого царства, то навіть та решта, те все інше, забереться в тебе. Кожна твоя проблема, яку переживаєш, кожна складність є, в кінцевому рахунку, воланням зі сторони Бога про те, щоб ти прагнув більше, щоб шукав над усе Боже царство, тому що тоді все інше тобі додасться; є воланням зі сторони Бога про твоє навернення, про твою віру.
Про радикалізм св. Терези від Дитятка Ісуса сказала її рідна сестра Марі: “Ти одержима Богом”. Одержима означає, що бажає все віддати Господу. Пробуй за її прикладом хотіти більше, чимраз більше, так, щоб твоя воля була охоплена євангельським радикалізмом, щоб ти став «одержимий» Богом, щоб слідом за св. Терезою міг сказати: “вибираю все, чого хочеш Ти!”. В день своєї смерті, увечері 30 вересня 1897 року, вона сказала: “Ніколи не припускала, що можна так багато страждати. Ніколи! Ніколи! Не можу пояснити це інакше, як тільки моїм палким прагненням спасати душі!”. Св. Тереза страждала також і за тебе, щоб ти, як вона, був «одержимий» Богом, щоб ти, як вона, жив євангельським радикалізмом.
Св. Амбросій підкреслює, що Господь дивиться не стільки на те, що ми жертвуємо Йому в дарі, скільки на те, що резервуємо для себе. Бог є ревнивим Богом, Він полюбив тебе до кінця і хоче, щоб ти повністю відкрився на Його дар, щоб Він міг обдарувати тебе усім. (пор. РпВ)
  
пропозиції запитань для ділення:
 
- якою є радикальність Ісуса?
- коли приходить спокуса: як я тоді шукаю Бога?
- що мав би чинити, щоб протидіяти злу?
- як часто зло, яке помічаю, здається сильнішим за Божу силу і могутність?
 
завдання:
 
Стараюсь найпростіші та найменші справи виконувати віддано для Ісуса!
 

 
(до недільних читань 26.02
 
Отож не турбуйтеся, промовлявши: Що будемо їсти, що пити й у що зодягнемося? Про все те побиваються погани. Отець же ваш небесний знає, що вам усе це потрібне. Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться. (Мт 6, 31-33)

темаВіддаю Богу все, що моє
 
активізуючий засіб:
 
Поділіться своїми прагненнями… Які маєш прагнення (мрії, бажання)? Яка їх матеряльна та духовна вартість? Що заховане глибше - під тими прагненнями, які бачу?
 
духовний коментар:
 
Франциск ніколи нікого не критикував. Бо вважав, що, якщо довкола існує зло, то спершу він має навернутись, не інші. Якщо царює така велика розкіш і розпуста, то він має стати радикально вбогим і чистим, бо це він в тому винний. Святі тим відрізняються від основоположників єресей, що ті хочуть навертати інших, не себе, тоді як святі вістря будь-якої критики спрямовують на себе – щоб світ став кращій, стараються навертатись самі.
Чим більше зіпсуття і скандалів Франциск бачив довкола себе, тим більше прагнув уподібнитись до Христа, чистого, покірного, вбогого. Це він, Франциск винен, що світ такий поганий, і тому це він, Франциск, мусить радикально навернутись – і історія підтвердила його правоту. Бо коли Франциск навернувся, коли став так “прозорий” для Господа, що могло в ньому віддзеркалитись обличчя Христа, Європа почала підноситись з занепаду. Збувся сон Іннокентія ІІІ, в якому той бачив, як постать, схожа на Франциска підтримувала хисткі мури Латеранської Базиліки, званої “матір’ю і головою всіх церков” (символ усієї Церкви), – і врятувала її.
Міццю святості Франциска Христос підносив свою Церкву зі “смерті” віри. Світ збагатився його святістю не стільки шляхом пізнання людини, яка реалізує духа Євангелія надзвичайним і героїчним способом, скільки за принципом системи сполучених посудин – адже його святість впливала на особи, з якими він ніколи не зустрічався. Світло віри дозволяє тобі пізнати, що через хрещення ти належиш до Христового Тіла, що ти включений в систему сполучених посудин цього Тіла, яке так сильно потребує навернених і святих, яке так потребує твого навернення, твоєї святості. Завдяки світлу віри ти пізнаєш, що змінення інших завжди треба розпочинати від себе. (пор. РпВ) 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- чому в своєму житті я вибираю Господа?
- де є справжнє джерело мого натхнення для того, щоб чинити добро?
- як мені вдається віддавати себе Богу цілковито?
 
завдання:
 
Кожного ранку свідомо хочу вибирати Господа, щоб жити для Нього.
 

 
(до недільних читань 19.02
 
А я кажу вам: Не противтеся злому. Хто вдарить тебе в праву щоку, оберни до нього й другу. Хто хоче позиватися з тобою і взяти з тебе одежу, лиши йому і плащ. І хто тебе силуватиме йти милю, іди з ним дві. (Мт 5, 39-41)
 
темаУпокорення, як Божий дар
 
активізуючий засіб:
 
Пригадайте приклади у своєму житті, коли вдавалося переступити через себе і поступити згідно сьогоднішого Євангелія.
 
духовний коментар:
 
Гріх також може послужити нам у відкриванні глибини Божого милосердя. Св. Тереза вчить нас ще одному способу використання гріха: як нагоди для жертвування Богу прикрих наслідків падіння. Незадовго до смерті Терези її сестра Агнес зізналась їй в своєму смутку та пригніченні з-за того, що допустилась якоїсь помилки. Тереза на це відповіла: “Ти не робиш, як я. Коли я допущусь якоїсь помилки і відчуваю смуток, знаю, що цей смуток – наслідок моєї невірності. Але вважаєш, я що затримуюсь на цьому? О, ні, я не така глупа. Говорю Богу: Боже, я знаю, що заслужила на це почуття, дозволь мені, однак, скласти Тобі його в жертві як випробування, послане мені Твоєю любов’ю. Жалію за свій гріх, але радію, що маю це страждання для пожертвування Тобі”.
Погоджуючись на прийняття наслідків своїх гріхів, намагайся жертвувати пов’язані з цим переживання Доброму Пастирю, який знаходить тебе. (пор. Зошит № 27)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- що роблю зі смутком, який опановує мене, коли згрішу?
- чому боюсь бути упокореним?
- як упокорення допомагає мені відкривати Христа?
 
завдання:
 
Жертвувати смуток як випробування, щоб радіти Господом.
 

 
(до недільних читань 12.02
 
Нам же Бог об'явив Духом, бо Дух досліджує все, навіть глибини Божі. (1 Кор 2, 10)
 
темаРазом зі Святим Духом пізнаю Бога
 
активізуючий засіб:
 
Дослідіть недільне Євангеліє Мт 5, 17-37. Уважно прочитайте його. Виділіть важкі, суперечні моменти для сучасної людини або для вас. Помоліться про дар присутності Святого Духа. Тепер спробуйте в Його світлі і любові до нас подивитись на це Слово і відповісти: Чого очікує Бог від нас?
 
духовний коментар:
 
Чи справді ми любимо Бога й хочемо Йому служити?
Якщо так, то звідки береться наша нехіть до праці для Нього, щойно закінчуються успіхи й ніхто нас не хвалить і не цінує? Чому ми так швидко відчуваємо втому і – виправдовуючись іншими обов’язками чи правом на відпочинок – відмовляємось від зусиль, яких докладали з Божої волі?
Визнавши наявність цієї духовної хвороби, на яку вказує Боже світло, й ставши в правді, ти побачиш, що на кожному кроці забуваєш про Господа, не живеш у Його присутності, а твоє серце весь час відвертається від Нього. Закоханий у себе, нехтуючи Божу любов, ти мислиш суто по-людськи й шукаєш власної волі, не надаєш значення виконанню Господньої волі.
Ця правда – хоч і дуже болісна – здатна породити в тобі справжній голод на Євхаристію. Лише зголоднілий духовний жебрак справді очікує на Божественну Літургію, тільки він прагне цієї учти, що наситить його.
Поки ти не відчуєш у собі пустоти вбозтва, твоя молитва очікування головним чином спиратиметься на емоції. А що ти робитимеш, коли прийде байдужість? У такому стані лише усвідомлення власного духовного вбозтва здатне схилити нас до прагнення очищатись і обмиватись у крові Христа.
Зрештою, така молитва спочатку виникає радше завдяки розумінню жахливого стану власної душі, ніж завдяки любові до Христа. Справжню Божу любов породжує страждання, спричинене тягарем хреста, якого ми несемо і який певною мірою трощить наше самолюбство й пиху.
Вихоплюючи з мороку бодай частково твоє духовне вбозтво, відкриваючи наступний фрагмент умісту побіленого гробу, Боже світло правди водночас дозволить тобі зрозуміти, що молитва очікування Божественної Літургії вкрай потрібна для твого внутрішнього життя.
Бог бачить, що ти майже нездатний наблизитись до Нього. Тому Він сам прагне очікувати в тобі Євхаристійної зустрічі. (пор. ВДдХ)
  
пропозиції запитань для ділення:
 
- як виглядає моя скруха перед Богом на Євхаристії?
- як слухаю Його слово для мене?
- які дари складаю Йому на вівтар підчас Його жертви?
- чим для мене є Євхаристія?
 
завдання:
 
На Євхаристії принести Богу свій дар.
 

 
(до недільних читань 5.02
 
Тоді візвеш, і Господь відповість, ти крикнеш, і він скаже: - Ось я! Коли ти викинеш із-посеред себе утиск, перестанеш погрожувати пальцем і безбожно говорити, коли голодному ти віддаси хліб твій, наситиш пригніченого душу, тоді засяє твоє світло в пітьмі, тьма твоя буде, немов південь. (Іс 58, 9-10)
 
темаЯкщо сіль звітріє? Або, чому я?
 
активізуючий засіб:
 
Кожен з нас зустрічався з проявом байдужості. Для якихось конкретних випадків такого прояву спробуйте придумати послідовний план дій визволення людини. Як ти поступиш зустрівшись з такою людиною, щоб їй допомогти?
 
духовний коментар:
 
Св. Тома Аквінський говорить, що віра наближає нас до Божого пізнання. Тому що через участь у Божому житті ми починаємо бачити і оцінювати все ніби Його очима.
Участь в Божому житті за допомогою віри призводить до того, що ми стаємо новою людиною, отримуємо нове розуміння дійсності, нове сприйняття як Бога, так і минущої навколишньої реальності. Через віру ми починаємо розпізнавати в земній реальності першопричині дії – дії Бога. Ми помічаємо Його присутність і діяльність як в нас самих, так і у світі природи та історії. Ми помічаємо, що Він є автором і творцем усього, що те, що ми здатні пізнати чисто в людських і світських категоріях, це неповна дійсність, це розглядання лише поверхні, лише другорядних причин, якими послуговується Бог.
Віра – це чеснота, яка уможливлює контакт з Богом, і складає фундамент надприродного життя. Оскільки вона лежить в основі всякої надприродної діяльності, все відбувається завдяки ній. Позитивні якості або недоліки нашої віри визначають активність нашого надприродного життя. Труднощі в надприродному житті завжди пов’язані зі слабкістю віри. Це підставова чеснота, тому що вона дає нам можливість брати участь у Божому житті. Віра – це співучасть в мисленні Бога, це ніби уміщений на природних дарах душі надприродний розум, який дозволяє нам думати так, як Бог, не лише про нас самих, але також про все те, з чим ми стикаємось. Таким чином, мати віру – означає узгоджувати нашу думку з Його думкою і ідентифікувати себе з Його думкою.
Різниця між природним пізнанням і пізнанням через віру – не просто ступенева різниця, але сутність справи. Віра приносить з’єднання з мисленням Бога і внутрішню участь у світлі, в якому Бог пізнає самого себе. В цьому сенсі вона веде до контемпляції (споглядання) і є вступом до майбутнього пізнання Бога у вічності.
Якщо через віру ми входимо в життя Бога, в життя Ісуса Христа, то через ту ж саму віру Бог розпочинає в нас своє власне життя. Мета нашої віри – думати так, як думає Ісус Христос; дозволити Йому, котрий живе в нас через віру, користуватись нами, думати в нас і жити в нас.
Віра може повністю змінити наш дотеперішній спосіб бачення, мислення, відчування і переживання. Віра змінює нашу ментальність, вказує нам завжди ставити Бога на першому місці, зосереджувати усе життя на Ньому, інтерпретувати світ в Божому світлі. Тоді світло віри опромінює усі наші думки, оцінки, бажання і очікування. Таким є шлях до комунії віри, яка осягне свою повноту тільки у любові.
Створений навколишній світ – це голос, який до нас промовляє. Якщо наша віра слабка, тоді цей голос розпорошує нас, відволікає нас від Бога і зосереджує на собі. При зростанні віри відбувається протилежний процес. Зовнішній світ тоді починає говорити нам про Бога, концентрує нашу увагу на Богові, притягує до Нього, стає знаком Його присутності, допомагає нам нав’язати з з Ним контакт, і стає для нас місцем зустрічі з Ним.
Віра дозволяє тобі переступити через позірність, побачити першорядну причину над другорядними. Вона дозволяє побачити, що все, що відбувається довкола, відбувається не завдяки силі людини. Віра дозволяє тобі відкривати в створінні сліди Бога. Вона дає тобі можливість розпізнавати в явищах і подіях прояв Божої волі, сприймати їх, як знак того, що тут пройшов Бог. (пор. РпВ)
  
пропозиції запитань для ділення:
 
- як часто вважаю себе нездатним «солити»?
- що переживав, коли усвідомлював, що Бог послуговувався мною, щоб «посолити», перемінити чиєсь життя?
- яка є моя байдужість?
- що Бог мені говорить через світ?
 
завдання:
 
Помолись і подякуй Богу за всіх людей, яких зустрічаєш в своєму житті. Спробуй відновити зв'язок з людьми (старий друг, родич, знайомий…), з якими давно не спілкувався можливо через байдужість чи ін. причини.
 

 
(до недільних читань 29.01
 
Тож через нього ви у Христі Ісусі, який став нам мудрістю від Бога і оправданням, і освяченням, і відкупленням, щоб було, як написано: «Хто хвалиться, нехай у Господі хвалиться».(1 Кор 1, 30н)
 
тема: «Бо вчинив мені велике Сильний і святе Імʼя Його»
 
активізуючий засіб:
 
Прочитайте сьогоднішнє Євангеліє Мт 5, 1-12 Знайдіть своє улюблене блаженство, яке вдається або колись вдалось впровадити в життя. Спробуйте його пояснити.
 
духовний коментар:
 
Фрагменти Євангелія, що стосуються Марії, показують Її як убогу духом. У гімні "Magnifiсat" ("Величає") чуємо слова: "Бо він зглянувся на покору слугині своєї" (Лк 1, 48). В  оригінальному грецькому тексті слова "зглянувся на покору" передані єврейським висловом: "подивився на низькість".
Марія, стаючи перед Богом у правді, визнавала свою "низькість".
Стати в правді – це визнати, що, коли не опираємось на Бога, ми здатні скоїти який завгодно гріх. Марія була вільна від будь-якого зла завдяки Божій благодаті, але також завдяки тому, що співпрацювала з благодаттю. Ця співпраця полягала передусім у Її перебуванні в правді. Вона була вільна від первородного гріха та внутрішніх спокус, але не була вільна від спокус зовнішніх, бо навіть сам Ісус був спокушуваний. Так як згрішили Адам і Єва, також могла згрішити і Марія, була бо цілковито вільна.
Де криється таємниця цього найчудовішого явища, яке будь-коли сталося на землі зі створеною істотою?
- Безумовно, в Божій благодаті, але також у відповіді на благодать. Можна прийняти, що досконало покірна Марія визнавала свою здатність скоїти кожний можливий гріх. Тому що, людина насправді покірна ніколи не буде вважати, що принаймні якихось гріхів, напевно, ніколи не зробить.
Бог, бачачи глибину Її покори – бачачи, з одного боку, безодню мізерності, а з другого безодню уповання, "зглянувся на покору Слугині своєї".
Зберіг Її від усяких гріхів і виповнив собою.
Марія стала як посудина, в котрій замешкав Бог, але ця посудина постійно визнавала свою крихкість. Вона знала, що скарб нашого обдарування Богом переховуємо "у глиняних посудинах" (2 Кор 4, 7).
Марія була цілковито виповнена Богом, оскільки своєю поставою перебування в правді "невпинно Його прикликувала". (пор. Зошит № 2) 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як часто хвалюсь Богом, Його благодаттю в мені?
- як можу оцінити мої відносини з Ним: просто захоплення закоханість чи, справжня любов?
- як Марія мене навчає помічати Божу Благодать?
 
завдання:
 
Вибрати одне з блаженств, яке б хотів здійснити. Скласти простий план дій. Запросити Марію, щоб вдалось це здійснити.
 

 
(до недільних читань 22.01
 
Народ, що в пітьмі ходить, уздрів світло велике; над тими, що живуть у смертній тіні, світло засяяло. Помножив єси їхні радощі, веселощі побільшив єси. Вони радіють перед тобою, як радіють під час жнив, як веселяться, коли здобич паюють. Ярмо бо розтрощиш, що над ним тяжіло, палицю на плечах у нього і тростину його посіпаки - як за часів Мідіяна. (Іс 9, 1-3)
 
темаВін відкриває мені своє серце
 
активізуючий засіб:
 
Порозмавляйте про таїнство Сповіді. Уявіть ситуацію; маєте товариша, який може приступити до цього таїнства або хоче порозмовляти з священиком, тільки боїться… Як з власного досвіду зможеш Йому допомогти?...
 
духовний коментар:
 
Бог, непам’ятливий зазнаних зранень, весь час і на різні способи відкриває перед людиною своє Серце. Часто об’являє нам себе і волає до нас через святих, яких наповнює своєю – Божою любов’ю, через служителів слова і таїнств, особливо таїнства примирення – сповіді. Сповідник Шарля де Фуко, отець Ювелен, який запровадив його на дорогу навернення, визнав, що коли зустрічався з ним, Бог наповнював його серце незвичайно палким, нездоланим прагненням уділяти розгрішення. В цьому прагненні, яким Бог наділяв отця Ювелена, виражалось власне те постійне і ненаситне прагнення Бога пробачати нам. Тому ти повинен змагатись зі своїм смутком. Якщо ти відійшов від Бога, то, незалежно від того, як далеко, завжди можеш повернутись. Після кожного падіння пам’ятай, що Він чекає, що коли ти повертаєшся і просиш у Нього прощення, приносиш Йому радість, бо дозволяєш Йому любити тебе через пробачення.
Усі твої невірності чи гріхи стануть щасливою провиною, якщо допоможуть тобі глибше пізнати милосердя Господа. Стануть щасливою провиною, якщо зроблять тебе більш покірним і довірливим, довіряючим чимраз менш собі, а чимраз більше Господеві. Тоді – після їх прощення – ти будеш духовно зростати.
Твої проступки ставатимуть щасливою провиною, якщо свідомість завданого Ісусу болю відживлятиме твою любов. Якщо поглиблюватиме твоє прагнення віддання себе Йому – аби твоє серце билось виключно для Нього, як Його зранене Серце б’ється виключно для тебе. (пор. РпВ)
  
пропозиції запитань для ділення:
 
- як відкриваю Боже серце, коли приступаю до таїнства Сповіді?
- коли чиню зло - якою є моя свідомість, вразливість, що раню Його?
- як часто в серці шкодую та перепрошую Господа?
 
завдання:
 
Зустрітись з люблячим та ніжним, прощаючим серцем Господа в тихій адорації!
 

 
(до недільних читань 15.01
 
Тож наступного дня бачить він Ісуса, що йде до нього, та й каже: «Ось Агнець Божий, який світу гріх забирає. Це той, що про нього повідав я: За мною наступить муж, сущий передо мною, був бо раніш за мене. (Йн 1, 29-30)
 
темаКоли Бог в мені царює
 
активізуючий засіб:
 
Спробуйте увійти в розуміння Йоана у образи, якими жили люди того часу, щоб наблизити для себе Христа, якого бачить Йоан Хреститель. Він перший Ісуса так називає. Порозмовляйте про Ісуса, якого пророк прагне показати.
 
духовний коментар:
 
Етапи внутрішнього життя деколи уявляють у вигляді сходинок, що проводять до долу, до «вод смерті», і далі вже вгору. Сходженню вниз товаришують чимраз нові і більші впокорення. Причому спуск на черговий нижчий рівень обумовлений радісним прийняттям впокорень, які зустріли нас на попередньому рівні. Якщо не приймемо впокорень, які зустрічаємо, то залишаємося на тому самому місці.
 Тільки тоді, коли перемінишся і взнаєш правду про себе, яку показують тобі інші, особливо твій духовний керівник, будеш спроможний зійти нижче.
Опускаючись, на кожному черговому рівні судитимеш, що вже дійшов до «вод смерті», адже те, що тобі відкриється, видаватиметься таким вражаючим, що тобі важко буде уявити собі щось, ще гірше. Проте це буде лише ілюзія.
Допіру пізніше зрозумієш, що дна немає, що зло, яке відкриваєш в собі, «не знає меж».
Опускаючись нижче, до чергових верств, будеш змушений по-справжньому триматися руки духовного керівника і слухатися його вказівок, бо інакше не приймеш правду про зло, яке знайшов у собі.
Своєрідна ілюстрація цього етапу внутрішнього життя – книга Йова. Йов втрачає по черзі все і всіх – багатство, визнання, родину.
Не можна пройти етапів внутрішнього життя без відречення. Відречення душі, яка знисходить до «вод смерті» постійно зростає, проте вона має враження, що відрікається щоразу менше, що чимраз менше служить Господу Богу. Опускається до долу в глибокому переконанні, що віддаляється від Бога, що любить Його чимраз менше і все менше віддає себе. Тоді зростає її покора.
Сходження до «вод смерті» подібне зануренню ноги у вогнище. Хотітимеш відразу відскочити назад, але водночас потрібно, щоби ти ходив по цих «водах смерті». Це стан, в яких твоя пиха випалюватиметься в тобі; це в дійсності може бути дуже болячим. На «водах смерті» душа блукає, бо не знає, де знаходиться. Не знає, чи наближається, чи віддаляється від Бога.
Після проходження цього етапу в очах зовнішнього глядача наступає підняття рівнями догори, що пов’язується із отриманням спеціальних дарів від Святого Духа.
Тоді Бог обдаровує душу особливим чином, і Він сам уносить її догори – до святості, при чому людина, знаходячись в такому стані, сприймає все суб’єктивно інакше. Кожний новий дар Святого Духа відслоняє їй ще повніше її власну неспроможність, нужденність. І вона надалі опускається вниз – її пізнання власної грішності поглиблюється.
На цьому етапі починаємо вочевидь давати свідоцтво життя вірою, водночас добре розуміємо те, що не ми його даємо. Після проходження «вод смерті» людина в очах зовнішнього спостерігача стає якоюсь незвичайною, стає людиною віри і молитви. В її житті стають чимраз більш видимими вчинки віри і вчинки героїчні, які вона вже не приписує собі, навіть більше – в їх світлі ще повніше бачить власну убогість.
У житті святих геройство цнот стає видимим, бо на певному етапі внутрішнього життя душа обдаровується цнотами, завдяки яким дійсно променіє добром.
Однак це не людина променіє. В людині завжди залишається її слабкість; вона залишається «спадкоємицею» первородного гріха, але на етапі «вод смерті» в ній починає народжуватися місце для Христа.
Це Ісус, який живе в тій людині, схильній до зла, променіє своєю святістю так, що вона може сказати: «Живу вже не я, а живе Христос в мені» (Гал 2, 20).
Це Ісус зацікавлює оточення, це Він його перемінює, людина знає, що є тільки грішником і в міру того, як Бог щоразу більше через неї діє, поглиблює її бачення власної грішності.
В думках про себе святий завжди залишається на самому дні, вважає себе найгіршим, а кожне добро, згідно з правдою, приписує Богу. (пор. Зошти № 5) 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як я в собі помічаю Бога або коли свідомий, що це Він діє?
- як помічаю Його в інших?
- як вдається Його наслідувати, показувати, переказувати, свідчити для світу?
 
завдання:
 
Заспівайте разом колядку. Стільки, щоб кожен почув свою улюблену і щоб Ісус радів!!!
 

 
Різдвяна
 
Справжнє то було світло - те, що просвітлює кожну людину. Воно прийшло у цей світ. Було у світі, і світ ним виник - і світ не впізнав його. (Йн 1, 9-10)
 
темаСлово, що народилося і з якого повстало все
 
активізуючий засіб:
 
Пригадайте собі вашу першу зустріч з Божим Словом. Як виглядає ця зустріч і якою є моя сівідомість при зустрічі сьогодні? Як можна охарактеризувати моє небажання читати Святе Письмо і де корінь цього небажання.
 
духовний коментар:
 
Дуже важливо, аби ми хотіли в цій сфері взяти на себе активне самозречення - постійно зрікаючися себе, щоб чимраз більше відкриватися на те, чим прагне обдарувати нас Кохаючий Отець. Треба, щоб ми, піддаючи під сумнів власні судження і оцінки, погоджуючись з тим, щоб наш Господь оголював фальш і ілюзії, що містяться в них, ставали перед Ним з відкритим серцем і душею, з волею, готовою піти за Ним. Тут,  передусім,  береться  під увагу наше внутрішнє ставлення - готовність до заперечення власного способу мислення. Наскільки будемо готові це зробити, настільки будемо схильні піти за голосом Бога.
Бог прагне, щоб ми, з’єднуючись з Ним чимраз більш, жили життям віри, знаходячи опори в Його міці та любові. Проте, це цілковито протилежне нашим прив’язаностям і всій системі ілюзорних опор, які підсовує нам дух цього світу. Чим міцніше коріння вони мають в нашій практиці з минулого і в цілому способі мислення, тим глибших очищень вимагають наші розум і пам’ять. Це пов’язується з певного роду стражданням. Проте, не треба його боятись, бо милосердний Отець з великою делікатністю веде нас через випробування віри. Вони повинні звільняти нас від покладання на ілюзії, щоб ми, єднаючись з Богом, могли бачити далі, ніж наш розум і досвід. (пор. Зошит № 29) 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як Ісус народжується для мене?
- як слухати Його?
- як Його помічаю?
- які у нас з Ним відносини?
- як Він творить мене Своїм Словом?
 
завдання:
 
Читати Святе Слово Боже вірно кожного дня в ту саму пору дня, протягом тижня і року.
 

 
(до недільних читань 18.12) 
 
“Ось, діва матиме в утробі й породить сина, і дадуть йому ім'я Еммануїл, що значить: З нами Бог.” (Мт 1, 23)
 
темаДар Його присутності
 
активізуючий засіб:
 
Подаруй ближньому свій час. Методом жеребкування розділіться на пари, (чи по троє) і поговоріть на тему Свята Народження Христа: напр. що люблю в переживанні Свята або як воно відбувається в моїй родині. Найважливіше в завдані: слухати іншу особу.
 
духовний коментар:
 
Кожний момент нашого життя пронизаний Присутністю, яка любить і обдаровує. Жити вірою – це вміти побачити цю Присутність, що кохає і постійно обдаровує нас. Завдяки вірі Христос поступово стає світлом, яке просвітлює усе життя людини, просвітлює світ. Він стає живою, активною Присутністю у житті своїх учнів. Кожна мить життя приносить нам Його Присутність. Час – це Присутність, написана з великої літери – присутність Христа в нашому житті, особиста присутність Бога, який об’являє себе, як Той, Хто чогось від нас очікує. Бог об’являє нам себе через свою волю. А чим є Його воля? Завжди добром, бо Бог є Любов’ю. Кожна мить твого життя – це момент зустрічі з цією кохаючою тебе Присутністю. Хтось сказав, що час – це таїнство зустрічі людини з Богом. В цьому значенні, кожна мить – євангельський талант, тому що є Присутністю, яка до чогось закликає. Господь з кожною миттю, буде вона легкою, чи важкою, пов’язує благодать. Св. Павло говорить, що ми в Богові живемо, рухаємось і існуємо (пор. Ді 17, 28). Таким чином, від Нього ми отримуємо не лише дар існування, але й також дари дихання, поживи, дружби, дар кожного моменту життя. Вислів св. Терези від Дитятка Ісуса, що все є благодаттю, означає, що все, що відбувається в твоєму житті, пов’язано з якоюсь формою благодаті. Бог приходить до тебе у формі дару, у формі благодаті, у формі заклику – в цьому значенні все є благодаттю. Бог хоче, щоб все ставало для тебе “капіталом” добра. Він навіть зі зла намагається вивести добро. Зло не може бути благодаттю, але Бог в своїй всемогутності та нескінченнім милосерді може вивести добро також і з нього. Наслідки зла можуть принести плід в формі великого шансу навернення. Таким чином, усе є “благодаттю” і все є талантом, оскільки завжди і всюди Господь дає тобі шанс. Надзвичайно важливо, щоб ти повірив в цю постійну Присутність, яка проявляє себе на різні способи. Теперішня мить, кожна мить приносить любов, як сказав о. Стефан кардинал Вишиньський. Благодать – це прояв любові, отож кожна мить пов’язана з любов’ю Бога, оскільки пов’язана з Його благодаттю. Навіть тоді, коли ти дуже грішиш, Ісус є біля тебе і любить тебе. Коли б ти пам’ятав про це, коли б повірив, що ти постійно занурений в милосердній любові Бога, котрий тебе ніколи не покидає, напевно не впав би. Все, що трапляється з тобою, пов’язано з любов’ю кохаючого тебе Бога, з Його прагненням добра для тебе. Він присутній в твоєму житті, незалежно від того, що ти робиш. Час – це таїнство твоєї зустрічі з Богом і Його милосердям, з Його любов’ю до тебе та прагненням, щоб усе могло послужити твоєму добру, щоб кожна твоя провина ставала “щасливою провиною”. Коли б ти так дивився на кожну мить, в якій живеш, в тобі народжувалась би спонтанна молитва. Це була б постійна молитва, адже Господь постійно біля тебе і завжди тебе любить. Кожна мить твого життя пронизана любов’ю цієї Присутності, що безперервно огортає тебе. (пор. РпВ) 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- чим для мене є мить мого життя, як її сприймаю?
- чи сумніваюся в Божій любові, чому?
- згадай та поділись, коли Бог перемінив зло, яке ти вчинив на добро для тебе і оточуючих?
 
завдання:
 
Завершіть зустріч молитвою та побажайте один одному доброго пережиття Свят.
 

 
(до недільних читань 11.12)
 
Це той, що про нього написано: Ось я посилаю мого посланця перед тобою, що приготує тобі дорогу перед тобою. Істинно кажу вам, що між народженими від жінок не було більшого від Йоана Христителя; однак найменший у Небеснім Царстві більший від нього. (Mт 11, 11)
 
тема: Незвичайний діалог
 
активізуючий засіб:
 
Уважно прочитайте сьогоднішнє Євангеліє (Мт 11, 2-11). Помолившись, спробуйте прокоментувати. Чи справді Йоан засомнівався? Чи Йоан насправді незнав що Ісус чинить? Чому Ісус так добре говорить про Йоана?
 
духовний коментар:
 
Постава духовного дитинства та безмежного довірення Богові є особливо важливою в ситуаціїї контактів з духовним наставником.
Коли відкриватимеш чергові поклади правди про себе, тоді в контакті зі своїм духовним наставником будеш розповідати про помічену в побіленому гробі свою нікчемність та гидоту гріха.
Було б глупотою, якщо б ти, думаючи по-людськи, не хотів признатися до того, що в собі помічаєш, якщо б ти   зважав на знаряддя, яким є духовний наставник, а   не зважав на Христа, котрий в ньому “приховується”.
Ти не повинен дивитися лише по-людськи на свого духовного наставника.
То ж сам Христос, котрий докладно знає, що є в середині побіленого гробу, очікує,  що ти з простотою дитини зізнаєшся у всьому.
Зустріч з духовним наставником повинна бути для тебе не так зустріччю зі знаряддям, як   зустріччю з Христом.
Можливо, ти пояснюєш собі або внушаєш, що спричиниш страждання духовному наставнику, коли скажеш йому, який ти насправді. – Але ж ти скажеш це Христу, котрий через нього діє. Це твоє мислення з огляду на людину та гординя перешкождають тобі прийняти поставу євангельської дитини, яка насамперед кидається в Божі обійми, а лише тоді аналізує свою негідність.
Спершу визнай Христу прихованому в духовному наставнику цілу свою нікчемність, а тільки тоді, вже разом з Ісусом, роздумуй про свою ситуацію.
Коли пізнаватимеш нутро свого побіленого гробу, можливо, дуже важко буде тобі прийняти правду, що довіра, яку показують тобі другі люди, це диво Божого милосердяЛише пізніше це станеться для тебе очевидним.
Бог, допускаючи, щоб інші бачили тільки те, що назовні побіленого гробу чинить так, що люди можуть навіть тобою захоплюватись.
Це спеціальні Божі заходи, щоб ти – коли завдяки Його благодаті чимраз ліпше пізнаєш гидоту в нутрі гробу, яким ти є – своєю зовнішньою “чудовністю” притягав інших до Христа.
Тоді ти немов реквізит, яким коистується Бог.
Тим, що інші бачать тебе лише ззовні, що не дано їм пізнати цілу правду про тебе, керує сам Бог. Він також в кожну мить може захопленим тобою відкрити нутро побіленого гробу та показати їм цілу правду.
Якщо була б в тобі постава євангельської дитини, ти б також не хвилювався тим, чи інші побачать тебе в цілій правді, чи ні – тож про це вирішує Бог.
Досвідчюючи дива закривання перед іншими цілої правди про тебе не зосерелжуйся на цьому надмірно; скажи Богові: Господи, я знаю, що правдою про мене є те, що бачу всередині побіленого гробу а не те, як він виглядає назовні. Знаю, що коли інші мене хвалять, то лише тому, що така Твоя воля. Якщо хочеш користуватися моєю нікчемною особою – нехай так і буде. Прагну бути Твоїм слугою-невільником, тому й не мушу про це надмірно роздумувати та цього аналізувати. Кінець кінцем також раба можна одягнути в пишні шати, а тоді інші можуть бачити в ньому навіть когось заміщаючого пана дому. Невільник однак незалежно від того залишається лише невільником та мусить про те пам`ятати.
За все, що здійснює в твоєму житті Бог ти повинен бути   вдячним. Як за те, що відкриває перед тобою нутро побіленого гробу, так за те, що таким побіленим гробом користується для реалізації своїх планів. Якщо така Його воля, нехай так і буде, але, якщо б Його волею було, щоб правда про тебе була виявлена іншим, тоді також –   нехай так і буде. (пор. Зошит № 13)
 
питання для ділення:
 
- як виглядає мій діалог з Богом?
- що роблю коли не розумію чого Бог від мене очікує?
- чи довіряю Йому більше коли глибше відкриваю свою грішність чи неволю?
 
завдання:
 
Стараюсь поглиблювати і памятати про постійний діалог з Богом.
 
 

 
(до недільних читань 4.12)
 
І вийде паросток із пня Єссея, і вітка виросте з його коріння. Дух Господній спочине на ньому, дух мудрости й розуму, дух ради і кріпости, дух знання й страху Господнього. Він дихатиме страхом Господнім; він судитиме не як око бачить, і не як вухо чує присуд видаватиме. Він буде по справедливості судити вбогих, по правді оголошувати присуд для бідних у країні. Гнобителя вдарить палицею - своїм словом, безбожного погубить духом своїх уст. (Іс. 11, 1-4) 
 
тема: «Пеньок» який проростає
 
активізуючий засіб:
 
Уявіть собі, що Бог вам доручив місію Йоана. Ти маєш приготувати людей щоб відкрили серце і не пропустили прихід Христа. Що будеш говорити які методи, приклади будеш застосовувати? Кожен нехай стане Йоаном.
 
духовний коментар:
 
Почнеш мати враження, що серце перемінилось немов в камінь. До того в тебе було серце вразливе та кохаюче, а тепер сталось порожнім та холодним як камінець. Стаєш на молитву а так насправді нічого не відчуваєш, не маєш свідомості що молишся. Не маєш що сказати Богові, ти є зовсім порожнім. Будеш, отже, переконаний, що ти подався назад в духовному житті, що став холодною людиною. Почнеш запитувати де ділась так ревна і так велика віра не усвідомлюючи собі ще того, що та віра, яка тоді опиралася в основному на почуттях була дуже мілка та поверхнева. Під час молитви почнеш підкорятися чим раз численнішим неуважностям, та навіть під час адорації, триваючи перед Святими Дарами, важко буде тобі відірватись від зовсім земних думок. Позбавлений переживань почуттєво-емоційних та можливості розумового роздумування будеш вважати, що молишся погано або що не молишся зовсім. Найважливіше є тривати волею біля Христа. Найважливішим є, щоб ти в ситуації таких досвідчень хотів тривати біля Христа, щоб ти з Ним з’єднувався в сфері своєї волі. Тоді, незалежно від неуважностей, буде здійснюватись те що найважливіше на молитві – поглиблення твого з’єднання з Богом. Свята Тереза говорить про неуважності незалежні від нашої волі, а не про ситуації, коли під час молитви добровільно думаємо про все інше та не підіймаємо необхідних зусиль щоб тривати біля Бога. Лише неуважностями незалежними від нашої волі не мусимо надмірно хвилюватись. В дальшій частині внутрішнього замку свята пояснює,що не ця душа любить більше яка досвідчує більших злетів та насолоди перебування з Богом, але та котра сильніше прагне у всьому подобатись Богові. Отже, не є важливим,чи під час молитви емоційно досвідчуєш присутності Бога. Найважливішим є щоб твої прагнення з’єднувались з Його найбільшим прагненням – щоб Христос був чим раз більш знаний та коханий та щоб через це світ чим раз більше відкривався на Спасенну Жертву. (пор. Зошит № 6)
 
питання для ділення:
 
- чи боротьба, яку ведеш в душі про досконалість, є для того, щоб Бог в мені міг жити, чи лише щоб я не почувався «пеньком»?
- як помічаю Божі натхнення? як відповідаю на них?
- чи вдається мені оцінювати чи судити так, як це робить Бог?
 
завдання:
 
Погоджуватись на умови обставини, які Бог мені пропонує. Вчусь «їсти дикий мед».
 

 
 
(до недільних читань 27.11)
 
Тим більше, що ви знаєте час, що вже пора вам прокинутись із сну: тепер бо ближче нас спасіння, ніж тоді, як ми увірували. Ніч проминула, день наблизився. Відкиньмо, отже, вчинки темряви й одягнімось у зброю світла. (Рим 13, 11-12)
 
тема:  Дозволити Богу жити в мені в же сьогодні
 
активізуючий засіб:
 
Пригадайте собі, як виглядають прокидання з ранку. Як хочеться продовжити цей момент на знов і знов, «ще трошички»? Які вправи «психо-фізичні» роблю, щоб день був вдалим?
 
духовний коментар:
 
Можемо, наприклад, припустити, що батько дізнався через своїх слуг, що сталось з його молодшим сином: що голодує, що немає, де жити, і що взагалі поневіряється. І припустимо, що батько, бажаючи врятувати сина від такої долі, посилає, відкрито чи потаємно, до нього слугу з торбинкою грошей, що дасть сину можливість жити нормально, але також повернутись до розбещеного життя. Чи такий різновид допомоги, яку батько міг би постійно уділяти, призвів би коли-небудь до повернення сина? Здається, все вказує, що ні. Виходить, що батько, люблячи сина, не повинен захищати його від поганих наслідків його власних вчинків, попри біль батьківського серця. Внаслідок зла, яке коїть блудний син, “розп’яті” дві особи – батько з приводу болю з-за поневірянь і падіння сина, а також сам син внаслідок своїх падінь. Люблячий сина батько повинен, однак, чекати, навіть якщо це пов’язано з ризиком, чекати, аж зло сповнить свою міру і почнуть діяти його наслідки. Саме наслідки зла, впливаючи на самолюбство сина, схилили його до повернення. Знаємо, що прийшов такий момент, коли сповнилась міра зла, коли падіння сина було вже не тільки моральним падінням в усій своїй глибині, але також дійшло до крайньої ганьби. Сину було вже так погано, що прийшла йому холодна, виважена думка, що варто повернутись до батька, тому що той краще поводився зі своїми слугами і наймитами, ніж пан, в якого служив він. Не любов до батька зумовила повернення блудного сина, а едино звичайне, корисливе самолюбство, холодний розрахунок, що буде йому краще – не батькові, а йому буде краще. Лише тоді, коли побачить батька, який вибіг йому назустріч, коли побачить в його очах сльози радості, коли опиниться в його обіймах, а потім буде одягнений в найгарніші шати, отримає перстень і побачить, що батько готує для нього учту, буде шанс, що син відкриє любов отця. Таким чином наслідки зла можуть бути пов’язані з благодаттю. (пор. РпВ)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- чи можу сказати, що я сплю в житі духовному?
- чи очікую сподівання, мрії ось-ось виконаються?
- як помічаю, що Бог звершує моє життя, провадить тобто, Він хоче в мені жити?
 
завдання:
 
Молитися про щире прагнення наблизити прихід Господа собі та іншим. 
 

 
(до недільних читань 20.11)
 
 Сказав Ісус до нього: “Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зо мною в раї.”(Лк 23,43)
 
темаМилосердні як Отець
 
активізуючий засіб:
 
Пригадайте, що нового відкрили про милосердя протягом року… Як тепер Його сприймаєш, розумієш…
 
духовний коментар:
 
Ситуація людини, перед якою Бог відкриває цілий побілений гріб, нагадує драму блудного сина, яка відбувається після того, як він розтратив маєток, коли опинився на дні людської мізерності, в ситуації гіршої від свиней, що їх пас, бо ніхто не давав йому навіть того, що вони їли. Повестися в тих часах з мешканцем Палестини гірше, чим з тваринами вважаними за нечисті, було приниженням найбільшим з можливих.
І саме тод той блудний син – пізнавши гіркоту власної нікчемності – здобувається на те, щоб   вернутися до батька.
Болісні досвідчення пов`язані з пізнаванням правди про себе повинні також тебе вести до такого рішеня. Потрібно, щоб ти – після кожного відкриття побіленого гробу, коли стаєш перед обличчям правди про своє нутро, аж до того напевно найважчого моменту, коли побачиш її в повному світлі – здобувався на героїчну, дитячу довіру та разом з блудним сином повторював: “Встану та й піду до Батька мого” (Лк 15, 18).
При нагоді кожного чергового відкриття правди про тебе розум, знання, досвід та почуття будуть протиставлятися твоєму бажанню вернутися та кинутися в обійми милосерного Батька.
Розум, підсуваючи тобі нові помічені в побіленому гробі образи, буде тобі підказувати, що любов Бога до тебе є чимось неможливим; коли б навіть ти допускав цю можливість, що Бог любить тебе, то завжди з застереженням, що ти недостойний цієї любові та не маєш права до неї.
З досвіду будеш знати, що Бог колись приймав тебе, але з меншим багажом зла. Не буде однак в тобі жодної певності, що прийме тебе тепер – так грішного, яким побачиш себе  в новому відкритті.
Почуття найімовірніше не будуть в змозі допомогти тобі, бо помічаючи чим раз більшу свою марність будеш скоріше всього змагатися проти негативних почуттів, проти смутку, сумнівів та знеохоти, які намагатимуться заволодіти тобою, тому що твоя пиха не захоче погодитися на правду про пізнавану нікчемність – хіба, що отримаєш надзвичайну благодать, яка дозволить тобі запанувати над першими порушеннями таких емоції. (пор. Зошит № 3) 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- чи очікую, що Боже милосердя для мене закінчиться?
- чи я є сином, який шукає Любові Батька?
- скільки і як дякую за безмежні дари милосердя, які досвідчую?
 
завдання:
 
Зробіть молитву прослави за дари Його Милосердя.
 

 
(до недільних читань 13.11)
 
І коли деякі говорили про храм, що він був прикрашений дорогоцінним камінням та обітними дарами, Ісус сказав: “Надійдуть дні, коли з усього, що ви бачите, не лишиться камінь на камені, який не був би перевернений.” Тоді вони його спитали: “Учителю, коли ж це буде? І який буде знак, що це має настати?” Він же відповів: “Глядіть, щоб вас не звели: багато бо прийде в моє ім'я і буде казати: Це я, - і: Час наблизився. Не йдіть слідами за ними. (Лк 21, 5-8)
 
темаІсус чинить Нову Євангелізацію
 
активізуючий засіб:
 
Порозмовляйте які сучасні омани мого життя не дозволяють мені тішитись правдивою присутністю Бога? Або чому я ще не справжній католик?
 
духовний коментар:
 
Навіть побіжний аналіз нашого життя показує: часто ми так переймаємося своїми справами й думками, що Бог, який стукає у двері нашого серця, в цю хвилину ніби для нас не існує. Ми так занурюємося в дочасність, що вона перетворюється на божка, який робить нас сліпими й глухими – сліпими до Божого Світла, глухими до Божого стукоту. Людина, яка так захоплюється своїми думками чи справами, відкидає виняткове панування Бога. Вона не убога духом, а навпаки – багата собою. Звідси такий страхітливий Ісусів осуд: „Горе ж вам, багатим, бо ви одержали втіху вашу“ (Лк 6, 24).
Багатий собою має зв’язок теж із собою, тож не підтримує зв’язку з Богом. Адже подвійний зв’язок – із собою і з Богом одночасно – неможливий. Тільки людина, яка стоїть у правді про своє людське ніщо, здатна прийняти Боже Все. Убогість оголеної людської душі, славнозвісне nada (ніщо), згідно зі св. Іваном від Хреста, запрошує багатство Боже, яке він називає todo (усе).
„Речі цього світу марнославні й оманливі, усе в ньому закінчується й розпливається, як вода“, каже св. Іван від Хреста. Лише коли розгледиш фальшивість спокусливих, миготливих вогників, мрії про власність, за якою ти гонишся, виникне бажання піти за справжнім Світлом. Його стукіт у двері твого серця змусить тебе до убогості духом, звільнить від ілюзій, що приневолюють серце царювати серед смерті замість того, щоб прийняти виняткове панування Бога, піти за Світлом Його волі й таким чином знайти справжню перлину Царства Божого, заради якого варто відмовитися від усього. (пор. ВДдХ) 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- чому Ісус прагне все зруйнувати, або чому Він руйнує конкретні справи в моєму житі?
- як буду жити, коли не стане сили, здоров’я, підтримки друзів, щоденних гаджетів, або хтось прийде і зруйнує мій костел?
- чи переживав духовну пустелю, виснаження, свідомість пустоти, марності, без сенс виконань духовних практик?
- що відбувається, коли до такої моєї душі приходить Ісус?
- що означає «виняткове панування Бога» для мене?
 
завдання:
 
Стараюсь відкривати все, що Господь творить нове для мене. Тому слухаю і в усьому шукаю Його Волі? 
 

 
 (до недільних читань 6.11)
 
А коли цей помер, підвели четвертого на ті самі важкі муки, а як він мав уже вмирати, то сказав: «Ліпше померти від руки людей, коли хтось має надію в Бога, що він воскресить його знову; для тебе ж воскресіння до життя не буде.» (2 Мак 7, 13-14)
 
темаМилосердя Бога, яке дає відвагу житти
 
активізуючий засіб:
 
Порозмовляйте про приклади великої посвяти з любові до людей та Бога. Ті, які бачили чи переживали самі, (хтось багато часу присвятив мені, надихнув мене, допоміг вирішити проблему) або я, так допомагав, що забув про себе (не поїв, виснажився, захворів)…
 
духовний коментар:
 
Євхаристія є кенозисом, тобто самовинищенням Бога-Людини, тому що Його найбільша святість стикається з твоєю грішністю і твоєю негідністю. Проте це не означає, що ти маєш уникати Євхаристії, адже ти будеш тим більше гідним, чим частіше приступатимеш до Неї. Ісус з любов’ю чекає на тебе, Він хоче приходити, аби тебе перемінювати, щоб тебе освячувати, щоб ти ставав щоразу більш гідним Його приходу.
Святий Йоан апостол сказав: “Коли ми кажемо, що гріха не маємо, то самі себе обманюємо, і правди в нас немає” (1 Йн 1, 8). Всі ми грішники і всі ми негідні приймати Ісуса. Подумай, твої вуста брудні, але ти повинен очікувати, що Євхаристія буде цей бруд, цю проказу гріха, проказу егоїзму усуватиме з твоїх вуст, з твого серця і твоєї душі. Ісус так сильно цього прагне, що хоче, аби це здійснювалось навіть ціною Його так крайнього винищення, ціною Його кенозису. В світлі віри ти побачиш, в якій великий мірі Євхаристія є самовинищення Христа. Він принижує і винищує себе вже через сам той факт, що укриває свою велич і свою людську природу під видом частки матерії – хліба і вина. Позбавляє себе належної Йому пошани і честі. А коли ти приходиш до Нього з грішними долонями, з грішними вустами і грішними серцем, це для Нього подальший кенозис.
Святий Людовік Марія Гриньон де Монфор радить до нашої участі в Євхаристії запрошувати Марію. Присутність Непорочної при нас, особливо в Євхаристії, є для нас якоюсь великою таємницею, якимось розв’язанням проблеми кенозису Христа. Ті, кому важко визнати потребу і значення Марійної дороги до Христа, вважають, що між нами і Христом не може стати Марія, бо Вона заслонить нам Ісуса. Однак в світлі віри, в світлі пізнання святості Бога і своєї великої негідності, своєї грішності, ти побачиш, що ситуація є прямо протилежна. Коли ти просиш, щоб Вона стала між тобою і Христом, стаєш ближче до Христа, бо ти просиш Її, щоб Вона, стаючи між тобою і Христом, вберігла Його від Його кенозису, Його самовинищення. Лише Її долоні не брудні і ніколи не були брудними; були і завжди лишаються незаплямованими – єдині людські руки і людськи вуста, які чисті і незаплямовані, які гідні пестити Господнє Тіло. Коли, стараючись вберегти Христа від Його самовинищення, ти просиш Марію, щоб Вона приймала Його за тебе, то цим віддаєш честь кенозису Бога-Людини. Це є поєднання постави покори, постави визнання, що ти грішник, з вірою в Його шалену любов до тебе, яка ціною незбагненного для тебе самовинищення прагне обдаровувати тебе плодами Відкуплення. (пор. РпВ) 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як часто живу мріями про радикальне віддання, посвячення чи святості життя для Бога?
- як часто і де помічаю Христа, Який живе для мене?
- як вдається мені жертвувати чимось в житті - заради Христа?
- чи прошу допомоги Марії в цих справах?
 
завдання
 
Працюю над чеснотою мужності. В присутності Марії берусь за справи, які потребують посвяти, або раніше лякали.
  

 
 (до недільних читань 30.10)
 
Всі, бачивши те, заходилися нарікати та й казали: “До чоловіка грішника зайшов у гостину.” А Закхей устав і до Господа промовив: “Господи, ось половину майна свого даю вбогим, а коли чимсь когось і покривдив, поверну вчетверо.” (Лк 19, 6-8)
 
темаРадо приймаю те, що Ісус хоче для мене
 
активізуючий засіб:
 
Поміркуйте як, би виглядали відвідини сучасного політика Ісусом? Подsліть своє майно на половину, а кривди які потрібно направити збільшіть в четверо і подивіться з чим я залишився і як багато маю вчинити!
 
духовний коментар:
 
Покірна скруха творить одне ціле з вдячністю. Вони нагадують половинки розбитої цегли, які ідеально прилягають одна до одної і мусять прилягати, щоб становити одне ціле, на якому можна будувати, не поранивши рук гострими краями.
Вдячність Богові народжується на фундаменті правди. Правди про постійно обдаровуючу мене Божу любов і правди про себе, який всього потребує від цієї обдаровуючої любові, – може народитися переконання, що мені все “дано”, що я все одержую просто так - безкорисливо. І викликати  в глибині здивованого обдаруванням серця вигук вдячності.
Вираз “Бог любить” означає, що Він обдаровує. Якщо Він –любов, значить Він живе, як дар. Дар, що постійно поширюється незалежно від обставин. Дар, який волає про вдячність.
Люди, речі, події набувають у світлі віри притаманного їм сенсу. Вони постають переді мною не тільки як частини світла, до якого належать, а також як Божі посланці, постаті Його люблячої присутності, Божі листи, що розповідають про постійно огортаючу мене Божу благодать. Про потребу скрухи й вдячності, що постійно поглиблюються, як дві переплетені між собою опори. (пор. ДО)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- що б я зробив і як би виглядали відвідини Ісуса до мене?
- як виглядає моя вдячність і скруха?
- що означає для мене бути даром любові?
- як Ісус мене перемінює?
 
завдання:
 
І зліз той швидко і прийняв його радо. Злажу з мого дерева, щоб разом з Ісусом радо жити життям сьогодні.
 

 
(до недільних читань 23.10)
 
А митар, ставши здалека, не смів і очей звести до неба, тільки бив себе в груди, кажучи: Боже, змилуйся надо мною грішним! Кажу вам: Цей повернувся виправданий до свого дому, а не той; бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, - вивищений. (Лк 18, 13-14)
 
темаЯк до серця приходить Бог
 
активізуючий засіб:
 
Порозмовляйте про труднощі на молитві.
 
духовний коментар:
 
Було би добре, якщо б ти кожний день розпочинав "молитвою митаря". Зранку повинен хоча б на кілька хвилин "забути", що маєш стопи та розпочати день, зігнувши коліна перед Богом. На колінах не будеш мати можливості від самого ранку поратись по дому. Твої коліна повинні тобі нагадувати про молитву та про те, що повинен молитися в поставі митаря.В тиші серця намагайся довірливо стати перед Богом та визнати свою грішність таку, яку Він дозволяє тобі побачити. Може помітиш її у зв'язку з якимось гріхом, який пригадаєш, а може у зв'язку зі спокусами, які тебе непокоять. Розпочинаючи від цього, спробуй розповісти собі всю решту стосовно твоєї грішності. Усвідомлю-ючи якийсь гріх, визнай перед Богом: Господи, це був лише цей гріх, але я є здатний зробити будь-який інший, якщо Ти мене від нього не вбережеш.
Може легше тобі буде визнати свою гріховність, коли пригадаєш собі сім головних гріхів та десять Божих заповідей. І так, впродовж кількох хвилин, молячись молитвою митаря, пізнаєш, якою є ця посудина, із якої Бог учинив свою святиню.
"Молитва митаря" буде пробуджувати в тобі вдячність, що Він виповнює собою таку нікчемну посудину. Будеш часто повторювати: Господи, я не розумію Твоєї любові і того, що Ти можеш прагнути перебувати в такій марній посудині, що приходиш до когось так грішного – дякую Тобі за це.
Отже, намагайся якнайчастіше ставати перед лицем Бога як  митар, передусім під час Божої Служби та в момент Причастя. Тож, коли Бог приходить до твого нутра, не можеш до Нього ставитись як лицемірний фарисей, бо тоді зневажаєш Бога. Фарисея, з огляду на його гординю, навіть Пресвяте Таїнство, попри свою чудовну міць, не може перемінити, хіба що, він отримає дієву благодать.
Молися "молитвою митаря" у формі коротких звернень.
В різних моментах дня намагайся хоча б на мить так подумати: Я маю лише гріхи, але Ти, Господи, любиш мене – дякую Тобі. (пор. Зошит № 2)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- чи отримував благодать, що відчував чи розумів близьку Божу присутність?
- якою тоді була моя молитва?
- за кого найчастіше молюся?
- чи помічаю Божу присутність, коли молюсь?
- коли не хочу молитись?
 
завдання:
 
Протягом тижня не просити Бога нічого для себе, лише для інших.
 

 
(до недільних читань 16.10)
 
Ти ж тримайся того, чого ти навчився і що тобі довірено памятаючи, від кого ти навчився. І ти змолоду знаєш Святе Писання, якеможе тебе зробити мудрим для спасіння через віру, яка є у Христі Ісусі.
(2 Тим 3, 14-15)
 
темаЧеснота витривалості
 
активізуючий засіб:
 
Порозмовляйте про витривалість, вірність…
Чому ми захоплюємось людьми терпеливими, вірними?
Що є джерелом терпеливості, вірності?
Чому ми часто нетерпеливі?
 
духовний коментар:
 
Молитва, в яку Карл де Фуко вклав цілу душу, якою щоденно моляться його послідовники, це т. зв. Молитва довіреня:
        Отче, покладаюсь на Тебе. Зроби зі мною, що Тобі подобається. Щонебудь вчиниш зі мною – дякую Тобі. Я готовий на все, приймаю все, лише щоб Твоя воля виповнилась в мені та у всіх Твоїх створіннях, не прагну нічого більше, мій Боже. В Твої руки віддаю мого духа, з цілою любов`ю мого серця, тому що люблю Тебе. Потребою моєї любові є цілковито віддатися в Твої руки. Повністю, з нескінченною довірою, тому, що Ти мій Батько.
 
Брат Карл живучи в Назареті проводив довгі години дня й ночі на молитві. В своєму “ідеалі Назарету” крім фізичної праці та вимагання, щоб врости в робітниче середовище, завжди на першому місці ставив він молитву. Молився в найпростіший спосіб, у вільних хвилинах йшов до каплиці та вдивлявся в Гостію.
Ісус з Назарету є для брата Карла живий та присутній. Роки мовчання Ісуса, виповнені працею, які зовнішньо зовсім не відрізнялися від від життя інших мешканців, стали світлом та дороговказом для Фуко в його концепції (способі розуміння та виповнювання) монашого життя. Ціла духовність брата Карла, защеплена після його смерті на розлогу чернечу родину Малих Братів та Малих Сестер Карла де Фуко, опирається на цей самий ідеал. Ось, як він про це говорив:
“Маю цю безмежну благодать, що мешкаю в дорогому мені Назареті. Дякую. Твоє життя тут було зразком сина, що мешкає з батьком та матір`ю. Половину свого земного життя Ти призначив їм розсіваючи небесний запах. Це можна було помітити. Але не можливо було помітити прихованого контемпляційного життя, життя Божого. Ти, Господи, працював, втішав своїх батьків, ставився до них з ніжністю. Молився з ними протягом дня а також самотний, в тиші ночі. Молитва виповнювала половину твого життя в назареті. Яка це була молитва?
Цей ідеал Назарету, такий, яким старався жити брат Карл, спрямовує нашу увагу на таємницю Ісуса з Назарету, вічного Слова, яке прийняло людське тіло, щоб статися одним з нас. Ісус протягом 30 років життя перебуває в Назареті, в тиші, а протягом 3 років буде проголошувати Добру Новину не перестаючи бути “Ісусом з Назарету”, об`являючи себе та промовляючи як проста людина, а не як вчений книжник, левіт, священик або фарисей. Ні, Ісус є “Сином Чоловічим”, Ісусом з Назарету. Розділяв з нами наше життя в усіх його вимірах за вийнятком гріха, який взяв на себе як принесений в жертві Агнець: молився, працював, пізнав утому та вбогість, плакав та радів, їв та пив з іншими. У всьому поводився натурально, як найбільш звичайна людина. Те, що Він розділяв з нами всі виміри життя та близькість Ісуса з людьми є безмежно важливі. Власне саме тоді, коли Ісус був так близько до них, у них, коли сидів з ними за столом – через спілкування з Ним, вони визнавали, що є грішниками та наверталися. Хіба ж це все не є вже доказом любові Бога до нас? Або декларацією любові посвідченої доказами? В Євангеліях помічаємо, як дуже зворушувала Ісуса поведінка деяких осіб, котрі підходили до Нього. Він умів на них подивитися, зрозуміти, порушити їхні серця. Хіба ж це не знак того, що Він є одним з нас, Господом, але також нашим Братом: “Мій Улюблений Брате і Господи, Ісусе”, казав Брат Карл.
Тому й портрібно визнати зрозумілим, що Ісус кличе людей для продовження цієї звичайної присутності серед свого люду, для продовження таємниці Назарету. Хіба ж це не натуральне, що хотів би розширити присутність Ісуса на тих, котрі Його не знають або знають за мало, котрі тримаються з далека від Нього та не насмілюються наблизитись? Розширити це життя з Назарету на робітничий район, перенаселений багатоповерховий будинок, вулицю, що має погану славу, на африканську хатинку або намет кочувників? Бажаючи жити цією присутністю Ісуса як звичайний робітник у фабриці, на будові, в шахті, металюргійному заводі, в шумі та в забрудненні? Всюди там, де знаходяться чоловіки й жінки? Хіба ж це лише утопічні уявлення?. (пор. Зошит № 30) 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як виглядає моя вірність в молитві та праці?
- що найбільше в моєму житті розбиває, руйнує мою вірність з Богом?
- як відновлюю цю вірність?
- які помічаю плоди у вірності Богу?
 
завдання:
 
Обміркуй і знайди свій спосіб протягом тижня і не тільки, як розширити присутність Христа на середовище, в якому живеш!
 

 
(до недільних читань 9.10)
 
Вони піднесли голос і казали: “Ісусе, Наставнику, змилуйся над нами!” Побачивши їх, він промовив: “Ідіть та покажіться священикам.” І сталось, як вони йшли, очистилися.
(Лк 17, 13-14)
 
темаІдіть та покажіться священикам
 
активізуючий засіб:
 
Порозмовляйте про сповідь:
Що найбільше лякає?
Які труднощі виникають, коли хочу йти сповідатися?
Який священик «підходить», щоб слухати мою сповідь?
 
духовний коментар:
 
В своїй молитві ти, безперечно, час від часу стаєш також перед Христом з гори Табор – тим, котрий має в собі силу робити чуда і перемагати всяке зло.
Може й ти поводишся тоді, як св. Петро. Може також втрачаєш голову, коли стаєш свідком того, як Бог на твоїх очах перемінює чиєсь серце або когось оздоровлює. Ці знаки – це свідчення для тебе, що Христос є біля тебе.
Нехай вони нагадують тобі про Його всемогутність.
Нехай на твоїй дорозі з’єднання з Розп’ятим наповнюють твоє серце миром. (пор. вдДх)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- чи маю проказу, яка не дає мені жити?
- чи виношу на світло для Ісуса те, що в мені гниє? (Господи помилуй)
- чи я бував свідком переміни або доторкання чийогось серця Богом? (або хтось досвідчує мого навернення)
 
завдання:
 
Як найбільше і найщиріше дякувати Богу за кожну благодять, яку усвідомлюю.
 

 
(до недільних читань 2.10)
 
Апостоли сказали Господеві: “Додай нам віри”. (Лк 17, 5)
Отак і ви, як зробите все, що звелено вам, кажіть: Ми слуги непотрібні, виконали те, що повинні були зробити”. (Лк 17, 10)
 
темаНе живу для себе
 
активізуючий засіб:
 
Порозмовляйте, які є види служіння і чим вони відрізняються?
 
духовний коментар:
 
Чи ми, окрім своїх успіхів, не вважаємо, зазвичай, також здоров’я і добрий фізичний стан за щось, що нам "належить", за свою власність і очевидну річ? Чи не забуваємо, що це дар і дар дуже ефемерний? Адже це Бог обдарував нас здоров’ям - тому ми повинні прийняти Його благодать з вдячністю і використовувати її як Божу підтримку для більшої шани і слави Творця.
      Якщо про це забуваємо, тоді, зазвичай, марнуємо ті роки, коли із здоров’ям все гаразд. Розтринькуємо значну частину свого життя, шукаючи власної волі і живучи так, начебто ми були богами і начебто вічні.
      Колись, врешті, приходить такий момент, що благодать пов’язана зі здоров’ям та фізичною вправністю, закінчується. Тільки тоді з жалем помічаємо, скільки було в нашому житті нагод, щоб виконувати волю Бога і щоденно співпрацювати з Його благодаттю.
      Турбуючись про здоров’я, розвиток своїх здібностей чи про матеріальні блага, ми часто переконані, що хочемо за їх допомогою служити Богу. Тимчасом - поки наш зв’язок з Христом недостатньо глибокий - в своїй підступності ми найчастіше тільки позірно послуговуємось ними для Божої слави. По суті, в усьому шукаємо власної слави. Цю небезпеку, безсумнівно, усвідомлював св. Альберт Хмєльовській, коли відмовився заробляти малярством на потреби своїх вбогих. Вибрав, таким чином, працю виключно для Божої слави.
      Зрештою може статись, що Бог унеможливить нам користування грошима, здібностями чи фізичною вправністю навіть для, з іншого погляду, добрих цілей, щоб вберегти нас від позначеного фальшем пошуку власної слави в Його ділах. (пор. Зошит № 39)
  
пропозиції запитань для ділення:
 
- які щоденні дари помічаю в житті і як ними служу?
- як єднаюсь з Христом у служінні, яке виконую?
- чи прошу у Христа віри, щоб краще переживати дар життя?
 
завдання:
 
До наступної зустрічі молитись щодня коротку молитву про служіння згідно Божої Волі.
 

 
(до недільних читань 25.09)
 
Був один чоловік багатий, що одягавсь у кармазин та вісон та бенкетував щодня розкішно. Убогий же якийсь, на ім'я Лазар, лежав у нього при воротях, увесь струпами вкритий; він бажав насититися тим, що падало в багатого зо столу; ба навіть пси приходили й лизали рани його. (Лк 16, 19-21)
 
темаБлаженні голодні та спраглі справедливості 
 
активізуючий засіб:
 
Порозмовляйте, чому ми буваємо байдужими, як байдужість впливає на наші вчинки?
 
духовний коментар:
 
Через таїнство хрещення ти входиш в спілкування святих. Благодать Христа як величезна ріка життя просякає усіх, хто належить до Його Містичного Тіла. В усіх діє один і той же Святий Дух. Кожний з нас отримує Його благодаті не лише для себе, але і для інших; поширює їх словом, думкою, вчинком любові. Зростання в благодаті через більшу вірність Богу інтенсіфікує наше своєрідне промінювання на інших, і не лише через вимовлене чи написане слово, через добрий приклад, але також незалежно від безпосередніх дій і фізичної відстані. Молитва інших належить також і тобі, – скаже Романо Гуардіні, – подібно, як їх дії, їх духовне зростання, чистота серця. Чи ти коли-небудь замислювався над спільностю страждання, над тим, що благодаті, які плинуть з чиєгось страждання, переходять на інших? Якщо, поєднуючись зі стражданнями Христа, жертвуєш Богу свої болісні переживання за інших, тоді вони стають для них живою, благотворною, відкупительною силою. Незважаючи на усіляки перешкоди і відстані, ти несеш допомогу туди, де ніщо інше допомогти не може. (пор. РпВ) 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- чи помічаю в собі дари, якими можу служити людям?
- як часто добро вважаю своєю заслугою - «власністю»?
- коли важко мені / коли виходить дбати про інших?
 
завдання:
 
Зробити незнайомій людині вчинок милосердя. Нехай сам Господь дає натхнення Святого Духа.
 

 
(до недільних читань 4.09)
 
Вірне це слово й повного довір'я гідне, що Христос Ісус прийшов у світ, щоб спасти грішних, з яких я - перший. Але я був на те помилуваний, щоб Ісус Христос на мені першім показав усю свою довготерпеливість, на приклад тим, що мають увірувати в нього на вічне життя.
(1 Тим 1, 14-15)
 
тема: Бог Вірний
 
активізуючий засіб:
 
Спробуй математично в цифрах, днях, відсотках, годинах прорахувати - наскільки тобі стає сили бути вірним Богу? Який довгий відрізок шляху твого життя ти можеш іти на своїх ресурсах, нічого не просячи Бога?
 
духовний коментар:
 
Прагнення людського вивищення можна описати за допомогою двох розсунутих пальців. Попробуй розсунути вказівний і середній палець і побачиш, що кут між ними збільшився. Так виглядає історія людських прагнень. Починається з малих, навіть дуже малих. Але поступово вони зростають. Людина хоче щораз більшого вивищення – бути кимсь більшим, більше мати. Те, що має тепер і те ким є тепер, ніколи її не задовольняє. Раніше чи пізніше з’являється нудьга, а через неї щораз нові забаганки, яким немає кінця. Розсунуті під гострим кутом пальці можна продовжити в уяві до безкінечності. Відстань між ними буде постійно збільшуватись – і це образ наростаючих бажань. Цього простору між двома сторонами кута ніщо не може заповнити, тільки безкінечність.
        Якщо шукаєш вивищення, то за цим прагненням криється Божий слід, витиснений в твоєму єстві. Господь зоставив його, коли створив тебе. І значить, що твоє серце буде постійно неспокійне, поки його не заспокоїть безкінечність Любові. Ти хочеш вивищення, але тимчасового/ скінченого. А Бог хоче дати нескінченне, безкінечне вивищення. Якщо ж безкінечне, то самотужки ніколи його не здобудеш. Хіба би був настільки безумний, що сподівався своїми силами осягнути безкінечність.       
        Раніше чи пізніше побачиш, що це є даром. Даром Милосердя. (пор. Зошит № 44)
 
питання для ділення:
 
- чим тішиться Павло, як розуміє свою ситуацію життя?
- як часто мені доводиться визнавати мою грішність, чи маю з цього радість?
- як бачу, яким є Боже милосердя щодо мене?
 
завдяння:
 

Шукаю Божої вірності, коли я згрішив! Шукаю Його присутності, коли зустрічаюсь знову з власною слабкістю! 

4_вересня.doc

 

Причіплений файлРозмір
21_травня.doc87 КБ
Ваш голос: Немає Оцінено (1 vote)