(до недільних читань 24.06)
Усі, що про те чули, берегли в своїм серці й казали між собою: “Що воно з того хлоп'яти буде?” І справді рука Господня була з ним. Дитя ж росло й скріплялося на дусі та перебувало в пустині аж до дня свого об'явлення Ізраїлеві. (Лк 1, 66. 80)
тема: Рука Господня була з ним
активізуючий засіб:
Пророзмовляйте: яких три події, момента, пережиття або почуття ви хотіли би зберегти в своєму серці?
духовний коментар:
Якщо в дорозі до Бога я зневолений красою цього світу, і важко мені нехтувати цією красою, то Бог може мені допомогти відкривати цей світ як темноту. Як св. Ян від Хреста розуміє темінь? В “Дорозі на гору Кармель” він звертає увагу на хмару, котра провадить Ізраїльтян в дорозі через пустиню до Обіцяної Землі була темна і освітлююча дорогу (пор. Вих 14, 20) Це дивно, що хмара темна могла освітлювати.
Слово “темінь” дослівно не означає браку світла, означає тільки, що цей світ перестає мене вабити. Господь Бог може вчинити, що ця сама річ, чин чи особа, на котру дивився може з великою цікавістю, стануть мені байдужими. Може вчинити, що світ з усією своєю привабливістю почне нагадувати мені велику калюжу болота, а те з чим зустрічаюсь стане мені чужим і сірим.
В дорозі до Бога йдеться про те, щоб ставався щораз вільнішим. Віра має привести до того, що почну по-іншому дивитися на світ в цьому буду вільним від погляду людського і страху перед людьми. Бо буду знати, що над усім чуває і все збуджує до життя Той котрий кохаючи мене в такий надзвичайний спосіб, приходить на вівтар, щоб міг через віру доторкнутися Його реальної присутності. Присутності Того хто кохає. (пор. рПв)
пропозиції запитань для ділення:
- як часто дивлюсь на темінь цього світу і до чого це мене провадить?
- чи почуваюся вільним?
- в чому бачу свою залежність або неволю?
- як любов Христа мене змінює?
(до недільних читань 17.06)
Увесь час, отже, ми повні відваги і знаємо, що поки в тілі живемо, перебуваємо далеко від Господа,- бо ходимо вірою, а не видінням, -ми ж відважні й радше воліємо вийти з тіла, щоб жити біля Господа.Тому й намагаємося з усіх сил йому подобатися: чи ми в тілі, чи поза тілом. (2 Кор 5, 6-9)
тема: Реально присутній!
активізуючий засіб:
Розкажи про свою віру (в кількох речення) так ніби проповідуєш іншим Євангеліє, яке Христос написав в твоєму житті. Чому носиш у собі Його зерно.
духовний коментар:
Любов яка є в Бозі і котрою є Бог, посилаючи нам Святого Духа не хотіла розлучатися з нами, забажала залишитись. В особливий спосіб – під видом хліба і вина. ВОна так прагне нам уділятися, що можна це зобразити в спосіб нагромаджених хвиль, котрі натискаютю щоб розлитись. Напруга між силою яка хоче розлитись, і тією яку діє людське серце, може бути настільки велика, що опір для благодаті може закінчитись навіть болісно для душі яка його чинить. Ці хвилі хочуть розливатися на всю людськість і одночасно на кожну людину. Наді мною.
Одного разу я задався питанням, що робить Христос реально присутний на вівтарі, чи той самий реально присутний Христос який залишається в дарохранительниці. Для мене там замкнений. Якби міг мені відкрити, що діється, правдоподібно дістав би шоку і все би перевернулося в моїй голові бо побачив щоміж мною який стоїть на колінах, а дарохранительнецею немає тиші. Ця тиша лише ілюзія бо наступна частина адорації відбувається в моєму житті. Любов діючого в Євхаристії Бога, котрий прагне мене огорнути собою, з’єднати з собою, розливається в образі хвиль на ціле моє життя. Такою слабкою є моя віра та Він прагне використати цю слабкість щоб могти в мені діяти силою своєї благодаті. Щоб лише Його прагнув, лише Його шукав. А тоді побачу “побачу” Його на вівтарі, стане такий близький, такий реально присутній.
Бог стає великим яким великим є мій голод в міру як зростає в мені молитва: “Потребую Тебе”. Остаточна вартість цієї молитви, залежить від ступеня моєї віри. Інакше звучала би та молитва і мала би також інший сенс і значення наприклад з уст св. Франциска з Асижу. А був він глибоко спраглий Бога, став шаленцем, для котрого світ існував лише в Богу і для Бога. В його устах “ потребую Тебе” мусіло бути – в міру його шаленьства віри – зовсім іншою молитвою, ніж в моїх котрим так далеко до жару котрим палав Бідачина з Асижу. Він мав таку віру, яка була невимовним прагненням Христа.
З кожній молитви, складається цілість мого життя. Скільки ілюзій мусить розвалитися в моєму житті, скільки маю пережити випробувань віри, на скільки має поглибитись внутрішнє звільнення душі від самої себе, щоб ця молитва могла ставати щораз глибшою. Всі випробування, прояви оголення, повинні помагати в інтенсивності моєї молитви, мого прагнення Бога. Нічого дивного, що Той котрий прагне лише одного – щоб я Його прагнув і потребував, буде в моєму житті діяти як стіна морських хвиль розбиваючись в скалистий берег. Розбиваючись, розприскуючись, розливаючись знову так як моз на побачити це не раз на березі океану. І людина дивується, що цьому океану не набридає може розбиватися об берег без кінця. Бо така є любов Бога.
Насправді лише після смерті побачу, як стіни хвиль незрозумілої любові Бога що розливаються до мене з вівтаря чи дарохранительниці вдарялися в скалисті виступи моєї душі. І не відомо, чим більше захоплюватись: цією невідступною любов’ю Бога, безперервну як океан, котра може вдаряти в скалу не кілька годин але багато днів, місяців чи років (скільки таких хвиль б’ється і розприскується в скалистий берег), чи цією предивною міццю скали в яку з такою силою розприскуються, щоб знов вдаряти і вдаряти здавалось без кінця. (пор. ТВ)
пропозиції запитань для ділення:
- що відбувається, коли усвідомлюю, що дію проти Божої волі?
- який океан благодатей помічаю в душі?
- що зробити, щоб перейти від захоплення Богом до життя з Ним?
(до недільних читань 10.06)
Ось чому ми не втрачаємо відваги: хоч наша зовнішня людина занепадає, однак наша внутрішня обновлюється день-у-день.Бо те, що одну мить триває, - наше легке горе - готує нам понад усяку міру вічну ваготу слави,нам, що дивимося не на видиме, а на невидиме. Видиме бо - дочасне, а невидиме - вічне. (2 Кор 4, 16-18)
тема: Ось чиню все нове
активізуючий засіб:
Придумайте сценку, яка показує дитину, якій щось не вдається, але вона не знеохочується.
духовний коментар:
Часом задумуюсь, що неохопна любов Ісуса робить з тією “хвилею” болота яким є гріх; хвилею котра заливає світ майже від самого початку існування людини. Чи ж є вона взагалі безвартісна для всемогутності Бога? Чи можливо щоб, слабкість, безсилість, зло були лише тим, що людину пригнічує і немають в собі іншого глибшого значення? Чи зло має бути лише поразкою Бога, котрий є любов’ю? Та завдяки вірі вдкриваю, що сила євхаристійної Жертви може використати цю “хвилю“ болота звану гріхом, як великий капітал, з котрого має народитися великий потоп благодатей поки-що мені незнаних. Бо: Коли Його розумієш, перестає бути Богом, як пише Бенедикт XVI цитуючи Августина в енцикліці “Deus caritas est”. Ці думки породжують в мені обтимізм, що ніколи не є зле, оптимізм котрий може давати лише віра. Ці думки породжують спокій та радість – які випливають лише з відкривання любові, присутнього в Євхаристії Бога, котрий все, що зле, хоче спасти, щоб стало іншим цілковито іншим. “Ось чиню все нове” (Од 21, 5). Він кохає мене таким яким я є. І не дивиться чи я занурений в багно, чи ще ні. Це все неважливе. Важливе лиш те, що Він є і завжди кохає. Він не погорджує цим болотом. Для Нього я завжди найпрекрасніший, бо є по-коханим. Це стає джерелом мого миру, моєї радості котрі зростають в міру поглиблення віри.
Коли пробую дивитися на зло чи гріх навіть тих “великих”, в дусі безмежної любові Бога, в любові, котра з будь-якого зла здатна видобути добро, то бачу, що таке бачення має в Нього велику силу. Дивлячись з вірою спричиняюсь до перемоги добра. Якщо Бог з того зла видобуде добро, плодами цього буде ще більша Його слава. Заламування авторитетів має усвідомлювати, що не люди творять історію, а лише Бог є Господом. Єдиним. Бо саме в таких моментах по-людськи безнадійних, Бог здобуває надзвичайно святих, щоб силою їх святості підіймати свою Церкву з “загибелі” віри, щоб на їхніх руках ця смерть перероджувалась у воскресіння. (пор. ТВ)
пропозиції запитань для ділення:
- як дивлюсь на власне чи зовнішнє зло?
- чи шукаю зустрічі з Богом у тому, що відкриваю як гріх чи зовнішнє зло?
- чи вірю, що Бог мене любить завжди?
- яке добро Богу вдається видобути з моїх слабкостей?
завдання:
Власним діленням допомогти людині, котра нарікає, або уникає труднощів, або перестала змагатися, зневірилась, що Бог здатен видобути з цієї ситуації добро, якщо буде бачити віру.
(до недільних читань 3.06)
А першого дня Опрісноків, коли жертвували Пасху, кажуть до Нього учні: "Де хочеш, щоб ми йшли й приготували, - щоб Ти їв Пасху?" І послав двох із своїх учнів, і сказав їм: "Ідіть у місто; і стріне вас чоловік, що нестиме жбан води; йдіть лишень за ним. (Мк 14, 12-13)
тема: З Євхаристією в житті
активізуючий засіб:
Спробуйте уявити останю хвилину свого життя на землі. Що би хотіли зробити, сказати, залишити своїм рідним чи друзям? Зробіть заповіт…
духовний коментар:
Тієї ночі, коли був виданий, взяв хліб і подяку Тобі складаючи благословив – стишує голос, думки біжать до Господа у Трапезній. Досвідомості доходить одночасно наростаючий шум, дивний шум... якийсь неспокійний рух поміж вірними котрі знаходяться в храмі. Старається не думати про це ...Поламав і роздав учням – вже за хвилину прийде на вівтар Він неогорнимий Бог – говорячи: Беріть... легко починають трястись стіни – І ЇЖТЕ З ЦЬОГО ВСІ. Якийсь паралізуючий крик пронизує храм: О Боже, що відбувається! Похилився ніби хотів прогорнутись до вівтаря: Це є тіло моє...в храмі чути стурбований натовп, щось в ньому відбувається, ламаються деревяні двері складені з двох частин...
КОТРЕ ЗА ВАС БУДЕ ВИДАНЕ. Підносить Гостію. Шматок стелі падає поруч і засипає бічну частину вівтаря. Миттю блискавиці усвідомлює собі, що згідно грецького оригіналу Ісус говорить: котре за вас є видане. Тепер є виданне. Найважливішим є Тепер! Хіба лопають стіни не хоче на них дивитись, приклякає в жесті адорації, яка ніби тримала його і не дозволяла відірватись від підлоги. В храмі хіба пусто, почув порушення плит вівтаря, сильні крики на зовні. Знову по вечері – це може бути остання Меса і остання консекрація – взяв чашу – старається говорити повільно з пошаною і найглибшою вірою. Це ж сам Бог, якого тримають його негідні долоні. Показує людям келих, але в храмі нема вже нікого. Над головою чує шалений вітер, знову поштовх цього разу сильніший. Облітає штукатурка на вівтар. Прикриває Келих і Готію щоб не засипало. ....щоб ця жертва вчинила – і ці пронизливі слова – на цілий світ мир і спасіння. Причодить цілковите розуміння: Ця жертва на цілий світ. Яка сила випливає з цього вівтаря! Тільки тепер свідомий що залишився сам в святині. І лише Він, Бог. Вислухай ласкаво молитви згромаджених тут вірних – немає тих вірних. Паралізує горло, не може вимовляти слова. Через хвилину звалиться стеля розчавить його. Дійсно ліва стіна храму тріщит і маса пилу та грузу закриває все в храмі. Встиг заслонити Гостію і з великим зусиллям промовляє з памяті наступні слова Євхаристійної молитви.
- Не було Його в землетрусі – сказав домене пів року пізніше – прийшов в тихому вітерці як до Ілльї. Знайшов потім людей збитих групами, переляканих – сказав: Господь є з вами. Показав їм корпорал а вньому зібрані концекровані Гостії: приніс вам Бога. В пам’яті ще звучать мені слова: Щоб ця жертва принесла мир і спасіння цілому світу. Яка потужна сила розливається з Євхаристійного вівтаря! Бог вас зцілив. Маю якесь дивне переконання, що ніхто не загинув.
Він все нам дає. Дав нам землетрус і тихий подув вітру так як Ілльї, і себе живого в цих малих Гостіях.
Пережив хвилину бурі, так ніби це був вже кінець. Ви напевно теж. Але це була лише заповідь. В певному моменті, коли темрява покрила середину руйнующогося храму, знав що це був кінець, та одночасно початок; що нічим не володію, що тільки Він насправді є дуже, дуже важливий. Єдиний, важливий. Що все вже майже престало існувати.
Кожна Євхаристія є заповіддю життя майбутнього. Ми повинні були всі загинути. А зараз світить сонце і є лагідний вітерець. І Він себе вам дає. Кожен з вас прий має бога до вуст.
Це благодать пережити таку ”останню хвилину” хвилину. Бог може визволити з неї велику силу. Силу досвіду, що насправді є завжди сам перед Богом, а все інше що зустрічаю – так як вас сьогодні, ще досі наляканих – є тим що Він постійно створює наново і довіряє мені. (пор. ТВ)
пропозиції запитань для ділення:
- коли б довелось пережити подібну хвилину - чи був би я в храмі на такій Євхаристії?
- яку силу благодаті усвідомлюю з таїнства Євхаристії?
- що/кого сьогодні мені Бог довіряє? що творить для мене?
(до недільних читань 27.05)
Ісус же приступив і промовив до них: “Дана мені всяка влада на небі й на землі.
Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа;навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку.”(Мт 28, 18-20)
тема:Очікуєм Твого приходу в Славі
активізуючий засіб:
Придумайте свою рекламу. Поговоріть про корисний і негативний вплив реклами на нас.
духовний коментар:
Це звичайно, для мене буде дорога, дорога відкривання та зникання того, що відбувається на вівтарі. Буду віднаходити, щоб шукати. І відкрию яка безцінна благодать скирована для мене з Євхаристійного вівтаря, коли завдяки силі Божої зможу побачити, що літургійні тексти, що говорять про повернення Господа, нагадують мені, що час короткий для мене. Оскільки мова йде про прихід Господа знову, інакше буду реагувати в моральному житті, у своїй щоденності бо Євхаристія буде давати мені перспективу буде показвати до чого прямую. Ми ж постійно повторюєм: Очукуємо Твого приходу в Славі. Ці слова повинні показувати мені безсенсовну марність здобути світ тут тепер. Бо євхаристійна благодять і свідомість поновного приходу Господа будуть показувати мені інший вимір реальності, будуть народжувати в мені Євхаристійне бачення світу.
Я сподіваюся, що в кінці відкрию Євхаристію як ефективну відповідь на мою тугу за святістю. Tугу яка є моєю участю попри те що, чую в собі багаж невірності, зла та гріха.
Знаменитий віртуоз стоячи перед публікою, навіть не приховує переконання, що незабаром буде свідком вибухових емоцій прославляючих його геніальність. Але те, що сталося, переросло найвідважніші очікування його і захоплених слухачів. Під час захопливої гри відчуває раптово, що щось під смичком "ламається". він відчуває, що інструмент не піддається пальцям. Як блискавка з'являється, думаю, що одна з п'яти струн, ймовірно, лопла, а це означає, що хтось попередньо її підпилив. А потім наступний удар – лопає ще одна струна, бо хтось і її підрізав. Хтось хотів його ганьби, сорому, приниження. А він? Він грає
далі, ніби нічого не сталося! Незважаючи на підрізання двох струн! Концерт закінчується бравурним стилем, жоден з слухачів не може з орієнтуватися, що скрипачу не вистачає, він передає свої коливання, щоб викликати захоплення публіки.
Коли підніс в гору зламану скрипку і стало видно дві обірвані струни, слухачів щось ніби вразило. А потім безліч окликів захоплення - майстерна слава перевершила найсміливіші сподівання. На такому інструменті грати концерт, так ідеально, так віртуозно, це слава, про яку він ніколи не мріяв. Похвала митця є тим більша, чим менш гідний його інструмент.
Закон контрасту – чим більш жалюгідний людський інструмент знайде Бог, тим більша є Його слава бо з допомогою чогось так жалюгідного, чогось що придатне лиш на злом, може створити свій шедевр. Це просто Боже божевілля, Бог так хоче, щоб я міг послужити до виявлення тієї – не лише перевершуючою всяку уяву та всяку подобу – Його слави.
Цей контраст - перед який так захищаюся, тому що не хочу бути бідним інструментом у Божій руці, - в Божих планах стає основою для виявлення більшої слави Того, Хто є усім і все може та якому досі мало довіряю. (пор. ТВ)
пропозиції запитань для ділення:
- чи я захоплений Богом, щоб постійно Його шукати?
- яким інструментом почуваюся в Його руках?
- якої слави шукаю і прагну?
- що означає жити Славою Бога?
(до недільних читань 20.05)
А як звечоріло, того самого дня, першого в тижні, - а двері ж були замкнені там, де перебували учні: страхались бо юдеїв, - увіходить Ісус, став посередині та й каже їм: «Мир вам!»Це промовивши, показав їм руки й бік. І врадувались учні,побачивши Господа.І ще раз Ісус їм каже: «Мир вам!» Як мене послав Отець, так я посилаю вас».Це промовивши, дихнув на них і каже їм: «Прийміть Духа Святого!Кому відпустите гріхи - відпустяться їм, кому ж затримаєте - затримаються». (Йн 20, 19-23)
активізуючий засіб:
Помоліться до Святого Духа:
О Дух-Творець, зійди на нас,
Навідай душі слуг Твоїх,
Наповни милістю з небес
Людські серця, що Ти створив.
Тебе Втішителем зовуть,
Тебе Всевишній в дар нам дав.
Ти джерело життя, вогонь,
Любов, бальзам для наших душ.
Ти є десницею Отця,
Дари нам семикратні шлеш.
Обіцяний по праву Ним,
Ти мову язикові дав.
Любов’ю влийся нам в серця
І дай нам світло пізнання,
Чеснотами завжди кріпи
Слабкі тіла своїх дітей.
Даруй нам безустанно мир
І віддали всіх ворогів,
Показуй нам дорогу так,
Щоб оминути всякий гріх.
Дай через Тебе знать Отця
І Сина нам спізнати дай.
Й Тебе, одне дихання Двох,
Дай визнавати всі віки. Амінь.
духовний коментар:
Ісус стає перед учнями і приносить слово життя: “Мир вам"!. Це слово мир, ми християни повинні повторювати і вчинити, щоб лунало воно у всіх закутках світу щоб виконати наказ, корий приніс Ісус: “Як Отець Мене послав, так і Я вас посилаю". Ісус розсилає священиків, розсилає жінок, чоловіків, молодь, старших, дітей Ісус розсилає нас всіх, щоб голосити світу ці слова: “Мир вам”!.
Під час звершення Євхаристії священик повторює: ”Мир Господній нехай завжди буде з вами”. Вірні відповідають: “ І з Духом Твоїм”.
". Це любов Христа нас так єднає. Agape нас єднає. Любов Творця, любов Спасителя, любов Того хто нас освячує.
Трійця єднає нас щоб усвідомлювати нам, що мир є нашою мрією, нашим завданням.
Дорогі брати і сестри, протягом нашого життя неодноразово досвідчували браку миру. Мир це не брак війни. Мир це не нехтування чимось, але він є діянням. Мир, це обітниця любові. Це є любов, яка нас обіймає, охороняє і підготовлює на нові події. Пастирський Лист до дітей який прекрасно дає віповідь на пітання : ”Чим є мир?". Мир не лише є браком війни між державами. Мир є гарантією, що всі люди мають дім, їжу вбрання, освіту, медичну опіку, любов, розуміння або говорячи інакше, добру якість життя. Мир це турбота про середовище в якому живемо, гарантія забезпечення води доброї якості, підставових санітарних умов, чистого повітря і доброго загосподарування землею. Мир це пошук гармонії між людьми щоб жили щасливо в доброму часі, мали добрі помисли, щоб вявляти проблеми та вирішувати труднощі невтікаючи від них.
Передовсім Мир це чинити клімат гармоніі доброти в родині та спільноті, памятаючи , що завжди там де є любов там є і мир; там, де мир там є Бог; а де є Бог, нічого не бракує!
Ісус став перед нами в обличчі ненависті, упокорення і смерті, щоб дати нам мир. Ісус змагався з нікчемними силами зла, щоб нас зєднати. Його любов зєднала нас і єднає на далі.
Добре знана нам молитва св. Франциска з Асижу прекрасно підсумовує ідею миру.
Господи, вчини з мене знаряддя Твого миру:
де ненависть - вчини, щоб я ніс Любов;
де кривда - щоб я ніс Прощення;
де розлам - щоб я ніс Єдність;
де сумнів - щоб я ніс Віру;
де помилка - щоб я ніс Правду;
де розпач - щоб я ніс Надію;
де смуток - щоб я ніс Радість;
де темрява - щоб я ніс Світло.
Вчителю, вчини, щоб я не стільки шукав бути втішеним, скільки потішати;
не стільки бути зрозумілим - скільки розуміти;
не стільки бути коханим - скільки кохати.
Бо даючи - отримуємо,
прощаючи - отримуємо прощення;
помираючи - воскресаємо до Вічного Життя!
Святий Франциск вчить нас бороти вади чеснотами. Кожна жива чеснота це преможена вада. В решті щоденних вчинках в прийняті науки Христа перемагає Мир. Це Його любов нас завжди єднає. Завжди. Це Його любов чинить, що вже тут на землі, відчуваємо передсмак нашого життя в небі. Це мир який є плодом христа і воскресіння не потрібно вже наступних жертв. Святий Агнець вже став складений в жертву. Радісна жертва складена Богу через Його визнавців - це любов.
пропозиції запитань для ділення:
- який мир помічаю в собі?
- коли в мені з’являється неспокій
- яким миром ділюсь?
- коли отримую Божий Мир і як його розрізнити?
(до недільних читань 13.05)
Що ми перебуваємо в ньому, і він у нас, ми пізнаємо з того, що він дав нам від Духа свого. І ми бачили і свідчимо, що Отець послав Сина - Спаса світу. Хто визнає, що Ісус - Син Божий, Бог у тому перебуває, і він у Бозі. (1 Йн. 4, 13-15)
тема: Перебувати у Бозі!
активізуючий засіб:
Як за допомогою сценки можемо показати: любов людини до Бога, не лише як вираз почутів, а як стиль життя?
духовний коментар:
Покидаючи отже роздумування, душа використовує контемпляцію, яка утримує її в мирі і в увазі, податливою на діяння і Боже натхнення, якого вділяє їй Святий Дух. Діє вона мало, а отримує багато, а також як наближується чимраз більше до джерела всілякого світла, всілякої благодаті і всіляких чеснот, поширюється також чимраз більше.
Молитва простоти містить в собі два важливих акти: споглядання і любов; споглядання на Бога або на якийсь предмет з ним зв’язаний, щоб Його любити і щоб люблячи Бога, краще Його пізнати.
Дехто називає (молитву простоти) молитвою простого споглядання, простої Божої присутності або простого покладання на Бога, а також простим поглядом віри. Тому, що душа має погляд повний любові занурений в Богові, утримується в Його присутності, віддається в його руки і простим поглядом віри дивиться на Нього і любить Його.
Бусе називає цю форму молитви молитвою простоти, так як вона спрощує: роздумування, акти волі, почуття, а навіть ціле життя. (пор. Зошит № 8)
пропозиції запитань для ділення:
- які ознаки присутності Святого Духа помічаю в собі?
- як можу поділитися про мою любов до Бога? яка вона?
- як співпрацюю зі Святим Духом?
- чим для мене є споглядання Бога?
(до недільних читань 29.04)
Дітоньки! Не любімо словом, ані язиком, лише - ділом і правдою. З цього ми спізнаємо, що ми від правди, і заспокоїмо перед ним серце наше; коли б нас обвинувачувало серце: Бог більший, ніж наше серце, і він усе знає. Любі! Коли серце не винує, то ми маємо довір'я перед Богом, і що б ми не просили, одержуєм від нього, бо заповіді його бережемо і чинимо те, що йому вгодне. (1 Йн 3, 18-22)
тема: Жива зустріч!
активізуючий засіб:
Складіть тижневий або одноденний розпорядок, який вимагає християнського способу життя простий і можливий для виконання кожному.
духовний коментар:
Коли ми відкрили двері будинку, ще не було реальної каплиці.
Вранці ми молилися розарій та псалтир в маленькій кімнаті, хлопці прокидалися і йшли працювати на полі.
Спочатку ми не пропонували їм молитви, тому що думали: "Давайте будемо приймати людину такою якою вона є". Людина створена на образ Бога, тому і є в собі молитвою для тих, хто вірує.
Трохи більше місяця тому, ми зустріли великий сюрприз: один з хлопців в ранкові години, не пішов на поле, він встав і пішов до нашої маленької і бідної святині. Він сів біля мене і запитав:
- Що ти робиш?
- Ми молимося, - відповіла я.
- Чи можу я молитися і з тобою? Залишився, ми відмовили псалом, з якого він прочитав вірш. Тоді в наступні дні друг його прийшов з ним, потім ще й ще один. Через тиждень всі молились з нами.
Тоді я зрозуміла, що молоді люди не просто потребують від мене дах над головою, повну тарілку, ліжко, а потребують зустрічі з Богом. Вони були голодні та спраглі Бога. Я читала це прагнення в їхньому ранньому вставанні, піднімаючись і молячись разом у каплиці: "Навчи нас, як молитися, ми хочемо знати Господа, ми Його потребуємо!".
Таким чином, пропозиція віри та молитви стала основним елементом нашого способу життя. Звичайно, багато хто при вступі до спільноти, каже:
-Я не вірю в Ісуса, Бог мене не цікавить, я не хочу молитися
І тоді я відповідаю:
- Не хвилюйся. Нам не важливо, чи віриш в Бога чи ні, він вірить в тебе, а ми віримо за тебе, ти прийшов щоб бути вільним не тільки від наркотиків, але і від своїх власних страхів і всього минулого. Постарайся довіряти і побачиш. Іди з нами. Ми віримо в тебе.
Деякі зухвало, але, перш за все, з сумішшю печалі на обличчі, ніби були свідомі потреби, необхідності бачити, доторкнутися, зустрітись з живим Богом, щоб мати можливість повернутися, щоб почати жити знову, вони відповідають:
- Але я не бачу, і не чую того живого Бога, воскреслого, про якого ти говориш нам!
І я кажу:
- Ти відкрив для нього двері? Ти намагався хоча б один раз сказати Йому: "Господи, я потребую тебе, допоможи мені!". Двері серця мають ручку лише з одного боку, зсередини. І тільки ми можемо добровільно відкрити ці двері до Бога. Він стукає, він хоче ввійти, щоб зробити нас щасливими, щоб наша радість була повна. Попроси Його про допомогу, відкрий двері серця, дозволь йому ввійти, і ти будеш щасливий.
Ще інші кивають головою:
- Сестро, не розумію тебе.
Тоді я відповідаю:
- Ми приймаємо тебе безкорисливо, коли ніхто більше не хоче, ми не просимо про щось, просто довіряємо. Ти не зможеш розумом зрозуміти, чому повинен молитися над звичайним маленьким шматочком хліба. Ми не вимагаємо від вас розуміння цього. Ми просто кажемо, що ти, якщо хочеш, спробував те, що діється в нас. Якщо ти спробуєш, то станеться чудо: твоє серце зміниться, ти побачиш це.
Через кілька місяців їхні очі більш яскраві, я бачу усмішку на їх губах, тому я запитую:
- Ти відчуваєш, що такий самий, коли прийшов до нас?
Відповідь:
- Ні, я інший!
І я бачу нове світло в їхніх очах.
Деякі насміхалися з мене, що хочу за допомогою “Радуйся Маріє,” врятувати зіпсовану молодь, і що пропозиція молитви не має сенсу, і що, це не та дорога. Я прийняв те, що мені сказали, ніколи не ображалася, іноді навіть сміялася, але я завжди йшла вперед за тим, що здавалося мені вірним. Іноді мені сказали:
- По-перше, людина і його свобода йдуть спершу, потім Бог.
І я слухала це, але думала у дусі моєму: "Але яка ж людина без Бога? Вони самі просили мене зустріти його і зустрітися з ним ".
Молитва це наша пропозиція, тому що прагну, щоб наші підопічні мали можливість досвідчити віру не як щось теоретичне, але зустріч, яка перемінює людей і їхнє життя, яка змушує нас відчувати себе добре з собою та іншими. Кожен вирішує сам для себе
Я усвідомлюю, що не всі негайно і повністю виберуть християнську модель життя, але якщо ніхто не покаже їм цієї дороги, ніхто не дозволить її пережитти, як вони будуть її знати?
Кожного дня я отримую листи від тих, хто залишив нашу громаду через кілька років, і тепер вони зізнаються, що вони на мить тратили віру, забували про неї. Але потім вони віднаходили Бога, бо мали велику тугу за пережитим добром, вони потребують молитви та віри в Нього. Я впевнена, що якщо зустрінеш доброту Господа, якщо хтось полюбить тебе в ім'я Господнє та покаже справжнє обличчя Бога, це залишить незабутнє враження в тобі. І рано чи пізно ти будеш повертатися до Нього, бо більше ніде ти не знайдеш такий мир і радість які твоє серце відчуло у Його присутності. (з життя с. Ельвіри засновниці спільноти Ченаколі)
пропозиції запитань для ділення:
- коли по-справжньому я зустрічаюся з Богом?
- поділись, коли здавався любити інших або самого Бога?
- як виглядає моя жертва віри, часу, молитви вірності добру заради чиєїсь віри чи збільшенню добра?
завдання:
Старайся прожити цей новий тиждень для добра і збільшення віри інших!
(до недільних читань 22.04)
Тоді Петро, наповнений Духом Святим, до них промовив: «Начальники народу й старші! Коли вже нас допитують сьогодні про добре діло, зроблене недужому, і як він став здоровим, то нехай буде відомо всім і всьому народові ізраїльському, що ім'ям Ісуса Христа Назарянина, якого ви розіп'яли, а якого Бог воскресив з мертвих, - ним цей стоїть здоровий перед вами. (Ді 4, 8-10)
тема: Кожне добро яке бачу є свідоттвом Воскреслого Христа для мене!
активізуючий засіб:
Придумайте сценку, яка передає розуміння хто такий: добрий батько, вчитель, лікар…
духовний коментар:
Навіть віру і надію – чесноти, які нам уділяє Господь, – ми привласнюємо, не бажаючи їх прийняти в покорі. Так, ці безцінні дари стають для нас людською опорою, ілюзією, а значить, перешкодою на шляху до поєднання з Богом.
Прикладом може слугувати переконання, що нас супроводжує довгі роки і з часом міцніє: начебто ми – люди віри, котрі по-справжньому віримо в Господа і у все, що Він об’явив.
Це переконання – створена гордістю доброї думки про себе ілюзія, яка функціонує доти, допоки Бог не захоче нас від неї очистити. Якщо з покорою не почнемо сумніватися в цьому оманливому переконанні і не звернемося до Бога, щоби Він сам вділив нам віри, то ніколи не зможемо у вірі мати опору. Чи може бути опорою ілюзія, фікція, створена нашою власною гордістю?
Господь не хоче, щоб нашою підпорою була гордість володаря віри; хоче лишень, щоби ми вчилися спиратися на самій вірі, адже вона – Його дар, яка дана задарма і яка ніколи не може стати нашою власністю. І хоча ми добре про це знаємо, усе ж, як свині, постійно топчемо перлини віри, відчуваючи себе їхніми господарями і власниками.
Тільки тоді, коли Господь поставить нас перед випробуваннями віри, побачимо всю оманливість переконання у володінні цією чеснотою. З иншого боку, почнемо втрачати опору в повній гордості думці, досі притаманній нам, нібито ми є віруючими людьми.
Подібним є ілюзорне переконання, яке виникає з гордости доброї думки про себе, наче нашою життєвою опорою є довіра Небесному Отцеві. Упродовж довгих років Бог може допускати, щоби ми жили цією ілюзією, основа якої – відчуття довіри та досвід виразної опіки Божого Провидіння. У період очищень і ця ілюзія може викликати сумніви, а тоді побачимо, як багато в нас недовіри до Спасителя.
Брак віри в Божу любов може виявлятися по-різному, залежно від характеру і від перенесених життєвих ран. Одним із них є брак довіри до постійного сповідника. На якомусь етапі внутрішнього життя можемо побачити, що ми не здатні обдаровувати його такою довірою, на яку він заслуговує як особа, через котру діє Христос, який віддає за нас своє життя і неустанно спасає.
Коли Господь дозволяє виявити наявне в нас зерно недовіри, Він не хоче нас засмучувати, а скеровує до того, щоб ми з покорою приносили її до стіп Христа. Спираючись на усвідомлення власної нікчемности, вираженій у недовірі до Того, хто вартий найвищої довіри, в поставі цілковитої безпорадности можемо благати його, щоб захотів із нами поєднатися. Таким чином, наша недовіра може бути по-справжньому переможена, якщо Він сам, поєднуючись із нами, буде жити й довіряти за нас. (пор. ДлБ)
пропозиції запитань для ділення:
- чи помічаю свою віру як опору?
- чи бачу малість і не-справжність моєї віри?
- що означає для мене визнавати віру в Ісуса Христа?
- як можу розуміти, що той прояв віри був не до кінця справжній, а цей - був гідний, справжній?
завдання:
Вчусь називати та помічати дари і свідоцтва віри, які чинить Бог в моєму житті.
(до недільних читань 15.04)
Він - примирення за наші гріхи, і не лише за наші, а й за гріхи усього світу. З того знаємо, що ми його спізнали, коли ми заповіді його бережемо. Хто каже: «Я його знаю», і заповідей його не зберігає, той неправдомовець і в тому правди немає. А хто береже його слова, в тому любов Божа справді досконала. З того й знаємо, що ми у ньому.
тема: Він - примирення за наші гріхи!
активізуючий засіб:
Придумайте невеличку сценку, яка, наприклад для дітей, переказувала б такі думки: коли потрібно перепрошувати і як можна це робити та навіщо?
духовний коментар:
Бог хоче, щоб ти очікував на зустріч з Ним в своїй щоденності. Він же приходить до тебе в різноманітних ситуаціях твого життя.
Він присутній в тобі та постійно перебуває біля тебе через усе, що створив.
Він присутній у подіях.
Він також присутній у своїй волі, яку хоче тобі об'явити.
Тому й дуже важливо, щоб ти був відкритий на те, що Він невтомно виходить тобі назустріч та залишається з тобою.
Як потрібно розуміти таку відкритість?
– Передусім – як тривання в правді.
Тривати в правді – це приписувати Богові кожне надприроднє добро, яке є в твоєму житті, це позбуватися всяких ілюзій щодо того, що воно твоє.
Тривати в правді – це приписувати собі грішність та часту закритість на Бога, котрий виходить тебе зустріти.
Ці два елементи необхідні для того, щоб з'явилась в тобі відкритість на Нього, але цього ще не вистачить.
Потрібно, щоб ти, незалежно від грішності, яку собі постійно усвідомлюєш, збирав зусилля волі, щоб перебувати в присутності Бога.
Якщо твоє старання закінчиться успіхом, тоді для більшої покори визнай Господу: Боже це не я молився, це не я був Тобі вірний – це Ти. Я ж завжди невірний.
Це не означає, що ти не є співторцем добра, яке Бог здійснює через тебе. Це правда, що в цій сфері співдієш, але для повнішого приниження себе перед Господом добре буде, якщо іноді промовчиш про цю свою співучасть.. (пор. Зошит № 12)
пропозиції запитань для ділення:
- коли востаннє усвідомлював чи відчував Боже прощення?
- як виглядає моє каяття (перепрошення)?
- як можу давати свідоцтво існуючого Божого пробачення для інших?
завдання:
Поділитися Божим пробаченням з моїм ближнім.
(до недільних читань 1.04)
Усуньте стару закваску, щоб ви були новим тістом, так, як ви і є прісні, бо Пасха наша, Христос, принесений у жертву. Отож святкуймо не у старій заквасці, ані у заквасці злоби і лукавства, а в опрісноках чистоти й правди. (1 Кор 5, 7-8)
тема: Закваска чистоти і правди
активізуючий засіб:
Складіть позитивну, правдиву програму новин, яка б була корисною для всіх людей або для певної групи.
духовний коментар:
Етапи внутрішнього життя часом змальовують як сходи, що з першу ведуть додолу, до “вод смерті”, а відтак вгору. Сходження додолу товаришує щораз то нове і більше упокорення. При чому схід на наступну сходинку нижче обумовлений радісним прийманням упокорень, які спіткали нас на попередній сходинці. Якщо упокорень, що стрілись, не приймаємо то залишаємось на тому ж самому місці.
Тільки тоді, коли переломиш себе і визнаєш правду про себе, яку показують тобі інші, а особливо твій духовний керівник, будеш спроможний зійти нижче.
Сходячи, будеш на кожній черговій схродинці вважати, що вже дійсно дійшов до “вод смерті”, окільки те чого будеш зазнавати, здаватиметься тобі жахаючим, що важко тобі буде уявити собі щось ще гірше. Буде проте це тільки омана.
Тільки згодом зрозумієш, що дна немає, що зло яке в собі відкриваєш, “не знає меж”.
Сходячі нижче, до наступних шарів, дійно будеш змушений триматись руки духовного керівника і слухати його вказівок, бо інакше не сприймиш зла, що помітиш у собі.
Своєрідною ілюстрацією уцього етапу внутрішнього життя є Книга Іова. Іов втрачає по черзі все і всіх – багатство, визнання і родину.
Етапи внутрішнього життя не можливо пройти без самозречення. Самозречення душі, яка сходить до “вод смерті” постійно зростає, проте вона має враження, що зрікається щоразу менш, що щораз менш служить Господу Богу. Отже сходить додолу в глибокому переконанню, що віддаляється від Бога, що любить Його щораз менше і щораз менше дає з себе. Тоді зростає її покора.
Сходження до “вод смерті” – якби поставити ногу у вогнище. Відразу схочеш відступити, а тимчасом треба, щоб по цій “воді смерті” ходив. Це є етап, в якому твоя гордіст буде в тобі випалюватись; це дійсно може бути дуже болюче. На “водах смерті” душа блукає, бо не знає де є. Не знає, чи наближається, чи віддаляється від Бога.
Після пройдення цього етапу настає на погляд сторонього глядача сходження по сходах вгору, що пов`язано з отриманням особливих дарів Святого духа.
Бог тоді обдарує душу особливим чином і Він сам піднімає її вгору – до святості, при чому людина, котра знаходиться в цьому етапі, суб`єктивно сприймає це інакше. Кожен новий дар Святого Духа відкриває ще повніш її власну вбогість. А отже надалі сходить вниз – її пізнання власної грішності поглиблюється на цьому етапі починаємо дійсно давати свідоцтво життя вірою, а водночас усвідомлюємо, що це не ми його даємо. Після переходу через “води смерті” людина з точки зору стороннього глядача стає кимось надзвичайним, стає людиною віри і молитви. В її житті щораз більше помітні учинки віри і героїчні вчинки, яких вона вже не приписує собі, більше того, в світлі яких бачить ще повніше свою вбогість.
В житті святих героїчність чеснот стає помітна, бо на певному етапі внутрішнього життя душа стає обдарована чеснотами, завдяки яким дійсно випромінює добро.
Проте це не людина випромінює. В людині завжди залишається її слабкість; залишається вона “спадкоємницею” первородного гріха, але на етапі “вод смерті” починає в ній поставати місце для Христа.
Це Ісус, котрий живе в цій людині – в ній, схильній до зла, випромінює свою святість, так що може вона сказати: “Живу вже не я, а живе Христос у мені” (Гал 2, 20).
Це Ісус захоплює оточення, це Він його перемінює, людина ж знає, що тільки грішником і по мірі, як Бог щораз більше діє, поглиблюється її бачення власної грішності.
В думці про себе святий завжди залишається на самому дні, вважає себе за найгіршого, а кожне добро, згідно з правдою, приписує Богові. (пор. Зошит № 5)
пропозиції запитань для ділення:
- чи хочу себе перемінити і навіщо?
- чи перемінюю себе для Христа?
- чим для мене є воскресіння Ісуса Христа?
- як мені вдається бути свідком радості Воскреслого Христа?
завдання:
Пробую здобувати героїчність чеснот (витривалість в доброму). Стаю впертим і незламним у виконанні Божої Волі, яку відкриваю. Погоджуюсь і приймаю труднощі, які зустріну на цій дорозі.
(до недільних читань 25.03)
Багато хто стелив свій одяг на дорозі, інші ж різали гілки на полях. І ті, які йшли попереду, і ті, які йшли слідом за Ним, вигукували: «Осанна! Благословенний, Хто йде в Ім’я Господнє! (Мк 11, 8нн)
тема: Коли мною захоплюються…
активізуючий засіб:
Всі сидите. Кожен з вас по черзі проходить повільно повз сидячих. Ті, хто сидить - вголос висловлюють своє захоплення цією особою: зовнішністю, одягом, духовними чи інтелектуальними позитивними рисами. Після всього – спонтанно порозмовляйте, які реакції появлялися у кожного, коли інші ним захоплювались…
духовний коментар:
Коли пізнаватимеш своє нутро, можливо, дуже важко буде тобі прийняти правду, що довіра, яку показують тобі другі люди, це диво Божого милосердя.
Лише пізніше це станеться для тебе очевидним.
Бог, допускаючи, щоб інші бачили тільки те, що назовні, чинить так, що люди можуть навіть тобою захоплюватись.
Це спеціальні Божі заходи, щоб ти – коли завдяки Його благодаті чимраз ліпше пізнаєш яким ти є – своєю зовнішньою “чудовністю” притягав інших до Христа.
Тоді ти немов знаряддя, яким користується Бог.
Тим, що інші бачать тебе лише ззовні, що не дано їм пізнати цілу правду про тебе, керує сам Бог. Він також в кожну мить може захопленим тобою - відкрити нутро та показати їм цілу правду.
Досвідчюючи дива закривання перед іншими цілої правди про тебе не зосереджуйся на цьому надмірно; скажи Богові: Господи, я знаю, що правдою про мене є те, що бачу всередині мене а не те, як виглядаю назовні. Знаю, що коли інші мене хвалять, то лише тому, що така Твоя воля. Якщо хочеш користуватися моєю нікчемною особою – нехай так і буде.
За все, що здійснює в твоєму житті Бог ти повинен бути вдячним. Як за те, що відкриває перед тобою нутро, так за те, що таким, яким ти є Він користується для реалізації своїх планів. (пор. Зошит № 13)
пропозиції запитань для ділення:
- “завдяки яким Божим благодатям - чимраз ліпше пізнаю, яким я є”?
- чи дійсно - дбаю про себе, щоб “своєю зовнішньою «чудовністю» притягувати інших до Христа”? що можу для цього робити?
- як перед людьми “захопленими мною - Господь відкривав моє нутро” - правдою про мене? наскільки я дякував за такі важкі благодаті? яке Боже добро з них виникло?
(до недільних читань 18.03)
Істинно, істинно говорю вам: Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе. Хто життя своє любить, той погубить його; хто ж зненавидить своє життя на цьому світі, той збереже його, щоб жити вічно. Хто служить мені, хай іде слідом за мною: і де я, там і слуга мій буде. Того, хто мені служить, пошанує Отець. Тепер стривожилась душа моя, - і що мені казати? Спаси мене, Отче, від години цієї? Але на те ж я і прийшов - на цю годину! (Йн 12, 24-27)
тема: Як бути зерном?
активізуючий засіб:
Придумайте кілька методів: як сьогодні сучасній людині говорити та давати свідоцтво про Христа? Що сьогодні промовляє до серця?
духовний коментар:
Твоє принижування себе і зникання було б легшим, справжнішим та радіснішим, коли б ти якнайчастіше усвідомлював собі живу присутність Христа поруч тебе – Його присутність в Євхаристії та в усіх інших таїнствах, а також Його присутність в самому тобі та інших.
Якщо ти будеш впевнений вірою, що живеш в присутності Бога, навіть, якщо це буде віра, позбавлена емоцій, тоді для тебе буде очевидним, що ти повинен зробити все для того, аби повага, любов та вдячність скеровувались до Христа, а не до тебе.
Ти є лише грішним та непотрібним слугою. Твоє завдання – зосередити власну увагу та увагу інших на Христі. Ціле твоє життя та апостольські старання повинні бути помічанням Христа та показуванням Його іншим.
Коли зустрінешся з браком зацікавлення твоєю особою або твоєю апостольською працею – бажай прийняти це з радістю. Той, хто повинен зменшуватись, не може очікувати визнання.
Коли почуватимеш себе непоміченим, покинутим та забутим не лише людьми, але й Богом – так, як міг почувати себе святий Йоан – то це ж не означає, що Бог забув про тебе. Він постійно є біля тебе та пам'ятає про тебе більше, ніж ти сам міг би це собі уявити. Він просто веде тебе цією самою дорогою, якою вів Марію або Йоана Хрестителя.
Якщо б ти очікував вдячності та зрозуміння, тоді твоя апостольська праця була б оманлива та несправжня.
Йоан Хреститель своєю позицією та мучеництвом приготував вибраний народ на повніше розуміння позиції Христа, а пізніше на розуміння Його страждань та смерті. Мучеництво Йоана, як духовне, так і фізичне, через яке він міг з'єднуватись з розіп'ятим Христом, було великим Божим даром для нього.
Якщо захочеш наслідувати позицію Йоана Хрестителя, Бог також тебе наділить даром мучеництва серця, щоб ти міг з'єднатися з Ним – страждаючим, покинутим, одиноким.
Під хрестом вмираючого Христа стояла Марія. Вона також є біля тебе в твоїй самотності та покинутості, коли завмираєш в собі. Мати Церкви і Мати кожного з нас, котра також ішла дорогою випробувань віри, і, напевно, найкраще розуміє твою самотність, страждання, біль серця. Твоє майбутнє та твоя година смерті, коли будеш найбільш самотнім – в руках Бога, воно також огорнене особливою дбайливістю твоєї Матері. Пам'ятай про Її постійну присутність поряд з тобою. (пор. Зошит № 12)
пропозиції запитань для ділення:
- як усвідомлюю Христа в собі?
- як мені вдається радіти славою Христа, коли хвалять за щось мене?
- в яких ситуаціях я щиро потребую сили та присутності Христа?
завдання:
Спробуй знайти людину, яка переживає труднощі і поділись з нею Євангелієм і вірою.
(до недільних читань 4.03)
Бо кожен, хто чинить зло, ненавидить світло, тож і не йде до світла, щоб не виявились діла його. А хто правду чинить - іде до світла, щоб виявилися діла його, сподіяні бо вони в Бозі.» (Йн 3, 20-21)
тема: Моїм свитлом є Сам Христос!
активізуючий засіб:
Спробуйте придумати сценку яка б показувала 1) поганий приклад життя християнина через який інші люди не хотят пізнати Христа 2) Як Христос це виправляє. (Нпр. на тему: знеохочення, не пробачання, брехня...)
духовний коментар:
Таємниця зростання любові міститься у відкритості на надприродну любов, яка плине з Пресвятої Трійці. Суть надприродної любові — це та сама любов, яка животвори і Пресвяту Трійцю і яка може втілитися в наше людське кохання, очищаючи його й надаючи йому своє повне сяйво. «Любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний» (Рим. 5, 5). Свята Тереза з Лізьє в медитації над Первосвященицькою молитвою Ісуса розпізнала секрет Божої любові. Ісус дав нам свою любов і запрошує нас, аби ми нею жили у своїх людських контактах.
Ми заслуговуємо на розквіт цієї любові не з огляду на наші мізерні людські зусилля, а завдяки тому, що приймаємо цю любов із великою довірою, бо ж отримуємо її задарма.
Свята з Лізьє написала: Кажуть, що солодше давати, ніж брати, і це правда; а отже, коли Ісус сам хоче радіти солодкості давання, то було би неґречно відмовити Йому.
Свята Тереза чула про одну сестру, що перебувала в іншому КармелТ, і померла у великому стражданні, жертвуючи себе як спокутування Божій справедливості. Свята Тереза відкинула такий тип побожності і взамін жертвувала себе милосердній любові Бога. Якщо Бог є нескінченним милосердям, то нескінченне милосердя потребує душ, які його приймуть і житимуть ним уповні.
В божественну любов вписується внутрішня потреба розпросторюватися. Отож Тереза пожертвувала себе цій милосердній Божій любові, аби ця любов у ній самій знайшла простір для поширення.
Її відкритість до Бога полягала у повній дитячій довірі до добра і турботи Небесного Отця. Це не звільнило її від віри. Хоча фізично її смерть треба приписати туберкульозу, та померла вона з любові. Її серце прийняло повноту Божої любові, яку було готове прийняти, а ця любов мала пройти через її героїчну віру, збурювану спокусами, подібними до поглядів філософів-атеїстів.
Надприродна чеснота любові, через яку ми отримуємо Божу любов і пробуємо застосувати її у ставленні до Бога та ближніх навіть якщо ми на неї повністю відкриємося тільки в останні хвилини життя, — це єдина дійсність Неба, яку ми можемо пізнати тут, на землі. Коли ми любимо одне одного завдяки цій любові, то вже перебуваємо «однією ногою в небі». […] Божа благодать може розкриватися всередині цілковито людської діяльності. Ми можемо здійснювати вчинки любові, які випли ватимуть із внутрішнього натхнення благодаті, повністю над природного, відкритого для найвищої Божої любові, і водночас це буде повністю наш власний учинок, здійснений з усією люд ською участю, творчістю та особистою відповідальністю. Людська воля, оскільки вона сотворена, може бути зсередини натхненна Богом, нічого при цьому не втрачаючи зі своєї людської природи, доцільності та особистої якості. Це означає, що любов Божа, найповніше виявлена у дарі, в який Ісус цілковито приніс себе самого, може пронизувати нашу людську любов. Насправді Бог просить, немов жебрак, нашого серця, нашого розуму та рук, нашої щедрості й творчості, аби щось із Божої любові могло через нас проявитися тут і тепер у нашому житті.
Труднощі постають із факту, що ми легко можемо зачинити двері перед діянням Божої благодаті в нас. Своїми амбіціями та своєю впевненістю у власних особливих здібностях і повноваженнях ми спроможні заблокувати чистоту Божої благодаті в нас.
Потрібне серйозне духовне зусилля та глибока вбогість духу, аби смиренно зректися прив’язаності до власних проектів та задумів, дозволяючи, аби в них розкрилася плідність благодаті.
питання для ділення:
- в яких обставинах або через яких людей відкрив що Бог мене любить?
- коли моя любов була плідною для мене чи інших?
- чи помічаю в собі внутрішню потребу зростати (розпросторюватись)?
завдання:
Через віддання себе Богу вчуся виявляти свою любов по відношенню до інших. Частіше говорю і показую рідним, що їх люблю і потрибую. Вчусь приймати любов від Бога та близьких.
до недільних читань 4.03)
Та Він говорив про храм свого тіла, тож коли воскрес із мертвих, то й пригадали Його учні, що Він оте говорив їм, і увірували Писанню та слову, яке Ісус був вирік. А коли був Він на свято Пасхи в Єрусалимі, то численні, бачивши Його чуда, які Він творив, увірували в Його ім'я. Але не звірявсь їм Ісус, бо знав усіх їх, а й потреби не мав, щоб хтось Йому свідчив про людину, відав бо сам, що міститься в людині. (Йн 2, 21-25)
тема: Руйнуємо стереотипи
активізуючий засіб:
Придумайте сценку, яка б показувала, як часто ми помиляємось в нашому оцінені інших людей.
духовний коментар:
Осягнути це розумом справді не легко. У світі, де постійно порівнюють людей, вважають їх більш чи менш розумними, привабливими, успішними, не легко справді повірити в любов, якій не властиво так чинити. Почувши, як когось хвалять, доволі важко не вважати себе менш гідним; читаючи про доброту і великодушність інших людей, складно не порівнювати себе з ними; спостерігаючи, як іншим роздають нагороди, призи, подарунки, нелегко утриматися від запитання: “А чому не мені?”.
Світ, у якому я виріс, настільки переповнений розмаїтими градаціями, розрахунками і статистикою, що я свідомо чи несвідомо завжди намагаюся нав’язувати іншим свої мірки. Чимало смутку і радости, що їх мені довелося зазнати у житті, безпосередньо пов'язано з тими моментами, коли я заходився порівнювати себе з іншими, а це, як правило, марна й нічим не виправдана трата часу й енергії.
Наш Господь, який є для нас і Батьком, і Матір'ю, не порівнює. Ніколи. І хоча я усвідомлюю істинність цього твердження, все ж дуже важко сприйняти його всім своїм єством. Коли я чую, як хтось називає когось улюбленим сином чи дочкою, на думку спадає, що інших дітей цінують чи люблять менше. Я не можу осягнути розумом той факт, що для Бога всі Його діти є улюбленими. Але так і є. Коли уявляю собі Боже Царство, послуговуючись категоріями, властивими цьому світу, то відразу ж приходить на думку образ Бога із великими небесними скрижалями в руках і завжди охоплює страх: ану ж не одержу необхідного бала? Але варто поглянути на світ, беручи до уваги гостинність дому Божого, і я відкриваю, що Бог любить божественною любов’ю - любов’ю, що визнає неповторність кожної людини і ніколи не вдається до порівнянь.
Старший брат порівнює себе з молодшим братом та ревнує. Але батько любить обидвох так сильно, що йому навіть не могло спасти на думку відкласти свято, аби старший син не відчував себе відкиненим. Я переконаний, що багато моїх емоційних проблем просто розтанули б, як сніг на сонці, якщо б я розкрив своє серце перед правдою Божої материнської любови, що не знає порівнянь.
Для того, щоб сприйняти такий позбавлений усякого порівняння спосіб мислення, необхідна внутрішня переміна. Але це - спосіб мислення Бога. Він дивиться на людей як на дітей у щасливій родині, де тих, хто зробив небагато, люблять так само, як і тих, хто працює постійно.
Господь видається дуже наївним, коли, обдарувавши всіх однаковою увагою, очікує великої радости як від тих, хто провів у винограднику менше часу, так і від тих, хто перебував там довго. Так, Він справді був наївним, сподіваючись, що всі будуть настільки щасливими в Його присутності, що порівнювати себе з іншими навіть не спаде їм на думку. Ось чому Він збентежено запитує: “Чи око ж твоє лукаве з того, що я добрий?” (Мт 20, 15). Він міг би сказати: “Ти був зі мною цілий день, і я дав тобі все, про що ти просив! Чому ж ти такий сумний?” Це те саме збентеження, що виходить із серця батька, коли він говорить до свого ревнивого сина: “Ти завжди при мені, дитино, і все моє - твоє” (Лк 15, 31).
Саме тут і криється великий заклик до навернення: дивитися на все очима Божої любови, а не через призму заниженої самооцінки. Та якщо я зумію поглянути на світ очима Божої любови і відкрити образ Бога не в стереотипному виноградарі чи патріярхові, а радше у всещедрому і всепрощаючому батькові, любов якого до своїх дітей (незалежно від їхньої поведінки) безмірна, то зрозумію: єдиною відповіддю тут може бути лише глибока вдячність. (пор. Г. Новен, Повернення блудного сина)
пропозиції запитань для ділення:
- які стереотипи Бога я помічаю в собі, як я думаю про Бога?
- чи правда, яку відкриваю про себе, поглиблює мене?
- що можу робити, щоб постійно мати правдивий образ Бога?
- як правильно можу формувати образ інших людей?
завдання:
Постарайся поглибити свою медитацію Божого Слова.
(до недільних читань 25.02)
Ангел же Господній кликнув до Авраама вдруге з неба; і сказав: "Клянуся мною самим - слово Господнє: за те, що ти вчинив це і не пощадив сина твого, твого єдиного, я поблагословлю тебе вельми й дуже розмножу твоє потомство, як зорі на небі і як пісок, що на березі моря. Твої потомки займуть міста своїх ворогів. У твоєму потомстві благословляться всі народи землі, тому що ти послухав мого голосу. (Бут 22, 15-18)
тема: Що я віддам Тобі? Ти ж мені все віддав!
активізуючий засіб:
Придумайте сценку, яка передає щире віддавання чогось, або когось для Бога.
духовний коментар:
Чим більше Божа обітниця позбавлена рис реальності, тим більше Бог вимагає і очікує від нас, але тим більшою також буде заслуга нашої довірливої відповіді. Дана Авраамові обітниця була настільки неправдоподібна, що він мусив повірити, що Бог є Богом речей неможливих і неймовірних. Це стало для нього довгим процесом безперервного зростання у вірі. Коли Авраам дістався обіцяного краю, не отримав його у власність. Постійно залишався чужинцем. Проте найбільше поглиблення його віри відбулося тільки в драматичних умовах, коли Бог поставив вимогу принести в жертву сина, тобто того, хто для нього був найдорожчий, хто під чисто людським кутом зору мусив бути для нього найбільшим скарбом і найбільшою вартістю. Ситуація була неймовірно важка. Тож Авраам мав очікувати, що Бог цю ситуацію жахаючого наказу якось розв’яже, мусив прийняти рішення безгранично довіритись. Вимагання Бога стосовно Авраама, які вдаряли в його батьківські почуття, в його найбільшу любов до єдиного і улюбленого сина, вдаряли одночасно в самі підвалини віри, яку він мав досі. Адже Авраам повірив, що саме від цього сина народяться численні нащадки. Тож тим більше усе, чого вимагав від нього Бог, могло здатись абсурдним. Той, від кого мали народитись обіцяні чісленні нащадки, тепер мав бути вбитий. Бог вимагав від Авраама так багато, тому що хотів обдарувати його надзвичайним, хотів піднести його довірення на пік. Випробування віри Авраама не було тестом, Бог наперед знав, як Авраам поведеться. Воно було провокуванням до прийняття рішення, аби в темряві він повірив Богу в особливий спосіб і таким чином посунувся вперед до Нього в своєму паломництві віри. Найважчі ситуації є виняково привілейованими, бо вимагають глибоких рішень. А віра розвивається серед рішень, в яких людина віддається Богові через “послух віри”.
Так буде і в твоєму житті, тому що Бог, кохаючи тебе, часами ставитиме тебе в важку ситуацію. Дозволить чи зумовить, що щось буде для тебе дуже поганим, дуже трудним, з чимось не зможеш порадити – для того, щоб ти почав очікувати Його приходу, щоб Його прагнув. Це зробить для тебе неможливим тривання в релігійному маразмі. Випробування віри, з яким тоді зіткнешся, примусить тебе до полярізації – або не відповіси на очікування Бога і почнеш відступати у вірі, або, як Авраам, приймеш рішення йти за Ним в темряві довірення і тоді зросте у тебе віра, зросте голод за Христом і Його Відкупленням, голод благодаті. На міру твого голоду Святий Дух зможе сходити у твоє серце. (пор. РпВ)
пропозиції запитань для ділення:
- яким є моє рішення жити вірою?
- як моя віра залежить від конкретних рішень?
- в яких драматичних умовах я спромігся повірити?
- чи очікую від Бога того, що по-людськи здається неможливим?
завдання:
Через життя Євангелієм, виявляю Богу свою любов. Спробуй в дусі відречення від світу та покори серця, зробити те, що Богу давно обіцяєш. Це може бути щось незначне для інших але так важливе для нас.
(до недільних читань 18.02)
І відразу Дух повів його в пустиню; і він перебував у пустині сорок день, спокушуваний сатаною, і був із дикими звірями, а ангели йому служили. А коли видано Йоана, Ісус прийшов у Галилею і проповідував там Божу ЄвангеліЄ, кажучи: "Сповнився час, і Царство Боже близько; покайтеся і вірте в Євангелію». (Мк 1, 12-15)
тема: Ісус слухає Отця
активізуючий засіб:
Придумайте сценку, яка виражала би вартість тиші в нашому житті.
духовний коментар:
Виразом роздумування найчастіше називаємо молитву в думках взагалі. Оскільки ми прийняли Божу істину через живу віру, то розум старається пізнати її досконаліше і глибше. Задумуємось над нею, стараємось вникнути в її зміст. Це є праця розумова. Треба однак пам’ятати про те, що ціллю цієї розумової праці, цього роздумування не є збагачення наших знань, але любов до Бога. Стараємось пізнати глибше Божі істини, а в них Бога. І тому центр тяжіння в молитві думкою лежить у любові, а не в знанні. Пізнання і роздумування є тільки підготовлюванням душі до любові. По правді пізнавання є в деякій мірі необхідним підготовлюванням до любові, бо не можна любити того, що зовсім нічого не знаєш, ніколи однак пізнання не є, принаймні в на цій землі – мірою любові. Може хтось має дуже скромні знання про Божу правду, а однак мати досконалу любов, а з другої сторони можливе є глибоке пізнання позбавлене любові. Про міру любові вирішує Божа благодать і смиренність „Щоб добре молитись, не треба думати, але сильно любити”.
Бо роздумування в своєму принципі є спілкуванням душі з Богом, котре з кожним днем стає більш довірливе, більш сердечне і чимраз довше, тому що продовжується навіть в справах протягом дня. Отже, через таке безперервне спілкування з Винуватцем всякої довершеності, самі нею насякаємо. (пор. Зошит № 3)
пропозиції запитань для ділення:
- які істини Божі я пізнав через приклад живої віри?
- чи все, що роблю - роблю з любові до Бога?
- якими є цілі моїх діянь?
- які конкретні речі в моєму житті, що допомагають пізнавати Бога?
завдання:
«Зроби пустиню»: знайди місце або визнач конкретний час чи день, коли б цілковито перебував з Богом.
(до недільних читань 11.02)
В усьому всім догоджаю, не шукаючи своєї користі, але користі багатьох, щоб вони спаслися. (1 Кор 11, 1)
тема: У пошуках справжньої користі…
активізуючий засіб:
Порозмовляйте вільно на тему: які вказівки Євангелія Ісуса Христа іноді хочеться змінити? на які? чому?
духовний коментар:
Людина, закохана в себе, будує власний образ Бога, власне бачення науки Христа та творить щось на образ “євангелія” на власну користь, яка, будучи людським виробом, немає нічого спільного з наукою, записаною під натхненням Святого Духа.
В таке “євангеліє” входить також поняття: воля Божа, але так насправді воно говорить про волю власну, натомість справжня воля Божа відсунута на дальній план. (пор. Зошит № 12)
Чи є щось, чого нам варто боятися, коли ми дійсно віримо, що Бог саме цього для нас хоче? Хіба може милосердний Отець бажати для своєї любимої дитини чогось іншого, крім добра?
Потрібно, щоб у тобі жив голод на все, що Він прагне тобі дати. Нехай воно принесе радість чи страждання і навіть смерть, успіх чи клопіт, похвалу чи несправедливий осуд, людську приязнь чи самотність і нерозуміння.
Користь чи втрата теж для нас спасенні, якщо вони згідні з волею Господа.
Якщо ти відчуєш голод на Божу волю, то здивуєшся, що для тебе не має особливого значення, у чому вона полягає. А хіба це так важливо? (пор. ВДдХ)
Допоки віриш у власні сили і хочеш опиратися на власні заслуги, не скористаєшся з Божого світла, що вказує тобі, кім ти є.
Євангельська дитина опирається на благодать і любов Бога, вірить, що Він, якщо захоче, коронує перемогою кожне її зусилля.
Св. Тереза говорить: «Моя дорога не є дорогою боязні, завжди знайдеться спосіб, щоби бути щасливою і власну нужденність перемінити на користь».
Коли тільки зауважувала, що займається собою і губиться в «земних дрібницях», відразу ж, як сама пише, поверталася в сторону свого «Улюбленого Сонця», щоби розповісти Йому подробиці своїх невірностей. Вона була, як дитина, яка після кожної невірності біжить до батьків і щиро визнає все, що зробила, вірячи, що вони її не відкинуть. Це були її особливі зустрічі з Отцем.
Щоби довести цю непохитну довіру, з якої зверталася до Бога, коли визнавала Йому свою провину, говорила: «Хиба отець карає дитину, яка сама себе оскаржує, чи накладає на неї покуту?» Напевно ні, а притуляє її до свого Серця. (пор. ОСпДС)
пропозиції запитань для ділення:
- коли у мене появляється “голод на все, що Добрий Бог прагне мені дати”?
- чого я боюся – у відносинах з Богом? чий приклад допомагає мені тоді довіряти?
- які “особливі зустрічі з моїм Небесним Отцем” - принесли мені найбільшу користь, якою я міг поділитися з іншими?
завдання:
Дякувати Доброму Богу за те, на що хочеться нарікати…
(до недільних читань 4.02)
Усе місто зібралося перед дверима. І він оздоровлював чимало недужих на різні хвороби, а й бісів багато вигнав, але заборонив бісам говорити, вони бо про нього знали. Уранці ж, іще геть за ночі, вставши, вийшов і пішов на самоту й там молився. Та Симон і ті, що були з ним, поспішили за ним, знайшли його й кажуть до нього: "Усі тебе шукають. Він же відповів їм: "Ходімо деінде, у сусідні села, щоб і там проповідувати, бо я на те й прийшов." (Мк 1, 33-38)
тема: Ісус який служить з молитви
активізуючий засіб:
Придумайте сценуку, яка б відображала Ісуса, Якій на молітві з Отцем.
духовний коментар:
Живемо з простими людьми в одному будинку, ми знаємо більше чи менше, чим живе кожна сім'я. Ми часто відвідуємо один одного. Часто комусь щось потрібно. Ми добре знаємо, як живуть, сусиді, так само і вони знають, як ми живемо. Нічого не можна сховати. На початку наші сусіди, напевно, були вражені. Вони запитували себе: "Хто вони, чи не секта?" Чотири чоловіки, які живуть як сім'я, йдуть на роботу, за покупками, приготування їжі, прання... Але все швидко починає вияснюватися. Я, бідний француз, цілком вільно почуваюсь у їхній присутності, і вони приймають мене, цілком звичайно. Це цилком нормально, що я допомагаю своєму ближньому повертатися додому, якщо він надто багато випив і має труднощі щоб дийти. Сусідка без страху може попросити щоб я подівився за її дітьми, якщо вона повинна вийти на деякий час.
Інші брати працюють, іноді на зміну в різних місцях. Один на металургійному комбінаті, інший на базарі, інший в лікарні ... Ми часто спілкуємося з нашими сусідами про роботу, труднощі, втоми тощо. Я залишаюся вдома, ходжу за покупками… Тому часто я на вулиці. Перед ворітьми стоять чоловіки які, якщо можна так сказати, чекають, поговорити. Я їх знаю, я радий затриматись, ми часто обмінюємося кількома реченнями. Бідні люди, та ті котрі п’ють, чутливі до погляду. Один з них часто зачіпає мене: "Сусід, дай мені..." Звичайно, я уникаю цього, тому що не на хліб просить.
Одного разу, повернувшись додому з магазину, я втомився і не хотів з ним розмовляти, я уникав його погляду і швидко повернувся додому. Потім чітаючи Біблію трохи пізніше, я раптом помітив фразу: «Не відвернеш уваги від бідної людини, яка хоче позичити від тебе». Боже, ти повинен навертатись! А я старий монах, мені було приємно, що я уникнув нав'язливого сусіда. Священик і левит подивився на пораненого і пропустив його. Самарянин зупинився і оглянув його".
Дивлячись на простих, бідних людей, яких ми іноді добре знаємо, ми краще розуміємо, чому Ісус так говорив про бідних, чому Той, хто добре знав, що в серці людини, так зворушівся прікладом, дивлячись на бідну вдову, яка вкинула дві монети до скарбниці. Багаті кидали мало грошей, але вона кинула все, що було потрібне для її життя. Ми також іноді зворушуємося, бачачи подібні ситуації.
Чому ми живемо таким чином? Це дуже просто, ми хочемо жити як Ісус у Назареті. Для нас Назарет - це наша вулиця, наш район. (пор. З життя Малих Братів Ісуса Шарля де Фуко)
пропозиції запитань для ділення:
- як виглядає твоя щоденна праця?
- як єднаєшся з Богом під час праці?
- як вдається тобі жити Євангелієм?
- чим мусиш пожертвувати, щоб бути вірнім життю за Євангелієм?
завдання:
Знайди час, щоб бути з Богом читаючи Його Слово подібно як робив це Ісус на молитві.
(до недільних читань 28.01)
І дивувалися його навчанню, бо навчав він їх як повновладний, не як книжники.А був якраз у їхній синагозі чоловік з нечистим духом, що закричав, кажучи:"Що нам, та й тобі, Ісусе Назарянине? Прийшов єси нас погубити! Знаю бо, хто ти: Святий Божий!" Ісус погрозив йому: "Мовчи, вийди з нього!" Нечистий дух стряс його, скрикнув голосом дужим і вийшов геть із нього. Здивувалися всі й один одного запитували: "Що це? Нова повновладна наука? Навіть наказує нечистим духам, і ті слухаються його!" І вмить чутка про нього розійшлась по всіх усюдах, по всій країні Галилейській. (Мк 1, 21-28)
тема: Захоплення Богом, коли Його відкриваю!
активізуючий засіб:
Зіграйте пантоміму по Євангелію.
духовний коментар:
На картині Рембрандта старший син просто спостерігає. Важко збагнути, що відбувається в його серці. У цьому контексті і притча, і картина породжують в мені одне запитання: “Як він відповість на запрошення до участи у святкуванні?”
Немає жодного сумніву - у притчі й на полотні - щодо батькового серця. Його серце відкрите до синів: він любить їх обидвох і сподівається побачити їх разом як братів за одним столом. Він бажає, аби вони збагнули, що, хоч і різні, все ж мають один дім і є дітьми одного батька.
Коли я вникаю в усе це, то розумію, як сильно історія батька і його заблуканих синів підтверджує, що не я вибрав Бога, а Він перший вибрав мене. Це велике таїнство віри. Ми не вибираємо Бога - Він сам вибирає нас. Від вічности Він сховав мене “в тіні своєї руки” (Іс 49, 2) і “записав в себе на долонях” (Іс 49, 16). Перш ніж хтось торкнувся нас, Бог створив нас “таємничо” і “в землі глибоко” (Пс 139, 15), і перш ніж хтось прийняв щодо нас якісь рішення, Бог “виткав нас в утробі матері” (Пс 139, 13). Бог любить нас уже тоді, коли хтось лише починає виявляти нам любов. Він любить нас “первинною” любов’ю, необмеженою, безумовною, і хоче, щоб ми були його улюбленими дітьми, та бажає, щоб ми були такими ж люблячими, як і Він.
Більшу частину свого життя я боровся за те, щоб знайти Господа, пізнати Його і полюбити. Я намагався наслідувати приписи духовного життя (постійна молитва, служіння іншим, читання Святого Письма) і уникати багатьох спокус, що могли б відволікти мене. Часто я зазнавав невдач, але завжди пробував знову і знову, навіть тоді, коли був близьким до зневіри.
Тепер дивуюся: чи усвідомлював я, що весь цей час Господь намагався знайти мене, пізнати і полюбити? Я вже не запитую, як мені знайти Бога; запитую радше, як дозволити Богові віднайти мене. Я запитую не, як мені пізнати Бога, а як дозволити Йому пізнати мене. Питання звучить не “Як мені любити Бога?”, а “Як дозволити Богові любити мене?” Господь вдивляється в далечінь за мною, намагається знайти мене і прагне повернути додому. У всіх трьох притчах Ісус, відповідаючи на питання, чому Він їсть з грішниками, наголошує на Божій ініціятиві. Бог є пастирем, який іде шукати своїх загублених овець. Господь - це жінка, яка запалює лампадку, замітає оселю і всюди шукає за загубленою монетою, аж доки не знайде. Господь - це батько, який виглядає й чекає своїх дітей, вибігає їм назустріч, обіймає їх, не дорікає їм, просить і наполягає, щоб вони прийшли додому.
Може, це звучить дивно, але Господь прагне знайти мене так само сильно, як і я хочу знайти Його, якщо не більше. Господь потребує мене так сильно, як я потребую Його. Він не є тим батьком, який незворушно очікує вдома, коли діти повернуться до Нього, попросять вибачення за неправильну поведінку і прощення та пообіцяють бути кращими. Натомість Він залишає будинок, вибігаючи їм назустріч, нехтує своїм станом і, не зважаючи на вибачення і на обіцянки змінитися, запрошує їх до багатого столу, приготованого для них.
Тепер я починаю розуміти, наскільки сильно зміниться характер мого духовного пошуку, коли не думатиму більше про Бога як про того, хто ховається від мене і створює всі можливі перешкоди моїм пошукам, а навпаки, уявлятиму того, хто шукає мене тоді, коли я ховаюся. Дивлячись очима Божими на свою заблуканість і відкриваючи Божу радість, викликану моїм поверненням додому, я відчуваю, що у моєму житті менше страждань і більше довіри. (пор. Г. Н., Повернення блудного сина)
пропозиції запитань для ділення:
- коли востаннє я захоплювався дією Бога?
- як часто живу власними образами про справжній образ Бога?
- що в моєму житті формує правильний образ Бога?
завдання:
Дякую Богу за кожну прийняту і усвідомлену хвилину життя, яка нагадала мені про Його любов!
(до недільних читань 21.01)
Ісус їм сказав: "Ідіть за мною, я зроблю вас рибалками людей." І вмить, покинувши мережу, пішли слідом за ним. Пройшовши трохи далі, побачив Якова, сина Заведея, та Йоана, його брата, що теж були у човні й направляли сіті, тож відразу їх покликав. І ті, покинувши батька Заведея в човні з наймитами, пішли слідом за ним. (Мк 1, 17-20)
тема: Розпізнати мить, щоб наслідувати!
активізуючий засіб:
Спробуйте відтворити в сценці події сьогоднішнього Євангелія. Як би мало виглядати запрошення Ісуса, сьогодні для конкретної людини? Як людина відповідає на запрошення Бога, як хоче Його наслідувати?
духовний коментар:
Мабуть, матері дуже важко зі своїм дитям-калікою, бо вона наче прив’язана до нього; навіть уночі воно будить її. Може, віддати дитину до дитячого будинку? На материному обличчі раптом з’являється здивований вираз - віддати? Я маю четверо дітей, але цього каліку люблю найдужче. Здорові, коли підростають, стають самостійними і дедалі менше потребують мене. Лише при цій дитині я почуваюся собою - як мати. Бо, народивши дитину, мати прагне постійно бути з нею, постійно опікуватися нею, завжди бути їй потрібною. Знесилення й праця ніби не мають значення, ніби не існують.
Цей образ матері може слугувати як допоміжна аналогія Божого погляду на тебе. Якщо віриш у себе і прагнеш дедалі вище підростати, аби самому собі бути достатнім, то така позиція відокремлює тебе від Божої любови. Шкода, що лише тоді, коли тебе поранять розбиті ілюзії, які ти так голубив, ти намагаєшся виявити потребу в любові - тій прихованій, що аж ніяк не нагадує нічого, на що можна натрапити в цьому людському світі. Проте важливо й тоді не пробувати зарадити собі. Адже досить звернутися до Господньої любови, яка постійно чекає на найменший жест твоєї скрухи, щоб ситуація набрала иншого вигляду. Тоді Бог зможе бути при тобі собою. Собою чи Любов’ю. Нарешті ти дозволиш Йому любити тебе. Що більше ти нагадуватимеш ту дитину, при якій згадана жінка віднайшла себе, свою роль матері, то дужче Господь тебе любитиме. То сильніше Він тебе любитиме, що більше нагадуватимеш того, хто в метафоричному сенсі не мав рук, не мав ніг і всім своїм виглядом наче промовляв до Бога: Без тебе не житиму; згину, якщо не допомагатимеш мені. А без рук і без ніг ти безпорадний, тож знатимеш, що все отримуєш. Може, в тобі народиться вдячність, бо якщо все отримуєш, то все воно є даром і потребує вдячносте. Вдячність - друга опора внутрішнього життя - народжується на фундаменті правди.
Ти нагадуватимеш Хуана Дієго6, переляканого й беззахисного перед відвідинами палацу архиєпископа, безборонного перед очікуваними образами, глузуванням, ворожим ставленням з боку охорони. Може, відкриється перед тобою дорога св. Хуана Дієго - індіянського «синочка», якому об’явилась єдина Любов у Гваделупі, коли він почув з уст Марії незвичні слова:
Хіба я, твоя Мати, не при тобі?
Хіба ти не стоїш у моїй тіні?
Хіба не я джерело твоєї радости?
Хіба ти не вкритий складками мого плаща?
Хіба мої руки тебе не обіймають?
Хіба тобі ще щось потрібно?
Коли ти зрозумієш, як сильно Бог хоче постійно, до кінця тобі допомагати, турбуватися про тебе повсякчасно й у всьому, тоді в тобі згасатиме підступний дух віри в себе. Бо Господь з’явиться перед тобою як дивовижне милосердя благодати, як любов, повсякчас прихована, що прагне лише одного - щоб, оскільки ти не маєш нічого, постійно тебе всім обдаровувати і, врешті, довести тебе до миті, коли Марія віддасть тобі себе як усе. (пор. На фундаменті правди і любові)
пропозиції запитань для ділення:
- чому Господь відкриває мені дорогу віри і просить йти цією дорогою саме мене?
- як часто я йду перед Ісусом, а не за Ним? коли це усвідомлюю?
- які відкриваю страхи на дорозі наслідування Христа? чи їм піддаюсь?
- чи радію коли, чую Його голос, який є світлом на дорозі?
завдання:
Молюсь за всіх, хто перестав шукати Христа, хто зневірився і перестав Його наслідувати, хто стоїть в темряві і не знає куди йому йти. Віддаю їх Богу через молитву і жертву.
(до недільних читань 14.01)
"Учителю, - де перебуваєш?» Відрік Він їм: «Ходіть та подивіться». Пішли, отже, і побачили, де перебуває, і того дня залишилися в Нього. (пор. Йн 1, 38н)
тема: Залишитися у Ісуса…
активізуючий засіб:
згадайте: хто Вас познайомив з Ісусом? як це відбувалося?.
духовний коментар:
Природні позитивні почуття дуже нестійкі. Вони, наприклад, можуть бути на початку відносин, а потім щезнути. Що діється, коли вони зникають? Виникає криза, що викликана зростанням нестерпної емоційної порожнечі. Стосовно до Бога це виявляється в сухості: ти нічого не відчуваєш у контакті з Господом, тебе не тягне ні до молитви, ні до сповіді, ні до Євхаристії. (пор. РпВ)
Зростання Ісуса “мудрістю, літами й ласкою” відбувалося в святій Родині, під опікою Йосифа, який, згідно з батьківськими обов’язками, мав високе завдання “виховувати”, тобто годувати й одягати Ісуса, навчати Його Закону й ремесла. В Євхаристійній літургії Церква насамперед згадує “преславну Марію, завжди Діву а також святого Йосифа”, бо він утримував Того, якого вірні мали споживати як Хліб життя вічного”.
Зі свого боку, Ісус “був їм слухняний”, віддячуючи своїм «батькам» пошаною за їхню турботу. В такий спосіб Він прагнув освятити обов’язки родинного життя та праці, які виконував поруч із Йосифом.
Минали роки. У Назареті нічого не змінилося, час плинув спокійно, а щоденне Ісусове життя нічим не відрізнялося від життя Його сусідів, родичів і знайомих. Він жив і працював, як усі мешканці містечка, щоденно спілкувався з ними, слухав їхні розповіді, зустрічався з ними під час роботи, вдома, у синагозі, на три Великі Свята ходив з ними на прощу до Єрусалиму, обговорював релігійні справи на ринку і в бет-хасефері, до якого часто приходив, аби подискутувати з хазаном, кантором, тлумачем та іншими вченими мужами, обізнаними у Святому Письмі. (пор. Зошит № 27)
пропозиції запитань для ділення:
- як змінювались мої перші позитивні почуття у спілкуванні з Ісусом?
- наскільки розумію необхідність йти далі у цих відносинах – поглиблювати їх?
- як допомагають мені для цього мої рідні, спільнота, Церква? як стараюся їх поважати, оточувати пошаною (як Ісус)?
- якими спокійними, спланованими, щоденними діями впускаю Бога у свої справи?
завдання:
працюймо над систематичністю у духовному житті… .
(до недільних читань 31.12)
І як сповнилися дні очищення їхнього, за законом Мойсея, вони привели його в Єрусалим поставити його перед Господом. (Лк 2, 22)
тема: Бог любить любов’ю родини
активізуючий засіб:
Пограйтеся у родину, яка очікує дитину. Як має виглядати їх приготування в сьогоднішньому часі? Спробуйте передати їх радість відповідальність і важкі переживання.
духовний коментар:
На нашу долю випадає не мало болю. Багато, якщо не найбільше, страждань, що їх відчуваємо у глибинах свого єства, породженні нашими стосунками з тими хто нас любить. Я повсякчас переконуюсь у тому, що найбільше страждань і мук я зазнаю не коли дізнаюся з газет чи телепередач про якісь жахливі події, а тоді, коли щось порушується у моїх взаємовідносинах з тими, хто оточує мене у щоденному житті. Ті люди, які мене люблять і проводять поряд зі мною багато часу, водночас завдають мені найглибших ран. Із плином років ми нерідко відкриваємо для себе, що нас не завжди любили так, якби нам того хотілось. Ті, що нас любили, нерідко використовували нас. Ті, які про нас турбувалися, часом нам заздрили. Ті, що ставали на наш захист, у критичні моменти хотіли підпорядкувати нас собі. Часто відчуваємо потребу з’ясувати, як і чому отримали рану, й іноді можемо дійти не надто приємного висновку: нас не завжди любили так чисто і щиро, як нам здавалося.
Дуже важливо розібратися з усім цим, особливо якщо нас опосіли страхи, неспокій і неясні тривоги, причину яких годі збагнути.
Однак мало просто виявити джерело наших ран – ми повинні віднайти у собі ту внутрішню свободу, яка дозволить переступити через ці урази, а також відвагу пробачити усім, хто їх нам завдав. Справжня небезпека криється у тому, що можна так і зупинитися, «загальмувати» на гніві й образах. Відтак наше буття перетворюється на існування зраненої людини, яка тільки те й робить, що скаржиться на «несправедливість» земного життя.
Ісус прийшов, аби врятувати нас від скарг, які руйнують наше єство. Він каже: «Покиньте ваші скарги, простіть тих, хто любить вас не так, як би вам хотілося, переступіть через почуття покинутости і знайдіть у собі силу повірити, що ви не в падете у безодню небуття, а потрапите в обійми до Бога; Його любов зцілить усі ваші рани».
пропозиції запитань для ділення:
- які зранення отримую від мого близького оточення?
- чи довго живу цими зраненнями?
- як вони впливають на мене і моє життя? чи пробачаю?
- чи люблю або вчусь любити моїх рідних любов’ю Христа?
- як часто скаржусь на життя та світ?
- чи перебуваю в обіймах Бога в житті щоденному?
завдання:
Запросіть свою родину до спільної молитви. Помоліться разом. Подякуйте Богу за рідних. Моліться за родини, які не живуть в мирі та єдності.
(до недільних читань 24.12)
Ввійшовши до неї ангел, сказав їй: “Радуйся, благодатна, Господь з тобою! Благословенна ти між жінками.” Вона ж стривожилась цим словом і почала роздумувати в собі, що могло значити те привітання. (Лк 1, 28-29)
тема: Близько до Бога
активізуючий засіб:
Роздумуючи сьогоднішнє Євангеліє спробуйте знайти відповідь на питання: Як себе бачить Марія? (Спробуйте оцінити подію «ніби» Марія це ви. Увійдіть в її серце, душу оцініть її очима все, що пропонує їй Бог). Ким вважає себе? Як бачить її Бог? Як її називає і яке значення має відповідь Марії?
духовний коментар:
Одне з відкриттів, до яких провадить нас молитва, поля¬гає ось у чому: що ближчими ми стаємо до Бога, то ближ¬чими стаємо і до своїх братів та сестер, з яких складається людство. Бог не є приватною власністю. Той Бог, який живе у нашому внутрішньому храмі, живе також у внутрішньому храмі кожної людини. Пізнаючи Божу присутність у своєму серці, пізнаємо її й у серцях інших, оскільки Бог, обравши нас за свою оселю, водночас дав нам очі, щоб ми побачили: Він живе і в інших. Коли бачитимемо у себе всередині тільки бісів, то таких самих бісів будемо бачити і в інших людях; проте, відкривши Бога в собі, відкриємо Його і в інших. Можливо, ці слова звучатимуть як теорема, та все ж: коли молитимемось, то поступово все більше й більше від¬ чуватимемо себе невід’ємною частиною людської спільноти, злученої в одне безмежною волею Бога, який створив нас для того, аби кожен розділив з іншими божественне світло. Ми часто переймаємось тим, що можна зробити для ін¬ших, особливо для тих, хто справді перебуває у скрутному становищі. Коли кажемо: «Ми повинні молитися один за одного», — то це зовсім не є ознакою нашого безсилля. Коли молимось один за одного, то, перш за все, визнаємо перед Господом, що належимо один одному як діти одного Бога. Без такого визнання людської єдности все, що робимо для інших, не випливатиме з нашої справжньої сутности. Ми — брати і сестри, а не суперники чи конкуренти. Ми діти одного Бога, а не прибічники різних богів. Молитися, тобто прислухатися до голосу Того, хто називає нас «улюбленими», — значить розуміти, що цей голос не відкидає жодної людини. Там, де живу я, живе зі мною і Бог, а де живе у мені Бог, там живуть мої брати і сестри. Отже, близькість до Бога і єдність з іншими людьми — це два нероздільні аспекти життя у теперішньому. (пор. Тут i тепер)
пропозиції запитань для ділення:
- які відкриття робить мені молитва?
- як часто оцінюю себе Божим поглядом?
- яке світло ношу в собі і як вдається ним ділитись?
- чи вдається мені бачити Бога в інших?
завдання:
Спробуй прийняти цілу історію свого життя від хвилини, коли Бог тебе запрагнув аж до сьогодні. Як найдовше ходи з пам’яттю про цю таємницю і з великою вдячністю за цілу історію життя, бо Бог кожну хвилину є з тобою.
(до недільних читань 10.12)
Йоан одягнений був в одежу з верблюжого волосу й носив ремінний пояс на своїх бедрах, а їв сарану й мед дикий.
І проповідував, кажучи: "Слідом за мною іде сильніший від мене, що йому я недостойний, нахилившись, розв'язати ремінця його сандалів.Я вас христив водою, а він христитиме Святим Духом."
(Мк 1, 6-8)
Тема: Очікувати навіть коли навколо хлів і тварини.
Активізуючий засіб:
Які люди мене цікавлять і притягують з ким часто хочу спілкуватися. Що вони мають - чого немає в мені?
Духовний коментар:
Радість, як і сум, має здатність поширюватися. У мене є приятель, який просто випромінює радість. І це не тому, що у нього легке життя, а тому, що він уже звично визнає Божу присутність в осередді всіх людських страждань, як своїх власних, так і тих, що їх зазнають інші. Хай куди б ішов і хай кого б зустрів, він завжди чує чи бачить щось прекрасне, таке, що варте вдячности. Він і гадки не має заперечувати, що скрізь безмір горя; він не сліпий і не глухий до сповнених страждання поглядів і благань людей навколо нього, та у темряві його дух тягнеться до світла, а в осередді зневірених зойків та розпачу він звертається до молитви. У нього добрі очі і м’який голос, проте жодного натяку на сентиментальність. Він реаліст, але його глибока віра дає йому певність, що надія реальніша за розпач, віра реальніша за зневіру, а любов реальніша за страх. Такий духовний реалізм наповнює його життя радістю.
Коли я стрічаю цього чоловіка, то, аби переконати його у тому, що людство вже сягло останньої межі, мені кортить звернути його увагу на війни, що точаться між державами, на дітей, що гинуть від голоду, на корупцію, яка панує в політиці, на ошуканство поміж людьми. Та щоразу, коли я заводжу про це мову, він дивиться на мене своїми добрими і співчутливими очима й каже: «Я бачив двох дітей, які ділилися одне з одним шматком хліба, і чув, як якась жінка сказала «дякую» і всміхнулася, коли хтось прикрив її ковдрою. Ці прості вбогі люди дають мені силу жити далі».
Радість мого приятеля швидко поширюється. Що більше часу я проводжу поряд із ним, то частіше помічаю, як із-за хмар пробивається проміння сонця. Так, я знаю: сонце є, навіть якщо небо й затягнуте. Та коли мій приятель говорив про сонце, я увесь час нагадував йому про хмари, аж доки одного дня не збагнув, що побачив ці хмари саме завдяки сонцю.
Ті, що говорять нам про сонце, навіть коли усе довкола затягнуте хмарами, є посланцями надії, справжніми святими сьогодення.
Питання для ділення:
- що, дивлюсь коли віра здається не реальною?
- Чи духовне життя перерживаю як реальну дорогу віри?
- Як часто усвідомлюю Христа, присутнього як сонце в моєму житті? Чи я є посланцем надії?
Завдання:
Бути для когось посланцем надії! Старатись помітити і допомогти комусь, кому «важче ніж мені».
(до недільних читань 3.12)
Ти, Господи, наш Батько; «наш Викупитель споконвіку» - твоє ім'я. Чому, о Господи, ти допустив, щоб ми блукали далеко від твоїх доріг, щоб закаменіло наше серце, тебе більше не боялось? Повернися з любови до слуг твоїх, до колін твого спадкоємства! Коли б ти був прорвав небо і зійшов, гори розтанули б перед тобою! (Іс 63, 16 б-17. 19 б)
тема: Господи, прийди! Бо я належу до Тебе!
активізуючий засіб:
Порозмовляйте, на що має бути приготована людина, яка напр. хоче змінити країну чи континент, в якому буде починати нове життя з родиною. Назвіть речі, які Богу «довелось прийняти» приходячи до нас.
духовний коментар:
Великою мірою ізольованість — це наш власний вибір. Ми не бажаємо бути залежними від інших і, тільки-но випадає така нагода, намагаємось довести самим собі, що контролюємо ситуацію і можемо приймати рішення на власний розсуд. У такій самостійності є багато привабливого. Вона дає відчуття влади, дозволяє оперативно діяти, приносить задоволення («Я — сам собі господар!») і манить багатьма винагородами. Проте самостійність має і зворотний бік: самотність, ізольованість і постійний страх зазнати невдачі у житті.
Мені на власному досвіді довелося пізнати як переваги, так і недоліки індивідуалізму. Я працював в університеті, написав чимало праць, став вельми популярним професором і доволі високо піднявся по щаблях університетської освіти, але, сягнувши врешті-решт вершини, відчув себе цілковито самотнім. Попри всі схвальні відгуки, які я отримував, говорячи про спільноту, у мене не було почуття справжньої приналежности до чогось чи когось. Переконливо наголошуючи на важливості молитви, я сам геть утратив здатність досягати спокою, аби мати змогу помолитися. Заохочуючи інших до взаємного порозуміння і відкритосте як до способу зростати в Дусі, сам я, коли тільки мова заходила про мою репутацію, тут же займав вельми обережну і навіть до певної міри захисну позицію. Основою діяльносте університетських учених — навіть якщо вони проповідують співчуття — є конкуренція, принаймні за умови, що вони не хочуть утратити роботу.
Зробити основою свого життя співчуття, стати відкритим і чутливим до інших, вважати життя у спільноті найважливішою справою, дозволити молитві бути киснем нашого життя — щоб сягнути всього цього, потрібно мати готовність зруйнувати ті численні мури, які ми звели між собою та іншими, аби зберегти свою ізольовану безпеку. Це важка боротьба, яка нерідко триває упродовж усього життя, оскільки руйнуючи одною рукою старі мури, іншою будуємо нові. Покинувши університет і обравши для себе життя у спільноті, я усвідомив, що навіть тут є чимало різних способів і далі бавитися в індивідуалізм та контроль. Далебі, для справжнього навернення мало просто змінити місце проживання. Потрібно змінити своє серце. (пор. Тут i тепер)
пропозиції запитань для ділення:
- який спосіб, або думку маю для доброго пережиття цього Адвенту?
- як можу допомогти Ісусу прийти до мене чи до ближніх?
- які мури маю зруйнувати для нових відносин з Богом?
завдання:
Спробуйте контролювати користування телефоном, комп’ютером, телевізором. Як це служило для збільшення відкритості та допомоги іншим?
(до недільних читань 26.11)
Тоді озвуться і ті, кажучи: Господи, коли ми бачили тебе голодним або спраглим, чужинцем або нагим, недужим або в тюрмі, і тобі не послужили?
А він відповість їм: Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з моїх братів найменших – мені також ви того не зробили. (Мт 25, 44-46)
тема: Бо любов полягає в тому, що Він перший нас полюбив
активізуючий засіб:
Порозмовляйте про людей, яких ви сторонитесь, боїтесь, нехтуєте, не знаєте як з ними спілкуватися… Люди різного прошарку суспільства. Остерігаюсь, бо вони такі…, моють таку історію, є таких поглядів. Як говорив би з ними про Бога (увязниними, бандитами, залежними…).
духовний коментар:
Між співчуттям і жалем є суттєва відмінність. Жалощі свідчать про певну дистанцію, а то й про поблажливість. Я часто когось жалію: подаю милостиню жебракові, який старцює на вулицях Торонта чи Нового Йорка, але не дивлюся йому у вічі, не сідаю поряд із ним і не намагаюся зав’язати розмову. Я надто заклопотаний, аби приділити увагу людині, яка простягає до мене руку. Гроші стають своєрідним виправданням, перепусткою, яка дозволяє іти далі.
Співчуття означає наблизитись до того, хто страждає. Та ми можемо наблизитися до іншого лише тоді, коли самі стаємо вразливими. Той, хто співчуває, ніби каже: «Я — твій брат. Я твоя сестра. Я така ж людська істота, як і ти, слабка і смертна. Мене не відлякують твої сльози, я не боюся твого болю. Я теж плакала, мені також бувало боляче». Ми знаходимо близькість з іншими тоді, коли вони перестають бути для нас «іншими» і стають як ми.
Мабуть, тому нам часом значно легше виявити жаль, а не співчуття. Той, хто страждає, закликає нас усвідомити і наші власні страждання. Як я можу відгукнутися на чиюсь самоту, коли не усвідомлюю власної самотності? Як можу налагодити близькі стосунки з неповносправною особою, коли відмовляюся визнати власну неповносправність? Як я можу бути поруч із убогими, коли не бажаю зізнатися у власній убогості?
Роздумуючи над своїм життям, усвідомлюю, що найвище умиротворення й розраду я пізнавав тоді, коли чув: «Я не можу позбавити тебе болю чи запропонувати розв’язок твоєї проблеми, проте обіцяю, що не покину тебе самого і всіляко підтримуватиму, скільки стане сили». Наше життя переповнене стражданням і смутком, та коли переживаємо їх не самі, а відчуваючи поруч плече друга, то це видається правдивим благословенням. У цьому і полягає дар співчуття. (пор. Тут i тепер)
пропозиції запитань для ділення:
- чи вдавалось помічати Христа в людях, які мені «неприємні»?
- чи за ради Христа старався перемагати себе у відношенні до «таких» людей?
- як наповнити серце такою любов’ю?
завдання:
Напишіть лист з Доброю Новиною (проголошення Христа і Його Євангелія) простими, щирими зрозумілими словами до якоїсь конкретної людини (в’язня, наркомана, бездомного, родича, товариша, людини самотньої…). Перекажіть лист адресату…
(до недільних читань 19.11)
Приступив і той, що взяв був лише один талант, і каже: Пане, знав я тебе, що ти жорстокий чоловік: пожинаєш, де не сіяв, і визбируєш, де ти не розсипав.Тому, зо страху, я пішов і закопав талант твій у землю. Ось він – маєш твоє. Озвався його пан і каже до нього: Лукавий слуго й лінивий! Ти знав, що я пожинаю, де не сіяв, і визбирую, де я не розсипав. Тож треба було тобі віддати мої гроші торгівцям, і я, повернувшись, забрав би своє з відсотками. Візьміть, отже, талант від нього й дайте тому, хто має їх десять. Бо кожному, хто має, додасться, і він матиме над міру; а в того, хто не має, заберуть і те, що має. А нікчемного слугу того викиньте в темряву кромішню. Там буде плач і скрегіт зубів. (Мт 25, 24-30)
тема: Що для мене прагне Бог
активізуючий засіб:
Спробуйте зобразити свої страхи: чого насправді боїшся в своєму житті. (сказати, намалювати, поставити сценку)
духовний коментар:
Жити теперішнім достоту важко. Минуле і майбутнє постійно бентежать нас. Минуле — почуттям вини, майбутнє — тривогою. У нашому житті трапляється чимало подій, які згодом викликають у нас занепокоєння, каяття, гнів, замішання чи, принаймні, якісь суперечливі почуття. До того ж, усе це часто-густо забарвлене провиною, яка увесь час підказує: «Якби ж то ти повівся інакше; ти мав би сказати зовсім не те, що сказав». Такі думки змушують нас відчувати себе винним за минуле і не дають повністю зосе- редитися на теперішньому.
Утім, ще гіршою за почуття вини є тривога. Тривога постійно приносить у наше життя питания «а якщо...»: «А якщо я втрачу роботу, якщо помре мій батько, якщо в мене не буде достатньо грошей, якщо погіршиться стан економіки, якщо спалахне війна?» Усі ці незліченні «якщо» можуть цілком заполонити наш розум і ми перестанемо помічати квіти, що розцвіли в садку, усмшки дітей, яких зустрічаємо на вулиці, не чутимемо схвильованого голосу друга, який прагне віддячити нам за якусь послугу.
Оці «якби» та «якщо» є справжнісінькими ворогами нашого життя. Вони або тягнуть нас назад у минуле, якого вже не змінити, або штовхають вперед у майбутнє, передбачити яке не зуміла ще жодна людина. А проте справжнє життя відбувається тут і тепер. Бог є Богом теперішнього. Він завжди поруч iз нами зараз, у цю мить, важка вона чи легка, сповнена радістю чи болем. Говорячи про Бога, Icyc завжди твердить, що Він там, де перебуваємо в той час ми. «Коли бачите мене, бачите Бога. Коли чуєте мене, Бога чуєте». Бог — це не Той, хто був чи буде, — Він є для мене саме зараз. Icyc тому i прийшов, аби зняти з нас тягар минулого i тривоги майбутнього. Biн хоче, щоб ми відкрили для себе Бога тут i тепер. (пор. Тут i тепер)
пропозиції запитань для ділення:
- яким минулим часто живу?
- як мені вдається уприсутнювати Бога?
- як вдається радіти з Богом моментом тут і тепер?
- чи можу говорити, знаю Бога вже на стільки, що…?
завдання:
Прошу Бога освячувати кожен момент мого життя Своєю присутністю.
(до недільних читань 12.11)
Хто її прагне, тим вона наперед дає себе пізнати.
Хто вранці вибирається до неї, той не буде трудитись: сидьма її застане під дверима своїми.Над нею роздумувати - обачности вершина. Хто з-за неї не досипляє, той незабаром безтурботний буде.Сама ж вона скрізь ходить та шукає тих, що гідні її, і на стежках з'являється їм приязно та йде назустріч кожній їхній думці. (Мудр 6, 12-15)
тема: Хто вранці вибирається до неї
активізуючий засіб:
Опишіть - чим для вас є мудрість? Як шукаю її в житі щоденному? Що люди вважають мудрим?
духовний коментар:
Будь-який спосіб, за допомогою якого ми спрямовуємо розум і серце до Царства, добрий тією мірою, якою наближає нас до нашого Господа. Так, зокрема, добрі плоди приносить уважне повторювання якоїсь молитви. Іншим способом є роздуми над щоденним Євангелієм. Кожного дня протягом року на літургії зачитують певний уривок Євангелія. Кожен фрагмент — справжній скарб для нас. Для мене, зокрема, має величезне духовне значення щоденне читання відповідного уривка Святого Письма, бо намагаюся побачити його внутрішнім зором. По якомусь часі такого практикування я відчув, що життя Ісуса стає для мене все більше живим і провадить мене серед повсякденності.
Часто я ловлю себе на гадці: «Сьогодні я потребував саме того уривка з Євангелія, який прочитав зранку!». Це щось більше, ніж просто дивовижний збіг. Суть не в тому, що якийсь фрагмент зі Святого Письма допоміг, приміром, розв’язати конкретну проблему, — численні уривки Євангелія, над якими я розмірковував, поступово розвивали в мені нове бачення і нове розуміння того, що відбувається у світі. Євангеліє не позбавило мене моїх численних тривог, але воно довело їхню марноту і спрямувало мою увагу в цілком інше річище.
Якось я з усіх сил намагався допомогти двом своїм друзям, у яких не складалося родинне життя. Коли ж я день у день читав Євангеліє, мені раптом стало очевидно: я радше хочу здобути успіх як добрий порадник, аніж допомогти своїм друзям відкритися перед Божою волею, хай що вона означає для їхнього майбутнього життя. Відтоді я намагався менше розв’язувати їхні проблеми, натомість прагнув просто бути знаряддям Божого зцілення.
Щоденні роздуми над євангельським читанням є одним із найліпших способів спрямувати наш розум і серце до Царства.
пропозиції запитань для ділення:
- пригадай перший досвід відкривання текстів Євангелія, коли досвідчив, що це Живе Слово…
- де шукаю мудрості і яку мудрість знаходжу?
- де помічаю, що марную життя коли не слухаю Бога?
- якою мудрістю можу ділитися з іншими?
завдання:
Спробуй передати мудрість духовного життя друзям або близьким через допомогу їм або через сердечну розмову.
(до недільних читань 5.11)
Ви пам'ятаєте, брати, про наш труд та про працю: вночі і вдень ми працювали, щоб з вас когось не обтяжити, та проповідували вам Божу Євангелію. І тому ми також дякуємо Богові безперестанку за те, що ви, ледве почувши від нас слово Боже, прийняли його не як слово людське, а як воно є справді - як Боже слово, що й діє у вас, віруючих. (1 Сол 2, 9. 13)
тема: Потребую добрий приклад!
активізуючий засіб:
Програйтеся в гру: нехай кожен спробує наслідувати певну особу, а інші спробують здогадатися хто це був. Поговоріть, які поводження ми легше помічаєм, що легше дається нам наслідувати, негативні дії чи щось добре.
духовний коментар:
Поступово нам відкриваються благословення, якими вбогі обдаровують тих, хто про них піклується. Я збагнув це тоді, коли отець Бруно, колишній настоятель контемплятивного монастиря, провів кілька місяців разом з нами у спільноті «L’Аrсhе Daybreak» (Лярш-Світанок). Члени спільноти попрохали його зупинитися в одному з домів, що звався «New Ноusе» (Новий дім), і заопікуватися Адамом.
Адам — людина з глибокою неповносправністю. Він не може ні говорити, ні самостійно пересуватися. Адам не впізнає людей і не здатний спілкуватися навіть жестами. Він потребує постійної допомоги в усьому, приміром, щоби піднятися з ліжка, умитися, вдягнутися і зачесатися. Єдине, що він спроможний робити сам — то це їсти! Адам любить їсти і може, міцно тримаючи в руці ложку, донести їжу з тарілки до рота. Він також може самостійно тримати склянку чи горнятко, тобто випити молока або соку.
Бруно прийшов, щоби виявити свою любов до Адама. Отець присвячував цій людині весь свій час і увагу. Протягом трьох місяців Бруно й Адам були близькими приятелями. Від’їжджаючи, Бруно підійшов до мене і сказав: «Як настоятель, я багато говорив про духовне життя і намагався жити ним сам. Я студіював «Хмару невідання» та інші містичні твори; я завжди усвідомлював, що мені потрібно спустошити себе перед Богом, відпустити від себе думки, емоції, почуття і пристрасті, що перешкоджають тому глибокому єднанню з Богом, якого я бажав. В Адамі я зустрів людину, яку Бог, попри те, що світ уважав її глибоко неповносправною, обрав вмістилищем благодати Своєї присутності. Я провів разом із Адамом чимало днів, і зрештою в мені запанував повний внутрішній спокій. «Порожнеча» Адамового існування явилась мені — як, зрештою, і багатьом іншим — повноту Божої любови, сильне прагнення до містичного життя, тобто до життя в єдності з Богом». Ці слова запали мені в душу; я збагнув, що в особі Адама Бог послав отцеві Бруно духовного провідника. (пор. «Тут і тепер»)
пропозиції запитань для ділення:
- чи зустрічав когось, хто не боявся моїх слабкостей?
- як відкриваю у невдачах, слабостях Божу благодать?
- якого Ісуса шукаю, щоб наслідувати?
- які моменти Євангелія прагну наслідувати або втілити?
завдання:
Протягом тижня молитись уривком Євангелія, який мені подобається, з яким ототожнююсь, яке прагнув втілити чи наслідувати.
(до недільних читань 29.10)
Учителю, котра найбільша заповідь у законі?” Він же сказав до нього: “Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: це найбільша й найперша заповідь. А друга подібна до неї: Люби ближнього твого, як себе самого. На ці дві заповіді ввесь закон і пророки спираються.” (Мт 22, 36-40)
Тема: Любов яка не судить. Любов яка любить.
Активізуючий засіб:
Порозмовляйте, що мене дратує в іншій людині? Яка причина моєї дратівливості? Що всіх нас об’єднує?
Духовний коментар:
Чи можемо звільнитися від потреби судити інших? Так... ствердивши для себе істинність того, що ми - улюблені сини й доньки Божі. Доки житимемо так, наче наша сутність визначається тим, чим ми займаємось, що маємо і що говорять про нас інші, доти нас переповнюватимуть різні судження, думки, погляди й оцінки. І далі відчуватимемо нагальну потребу розставляти людей і події «на місця». Наскільки погодимось із твердженням, що маємо ототожнювати себе не зі своїми успіхами, владою чи популярністю, а з безмежною Божою любов’ю, настільки зможемо позбути потребу судити інших.
«Не судіте, щоб вас не судили; бо яким судом судите, таким і вас будуть судити» (Мт 7, 1).З цього та інших висловів, які знаходемо у Євангелії, стає зрозуміло, що Боже судження - це не результат якихось божественних розрахунків, які для нас недоступні, а щось протилежне стосовно до нашої недовіри до Божої любови. Якщо вва-жаємо себе сумою наших успіхів, популярности і влади, то стаємо залежні від того, як самі судимо про інших і як вони судять про нас. Зрештою стаємо жертвами цього світу, якими той як завгодно маніпулює, ми ж переносимо його судження на себе. Відтак, смерть буде для нас не тільки кінцем обміну судженнями, але й кінцем нас самих, бо ж ми - це лишень те, що самі ми думаємо про інших і що інші думають про нас. Тільки тоді, коли утвердимо у своєму житті Божу любов, любов, яка перевищує усі можливі судження, зможемо подолати страх перед осудженням. Коли цілковито звільнимося від потреби судити інших, то не відчуватимемо більше жодного страху перед тим, як судять про нас.
Відсутність потреби судити інших не може співіснувати зі страхом перед судженнями зі сторони, а Божа любов, у якій немає й натяку на результат якихось суджень, не може співіснувати з потребою судити інших. Саме це й має на увазі Ісус, стверджуючи: «Не судіте, щоб вас не судили». Дві частини цього твердження тісно пов’язані між собою, так само, як любов до Бога і любов до ближнього. Вони нероздільні. Одначе це не той зв’язок, який можна вивести логічним шляхом. Ця в’язь існує у нашому серці, твориться в молитві. (Генрі Ноуен «Тут і Тепер»)
Питання для ділення:
- Як часто живу з думкою, що хтось або щось є таке… не шукаючи правди до кінця?
- Чи я правдивий, що думаю про самого себе?
- Як я люблю Бога?
Завдання:
Вивчити милитву «Отче наш» в іншій мові.
(до недільних читань 22.10)
Скажи нам, як тобі здається: Чи дозволено давати кесареві податок, чи ні?” Ісус же, знаючи їхнє лукавство, озвався: “Чого мене спокушаєте, лицеміри? Покажіть мені гріш податковий.” Ті принесли йому динарій. Він спитав їх: “Чий це образ і напис?”Відповідають йому: “Кесарів.” Тоді він до них каже: “Віддайте ж кесареве кесареві, а Боже Богові.”(Мт 22, 17-21)
Тема: Відповідь для життя!
Активізуючий засіб:
Пограйтеся. Один говорить проблему яку переживає інший дає пораду. (Варто розділити групу по двох. Потім змінити всіх так, щоб ті хто говорив проблему могли давати відповідь і навпаки, але вже з іншими особами.)
Духовний коментар:
Якось кілька років тому у Калькутті мені випало зустрітися з матір’ю Терезою. Тоді мене бентежило чимало запитань, і я вирішив попрохати в матері Терези поради. Тільки- но ми сіли, я заходився розповідати про свої проблеми і труднощі, намагаючись будь-що переконати матір, що ситуація, у якій я опинився, неймовірно складна і заплутана. Хвилин через десять, детально все пояснивши, я змовк. Мати Тереза спокійно глянула на мене і промовила: «Гадаю, якщо Ви одну годину на день прославлятимете Господа і ніколи свідомо не чинитимете зла... то все буде гаразд!»
Почувши ці слова, я раптом збагнув, що вона одним рухом змела мої нарікання та комплекс жалю до себе і, спрямувавши мою увагу поза мене, вказала мені дорогу до зцілення. Я був настільки вражений відповіддю матері Терези, що не відчував більше жодного бажання та потреби вести розмову далі. Я подумав, що численні відвідувачі, які очікували в передпокої на зустріч із матір’ю, напевне, ліпше за мене скористаються відведеним для них часом. Тож я подякував за авдієнцію і вийшов. Ці кілька слів, почутих від матері Терези, закарбувалися в моєму серці й розумі донині. Вони були для мене несподіваними, і тому, що були такі прості й безпосередні, змогли проникнути у саме осереддя мого буття. Я знав, що мати сказала правду, а відтак повинен був жити за цією правдою до кінця своїх днів.
Коли я роздумую над тією короткою, але вирішальною зустріччю, здаю собі справу, що мої питання поставали знизу, тоді як відповідь матері Терези ішла згори. На перший погляд, та відповідь не зовсім задовольняла мої запитання, та згодом я побачив, що вона - від Бога, а не звідти, звідки виникають мої скарги. Переважно-бо відповідаємо на земні питання по-земному. Як результат постає ще більше запитань і відповідей на них, і це часто спричинює неабияке замішання.
Відповідь матері Терези була схожою на спалах блискавки у темряві. Так я несподівано дізнався правду про себе.(Генрі Ноуен «Тут і Тепер»)
Питання для ділення:
- Де шукаєш мудрості?
- Чи завжди відповіді Євангелія здаються мені актуальними?
- Хто найбільше впливає на поставу мого життя, з кого беру приклад?
Завдання:
Спробуй не мовчати, не бути байдужим коли зустрінеш когось хто неправильно чинить.
(до недільних читань 15.10)
Я можу все в тому, хто укріплює мене. Однак, ви все ж таки зробили добре, що взяли участь у моїй скорботі. За те мій Бог виповнить усі ваші потреби, за багатством своїм, у славі, у Христі Ісусі. А Богові й нашому Отцеві слава на віки вічні! Амінь. (Флп 4, 13-14. 19-20)
тема: Моє святкування Євхаристії
активізуючий засіб:
Порозмовляйте про радісну святкову вечірку, яку б ви хотіли організувати… На яку святкову подію ви пішли би з друзями? Як би виглядало свято, яке для мене вчинить Бог?
духовний коментар:
Це відбувалося 304 року, в часи гонінь Діолектіяна, коли римські чиновники зненацька підстерегли групу :з приблизно п'ятдесяти християн за відправленням недільної Євхаристії і заарештували їх. До наших днів зберігся протокол допиту. Проконсул мовить пресвітерові Сатурніну: «Зібравши тут усіх цих людей, ти зчинив наперекір розпорядженню імператорів та кесарів». У цьому місці редактор-християнин додав, що на таку відповідь пресвітера надихнув Святий Дух. Ось якою вона була: «Ми святкували те, що належне Господеві, не турбуючись про розпорядження правителів (securi - в повній безпеці). «Те, що належне Господеві,» - так можна перекласти латинське слово -dominicus», вжите в оригіналі. Проте важко іншою мовою передати всю багатогранність його значення. Передусім воно означає День Господній, але водночас вказує і на його зміст, на Таїнство Господнє, на Його Воскресіння і Його присутність у дійстві Євхаристії. Але повернімося до протоколу. Проконсул наполягає, аби пресвітер відкрив йому причини таких дій, на що священик дає навдивовижу спокійну і прекрасну відповідь: «Ми вчинили так, бо те, що належне Господеві, не може не відбутися». У цих словах недвозначно висловлено усвідомлення того, що Господь є набагато вищим за всіх правителів. Знання цього подарувало священикові «безпеку» (як він сам висловлюється) якраз тоді, коли стало очевидно, що маленьку християнську спільноту чекає цілковита зовнішня непевність та переслідування.
Іще більше вражають відповіді Емеріта, в домі якого відбувалося святкування недільної Євхаристії. На запитання, чому він допустив проведення забороненого зібрання у стінах свого дому, він відповів, що ті, хто зібрався там, - його брати, і він не міг заборонити їм переступити поріг його дому. Проконсул не задовольняється цим: «Ти повинен був заборонити їм заходити». «Але я не міг так вчинити, - заперечив Емеріт, - тому що без Дня Господнього, без тайни Господньої, не можемо жити». Волі кесарія протистоїть чітке й рішуче «ми не можемо» християнської свідомости. Вона бере на себе отим «ми не можемо мовчати» обов'язок християнського возвіщення, яким Петро та Йоан відповіли на заборону Синедріону проповідувати Благу Вість (Ді 4, 20).
«Без Дня Господнього не можемо». Це не обтяжливий послух церковним приписам, які сприймаються як щось зовнішнє, а вираження внутрішнього збов'язку та бажання. Це звернення до того, що стало основним центром внутрішньої сутности людини, усього її буття. Це проголошення такого важливого, що повинно святкуватися навіть в умовах життєвої небезпеки. І це дозволяє здійснити величезна внутрішня впевненість і свобода. Тим, хто так казав, видалося б божевіллям придбати собі життя та зовнішній спокій ціною зречення того, що є основою, сенсом цього життя. Вони навіть не замислювалися над якимсь сприятливим для себе виходом із тієї ситуації, через яку, зваживши на різних шальках терезів недільний обов'язок та обов'язок громадянський чи Божих Заповідей і загрозливий смертельний вирок, здавалося б, що без богослуження можна немов і обійтися, бо воно важить не так багато. Для них же йшлося навіть не про вибір між тою чи іншою заповіддю, а про вибір між змістом, що наповнює життя, та життям, позбавленим усякого змісту. Ось тому стають для нас зрозумілими слова Ігнатія Антіохійського, які слугують епіграфом до цих роздумів: «Ми живемо святкуючи День Господній, із якого бере початок і наше життя. Як би ми змогли жити без нього?» (Бенедикт XVI, Нова пісня Господеві)
пропозиції запитань для ділення:
- як виглядає моє життя без таїнств, без Євхаристії?
- яке життя Бог мені пропонує?
- як можу готуватися, турбуватися, захищати Євхаристійне життя?
завдання:
Спробуйте подумати і зорганізувати свято для своєї групи, або для групи ровесників «із зовні», яке б переказувало нашу віру. Наприклад свято, яке вчить пошани до Євхаристії, молитви, таїнства сповіді, знаку миру. Дайте на приготування свята тиждень, максимум два.
(до недільних читань 8.10)
Слухайте іншу притчу. Був один чоловік-господар, що насадив виноградник. Він обвів його огорожею, видовбав у ньому чавило, вибудував башту, винайняв його виноградарям і відійшов.Коли ж настала пора винозбору, послав він слуг своїх до виноградарів, щоб узяти від них плоди, йому належні. (Мт 21, 33-34)
тема: Плід приємний Богу
активізуючий засіб:
Які матеряльні дари отримуєш від Бога: перечисли? Які дари «таланти» нематеряльні бачиш в собі? Як у майбутньому і одні, і другі плануєш використати? Спробуй знайти духовний сенс усього чим обдарував тебе Бог?
духовний коментар:
Теоретично ми погоджуємося, що все залежить від Бога, проте на практиці повністю про це забуваємо. Допіру у світлі віри можемо побачити, що опертя на гроші, речі, економічні права, на добре здоров’я і власні можливості тощо стає ілюзорним, якщо забуваємо, що вони слугують Господеві і є Божими дарами, котрими маємо користуватися згідно з намірами Творця.
Зароблені працею гроші завжди створюють більшу чи меншу ілюзію безпеки. Все, що необхідно для життя, можна врешті-решт купити. Легко виникає переконання: що більше людина заробляє, то краще забезпечена. Господь прагне, щоби ми вчилися мислити категоріями віри, тому раніше чи пізніше може засвідчити сумнівність нашого відчуття безпеки і власної вартости, пов’язане з професійною працею і заробленими завдяки їй грошима.
Досягнення на роботі зазвичай приписуємо власній компетенції і здібностям. Чи колись ми задумувалися, що всіма своїми успіхами завдячуємо Божому милосердю, що це Ісус Христос через свою безкорисну благодать є автором усіх наших звершень? (пор. ДлБ)
пропозиції запитань для ділення:
- які можеш назвати цілі, пріоритети свого життя?
- які труднощі маю, коли хочу приносити Богу добрі плоди?
- що сьогодні можу зробити, щоб принести плід приємний Богу?
завдання:
Вибрати одне стояння Хресної Дороги, яке б нагадувало мені Христа, який віддає своє життя своєму Отцеві. Молись і поглиблюй цей образ до наступної зустрічі.
(до недільних читань 1.10)
Коли, отже, є в Христі якась утіха, коли є якась відрада в любові, коли є якась спільність духа та якесь серце і милосердя, то завершіте мою радість: думайте те саме, майте любов ту саму, будьте однодушні, згідливі. Не робіть нічого підо впливом суперечки, чи з марної слави, але вважаючи в покорі один одного за більшого від себе; майте на увазі користь не власну, а радше інших. (Фил 2, 1-4)
тема: Цей важкий ближній
активізуючий засіб:
Порозмовляйте, що мене дратує в людях? Який тип людей мені не подобається, або їх уникаю? (загально, без імен чи конкретних прикладів…)
духовний коментар:
Любов ближнього не була для св. Терези завжди чимось легким і простим. Вона теж мусила її здобувати. „Є в спільноті сестра, -писала вона, - яка має талант дратувати мене на кожному кроці".
Мусило її дратувати в тій сестрі все - характер, спосіб буття, слова. А не зважаючи на це, свята Тереза пробує дивитися на неї так, як бачить її Бог, тому далі стверджує: „Проте є то свята монахиня, яка мусить бути дуже мила Господу Богу. Не прагнучи піддатися природній антипатії, яку я відчувала, сказала собі, що любов ближнього не повинна опиратися на почуття, а повинна виражатися в ділах; я вирішила, отже, ставитися до цієї сестри так, як ставилися б де найдорожчої особи. Кожного разу коли її зустрічала, я просила заслужитися за неї у Господа Бога складаючи в жертву їй чесноти заслуги".
Тереза вірить, що ця сестра дуже мила, дорога Богу і має праве пожертвувати Йому її чесноти заслуги. Те, що дратувала ї поведінка, характер чи слова цієї сестри, стосується натури - почутті: і емоцій. Однак в сфері волі Тереза старалася дивитися на неї так, як дивиться Бог. „Я добре відчувала, - пише далі, - що це миле Ісусові, тому що чи є такий артист, який не був би вдоволений, коли хвалять його діла? Так і Ісус, Артист душ, є теж щасливий, коли, не затримуючись на тому, що назовні, проникаємо аж до внутрішнього храму, котрий Він вибрав собі на дім, радуючись його красою".
Коли дратує тебе чиясь поведінка, характер, спосіб життя, слова - все це торкається, по-перше, сфери твоїх почуттів, яким не повинна підкорятися воля. Якщо ти поступаєшся своїм негативним почуттям і емоціям стосовно іншої людини, то критикуєш Творця; це так, наче говориш: „Господи, це Твоє створіння не вдалося, погано цю людину створив - має такий важкий характер, і в цілому все - все в ній неприємне. Інші створіння Ти створив добре, але це, на жаль - ні!"
Яка велика гордість мусить бути у створінні, яке осмілюється оцінювати Творця! Скільки разів підкорюємося таким природнім схильностям. Адже як учень Христа, маєш спробувати дивитися на все, а особливо на іншу людину, з вірою. Хоч в сфері почуттів це може бути неможливим, однак повинно бути в тобі прагнення дивитися на іншу людину інакше - по-Божому.
Тереза ніколи не дала своїй сестрі відчути, що що-небудь її в тій дратує. Згадує далі: „Однак вона в цілому не підозрювала моїх почуттів відносно до себе, до того ж не розуміла мотивів моєї поведінки і думала, що її характер дуже мені подобається. Одного дня, під час рекреації, сказала мені з задоволеним поглядом такі слова: „Скажи мені, сестро Тереза від Дитятка Ісус, що тебе так до мене тягне, бо кожного разу, коли мене побачиш, бачу, що ти мені посміхаєшся?" Що мене тягнуло, це Ісус, прихований в глибині її душі... Ісус, який робить солодким речі найбільш гіркі... Відповіла їй, що усміхаюся тому, що тішуся з того, що бачу її (не додала, що з духовного погляду)". Посміхаючись щиро до когось, хто є природно антипатичний тобі, посміхаєшся Христові.
Якщо стараєшся побачити в іншій людині понад усе те, що в ній є доброго, тоді дивишся на неї так, як дитина, яка старається бути подібною до свого Отця небесного. Твоя натура не зміниться, але з відповідного ставлення твоєї волі народиться інший, Божий погляд на цю людину. Прийняття такої позиції веде до певного різновиду самотності, бо таким розумінням. звичайно не можемо поділитися з іншими. Але власне тоді входиш в інтимний зв'язок з Творцем, тоді Бог починає показувати тобі ще більше самого себе. Твоя самотність по відношенню до іншої людини веде до ближчого зв'язку з Творцем, завдяки якому починаєш дивитися на світ так, як Він дивиться (пор. Зошит № 1)
пропозиції запитань для ділення:
- який погляд Бога усвідомлюю по відношенню до себе і до мого «ближнього»?
- як мені вдається переборювати негативні почуття?
- які вчинки любові я вчинив для людей «не милих» серцю?
(до недільних читань 24.09)
Близько одинадцятої вийшовши, стрінув інших, що стояли, і сказав їм: Чого тут увесь день бездільно стоїте? Кажуть йому: Бо ніхто не найняв нас. Сказав їм: Ідіть і ви в виноградник. (Мт 20, 6-7)
тема: Царство Боже, як – динамізм віри
активізуючий засіб:
Порозмовляйте про не-активність. Де вона береться і як її подолати?
духовний коментар:
Віра, якщо ми не зростаємо в ній, може стати закопаним талантом, але Бог на це не погоджується. Він не хоче, щоб наша віра закостеніла. Тому – в надії поглиблення віри і надання їй динамічності – Бог допускає трудні ситуації, що змушують нас постійно робити вибір. Динамізм віри стає реальністю внаслідок випробувань, які поляризують людські постави, приводять або до кризи віри, або до її явного посилення. Наша віра безперервно змінюється. Рік тому ти вірив інакше, в сенсі інтенсивності твоєї віри, через рік також інакше віритимеш. Звідси повстає дуже важливе питання – чи твоя віра зростає, чи згасає. Ми бо не стільки є віруючими, скільки ними стаємо, не стільки є християнами, скільки ними стаємо, не стільки живемо Євангелієм, скільки пробуємо доростати до нього.
Бог, бажаючи викликати в нас скруху і тугу за Його прощаючою любов’ю, перший вибігає нам назустріч. В своєму прагненні пробачити принижується так глибоко, що, – як кажуть святі, – інколи стає мовби жебраком, який благає допомоги.
Сцена самогубства майора Скобьє, героя книжки Грема Гріна Суть справи потрясає. В останню мить життя, після прийняття смертельної дози таблеток, майору здається, що Хтось в розпачу шукає його і кличе. Чує благання про порятунок, крик, стогіни болю. Йому вдається з нескінченної відстані повернути рештки свідомості і дати відповідь, яка його врятує: “Добрий Боже, я люблю…”
Ролі виглядають парадоксально заміненими. Це не Скобьє просить допомоги. Це Бог, ототжнюючись з нещасною людиною, благає рятунку – рятунку для… себе. В останню мить його життя Бог благає: “Допоможи мені, щоб міг тобі пробачити, дозволь мені врятувати тебе!” (пор. РпВ)
пропозиції запитань для ділення:
- коли до мене приходить знеохочення?
- як з цим змагаюсь?
- чому потребую, щоб мене хвалили?
- чи вмію любити безкорисливо?
завдання:
Спробувати прожити день не для власних прагнень; для Бога. Стараюсь помічати прагнення і потреби людей, які живуть поруч.
(до недільних читань 3.09)
Ти ввів мене в оману, о Господи, і я дав себе ввести в оману. Схопив єси мене, подужав. Я став посміховищем щоденним, кожний глузує з мене. Щоразу бо, як почну я говорити, мушу кричати та голосити: «Насильство! Утиск!» Слово бо Господнє щодня стало для мене приводом до ганьби та наруги. Я собі думав: Не споминатиму про нього, і його ім'ям не промовлятиму більше! Та в серці у мене вогонь палючий, затаєний у костях моїх. Змагавсь я затамувати його, та не спромігся. (Єр 20, 7-9)
тема: Наслідування Христа, як знайдення перлини
активізуючий засіб:
Згадайте час свого захоплення вірою, початок служіння, свідоцтва, приклад людей які вас захоплювали, пережиті реколекції… Поговоріть про це. Подякуйте Богу за таку Його дію.
духовний коментар:
Коли замислюємося, як нам найкраще співпрацювати з уділеною нам благодаттю Божого синівства, було би добре, як би ми скеровували нашу увагу на Ту, котра відповіла на неї найповніше.
Погляньмо, яку поставу приймає Марія перед провіщеним Їй покликанням. Вона відповідає Ангелові: "Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по Твоєму слову!" (Лк 1, 38). У коментарі до цього фрагменту Євангелія читаємо: "Грецький текст говорить нам про Господню рабиню, а отже, про особу, котра в руках свого власника є річчю, що не має жодних прав ані свободи, і для котрої воля Господа є Її волею і вона цю волю завжди хоче виконувати".
Марія говорить Богові: Хочу бути Твоєю рабинею.
Як узгодити цю "суперечність" між твердженням св. Павла: "ти вже не раб, а син" (Гал 4, 7) із відповіддю Марії?
– Визнання Марії це не визнання раба, але дитини, яка довірливо здається на Отця. Стоячи перед лицем нескінченної любові Бога, що приходить, перед лицем найбільш запаморочливого покликання, Вона віддає ціле своє життя в Його руки.
Великодушність Бога зустрічається тут із найбільш правильною відповіддю людини, відповіддю, яка є наче визнанням: Ти, котрий у Своєму Сині віддаєш себе мені, прийми моє, безмежне уповання на Тебе; зроби зі мною все, що задумав. Віддаю Тобі себе і свою волю, бо вірю, що Твоя воля є виразом безмежної любові. Хочу, щоб Ти міг здійснити в мені те, до чого мене кличеш. (пор. Зошит № 2)
пропозиції запитань для ділення:
- в яких моментах соромлюсь того, що я віруючий?
- які труднощі виникають на дорозі моєї віри?
- чи довіряю і молюсь як пророк, коли досвідчую власну неміч на дорозі наслідування Христа?
завдання:
Склади власну молитву довіри відання, себе і всього, що маєш Богу. Молись нею.
| Причіплений файл | Розмір |
|---|---|
| 24_червня.doc | 85.5 КБ |
