(до недільних читань 9.06)
А хто мене не любить, той і слова мої не береже. І слово, яке ви чуєте, не моє, лише Отця, який послав мене. Це мовив я до вас, коли з вами перебував. А Утішитель, Святий Дух, якого Отець в ім'я моє зішле, той навчить вас усього і все вам нагадає, що я сказав вам. (Йн 14, 24-26)
тема: Жити як навчає Дух Святий!
активізуючий засіб:
Нехай кожен обере якийсь один з дарів або плодів Святого Духа, який прагне, або отримав і спробує щось про нього розповісти!
духовний коментар:
«Милість Твоя, о Господи, навіки; не покидай діла рук Твоїх!» (Пс 138,8)
Дуже часто з роками люди стають не задоволеними і згірченими. Їхній образ ідеального життя зазнає краху в зіткненні з болісними реаліями – історичними, політичними, особистими, сімейними, фінансовими. Твій біль можна пояснити, якщо подивитись на нього у світлі духовного шляху. Це велике мистецтво – поступово повірити в те, що життєві перепони – то лише простір, де ти формуєшся в особу, якою покликаний бути. Перешкоди на твоїй дорозі до святості не повинні зупинити тебе – вони допомагають тобі ставати особою, бути якою тебе покликав Бог. Ти живеш з вдячністю тоді, коли усе, що б не сталося, приймаєш як запрошення поглиблювати серце, зміцнювати любов і поширювати надію. А коли в тебе відбирається те, що є таким важливим для тебе, у відповідь ти говориш: «Можливо це запрошення для мене жити глибшим життям?»
Отче я вірю, що Ти формуєш мене – мене істинного, досконалого. Поможи мені прийняти зміни в моєму житті. (пор. Зошит № 35)
пропозиції запитань для ділення:
- як помічаю дію Святого Духа?
- як досвідчую брак дії Святого Духа?
- якого дару найбільше потребую, щоб бути щасливим?
(до недільних читань 19.05)
І коли вийшов він, Ісус промовив: «Тепер прославився Син Чоловічий, і Бог прославився в ньому.І коли Бог прославився в ньому, то Бог і його прославить у собі, - і прославить його незабаром.Дітоньки, ще трохи я з вами. Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як я був полюбив вас, так любіте і ви один одного!З того усі спізнають, що мої ви учні, коли любов взаємну будете мати.» (Йн 13, 31-33 а. 34-35)
тема: Як, дійти до любові?!
активізуючий засіб:
Порозмовляйте, які існують способи, виражати свою любов до ближніх.
духовний коментар:
«Бо Він наш Бог, і ми народ Його пасовиська…» (Пс 95, 7)
Притчею про блудного сина я хочу дати тобі лише одне – образ безпеки та образ місця, де є безпечно. Можливо, найвідповіднішим для означення цього є слово «лоно», лоно Бога. Це місце – найбезпечніше. Дехто не почувався безпечно навіть у лоні матері, мабуть, тому що мати переживала тоді тривогу і страх. Нема жодної людини, яка б у ранньому віці не відчула тривог тих людей, що були поруч з нею. Страх і незахищеність діткнулися нашого життя. А для того, аби відкрити, що існує захист, є духовне життя. Лоно Бога – це наш прихисток. Це місце, куди ми можемо вернутися без страху дати відпочинок нашому тілу, розуму і серцю. Щоб бути сильними ризикувати і братися за нові справи, ми мусимо постійно вертатися до серця Того, який кличе нас «Сину» та «Дочко». (Генрі Ноуен «Від страху до любові» ст 32-33)
Я – дитина Божа, і мені безпечно в домі мого Отця. Господи, дякую Тобі за те, що Ти дав мені це безпечне місце.
пропозиції запитань для ділення:
- яким є серце Бога, якого шукаю?
- чи моє духовне життя наповняє мене близькістю і певністю Бога?
- яким є момент мого перебування в «лоні Бога»?
завдання:
Виражаю, як найкраще можу, свою любов для ближніх!
(до недільних читань 12.05)
Після цього глянув я, і от - натовп численний, перелічити який ніхто не міг, - від усякого народу і племен, і людностей, і язиків, стояли перед престолом і перед Агнцем, одягнені в одежі білі, і пальмові віті в руках їхніх; Один із старших промовив до мене: «Ці, одягнені в одежі білі, хто вони і звідки прийшли?» Я ж мовив до нього: «Владико мій, ти знаєш.» А він оповів мені: «Це ті, що прийшли від горя великого, і обмили одежі свої, і вибілили їх у крові Агнця. Тому вони перебувають перед престолом Бога і служать йому день і ніч у храмі його; і той, хто сидить на престолі, поселиться над ними. Ні голоду, ні спраги не матимуть уже більше, і не палитиме їх ні сонце, ні жадна спека, бо Агнець, що на середині престола, пастиме їх і водитиме їх на живі джерела вод, і витре Бог усяку сльозу з очей їхніх.» (Од 7, 9. 13-17)
тема: Зростаємо духовно тоді, коли маємо труднощі!
активізуючий засіб:
Поставте сценку: фрагмент з життя якогось святого, який показує героїчність його чеснот.
духовний коментар:
«І вони вийшовши втекли від гробу, бо жах і трепет огорнув їх, і нікому нічого не сказали, бо боялись» (Мр 16, 8)
Коли ти забуваєш свою справжню ідентичність возлюбленої Божої дитини, то втрачаєш власну дорогу в житті. Ти стаєш наляканим і починаєш діяти не вільно, а зі страху. Ти непокоїшся, намагаєшся догоджати людям, втрачаєш відчуття самого себе. Ти прикладаєш усіх зусиль, щоб тебе не відкинули, не оминули, щоб ти не відчував самотності. Ти можеш прив’язуватися до людей і до місць не заради них самих, а більше від страху. Йдучи на компроміси, ти догоджаєш людям, але втрачаєш відчуття присутності того первісного благословення – глибокої і вічної любові Бога.
Ісус прийшов, щоб звістити тобі: «Не бійся. Не бійся. Я прийшов, щоб ти мав життя, і мав його у повноті»
Алілуя! Христос воскрес, і в нас більше нема страху.
Алілуя! Алілуя! Алілуя!
пропозиції запитань для ділення:
- якою бачиш власну дорогу в житті?
- пригадай ситуації, коли відчуваєш, що не йдеш дорогою, на якій ставить тебе Бог?
- як відбувається твоя боротьба, повернення чи віднайдення властивої дорогу до Бога?
- що робиш коли боїшся?
завдання:
Обери собі святого заступника в небі! Попроси, про відвагубути вірним і святим послідовником Христа!
(до недільних читань 28.04)
А як звечоріло, того самого дня, першого в тижні, - а двері ж були замкнені там, де перебували учні: страхались бо юдеїв, - увіходить Ісус, став посередині та й каже їм: «Мир вам!» Це промовивши, показав їм руки й бік. І врадувались учні, побачивши Господа. І ще раз Ісус їм каже: «Мир вам!» (Йн 20, 19-21)
тема: Будьте милосердні, як Отець ваш!
активізуючий засіб:
Придумайте і зіграйте сценку яка показує: «правдивий авторитет!» Порозмовляйте, хто або що сьогодні для вас є авторитет. Як і чому «авторитет» може загинути?
духовний коментар:
«Був би Бог ваш Отець, любили б ви Мене, бо Я вийшов від Бога і прийшов: не від себе самого прийшов, а Він послав Мене» (Йн 8, 42)
Ти можеш щедро дарувати. В тобі є так багато любові, що вона мусить виливатися на людей поруч з тобою. Чи ти пізнаєш себе як того, хто є люблений? Чи розпізнаєш активну дію Божого Духа в собі? Ти є люблений, і тебе переповнює Боже життя. Із цих щедрот ллється любов.
Бути подібним до батька – означає дозволити синам відійти і прощати їм. Це один з головних критеріїв. У батькові нема нічого, що прагнуло б помсти: «Ти колись зробив мені те-то, а тепер мусиш заплатити за це». Батько зовсім не хоче показувати свою вищість чи вимагати щось назад. Він приймає синів такими, якими вони є. Батько любіть їх, чуває над ними незалежно від того, чи вони в дома чи поза домом. Любов ллється з батькового серця і так само поллється з твого, тому що повний любові Божий Дух має оселю в твоєму серці.
Господи, з вдячності за все, що Ти дав Мені, зволь, аби я був щедрим з людьми в потребі.
пропозиції запитань для ділення:
- що найчастіше для інших виливається з мого серця?
- як дозволяти Богу виливати свою любов на мене?
- що робити, щоб жити в Його Батьківській любові?!
(до недільних читань 21.04)
Бо ви померли, і життя ваше поховане з Христом у Бозі.Коли ж Христос, ваше життя, з'явиться, тоді й ви з ним з'явитесь у славі. (Кол 3, 3-4)
Тема: Сьогодні, мій день Воскресіння!
Активізуючий засіб: Порозмовляйте про способи помирання для духовного життя!
Духовний коментар:
«Бо ось Я творю нове небо й нову землю, і те, що було перше, не буде згадуватися більше, ані спадати на думку» (Іс 65, 17)
Бог хоче, щоб ми Його любили. Це Його вразливе місце. Дітріх Бонгефер сказав: «Почуття вини – це ідол, повалити якого є найважче».
Почуття вини може стати ідолом. Ти можеш виявити, що тримаєшся за цього ідола і навіть прилип до нього. Ти переглядаєш минулі події, немовби сподіваючись на те, що вони стануть добрими подіями завдяки тому, що ти їх переосмислюєш. Але ти вже знаєш, що це не спрацьовує, але й робить почуття провини ще більшим. Це дужескладне завдання – відпустити від себе своє минуле, особливе і не повторне, - тільки твоє і в ньому є правда про тебе. Це твоє неповторне минуле, і навіть якщо воно часом тобі не подобається, ти не можеш його змінити. Тому воно стає немовби ідолом, тягарем, з яким ти весь час мусиш носитися. Але почуття провини має полишити тебе, бо в протилежному випадку ти непрямо змагаєшся з Богом. Бог говорить: «Я завжди любив тебе і тепер люблю. Я хочу дати тобі мою любов». А ти Йому: «Боже, Ти не можеш любити мене, тому що я такий поганий. Переглядаючи своє минуле, я доведу Тобі, що мені нема прощення».
Господи дай мені відпустити моє минуле, щоб я міг прийняти Твоє прощення. (Г. Новен «Від страху до любові»)
Питання для ділення: Як часто я споглядаю своє минуле? Чи може хтось мене любити? Як приймаю увагу чи допомогу інших? Що нового говорить мені Бог у Своєму воскресінні?
7 квітня
Іспитували вони його, казавши так, - щоб мати чим оскаржити його. А Ісус нахилився додолу і писав пальцем по землі.
А що вони наполягали та допитувалися в нього, то він підвівсь і каже до них: «Хто з вас без гріха, - нехай перший кидає у неї камінь!»
Тема: «Нехай зникне злоба нечестивих, праведника ж ти підтримай…» (Пс 7, 10).
Активізуючий засіб: На початку зіграйте гру «зіпсований телефон» (перший гравець з одного кінця пошипки переказує наступному якесь складне слово і так почерзі, останній гравець має сказати те що почув в голос). Або гру «асоціації» Порозмовляйте як впрливають на нас оскарження та осудження.
Духовний коментар:
Старайся не діяти, коли твої почутгя не говорять правди про тебе самого або про інших. Коли людина дуже стурбована або роздратована, тоді буває радше схильна до люті, осуду та помсти. Спробуй почекати, перш ніж реагуватимеш. Скажи собі: «3упинись, нічого зараз не роби. Для прийняття рішення це не відповідний момент. Це не час діяти. Треба просто перечекати». Ти знаеш, що коли ти мстиш, то стаєш мстивим, а лють відриває тебе від твоєї правдивої ідентичності – людини, яка любить. Ти розумієш і те, що пізніше можеш жалкувати за свою «емоційну» реакцію. Дай собі час згадати, хто ти є. Вичекай, щоб усе вернулося до своїх нормальних пропорцій, а ти тим часом усвідомиш, що твої почуття не завжди були такими. Навчися чекати і прислухатися до того голосу, який виходить від твого єднання з Отцем. Учися ставати подібним до Бога, який любить тебе з усією твоєю пітьмою і всією красою. Зупинися й увійди в себе, щоб дозволити Духові, Божому подихові, торкнутись тебе і перєтворити на світло твої чорні думки й почуття. Ти насправді лиш дитина і потребуєш допомоги, щоб діяти і реагувати як правдива дитина світла.
Господи, дозволь мені в цю мить відкрити моє серце для прощення.
Питання для ділення: Які конкретні кроки роблю для того, щоб в мені зростала любов до людей? Як краще можу любити себе? Як виглядає моя любов Бога? Як вмію Його слухати серцем?
Завдання: Працюй над вибаченням! Перепрошуй щиро! Будь вразливим на вразливість інших!
-----------------------
31 березня
Тут син сказав до нього: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе. Я недостойний більше зватись твоїм сином. А батько кликнув до слуг своїх: Притьмом принесіть найкращу одіж, одягніть його, дайте йому на руку перстень і сандалі на ноги. Та приведіть годоване теля і заріжте, і їжмо, веселімся, бо цей мій син був мертвий, і ожив, пропав був, і знайшовся. І вони заходились веселитися. (Лк 15, 21-24)
Тема: Приймай все, що Отець прагне дати
Активізуючий засіб: Поговоріть про типи людей яких ви не приймаєте. Або ситуації в якій ви почуваєтесь незручно. Як в світлі Євангелія бути з такими «неприємними» людьми чи по-божому пережити «некомфортну» ситуацію?
Духовний коментар:
«...Коли Я тебе не вмию, - одрікає Ісус, - то не матимеш зо Мною частки» (Йо 13, 8).
Поступово ти довідуєшся про себе, що тобі важко щось приймати. дуже важко. Ти любиш давати, щось робити для людей̆, допомагати, бути сильним і щедрим. Така твоя природа: бути корисною, діяльною особою. Але дуже важливою є також позиція потребуючого - вміти отримувати дар від інших людей̆. Це важливо тому, що ти врешті-решт хочеш змогти прийняти зцілюючу силу Божої любові. У деяких ситуаціях любити тобі понад силу. Ти не можеш. Але якщо ти навчишся отримувати, то пізнаєш глибинне пережиття зцілення, поступового відновлення напружених і розбитих взаємин. Бог дає тобі дари прощення і милосердя, проте з незбагненних причин тобі важко їх прийняти. Ти про це забуваєш, тому треба знову і знову про це нагадувати і спонукувати тебе до цього. Як чудово, що можна вертатися і знову просити зцілення, можна вертатися і знову приймати прощення, можна вертатися «сімдесят разів по сім», щоб знайти Бога, який «чекає», аби наділити тебе милістю і щедротами.
Господи, я хочу зцілитися. Поможи мені прийняти Твою ласку і благословення.
(Генрі Ноуен «Від страху до любові»)
Питання для ділення: Як приймаю і усвідомлюю допомогу інших? Як приймаю і усвідомлюю дари Божі? Чи я є для когось даром, дорогою до Бога?
Завдання: Протягом тижня спробуй знайти спосіб яким схочеш здобувати «марнотравних синів» для Отця. Тому будь уважний, може хтось потребує щоб Його витягти і направити додому, а може ти мусиш повернутися!
------------------------------------------------------------------------------------
(до недільних читань 24.03)
Озвавшись, він сказав їм: “Гадаєте, що ті галилеї, тому що таке постраждали, були більші грішники, ніж усі галилеї? Ні, кажу вам, але як не покаєтесь, усі загинете так само. Або ті вісімнадцять, що на них упала башта Силоамська й їх забила, гадаєте, що були більш винні від усіх мешканців Єрусалиму? Ні, кажу вам, але як не покаєтесь, усі загинете так само.” І він розповів їм оцю притчу; “Один чоловік мав смоковницю, посаджену в його винограднику. Прийшов він і почав плода на ній шукати, та не знайшов. Тоді він сказав до виноградаря: Оце три роки, як я приходжу, шукаючи плода на цій смоковниці, і не знаходжу. Зрубай її: нащо й землю займає ще? А той озвався до нього: Пане, лиши її ще на цей рік: я обкопаю навкруг неї і обкладу гноєм. Може, щось вродить нарік, а коли ні, то ти її зрубаєш.” (Лк 13, 2-9)
тема: Щоб не залишитись байдужим
активізуючий засіб:
Зробіть пантоміму або сценку, яка б показувала, з якою байдужістю нам доводиться зустрічатися в сучасному світі.
духовний коментар:
Подібна переміна у внутрішній позиції трапилась з Апостолами:
Ісус “спонукав своїх учнів сідати в човен і плисти поперед Нього на той бік до Витсаїди, – поки Він відпустить народ. Відпустивши ж їх, пішов на гору помолитись. Як настав вечір, човен був посеред моря, а Він сам один на землі. Коли ж побачив, як вони, веслувавши, втомились, – вітер бо їм був противний, – то близько четвертої сторожі ночі подався до них, простуючи морем, – хотів обминути їх” (Мр 6, 45-48).
Апостоли, які були так відкриті і слухняні в хвилинах, що передували чуду розмноження хлібів, потім теж закрились на Ісуса. Коли довелось їм боротись з зустрічним вітром, самі силились перемогти труднощі, своїми силами подолати хвилі, що здіймалися. Не мали вже тієї постави, яка була в момент, коли Ісус сказав: “Ви дайте їм їсти”.
Тоді очікували всього від Бога. Тепер – ні.
Коли б була у них постава безпорадності та довіри, Ісус, який хотів допомогти їм, негайно з’явився б і втихомирив би розбурхані хвилі.
Тимчасом Він – “хотів обминути їх”. Чому?
Може і вони мали вже тоді щось з постави євангельської свині, яка не потребує Бога, бо сама хоче бути для себе богом.
Апостоли змарнували благодать чуда розмноження хлібів: “бо не розуміли чуда з хлібами – серце їх було нечуйне” (Мр 6, 52). Змарнували теж благодать постави вівці, що пастуха не має, яка була раніш уділена їм.
Певно і вони були схильні зважати передусім на себе, а тоді з великим трудом приходить визнавання власної слабкості.
Проте Ісус не залишає своїх апостолів на самих себе. Хоче допомогти їм, аби помітили свою невластиву поставу. Тому – попри те, що хоче обминути їх, – стає для них видимим.
“Вони ж, побачивши, як Він ступає морем, гадали, що то примара, та й закричали. Усі бо уздріли Його й занепокоїлись” (Мр 6, 49-50).
Учні почали боятись. це, безперечно, був звичайний, людський страх, а не страх Божий. Однак, в цьому розгубленні та страхові вони почали кликати Його.
Щось, отже, змінилось в їх поставі.
У відповідь Ісус негайно з’явився в човні і прийшов їм на допомогу – тому що вони кликали Його.
Хоча це було кликання, зумовлене головне людським страхом, марне та повне переляку, Ісус відповів на нього: “І ввійшов до них у човен, – й ущух вітер” (Мр 6, 51). (пор. ДЛ)
пропозиції запитань для ділення:
- які життєві обставини, приводять тебе до байдужості віри?
- чи співчуваю і товаришую у стражданні інших?
- як Бог відкриває моє серце на інших і робить мене вразливим?
- яке свідоцтво можу дати для байдужої розчарованої людини?
завдання:
Спробуй робити себе вразливим на Ісуса, помолись «хресну дорогу» співчуваючи, товаришуючи Йому у стражданні.
(до недільних читань 17.03)
Наслідуйте мене, брати, і вважайте на тих, що поводяться так, згідно із зразком, який ви маєте в нас. Багато ж є тих, що про них я часто говорив вам та й тепер з плачем говорю, які поводяться як вороги Христового хреста. Їхній кінець - погибель, їхній бог -черево, їхня слава - у їхній ганьбі, вони думають тільки про земні речі. Бо наше громадянство в небі, звідки і Спасителя очікуємо, Господа Ісуса Христа, який перемінить наше понижене тіло, щоб було подібним до його прославленого тіла, силою, якою він спроможен усе собі підкорити. (Фил 3, 17-21)
тема: Занурення в смерть і воскресіння Христа
активізуючий засіб:
Порозмовляйте між собою з метою відкрити свою вразливість і те, як впливає на нас світ, оточення, інші люди, наш особистий вибір те, що оглядаємо і що читаємо що дивимось (тобто як вчитись слухати Бога серцем ).
Кому або чому довіряю найбільше? Звідки черпаю інформацію, яка впливає на мій світогляд? Як розрізняю, що щось правдиве, а щось фальшиве? Які є загрози для правди сьогодні? Де знаходжу правду? Будучи правдивим і зберігаючи правду - що осягаю?
духовний коментар:
Хрещення внаслідок малої віри постійно залишається таїнством, невідкритим християнами. Потрібна глибока віра, щоб зрозуміти слова св. Павла: “Бо ви померли і життя ваше поховане з Христом у Бозі” (Кол 3, 3). Вислів Павла “померли” має те саме значення, як і слова апостола в Посланні до Римлян, коли він пише про важливість таїнства хрещення, котре впроваджує нас в життя Христа: “Чи ж ви не знаєте, що всі ми, що в Христа Ісуса охристились, у смерть Його христились?” (Рим 6, 3). В силу Його смерті ми через хрещення входимо в нове життя. Це перше таїнство Церкви є початком нашого “укриття з Христом у Бозі”. Хрещення є джерелом віри. Воно розпочинає в нас надприродне життя, яке є життям віри, надії і любові.
Відтоді ми разом з Христом поховані для гріха, для морального зла, для всього того, що не є Христове. Це справжня смерть, бо в нас мусить завмерти усяка прив’язаність до світу, до будь-яких цінностей, окрім Бога, щоб ми могли перейти до нового життя, розпочатого в воскресінні Христа.
Через хрещення до людської природи стає прищеплений ніби новий надприродний організм. До сьогочасного життя прищеплюється нове життя. Коли б якомусь вченому вдалось прищепити тваринне життя до чогось, що раніше жило лише вегетативно, наприклад, до якоїсь рослини, світ прийняв би це з найвищим подивом. Ті, хто спостерігали б за цим експериментом, пережили би шок, дивлячись на те, як рослина починає бачити, чути, відчувати, реагувати на голос. Це, напевно, назвали би найбільшим чудом людської геніальності. Тим часом те прищеплення, яке відбувається в таїнстві хрещення, перевищує понад усяку уяву таке фіктивне прищеплення нового типу життя.
Коли ми дивимось на сакраментальні знаки, на краплину води, якою поливають голову немовляти чи дорослого катехумена, на помазання хризмом, вручення свічки та білих шат, ці знаки не можуть відкрити нам реальності того, що в цей час відбувається. Без віри людина не зможе цього зрозуміти, ані осягнути. Лише жива віра дозволяє нам побачити в хрещенні спасенне діяння Христа і прийняти його.
Хрещення спричиняє, що нашою долею стає та абсолютна новизна життя, яку Христос розпочав в історії людства своїм воскресінням. Ця новизна життя – це визволення нас зі спадщини гріха, з його “неволі” і освячення в істині. Це відкриття нашого покликання до з’єднання з Богом і життя разом з Христом в Ньому. Ця новизна містить в собі початок усіх покликань людей. Бо остаточно, кожне покликання, чи до священства, чи до чернечого життя, чи покликання бути батьком або матір’ю, зводиться до повної реалізації таїнства святого хрещення.
Розпочате в хрещенні вмирання з Христом чинить нас учасниками плодів Його воскресіння, подібно зерну, яке, кинуте в грунт, завмирає, щоб принести плід нового життя. Через хрещення здійснюється засаднича консекрація – посвячення людської особи Богу у власність. Ця консекрація може здіснитись завдяки благодатям Христового Відкуплення, а водночас є нашою відповіддю на них.
Ми повинні постійно вертатись до благодатей таїнства хрещення, щоб вірністю цим надзвичайним і особливим благодатям досягнути в якійсь мірі такий стан чистоти душі, який нам був даний в момент ініціації хрещення. Тому що зануренням в смерть і воскресіння Ісуса, яке здійснюється в хрещенні, ми осягаємо певний стан бездоганності, який пізніше дуже часто марнуємо. Благодаті хрещення дані нам назавжди, ми однак найчастіше розтрачуємо їх, піддаючись злу. Проте, якщо ми прагнемо йти до святості, можемо через окремі етапи очищень наново осягнути той особливий стан, який раніше з-за невірності благодатям хрещення втратили. Уся наша дорога до святості є нічим іншим, як доходженням до такого стану нашої душі, який ми отримали в момент хрещення.
Поступ у внутрішньому житті полягає в чимраз сильнішому прагненні реалізації благодатей святого хрещення, благодатей уподібнення до Христа через життя в дусі восьми блаженств. “хто своє життя погубить ради Мене, той його знайде”, – говорить Христос (Мт 16, 25). Ця “втрата життя” розпочинається вже в таїнстві хрещення і має реалізовуватись протягом усього нашого життя. Ми маємо втрачати життя ради Христа, намагаючись наслідувати Його чимраз повніше на своїй конкретній дорозі життя, згідній з Його волею і Його планом стосовно нас. Ми мусимо бути “поховані” разом з Христом, так що мусимо пройти через свою смерть. Тому, наскільки ми не померли для усього, що відділяє нас від Бога, настільки ми не можемо здійснити наше “укриття з Христом в Бозі”, нашу святість. Втратою нашого життя ради Христа ми реалізуємо наше покликання до віднайдення себе в Ньому, який є “всією повнотою” (Кол 2, 9). (пор. РпВ)
пропозиції запитань для ділення:
- до якого вмирання запрошує мене Бог в моєму житті (мої труднощі)?
- яку радість маю з наслідування і вибору Бога?
- в чому відкриваю новість життя?
- як виглядає гора мого преображення, на яку запрошує мене Господь?
завдання:
Знайти час на адорацію Христа, тобто перебування в Його світлі і правді, якою прагне мене обдарувати!
(до недільних читань 10.03)
Ісус у відповідь сказав до нього: “Писано: Ти будеш поклонятись Господові, Богові твоєму, і Йому єдиному служити.” (Лк 4, 8)
тема: Мій вибір Бога!
активізуючий засіб:
Спробуйте сценічно зобразити боротьбу людини проти спокуси… Як варто шукати звільнення від облуди зла?...
духовний коментар:
Християни отже, вірять, що певна зла сила сама себе зробила князем цього світу і так триває й досі. А це, ясна річ, породжує цілу низку запитань. До такого стану дійшло згідно з Божою волею чи ні? Якщо так, то якийсь дивний з Нього Бог, скажете ви; якщо ж ні, то як узагалі може щось відбуватися всупереч волі істоти, яка має абсолютну владу?
Однак чи не кожному, хто був коли-не6удь наділений владою, відомо: бувають випадки, коли щось може, з одного боку, відповідати вашій волі, а з іншого – йти врозріз із нею. Наприклад, у матері є всі підстави сказати дітям: ``Я не збираюся щовечора змушувати вас прибирати у вашій кімнаті. Вам слід навчитися підтримувати там порядок самостійно''. Та якось увечері заходить вона до дитячої і бачить, що на підлозі впереміш валяються плюшевий ведмедик, чорнильниця і підручник французької. Це суперечить її волі. Вона воліла би, щоб у дітей було прибрано. Проте, з іншого боку, питання про те, прибирати чи ні, вона сама, з власної волі залишила на їхній розсуд. Таку ж картину спостерігаємо в будь-якому полку, профспілці чи школі. Варто лиш оголосити, що ту чи ту річ можна робити, а можна й не робити, - і до6ра половина людей уже точно її не робитиме. Ви, звісно, цього не хотіли, та можливим це стало таки з вашої волі. Щось подібне, ймовірно, трапилося і з усесвітом. Бог створив істот, наділених вільною волею. 3начить, цi істоти могли піти як правильним шляхом, так і неправильним. Дехто вважає, що можна вигадати істоту, яка має вільну волю, але чинити неправильно неспроможна; я такої істоти уявити не можу. Якщо хтось вільний обирати добро, то він так само вільний обирати і зло. Властиво, саме вільна воля й уможливила зло як таке. То чому ж тоді Бог узагалі дав згаданим істотам вільну волю? Та тому, що хоч вільна воля й уможливлює зло, без неї не можливі ні любов, ні добро, ні радість, гідні так називатися. Світ автоматів - істот, що функціонують, як машини, - навряд чи варто було би створювати. Щастя, яке Бог замислив для своїх вищих істот, - це щастя вільно, з власної доброї волі вступати у злуку з Ним і одне з одним у самозабутті любови й захвату, порівняно з яким найпалкіше кохання між чоловіком і жінкою на землі - це просто молоко навпіл з водою. Та для цього ті істоти мають 6ути вільні.
3вісно, Бог знав, що трапиться, якщо вони скористаються своєю волею неправильно, проте, очевидно, вважав, що цей задум вартий такого ризику. Нам, можливо, не надто хочеться тут із Ним погоджуватися. Проте не погоджуватися з Богом доволі складно, бо ж саме Він є тим джерелом, з якого ви черпаєте всю свою здатність розмірковувати й аргументувати. Ви не можете мати рації, а Він - помилятися,. десь так само не може піднятися више за джерело потік, який із того джерела виходить. Сперечаючись із Ним, ви сперечаєтеся, по суті, зі силою, яка й дає нам змогу сперечатися; це приблизно те саме, що рубати гілку, на якій сидиш. [...]
Отже, тієї миті, коли ви вперше усвідомлюєте своє “я”, з'являється й можливість поставити на перше місце себе, захотіти 6ути осереддям, фактично, за6ажати самому стати Богом.
У цьому й полягав гріх сатани, який він прищепив і людству. [...] Сатана ж зумів переконати наших далеких предків, що вони самі можуть 6ути “як боги”, тобто здатні давати собі раду самостійно – так, наче створили себе самі, – бути самі собі господарями, винайти якесь щастя для себе поза Богом і окремо від Нього. І саме ця безнадійна спроба дала поштовх майже всьому тому, що ми називаємо історією людства, - грошам, у6огості, себелюбству, війнам, проституції, суспільним класам, імперіям і рабству: тривалій і жахливій історіЇ людини, яка намагається знайти джерело свого щастя десь поза Богом.
Ці пошуки не матимуть успіху ніколи, й ось чому. Бог створив нас, винайшов, як людина винайшла, приміром, двигун. Автомобіль сконструйований так, що працює на бензині, й ні на чому іншому належним чином не працюватиме. Людську ж "машину" Бог 3амислив так, що працювати вона може лише на Ньому самому. Адже саме Бог є тим паливом, яким має горіти наш дух, або ж тим харчем, що має наш дух живи- ти. Інших варіянтів не існує. Тому немає сенсу просити його зробити нас щасливими на якийсь інший, приємніший для нас манір... Бог не може дати нам щастя і мир поза Ним самим. Нічого подібного поза Богом просто немає.
пропозиції запитань для ділення:
- які маю засоби для зросту вільної волі?
- як віддаю власну волю у царювання Бога?
- як у вільності вдається переживати любов, радість, турботу?
- як вдається приймати щастя мир – переживаючи правдиво Божу присутність?
завдання:
Протягом тижня роздумувати над одним стоянням «Хресної дороги» дякуючи Господу за страждання, які Він з любові прийняв!
Немає доброго дерева, що родило б плід поганий, ані дерева поганого, що родило б плід добрий. Кожне бо дерево за своїм власним плодом пізнається; не зривають бо з тернини смокви, ані з ожини не збирають винограду. Добра людина з доброго скарбу серця свого виносить добре; лиха ж - з лихого (серця) лихе виносить, бо з переповненого серця говорять його уста. (Лк 6, 43 - 45)
тема: Чесноти – правдиве зростання для Неба
активізуючий засіб:
Змоделюйте ситуацію, яка показує красу якоїсь однієї з кардинальних чеснот.
духовний коментар:
Розсудливість (лат. prudentia) означає практичний здоровий глузд, здатність замислюватися над тим, що ми робимо, і над імовірними наслідками. У наш час узагалі мало хто думає про розсудливість як про чесноту. Христос сказав був, що ми зможемо ввійти до його світу тільки тоді, коли станемо подібними до дітей, і багато християн через це вважає: дурень ти чи ні, не так уже й важливо, головне, щоб був "добрим". Але це наслідок банального нерозуміння.
По-перше, діти переважно виявляють неабияку розважливість, коли займаються тим, що цікавить їх по-справжньому, і доволі ретельно все обмірковують. По-друге, як слушно зауважує св. Павло, Христос аж ніяк не хотів сказати, що ми маємо залишатися дітьми
у плані розуму – якраз навпаки. Він закликав нас бути не тільки „лагідними, як голубка”, але й „мудрими, як змія”. Хоче, отже, щоб ми мали дитяче серце, але дорослий розум. Хоче, щоб ми були простосердими, прямодушними, люблячими і сприйнятливими, як добрі діти; проте водночас хоче, щоб кожна часточка нашого розуму пильно виконувала свою роботу і була цілковито готова до боротьби. Якщо ви даєте гроші на доброчинність, то цe аж ніяк не означає, що не треба бодай спробувати з’ясувати, чи не йдуть ваші гроші шахраям. Якщо ви думаєте про самого Бога (наприклад, коли молитеся), то це ще не означає, що вам слід задовольнятися дитячими уявленнями про Нього, засвоєними у п’ятирічному віці. Бог, звісно, не стане любити вас ані на дещицю менше (чи мати з вас меншу користь), якщо вам випало народитися з мізками далеко не вищого гатунку.
У Нього знайдеться місце для кожного, зокрема й для людей без великого розуму, та Він хоче, щоб кожен як слід використовував ті здібності, якими наділений. Суть не в тому, щоб бути добрим, а розумними нехай будуть ті, хто на це спроможний; суть у тому, щоб бути добрим, а водночас намагатися бути й розумним настільки, наскільки це кожному до снаги. Лінощів розуму Бог не любить так само, як і лінощів будь-якого іншого штибу [гатунку].
Поміркованість (лат. temperantia) належить, на жаль, до тих слів, значення яких упродовж років змінювалося. Тепер подекуди воно частенько означає навіть повну відмову від спиртних напоїв. Та в ті часи, коли „поміркованістю” охрестили другу кардинальну чесноту, нічого подібного воно не означало. Поміркованість стосувалася не лише напоїв, а взагалі всіх насолод, і передбачала не повне утримання від них, а вміння відчувати міру, доходити до певної межі і зупинятися. Було б помилкою вважати, що кожен християнин зобов’язаний цілковито відмовитися від алкоголю; уживати будь-які спиртні напої заборонено магометанам, а не християнам. Звісно, бувають випадки, коли конкретний чи й будь-який християнин має певної миті утриматися від споживання міцних напоїв, якщо він, приміром, належить до тих, хто міри не відчуває і ризикує випити забагато, або перебуває у товаристві людей, схильних зазирати в чарку, і не повинен заохочувати їх власним прикладом. Суть, однак, у тому, що тут він із огляду на вагомі причини утримується від того, чого сам не засуджує; навпаки, йому приємно, що й інші часом черпають із цього насолоду. Деяким поганим людям притаманна така особливість: вони не спроможні відмовитися від чогось самі, їм треба, щоб від цього відмовилися й усі решта. Це – не по-християнськи. Кожен окремий християнин може дійти висновку, що з тих чи інших особливих причин йому слід відмовитися від певних речей, наприклад, не одружуватися, не їсти м’яса, не пити пива або не ходити в кіно. Та коли він почне стверджувати, що ці речі погані самі по со6і, або поглядати звисока на тих, хто від них не відмовляється, це означатиме, що він ступив не на той шлях.
Те, що в наш час значення слова “поміркованість” багато де звузили до проблеми споживання спиртних напоїв, завдало немало шкоди. Адже через це люди просто забувають, що непоміркованість може стосуватися дуже багатьох інших речей. Чоловік, який убачає сенс свого життя в грі у гольф чи у мотоциклі, або жінка, яка не думає ні про що інше, крім убрання, гри у бридж чи собаки, - такі ж "непомірковані", як і той, хто щодня тільки й чекає вечора, щоб напитися. Звісно, збоку в око це впадає не так сильно: через бриджеманію чи гольфоманію валятися посеред дороги ви не будете. От лише Бога зо- внішніми проявами навколо пальця не обведеш.
Справедливість (лат. iustіtіа) пов’язана не лише зі сyдовими розглядами, на які натякає латинська назва. Це широке поняття, яке охоплює і чесність, і взаємну поступливість, і правдивість, і вміння дотримуватися обіцянок, і багато чого ще.
Мужність же передбачає два різновиди: той, що дає силу дивитися в обличчя небезпеці, і той, що допомагає стояти на своєму, незважаючи на біль. Ви, певна річ, помітите: не воло- діючи цією останньою чеснотою, будь-яку з перших трьох довго не попрактикуєш.
Говорячи про чесноти, треба звернути увагу ще й на таке. Здійснити якийсь справедливий учинок чи виявити поміркованість – це не те саме, що бути справедливою чи поміркованою людиною. Кепському тенісистові може час від часу вдатися добрий удар. Та хорошим гравцем ви назвете того, чиї око, м’язи і нерви натреновані незліченними вдалими ударами так, що на них тепер можна покластися. Їм властиві певні прикмети, які нікуди не зникають навіть тоді, коли гравець перебуває поза тенісним майданчиком; так само розуму математика притаманні певні навички чи кут зору, наявні і тоді, коли математикою він не займається. Схожим чином і той, хто завжди й незмінно намагається бути справедливим, набуває врешті-решт відповідної риси характеру. Власне таку рису, а не поодинокі вчинки ми й маємо на думці, коли говоримо про ту чи іншу „чесноту”.
Збагнути цю відмінність вельми важливо, бо інакше ми наражатимемось на ризик прищепити собі й іншим три хибні погляди.
1. Можна було б дійти висновку, що після правильного вчинку немає вже особливого значення, як саме або чому ми його здійснили: охоче чи неохоче, насуплено чи радісно, про
людське око чи задля самого цього вчинку. Правда ж у тому, що правильні вчинки, здійснені з неправильної причини, розбудовувати внутрішню якість, чи то пак рису характеру, звану „чеснотою”, не допомагають, а якраз ця якість чи риса й має найбільше, справжнє значення. (Якшо кепський тенісист уда-рить по м'ячу з усієї сили не тому, що усвідомлює необхідність такого удару, а через те, скажімо, що втратив терпець, то цей удар, можливо, й допоможе йому випадково виграти той конкретний гейм, але ніяк не сприятиме його перетворенню на надійного гравця).
2. Можна було б подумати, ніби Бог лише вимагає від нас дотримання низки певних засад, тоді як насправді Він хоче, щоб ми стали людьми особливого кшталту.
3. Можна було б припустити, начебто «чесноти» потрібні тільки в цьому, земному житті, бо на тому світі дбати про справедливість вже не треба буде, тому що причини для незгоди там не траплятимуться, а потреба у мужності зникне через відсутність небезпеки. Що ж, можливо, все це справді так, і на тому світі нагоди для справедливих чи мужніх учинків просто не випаде, проте там нам точно доведеться бути такими людьми, якими можна стати лише внаслідок здійснення згаданих учинків ще тут, у цьому світі. Суть не в тому, що Бог не пустить вас до свого вічного світу, якщо ви не набудете певних рис характеру, а ось у чому: якщо тут у людей усередині не проклюнуться хоча б паростки цих рис, то жодні зовнішні умови незможуть створити для них «небо» – тобто дати їм те глибоке, сильне, непорушне щастя, яке приготував для нас Бог. (пор. К. С. Люїс, Просто Християнство)
пропозиції запитань для ділення:
- як вдається поєднувати в житті духовному дитяче серце і дорослий розум?
- де помічаю свої «межі», щоб практикувати чесноту поміркованості?
- як допомагаю побачити «межі» ближнім, щоб зростати в поміркованості?
- як зростало переконання “відмовитись від чогось” заради Неба?
- якою є моя постійність, витривалість, вірність на дорозі любові Бога?
завдання:
Зробити маленьку жертву Богу, в намірі переміни «лихого» серця свого чи ближнього.
(до недільних читань 24.02)
А вам, що слухаєте, кажу: Любіть ворогів ваших, добро чиніте тим, які вас ненавидять, благословляйте тих, які вас проклинають, моліться за тих, що вас зневажають. Тому, хто б'є тебе в одну щоку, підстав і другу; хто ж бере в тебе свиту, не борони й одежі. Дай кожному, хто тебе просить; хто бере щось твоє, не допоминайся. І як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само. (Лк 6, 27-31)
тема: Виконуй Господи, в мені Твоє слово!
активізуючий засіб:
Випишіть значення, які Ісус співставляє у цьому Євангелії (Лк 6, 27-38), щоб мати повний образ поведінки християнина послушного Христу. Поставте пантоміму на одне з співставлень.
духовний коментар:
Син Божий став чоловіком, щоб дати людям змогу також стати Божими синами. Ми не знаємо – принаймні, я точно не знаю, - як розвивалася б історія, якби людство не повстало проти Бога і не перейшло на бік ворога. Можливо, кожна людина пере6увала б тоді “у Христі”, від народження розділяла б життя Божого Сина. Можливо, біос, сиріч біологічне життя, вливався б у зое, тобто життя не- створене, відразу ж, природним чином. Але це лише здогади. Нас із вами більше цікавить, як усе відбувається тепер.
Ситуація ж наразі така: два згадані різновиди життя не Лише відрізняються один від одного (відрізнялися б вони за 6удь-яких обставин), а й один одному протистоять. Природне життя у кожному з нас –егоцентричне, налаштоване на те, що йому постійно вділятимуть увагу і що ним усіляко захоплюватимуться. Поза тим, воно схильне використовувати на свій розсуд життя інших людей і визискувати цілий усесвіт. Осо6ливо ж цьому життю кортить, щоб йому просто дали спокій; тоді воно десятою дорогою обходитиме все краще, сильніше і вище за нього, все, що може змусити його почуватися малим і незначним. Воно боїться світла і повітря духовного світу так, як люди, що виросли у бруді, бояться ванни. Й, у певному сенсі, таки має рацію. Адже знає: варто йому підпасти під вплив духовного життя -й усьому його егоцентризму і сваволі настане неминучий кінець; тому воно готове боротися, не жаліючи сил, тільки б уникнути такої долі.
Спадало вам коли-небудь у дитинстві на думку, що то була б за втіха, як6и ваші іграшки раптом узяли й ожили?
Гаразд, припустімо, ви й справді можете їх оживити. А тепер уявіть со6і, що перетворюєте олов'яного солдатика на справжнього маленького чоловічка. Олово мало би при цьому перетворитися на тіло, та припустімо, знову ж таки, що солдатикові Це не до вподоби. Тіло зовсім йому не цікаве; він бачить лише, що олово перестає 6ути оловом, псується. Тож і подумає, звісно, що ви хочете його в6ити, а тому зробить усе, аби тільки вам завадити. Якщо він і справді зможе якось цьому зарадити, то на людину ви його не перетворите.
Не знаю, як повелися би з тим олов'яним солдатиком ви. Та з нами Бог зробив таке: Син, друга Божа Особа, сам став людиною, народився на світ як справжній чоловік - чоловік певного зросту, з волоссям певного кольору і певною вагою, спроможний говорити певною мовою. Споконвічна, всевідаюча lстота, яка створила цілий усесвіт, стала не просто чоловіком, а й (перед тим) немовлям, а ще раніше - зародком у тілі жінки. […]
Як наслідок, серед нас з'явився один-єдиний чоловік достеменно такий, яким мали б бути всі люди; один-єдиний чоловік, у якому успадковане від матері створене життя дозволило цілковито й остаточно перетворити себе у життя народжене. Природну людську істоту в Ньому повністю поглинув Божий Син. Так людство в одну мить прибуло, так би мовити, до пункту призначення: перейшло у життя Христа. А позаяк основна складність для нас полягає в тому, що природне життя треба у певному сенсі просто “в6ити”, або ж “умертвити”,
Він обрав собі життєвий шлях, на якому його людські бажання “умертвлялися” безнастанно, буквально на кожному кроці: бідність, нерозуміння з боку родини, зрада одного з близьких друзів; з Нього глумилися і знущалися, його піддавали тортурам, а потім урешті-решт стратили. І тоді, після того, як його так убили -хоч насправді вбивали у певному розумінні чи не щодня, - людська істота у Ньому завдяки своїй єдності з Божим Сином знову повернулася до життя. У Христі воскрес не тільки Бог – воскресла людина. У цьому, властиво, й уся суть. Уперше ми побачили тут справжню людину. [...]
І тут ми підходимо до місця, де порівняння з олов'яним солдатиком втрачає вірогідність. Адже якщо один із таких солдатиків (чи, скажімо, одна зі статуй) оживе, для решти це, цілком очевидно, не матиме жодного 3начення. Кожен солдатик чи кожна статуя – це окрема річ, яка існує незалежно від решти. А от з людьми все зовсім інакше. 3 вигляду вони начебто й існують окремо одне від одного; принаймні, ми бачимо, що ходять вони точно окремо. Та створено нас так, що бачити ми можемо тільки теперішнє. Якби у нас була змога бачити минуле, то все це, звісно, виглядало б інакше. Бо ж був період, коли кожна людина 6ула частиною своєї матері, а ще раніше - батька; ті, своєю чергою, були колись частиною своїх батьків. Якби ми могли 6ачити людство впродовж часу, як бачить його Бог, то це був би не розсип міріяд окремих частинок, а радше єдиний організм, який постійно росте, щось подібне на неймовірно розгалужене дерево. Кожна людина була б пов'язана з усіма іншими. І це ще не все. Насправді кожна людина відокремлена від Бога не більше, ніж одна від одної. Цієї миті кожен чоловік, кожна жінка, кожна дитина в цілому світі щось відчуває і дихає тільки тому, що Бог, так би мовити, “підтримує їх на плаву”.
Відповідно, коли Христос стає чоловіком, то це аж ніяк не те саме, що було б, якби одним із олов'яних солдатиків стали, приміром, ви. Скоріше його прихід у наш світ можна оцінити так: в одну мить те, що завжди мало вплив на ціле людство, почало впливати на всіх без винятку людей по-новому.
3 тієї миті цей вплив поширився на всіх: на тих, хто жив до Христа, і на тих, хто жив після Нього, і навіть на тих, хто ніколи про Нього й не чув. Подібним чином крапля тієї чи іншої речовини, потрапивши у склянку з водою, надає нового смаку чи кольору вмісту цілої склянки. Утім насправді жоден із наведених прикладів не може, звісно, відобразити суть цієї події досконало. 3рештою, Бог -це таки Бог, і те, що Він робить, не схоже ні на що. Годі було б сподіватися від Нього чогось іншого.
У чому ж суть зміни, яку Він здійснив, для усього людства? Та власне у тому, що все, про що йшла мова више – зростання до Божого сина, перетворення істоти створеної на істоту народжену, перехід від тимчасового біологічного життя до позачасового духовного життя, - вже для нас зроблено. У принципі, людство вже “спаслося”. Ми, окремі люди, просто маємо цим спасінням скористатися. Та найважче завдання -те, з яким самотужки ми не впоралися б, - уже виконане. Нам не тре6а вже пробувати піднятися до висот духовного життя, 6о воно зійшло до людей само. І якщо ми тепер відкриємося перед тим одним-єдиним Чоловіком, у якому цe життя присутнє в усій своїй повноті і який хоч і є Богом, але водночас -справжня людина, то Він здійснить те саме й у нас і для нас. Пам'ятаєте, що я казав про “корисну інфекцію”? Отож один із нашого роду посідає згадане нове життя, і якщо ми підійдемо досить близько, то й собі наберемося цього життя від Нього. (пор. К. С. Люїс, Просто Християнство)
пропозиції запитань для ділення:
- яке протистояння природного і надприродного життя помічаю в собі?
- як відкриваю єдність, близькість Христа зі мною?
- яким є моє вмирання на щодень?
завдання:
Молись актом віддання себе Ісусу!
(до недільних читань 17.02)
Блаженні будете, коли вас ненавидітимуть люди, коли вас вилучать, коли ганьбитимуть вас та коли викинуть, як безчесне, ваше ім'я Сина Чоловічого ради. Радійте того дня і веселіться, бо ваша нагорода велика в небі. Так само бо поводилися з пророками батьки їхні. Горе ж вам, багатим, бо ви одержали втіху вашу. Горе вам, що ситі нині, бо будете голодувати. Горе вам, що смієтеся нині, бо будете ридати й сумувати. Горе вам, коли про вас усі люди будуть добре говорити. Так само бо з ложними пророками поводилися батьки їхні. (Лк 6, 22-26)
тема: Блаженні разом з Марією, Сина Чоловічого ради!
активізуючий засіб:
Нехай кожен вибере одне блаженство і підбере правдиві способи для його здійснення сьогодні і поділиться думкою.
духовний коментар:
В комунії з Божою Матір’ю існує специфічний різновид активного самозречення. Ним є постійне зусилля дивитись на себе в правді — зусилля довірливого сходження у прірву власної вбогості і бачення нашого зла як зла, котре Христос вже відкупив.
Визнавання правди про наше зло повинно бути проникнене глибоким переконанням, що ми —улюблені діти Божі, за котрих Христос віддав своє життя: “Віддаю себе за них у посвяту, щоб і вони були освячені в істині”(Йо 17, 19).
Такий різновид самозречення, що беремо на себе в комунії з Марією — вимагаючий постійно поновлюваних актів покірного ставання перед Богом в правді і активного зусилля переламлювання нашої недовіри — може постійно поглиблювати нашу довіру і вдячність Богу, а також постійно нагадувати нам про прірву кенози Христа.
По мірі поглиблення нашої комунії життя з Марією наше внутрішнє життя буде чимраз більше позначене також іншими формами активного самозречення. Буде воно відмічено зусиллям вірного виконування наших обов’язків, безперервним змаганням з нашим егоїзмом, з мислення по-людськи, з нашими божками і прив’язаностями. Все це будемо брати на себе переконані, що це Вона здійснює це в нас, за нас і через нас, що буде поглиблювати нашу комунію.
Інтенсивність комунії життя з Божою Матір’ю в великій мірі залежить від нашого активного самозречення. Звідсіля також, якщо хочемо знати, наскільки є в нас комунії з Марією, спершу мусимо побачити, скільки в нас самозречення. Час діяння Марії в нас, за нас і через нас займає усе наше життя. (пор. Зошити № 24)
пропозиції запитань для ділення:
- як часто шукаю спокій, комфорт, досконалість?
- яким є моє постійне зусилля дивитися на себе в правді?
- як мені вдається жити євангельськими блаженствами?
- як можу оцінити мою вірність Христу?
завдання:
Вибери одне блаженство і постарайся ним жити сьогодні!
(до недільних читань 10.02)
Побачивши це Симон Петро, припав до колін Ісуса й каже: “Іди від мене, Господи, бо я грішна людина.” Жах бо великий огорнув його й усіх, що були з ним, із-за риб, що їх піймали; також і Якова та Йоана, синів Заведея, які були спільниками Симона. Ісус же промовив до Симона: “Не бійся! Віднині людей будеш ловити.” І витягши човна на берег, кинули все й пішли слідом за Ним. (Лк 5, 8-11)
тема: Залишити все та йти слідом за Ним!
активізуючий засіб:
Придумайте пантоміму на тему: “Лінь”
духовний коментар:
Коли б на те, чого набуваєш, дивився без усвідомлення, що це порох і на порох обернеться, заслуговував би на ім’я “дурня”.
Такий погляд на себе і оточуючий світ без відкриття на Бога міг би когось довести до психічного розладу чи певного роду апатії: – Якщо все, що набуваю, тільки порох і пил – не варто працювати.
Але цього власне хоче Бог, щоб, виконуючи Його волю, цей “порох” здобував.
Маєш приймати участь в певних справах не тому, щоб твій егоїзм міг в цьому плавитись, а лише з огляду на те, що цього хоче Бог.
Твої дні пораховані, не знаєш же, як довго будеш жити, тому повинен жити наче з дня на день. Повинен пам’ятати, що все, що робиш, якщо не стосується це безпосередньо вічного, розтане, як під впливом сонця тане будівля зі снігу.
Пам’ятаючи про те, що все є нетривким і тимчасовим, не будеш до нього надмірно прив’язуватись, бо важко прив’язатись надмірно до чогось, що через мить має розсипатись.
Водночас, однак, повинен намагатись робити все якнайкраще, з повною активністю і любов’ю – оскільки Бог цього від тебе очікує.
Коли б мав будувати щось зі снігу, знаючи, що наступного дня буде потепління і все, що збудуєш, перетвориться на брудну калюжу, не прив’язувався б надмірно до цього. А проте, коли б знав, що Бог хоче цього твого будування, виліплював би цю будівлю з любов’ю і турботою – щоб була збудована якнайкраще.
Таким має бути твоє відношення до всього, що робиш.
Роби все якнайкраще, бо цього хоче Бог, але не прив’язуйся до цього, бо все це мине. Не мине лише те, що по Божій волі має вічний характер. (пор. Зошити №№ 26, 27)
пропозиції запитань для ділення:
- як борешся з лінню, апатією та небажанням?
- чи підіймаєш старання усвідомлюючи по-людськи, що можливо нічого з цього не вийде?...
- які вічні цінності відкриваєш в своєму житті?
- як Господь діє в твоєму житті, щоб ти зрозумів, що живеш для Нього?
завдання:
Прокидаюся раніше з ранку, щоб мати час без поспіху зустрітися з Богом.
(до недільних читань 3.02)
Якби я говорив мовами людськими й ангельськими, але не мав любови, я був би немов мідь бреняча або кимвал звучний. Якби я мав дар пророцтва і відав усі тайни й усе знання, і якби я мав усю віру, щоб і гори переставляти, але не мав любови, я був би - ніщо. І якби я роздав бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на спалення, але не мав любови, то я не мав би жадної користи. (1 Кор 13, 1-3)
тема: Життя в Любові!
активізуючий засіб:
Усно чи письмово дайте відповідь на питання: Які поняття, терміни використовує світ сьогодні для опису любові? Як відрізнити справжню любов від несправжньої? Чи любов може бути без почуттів? Якою є любов Бога до нас?
духовний коментар:
Христос промовляє до тебе в глибині твого серця.Він не лише говорить до тебе, але також говорить в тобі – бо в тобі живе. Ці слова повинні стати частиною твого “я”, повинні проникнути до найглибших шарів твоєї особистості. Ці слова повні життя і повні безцінних дарів для тебе, бо з ними пов’язані виняткові благодаті. Роздуми дозволять тобі проникати глибше в ту правду, що ти ніколи не є сам. – бо в цій “глиняній посудині”, якою ти є, живе Христос. Він обрав цю посудину на свою святиню. Адже ти є Божою дитиною, ще й такою, якій була дана благодать св. хрещення, а також благодаті інших таїнств. Тож знаєш, що Бог живе в тобі. Приймаючи Тіло Христа, ти стаєш наче живою літургійною посудиною, живим табернакулюмом. Проте не лише тоді ти – святиня Бога, ти є нею завжди. Чи ти виявляєш належну повагу до Бога, який обрав тебе на своє житло? Чи маєш в собі хоча б щось з постави мертвих стін церкви, які звикло з величавою гідністю дають притулок Христу, укритому в Пресвятому Таїнстві? Чи ти адоруєш Бога, який є в тобі? Пробуй не лише на молитві, але й в звичайних хвилинах щоденності, пам’ятати про Його присутність. Чим більше ти будеш жити цією думкою, тим завзятіше будеш старатись про місце для Нього в твоєму серці. Як плід цих роздумів з’явиться свідомість, що своїми гріхами та невірностями майже щомиті ти зневажаєш Його. Почнеш бачити, що так насправді Божа святиня, якою ти є, більш наповнена твоїми божками і турботами сьогодення, ніж Богом. Христос кладе – всупереч логіці – саме в цю гидку посудину, хоча знає, що ти можеш не прийняти його. Тому, перебуваючи перед Ісусом, котрий зробив твоє серце Божою святинею, радуйся цій незрозумілій любові, яку Він тобі цим виявляє. Стаючи перед Ним в правді, ти можеш говорити: Господи, адже Ти знаєш, що ця посудина нездатна скористатись тим скарбом, який Ти залишаєш в ній. Я в цю мить хочу жити сутністю слів, які Ти до мене промовляєш, але лише тому, що знаходжусь на хвилі почуттів і емоцій; Проте Ти найкраще знаєш, що коли цього забракне, я не буду здатний жити Твоїм словом, бо воно мене перевищує. – І так, не лише хвилину, ти можеш роздумувати над: з одного боку великою любов’ю Бога до тебе, а з другого – своєю марністю.
Предивну присутність Бога всередині себе ти можеш переживати з великим захопленням. А може бути й так, що будеш роздумувати над нею в великій духовній сухості. Тоді єдиним виразом свідомості, що ти – святиня Бога, може бути, наприклад, багаторазово повторювана подяка: Дякую Тобі, Боже, що Ти в моєму серці. Подяка також не мусить пов’язуватись з емоційним переживанням. Часом і вона може тобі здаватись звичайним “механічним” повторюванням молитви. проте в вимовлених посеред сухості словах може передаватись належний стосунок твого розуму і твоєї волі. Бог дивиться на поставу розуму і волі, а не почуттів. Навіть якщо б ти був цілковито порожній і нездатний на будь-яке почуття, то і тоді можеш говорити Богу: Дякую Тобі, що Ти в моєму серці, попри те, що я такий порожній і такий абсолютно ні на що. (пор. ДлБ)
пропозиції запитань для ділення:
- як зараз можу охарактеризувати мою любов до Христа, її прояви? (як сьогодні люблю Бога?)
- як люблю себе?
- як люблю ближнього і світ створений?
завдання:
Подивись на час даний тобі як на шанс, щоб любити сьогодні і люби так, як чуєш, що цього зараз від тебе хоче Бог!
(до недільних читань 27.01)
І приніс Езра священик закон до громади чоловіків, жінок і всіх, що могли розуміти, - першого дня сьомого місяця, - і читав його на майдані, що перед Водяними ворітьми, від світанку до полудня, перед чоловіками, жінками й тими, що могли розуміти; прихиливсь увесь народ вухами до книги закону. (Неєм 8, 2-3)
тема: Прихилитись до Божого голосу!
активізуючий засіб:
З глибокою свідомістю, як люди спраглі Божого Слова, з найбільшою пошаною, яку можеш розбудити у своєму серці, прочитайте Євангеліє сьогоднішнього дня (Лк 1, 1-4; 4, 14-21) в такий спосіб: протягом 15 хвилин кожен вголос по черзі нехай прочитає Євангеліє, читайте і слухайте, читайте знову і знову.
духовний коментар:
Поки почнеш справді відкривати себе для з’єднання з Богом, обов’язково мають бути зламані чи принаймні ослаблені певні захисні механізми, які замикають твердиню твого «я» перед Господом. Найбільша перешкода – це оманливо чарівливий образ власної особи. Через нього ти не шукаєш опори в Богові, а просто віриш у себе.
Бог прагне показати тобі, що твоя велич і самодостатність – це ілюзія.
Єдина справжня велич і єдина справжня любов – це Він сам. Лише Бог може дати тобі те, чого ти прагнеш.
Показуючи правду про твої обмеження, позбавляючи тебе віри в себе, Бог, здається, просить, щоб ти прийняв образ, який показує Його світло, й піддав сумніву вигаданий образ свого «я», що його постійно пропонує тобі власна пиха. Щоб ти відвернувся від цієї ілюзії й повернувся серцем до Господа.
Утрати, які Бог спричиняє у твоєму житті, стають для тебе формою світла, грюкотом у забарикадовані двері твого уявного царства.
Бажання повернутися до отчого дому виникло в блудного сина на ґрунті кардинальної зміни бачення власної особи. Лише на руїнах віри у власне „Я“ в ньому почала зароджуватися віра в батька й надія на нього.
Так само й тебе Бог змушений не раз позбавляти того, що будує й зміцнює твою віру в себе.
Потрібно покохати правду про власну слабкість, бо – хоч егоїзм важко сприймає цю правду – вона підштовхує нас до Бога, ніби кидає на коліна.
Правда про наші слабкості й обмеження, яку відкриває Боже світло, створює певний «духовний тиск», що спонукає нас горнутися до Бога й з щирим серцем звертатися до Того, хто хоче нас зцілити.
Події, що позбавляють нас віри в себе, можуть бути відповіддю як на щиру віру в Бога, так і на відсутність цієї віри. (пор. ОСбД)
пропозиції запитань для ділення:
- яким є мій чарівливий образ?
- як Бог дає мені те, що прагну?
- як пригортаюся до Бога?
- коли починаю Його слухати?
завдання:
Подумай що конкретного маєш робити, щоб в тобі зростала любов Бога? Як можеш когось запалити до віри?
(до недільних читань 20.01)
Сказав їм Ісус: «Наповніть посудини водою.» Вони й виповнили їх по вінця.
А він їм далі каже: «Зачерпніть тепер та й несіть до старости весільного.» Тож понесли.
тема: Бог бажає = я бажаю!
активізуючий засіб:
Напишіть на листочку, свої мрії, бажання очікування від життя. Виберіть ті, які реально можуть здійснитись в найближчому часі, які з них Бажав би Бог для вас.
духовний коментар:
Наступний етап роздумів – медитація слів “Нехай буде воля Твоя” (Мт 6, 10),
може поглибити твоє прагнення виконувати Божу волю.
Пізнавання любові Отця веде до чимраз глибшого прагнення підкорення Його волі в усьому.
Божа Матір у відповідь на явлену Їй при Благовіщенні незбагненну любов говорить – “так”. Подібно повинно бути і в твоєму житті. Коли під час роздумів Бог відкриє тобі свою любов – через слова тексту або через внутрішнє переживання якихось істин – твоєю відповіддю має бути прагнення цілковитої покірності Йому.
Марія своє прагнення виконувати Божу волю передала в словах:
“Ось я Господня слугиня [невільниця], нехай зо мною станеться по твоєму слову!”(Лк 1,38).
Ти також повинен говорити Богові:
Отче, Ти знаєш, який я вбогий;
Ти знаєш, що, якщо я сам керуватиму собою, згублюсь;
тому дозволь мені бути Твоїм слугою-невільником.
Належна відповідь на те, що Ти мені об’являєш,
абсолютно перевищує мене.
Я, однак, хочу в кожну мить мого життя бути слухняний Тобі.
Також і тоді, коли – подібно невільнику –
не розумітиму до кінця Твого діяння.
Хочу прийняти все, що б Ти мені не дав.
Хочу визнати це за найліпше для мене.
Не з примусу,
але тому, що в найглибших шарах серця
я прагну виконувати лише Твою волю,
навіть коли б її не розумів.
Такий спосіб роздумування можна застосовувати на різних етапах духовного життя. Можемо застосовувати цей метод, коли наповнюємо посудину своєї душі за допомогою розуму, пам’яті та почуттів, а також пізніше – коли вже не можна обіпертися на дискурсивному роздумуванні. Тоді роздумування набирає форми перебування перед Богом і зосередження на якійсь загальній думці. Це молитва зосередження, яка (згідно окресленню св. Терези Авільської) полягає в тому, що влади душі рефлекторно зосереджуються на Богові, щоб приймати усе, що Він хоче нам передати, щоб цілковито піддатись Його діянню і щоб в результаті в усьому виконувати Його волю. (пор. ДЛ)
пропозиції запитань для ділення:
- яку Волю Бога відкриваю для себе через Слово сьогоднішньої Неділі?
- що мені допомагає відкривати Божу Волю?
- як відкриваю першочерговість Божої Волі для себе?
(до недільних читань 13.01)
тема: Хрещення – джерело радості християнина
активізуючий засіб:
1. Дискусія на тему: чи таїнство Хрещення, вділене мені Церквою в дитинстві, діє і в сьогоденні, яке переживаю?
2. Після дискусії разом в групі виписати плоди таїнства Хрещення.
духовний коментар:
Поступ у внутрішньому житті полягає в чимраз сильнішому прагненні реалізації благодатей святого хрещення, благодатей уподібнення до Христа через життя в дусі восьми блаженств. “Хто своє життя погубить ради Мене, той його знайде”, – говорить Христос (Мт 16, 25). Ця “втрата життя” розпочинається вже в таїнстві хрещення і має реалізовуватись протягом усього нашого життя. Ми маємо втрачати життя ради Христа, намагаючись наслідувати Його чимраз повніше на своїй конкретній дорозі життя, згідній з Його волею і Його планом стосовно нас. Ми мусимо бути “поховані” разом з Христом, так що мусимо пройти через свою смерть. Тому, наскільки ми не померли для усього, що відділяє нас від Бога, настільки ми не можемо здійснити наше “укриття з Христом в Бозі”, нашу святість. Втратою нашого життя ради Христа ми реалізуємо наше покликання до віднайдення себе в Ньому, який є “всією повнотою” (Кол 2, 9). (пор. РпВ)
пропозиції запитань для ділення:
- де шукаю втіхи, радості для свого життя?
- як розумію те, що дар Хрещення є також завданням?
- що є джерелом для моєї віри, з якого черпаю, щоб її збагатити?
(до недільних читань 16.12)
Радуйтеся завжди у Господі; знову кажу: Радуйтеся! Хай ваша доброзичливість буде всім людям відома. Господь близько! Ні про що не журіться, але в усьому появляйте Богові ваші прохання молитвою і благанням з подякою. І мир Божий, що вищий від усякого уявлення, берегтиме серця й думки ваші у Христі Ісусі. (Флп 4, 4-7)
тема: Правдива Надія, яку очікуємо.
активізуючий засіб:
Спробуйте уявити, що ви зустріли нещасливу, ображену, прибиту горем людину, необов’язково віруючу. Спробуй дати цій людині правдиву надію!
духовний коментар:
З одного боку, ми не бажаємо вмирати, передусім ті, хто любить нас, не хочуть, щоб ми померли. Але, з іншого боку, ми також не бажаємо нескінченного життя, та й земля створена не для того. Отже, чого ж ми хочемо насправді? Цей парадокс нашого власного буття приводить до ще глибшого питання: що таке насправді «життя»? І що насправді означає «вічність»? Бувають миті, коли ми раптом розуміємо: так, ймовірно, це і є справжнє «життя», таким воно повинно бути. Порівнюючи з цим те, що ми в повсякденній суєті називаємо «життям», насправді не є ним. Колись Августин у своєму просторовому листі про молитву, адресованому Пробі, якійсь багатій римлянці, вдові і матері трьох консулів, написав: головне ми шукаємо тільки одного - «блаженного (щасливого) життя» - життя, яке є просто життям, просто «щастям». Кінець кінцем ми ні про що інше і не просимо в молитві. Більше ні до чого ми не прагнемо - тільки до цього. Але потім Августин додає: якщо розібратися, то ми абсолютно не знаємо, чого бажаємо, що нам власне хотілося б. Ми аніскільки не знаємо цю дійсність; навіть тоді, коли ми думаємо, що доторкнулися до неї, насправді нам це не вдається. «Ми не знаємо, про що молитися як слід», -признається він словами святого Павла (Рим 8, 26). Ми лише знаємо, що це не те. Проте в своєму невіданні ми знаємо, що це дійсне життя повинно існувати. «Отже, в нас є якесь, так би мовити, вчене неуцтво (docta ignorantia)», - пише він. Ми не знаємо, чого ми насправді хочемо; ми не знаємо цього «дійсного життя», та все ж таки ми знаємо, що повинно існувати щось, чого ми не знаємо і до чого ми відчуваємо снагу.
Я думаю, що в цьому листі Августин дав дуже точний і завжди актуальний опис головного стану людини - стану, з якого виникають всі ЇЇ суперечності та надії. В певному розумінні ми жадаємо життя - того самого, істинного, якого згодом не торкнеться смерть; але разом з тим ми не знаємо, чого прагнемо. Ми не можемо не прагнути цього та все ж таки знаємо, що все, що можемо випробувати або здійснити, не є те, чого ми прагнемо. Цим невідомим є спонукуюча нас правдива «надія», і те, що вона невідома, виявляється водночас причиною всякого роду відчаю, а також усіх спроб - як позитивних, так і деструктивних - знайти справжній світ і справжню людину. Слова «вічне життя» - це спроба дати ім'я невідомій, та все ж таки знайомій дійсності. Це словосполучення, будучи недостатнім, неминуче викликає сум'яття: прикметник «вічне» вказує нам на ідею нескінченності, і це лякає нас; іменник «життя» наводить на думку про знайоме нам життя, яке ми любимо і не хочемо втрачати, але частіше воно приносить з собою труди, ніж відпочинок, так що, з одного боку, ми жадаємо його, а, з іншого, - відкидаємо.
Ми можемо тільки спробувати подумки вийти за рамки скороминущого світу, полоненими якого є, і в якійсь мірі збагнути, що вічність складається не зі сталої низки календарних днів, а є чимось подібним до вищого моменту втіхи, коли всесвіт обіймає нас, а ми обіймаємо всесвіт. Це може бути момент занурення в океан нескінченної любові, в якому час - «перш» і «опісля» - більше не існує. Ми можемо тільки спробувати уявити, що ця мить і є життя в повному розумінні, вічно нове занурення в простори буття, що одночасно переповнює нас радістю. Ісус в Євангелії від Йоана говорить про це так: «Я побачу вас знову, і зрадіє серце ваше, і радощів ваших ніхто не відніме у вас» (16, 22). Ми повинні думати так, якщо хочемо зрозуміти, на що націлена християнська надія, чого ми чекаємо від віри, від нашого перебування з Христом. (пор. Бенедикт XVІ, Spe Salvi)
пропозиції запитань для ділення:
- якою є, твоя правдива надія?
- як досвідчуєш, переживаєш, ділишся радістю?
завдання:
Ділитися справжньою Надією і радістю.
(до недільних читань 9.12)
Молюся і про те, щоб любов ваша дедалі більш і більш зростала у досконалім знанні та в усякому досвіді, щоб ви могли розпізнавати те, що ліпше; і щоб були чисті й бездоганні в день Христа, повні плодів праведности, що їх маємо через Ісуса Христа на славу й хвалу Божу. Бажаю, брати, щоб ви знали, що те, що мені сталося, вийшло більше на користь Євангелії. (Фил 1, 9-11)
тема: Сам Бог є дорогою!
активізуючий засіб:
Уважно прочитайте Євангеліє і спробуйте відобразити (сценкою, образом, малюнком) Йоана який проповідує, хрестить. Йоан - це предтеча Христа (той хто готує, звістує на прихід Христа) пророк на зломі Старого і початку Нового Завіту. Люди слухають Його і навертаються.
духовний коментар:
Те, що ввійдеш на вижчий етап духовного життя залежить тісно від твого зростання в покорі. Отже, тобі потрібно вперше ліпше пізнати свою грішність, зло, яке ти міг би зробити, якщо б Бог тебе від нього не зберіг. В зв`язку з тим появиться в тобі переконання:
що ти стаєш постійно чим раз гіршим
що постійно відступаєш назад в духовному житті
що скочуєшся у прірву зла та своєї грішності.
Ось правильний процес показування тобі таємниці нутра побіленого гробу. Хтось, хто про те не знає, міг би – бачучи, що стає чим раз гіршим – підкоритися знеохоченню, а навіть розпачу.
Однак Бог власне в такий спосіб ставить тебе в правді – показує тобі твою марність, але також свою любов до тебе.
Коли виникнуть наступні відкривання побіленого гробу, будеш пізнавати, який ти насправді. Зрозумієш, що ти здібний скоїти всякі можливі гріхи; іноді це буде для тебе більш реальне від оточуючій тебе, реальності.
Найбільш болісною буде напевно для тебе останнє відкриття побіленого гробу, коли Бог дозволить тобі побачити в повному світлі цілий гріб. Помітиш тоді подробиці, яким ти до тих пір не вділяв уваги, а також найдрібніші деталі своїх невірностей.
Тоді можеш почуватися, як найгірший серед усіх людей на землі.
Таким чином, з огляду на таке болісне досвідчення, можеш бути підданим спокусі сумнівів що до Божого Милосердя. [...]
При нагоді кожного чергового відкриття правди про тебе розум, знання, досвід та почуття будуть протиставлятися твому бажанню вернутися та кинутися в обійми милосерного Батька.
Розум, підсуваючи тобі нові помічені в побіленому гробі образи, буде тобі підказувати, що любов Бога до тебе є чимось неможливим; коли б навіть ти допускав цю можливість, що Бог любить тебе, то завжди з застереженням, що ти недостойний цієї любові та не маєш права до неї.
З досвіду будеш знати, що Бог колись приймав тебе, але з меншим багажом зла. Не буде однак в тобі жодної певності, що прийме тебе тепер – так грішного, яким побачиш себе в новому відкритті.
Почуття найімовірніше не будуть в змозі допомогти тобі, бо помічаючи чим раз більшу свою марність будеш скоріше всього змагатися проти негативних почуттів, проти смутку, сумнівів та знеохоти, які намагатимуться заволодіти тобою, тому що твоя пиха не захоче погодитися на правду про пізнавану нікчемнімть – хіба що отримаєш надзвичацну благодать, яка дозволить тобі запанувати над першими порушеннями таких емоції.
Допомогою для перемагання негативних почуттів є постава євангельської дитини.
Дитина, якщо має в собі щось з постави дорослої людини, після того, як забруднила себе, концентрується на собі самій та починає аналізувати свій вигляд: Якщо я такий брудний, то як можу показатися мамі, як можу протулитися до неї – тож вона напевно мене відштовхне та скаже, щоб я відійшов та помився. Натомість дитина, яка зберегла в собі поставу дитинства, завжди, коли стане брудною та коли її зле, біжить до мами та кидається в її обійми не міркуючи, що це негодиться та що пригортаючись до неї забруднить також її.
Постава духовного дитинства збереже тебе від непридатного аналізування огиди, яка знаходиться в середині побіленого гробу та допоможе тобі, щоб ти, після кожного його нового відкриття без зайвої скрупульозності кинувся в обійми Небесної Матері та дякував за Її любов до тебе, яка не зважає на твою нікчемність.
Правдою є, що бруд завжди буде брудом, але також є правдою, що ти коханий тому, що ти дитина Бога.
Навіть тоді, коли б тобі потрапилось досвідчити власної нікчемності так, що твої дізнання в духовному сенсі відповідали б дізнанням когось, хто впав до найбільш огидного та вонючого багна, до якоїсь водойми з сечою – то навіть тоді ти не повинен надмірно аналізувати стану, в якому ти опинився. Також тоді ти повинен відразу кинутися в обійми Божої Матері – тож ти не можеш сумніватися в тому, що Вона прийме тебе з радістю.
Бог кожного з нас приймає з радістю. Він ніколи не відштовхне тебе, коли ти, незважаючи на свою негідність, з довірою дитини кинешся в Його обійми.
Завдяки поставі духовного дитинства, в ситуації коли відкриєш чергові поклади своєї нікчемності, ти завжди насамперед без жодної скрупульозності кинешся в обійми Бога, а лише потім почнеш аналізувати, як дуже раниш Його своїм гріхом.
Там, в обіймах Бога та в обіймах Марії, маєш право й обов`язок аналізувати свою нікчемність, але доки ти в них не опинишся, не роби цього, бо засумніваєшся та затримаєшся в пів дороги, і не скористаєшся в повноті Божим милосердям. – “Істинно кажу вам: Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство.” (Мт 18, 3).
Духовне дитинство це незвичайно важлива складова дороги до святості. Якщо будеш немов дитина, легше тобі буде піднятися понад свою гординю, яка підчас пізнавання правди про себе в особливий спосіб буде виявлятись. (пор. Зошит № 13)
пропозиції запитань для ділення:
- яку протидію помічаю на дорозі навернення в моїх емоціях, прагненнях, виборах?
- які “розум” дає аргументи, щоб не шукати Бога?
- чи боюсь пригортатися до Бога та Його матері?
(до недільних читань 25.11)
«Царство Моє не від світу цього, - відрік Ісус. - Було б Моє Царство від цього світу, то сторожа Моя була б воювала, щоби Мене не видали юдеям. Але не звідсіля Моє Царство». (Йн 18, 36)
тема: Коли земля “стає небом”
активізуючий засіб:
Поділіться по двоє і моліться один за одного (якщо вас не парна кількість нехай аніматор порозмовляє з кількома особами по черзі). В дружній розмові поговоріть, що переживає кожен з вас. Складіть молитву, яку можете промовити в голос до Бога як вираз подяки, або прохання за дар цієї особи (молитва заступництва).
духовний коментар:
Прагнення святої Терези від Дитятка Ісус, щоб небо прийшло на землю, здійснюється, коли пробуєш пам’ятати про Сотворителя і дивитись на землю Його очима.
Сотворитель любить світ, який створив, бо це є частка Його самого. Тому наша зустріч з світом є одночасно зустріччю з Богом.
І тоді земля «стає небом».
Твоє спілкування з іншою людиною і всім, що тебе оточує, буде певною формою спілкування з Кимось, Хто створив це оточення, створив тебе самого. Пам'ять про Сотворителя буде народжувати в тобі почуття пошани до світу, до інших людей і до себе самого, тому що і ти є створінням, більш того, ти є «святинею» Бога.
Коли, нарешті, зможеш помітити Його в сотворених речах і ситуаціях життя, і коли станеш перед ним в правді, станеш подібний до «мудрої діви», що чекає на свого Жениха.
Це очікування буде очікуванням на Боже милосердя.
Коли Жених прийде, а ти вийдеш Йому на зустріч, зрозумієш, що понад усе Він хотів твого перебування в правді. Тоді зможеш пізнати, який добрий і повний милосердя Той, до кого возносив руки. (пор. Зошит № 11)
пропозиції запитань для ділення:
- в світлі Божого погляду на тебе, як розумієш любити себе?
- що мав би зробити, щоб любити себе краще?
- як вдається тобі помічати Бога в світі, Його творіннях, ситуаціях?
- як любиш людей, яких дає тобі Бог?
- як вдається любити людей неприхильних, важких?
завдання:
Старайся прославляти Бога Творця в усьому Його творінні і дякувати Богу за Його любов і близьку присутність!
(до недільних читань 18.11)
Так і ви, коли побачите, що це здійснюється, знайте, що - близько, під дверима! Істинно кажу вам: Не перейде цей рід, доки усе це не здійсниться. Небо й земля пройдуть, слова ж мої не пройдуть. Про день же той чи годину - ніхто не знає: ні ангели на небі, ані Син, - тільки Отець. (Мк 13, 29-31)
тема: Бог, відновлює творіння!
активізуючий засіб:
Пограйтеся: з зав’язаними очима розпізнайте учасників своєї групи.
духовний коментар:
Світло є головною умовою для панування над ситуацією, панування на троні. В темряві ніколи не вдасться володіти ситуацією, бо попросту її не бачиш. Може взагалі нічого не бачиш – що ж це за трон в темряві... Покора – виражена через перебування на своєму місці, тобто на підлозі, не шукає для себе світла. Світлом для неї є Бог. Це пиха, символом якої є трон, потребує для себе світла, щоб панувати. Дайте мені світла – говорить король – і я наведу з ними порядок. Командир послуговується лорнетом або ад’ютантами, які приносять йому новини. І все це служить елементами світла, що допомагають керувати битвою. Кожна людина, щоб почуватися впевненою в с о б і, впевненою в своєму троні, потребує світла.
Протиставленням панування на троні є віра. Вона не потребує світла, оскільки спирається на Бога. В темряві шукає за Богом і в темряві у Ньому знаходить впевненість. Впевненість не може плинути від самого себе, але є Божим даром. Ти, перебуваючи в темряві, не можеш сам собі її уділити. Якщо віра є темрявою, в якій неможливо панувати над ситуацією, то це означає, що не ти сам себе провадиш, але Бог тебе провадить і ти пробуєш на Нього покладати надію. Євангельська дитина не може бути на троні, бо не панує над ситуацією. Потребує інших – мами, тата, дорослих.
Коли б н а с п р а в д і повірив, що Господь любить тебе понад життя, то жив би зовсім інакше. Коли б повірив, що тільки Він тебе любить, тільки Він єдиний, то твій трон мав би завалитися. Він став би тоді непотрібний, бо достатньо було б лише Бога. Достатньо, коли віриш, що Той, хто любить тебе більше життя – провадить тебе, чуває і охороняє.
Всяка твоя надмірна журба народжується з твого трону. Це всього лиш журба про твій трон. І терпіння твої народжуються зі старань/в контексті старань про висоту і довговічність твого трону. Маєш проблеми, бо сидиш зависоко.
Може це звучить парадоксально, але чим більше не знаєш, тим краща є твоя ситуація. Це краще, чим бачити світло, яке будує твій ілюзорний трон.
„Прославляю Тебе, Отче, Господи неба і землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, а відкрив це немовлятам...” (Лк 10, 21)
Якщо навіть дуже наполегливо шукаєш Божої волі, то здається тобі, що маєш право знати її до кінця. І з здивуванням читаючи хоча би св. Івана від Хреста можеш відриваєш для себе щось зовсім протилежне – що віра є темрявою. І якщо так, то не будеш знати, не будеш мати світла щодо Божої волі. Відкриєш, що твоя дорога до Бога є неустанним шуканням за Ним. Шуканням в темряві. Пробуєш зробити щось добре і навіть не знаєш, чи Бог цього хоче. Бо світло знання становить елемент твого трону. Знання, свідомість Божої волі є таким потужним щаблем в його конструкції. Тому кожний святий також шукав і не знав до кінця. (пор. Зошит № 44)
пропозиції запитань для ділення:
- як виглядає пошук моєї певності у Божому діянні?
- чому боюся непевності?
- як часто питаю, чи Бог цього хоче?
- як виглядає мій ризик довіри Богу?
завдання:
Спробуй більше довіряти Богу. Тобто ризикувати на користь того, що розпізнаю як Його святу волю (вибираю добро, яке чую в серці, але маю страх, або боязнь його чинити).
(до недільних читань 11.11)
І сівши проти скарбоні, дивився, як народ кидає гроші у скарбоню. Чимало заможних кидали багато. І ось прийшла одна вбога вдовиця і вкинула дві лепти, тобто кодрант. І прикликавши своїх учнів, сказав їм: "Істинно кажу вам, що ота вбога вдовиця вкинула більш від усіх, які кидали у скарбоню. Усі бо кидали з свого надміру, вона ж: з убозтва свого все, що мала, вкинула, - увесь свій прожиток." (Мк 12, 41-44)
тема: Цілим серцем
активізуючий засіб:
Розділіться по двоє і спробуйте один одному подякувати: Дякую тобі зате що ти такий (…перераховую добрі якості цієї людини!).
духовний коментар:
Утім, тут ми торкаємося дуже дражливого питання. Де існує межа між прийняттям своєї слабкости та поблажливістю до гріха? Свою вразливість треба прийняти, а от гріх треба відкинути, це зрозуміло. Іноді важко розпізнати ці дві постанови. Треба знайти цю дуже тонку рівновагу щодо цього в духовному житті.
З одного боку, треба по-справжньому прагнути навернення, хотіти змінитися, вдосконалитися, ще більше жити згідно з Євангелієм, сміливо практикувати всі чесноти, терпеливість, чистоту і т. д. Треба бути дуже рішучим у цьому. Щоб досягнути справжніх результатів, необхідно рішуче ні в чому не відмовляти Богові. Візьмімо приклад короля Франції ЛюдовикаІХ. Він казав одному зі своїх шевальє, Жану де Жуанвілю: «Краще я заражуся проказою, ніж вчиню хоч один смертельний гріх!». У Середньовіччі таке висловлювання мало неабияке значення, адже через цю хворобу жахливим чином виключали з суспільства. У нас також повинна жити така рішучість (ви знаєте, наскільки часто це слово зустрічається в Святої Терези Авільської): воліти перенести важку хворобу, навіть померти, аніж сильно скривдити Бога. Треба хотіти бути вірним Господеві, чого б це не вартувало. Нехай ваше «так» буде «так», а «ні» - «ні», - каже нам Євангеліє. Треба бути готовим «боротися до крові, воюючи з гріхом», що нагадує про можливість мучеництва. Святий Бенедикт у своїх «Правилах» подібним чином повчає монахів «нічого не хотіти більше за любов до Христа».
Але водночас треба прийняти свою убогість і гріховність. Адже незважаючи на нашу добру волю, незважаючи на наше щире прагнення ніколи ні в чому не відмовляти Богові, любити його з усього нашого серця, ми будемо стикатися з обмеженістю, слабкостями, іноді з падіннями, які можуть надзвичайно упокорювати, але які нам треба прийняти. Треба відкинути гріх, але прийняти себе убогим грішником. Прийняти себе таким, який здатен часто падати, але який одразу підводиться, як малі діти, про яких говорила нам Тереза.
Отож, ідеться про те, щоби знайти рівновагу, що дуже непросто, але можливо. Ця рівновага добре проявляється в житті нашої святої: з одного боку, вона показує неабияку відвагу, велику рішучість любити, віддавати своє життя до кінця (вона також була дуже вимоглива до новіціушок, якими опікувалася). Але, з іншого боку, поволі вона навчилася спокійно приймати свою обмеженість. За декілька місяців до смерті вона написала такі слова:
«Я вже нічому не дивуюся, не сумую, коли бачу, що я - сама слабкість, навпаки, саме нею пишаюся і щодня очікую, що віднайду собі нові недосконалості».
Іншого дня вона написала:
«О, яка я щаслива, що бачу себе недосконалою і так сильно потребую Божого милосердя в момент смерті».
Можливо, вона говорить так, бо в хворобі краще видно свою убогість... Але вона її приймає, адже цілковито покладається на Бога.
Отож, треба практикувати цю лагідність до себе, цю віру в милосердя Отця і водночас це рішення цілковито належати Богові, пам’ятаючи, що неможливо служити Богові і світу, Богові й мамоні, служити Богові й будь-якою ціною бажати успіху в суспільстві чи легкого життя... Практикувати лагідність до себе, щоб не зневірюватися, не означає засуджувати себе, коли ми стикаємося зі своєю вразливістю, а надалі зберігати велике прагнення святости. Не якоїсь надзвичайної досконалости (адже святість - це щось Інше), а правдивого прагнення любити Бога і наших ближніх та йти до повноти любові, а не любити наполовину.
Тереза казала: «Я не хочу бути святою наполовину, іншими словами, я не можу любити Бога лише п’ятдесятьма відсотками свого серця. «Любитимеш Господа Бога свого всім своїм серцем, і всією своєю душею, і всією своєю думкою! Любитимеш свого ближнього, як самого себе!». Саме до цього ми повинні прагнути, але не покладаючись на самих себе, а розраховуючи на Божу ласку.
пропозиції запитань для ділення:
- як мені вдається жити для Бога цілим серцем?
- як помічаю, що послаблює мою волю?
- чи часто дякую Богу?
(до недільних читань 4.11)
А й що любити його усім серцем, усім розумом та силою всією, й любити ближнього, немов себе самого, - це більш, ніж усі всепалення та жертви." Ісус же побачивши, що відрік розумно, сказав до нього: "Ти недалеко від Божого Царства." І ніхто не смів більше його запитувати. (Мк 12, 33-34)
тема: Прагну жити цілим серцем
активізуючий засіб:
Пограйтеся: відтворіть родинну ситуацію, яка б показувала відносини батьків та дітей. Зробіть це на два способи: близько до реальності і так як може бути, коли родина живе згідно Євангелія.
духовний коментар:
Тільки коли все втратиш, почнеш все очікувати від Бога. Коли пізнаєш свою слабкість, з довірою очікуй чудесного втручання Бога, бо безпомічність дитини "зневолює" Його до прояву любові.
Саме визнання власної марності, без віри в любов Бога, веде до смутку, сумніву, знеохочення та навіть розпачу. Бог не хоче, щоб ти дивився тільки на своє зло. Його прагненням є те, щоб, відчуваючи власну нікчемність, ти покладав свою надію на Нього, щоб ти знайшов надію в Його любові й милосерді. Адже Бог огортає тебе своєю любов'ю, не дивлячись на зло, яке ти твориш.
Твоє, з кожним разом повніше бачення власного зла, повинно супроводжуватись щораз глибшим пізнанням Його великої любові.
У Божу любов потрібно увірувати.
Бог увесь час обдаровує нас незчисленними дарами, але гріх гордині робить так, що ми цього не бачимо.
Звідси так мало в нас вдячності. А ось вона, каже Мала Тереза, "найбільш притягує Божу благодать". А якщо немає вдячності, з'являється її протилежність - невдячність. Це - за ствердженням св. Бонавентури - є корінням усякого зла.
Що стається, якщо в ставленні до Бога не маєш доброго відношення? Якщо нескінченні Його дари приписуєш самому собі?
- Він, щоб не наражати тебе на ще більшу провину марнування благодатей, змушений до їх обмеження.
Бог хоче тебе неустанно обдаровувати, але не розсипають перлин перед свинями (пор. Мк 7, 6).
Ставлення до Бога на зразок дитини - вчила Мала Свята - це довірливе звірення рукам Отця.
"Одного дня, - згадує її сестра Целіна, - я увійшла до кімнати нашої дорогої Сестри і здивувало мене її глибоке зосередження, але здавалося, що вона знаходилась десь у контемпляції. Про що думаєш? - запитала я. "Думаю над „Отче наш", - відповіла вона. „Це так солодко називати Господа Бога нашим Батьком!..." І в її очах заблищали сльози".
Ці сльози Святої не були лише виразом емоцій. Вони скоріше виражали особливий стан зворушення людини, зв'язаної з Богом інтимним зв'язком.
"Вона любила Бога, - пише далі Целіна, - так, як дитина любить батька, показуючи це з невимовною сердечністю. Під час хвороби, коли вона говорила про Нього, вжила іншого слова, ніж звичайно і назвала Його "татусем". Ми почали сміятись, але вона повторила вдруге, зворушена: "Але так! Він є моїм Татусем!".
Щораз глибше пізнавання любові Отця сприяло її прагненню постійно на неї відповідати:
- дитячою довірою;
- молитвою;
- послухом;
- жертвою.
Зв'язок з небесним Отцем поглиблювався в ній під час страждання, а особливо під час хвороби. Ставлення на зразок дитини, яке стало її дорогою до поєднання з Богом, вона показувала через прагнення, щоб усі свої важкі хвилини змінювати на страждання з любов'ю. У цей період, останній період свого життя, коли її образ Бога був найповніший, Мала Свята, звертаючись до небесного Отця, говорить: "Татусю!"
Що означало це її звертання, ми можемо тільки здогадуватись, тому що наш образ Бога-Отця, який будується частіше на підставі образу земного батька, є дуже вбогим та недосконалим. Адже жоден, навіть найкращий із земних батьків, не може порівнюватись з кохаючим Отцем небесним.
Якщо з довірою станеш перед Богом, визнаючи власну слабкість. Він наповнить тебе своєю міццю. Наповнить також тебе своєю мудрістю, яку виражають слова Христа: "Хто бо найменший між вами всіма, - той великий" (Лк 9, 48).
Святість, як казала Мала Свята, не полягає в тих чи інших практичних діях, а грунтується "на сердечному ставленні, яке робить нас малими і покірними в обіймах Бога, робить такими, що визнаємо свою слабкість і довіряємо безмежно Його батьківській доброті". (пор. Зошит № 1)
пропозиції запитань для ділення:
- через які конкретні постави життя, вдається тобі виражати любов до Бога?
- як Бог наповнює тебе своєю любов’ю?
- як вдається тобі любити ближнього?
- як розумієш дитяча довіра до Бога?
- які помічаю браки, ушкодження мого серця?
завдання:
Щоб зростати у Божій любові, спробуй виразити свою любов до ближнього в конкретний спосіб. Пробую дати комусь свій час, зауважити і відповісти на чиюсь потребу, примиритись, відновити відносини…
(до недільних читань 28.10)
У відповідь Ісус сказав до нього: “Щасливий ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний. (Мт 16, 17)
тема: Дар ласки, який отримуємо в спільноті
активізуючий засіб:
Пограйте в гру. По черзі один одному, скажіть такі слова: “1) Я не є тобою, Ти не є мною. 2) Ти будь собою, Я буду собою.” На закінчення обійміться і скажіть один одному: “Добре, що ти є”. Можете порозмовляти, що кожен з вас усвідомив і відчув.
духовний коментар:
Тереза добре відчуває, що не може самотужки стати святою. її можуть врятувати не її заслуги, її добрі справи. Тому вона просто сягає суті євангельського послання і послання Святого апостола Павла: людина спасається не своїми ділами, своїми досягненнями. Вона рятується ласкою, милосердям, а ця ласка приймається через віру і довіру.
Те, що ми не можемо спастися самі, ми визнаємо своїми вустами, але насправді нам дуже важко з цим погодитися. Кожному з нас дуже хотілося б спастися самотужки, бути сильним, міцним, хвалитися своїми успіхами, сяяти в очах інших, навіть у духовному вимірі.
Коли людина живе цим світом, то вона намагається підкреслити свою вартість в очах інших людей через володіння розкішним автомобілем, годинником за нечувану суму, одягом відомих брендів, професійним успіхом, товариством красивої жінки.
Коли хтось є добрим християнином, наприклад членом харизматичної Віднови, то він хоче сяяти своїми чеснотами, харизмою, досвідом, розпізнанням. Тоді ця людина вважає, що вона на правильному шляху, але насправді вона дуже ризикує врешті опинитися в стані самозакоханості!
Дуже часто, навіть несвідомо, ми застосовуємо в духовному житті логіку світу: самореалізація, експансія власного Я тощо. А духовна гордість іноді набагато жахливіша за соціальну, світську. Це треба усвідомлювати.
Я не можу спастися завдяки своїм власним досягненням, а можу врятуватися лише завдяки благодаті, коли безкорислива любов Бога заволодіває мною, перетворює, іноді непомітно, поступово, а іноді дуже драматично, так, що ми не завжди можемо відчути дію цієї ласки.
Нам дуже хотілося б побачити, що ми робимо поступ, вдосконалюємося, крокуємо вперед. Іноді, щоправда, це відчутно: ми переживаємо на власному досвіді, що Бог розв’язав якийсь вузол, як вчинив це Терезі на Різдво. Та дуже часто ми не відчуваємо нічого, але Бог все одно діє, і якогось дня ми бачимо результат. Подібно до насіння, про яке говорить Євангеліє, маленького зерна гірчиці, Бог таємно посіяв щось у твоєму серці; згодом, незалежно від того, чи ти спиш, чи встаєш, це насіння росте і приносить плоди, стає немовби деревом, в якому можуть гніздитися птахи небесні. Усі бідолашні птахи, загублені в сучасному світі, знаходять у тебе розраду, надію, підбадьорення, прийняття і лагідність. Це плоди таємної дії ласки, для тебе, а також для ближнього.
Як наслідок, фундаментальне питання полягає в тому, щоб відкрити (і застосовувати на практиці), яка внутрішня постанова, яка готовність серця дозволяє проникнути ласці Божій.
Ми - малі й убогі, але цілком певно можемо привернути до себе ласку Божу; існує хтось, ким точно не можна маніпулювати, це - Господь. Він вірний нам і любить нас. Тому ми можемо знайти якісь способи безпомилково привернути благодать Божу, а тими певними методами є те, що Тереза підсумовує в ідеї мізерности.
пропозиції запитань для ділення:
- як Ісус вчить мене дару інших людей?
- якими дарами Бога був обдарований через моїх ближніх?
- як мені вдається ставати «малим» в оточені моїх ровесників?
завдання:
Розпізнаючи Божу волю, намагайся виконувати вчинки, яких в минулому уникав!
(до недільних читань 21.10)
Не так воно хай буде між вами, але хто з-між вас хоче стати великим, хай буде вам слугою, і хто з-між вас хоче бути першим, хай буде рабом усіх. Бо й Син Чоловічий прийшов не на те, щоб йому служити, лише щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох. (Мк 10, 43-45)
тема: Новий спосіб жити вірою!
активізуючий засіб:
Спробуйте подивитись і назвати свої правила, методи, якими користуєтесь на дорозі віри, які вам допомагають (“власний спосіб на віру”).
духовний коментар:
“Ви це знаєте, Мати, я завжди прагнула бути святою, але дарма! Коли я порівнювала себе зі святими, то завжди стверджувала, що між ними і мною така сама різниця, як між горою, вершина якої губиться в небі, і непомітною піщинкою під ногами перехожих; та замість того, щоб розчаровуватися, я сказала собі: Бог не може навіювати нездійсненних бажань, тому, незважаючи на свою мізерність, я можу прагнути святости; я не можу зростати, тому повинна терпіти себе такою, якою я є із усіма своїми хибами; та я шукатиму способу дістатися Неба простим малим шляхом, дуже коротким, зовсім новим малим шляхом.” (Мала Терезка)
Яка спокуса турбує людину в подібній ситуації? Це спокуса зневіри: мені це ніколи не вдасться. А як відреагувала Тереза? Ось що вона розповідає:
«та замість того, щоб розчаровуватися, я сказала собі: Бог не може навіювати нездійсненних бажань, тому, незважаючи на свою мізерність, я можу прагнути святости».
Тут ми бачимо дуже привабливий бік духовної особистости Терези, її велику простоту і довіру до Бога: якщо Бог вселив в мене це прагнення - і я виношую його роками, тому й вступила в Кармель, - необхідно, щоб воно здійснилося. Це прагнення жило в мені завжди, воно не може обманути. Адже Бог справедливий на кожному шляху.
Хотів би мимохідь пригадати один факт із життя Терези. Під час свого Першого Святого Причастя - а їй тоді було одинадцять - Тереза зробила три постанови, які, на мою думку, можуть бути корисними також і для нас. Перша: я боротимусь зі своєю гордістю. (Трохи згодом, коли говоритимемо про смирення, побачимо, що це означає на практиці). Друга постанова: щодня довірятися Пресвятій Богородиці, промовляючи молитву «Згадай, о Пресвята Діво Маріє». Це також добра справа! І третя, можливо, найважливіша: я ніколи не зневірюся! Тому вона не зневірюється, бо насамперед вірить, що її прагнення йдуть від Бога, який є справедливий а тому не може навіювати щось нездійсненне.
Тож шлях до святости, звичайно, можливий, але вся складність полягає в тому, щоб розпізнати його... «Я не можу зростати, тому повинна терпіти себе такою, якою я є з усіма своїми хибами».
У цій ситуації можна було б знайти вихід - «зростати». Однак Тереза виключає його: я не можу сама змінитися, тому повинна прийняти себе такою, якою є, з усіма моїми хибами. Змінитися неможливо, можна зробити невеличкі зусилля, і лише Бог може нас по-справжньому змінити.
Тут ми повинні зрозуміти ще одну річ: інших нам також не під силу змінити! Іноді ми до знемоги
стараємося змінити на краще інших людей; утім їх належить прийняти такими, якими вони є. І тоді відбувається маленьке диво: коли ми їх такими приймаємо, вони поволі починають змінюватися. Це невеличкий секрет для сім’ї, подружжя, спільноти.
Отож, виходом для мене не є зростати, адже цього зробити я не можу. Треба знайти інше вирішення. Яке? Розпочнімо пошуки, підбадьорені євангельським твердженням: хто шукає, - знаходить!
«Та я шукатиму способу дістатися Неба простим малим шляхом, дуже коротким, зовсім новим малим шляхом».
Тереза не готова прийняти будь-яке вирішення своєї проблеми. Насамперед вона хоче знайти простий шлях. Я не хочу бути змушеною робити безліч складних кроків; мені потрібне щось просте, що веде прямо до цілі! Зовсім короткий шлях, адже я не маю бажання витрачати час; хочу швидко отримати результат, дійти до святости. Утім, зауважмо: щоб дійти до святости, потрібно, звичайно, багато терпеливости. Щоб закликати одного зі своїх підопічних до терпеливости, Святий Серафим Саровський казав: «Доброчесність - не груша, її зразу не з’їсти». Але, однак, ми повинні прагнути знайти найшвидший із можливих шляхів, яким могли б іти, надаремно не витрачаючи часу ні зусиль, і який веде до головної мети. Хоч це не означає, що треба відмовитися від будь-якої відповідальности за виховання. Але іншій людині можна допомогти зростати лише шляхом її прийняття.
пропозиції запитань для ділення:
- який, особливий для мене шлях віри, вказує мені Бог?
- що відбувається, коли пробую жити дорогою Малої Терезки?
- чи хочу бути святим?
завдання:
Спобуй прийняти, занову потоваришувати з важкою для тебе людиною. Вчуся прийняти як Тереза, як Ісус в Євагелії.
(до недільних читань 14.10)
Учні здумілися цими словами. Ісус же знову заговорив до них і каже: "Діти, як тяжко тим, що звірилися на багатства, увійти в Царство Боже! Легше верблюдові пройти крізь вушко голки, аніж багатому ввійти в Царство Боже." Здивувалися ті ще більше й один до одного казали: "Хто ж тоді може спастися?" Ісус же, поглянувши на них, мовить: "У людей це неможливо, - але не в Бога; у Бога бо все можливо." (Мк 10, 24-27)
тема: Голод усього, що Бог прагне тобі дати
активізуючий засіб:
Порозмовляйте про убогість. Яку людину назуваємо убогою? Яку убогість помічаю в сучасному світі? Яка убогість є добра, а яка ні? Чи я є убогий? Яку убогість пропонує життя Євангелієм?
духовний коментар:
Слово “голод” здається або є тут найбільш адекватним. Той, хто голодний, не вередує, коли отримує їжу. Не говорить: ні, цього я їсти не буду, бо я цього не люблю. Голодна людина їсть те, що їй дають.
Коли б у тобі постійно був голод волі Бога, приймав би ти її завжди з великою радістю, із тугою.
Тоді твої власні плани і задуми, які, все ж можеш мати, постійно займали б другорядне місце. А у випадку, коли б у співставленні з волею Бога не відповідали б їй, легко б від них відмовився.
Голод виконування волі Бога звільнив би тебе від зайвої турботи про себе, про своє майбутнє.
Христос, котрий жив голодом виконування волі Отця, виконав її досконало – аж до смерті на хресті.
Ти також, коли б мав в собі справжній голод волі Бога, прагнув би навіть своєї смерті, знаючи, що визначена в часі смерть кожного з нас є Божою волею.
Потрібно, щоб був в тобі голод усього, що Він хоче тобі дати, незалежно від того, чи мала б це бути радість, чи страждання, а навіть смерть, легкі ситуації чи клопоти, перебування в товаристві когось зичливого до тебе і близького чи самотність, ізолювання, незрозуміння, несправедливі підозри, використання тебе і т.д.
Якщо виникне в тобі справжній голод Божої волі, то несподівано ствердиш, що не має для тебе більшого значення, якою вона буде.
Вже заздалегідь будеш її прагнути і очікувати на неї, як спрагла людина очікує на склянку води.
Такою повинна бути твоя постава стосовно Бога, котрий відкриває тобі свій заклик і власні плани щодо тебе, котрий в своїй волі приходить до тебе, щоб виявити тобі свою безмежну любов.
В поставі Христа найкраще побачиш сутність очікування на волю Бога і якщо будеш намагатись Його наслідувати, увійдеш в надзвичайну спільноту з Ним.
Народиться тоді в тобі якби нове бачення світу, бо людина, у котрої є голод волі Бога, дивиться з відстані на усі інші вартості, на своє життя, на те, чим володіє чи могла би володіти.
Усе в зіставленні з Божою волею стає для неї відповідним чином неважливе. Враховується тільки життя голодом Божої волі.
Той, хто не живе таким голодом, є наче мертва людина. Хоча б жив в розкішному палаці і їздив в розкішному лімузині, він наче мертвий, бо тільки той живий, хто живучи прагненням виконування волі Бога, безперервно живиться нею. (пор. Зошит № 10)
пропозиції запитань для ділення:
- які життєві загрози помічаю, якщо не виберу і не прийму Христа і Його Євангеліє?
- яку радість та силу отримую, коли вдається жити Його присутністю?
- від чого мав би відмовитися, щоб більше бути з Ісусом?
завдання:
Поділись тим, що маєш в шафі з людьми, які цього потребують!
(до недільних читань 23.09)
Винує нас у вадах нашого виховання. (Мудр 2, 12)
тема: Коли совість докоряє…
активізуючий засіб:
покажіть сценкою ситуацію, коли когось з Вас – молодих людей, звинувачує хтось з дорослих (зверніть особливу увагу на Ваші реакції)...
духовний коментар:
Св. Тереза прагнула відповідати на любов Бога передусім своєю безмежною довірою. Це можна було б виразити словами: «3 безодні мого гріху встану та піду до Батька».
Вона хотіла промовляти до Нього своєю бідністю, неміччю, грішністю.
Вона казала: "Я далека від того, щоб йти дорогою страху; завжди знайду спосіб, щоб бути щасливою й витягнути користь зі своєї бідності".
Після кожної зневіри відразу зверталася з довірою до Бога і, визнаючи у повноті свою провину, виявляла Йому непохитну дитячу віру в Його любов.
Коли вона тільки починала відчувати, що займається собою і "губиться в земних дрібницях", зараз же, як сама про це пише, зверталась до свого Улюбленого Сонця (так називала Бога), щоб розповісти Йому подробиці своєї зневіри, вважаючи, що своєю непохитною довірою випросить більшу любов Того, котрий прийшов "кликати не праведних, але грішників".
Вона була як дитина, яка після кожної провини біжить до своїх батьків і щиро оповідає їм усе, що зробила, вірячи, що вони її не відкинуть.
Це були її особливі зустрічі з Отцем.
Щоб довести свою непохитну довіру, з якою вона зверталась до Бога, коли визнавала перед Ним провину, говорила: "Чи отець карає або накладає покуту на дитину, яка сама себе звинувачує? Ні, напевно ні, але, пригортає її до свого серця".
З великою довірою Тереза була переконана, що після визнання провини, Бог любить її ще більше, ніж перед падінням.
Одній з неофіток, яка прийшла перепросити за зроблену їй раніше прикрість, Тереза сказала: "Щоб ти знала, що я відчуваю! Я ніколи так добре не розуміла, як зараз, з якою любов'ю приймає нас Ісус, коли ми перепрошуємо Його після нашої провини. Якщо я, бідне створіння, так зворушилась і відчула стільки любові, коли ти повернулась до мене, то що мусить діятись у серці Божому, коли ми до Нього повертаємось... Так, напевно, скоріше, ніж я це зробила, Він забуває про всі наші беззаконня, щоб вже ніколи більше про них не згадувати... а навіть робить ще більше - любить нас ще більше, ніж перед падінням!". (пор. Зошит № 1)
пропозиції запитань для ділення:
- що/хто допомагає мені “знаходити спосіб, щоб витягнути користь з моїх” вад, помилок та гріхів?
- як часто “виявляю Богу непохитну дитячу віру в Його любов” до мене?
- наскільки я “після кожної провини біжу до Доброго Бога і щиро оповідаю Йому усе, що зробив”? чому?
- якими словами я звертаюся/хотів би звертатися до Бога? чого вчить мене приклад св. Терези, яка називала Його своїм «Улюбленим Сонцем»?
завдання:
Знайти в серці, за прикладом св. Терези, сердечні слова, якими можу часто звертатися до Доброго Бога…
(до недільних читань 16.09)
Тоді Петро, взявши Його набік, заходився Йому докоряти. Він же, обернувшись і глянувши на Своїх учнів, скартав Петра і сказав: «Геть від Мене, сатано! Бо гадаєш ти не про те, що Боже, лише про те, що людське». (Мк 8, 32н)
тема: Чи співпрацюю з Богом?
активізуючий засіб:
порозмовляйте вільно:
Які поради ви хотіли би дати Ісусові – як молоді люди ХХІ століття?
духовний коментар:
У нашому житті можемо помітити чітку тенденцію по зосередженню в другорядних справах, а оминання того, що справді важливе. Поступка цій тенденції – котру Ісус назве проціджуванням “комара”, або ковтання “верблюда” (Мт 23, 24) – може перекреслювати нашу співпрацю з Богом.
Другорядні справи часто так сильно нас поглинають, що ми вже попусту не в стані побачити того “верблюда”, котрого тоді без жодних докорів сумління ковтаємо. Тим часом, в порівнянні з ним, тобто з гріхами, котрі протистоять реалізації важливих спаситель них планів, інколи навіть тяжкий гріх може бути чимось другорядним, хоча таке ствердження здається нам шокуючим.
Якщо думаєш про людське, то й ти можеш бути в подібній ситуації, в якій опинився св. Петро. В своєму внутрішньому житті зосереджуєшся тоді на проціджуванні “комара”, в той час, як ковтаєш “верблюда”. Така ситуація характерна для нас. Оскільки сатана, досконало знаючи людську природу, застосовує до нас метод так званої удаваної атаки. Бажаючи вразити нас в саме серце, симулює атаку і змушує нас зосередитись власне на проціджуванні “комарів”, а тоді наче непомітно ковтаємо “верблюда”. І так досягає він успіху –нівечить нашу співдію з благодаттю, нашу співучасть у справі спасіння, до якої закликає нас Бог. Ми ж можемо тільки після смерті, коли опинимось в чистилищі, зрозуміємо, якою великою перешкодою були для діяння Божої благодаті, як цілковито інакше виглядали в очах Бога наші дії, навіть ті, з вигляду добрі. (пор. Зошит № 15)
пропозиції запитань для ділення:
- яких надважливих справ я не помітив – зосередившись на другорядних?
- що/хто допомагає мені помічати, що “зосереджуюся на другорядних справах, що оминаю те, що справді важливе”?
- наскільки боюся «проціджування «комарів» - мислення чисто по-людськи?
- скільки у мене бажання “співдіяти з Божою благодаттю, мати співучасть у справі Спасіння”?
завдання:
Свої щоденні рішення – бачити й приймати у світлі слів Євангелія.
| Причіплений файл | Розмір |
|---|---|
| 9_червня.doc | 85 КБ |
