(до недільних читань 31.05) 
 
Тоді, коли був вечір, у перший день тижня, коли двері, де перебували учні, були замкнені зі страху перед юдеями, прийшов Ісус, став посередині й каже їм: «Мир вам!» Промовивши це, показав їм руки та бік. Тож зраділи учні, побачивши Господа. Тоді Ісус знову сказав їм: «Мир вам! Як послав Мене Отець, – і Я посилаю вас!» Промовивши це, Він дихнув і каже їм: «Прийміть Святого Духа! Кому відпустите гріхи, – будуть відпущені їм; кому затримаєте, – будуть затримані». (Йн 20, 19-23)
 
тема: Прийди Святий Духу, і наповни серця своїх вірних!
 
активізуючий засіб:
 
Заспівайте гімн до Святого Духа! Можете порозмовляти, які слова гімну вам подобаються!
 
духовний коментар:
 
Виникає тут питання: чи взагалі можливе наше мислення про Боже? – Людина сама по собі до цього не здатна; мислення про Боже цілковито перевищує її, оскільки природа діяння Бога є іншою від того, що людина може собі уявити.
Наше мислення про Боже можливе лише на стільки, на скільки відкриваємось на діяння в нас Святого Духа.
Про те як діє Святий Дух говорить Ісус в розмові з Нікодимом: ”Вітер віє, куди забажає, і шум його чуєш, а не віддаєш, звідки приходить і куди відходить. Так бо і з кожним, хто народжується із Духа”. (Йн 3, 8). Людина, котра відкривається на благодать, котра піддається діянню Святого Духа, помічає це діяння в своєму житті, але не знає, звідкіля воно приходить, а ні до чого прямує.
Цю ситуацію можна змалювати за допомогою образу вкинутого у річку човника з кори, котрий щоб досягнути визначеної мети, мусить триматись головної течії.
Ріка за звичай робить численні півкола, утворюючи різноманітні меандри, в зв’язку з чим, без доброго знання топографії терену, не знаємо чи пливе вона в напрямку свого гирла тоді, коли її плин спрямований на північ, чи може тоді, коли біжить на схід. Кинутий в її течію човник з кори буде отже теж багаторазово змінювати напрямок, пристосовуючись до плину річкових хвиль.
Подібно є з нашим перебуванням течією Божої волі. Без такого безперервного пристосування до Божої волі, доплиття до мети – до вічного щастя, участі у внутрішньому житті Бога, було би не можливе. Метою нашого життя є святість, а до неї приходять єдине такою дорогою.
Ти теж маєш в кожну мить свого життя піддаватись діянню Святого Духа, хоча найчастіше не будеш знати, не будеш знати, куди Він тебе провадить. І потрібно, щоб до цього незнання віднісся з шаною і погодився з ним. Потрібно, щоб задовольнився тим, що Бог в дану мить захоче тобі показати. Не мусиш знати Божу волю відносно майбутнього.
Мислення про те, що Боже, котре можна порівняти до порівняти до перебування в головній течії ріки Божої волі, це між іншим прийняття того, що багато речей не будеш знати, і прагнення, щоб попри це завжди лишатись в цій течії. Первородний гріх призвів до того, що човник наших перших батьків, котрий раніш завжди досконалому керму знаходився завжди в головній течії Божої волі, втратив своє управління. І хоча Христос через свою відкупительну Жертву той гріх знищив, про те його наслідки лишились. Звідціля човник, котрим ми пливемо по річці Божої волі має – можна так висловитись –потріскане кермо. Людина втратила цей особливий Божий дар, яким було мислення про те, що Боже, і життя згідно з волею Творця. (пор. Зошит № 15)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як відкриваєшся на Божу благодать?
- які діяння Духа Святого розпізнаєш в своїй душі?
- чи вдається тобі протидіяти світові та всьому, що він пропонує?
- як наповнюєш свої вітрила Божою силою?
 
 

 
(до недільних читань 17.05)
 
Я не залишу вас сиротами, Я прийду до вас. Ще трохи, і світ Мене вже не буде бачити. Ви ж будете бачити Мене, бо Я живу, і ви будете жити. Того дня ви пізнаєте, що Я в Моєму Отці, й ви в Мені, і Я в вас. Хто має Мої заповіді та зберігає їх, той Мене любить. А хто Мене любить, того полюбить і Мій Отець, і Я любитиму його, і явлю йому себе». (йн 14, 18-21)
 
тема: Будете бачити і будете жити, бо не сироти!
 
активізуючий засіб:
 
Помоліться разом «Літанію до Пресвятої Діви Марії».
 
духовний коментар:
 
Чи участь в Євхаристії та прийняття Бога, який приносить себе в жертву у Святому Причасті, справді перемінюють тебе через Його жертву відкуплення? Чи щось змінюється у твоєму житті?
Старець Симеон усе життя чекав, щоб удостоїтись благодаті потримати Бога на своїх руках. Симеон відчував голод на Бога, його серце не було занурене в отруйні випари дочасности. Постать Симеона символізує пристрасне очікування на зустріч із Господом, очікування, сповнене живою вірою, без рутини, яка руйнує й нищить цю віру.
Якщо ти занурений у дочасність, а твоє серце знаходить у ній свій скарб, то зустріч із Богом перетворюється на простий епізод чи миттєве зворушення, водночас показуючи пустку твоєї віри. Ми не прагнемо зустрічі з Богом, як Симеон, і тому нездатні проникнути крізь завісу символічних образів Євхаристії до живої присутности Відкупителя на вівтарі. Нам залишається визнати правду про себе, зізнатися, що наші руки не тільки не такі чисті, як Маріїні, а й не простягнуті благально, як Симеонові. На наших руках – сліди прокази гріха. Це руки сина, який відмовився від любови Отця, руки сліпого, який, стоячи біля джерела, не може зачерпнути з нього води.
Цю правду про тебе, про те, що ти не очікуєш на Бога в Євхаристії, відкриває тобі світло Божої благодаті. Проте не треба дивитися на нього самому. Стукаючи до тебе своїм світлом, Ісус ніби промовляє: „Подивімося разом, яким я тебе люблю“. Він хоче, щоб ти, побачивши свою чорну душу, відчував Його любов і прагнув з’єднатися з нею в усій правді, яка тобі відкривається. (пор. ВДдХ)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- поділись, як Бог тебе любить?
- як ти відповідаєш взаємністю?
- як хочеш Йому віддячити?
- чи дивлюсь разом з Ісусом - «яким» Він мене любить?
 

 
(до недільних читань 10.05)
 
Того часу Ісус сказав своїм учням: «Хай не тривожиться ваше серце: віруєте в Бога і в Мене вірте. В домі Мого Отця багато осель. Якби так не було, то чи Я сказав би вам, що йду приготувати вам місце? І якщо піду та приготую вам місце, то Я знову прийду і візьму вас до себе, щоби де Я, там і ви були. А куди Я йду, ви дорогу знаєте». Каже Йому Тома: «Господи, ми не знаємо, куди Ти йдеш. Тож як можемо знати дорогу?» Ісус говорить йому: «Я є дорога, і правда, і життя! Ніхто не приходить до Отця, як через Мене». (Йн 14, 1-6)
 
тема: Віднайти Христа Який, є дорога правда і життя!
 
активізуючий засіб:
 
Уважно прочитайте цей іспит сумління, що зачепило, збунтувало, вразило, що вважаєш особливо відноситься до тебе, спробуй в цьому моменті прийняти і з любов’ю Ісуса, оцінити, а потім дозволити Ісусу взяти це у свої обійми. Зробіть це завдання індивідуально в тиші. Можна виписати (у вигляді плану) моменти, над якими хотів би розпочати працю. Після виконання можете поділитися, як Бог діє у ваших серцях, як відкриває правду, як запрошує йти з ним до Отця?
 
духовний коментар:
 
Духовна праця:
1. Сину мій, самого пізнання думок Ісуса ще не досить, щоб відразу почати жити Його життям. Ти мусиш одночасно боротись і перемогти неприятелів, які чинять опір життю Ісуса в тобі.
Знай, отже, що найнебезпечніший з неприятелів - це тим сам!
Ти хотів би жити тільки для Ісуса, але одночасно хотів би ти і потурати своїй зіпсованій природі. Не обманюй сам себе! Ніхто двом панам служити не може! Доки керує природа, Ісус не може заволодіти тобою.
Мусиш, таким чином, оголосити тій природі непримиренну війну доти, поки вона зовсім не відступить місце Ісусові.
2. Тверда це вимога, але необхідна. Скільки ж Я бачила дітей своїх, колись побожних, благородних, створених для того, щоб стати святими та щоб здобути могутній вплив на своє оточення! На жаль, вони залишились пересічними людьми та не виконали і сотої долі того добра, до якого були покликані, а деколи марно пропадали, потягнувши за собою в своєму занепаді численні душі тільки тому, що не розпізнали в собі або не перемогли свою зіпсовану природу!
3. Навчися, отже, пізнавати зіпсовані нахили своєї природи. їх багато. Бо ж гріх первородний, зміцнений поганими звичками, які ти успадкував від своїх батьків або набрався їх сам, зіпсував усю діяльність твого тіла і твоєї душі.
Не журись, проте, цим! Твої неприятелі послушні одному провідникові, і якщо ти його переможеш, то всі вони загинуть або чинитимуть слабкий опір. Свій головний злий нахил ти мусиш обов'язково пізнати. Який саме? Скажи собі!
4. Може самолюбство? Чи ти лакомий на похвали, щасливий, коли їх одержуєш, навіть тоді, коли б ти не заслужив їх? Чи не мрієш ти деколи про надзвичайні справи, які принесли б тобі визнання людей?
5. А, може, гордість? Чи високо думаєш про себе і чи погорджуєш деколи іншими? Чи ставив до них зарозуміло, жорстоко або гнівливо, особливо до тих, що не гнуться перед твоєю поставою?
6. Або - нетерпеливість? Признайся, чи не викликають у тебе гніву дійсні або уявні докори, прояви нечемності, навіть мимовільні? Чи часто ти думаєш про кривди, перенесені від інших? Чи вмієш їм прощати? Чи маєш охоту залишити якусь добру справу тільки тому, що тебе образили?
7. Чи, бува, не зазнайство? Чи намагаєшся бути першим? Чи бажаєш слави своєї, чи слави Христа? Чи можеш займатись якоюсь справою тільки як начальник, а відсторонюєшся тоді, коли доводиться працювати звичайним робітником?
8. А, може, заздрість? Може, ти не здатний перено¬сити того, щоб іншому пощастило так само успішно, як тобі? Чи їхня невдача тішить тебе?
9. А, може, непостійність? Чи не ти іграшка своїх вражень? Ти занадто захоплений і готовий на будь-яку жертву? Ти знову пригноблений зневірою так, що тобі все байдуже? Чи не буває так, що ти починаєш багато справ, а не довершиш ні одної?
10. Або - легковажність? Чи не ти займаєшся поверхневими справами? Чи важко тобі зосередитися внутрішньо і взятися за важливіші справи?
11. Чи часом не тілесна насолода? Чи догоджуєш своєму тілу, чи намагаєшся вдоволити його повністю щодо їжі, напитку, спочинку або ще нижчих вимог?
12. А, може, лінивство? Скажи, чи боїшся зусиль, чи занедбуєш працю, чи не відступаєш перед найменшою жертвою?
13. Нарешті, може, егоїзм? Чи думаєш тільки про себе? Чи знаєш, що інші мають також свої права, і що ти повинен швидше сам себе стримувати, а не ставати на заваді іншим?
14. Досліджуючи себе, ти відкриєш ознаки багатьох із цих поганих нахилів. І, напевно, в тебе є зародки цих усіх поганих нахилів, та не всі вони такі важливі.
Який здається тобі найсильнішим і найшкідливішим? Який найчастіше викликає в тебе клопіт і журбу, поганий настрій чи радість?
Коли зауважиш, що ти мрієш, які тоді думки насуваються на тебе? Самолюбні, мстиві, нечисті? Які розваги найбільше тобі подобаються, без яких тобі найтрудніше обійтись? Яка причина цього?
Чим дорікають тобі твої рідні, твоє оточення, або ті люди, що на тебе гніваються?
Про який нахил міг би ти сказати: "Якби я не був такий, то набагато легше було б мені у взаєминах з Господом Богом і з людьми"?
15. У своєму іспиті совісті будь абсолютно щирим і проси, щоб прийшло до тебе прояснення згори. Бо легко в цих справах переплутати, думаючи, що головна хиба - це та, яка видиміша, але не закореніла, або хиба, від якої нам легше відцуратись. Люди-бо дуже піклуються про свою головну хибу. Це риса, з якою вони народились, виховались і завжди разом проживали, вона зав¬жди їх задовольняла. Деколи вважають її навіть своєю головною чеснотою. І справді, кожен дуже любить себе, та треба мати відвагу любити Ісуса більш, ніж себе.
Наберись відваги розпізнати свою головну хибу і визнати відверто, що ти повинен пожертвувати Йому собою. Не бійся! Відцуравшись примітивного ідола, ти матимеш правдивого Господа Бога, помираючи своєю зіпсованою природою, будеш жити життям Ісуса. (пор.:«Мій ідеал Ісус» сс. 18-19)
 

 
(до недільних читань 3.05)
 
Того часу Ісус сказав: «Воістину, воістину кажу вам: хто не входить до овечої кошари дверима, але перелазить через верх деінде, той злодій і розбійник, а хто входить дверима, той пастир овець. Йому одвірний відчиняє, і вівці слухаються його голосу; і він кличе своїх овець по імені й виводить їх. Коли він усіх своїх овець повиводить, то йде перед ними, а вівці йдуть слідом за ним, бо знають його голос; за чужим же вони не підуть, а втікатимуть від нього, бо не знають голосу чужих!»(Йн 10, 1-5)
 
тема: Голос пастиря!
 
активізуючий засіб:
 
Спробуйте краще пізнати себе: Коли маєте день народження? Як любите відпочивати? Чим цікавитесь?
 
духовний коментар:
 
Звичайно, у щоденному житті ми керуємося розумом, знанням, здобутим досвідом, і це становить для нас опору. Господь погоджується з цим, але тільки до певного етапу внутрішнього життя.
Згодом Він може захотіти, щоби ми більше спиралися на Нього самого і втрачали ілюзії стосовно всіляких инших опор. Згода на руйнування фальшивих опор пов’язана із сумнівом стосовно всього, що дотепер ми вважали безперечним фундаментом нашого життя.
Із цим, однак, може не погодитися наш розум, може також запротестувати пам’ять, підсуваючи досвід минулого, із яких однозначно виникає, що втрата опор провадить до загибелі. Розум, не освячений світлом віри, і неочищена пам’ять здатні стати джерелом сумнівів, опору й бунту щодо Божих вимог. Звідси й виникає потреба їх очищення.
Дуже важливо, щоби ми захотіли досягнути в цьому активного зречення – невтомного відречення себе, аби щораз більше відкриватися на те, чим прагне нас обдаровувати Милуючий Батько. Він хоче, щоби ми піддавали сумніву власні судження й оцінки, і погоджується викривати фальш та ілюзії, які в них містяться; хоче, щоб ставали перед Ним з відкритими серцем і душею, з волею, готові йти за Ним. Тут береться до уваги насамперед наша внутрішня постава – готовність сумніватися у власному способі мислення. Наскільки будемо готові так вчинити, настільки будемо схильні йти за голосом Господа.
Бог прагне, щоб ми, поєднуючись із Ним, щораз повніше жили життям віри і знаходили опору в Його силі й любові. Це, однак, повністю суперечить нашим прив’язанням і цілій системі ілюзорних опор, які підсуває нам дух цього світу. Що міцніше вони закорінені в нашому минулому досвіді і способі мислення, то більш глибинних очищень вимагають наші розум і пам’ять. Це пов’язано з певного роду терпінням. Але не треба його боятися, бо милосердний Отець з великою делікатністю провадить нас через випробування віри. Такі випробування мають нас звільнити від опори на ілюзії задля того, щоби ми, поєднуючись із Богом, могли бачити дальше, ніж наші обмежені розум і досвід. (пор. ДлБ)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- який помічаю бунт чи супротив щодо Божих вимог?
- що відбувається, коли я перед Богом щирий та відкритий, як почуваюся?
- що означає бачити далі, ніж наш розум?
 

 
(до недільних читань 5.04)
 
Господь Бог дав мені язик учнів, щоб я підтримував моїм словом знесиленого. Щоранку будить Він, будить моє вухо, щоб я, як учень, слухав. Господь Бог відтулив мені вухо, і я не спротивився, назад не сахнувся. Спину мою віддав я тим, які мене били; щоки мої тим, які бороду в мене рвали; обличчя мого не відвертав я від плювків та глузування. Та Господь Бог мені допомагає, тому я не осоромлюся. Тому й тримаю моє обличчя, мов кремінь: я знаю, що не застидаюся. (Іс 50, 4-7)
 
тема: Духовний вимір карантину
 
активізуючий засіб:
 
Порозмовляйте про труднощі карантину, про обмеженість, скруту людей... Які добрі речі, можливості з’явилися в цьому новому випробовувані?
 
духовний коментар:
 
Якщо шукаєш тільки зворушень в живому відчуванні Божої присутності які в тобі б розширювали груди і прискорювали биття серця ставиш себе на небезпеку бути знеохоченим молитвою. Лише через віру усвідомлюємо собі що Бог живе у моїй душі: потрібно вправлятися в цій вірі”.
Потрібно бути вірним щодо своєї внутрішньої пустелі. “Багато не вміють знайти Бога потребують іти для своїх чуттєвих влад, а також переліку понять для розуму. Ломлять собі голову, щоб говорити на молитві, забуваючи що мовою серця є мовчання. Якщо ти насправді відірваний від усього та цілим своїм прагненням спрямований на Бога не будеш потребувати слів. Бог розуміє це посилення любові, яке пориви твоєї спраглої душі аж в сферу тіла. Постава вбогого, який кається у своїй нікчемності або улюбленого який в мовчанні вдивляється захопленими очами, в ту котру йому обіцяли більше говорить ніж будь-які слова”.
В дорозі до святості будем чим раз дошкульніше досвідчувати обмежень що виникають з нашої природи, про яку святий Павло говорить: (Рим 7, 14.23).
Що означають ці слова св. Павла “я тілесний”.
Тілесний це не лише підкорятися спокусам проти чистоти. Тілесністю є пригортатись чи прилипати до цього світу до цього що матеріальне видиме, що можна відчути, що помічають наші чуття, прилипнути до того до наші змисли як щось конкретне; це бачення світу на матер’яний спосіб, яке не звертає уваги на те що духовне. В тілесній людині право гріха має перевагу над правом розуму та духа, тому не має в ній постави віри немає довірення Богові, ні любові Бога.
Тілесна людина хоче також опирати на це що помічає пізнає та чого емоційно досвідчує. В молитві шукає відчутів близькості Бога, та його любові, та шукає емоційного підтвердження того що Бог є з нею. Тому Бог приходячи до нас уподібнює Себе до наших можливостей сприйняти Його. Дозволяє наприклад, щоб ми відчували його близькість, тому що в іншому випадку ми не були б здібні нав’язати контакт в Ним – духом пречистим не матеріальним не доступним нашим чутів, з кимось, хто зовсім інший чим ми.
Але в подібний спосіб, як відчуваємо близькість когось коханого нами та когось, кого любимо та коли хтось обдаровує нас подібним почуттям. На початковому етапі дороги до святості Бог може дозволяти нам пізнавати себе через такі типові звичайні для нашої людської натури почуттєво знання. Об’являється нам тоді в такий спосіб тому що наша віра є ще мінімальна.
Разом з зростанням нашої єдності з Ним починає об’являтися нам в формі котра більше відповідає його натурі. Це завжди вираз його особливої любові та дбання про помноження в нас віри. Тоді наша тілесна натура чим раз менше відчуває його присутність, в зв’язку з чим, частіше появляється внутрішня порожнеча, яка спричиняє чим раз більшу розгубленість в контакті з Богом.
Будем досвідчувати немов би нас залишає, а одночасно краще будем пізнавати нашу марність, помічати що замість вірного виповнювання обов’язків – щоб виконувати його волю, займаємось тим що мало важливе та другорядне; будем бачити, як наша натура пригортається до того що тілесне, матеріальне, конкретне як навіть на молитві постійно тікаємо в наших думках від Бога та замість адорувати того хто приховує себе під заслоною віри, будем підкорятися неуважностям які на нас приходять. Коли на молитві зникають відчуття, пізнаємо, що не вміємо молитися. Багато відходить тоді від правдивої молитви, тому що не відчувають жодного внутрішнього задоволення. Порожнечу, яку тоді досвідчуємо, замість цього заповнюють неуважності, бо ідучи по дорозі, яка чинить найменший опір, вибираємо те що найпростіше. Часто не піднімаємо зусиль тривати перед обличчям цієї порожнечі, а в неї ж приховується Бог. Наша тілесна натура не любить тривати в темряві та не вміє довіряти. Коли зникає в нас свідомість присутності Бога зараз піддаємо все під сумніви. Отже постійно потрапляємо в такі ж самі напруженості неспокій, смуток. (пор. Зошит № 6)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як мені вдається розрізняти стани душі за тілесними прагненнями і духовними?
- як переживаю самотність?
- як єднаюсь з Богом в тиші?
 

 
(до недільних читань 22.03)
 
Того часу Ісус побачив чоловіка, сліпого від народження. І Його учні запитали Його, кажучи: «Равві, хто згрішив: він чи батьки його, що сліпим народився?» Ісус відповів: «Ні він не згрішив, ні його батьки, але щоб виявилися на ньому Божі діла. Доки є день, потрібно, щоб ми робили діла Того, хто Мене послав; надходить ніч, коли ніхто не зможе робити. Поки Я є у світі, Я – світло для сві­ту!» (Йн 9, 1-5)
 
тема: Моє сприйняття Бога!?
 
активізуючий засіб:
 
Спробуйте порозмовляти: яке буде моє розуміння життя, світу, випробувань, коли буду освітле(ний/на) Богом?
 
духовний коментар:
 
Свята Тереза вважала даром для себе якраз те, що не знаходила опори в иншій людині. Вона писала: “Як же дякую Ісусові, що дав мені відчути тільки гіркоту земної приязні”. Це врешті не стало на перешкоді любови, яку вона відчувала до батька і сестер. Спромоглася любити своїх найближчих і водночас бути вільною від прив’язання до них.
Коли вступила до Кармелю, щоби цілком належати Ісусові, залишила свого батька, котрого називала Королем, який її любив, розумів і був не тільки опікуном, а й найближчим другом. Із людської точки зору, залишила його в період, коли він ставав усе більш безпорадним і залежним від опіки оточення. Невдовзі він таки захворів, що значною мірою обмежило його самостійність, вимагало покори й особливої опіки ближніх.
Позиція Терези стосовно хвороби батька засвідчує, як сильно ця наповнена чутливістю дівчина була відірвана від людської прив’язаності до найближчої людини, від ілюзорної опори на неї. Любила його надприродним чином і очами віри бачила в ньому майбутнього святого. Знала, що єдиною правдивою опорою для нього є сам Христос, тому гаряче молилася про дар святості для свого батька.
Її вірність Божій волі у ставленні до улюбленої особи нагадує Марію. Матір Ісуса не робила спроби по-людськи товаришувати Синові в Його терпінні, не стала киринеянином, який допомагав Йому нести хрест на Голгофу. Була поряд із Ним у спосіб, досконало відповідний Божій волі, завдяки чому виконувала задум Творця як Мати Ісуса і майбутня Мати людства. Від того часу Її стосунки з Сином для кожного християнина є зразком будь-яких між людських стосунків. (пор. Зошит № 24)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як мені вдається не привласнювати пустих заслуг (помічати і стверджувати: "Це Божа справа, це Він вчинив, а це не Божа)?
- що означає для мене: бути вірним Богу?
- за якими ознаками пізнаю Його діяння в моєму житті?
 

 
(до недільних читань 15.03)
 
Тими днями народ страждав від нестачі води то й нарікав на Мойсея словами: «Навіщо оце ти вивів нас із Єгипту, щоб спрагою заморити нас, і дітей наших, і скот наш?» Заголосив Мойсей до Господа: «Що діяти мені з цим народом? Ще трохи, і укаменують мене». І відповів Господь Мойсеєві: «Йди попереду народу; візьми з собою кілька старшин ізраїльських, і палицю, якою ти вдарив по Нілу, візьми в руку, та й іди. (Вих 17. 3-5)
 
тема: Сила Божа
 
активізуючий засіб:
 
Придумайте, яким способом можна протидіяти наріканням!?
 
духовний коментар:
 
Коли бачу, що все навколо валиться, що зло перемагає, що мене може огорнути темрява, мушу пам’ятати про слова св. Павла: «Де збільшився гріх, там перевершила ласка» (Рим 5, 20). Якщо бачу зло в собі чи навколо себе, можу це відчитати як заклик, щоби шукав порятунку там, де можу його знайти. Саме у Того, котрий мене полюбив і котрий щоденно творить на вівтарі свою справу Відкуплення. Він ніколи не був так близько мене, як власне зараз, у ці важкі для мене хвилини.
Сорокарічна мандрівка вибраного народу через пустелю – не тільки факт, але й образ історії людства в дорозі до Бога. Водночас це образ моєї історії, в якій постійно бачу якісь спокуси недовіри перед лицем того, що здається мене переростає. Це була водночас сорокарічна мандрівка Мойсея, в якого все завалювалося, якому здавалося, що його життя – велика програна битва. Якщо він витривав, то завдяки чому? В Біблії знаходжу це незвичайне речення, яке містить відповідь: «…стояв твердо, як той, що Невидимого бачить» (Євр 11, 27б).
Мушу пам’ятати, що все діється згідно з Божою волею або, принаймні, згідно з Його допущенням. Адже Він від початку передбачив і вирішив, як може бути використано те, що здається противиться Його волі.
«Людське зло – пише св. Августин – напевно чинить багато проти Божої волі, але Його мудрість і сила так великі, що все, що противиться Його волі, в дійсності прямує до добрих результатів або до кінцевої мети, яка Йому була зверху відома». В іншому місці: «Бог такий добрий, що в Його руках навіть зло випромінює добром. Він ніколи би не міг допустити існування зла, якщо би завдяки своїй нескінченній доброті не міг би його використати».
Слова його, що шокують: «Бог впроваджує свою добру волю через злу волю злих людей». Не потрібно, отже, переживати, якщо місцями трясеться земля, якщо буревії виривають ліса, якщо падають авторитети чи компрометуються в моїх очах ті, які мали мене провадити, до яких я навіть мав найбільшу довіру. Першим враженням часто буває жах: Хиба такою може бути людина?! Але Ісус відповідає: Для мене немає нічого неможливого. Я спроможний з кожного зла вчинити капітал, котрий буде приносити плоди для ще більшої Моєї слави.
Якщо Він з цього зла видобув добро, то плодоноситиме ще більша слава Того, який творить найбільші чудеса на вівтарі. Як перемінює хліб і вино у своє Тіло і у свою найсвятішу Кров, так Він здатний перемінити найбільше зло в таке добро, яке справить, що Його слава заблищить ще більше в моїх очах і в очах світу. І може почую десь, в глибині серця слова, які почув Натанаїл: Бачитимеш більше, ніж те. Побачите небеса відкриті, й ангелів Божих, як висходять та сходять на Сина Чоловічого (Йн 1, 50-51). (пор. ТВ)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як дивлюсь на власне зло?
- який досвід Божої любові можу переказати людям навколо мене?
- які плоди помічаю для себе в Євхаристії?
 

 
(до недільних читань 8.03)
 
Улюблений! Пе­ретерпи зі мною зло заради Євангелія згідно з силою Бога, який спас нас і покликав святим покликанням, – не за наші діла, але згідно зі своїм наміром і благодаттю, яка дана нам в Ісусі Христі ще перед вічними часами; тепер же вона відкрилася через з’явлення Спасителя нашого Ісуса Христа, який знищив смерть, а життя і нетління освітив Євангелієм. (2 Тим 1, 8б-10)
 
тема: «Поцілунки» страждання
 
активізуючий засіб:
 
За допомогою сценки або прикладу спробуйте розглянути, коли християнин стає «фальшивим християнином».
 
духовний коментар:
 
Форми прояву Божої любові можуть бути для нас зовсім незрозумілими.              
Адже Бог часами виражає любов “поцілунком” страждання, виявляючи нам таким чином особливу довіру і долучаючи до таємниці своєї спасенної муки.
Проявом Його любові можуть бути болючі приниження, самотність, несправедливі звинувачення.
Може ним бути темрява віри, коли раптово стаєш сухий серцем та не можеш видобути з себе жодного позитивного почуття, навіть на молитві.
Коли, попри зусилля, тобі не вдається бути добрим і ти маєш враження, що замість чимраз повніше жити вченням Ісуса, ти, по суті, карикатура на християнина.
Це може тобі боліти, але саме завдяки цьому ти легше відкриєш правду про себе і спізнаєш, що ти – грішник. Це формуватиме в тобі поставу митаря. Ці нелегкі і неодноразово незрозумілі випробування можуть викликати твій опір, а можливо, навіть бунт. Буде бунтуватись твоє “я” – не дивуйся, бо це також частка правди про тебе. Радше дивуйся, якщо не бунтуєшся. Тоді говори собі: це Бог дав мені благодать, що не бунтуюсь.
Так, це велика і не заслужена благодать. (пор. ДЛ)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- які форми Божої любові досвідчую у власному житті?
- як можу ставати свідком Його любові?
 
завдання:
 
Пробую поділитися усвідомленою Божою любов’ю тобто, переказую Євангеліє людям навколо; ділюсь радістю у терпіннях, невдачах, в сірих буднях!
 

 
(до недільних читань 23.02)
 
А тому, хто хоче з тобою судитися і забрати в тебе одяг, віддай йому й хітон. Якщо хто примушуватиме тебе пройти одну милю, йди з ним дві. Тому, хто просить у тебе, дай; і від того, хто хоче в тебе позичити, не відвертайся. Ви чули, що було сказано: «Любитимеш ближнього свого і ненавидітимеш свого ворога». А Я кажу вам: Любіть ваших ворогів і моліться за тих, які переслідують вас, щоби бути вам синами вашого Отця, Того, хто на небесах, який своєму сонцю велить сходити над злими і над добрими та посилає дощ на праведних і на неправедних. (Мт 5, 40-45)
 
тема: Джерело служіння
 
активізуючий засіб:
 
Спробуйте пригадати людей, ситуації, в яких можете сказати про сповнення сьогоднішнього Євангелія!
 
духовний коментар:
 
Кожен з нас був сформований у найглибших сферах своєї людськості любов'ю, яка колись схилилася над нами. Саме любов батьків, бабусь і дідусів, вчителів, священиків та багатьох інших людей служила нам у дитинстві та наступних роках життя. Їх відданість часто впливає на нас протягом багатьох років і навіть протягом усього життя. Це породжує в нас прагнення служити навзаєм. Це таємниця кохання, яка хоче поширюватися все далі і далі.
Щоб вступити на шлях самовідданої любові та служіння, спершу потрібно пережити це самостійно. Дитина розвивається належним чином, коли мама і тато дивляться на неї з усмішкою, захопленням і прийняттям, вони дарують своє тепло і доброту. Вони їй служать - іноді ціною безсонних ночей, праці і навіть страждань і сліз. Таким чином вони формують серце дитини так, що воно стає здатне любити. Дитина, яка цього не відчула, має серйозний дефіцит, носячи слід на все життя.
Святий Павло писав християнам у Коринті, яких він вважав своїми духовними дітьми: "Ти повинен царювати" (1 Кор 4, 8), щоб ти міг спливати духовними благами. - Але це робиться ціною страждань апостолів: переслідування, туга, презирство від світу, виштовхування на останнє місце (пор. 1 Кор 4, 9-13). Нове життя, плодом якого є любов, завжди народжується з вдячністю за зусилля, яких вимагає справжнє служіння.
Тим часом у світі, який нас оточує, панує зовсім інший дух. Ми справедливо пишаємося тим, що рабство було скасовано, оскільки воно не відповідає людській гідності. Але в той же час послуга сьогодні вважається принизливою. Іноді ми чуємо докір під час домашніх сварок: я не твоя служниця. Ніхто не хоче, щоб його називали слугою, його навіть вважають образою.
Чому дух служби сьогодні так широко відкидається? - Тому що Бог широко забутий, який є джерелом усього добра. Ті, хто відійшов від Бога, не знають, що вони отримують від Нього все, що Він є їх Батьком. Вони переконані у своїй самодостатності. Якщо вони визнають Бога Творця, то за подобою годиникаря, який побудував годинник, навів його, і тепер він тікає собі і вже не потребує свого конструктора. Тим часом віра говорить нам про те, що Бог підтримує наше життя кожного моменту. Якби він перестав дбати про нас, наше існування закінчилось би за мить. Ось чому він нам постійно потрібен.
Сьогодні світ шукає свідків самовідданої любові, свідків служіння, особливо у шлюбі та сім'ї. Але щоб ми були такими свідками, ми повинні відчувати себе постійно наділеними Богом, і тому ми повинні постійно жити в Його присутності. Для цього потрібна молитва - без неї ми швидко забудемо, що нас любить Батько, який постійно піклується про нас.
Ми часто єднаємося з Ісусом в Євхаристії, даючи нам особливу силу для безкорисливої любові. Під час Святої жертви ми розуміємо, що він цілком віддає себе нам ціною хреста - він віддає себе нам, які абсолютно не варті цього, стільки слабкостей і навіть гріхів в нас. Ніщо не закликає Ісуса так любити нас - ми так потребуємо Його, як маленька дитина, яка помре без батьків. Усвідомлення такої надзвичайної любові дає сили служити іншим, не очікуючи відплати. Навіть коротка адорація Пресвятого Таїнства, добре пережита, є ефективним способом запобігання всіляких криз: подружніх, сімейних чи стосунків з іншими людьми.
Ми часто чули, що Марія завжди присутня з нами, хоча ми не можемо побачити її очима. Все, що нам потрібно зробити, - викликати її одним коротким прагненням, щоб вона могла взяти нас на свої плечі. А обійняти - значить служити. Та, яка є Царицею неба і землі, принижує себе настільки, що вона постійно в нашому розпорядженні. Ми завжди маємо право запитати у неї: вибиравши розарій або коротке зітханя в серці. Ми ніколи не почуємо, що вона зайнята, що у неї на увазі є інші, більш важливі речі. Хто постійно живе в духовній присутності Марії і знає, скільки він їй зобов’язаний, ніколи не вичерпається з ентузіазмом служити іншим, навіть ціною великої жертви.
Святий Павло запитує: "Що у вас є, що ви не отримали б?" (1 Кор 4, 7). Все - це подарунок у нашому житті. Коли ми це усвідомимо, служіння стане для нас чимось простим і природним.
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- який я слуга яким є моє служіння?
- якою є моя комунія з Марією?
- як багато я турбуюся про себе?
 

 
(до недільних читань 9.02)
 
Ви – сіль землі. Коли ж сіль звітріє, чим її солоною зробити? Ні на що не придатна більше, хіба – викинути її геть, щоб топтали люди.Ви - світло світу. Не може сховатись місто, що лежить на верху гори.І не запалюють світла та й не ставлять його під посудиною, лише на свічник, і воно світить усім у хаті.Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі. (Мт 5, 13-16)
 
тема: Прославмо нашого Отця, що на небі!
 
активізуючий засіб:
 
Спробуйте зобразити сьогоднішнє Євангеліє поставивши сценку. Ніби хочете донести її зміст для людей, які не вміють читати.
 
духовний коментар:
 
Найважливішим є не якась героїчна дія, а наше рішення, прийняте перед лицем Божого заклику. До чого хочеш прямувати: хочеш втрачати чи збирати?
Якщо приймаєш рішення слідувати за Ісусом, то це означає згоду втратити речі, які є для тебе опорою, щоби замість них знаходити опору в Господі. Він зовсім не хоче, щоби вже сьогодні, в один момент, ти втратив усе; хоче лише, щоб ти погодився на постійну втрату, яка може тривати роками, аж до смерті. Якщо не хочеш втрачати, якщо орієнтуєш себе до нагромадження підпорок і примноження свого стану володіння – тоді повинен будеш відійти із сумом, як багатий юнак.
Втрата опор – не одноразовий акт. Заклик слідувати за Христом і все втратити заради єдиної любови – це дорога до святости, яка триває багато років, це початковий процес сопричастя з Ісусом. Важливо також спромогтися віддати щось, навіть дрібнички. Та ліпше не обманювати себе, начебто ми здатні відмовитися в одну мить від усього заради Бога. Якщо би ми справді були наповнені любов’ю до Нього, давно би вже це зробили. Одноразова декларація і навіть конкретні вчинки (якщо вони не базуються на покорі) породжують гординю, отже, віддаляють від поєднання з Ісусом, яке вимагає насамперед покори.
Не треба бігти до святости швидше, аніж це виникає із Божого задуму. Господь, знаючи нашу слабкість і крихкість, ніколи не посилає нам занадто трудні випробування віри. Ідеться тільки про те, щоби в убогості ми вбачали шанс наповнитися багатством любови Ісуса і через прийняття втрат співпрацювали із благодаттю, що нас очищує. У цьому копіткому й довготривалому процесі знадобляться терпіння, витривалість і чеснота розважливости.
Христос живе з нами в поєднанні настільки, наскільки ми не живемо в “поєднанні” із системою опор, яку нам пропонує дух цього світу, що завжди знищує і може врешті привести до осудження.
Якщо б Господь сьогодні став перед нами і промовив слова, які колись почув багатий юнак, потрібно було б покірно визнати власне поневолення, проте також із радістю бажати втрати оманливих опор – втрати в поєднанні з Ісусом, спираючись на Його любов. (пор. ДлБ)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- що я здобув від Бога, які дари отримав?
- як вмію ними служити для поширення Його життя?
- чи знеохочуюсь, коли мені щось не вдається?
- чи правдиво перед Богом визнаю свої поневолення?
 

 
(до недільних читань 2.02)
 
Тому треба було Йому в усьому уподібнитися братам, аби бути милосердним і вірним Первосвящеником у тому, що відноситься до Бога, для ублагання за гріхи людей. Бо в чому сам постраждав, будучи випробуваним, Він може допомогти і тим, хто переносить випробування. (Євр 2, 17-18)
 
тема: Зустріти Ісуса в святині!
 
активізуючий засіб:
 
Спробуйте, перед початком зустрічі, зосередитись так, як пробуєте це зробити на початку Євхаристії, в акті покути... Зробіть короткий, акт зосередження, який усвідомить вам ваш стан душі і близькість Бога, Який діє і є з вами!
 
духовний коментар:
 
Моя участь в Євхаристії є дорогою, є процесом. Дорогою відкривання на Бога, бо Господь в Євхаристії прагне вділяти мені свої відкупительні благодаті. Дорога специфічна, бо обумовлена моїм психічним станом, станом моєї душі, моєю диспозицією до прийняття благодаті. Ця моя дорога переплітається з дорогою Бога, що сходить на мене не тільки впродовж літургічної целебрації, але й в усьому моєму житті.
Йдеться про те, щоби пройти дорогу внутрішнього навернення, щоби змінився мій погляд на світ; щоби, дивлячись на той самий образ, бачити його інакше.
Здається начебто ця дорога віри була позначена якимсь предивним парадоксом – чим більше потребую цієї віри, тим менше її в собі вбачаю; чим більше я переконаний, як необхідна вона для мене, тим менше знаю, де її шукати. Власне важко цьому дивуватися, адже віра – це новий вимір життя. Вона є чимось дуже важким, адже не належить до законів природи, це Божий вимір в мені.
Видима дійсність нав’язується мені з такою силою, мовби хотіла пригнути мене, щоби я забув про невидиму дійсність. Усі земні блага створюють такі умови, що мені з трудом вдається мислити про існування іншого світу.
Дивлюсь на світ, котрий Ти неустанно створюєш, і водночас так досконало приховуєш свою творчу потужність, що мені здається з людського погляду, що створені речі виникли самі. Так було з вибраним народом, який Ти провадив через пустелю, оточував неустанним чудом спадаючої манни, щоби захистити від голоду тих, котрих любиш. Ти поїв цей народ водою зі скелі, руйнував мури Єрихона. Це Ти здобував для нього Обіцяну Землю. Власне в контексті таких чудес народ вибраний дійшов до переконання, що не потребує Тебе, що всього досяг за допомогою власного розуміння і сили. Покидав Тебе при першій оказії, щоби служити якомусь божкові, якого знайшов.
Чи не діється так й зі мною? Ти дієш завжди, але так досконало приховуєшся, що мені здається, що цієї благодаті немає. Ти так любиш мою свободу, так не зносиш утиски на неї, що ніхто не спроможний сховатися краще ніж Ти. Як же часто я привласнюю Твої благодаті, бо вони діють таким досконалим способом, так докладно приховані, що я їх не помічаю. Допіру у світлі віри можу побачити, що це Ти завжди діяв і дієш.
Ти хочеш, коли почуття і розум нічого мені не говорять, щоби я просив, навіть дуже просив, про ласку наростаючої віри. Хочеш, щоби завдяки цьому світлу я робив спроби побачити, як у Фатімі, Ангела, який весь є адорацією стосовно того, що діється в євхаристичному чуді.
Щось з цієї його адорації повинно дійти до мене, пронизати мене, адже Ти достойний, Боже, цієї нескінченної слави, Ти, який є Нескінченністю.
Коли вірою не бачу Бога на вівтарі, з такою ситуацією не можу погодитися. Мушу волати: Господи, хочу прозріти! Тоді добре. Як той сліпий з-під Єрихона не можу залишатися байдужим стосовно таємниці, яку з великою пошаною адорує Ангел так, начебто хотів мені сказати через ці об’явлення: Спробуй робити те саме. Принаймні спробуй. Адже ніколи не будеш ангелом і тебе не вистачить на таку адорацію стосовно Бога в Євхаристії. Але принаймні пробуй.
Вірити дуже важко, але завдяки вірі я можу відкривати того незвичайного Бога, котрий з’являється і водночас так досконало приховується. Він любить, а я не бачу Його любові. Я в розпачі, але без віри не знаю, що Він стоїть так близько біля мене, щоби мене врятувати і що мені не потрібно нічого боятися. Ця дорога, що провадить до тебе, предивна. Тому, що Ти йдеш до мене перший і робиш, що я вступаю у Твої сліди, які ідучи Ти залишив власне для мене. (пор. ТВ)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- яку видиму дійсність маю перед очима, коли розпорошуюсь на Євхаристії?
- які зусилля роблю, щоб перебувати в площині віри?
- яке милосердя Бога досвідчую, коли Він відкриває мені справжню дійсність Євхаристії?
 

 
(до недільних читань 19.01)
 
«Того мало, що ти – слуга Мій, щоб відновити потомство Якова, щоб привести назад тих, які спаслися з-поміж Ізраїля. Я вчиню тебе світлом народів, щоб ти став Моїм спасінням аж до кінців світу». ( Іс 49, 6 )
 
тема: Щоб ти став Моїм спасінням
 
активізуючий засіб:
 
Порозмовляйте про працю! Як мала би виглядати ваша праця? Які мають бути відносини між працюючими? Що в праці приносить радість?
 
духовний коментар:
 
Дивлячись на світ очима віри, можна помітити, що вона єдиний великий Господній виноградник, ми ж – робітники, котрим Бог сам у ньому дає роботу; що це від Господа отримуємо як працю, так і відповідну плату за її виконання.
У нашій роботі ми повинні передусім старатися, щоби вона подобалася Богові, а не людям, і щоби була нашою відповіддю на пов’язаний із нами Божий задум. Маємо виконувати наші завдання згідно з намірами Господаря винограднику, і тоді вони будуть нас освячувати, стануть шляхом для поєднання зі Спасителем.
Працюючи задля виконання Божої волі, можемо отримувати схвалення оточення або натрапити на критику чи нерозуміння. Навіть втрата праці не повинна для нас мати великого значення. Адже це не люди дають нам роботу, а Бог, і Він може забрати її будь-якої миті, як і будь-якої миті може забрати в нас життя. Брак роботи і безрезультатний її пошук також нас освячуватиме, якщо побачимо в цьому досвідченні присутність Господа, котрий панує над усім.
Без шукання Божої волі праця здатна нас знищувати зсередини, спрямовуючи особливим чином на “мати” коштом нашого “бути” для Христа. Тому, коли вона займає багато часу, а заробітки вищі від потреб, важливо, щоби ми запитували про Божу волю. А може, Бог не хоче, щоб ми так надмірно захоплювалися.
Стаючи у правді перед Богом, добре було б відверто сказати, що часто працюємо з думкою заслужити людське визнання. Саме тому в нашому житті так багато стресів, напруги і страхів. Адже шукати опори в місці нашої праці – це покладати надії на те, що кожної миті може перестати існувати. Водночас про цілий світ можна сказати згідно з Об’явленням, що його образ проминає. (пор. ДлБ)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- чи дивлюсь на власні обов’язки очима віри?
- чи помічаю, як Бог мене перемінює через те, що роблю?
 

 
(до недільних читань 5.01)
 
То було справжнє Світло, яке приходить у світ: Воно освічує кожну людину. У світі Він був, і світ через Нього постав, і світ Його не пізнав. До своїх Він прийшов, та свої Його не прийняли. А тим, які прийняли Його, дав владу стати Божими дітьми, – тим, які вірять у Його Ім’я; тим, які ні від крові, ні від бажання плоті, ні від бажання чоловіка, але від Бога народилися. І Слово стало тілом, і оселилося між нами, і ми споглядали славу Його, – славу як Єдинородного від Отця, повного благодаті й істини. (Йн 1, 9-14)
 
тема: Завжди бачити справжнє Світло!
 
активізуючий засіб:
 
Спробуйте без слів, використовуючи жести, міміку, рухи переказати комусь правду сьогоднішнього Євангелія.
 
духовний коментар:
 
Коли думаємо про самотність, нас зазвичай огортає страх і жах. Тоді нам згадується самотність Христа, зокрема в годину Його молитви в Гетсиманському саду, пізніше під час Його муки і смерті.
В Гетсиманському саду Ісус просив своїх улюблених апостолів, щоби своїм чуванням і молитвою Його підтримали в Його невимовній скорботі, але вони, незважаючи на це гаряче прохання, засинають. 
Тому й ти не повинен дивуватися коли у моменти особливих випробувань будеш залишатися на самоті, коли тебе будуть зраджувати ближні і друзі.
Тоді досвідчиш, що правдивою опорою для кожного з нас є тільки Бог.
Якщо замість Бога довіриш своє життя людям, будеш приречений на помилку. Адже часто в дорозі до святості зазнаєш гіркоти залишення, самотності, навіть зради. Ці досвідчення звільнять тебе від ілюзій, що в людській дружбі і любові, також без Бога, можеш знайти опору.
Коли інші стануть для тебе справжньою опорою, це тому, що сам Бог через тих, яких поставив на твоїй дорозі, оказуватиме тобі особливу любов.    Проте, прийдуть хвилини, коли Бог хотітиме виставити тебе на винятково важкі випробування, на випробування Гетсиманського саду. Тоді, якщо тобі буде дана ця виняткова благодать, при тобі не буде нікого, хто би для тебе був знаком присутності Бога.
Але в той момент при тобі буде особливим чином Божа Матінка, так, як була при Христі у час Його муки і смерті. Віра в її присутність повинна зміцнити твою надію і визволити тебе від страху. Коли часом тобі видаватиметься, що Її при тобі нема, це буде тільки ілюзія. Марія буде при тобі, хоча Її присутність може бути укрита від тебе, щоби ще більше витягав руки до Її Сина. (пор. Зошит № 5)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як помічаю, відчуваю близькість Бога в ситуаціях важких?
- як переживаю самотність?
- якою є моя надія, яку шукаю в ситуаціях важких?
- чи прошу допомоги Марії?
 

 
(до недільних читань 29.12)
 
Коли Ірод помер, ось Господній ан­гел з’явився уві сні Йосифові в Єгипті й промовив: «Вставай, бери Дитя та Його матір і йди в землю Ізраїльську, бо повмирали ті, хто шукав душі Дитяти». І той, вставши, взяв Дитя і Його матір та й прийшов до Ізраїльської землі. Та, почувши, що в Юдеї замість свого батька Ірода царює Архелай, побоявся туди йти. Отримавши уві сні застереження, він пішов у Галілейські околиці, а прибувши туди, поселився в місті, що має назву Назарет, аби збулося сказане пророками, що «Він буде названий Назореєм». Мт 2, 19-23)
 
тема: Ісус, серед нас!
 
активізуючий засіб:
 
Порозмовляйте про ситуацію невіри, малої віри… Які прикмети має невіра в нас? Які є варіанти подолання?
 
духовний коментар:
 
Коли мати Тереза з Калькутти залишила монастир індійських сестер лоретанок, щоб піклуватись вмираючими коло храму богині Калі, вона, звісно, мала трохи речей і грошей. Але все це дуже швидко роздала вмираючим. Що далі? Коли надходить вечір, залишається по суті тільки одне: “Господи, якщо Ти хочеш, то я вмру”. В Індії, у Калькутті, їй ніхто не прийшов би на допомогу, тому що там дивляться радше байдуже на вмираючу людину. У світлі індуїзму та закону карми такий стан речей вважається майже нормальним. Послідовник цієї релігії скаже: якщо ти вмираєш голодною смертю, виходить, ти цього заслужив. Якщо помреш від голоду, то за це потім, після смерті, відродишся в кращому існуванні. Мати Тереза з Калькутти усвідомлювала, що могла не знайти нікого, хто схотів би допомогти їй. Проте водночас вірила, що біля неї Бог, і надалі вона покладатиметься виключно на Нього. Школою віри і школою святості матері Терези з Калькутти стали ті дні та вечори, коли, віддавши усе, вона засинала з тією страшною, смертельною втомою і певністю, що назавтра у неї нічого немає ані для себе і тих кількох кандидаток до нової спільноти, ані для тих мас вмираючих, яким все ж таки потрібна допомога. Нема нічого В такій ситуації – відсутності якого-небудь людського забезпечення зродилася Мати Тереза з Калькутти, та, на яку світ тепер дивиться з шаною та повагою. Це людина, яка вірила, вірила аж до шаленства, яка пройшла через важку школу здобування віри в ситуаціях, коли, дивлячись по-людськи, не було на що спертись. Коли завалюється уся наша система забезпечень, нам залишається або розпач, або віра – або страшний розпач, або героїчна віра.
Якщо не буде у тебе шаленства віри і якщо не довірятимеш до кінця шаленій любові Бога до тебе, то увесь час посуватимешся по дорозі віри черепашою ходою, або будеш відступати. Будуючи систему людських забезпечень, ти перешкоджаєш зростанню віри. Твоя віра поглибиться лише тоді, коли ти погодишся, щоб Господь став для тебе єдиною опорою і єдиною гарантією. Адже Він має право вимагати, щоб ти віддав Йому все, все в сенсі довірення.
Під кутом зору віри дуже добре, що іноді опори уходять в тебе з-під ніг, тому що з цим пов’язана благодать. Адже ти не можеш спиратись ні на чому, окрім Бога, ні на жодному з Його дарів, ані на жодному зі знаків Його присутності. (пор. РпВ)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як і за що, я вдячний Богу?
- що боюсь втратити коли покладаюсь на Бога?
- що ще більше хочу Йому довірити та віддати?
 
завдання:
 
Дякую Богу за кожну подію мого життя як за нескінчену допомогу на дорозі віри!
 

 
(до недільних читань 22.12)
 
І от, коли він це задумав, ангел Господній з'явився йому уві сні й мовив: “Йосифе, сину Давида, не бійсь узяти Марію, твою жінку, бо те, що в ній зачалось, походить від Святого Духа. Вона породить сина, і ти даси йому ім'я Ісус, бо він спасе народ свій від гріхів їхніх.” А сталося все це, щоб здійснилось Господнє слово, сказане пророком: “Ось, діва матиме в утробі й породить сина, і дадуть йому ім'я Еммануїл, що значить: З нами Бог.” Прокинувшись від сну, Йосиф зробив, як звелів йому ангел Господній: прийняв свою жінку. (Мт 1, 20-24)
 
тема: Любити Бога як Йосиф?
 
активізуючий засіб:
 
Помоліться разом літанію до Св. Йосифа! Виберіть заклики, які близькі для вас; поговоріть про ці риси Йосифа.
 
духовний коментар:
 
Віра – це чеснота, яка уможливлює контакт з Богом, і складає фундамент надприродного життя. Оскільки вона лежить в основі всякої надприродної діяльності, все відбувається завдяки ній. Позитивні якості або недоліки нашої віри визначають активність нашого надприродного життя. Труднощі в надприродному житті завжди пов’язані зі слабкістю віри. Це підставова чеснота, тому що вона дає нам можливість брати участь у Божому житті. Віра – це співучасть в мисленні Бога, це ніби уміщений на природних дарах душі наприродний розум, який дозволяє нам думати так, як Бог, не лише про нас самих, але також про все те, з чим ми стикаємось. Таким чином, мати віру – означає узгоджувати нашу думку з Його думкою і ідентифікувати себе з Його думкою.
Різниця між природним пізнанням і пізнанням через віру – не просто ступенева різниця, але сутність справи. Віра приносить з’єднання з мисленням Бога і внутрішню участь у світлі, в якому Бог пізнає самого себе. В цьому сенсі вона веде до контемпляції (споглядання) і є вступом до майбутнього пізнання Бога у вічності.
Якщо через віру ми входимо в життя Бога, в життя Ісуса Христа, то через ту ж саму віру Бог розпочинає в нас своє власне життя. Мета нашої віри – думати так, як думає Ісус Христос; дозволити Йому, котрий живе в нас через віру, користуватись нами, думати в нас і жити в нас.
Віра може повністю змінити наш дотеперішній спосіб бачення, мислення, відчування і переживання. Віра змінює нашу ментальність, вказує нам завжди ставити Бога на першому місці, зосереджувати усе життя на Ньому, інтерпретувати світ в Божому світлі. Тоді світло віри опромінює усі наші думки, оцінки, бажання і очікування. Таким є шлях до комунії віри, яка осягне свою повноту тільки у любові. (пор. РпВ).
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як на теперішній момент усвідомлюю свою віру?
- коли в крайній раз стояв перед вибором прийняти на віру, зробити вибір Бога… і т.п.?
- яка моя співучасть в бажаннях, думках, словах, справах Божих?
 

 
(до недільних читань 1.12)
 
Чувайте отже, бо не знаєте, якого дня Господь ваш прийде.Знайте те, що коли б господар відав, у яку сторожу прийде злодій, пильнував би він і не дав би підкопати свого дому.Тому й ви будьте готові, бо Син Чоловічий прийде тієї години, що про неї ви й не думаєте. (Mт 24, 42-44)
 
тема: Тому й ви будьте готові, бо Син Чоловічий прийде!
 
активізуючий засіб:
 
Поділіться одні з одними стратегією, як пережити Адвент?! Або разом заплануйте, що будете робити, щоб цей час був щирим приготуванням нас для Народження Господа!
 
духовний коментар:
 
Сучасна людина, є загублення і розчарована, невідомо чого шукаюча, звичайно шукає задоволення, щоб було їй краще, легше… Та остаточно цей пошук, щоб було легше та краще є пошуком чогось глибокого, це пошук Бога, котрий є Єдиним, котрий може заспокоїти всі людські потреби, котрий може розв’язати всі людські труднощі.
Ця сучасна людина, котра переживає кризу слова і котра говорить до кожного з нас: «Покажи нам Ісуса, хоче побачити Ісуса». Це саме питання яке колись ставили Греки для Филипа. Ця сучасна людина не потребує філософських доводів на існування Бога, не потребує терористичних аргументів. Потребує побачити Бога. Шукає людини, котра би досвідчила Бога. Шукає людину, котра не буде говорити розповідати про Бога, але котра буде сама собою свідчити про власне пережиття. Потрібне свідоцтво.
Отець Амадеуш Евре, який загинув в авто-катастрофі (його авто закрутило на слизькій дорозі і в’їхало в дерево)… Коли на похороні лунали слова прощання, одна з акторок виразилась в такий спосіб: «Що хочете про нього почути? Це людина, котра… якщо його хтось зустрів, то з’являлося прагнення Бога».
Це найбільше пояснення того чого потребує сьогоднішній світ. Потребує таких власне учнів Христа. Таких, з якими перебуваючи, мало би «хотітися Бога». Будуть до тебе приходити люди з питанням чи проханням: «Покажи нам Ісуса»… Чи зможеш бути таким свідком?
Бо тим свідком станеш тоді, коли будеш прозорим. Коли не шукатимеш себе. Коли будеш старатися на першому місці поставити «справи Царства». Ти є свідком Христа, коли живеш Євангелієм… (пор. Тадеуш Дайчер, Проповіді).
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як уявляю прихід Господа для мене, чи думаю про це?
- як на сьогодні живу Євангелієм?
- чи я є свідком Господа для інших?
 

  
(до недільних читань 24.11)
 
Люди стояли й дивились. Навіть князі їхні насміхалися, кажучи: «Інших спасав, нехай спасе себе самого, коли він — Месія Божий, Вибраний!» Вояки також глузували з нього; підходячи до нього й подаючи йому оцет, примовляли: «Коли ти цар юдейський, спаси себе самого!» А був над ним і напис грецьким письмом, латинським і єврейським: «Це — Цар Юдейський.» Один із повішених злочинців зневажав його, кажучи: «Хіба ти не Христос? Спаси себе і нас!» (Лк 23, 35-39)
 
тема: Щоб не лише стояти і дивитись. Почати жити Тим, хто живе!
 
активізуючий засіб:
 
Нехай кожен складе свою коротку молитву, яка виражає визнання Христа своїм Господом і Царем та віддання себе цілковито Йому!
 
духовний коментар:
 
Євхаристія пожива духовна, та є корисна і для тіла. Можемо назвати цю користь: 1. Наше тіло стає дарохранительницею (табернакулюм), і цим стає подібне Матері Божій в таємниці втілення. 2. Євхаристія заспокоює порухи тіла: прагнення малих заспокоєнь (потреб) зникає в великій Любові Христа, котрий дає нам себе. 3. Літургійні тексти, говорять про Євхаристію не лише як про охорону душі, але також охорону при загрозах тіла, перед нещастями не лише маральної природи. 4. Слова самого Христа запевняють про воскресіння і безсмертя того, хто споживає Його Тіло. (пор. Йн 6, 38)
В цьому контексті можна пригадати те, про що пише Ігнатій з Антіохії, котрий називає Євхаристію «Ліками безсмерртя».
Антіохія в стародавні часи славилась своїми лікарями, котрих шанували по цілому світі. На своїй батьківщині вони збирали лікувальне зілля від всяких хвороб. До них звертались також з різними ризикованими питаннями подібно як до середньовічних алхіміків; подібно як алхіміків просили щоб звичайний метал змінили на золото, середньовічних лікарів питали, чи можуть знайти лики проти смерті. Ігнатій трохи іронічно відповідав: ми, християни, віримо в Євхаристію. Варто зауважити, що пише це в особливих обставинах: став ув’язненим і приведений до Риму, щоб померти як мученник, і закликає своїх співбратів – римських християн, щоб не визволяли його, тому що гаряче прогне жити вічно з Христом.
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як тілесно відчуваю, почуваюся, переживаю… Євхаристію?
- яку маю байдужість до святих справ?
- якою є моя вдячність для Христа, як часто Йому це виражаю? 
 

 
(до недільних читань 17.11
 
І це дасть вам нагоду свідчити. Візьміть собі до серця, що вам не треба готуватися наперед, що маєте відповідати, я бо дам вам слово й мудрість, якій ніхто з ваших противників не зможе протиставитись і перечити. Вас видадуть батьки, брати, рідні й друзі, і декому з вас смерть заподіють. Вас будуть ненавидіти всі за моє ім'я. Але волосина з голови у вас не пропаде! Вашим стражданням ви спасете душі свої. (Лк 21, 13-19)
 
тема: Глибше!
 
активізуючий засіб:
 
Порозмовляйте, які маєте страхи в житті духовному. Дістаньте їх на світло. Що Вам потрібно, щоб бути в мирі серця; бити готовим?
 
духовний коментар:
 
Якщо це божий̆ шлях, то я зобов’язаний̆ відкинути всі муки та страхи, що доводять мене до відчаю, і дозволити маленьким радостям виявляти правду про світ, у якому я живу. Ісус розповідає про світ цілком реалістично: Він розказує про війни, повстання, землетруси, епідемії та голодомори, переслідування та ув'язнення, зради, ненависть та вбивства. Немає навіть натяку на те, що ці прояви темряви коли-небудь зникнуть. Але все ж таки у всьому цьому можна знайти Божу радість і долучитися до неї. Ця радість виявляється у приналежності до дому Бога, любов якого сильніша за смерть і дає нам силу жити у цьому світі та вже тепер належати до Царства вічної радости.
У цьому полягає таємниця радости святих.
Щодня бачити таку докорінну різницю між цинізмом і радістю для мене - справжня дивовижа. Циніки всюди шукають темні плями, скрізь їм ввижається наближення небезпеки, нечисті наміри, приховані інтриги. Вони вважають довіру наївною, в турботі про ближнього вбачають надмірний̆ романтизм, а в прощенні - сентиментальність. Вони сміються над почуттями ентузіязму та духовним запалом і зневажають харизматичну поведінку. Вони вважають себе реалістами, які сприймають світ без прикрас і які не піддаються поривові емоцій̆. Але, заперечуючи Божу радість, вони потрапляють у полон темряви, яка породжує ще густішу темряву.
Люди, що пізнали радість Господню, не заперечують існування темряви, навпаки - вони обрали життя поза нею. Вони бачать світло в темряві і вірять, що навіть промінчик світла здатен розсіяти морок. Вказуючи одне одному на мерехтливі відблиски світла тут і там, вони являють собі та іншим прихованого, але реально присутнього Бога. Їм стає зрозуміло, що є люди, готові зцілити рани ближнього, пробачити образи, поділитися своїм майном, підтримати дух спільноти, з радістю прийняти подарунки, які їм дарують, і жити в постійному очікуванні повного вияву слави Господа.
Щомиті мені доводиться вибирати: чим наповни- ти свої думки, слова та дії - цинізмом чи радістю? Поступово я усвідомлюю всі можливі варіанти вибору. Кожен вибір на користь радости приносить ще більшу радість, перетворюючи людське життя на свято у Господньому домі.
 
Ісус сповна живе радістю, властивою дому Отця. "Усе, що Отець має, - Моє", - каже Він, маючи на увазі також безмежну радість Свого Батька (Йн 16, 15).
Ця божественна радість не суперечить божественному смуткові. У нашому світі радість і смуток е взаємовиключними поняттями. Радість означає відсутність смутку, а смуток -відсутність радости. Але в Бога не існує такого розмежування. Ісус, Син Божий, уособлює не тільки смуток, а й абсолютну радість. Ми торкаємось її, коли усвідомлюємо, що навіть у найбільших своїх стражданнях Ісус завжди є з Отцем. його єднання з Богом ніколи не проминає, навіть коли Він відчуває, що Бог покинув його. Божа радість є часткою його синівської природи, і цю спільну радість Ісус та Отець дарують мені. Ісус прагне наділити мене радістю, яку сам відчуває: "Як Мене Отець полюбив, так Я вас полюбив. Перебувайте у Моїй любові! (пор. Г. Ноуен Повернення блудного сина)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- коли досвідчив справжньої радості?
- як вдавалось нею ділитись?
- як, попри страждання і смуток, мені вдається перебувати в єднанні з Господом?
 

 
(до недільних читань 22.09
тема: Кому я служу?
 
активізуючий засіб:
 
Накреслити круглу діаграму та зобразити у векторах на що втрачаю час свого звичайного дня (пр. сон, праця, навчання…).
 
духовний коментар:
 
Що може бути тією мамоною, яка зневолює твоє серце? – Нею можуть бути як матеріальні блага, так і духовні, наприклад, прив’язаність до грошей, прив’язаність до своїх дітей, до роботи, а отже, до того, що створюєш, над чим працюєш, до миру, а навіть прив’язаність до власної досконалості. Усі ці прив’язаності спричиняють твоє поневолення, приносять тобі рабство. Людина повинна прив’язуватись лише до однієї-єдиної дійсності – до волі Бога. Кожне поневолення замикає тебе на Бога і зменшує твою віру.
Як виявити свою мамону? – Напруженість, стрес, занепокоєння, квапливість, смуток, що супроводжують твоє життя, це ознаки того, що ти служиш якомусь різновиду мамони. Наприклад, є люди, що живуть в постійному стресі. Тож якою великою мусить бути їх прив’язаність до чогось протилежного Богові. Люди, вільні від прив’язаностей, повні Божого миру. Божий мир будує і зміцнює психічне здоров’я, що в свою чергу відображається на нервовій системі. Таким чином, і дух, і психіка, і тіло долучаються до великої свободи людини. Вільна від прив’язаностей людина, водночас вільна від зморшок на лиці, від стресів, від хвороб цивілізації. Мамона систематично нищить людину. Вона не лише затримує тебе у твоєму прямуванні до Христа і притуленні до Нього, але також руйнує твоє здоров’я і твою психіку. (пор. РпВ)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- чим для мене є служіння?
- чи має воно місце впродовж мого звичайного дня?
- чи черпаю сили для нього від Христа, Який не прийшов на те, щоб Йому служили, а щоб послужити і віддати життя за багатьох?
 
 

 

Причіплений файлРозмір
31_травня.doc88.5 КБ
Ваш голос: Немає Оцінено (1 vote)