1. Назарет школою Євангелія (1)

 

Назарет – це школа, де починаєш розуміти життя Ісуса: це школа Євангелія.

Тут ми передовсім учимося дивитися, слухати, розмірковувати, пізнавати глибоке й таємне значення цього дуже простого, покірного й такого чудового об’явлення Сина Божого. А може, цілком несвідомо, вчимося Його наслідувати.

Тут нам дано до кінця зрозуміти, ким є Христос. (Павло VI, Назарет, 5 січня 1964 р.)

 

         “Духовність Руху Назаретських Родин черпає своє натхнення з Євангелія, яке реалізується, за прикладом Христа, в радикальний спосіб у житті, ставленні, здійснюванні виборів. Вона характеризується Христоцентризмом, який виражається в прямуванні до повного сопричастя з Христом-Відкупителем, а це означає конкретно: любити Бога і людей любов’ю Христа”. (єп А. Сємєнєвскі, Ченстохова, 10 квітня 2010 р.)

 

-        яке місце Христа та Його Євангелія  у моїй родині, в моєму житті?

 

для медитації:    Флп 3, 7-14

 

 

2. Назарет школою Євангелія (2)

 

Тут нам дано до кінця зрозуміти, ким є Христос. Тут ми усвідомлюємо кінцеву потребу в роздумах про обставини Його життя серед нас: місце, час, звичаї, мова, релігійні практики – все, чим послуговувався Ісус, щоб об’явитися світові. Усе тут промовляє, усе набирає значення. Тут, у цій школі, ми усвідомлюємо потребу в духовному розвиткові, якщо бажаємо дотримуватися євангельського вчення, бути учнями Христа. (Павло VI, Назарет, 5 січня 1964 р.)

 

 Це важливо: друга людина виявляється даром від Бога. У спільноті Святого Сімейства панувала любов: Ісус любив і Він же був коханим – Пресвятою Дівою Марією і св. Йосипом. Отже, існує дорога навпростець, яка веде до святості: це любов до ближнього! Саме так однодушно навчали Апостоли, як учні Христа:

св. Павло: “Увесь бо закон міститься у цій одній заповіді: “Люби ближнього твого, як себе самого.” (Гал 5, 14).

св. Йоан: “Таку ми заповідь одержали від нього: «Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого.» (1 Йн 4, 21).

св. Петро: “Очистивши послухом правди душі ваші для братньої нелицемірної любови, любіть гаряче один одного щирим серцем” (1 П 1, 22).

св. Яків: “Коли, отже, виконуєте закон царський за писанням: «Люби ближнього свого, як себе самого», - ви добре робите” (Як 2, 8).

Така – одноголосна наука Апостолів; оскільки наша Церква не лише єдина, свята і вселенська, але та також і апостольська – приймаємо відкритим серцем навчання Апостолів.

- підіймаючи слова ЙП ІІ матеріали Руху пригадують:

“Дорогою Церкви є родина і багато вказує, що ця дорога – найважливіша: вона перша і загальна, а водночас у кожному випадку – особлива, єдина та неповторна”. (єп А. Сємєнєвскі, Ченстохова, 10 квітня 2010 р.)

 

-        подай конкретні приклади на те, як проявляєш свою любов для своєї дружини/свого чоловіка, дітей, батьків, рідних?

-        назви цю прикмету Святого Сімейства, яка на даний час, найбільш потрібна для твоєї сім’ї?

 

для медитації:    Флп 3, 7-14

 

 

 

Нехай відродиться в нас повага до мовчання – чудового, незамінного стану духа. Як же ми його потребуємо в нашому щоденному житті, сповненому неспокою та напруги, в цьому хаосі й гаморі, в цій метушні. О мовчання Назарета, навчи нас зосереджуватися й заглиблюватись у свій внутрішній світ, відкриватися для Божого натхнення й слова вчителів правди. Навчи нас потребувати й цінувати підготування до навчання, роздуми, своє внутрішнє життя, молитву, яку вислуховує невидимий Бог. (Павло VI, Назарет, 5 січня 1964 р.)

 

Молитві треба постійно вчитися. Це завдання, яке увесь час стоїть перед нами. Актуальна форма молитви не може нас задовольняти. Ми повинні неустанно йти далі і постійно розвивати її. Коли ми говоримо про молитву, то найчастіше маємо на думці молитву слова. В цій формі молитви особливий якісний наголос ми повинні поставити на акти, в яких скоряємось перед Богом, виражаємо нашу вдячність чи просимо про святість. Коли ми молимось молитвою слова, мусимо пам’ятати, що ми повинні молитись про те, чого від нас очікує Бог. Вона не може бути багатослівною молитвою. Ісус виразно застерігає, щоб ми не молились як язичники, які “гадають, що за своєю велемовністю будуть вислухані” (Мт 6, 7).

Бог може бажати спростити нашу молитву ще більше. Може хотіти, щоб ми взагалі замовкли. Бо так, як ми молимось словами чи думкою, ми можемо молитись і мовчанням. Проте не кожний схвалює таку форму молитви. Багато людей мають сумніви, чи це не змарнований час, просто тому, що протягом нього нічого не відбувається. Проте таке перебування в тиші, чи перед Пресвятими Дарами, чи в присутності Божої Матері, це досить розвинута форма молитви. Шарль де Фуко написав що “молитись – це дивитись на Ісуса, люблячи Його”. Ця форма молитви може набути форми так званої молитви простоти, або простого погляду. Якщо ти мусиш роздумувати словами того, з ким перебуваєш -  це означає, що він для тебе, в меншій чи більшій мірі - чужий. З близькою особою можна зберігати мовчання і воно не буде незручним. Саме таке, вимовне в своїй простоті мовчання, є критерієм близькості двох осіб. Ісус хоче, щоб ми і перед Ним вміли так утишитися, щоб просто дивились на Нього і перебували з Ним без непотрібних вже слів.   (пор. о. Т. Дайчер, Роздуми про Віру)

 

-        чи дорожиш мовчанням? чи шукаєш його?

-        чи вмієш спочатку слухати, а тоді – говорити? наскільки володієш своїм язиком?

-        наскільки, під час своєї молитви, зосереджуєшся на собі, своїх переживаннях, проблемах, прагненнях, які виражаєш словами – а наскільки на особі Ісуса, Якого стараєшся адорувати в мовчанні? 

 

для медитації:    Як 3, 1-12

 

 

4. Назарет – урок родинного життя (1)

 

Світ сьогодні, заперечує значущість сім'ї. На п'єдестал ставлять індивідуальну свободу та сексуальне задоволення згідно особистих уподобань; іноді, одночасно родину зображують, як ще одну з багатьох загроз, і навіть як одне з джерел поневолення людини. Саме так часто вчить світ, в якому живемо.

На допомогу приходить нам фрагмент Біблії: “Петро та Йоан сказали:

«Чи воно справедливо перед Богом вас більше слухати, ніж Бога, - розсудіть!»” (Ді 4, 19). Церква від самого початку свого існування навчала, що християнству часто прийдеться йти проти течії популярної культури: “не вподібнюйтеся до цього світу, але перемінюйтесь обновленням вашого розуму” (Рим 12, 2а), заохочував Апостол Павло, як перших християн, так і нас сьогодні. (єп А. Сємєнєвскі, Ченстохова, 10 квітня 2010 р.)

 

Кожен з нас потребує, як сказав папа Павло VI, повертатися до Назарету, щоб все наново роздумувати про тишу і любов Святої Родини, яка є зразком для кожної християнської сім'ї. Саме тут, на прикладі Марії, Йосипа та Ісуса, ми починаємо більше та глибше розуміти святість сім'ї, яка, за задумом Божим, заснована на довічній вірності чоловіка і жінки, освячених укладенням Таїнства Шлюбу і готових прийняти Божий дар нового життя. Скільки чоловіків і жінок у наш час потребують наново відкрити для себе цю основоположну істину, яка лежить в основах суспільства; яким важливим є свідчення чоловіків і жінок живучих в Подружжі для розвитку праведного сумління і будування цивілізації любові!

Згідно задуму Бога, любов людей, які живуть у Подружжі, приносить плоди в новому житті і знаходить своє щоденне вираження в повних люблячі зусиллях батьків для запевнення цілісного людського та духовного формування своїх дітей. В родині кожна особа, від найменшої дитини до осіб похилого віку, є важливою – з уваги на свою власну гідність; її вартість не визначається просто придатністю для інших. (Бенедикт XVI, Назарет, 14 травня 2009 р.)

 

-        як вплив духа цього світу руйнівно впливає на вашу родину? 

-        наскільки формування у твоїй сім’ї є цілісним: обіймає також духовну сферу кожної людини; наскільки кожен із членів вашої родини – так само важливий?

 

для медитації:    Сир 3, 1-16

 

 

5. Назарет – урок родинного життя (2)

 

Хай Назарет навчить нас, що таке родина, як спільнота любові; в чому полягає її сувора й проста краса, її святість і непорушність. Дізнаймося від Назарета про важливість і незамінність родинного виховання, його першорядне, виняткове значення для суспільства. (Павло VI, Назарет, 5 січня 1964 р.)

 

Йоан Павло II вже в першому пункті свого послання до рухів з 1994 р., наголосив: “Сьогодні відродження Церкви в значній мірі йде шляхом рухів. Таким шляхом проходить також оновлення християнських родин, людей, які живуть у Подружжі”.

         - Рух родин назаретських серйозно ставить на перше місце не менталітет цього світу, але радше намір Бога: “Так що вони не будуть більше двоє, лиш одне тіло. Що, отже, Бог получив, людина хай не розлучає” (Мт 19, 6).

- рух не ставиться до людини та не формує її так, начебто мала ставати перед Богом сама-одна, як відокремлений екземпляр: “Тим то покине чоловік свого батька і свою матір, і пристане до своєї жінки, і вони обоє будуть одне тіло. Це велика тайна, а я говорю про Христа і Церкву” (Еф 5, 31-32).

- В русі відносини з іншою людиною, чоловіком чи дружиною, дітьми - мають реальне значення у дорозі до святості, а, тим паче, вони аж ніяк не є перешкодою! Конкретними та твердими апостольськими словами нагадав про те св. Павло: “А коли хтось про своїх, особливо ж про домашніх не дбає, той віри відцурався: він гірший, ніж невірний” (1 Тим 5, 8). Водночас, лагідними і також апостольськими словами заохочував: “Коріться один одному у Христовім острасі”; “Нехай же кожний з вас зокрема любить свою жінку так, як себе самого, а жінка нехай поважає чоловіка!” (Еф 5, 21.33).

- РНР допомагає зрозуміти, що першою духовною родиною є сама Католицька Церква. Хоча й існують численні та різноманітні рухи - вони є єдністю у спільноті Церкви на рівні єпархії чи парафії, згідно слів Апостола: “Є і між дарами різниця, але Дух той самий; різниця теж і між служінням, але Господь той самий. Різниця є і між ділами, але Бог той самий, який усе в усіх робить” (1 Кор 12, 4-6). (пор. єп А. Сємєнєвскі, Ченстохова, 10 квітня 2010 р.)

 

 

пропозиція запитань для груп ділення:

 

-        чи у вашому подружжі/вашій родині ви є однодумцями, коли йдеться про виховання дітей, розподіл сімейних обов’язків, відносини з різними дальшими членами родини, сімейний бюджет?

-        на якому місці у ієрархії цілей, які визначаєш для своєї сім’ї, знаходиться спільне перебування у сонмі спасенних на Небесах?  

-        що можеш виправити у вище згаданих справах?

 

для медитації:    Сир 3, 1-16

 

6. Назарет – приклад праці (1)

 

О Назарете, доме Сина теслі, саме на твоєму прикладі ми прагнемо зрозуміти й утвердити суворий, але водночас спасенний закон людської праці; відновити свідомість її цінності; нагадати, що праця не може бути самоціллю, що цінність праці й свобода, яку вона дає, радше залежать від мети, якій вона служить, аніж від заробітку. Ми щиро бажаємо привітати людей праці всього світу й нагадати їм про великий приклад їхнього Божого Брата, пророка всіх їхніх справедливих законів – Христа, нашого Господа! (Павло VI, Назарет, 5 січня 1964 р.)

 

Для багатьох людей, існує конфлікт між переживанням молитви медитації чи якої-небудь іншої молитви – і праці. Вони тоді кажуть: “Маю стільки багато роботи, що у мене для молитви немає часу”. Хто таке говорить – обманює самого себе. Завжди бо знаходимо час на те, що самі вважаємо за необхідне. Ми знаходимо час для прийняття їжі і сон, тому що ми знаємо, що без цього не можемо жити. Хто не має часу для молитви – визнає, що він не вважає її чимось важливим для себе.

Справа не тільки в обсязі роботи: йдеться про атмосферу, в якій вона зазвичай проходить: про тривогу і стрес, які часто її супроводжують. Цю атмосферу метушіння на робочому місці багато хто сприймає, як ворожу для молитви. Робота розглядається тоді, як загроза для молитви, а принаймні, як загроза для того, що сподіваємося осягнути за допомогою молитви: для спілкування з Богом. Тоді здається, що те, що ми кропітким зусиллям звели під час молитви, протягом робочого дня систематично перетворюється на руйнацію. Після закінчення праці почуваємо себе порожніми, наче повністю випраними з усього. У молитві намагаємось заново себе наповнити, зібратися з силами – які і так невблаганно поглине праця. Під час молитви посуд душі наповнюється, під час труду – порожніє; і так день за днем. Знов-таки залишаємося однаково бідними, кожного вечора - ємкість пуста. Хіба ж все так має бути?

Споконвічним є переконання, що праця несе загрозу загибелі внутрішнього життя, тому й потрібно віддаватись праці обережно, зберігаючи певну дистанцію до того, чим займаємось. Хоча і є в цьому ставленні якась доля правди, проте, такий підхід незадовільний та неповний. У такій постановці справ діяльність не є інтегрована з молитвою. Сама наша активність повинна ставати молитвою. Доки ми не відкрили для себе властиві відносини (баланс) поміж активністю і молитвою - доти вони завжди перебуватимуть у стані конфлікту. (пор. В. Стініссен OCD, Ні йога, ні зен. Християнська медитація глибини, Познань 2000, сс.111-117)

 

пропозиція запитань для груп ділення:

 

-        як праця формує твою молитву (напр. зосередженість під час молитви, її часовий вимір)?

-        як молитва впливає на твою працю?

 

для медитації:    Пс 127

 

7. Назарет – приклад праці (2)

 

Найбільша спокуса для людини не світ, а сама людина. Небезпекою не є праця сама по собі, але спосіб, як ми її виконуємо.

Це неправда, що Бога можна знайти тільки в тиші пустелі. Бог не є лише для тих, хто відмовився від гомону зовнішнього життя. Він також є Богом людей, які віддають себе активному діянню, Богом людей з великих мегаполісів. Тож Він є Тим, Хто постійно діє (Йн 5, 17). Бог дає не тільки існування, але також наділяє можливістю діяти. Ці дві реальності об’являють Його Особу. Тому можна знайти Його як у великій активності, так у тиші й мовчанні.

Той, хто хоче вчинити свою працю молитвою, повинен забувати про себе. Або, кажучи різко: повинен помирати. Саме наше "я" постійно говорить: "Це люблю - того не люблю", це наше "я", яке піддається й підкоряється різним примхам. Коли молимося - ми не робимо нічого іншого, як те, що все наново вмираємо для життя. Це постійне вмирання і поновлюване народжування. Те ж саме може здійснюватися, коли ми трудимось. Замість того, щоб підживлювати наше маленьке "я" (чим зазвичай ми і займаємось), можемо давати змогу нашому "я", щоб завмирало та звільнювало місце для Бога і Його дій; таким чином, вже більше не я буду діяти, але Той, Хто в мені.

Намагання не думати про результати своєї праці під час її виконання в найбільшій мірі допомагає нейтралізувати вплив нашого "я". Ми, коли трудимося, найчастіше більше зосереджуємося на наслідках нашої праці, ніж на ній самій. Ми переконані, що таким чином зможемо виконати її краще, одначе так насправді все відбувається навпаки. Чим більше побиваємося за хороші результати, тим більша ймовірність того, що наш труд не завершиться успіхом.

Перед тим, як почати роботу, ти повинен знати: чому за неї берешся. Праця повинна принести комусь користь. Тим не менш, протягом її виконування, не потрібно думати про її результати. У ході праці вона сама повинна зосереджувати всю нашу увагу. Таке ставлення потребує великого внутрішнього визволення та створює його. “Свобода це не робити те, що любиш робити, але любити те, що робиш”, каже східна приказка. Праця безперервного створює можливості для того, щоб вмирало наше "я". І не має значення те, чи праця якимось чином збагатить тебе або вчинить біднішим, чи принесе тобі славу, чи зустрінешся з критикою. Виконуєш те, що в даний момент маєш зробити. Результат знаходиться у Руках Бога. Переживання за результати майже завжди має своє коріння в неупорядкованій турботі про звеличання самого себе, зиск чи економічну ситуацію. (пор. В. Стініссен OCD, Ні йога, ні зен. Християнська медитація глибини, Познань 2000, сс.111-117)

 

 

пропозиція запитань для груп ділення:

 

-        чому і ради кого трудишся?

-        наскільки даєш завмирати своєму "я" – під час молитви, під час праці?

 

для медитації:    Пс 127

 

8. Убогість Назарету (1)

 

Блаженні ми, якщо не будемо робити з егоїзму пануючого принципу життя, а з приємності - його мети, а навпаки, зуміємо виявляти джерело енергії - в поміркованості, в болю - засіб спасіння, у жертві – вершини величчя.

Блаженні ми, якщо вважаємо за краще бути переслідуваними, а не переслідувати, а також тоді, коли плекаємо в собі спрагу до все більшої справедливості.

Блаженні ми, якщо ми можемо задля Божого Царства пробачати і боротися, діяти і служити, страждати і любити. (Павло VI, Назарет, 5 січня 1964 р.)

 

Вальтер Каспер пише, що згідно синоптичним Євангеліям, віра означає “пізнання власної безпорадності, а також довір’я до Божої сили, що діє через Ісуса.” (Дійсність віри, 68). Віруюча людина не очікує нічого від себе самої, але усього сподівається від Господа. Лише тоді, коли, визнаючи в дусі віри власну безпорадність, ми станемо вбогими духом, ми дозволимо діяти в нас силі Бога. Євангельська моральність - не лише моральність Декалогу, хоча обумовлює її; це, передусім, моральність блаженств. Особливо першого: “Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне” (Мт 5, 3). Блаженні, тому що вони, ті – убогі, дійсно увіходять до Царства.

Той, хто шукає передусім Божого царства, і таким чином шукає святості, знайде і її, і усе інше, усі духовні і земні дари, необхідні для життя. “Блаженні вбогі духом”, ні до чого не прив’язані, ті, що нічого не мають і всього очікують від Бога. Блаженні, бо в їх серцях є місце для Господа. Їхнє Царство Небесне, бо вони мають Бога. Це радісна добра звістка про блаженних людей, серца яких вільні для Господа. (пор. РпВ)

 

пропозиція запитань для груп ділення:

 

-        яке твоє ставлення до Блаженств, а яке до Декалогу?

-        яке з блаженств – найближче тобі, і чому?

-        наведи зі свого життя приклад на те, що можна водночас бути безпорадним і спізнати відраду від Божого благословення? 

 

для медитації:    Мт 5, 1-12

 

 

9. Убогість Назарету (2)

 

Блаженні ми, якщо - вбогі духом - вміємо звільнитися від ілюзорного довірення матеріальним багатствам і спрямувати наші прагнення, перш за все, на духовні і релігійні блага, а також тоді, коли маємо повагу і любов до убогих, як до братів, як до живих зображень Христа.

Блаженні ми, якщо - вправлені у лагідності міцних - спроможемось відмовитися від згубної сили ненависті і помсти, і зможемо з мудрістю, попри страх яким напуває зброя, давати перевагу великодушності, прощенню, єднанню у свободі та праці, щоб придбати когось добротою та миром. (Павло VI, Назарет, 5 січня 1964 р.)

 

Слово “вбогий” в біблійному сенсі необов’язково означає вбогість в матеріальному значенні. Вбогим духом був, наприклад, царь Давид, що знаходився на найвищому щаблі суспільства. Вбога духом людина – це той, хто позбавлений самовпевненості, той, кто знає, що не може покладатись на себе, на власні сили. Така людина наставлена на очікування усього від Господа, а не на вкорінення у сьогоденність.

Бути вбогим означає, бути залежним. В житті Ісуса бачимо три моменти, коли Його вбогість доходить до краю, коли Він – Бог – стає повністю залежним і показується в своєму безсиллі, мовби у поразці: це Вифлеєм, Голгота і Пресвяті Дари.

Ці три ситуації: Вифлеєм, Голгота, Пресвяті Дари – це ситуації, в яких любов Ісуса дійсно досягає божевілля, граничної вбогості. Але завдяки саме цьому божевіллю і цій вбогості Ісус приніс тобі Відкуплення, приніс тобі віру. Мовчання Бога, Його безсилля, Його “поразка” для світу, який хотів би Бога, повного зримої сили, є скандалом. Хрест був, і все ще залишається, вигадкою для тих, які не вірять, але для тих, які повірили, він – найвища міць. Твій хрест, в сенсі беззахисності і вбогості, створює в тобі місце для благодаті – для благодаті віри. (пор. РпВ)

 

пропозиція запитань для груп ділення:

 

-        яким чином розвиваю в собі духа першого блаженства: блаженні вбогі духом?

-        чи дійсно я – людина віруюча: чи вірую у перемогу хреста, силу Божої благодаті, істину Євангелія?

 

для медитації:    Мт 5, 1-12

 

10. Назарет - школою віри (1)

 

Наше ювілейне Паломництво було духовною мандрівкою, яка має свій початок біля слідів залишених Авраамом, "нашим батьком у вірі". Ця подорож привела нас сьогодні у Назарет, де ми зустрічаємо Марію, найбільш справжню i вірну дочка Авраама. Саме Марія, більше, ніж будь-хто інший, може навчити нас, що означає жити вірою "нашого отця". Звичайно, багато в чому, Марія явно відрізняється від Авраама; але водночас, все більше і більше цих двоє глибоко схожі одне на одного - "приятель Бога" і молода дівчина з Назарету. (ЙП II, Назарет, 25 березня 2000 р.)

 

Церква розпочинає світський календарний рік днем, присвяченим Божій Матері. В Новий рік показує нам особу Тієї, яка “йшла вперед в паломництві віри” (LG 58). В житті Марії день за днем здійснювалось благословенство, сказане до Неї св. Єлизаветою: “Щаслива Та, що повірила” (Лк 1, 45). Таким чином Церква бачить в Марії найповніший взірець нашої віри.

Марія йде попереду нас, йде перед нами “в паломництві віри”, наче випереджуючи наші кроки і є на нашій дорозі віри близько нас. Згідно думці Собору, Божа Мати займає в Церкві найвище місце, але одночасно є найближче до нас. Можна би сказати, що ми кривдимо Божу Матір, коли говоримо лише про Її гідність та прославлення, створюючи таким чином відстань між Нею і нами. Забагато говориться про Її винятковість, а замало про те, що Вона є нашою дорогою і дорогою христоцентричною. Марія є нашою дорогою в тому сенсі, що йде попереду нас і вказує дорогу віри, що усе те, що трапляється з нами, Вона вже колись пережила. Дивлячись на Її життя, ми повинні знаходити відповіді на наші проблеми.

Ми могли б запитувати, чому для Ісуса так важливо, щоб ми йшли по Її слідах, щоб ми йшли до Нього Маріїною дорогою. Однією з відповідей на це питання є радикалізм Божої Матері, радикалізм віддання себе Богу, що робить можливим Боже віддання себе нам. Ісус полюбив Марію надзвичайним і винятковим чином. Жодне зі створінь не полюбив так, як Її, тому що Вона змогла віддати Йому усе. (пор. РпВ)

 

пропозиція запитань для груп ділення:

 

-        які твої реакції, коли в даний момент, не здійснюються твої плани, прагнення, очікування? Наскільки Діва Марія є в таких моментах для тебе взірцем?

-        яким чином Марія допомагає тобі зміцнювати приязнь з Христом?

-        що для тебе означає: довірення Богові?

 

для медитації:    Рим 4, 18-25

 

 

11. Назарет - школою віри (2)

 

Як Авраам, так і Марія, отримали від Бога дивовижну обітницю. Авраам має стати батьком сина, з якого народиться великий народ. Марія стане Матір'ю Сина, Який буде Месією, Помазаником Господнім. “Послухай! - каже Гавриїл - Ось ти зачнеш у лоні й вродиш сина й даси Йому ім'я Ісус. Він буде великий і Сином Всевишнього назветься. І Господь Бог дасть Йому престол Давида, Його батька, і Він царюватиме над домом Якова повіки й царюванню Його не буде кінця.” (Лк 1, 31-33).

Як для Авраама, так і для Марії, Божа обітниця є чимось зовсім несподіваним. Бог змінює хід їхнього повсякденного життя, перевертаючи його закріплені схеми та звичайні очікування. Для обох обіцянка здається чимось неможливим. Дружина Авраама, Сара, була безплідною, а Марія була ще незаміжня: “Марія сказала до ангела: “Як же воно станеться, коли я не знаю мужа?” (Лк 1, 34). (ЙП II, Назарет, 25 березня 2000 р.)

 

Бог віддається душі настільки, як вона віддається Йому. Тож наскільки сильно Слово мусило віддаватись Марії, якщо Вона в такій повноті стала даром для Нього. Марія – це тип душі, яку Ісус укохав за Її повне віддання. Ісус хоче, щоб ми йшли Маріїною дорогою, тому що хоче, щоб ми реалізували себе в цьому типі душі, яку Він так любить за повне віддання. Його палке прагнення – знаходити душі подібні до Неї, які пішли б за Ним до кінця, щоб Він міг переливати на них нескінченні джерела своєї любові і своїх благодатей. Прагнення знаходити такі душі – Його “голод”, що постійно залишається невгамованим. Він кличе тебе не Маріїну дорогу, щоб показати тобі велич своїх прагнень стосовно тебе. (пор. РпВ)

 

пропозиція запитань для груп ділення:

 

-        як у твоєму житті Бог перевертав твої закріплені схеми та звичайні очікування? що з цього виникло?

-        що для тебе означає йти Маріїною дорогою?

 

для медитації:    Рим 4, 18-25

 

 

12. “Fiat”Назарету (1)

 

Як Авраам, так і Марія, повинна відповісти "так" на те, що ще ніколи не відбувалося. Сара була першою з неплідних жінок, яких знаємо з Біблії, що зачала міццю Бога. Подібно, як Єлизавета, була з них останньою. Гавриїл говорить про Єлизавету для того, щоб запевнити Марію: “Ось твоя родичка Єлизавета - вона також у своїй старості зачала сина” (Лк 1, 36). (ЙП II, Назарет, 25 березня 2000 р.)

 

Марія, вимовляючи при Благовіщенні своє “так”, не знала до кінця, на що погоджується. Проте це не зменшувало вартості Її згоди, яку Вона пізніше своїм безперервним “так” підтверджувала протягом усього свого життя.

Погляньмо, як Бог формував віру Марії, які “урагани” пройшли через Її життя і яким трудними були Її випробування. Незабаром після того першого fiat, коли було благовіщено Їй, що зачне і породить Божого Сина, виявилось, що св. Йосиф нічого про це не знає.

Іншим випробуванням для Марії було народження Господа Ісуса в Віфлеємі. Віра не ліквідує темряви, зовсім навпаки, вона її передбачає. В цьому полягає її сенс. Божа Мати, живучи вірою, водночас жила в великій темряві, і таким чином зазнавала випробувань віри, часами надзвичайно важких.

 

пропозиція запитань для груп ділення:

 

-        поділися однією з останніх подій твого життя, у якій ти переконався, що ти – укоханий у Бога…

-        наскільки, перед обличчям важких ситуації, відповідаєш поглибленням довірення?

 

для медитації:    Лк 1, 26-38

 

13. “Fiat”Назарету (2)

 

Як Авраам, так і Марія повинна йти вперед у темряві, довіряючи Тому, Хто Її покликав. Тим не менше, Її запитання: "Як же воно станеться?" свідчить про те, що Марія готова відповісти "так", незважаючи на боязнь і невпевненість. Марія не запитує, чи ця обітниця можлива для реалізації: питає лиш, як вона здійсниться. Тому не дивно, що наприкінці розмови промовить fiat: “Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!” (Лк 1, 38). Ці слова Марії показують Її, як справжню дочку Авраама і Вона стає матір'ю Христа та Матір’ю всіх віруючих. (ЙП II, Назарет, 25 березня 2000 р.)

 

“Так” при Благовіщені, виглядає радісним і легким, в порівнянні з тим останнім “так”, сказаним під хрестом. Людина з високим рівнем духовного життя, зазвичай, готова пожертвувати собою. Набагато важче погодитись на страждання близьких людей, тих, кого дуже любимо. Марія, стоячи під хрестом, вимовляє наче подвійне “так” – нехай так станеться з нами – з Ним і зі мною. Якщо мій улюблений Син має страждати і бути підданий тортурам, нехай так буде. Погодження на це - було найбільшою жертвою. Fiat Марії під хрестом спричинило те, що Вона стала Матір’ю Церкви, Матір’ю усіх нас. Це найважче “так” стало джерелом духовного материнства Марії. Якщо ти подавлений, чимось дуже пригнічений, подумай, що в цей час ти поряд з Тією, життя якої було таким важким. Бог любив Марію особливим, винятковим чином, а проте в Її житті було стільки страждання.

Марію, яка є для нас взірцем довірення, можна би назвати Пресвятою Матір’ю Погодження, Матір’ю Довірення, оскільки Вона постійно говорила Богу: “Нехай станеться так, як Ти хочеш”. Найважливіша подія в історії світу відбулась у темноті ночі, в Гетсиманії. Цією подією було Христове “так”, сказане Отцю. Найважливіші події твого життя відбуваються тоді, коли ти так, як Марія, вибираєш дорогу погодження. У Неї погодження розтягнулось на усе життя, подібно має бути і в тебе. Твоє життя складається з безперестанних благовіщень, що розуміються як заклики благодаті і як випробування віри. Час - безцінний, бо він є присутністю Бога. Теперішня мить – це спрямований до нас заклик і випробування віри, це, з боку Бога, очікування – “чи ти скажеш Мені «так»?” Наше життя вірою зводиться до цього “так”. Сутність християнства – це безперервне повторювання Богові: “нехай буде воля Твоя”. Божа Матір постійно повторювала Богові ці слова. Хіба ж можна любити більше? (пор. РпВ)

 

пропозиція запитань для груп ділення:

 

-        наскільки живеш довірливим переконанням, що волею милосердного, доброго і безмежно лагідного Бога, завжди є твоє та твоїх близьких добро і щастя?  

-        за яких обставин повторюєш Богові своє "fiat": "нехай зі мною станеться за Твоїм Словом?

 

для медитації:    Лк 1, 26-38

 

14. Взірець Святого Сімейства з Назарету  (1)

 

Коли замислюємося над цією реальністю тут, у місті Благовіщеня, наші думки, звісно, біжать до Марії - “повної благодаті”, Матері Святого Сімейства і нашої Матінки. Назарет нагадує нам про необхідність пізнавати і поважати такі дари Бога, як гідність і належна роль жінок, а також їхні особливі харизми та здібності. Жінки, як матері родин, або через живу присутність в їхній професійній діяльності та у соціальних установах, або в тому особливому покликанні наслідувати нашого Господа життям за євангельськими радами чистоти, убогості й послуху – виконують незамінну роль у творенні “людської екології”, якої наш світ, та ця земля настільки дуже потребують: йдеться про середовище, в якому діти навчаються любити і піклуватися про інших, бути чесними та поважати всіх та втілювати в життя чесноти милосердя і пробачення. 

Тут же думаємо, також , про св. Йосипа - чоловіка справедливого, якого Бог вибрав, як голову Свого Сімейства. На міцному та батьківському прикладі Йосипа, Ісус навчався чеснот мужньої побожності, дотримати дане слово, праведності та важкої праці. У цьому теслі з Назарету, бачимо, як влада, виконувана як служіння любові, нескінченно плідніша від сили, що намагається домінувати. Наскільки наш світ потребує прикладу, проводу і лагідної сили таких чоловіків, як Йосип! (Бенедикт XVI, Назарет, 14 травня 2009 р.)

 

Харизмою вашого руху є Святе Сімейство, є нею Назарет.

Ви повинні робити багато зусиль, щоб цей дорогоцінний дар, яким є Святе Сімейство з Назарету, плекати, споглядати, вивчати, але і зробити практичні висновки для вашої духовності і апостольства, які виникають з того факту, що для вашого руху даний спеціальний дар Святого Сімейства.

Дар життя у дусі Святого Сімейства дуже потрібний сьогодні у світі та в Церкви. Не лише тому, що сьогодні піддається сумніву цінність родини як родини, але й тому, що із Святого Сімейства випливає конкретна духовність, яка сьогодні так дуже необхідна світським католикам. Це духовність єднання з Богом посеред справ щоденного життя, єднання з Богом у світі, в умовах невизначеності такого способу життя. Духовність, яка вчить співпрацювати з Богом, виконуючи повсякденні праці, обов’язки; духовність в якій не завжди вистачає часу і місця на молитву як ми би цього хотіли - тому що треба опікуватися маленькою дитиною, допомагати літнім членам нашої сім’ї, хворим - і таким чином ставати святими… Це духовність, яка вчить відкриватися для інших людей, нести їм Добру Новину посеред справ цього світу; духовність, яка будує Царство Боже через те, що займаєшся саме справами цього світу - як вчить ІІ Ватиканський Собор.

Святий Дух - найважливіший у Святому Сімействі, тому що завдяки Йому Марія зачала, і народила Ісуса Христа. Саме Святий Дух допомагав св. Йосипу і Марії, а також провадив Ісуса Христа. Від Духа Святого, Марія і Йосип черпали сили для виконання волі Отця у повсякденні, зносити тягарі і страждання повсякденного життя, а також у ті найважчі моменти, які звершувалися під хрестом.  (о. А. Шультс SJ, Ченстохова, 10 квітня 2010 р.)

 

пропозиція запитань для груп ділення:

 

-        яких прикмет нашої духовності потребують чоловіки/жінки, сім’ї, що живуть в наш час?

-        як Святий Дух діє – через мою жіночність/чоловічність, через мої сімейні обов’язки? 

 

для медитації:    Еф 5, 21-6, 4

 

 

 

15. Взірець Святого Сімейства з Назарету  (2)

 

І, нарешті, нахилившись над Святим Сімейством з Назарету, звертаємося до Дитятка Ісус, Який в домі Марії та Йосипа зростав у мудрості та розумінні, аж до дня, коли розпочав Своє прилюдне служіння. На цьому місці я б просто хотів передати особливу думку тут присутнім молодим людям. Другий Ватиканський Собор вчить, що діти мають особливу роль у дозріванні до святості своїх батьків. Я закликаю вас замислитися над цим. Також, до того, щоб приклад Ісуса вів і давав вам силу, не тільки виражати повагу для ваших батьків, але щоб ви, також, допомагали їм чим раз повніше відкривати любов, яка наділяє життя найглибшим сенсом. У Святому Сімействі з Назарету, саме Ісус навчав Марію і Йосипа, про велику любов Свого Небесного Отця - первісне джерело всякої любові, від Якого кожна родина на небі й на землі бере свою назву. (Бенедикт XVI, Назарет, 14 травня 2009 р.)

 

Де Назарет сьогодні?

Перш за все, ми повинні відкривати Назарет у своєму серці. Саме тут ми зустрінемось із Святим Духом, завдяки Якому Марія народила Ісуса Христа. Це в нашому серці ми запрошені ставати учнями Ісуса Христа. Також, у своєму нутрі, кожен з нас має довіряти себе Марії для того, щоб прийняти заповіт з хреста: “Ось, мати твоя” і приймати Її до свого серця, до свого внутрішнього життя. Крім того, ми повинні просити св. Йосипа про заступництво, щоб ми знали, як властиво дбати про Святе Сімейство, співпрацювати з ним - у справі переміни свого серця, а відтак, всього світу. Так, як ми вчимося від Марії материнства, так і від св. Йосипа можемо вивчати, що таке батьківство. Як Марія, так і Йосип вчать нас довіряти Богові в будь-яких ситуаціях, навіть в таких, коли по-людськи неможливо нічого зрозуміти: “Ось Діва зачне, і породить сина”.

Другий Назарет ми зустрінемо в наших сім’ях, які через дії Святого Духа, стають домашньою Церквою. Це в наших сім’ях дозріваємо, як у фізичній, психічній, так і в духовній площині. Вчимося любити один одного такою любов’ю, яка стає безкорисливою. Розвиваємо те, що нас об’єднує, заробляємо на своє утримання, встановлюємо відносини з окремими людьми та з більшими середовищами, в яких люди живуть. Відпочиваємо, але і вчимося жити Словом Божим, Євхаристією, молимося разом. Трудимось заради інших.

         Третім досвідом Назарету повинні ставати ваші спільноти, групи, які утворюєте. Сьогодні у світі потрібні такі місця, де Божа Сім’я могла б більше променіти, зігрівати серця, наповнювати духом – тому такими спеціальними осередками випромінювання Назарету повинні бути ваші спільноти, які, водночас, є частинами всієї спільноти - Церкви. Особисте, індивідуальне духовне життя - це основа; проте, у християнстві є так, що зустріч з Богом завжди приводить до того, що зустрічаєш інших учнів Христа. Тому Церква, як спільнота людей, що зібралися навколо Христа, є основою християнського життя, а також духовності, яка виникає з цього факту. Християнство не є релігією, яка об’єднує індивідуалістів, але релігією спільноти - незалежно від того, подобається нам це чи ні. Прийнявши Хрещення - ми об’єдналися з Триєдиним Богом, а водночас із спільнотою Його ісповідників.

Четвертим переживанням Назарету є весь світ. Після смерті і воскресіння Ісуса Христа та після Зіслання Святого Духа - Назаретом став увесь світ. Відтоді є ним не лише одна моя сім’я, і й  цілий світ, будь-яке місце, до якого ми послані - стають місцем, де ми маємо допомагати Богові втілюватися в цей світ, де ми допомагаємо Святому Духові перетворювати цей світ у Царство Боже. Через нашу працю та активні і конкретні зусилля здійснюється це втілювання Царства Божого, і, хоча далеко не часто, дано нам досвідчувати чи бачити у світі Бога і Його Царство – вся земля, все творіння з нетерпінням очікує появлення синів Божих.

Марія стала матір’ю кожної людини, а св. Йосип є опікуном не лише Святого Сімейства, але кожної родини, кожної людської спільноти.

Куди би не був посланий християнин, а в особливий спосіб учасники РНР, там скрізь повинен народжуватися Бог і Його Царство, там повсюди, в простий і звичайний спосіб, повинно народжуватися одночасно Боже та людське добро.

Скрізь там, повинні повставати святі місця – Назарети, які сяятимуть для інших любов’ю, добротою і мудрістю, а заразом цілоспрямованістю та вогнем Святого Духа у повсякденному житті.  (о. А. Шультс SJ, Ченстохова, 10 квітня 2010 р.)

 

пропозиція запитань для груп ділення:

 

-        як спілкування з найближчими, колегами «по роботі» допомагає мені “по-назаретськи” переживати життя?

-        у якому вимірі теперішнього Назарету мені легше втілювати Боже Царство, а в якому - складніше? 

 

для медитації:    Еф 5, 21-6, 4

 

 

Творити Церкву, як домівку і школу сопричастя - ось ве­лике завдання, яке чекає нас у новому тисячолітті; виконуючи його, ми залишатимемось вірними Божому замислові і, в той же час, відповідатимемо на найглибші сподівання світу.

Що це означає на практиці?

Ми по­винні розповсюджувати духовність сопричастя, наголошуючи на його значенні, як виховного принципу скрізь там, де формується людина і християнин, служителі вівтаря, душпастирі і Богупосваячені особи, де творяться родини і спільноти.

Духовність сопричастя - це, передусім, погляд, занурений у таємницю Святої Трійці, яка живе в нас і світло якої ми повинні знаходити в обличчях братів, що живуть поряд з нами.

Духовність сопричастя - це ще й здатність відчувати глибокий зв’язок із братом по вірі завдяки глибокій єдності містичного Тіла Христового, здатність побачити у ньому “когось близького”, а відтак - розділяти з ним радості і страждання, розпізнавати його прагнення і заспокоювати потреби, дарувати свою глибоку й правдиву дружбу.

Духовність сопричастя, це, водночас, і здібність побачити в іншій людині, перш за все, те позитивне, що у ній є, що слід прийняти й оцінити як Божий дар: дар не лише для брата, який безпосередньо отримав його, але і як “дар для мене”.

Врешті-решт, духовність сопричастя - це вміння “створюва­ти місце” для брата, “носити тягарі один одного” (пор. Гал 6, 2), відкидати спокуси егоїзму - а останні атакують нас постійно, по­роджуючи суперництво, безоглядне прагнення кар’єри, недовіру і заздрість. Не обманюймо себе: без такої духовної позиції, будь-які зовнішні вияви сопричастя дали б мало користі: перетворилися б на бездушні механізми, на, радше, видимість сопричастя, аніж на способи його вираження і розвитку.

(ЙП II, апостольське послання Novo Millennio Ineunte, 43)

пропозиція запитань для груп ділення:

 

-        наскільки духовністю, яку ношу в своєму серці, відповідаю на найглибші сподівання світу у новому тисячолітті?

-        які аспекти духовності сопричастя мені найближчі? про які потребую більше старатися?