1. Щоб криза ставала «щасливою провиною» (1

пропозиції для медитації:  Ос 6, 4нн; Мт 6, 31; Йн 2, 1-11
 
Іноді виникає враження, що в наш час ми часто стикаємося з протилежністю першого чуда Ісуса в Кані Галилейській: замість перетворення "води" в "вино", у подружжях відбувається перетворення "вина" у "воду". На початку, після заручин, молоді живуть з великим ентузіазмом та радістю, яка супроводжує взаємну любов; проте, з роками, ця радість вичерпується. З приводу турбот про справи цього світу («що будемо їсти, що пити й у що зодягнемося?») у подружжі повільно починає бракувати радості. Одружених починає огортати пригнічення і смуток - характерні для любові, яка вгасає. Замість вина - залишаються посудини з водою, тобто втома, гіркота і розчарування. Люди, знеохочені власним подружжям, поринають у стан апатії і починають шукати «вина» поза своїм домом…
Скільки ж таких невірностей, які стосуються нашого подружжя, другої половинки, виховання дітей, обов'язків стану, наших відношень з ближніми, ми маємо на своїй совісті… Можливо, над нашою спільністю зависли хмари незгоди та взаємних претензій і - перекривають світло подружньої радості. Штучно накручувані очікування від чоловіка/дружини… постійні порівняння з іншими, «більш щасливими»… Те все ранить одружених та закриває у печалі. (пор. абп Гондецькі, Проповідь 3.09.2016)
 
Христос воскрес із мертвих, а це означає, що в нашому житті не має остаточного фіаско, що немає життя, яке було б запропащеним, немає зла, яке б було безповоротним. Наш гріх може стати “щасливою провиною”, про яку говорить літургія Великої Суботи. Бог може з кожної нашої провини зробити felixculpa – щасливу провину, провину, яка нагадуватиме і показуватиме нам в світлі віри, як сильно любить нас Той, Хто за нас помер і воскрес. (пор. РпВ) Він любить, тому що все прощає і все виправляє.
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- чи в нашій сім'ї “"вино" почало перетворюватися у "воду"”? коли цей процес став для мене явним?
- що допомагає нам розганяти “хмари, які перекривають світло нашої подружньої радості”?
- які ситуації у нашому подружжі та родині виявилися «щасливою провиною»? яким чином?
 
пропозиції запитань для іспиту сумління:
 
- наскільки намагаюся збагнути ситуацію, в якій знаходився моя друга половинка і проблеми, які вона переживає?
- коли я підкоряюся відчуттям нехоті щодо неї? чи роблю все, щоб цього відчуття не підтримувати і не підживлювати?
- наскільки у конфліктних ситуаціях шукаю світла в молитві та розмові з моїм чоловіком /моєю дружиною, - щоб правильно розпізнати те, що відбувається?
 

 
2. Щоб криза ставала «щасливою провиною» (2)
 
пропозиції для медитації:
 
Бут 41, 53-57; Іс 35, 1-3; Йн 2, 1-11; 2 Кор 1, 3-7
 
Що робити для того, щоб подружні провини ставали «щасливою провиною», щоб «вода» відносин, які стають холодними, знов змінювалася у «вино», тобто у любов та радість? Обов'язково слід запрошувати до себе Ісуса та Його Матінку! Коли одружені запрошують Ісуса та Його Матір до своєї спільності, - Вони без вагань приходять і діють. Можна сказати, що Вони лише чекають, щоб попросити Їх про диво.
Тільки Ісус на прохання Марії може зробити так, що з «води» подружньої рутини виникне добре «вино» подружньої любові, і навіть краще від першого! В місце любові ерос - тобто молодої, бурхливої, яка часто основана на егоїстичній похоті краси, замість бажання добра другої особи – появиться любов аґапе, новий вид любові: кращої, вільнішої від бажання заволодіти другою людиною та від бажання зробити її нашим рабом. Ця любов спирається на те, щоб робити дар із самого себе, на взаємне прощення, на любов здатну пережити проминання краси і юності.
Отже, Господи Ісусе Христе, вислухай прохання Твоєї Матері Марії, простягни над нами руки - подібно як Ти простягнув їх над водою під час весілля в Кані Галилейській - і переміни воду наших гріхів у вино чесноти, воду повсякдення у вино свята, воду нудьги у вино ентузіазму. Повтор, Господи, серед нас чудо з Кани Галилейської. Прояви нам Твою славу! (пор. абп Гондецькі, Проповідь 3.09.2016)
 
Маємо однак пам'ятати, що не кожна провина автоматично стає щасливою… Часами після падіння не хочемо повернутися відразу, можливо інколи стаємо більш затверділими, непіддатливими. Ще більш бредемо в зло… І тоді настає справжня драма: у такій ситуації Бог не може нас пробачити. Наші невіронсті повинні статвати щасливою провиною, однак умовою є сокрушення серця, прагнення до прощення.
Усі твої невірності чи гріхи стануть щасливою провиною, якщо допоможуть тобі глибше пізнати милосердя Господа. Стануть щасливою провиною, якщо зроблять тебе більш покірним і довірливим, довіряючим чимраз менш собі, а чимраз більше Господеві. (пор. РпВ)
Тоді ми дозволимо Йому вільно діяти а Він почне робити чуда. А ми не тільки зазнаємо пробачення, але ще більш наблизимося до Нього.
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- чи вірую, що в нашому подружжі може відбутися зміна на краще?
- які труднощі у відносинах з чоловіком/дружиною було мені найважче довірити Ісусові та Марії?
- чи дано було мені, в ситуації кризи або напруги, пережити диво відкриття серця для чоловіка/дружини та для Бога?
 
пропозиції запитань для іспиту сумління:
 
- як я виконую моє покликання будувати подружні зв’язки? чи я докладаю зусилл заради діалогу з моїм чоловіком/моєю дружиною та Богом?
- коли з приводу моєї поведінки доходило до сутичок, поранень, повного образи закриття на найближчу людину?
- коли, на прояви страждання або внутрішній біль чоловіка/дружини чи його/її сподівання на мою ніжність і теплі слова, - моєю відповіддю били мовчання, байдужість, замкнення в собі, відмова?
- за що мені потрібно перепросити чоловіка/дружину?
- про яке диво переміни я проситиму Ісуса та Марію?
 

 
3. Ми ніколи не самі
 
пропозиції для медитації:
 
Пс 118, 22н. 139, 1-10; Ді 17, 28; Рим 8, 28. 15, 1нн;
 
Кожний момент нашого життя пронизаний Присутністю, яка любить і обдаровує. Жити вірою – це вміти побачити цю Присутність, що кохає і постійно обдаровує нас. Завдяки вірі Христос поступово стає світлом, яке просвітлює усе життя людини, просвітлює світ. Кожна мить життя приносить нам Його Присутність. Час – це Присутність, написана з великої літери – присутність Христа в нашому житті, особиста присутність Бога, який об’являє себе, як Той, Хто чогось від нас очікує. Бог об’являє нам себе через свою волю. А чим є Його воля? Завжди добром, бо Бог є Любов’ю.
Кожна мить твого життя – це момент зустрічі з цією кохаючою тебе Присутністю. Хтось сказав, що час – це таїнство зустрічі людини з Богом. Господь з кожною миттю, буде вона легкою, чи важкою, пов’язує благодать. Св. Павло говорить, що ми в Богові живемо, рухаємось і існуємо. Таким чином, від Нього ми отримуємо не лише дар існування, але й також дари дихання, поживи, дружби, дар кожного моменту життя. (пор. РпВ)
Чи не слід нам бути вдячним за все: за працю і брак праці; за гарний і поганий стан здоров'я; за дружину, яка робить усе, щоб ти був більш покірним; за чоловіка, який бореться за твою святість; за дітей - безперестанний Божий лист, який переконує тебе, що власними силами нічого не можеш зробити, а через те - наче «змушують тебе» прикликати Його присутність? Все те сприймай, як безцінний скарб, як найцінніший дар необхідний для твого освячення.
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- наскільки я помічаю присутність Бога у моїй другій половинці?
- як любляча Присутність Бога проявляється у моєму житті? як – у проявах Його волі, яку ми разом розпізнали?
- за які “найцінніші дари необхідні для мого освячення” у сімейному житті дякую? за які мав би дякувати частіше?
 
 

 
4. Любов перемагає кожне зло (1)
 
пропозиції для медитації:
 
Бут 3, 11нн. 4, 6н; Вих 34, 6н; Лк 6, 36нн. 15, 1-10;
 
текст:
 
У подружніх відносинах часто змагаємося з різноманітними проявами зла. Там, де повинна бути лише любов – воно з'являється, винищуючи нас самих та наших дітей. Часто подружжям важко з відповідним діагнозом подібних ситуацій, а іноді навіть незрозуміло, хто несе відповідальність. Відчуваючи безпомічність - сягають по отруту звинувачень, виявляючи до того свої найгірші риси. Час від часу виникає своєрідний «пінг-понг» претензій, бувають «тихі дні», коли найближчі собі люди проходять повз в атмосфері холоду, як дві глиби льоду. Бувають втечі «вбік»: у працю, відносини з друзями,  розваги, спорт, інтернет а навіть алкоголь чи інші тому подібні.
Коли вкотре падаємо, можливо, на очах наших близьких, коли доходить до невірності, рано чи пізно наше добре мислення про себе провалюється. Свідомість, що ми зробили щось погане, визиває тоді стан, який виявляємо по-різному - залежно від темпераменту: депресією, роздратованістю або озлобленістю. Сумуємо, дратуємось - не тому, що образили Бога і зранили свого ближнього, але тому, що ми не такі хороші, як ми думали. Все це діє так що паралізує нашу віру і наші відносини з іншими.
Отже, як нам бути з фактом, що, незважаючи на те, що ми обрали Бога (деколи навіть радикального) - ми не перестаємо Його ранити і Йому зраджувати? Як ми повинні дивитися на вчинене нами зло, щоб не загрузнути ще більш у смуток з його приводу?
Святі вчать, що те, що ми здійснюємо гріхи, не повинно нас дивувати. Нам би краще, в дусі смиренності, дивуватися тим, що не падаємо. Якщо ми здивовані або знеохочені падіннями, - це означає, що ми довіряли своїй силі замість того, щоб дозволити Ісусовим Обіймам нести нас.
Однак, чи ми зуміємо повірити в любов Доброго Пастиря, Який шукає овець, що пропали, слабких і безпомічних, які не встигають іти за отарою? Для цього - потрібно прийняти ставлення Євангельської дитини. Довірлива дитина, коли зробить щось погане, не зосереджується на своєму злі, але біжить до мами з кожною проблемою, притуляється до неї і повільно заспокоюється. Тоді повертаються мир і безпека.
Для тго, щоб мати право знаходитись в обіймах Добрго Пастиря, нам потрібно прийняти поставу смирення, тобто визнати, що ми, самі від себе, грішні і слабкі. Проте, водночас маємо повірити у Його любов, в те, що Він бере на свої плечі нас - саме тому, що ми грішні, слабкі та безпорадні. Віра зроджуватиме в нас вдячність за те, що Добрий Пастир ніколи не перестає нас любити.
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- які “прояви зла винищують нас самих та наших дітей”?
- у що хочу тікати – коли не можу з ними справитись?
- що роблю, коли “смуток, роздратування тому, що я не такий хороший, як я думав, паралізує мою віру і мої відносини з іншими”?
- як часто “дивуюся тим що я здійснив гріх”? як часто стараюся “дивуватися тим, що не падаю”?
- хто у нашій сім'ї найбільш нагадує «доброго пастиря», який шукає тих, хто заблукали? чому не я?... 
 
пропозиції для подружнього діалогу:
 
- як можемо допомагати одне одному, коли одне з нас у полоні знеохоти та смутку? як тоді відкриватися на допомогу, яку намагається дати мені друга половинка?
- чи ми готові пробачати одне одному за зразком Доброго Пастиря?
  

 
5. Любов перемагає кожне зло (2)
 
пропозиції для медитації:
 
Бут 3, 4н; Іов 6, 14; Ос 6, 6; Мт 9, 12н; 1 Тим 1, 12-16; 2 Кор 4, 8-11;
 
текст:
 
Людина, спостерігаючи безпорадно, як повторюється її слабкість, може з часом почати погоджуватися на неї та виправдовувати себе. Таким чином, вона закривається в собі, і сама вже не знає, як піднятися, щоб повернутися до Бога. Однак, коли чергові поразки в подружньому і родинному житті не дозволяють їй тривати в самовдоволенні і щораз більш усвідомлюють їй її справжній стан – до неї починають приходити спокуси смутку і сумнівів. Св. Максиміліан Кольбе застерігав, що сатана спонукає нас спочатку мінімізувати зло, щоб пізніше, коли ми його зробимо, привести нас до розпачу. Вона ранить Бога набагато більш, ніж самий гріх. (св. Максиміліан Кольбе, Щоб Вона жила та діяла в нас і через нас)
Той, хто вважає себе слабким, з легкістю сприйме пораду св. Терези від Дитятка Ісус: Не треба “знеохочуватись своїми помилками, – пише свята, – тому що діти часто падають, але занадто малі, аби дуже сильно вдаритись”.
Св. Тереза з Лізьє дуже любила довіряти Ісусові свої помилки і невірності. Говорила, що таким чином хоче привернути Його милосердя, адже Він прийшов до грішників, а не до праведних. Тож “один акт любові, навіть не відчутої – підкреслює вона – виправляє усе”.
Ісус завжди нас прийме. Ми можемо йти до Нього зі всією своєю недосконалістю та слабкістю. Кожне наше зло було вже Ним відкуплене, оскільки Христос взяв на себе всі наші гріхи, за них страждав та помер на хресті. Він в силі виправити будь-яке зло, яке ми зробили. Тому можемо приносити Йому його з упевненістю, що, завдяки Його благодаті, зможемо піднятися з падіння та з Його допомогою усе відновити. Для цього - необхідний іспит сумління, визнання своєї провини, жаль за скоєні гріхи та вирішення виправитись.
Якщо довіримо свої слабкості та падіння Діві Марії, маємо особливе право на перебування в обіймах найкращої Матері. Вона приведе нас до свого Сина. Марія завжди каже нам: «Дозволь Ісусові любити тебе, повір у Його любов!» (пор. РпВ)
Як добре, що у Подужжі можемо допомогати одне одному виходити з замкнутого кола зла і гріха! У благодаті Шлюбу прихована здатність давати повне братського піклувння напоумлення та допомагати чоловікові/дружині підніматися з паділь. Завдяки ній стаємо знаряддям любові Христа і Марії. Коли бачимо недоліки і гріхи нашої другої половинки, коли бачимо в ній смуток, - стараймося бути як св. Вероніка, яка з любов'ю витирає їй обличчя. Допоможіть цій найближчій людині зміцнитись в переконанні, що Бог дійсно є любов'ю. Замість того, щоб нахилятися над нею з гіркотою, знеохоченням, злістю чи розчаруванням, - навіть якщо вона у занепаді чи невірності - ми можемо словом та поставою казати: «Не падай духом. Це нічого, що тобі знову не вдалося. Ти ж не перестаєш бути укоханою Божою дитиною». – Наскільки у такий час потрібні такі слова повні підтримки та надії, особливо тоді, коли нам здається, що всі нас покидають і ніхто не розуміє (пор. Любов – моїм покликанням). Вони допомагають прийняти ставлення довірливої дитини, яка пам'ятає, що Добрий Пастир завжди любить її та завжди очікує на її повернення.
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- коли у мене, в наших сімейних відносинах, появляється спокуса розпачу? мінімізування яких нехороших справ призвело до них?
- наскільки я “люблю довіряти Ісусові свої помилки і невірності”? як практикування цього впливає на наші відносини?
- які події допомогли мені побачити мою грішність та те, що потребую навернення та переміни життя?
- як переконувався, що Добрий Бог “в силі виправити будь-яке зло” пов’язане з сімейним життям?
- наскільки, заради добра моєї родини, стараюся з нагоди Сповіді про ретельні: “іспит сумління, визнання своїх провин, жаль за скоєні гріхи та рішення виправитись”?
- як використовую отриману в “благодаті Шлюбу, здатність давати повне братського піклувння напоумлення та допомагати чоловікові/дружині підніматися з паділь”? 
 
пропозиції для подружнього діалогу:
 
- чи в нашому подружньому діалозі не домінує спокуса вказувати на зло?
- як допомагати одне одному, щоб дивитися на труднощі очима Ісуса, Який присутній серед нас у Таїнствах Шлюбу?
 
 

 
6. Гумор, яких охороняє любов (1)
 
пропозиції для медитації:
 
Пс 2, 1-4; Мудр 11, 22-26; Іс 40, 13нн; 1 Кор 1, 26-29.31; Як 1, 26. 3, 1. 4, 12; Одкр 3, 17нн
 
текст:
 
Спокуси пов’язані з ідолом нашого власного «я» - можуть бути не менш небезпечними від тих, які походять від злого духа. Як же часто в переживанні поразок і складностей а також у відносинах з чоловіком/дружиною та з дітьми, ми - смертельно серйозні, вважаємо себе недоторканими і абсолютно найважливішими, найрозумнішими, не допускаємо найменшого заперечення і критики. Ми здатні дутися один на одного, довго носити гнів і непрощення в серці, роздратовано відкидати жести примирення і ніжності, піднімати голос, використовувати принизливі епітети. Намагаємось за будь-яку ціну доказати свою правоту і провести свій план, - забуваючи про спільні пошуки Божої волі та піклування про єдність подружжя і сім'ї. Трапляється і таке, що ми відчуваємо приховане задоволення з поразок нашої другої половинки і не цікавлять нас її успіхи. З другого боку вимагаємо, щоб вона зі співчуттям переживала наші важкі або радісні хвилини. Не помічаємо старань, праці та докладених зусиль – а самі очікуємо, щоб нас помітили, похвалили, винагородили, подякували… Ідол нашого «я», якому ми дали місце на троні, спричиняє те, що власні справи вважаємо найважливішими, начебто все залежить тільки від нас; в той час, особисті поразки і складнощі - переживаємо з великою серйозністю, немовби ми були залишені лише самим собі.
Це велика благодать, коли ми, нарешті, усвідомлюємо наш егоїзм і гордовитість, коли таке ставлення визнаємо перед собою, перед Богом, а тоді - перед чоловіком/дружиною, коли просимо про пробачення.
Як же змінюється перспектива, коли в дусі віри ми дивимося на себе в правді, помічаючи в її світлі комічність ситуації, викриваючи своє марнославство і пихатість, усвідомлюючи, що те мале «ніщо», якими ми є, робить з себе «центр світу». Тож достатньо поглянути на все це з крихтою поблажливості, щоб побачити, що те, чим я так тривожусь, чого боюсь, про що клопочусь, просто смішне перед тією єдиною важливою Дійсністю, якою є Бог. (пор. РпВ)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- у яких ситуаціях мені вдалось помічати, що ставлю себе в центрі та що мої найближчі від того страждають?
- що допомогло мені це зрозуміти? до чого приводить мене таке усвідомлення?
- як часто (заради порятунку для моєї родини) доходжу до висновку, що те все, що вирощує моє «я» - “просто смішне перед тією єдиною важливою Дійсністю, якою є Бог”?
 

 
7. Гумор, яких охороняє любов (2)
 
пропозиції для медитації:
 
Проп 3, 1-8. 11, 10-12, 1; Пс 2, 1-4; Сир 18, 8-12; Іс 40, 15-18; Лк 10, 38-42. 17, 10; Флп 1, 3н. 4, 4н
 
текст:
 
“Чеснота” гумору – розміщення чи сприйняття світу в категоріях абсурду, є релігійним засобом, який може мати цінність екзорцизму. Коли противишся хвилі спокус, докучливих думок, які можуть вимучити тебе, не виходь на двобій з сатаною, бо він сильніший за тебе, але спробуй насміятися над ним, не приймати його поважно. Намагайся установити його нашіптування і підсовувану нам точку зору в категоріях абсурду. Скористайся тим «екзорцизмом», яким є релігійне почуття гумору. Насміхаючись з сатани, найбільш ефективно відбиваєш його атаку. Осміяний сатана зазнає найсильнішого удару, тому що він, так смертельно серйозний, дуже боїться глузування, тому змушений відступити від тебе.
Християнський гумор є протиотрутою на спокусу смутку, надмірної серйозності, сумнівів, розпачу, безнадії, гордовитості, які походять від злого духа. Св. Томас Мор у найбільш драматичні хвилини – коли ведено його на страту - жартував, щоб переживати екзекуцію з вірою в Боже Провидіння і надію на вічне життя.
Християнський гумор приходить до нас з допомогою. Наша друга половинка, вміло використовуючи «чесноту» гумору, може допомогти нам подивитися з іншого боку на те, що нас турбує. Таке ставлення - щось зовсім інше ніж цинізм, насмішки чи звертання уваги на слабкості, яке ранить. Християнський гумор - це теплий і доброзичливий жест любові, який дозволяє набрати дистанцію і побачити безглуздість того, що не Боже. Дистанцію – щодо подій і щодо себе самого, яка досягається завдяки почуттю гумору, дозволяє більше жити Євангелієм, дозволяє на таке переставлення цінностей, що власне життя і власні справи перестають бути чимось найважливішим. Дозволяє почути Христовий заклик, що тільки одного потрібно. Завдяки “чесноті” гумору невдачі та програші не виростають до масштабів життєвих трагедій.
Для того, щоб використовувати зброю гумору, потрібне ставлення євангельської дитини. Проявляємо його у  впевненості, що найближча людина, який любить нас і помічає щось небезпечне у нашій поведінці, - старається висміяти те, що загрожує нам і нашому Подружжю. Висміює, бо прагне нашого добра.
Пробуй усміхатись до себе і з себе. Пробуй наслідувати Бога, Який мусить мати надзвичайне почуття гумору – досить подумати, що Він тебе вибрав своїм співпрацівником у тій великій справі, яку здійснює. Чи це не прояв Його надзвичайного почуття гумору? (пор. РпВ)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- які наші родинні “невдачі та програші, завдяки «чесноті» гумору, не виросли до масштабів життєвих трагедій”?
- хто/що, за умов сімейного життя, допомагає мені відштовхувати “спокусу смутку, надмірної серйозності, сумнівів, розпачу, безнадії, гордовитості”?
- хто у нашій родині найбільш “вміло використовує «чесноту» гумору”?
- наскільки дорожу “цим теплим і доброзичливим жестом любові”?
 
пропозиція для молитви:
 
Зволь подарувати мені душу,
якій незнана нудьга,
яка не знає ремствування, зітхань і скарг,
і не дозволь, щоб я клопотався надмір
довкола того чогось, що верховодить
і зветься “я”.
Господи, обдаруй мене почуттям гумору.
Дай мені благодать розуміти жарти,
щоб я спізнав в житті трохи щастя,
а й інших міг їм обдаровувати. Амінь.
(молитва св. Томаса Мор)
 

 
8. Як побудувати палац на руїнах (1)
 
пропозиції для медитації:
 
Бут 3, 14-19; 4, 8-15; Пс 14, 1нн; Лк 15, 11-16; Євр 12, 7-11; Як 4, 1нн
 
текст:
 
У подружньому житті часто досвідчуємо хрест. Притча про блудного сина вчить нас, що ці хрести можуть бути наслідком нашого відходу від Бога, того що не рахуємось з Його волею і все хочемо робити по-своєму – по гріховному. Сьогодні багато людей переконані, що можна грішити без серйозних наслідків. Тим часом, кожна зрада Бога неминуче призведе до руйнівних наслідків. Катехизм називає їх покаранням, згідно з термінологією Святого Письма. Першими, трагічних наслідків гріха, досвідчили Адам і Єва у раю.
Схоже відбувається з нами. У таємничій спосіб, Бог, наш люблячий Батько, допускає наші гріхи, поважаючи нашу свободу. Це призводить до того, що рано чи пізно, руйнівні наслідки гріха торкнуться нас та наших близьких. Звичайно Бог ніколи не хоче зла. Не має також у Його планах, щоб зло відбувалось для добра. Проте, через болючі наслідки гріха ми досвідчуєм чим насправді є зло і як сильно воно шкодить людині. Коли не почуваємось більше щасливими, навіть у колі наших рідних та близьких, це може бути знаком, що втрачаємо дух жертовної любові та служіння один одному, що починаємо крутитись навколо власного «я». Люблячий Батько допускає це все для того, щоб ми зненавиділи гріх і забажали повернення.
Церква вчить, що внаслідок первородного гріха взаємовідносини чоловіка та жінки стали викривленими (спотвореними). Тепер кожному подружжю загрожує незгода, невірність, заздрість і конфлікти, які можуть привести аж до ненависті один до одного та розлучення. Не треба дивуватись, коли забуваючи про регулярну молитву, відмовляючись від переживання Євхаристії відкладаючи Сповідь – досвідчуєм всі ці болісні хрести. Подружня криза, конфлікти в родині, бунт дітей можуть свідчити про те, що час повернутись до Бога і на колінах, у Нього, шукати допомоги. (пор. ККЦ 312, 1472н, 1606нн)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- у яких життєвих подіях почали досвідчувати зло у нашій родині? чи дякую Богу за ці досвідчення?
- які наслідки моїх минулих гріхів пригальмовують в мені  “дух жертовної любові та служіння один одному”? як це все віддаю Богу - Всемогутньому й Милосердному? з яким ефектом?
- що допомагає тобі з вірою дивитись на слабості найближчих і терпеливо зносити наслідки їх гріха?

 _зустр_Подр_2017_18_08.doc


 
9.  Як побудувати палац на руїнах (2)
 
пропозиції для медитації:
 
Лев 19, 16нн; Мт 18, 21-35. 21, 28нн; Лк 15, 20-32. 17, 3н
 
текст:
 
Закінчення притчі «Про блудного сина» відкриває нам, як несамовито батько кохає сина. Проте, він не намагається будь-якою ціною завадити відходу сина - шануючи його вільність, бо ж до любові нікого не можливо примусити. Хоч, без сумніву, переживав за сина, проте допустив його гріх, який привів його на дно людської немочі та осквернення. Завдяки цьому син зрозумів, що його вибір був невірним, а наслідки знищували його самого, і що тільки повернення до дому може змінити його долю.
Коли повертався, ще не розумів усієї глибини любові батька. Ним керувало звичайне прагнення покращити своє життя. Як же він мав здивуватись, коли отець: вибіг йому на зустріч зі сльозами радості на очах; кинувся йому на шию і поцілував його; дав йому найкращій одяг, перстень та сандалі та ще й почав готувати бенкет, щоб всі могли радіти його поверненню. Саме тоді відкрив, що є коханим не дивлячись ні на що. Зрозумів те, чого не усвідомлював його старший брат, попри те, що не противився батьку.
Тож коли ми дозволимо Отцю пригорнути нас у Свої обійми, наші очі відкриються на Його незрозуміле милосердя, про яке раніше, можливо, не мали жодного поняття.
Таїнство подружжя дає чоловіку і жінці благодать бути один для одного знаком і знаряддям милосердної любові небесного Отця.
Неодноразово, після використання усіх можливих засобів запобігання злу, треба буде разом з чоловіком/дружиною терпеливо нести хрест, спричинений наслідками його/її гріхів, очікуючи, що його/її серце врешті зміниться. Пам'ятаймо, що внаслідок відходу блудного сина "розіп'ятими" стали дві особи - сам син, через власні гріхи та батько, через біль спричинений спустошенням та падінням сина. Божа благодать допоможе нам більше зосереджуватись на наверненні чоловіка/жінки, ніж на власному стражданні. Допоможе також, показувати йому/їй постійну готовність пробачати та радіти, коли нарешті повернеться. Збереже від постави старшого сина.
Папа Франциск взивав подружжя до життя неустанним пробаченням: "Всі ми помиляємось. Часом в родині і подружжі хтось ображається; часом "літають тарілки"; говоряться важкі слова. Але послухайте цієї поради - не закінчуйте день без примирення! Мир в родині передається щодня наново. Перепрошуючи починаємо все спочатку". (пор. РпВ; Франциск, Промова до родин, 26.X.2013)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як хрест, спричинений твоїми падіннями, привів тебе в обійми Отця?
- як “Таїнство подружжя дає нам у нашому Подружжі благодать бути один для одного знаком і знаряддям милосердної любові небесного Отця”?
- який образ Бога передаєш своїм найближчим, через свою реакцію на їх слабкості: чи милосердного Батька, який кохає безумовною любов'ю, чекає на повернення та завжди готовий пробачати; чи скоріше бездушного суддю, якого належить боятись?
- що допомагає тобі з вірою дивитись на слабості найближчих і терпеливо зносити наслідки їх гріха?
 

 
10.  Справжня любов не знає, що таке - сумнів (1)
 
пропозиції для медитації:
 
Мт 25, 14-30; Лк 19, 12-26; Йн 15, 11. 16, 21
 
текст:
 
У притчі про таланти Господь Ісус застерігає нас, щоб ми не закривалися на Божі дари, які ми отримуємо щодня для нашого подружнього життя. Якщо Бог дає нам ці таланти, це означає, що Він нам довіряє. Дає нам шанс, щоб їх добре використовувати, щоб відкритися Йому глибше.
Які ці таланти? Талантом, чудовим подарунком для подружжя, безумовно, Таїнство Шлюбу! Проте, зазвичай талант асоціюється нам із здібністю - хтось є талановитим математиком, хтось інший музикантом і т.п. (пор. РпВ)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- що є моїми талантами, які я можу використовувати в нашому подружжі та сім'ї? що мені дано Богом – заради найближчих?
- що я вважаю особливо цінним талантом у нашому спільному подружньому житті?
- наскільки я ціную талант, яким є Таїнство Шлюбу? як я користуюся цим даром?
 
пропозиція – шанс на зустріч:
 
Знайдіть час для себе. Помоліться разом вдома і просіть Святого Духа про світло. Запросіть Богородицю і попросіть її про заступництво.
Потім пишіть, кожен окремо (напр. у вигляді листа), що у вашому подружжі є талантом. Обмінюйтеся написаним, читайте їх тихо і порозмовляйте про це. Подумайте: що ви можете зробити з талантами, яких раніше не сприймали як Божий дар?
У щоденній спільній молитві дякуйте за таланти, якими ви були обдаровані в даний день.
 

 
11. Справжня любов не знає, що таке - сумнів (2)
 
пропозиції для медитації:
 
Іс 26, 16-19; Йн 16, 21; Рим 8, 26. 28
 
текст:
 
Однак у дійсності, маємо талант не тільки тоді, коли ми щось отримали, але також тоді, коли нам чогось не вистачає.
У світлі віри, талантом є, наприклад, здоров'я, яке ми маємо, але також те, що ми захворіли. Талантом є упорядковані подружні взаємини, але також складнощі в цих відносинах; спокійна дитина, але також і та, з вихованням якої у нас проблеми. Коли нам разом вдалося здійснити наші плани, - це талант; але якщо ми все ще перебуваємо на шляху їх здійснення, - це також дорогоцінний дар.
Перешкоди можуть виявитися неоціненним скарбом, який дається нам у нашому подружньому житті. Бувають невдачі, яких ми не спричинили нашою провиною, наприклад хвороба, з якою Бог пов'язує Свій план. Вони - талант, хоча і важкий. Проте, є і такі невдачі, в яких ми самі винні - більше або менше: наприклад, як результати наших неправильних рішень чи навіть гріха. Вони самі по собі є чимось поганим, тому що, наприклад, викликають у дітей зрігшення. Однак Церква навчає нас, що навіть ці невдачі, якщо ми приносимо їх до Бога з каяттям, Він може використовувати для добра. Все може бути огорнене Божою благодаттю і, в результаті, наблизити нас ще більш в Бога. Він бо, у своїй Всемогутності вміє навіть із зла випровадити добро для тих, які Його люблять і є Йому вірними. Тоді можна скористатися невдачею - наприклад, навчитися смирення. Якщо ми довірливо і з вірою не віддаємо Богові невдач - також тих, які ми спричинили нашою провиною, якщо не просимо, щоб випровадив з них добро - розтрачаємо таланти.
Бог колись запитає нас, так як той господар з Євангелія, який повернувся з подорожі і зажадав рахунку від своїх слуг, - як ми використали події, які в наших очах виглядали як колода, кинута під ноги, а які Він Сам давав нам як шанс, як талант.
Як ви використовували їх разом? (пор. ККЦ 311-314. 412, РпВ)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- що у нашому подружжі переживаю як «важкий талант»?
- як сприймаю важкі ситуації, які переживаємо в нашому Подружжі? чи стараюя дякувати за них Богу? чи стараюся використати їх як талант, як шанс?
- коли переконався, що “невдачі, якщо ми приносимо їх до Бога з каяттям, Він може використовувати для добра, бо все може бути огорнене Божою благодаттю і, в результаті, наблизити нас ще більш в Бога”?
 
 
пропозиція – шанс на зустріч:
 
Знайдіть час для себе. Помоліться разом вдома і просіть Святого Духа про світло. Запросіть Богородицю і попросіть її про заступництво.
Потім пишіть, кожен окремо (напр. у вигляді листа), що у вашому подружжі є важким талантом. Обмінюйтеся написаним, читайте їх тихо і порозмовляйте про це. Подумайте: що ви можете зробити з ситуаціями, яких раніше не сприймали як Божий дар?
У щоденній спільній молитві дякуйте за важкі таланти, якими ви були обдаровані в даний день.
 

 
12. Виховання як діалог (1)
 
пропозиції для медитації:
 
Рим 2, 17-24; 1 Кор 4, 14нн
 
текст:
 
Людина знаходиться в центрі процесу виховання. Вона - не тільки об'єкт формування, але і учасник діалогу, який формує обидві сторони: тих, хто виховує і тих, кого виховують. Батьки знають, що вони можуть багато чому навчитися від своїх дітей та вихованців. (пор. Лист єпископів на Тиждень виховання, вересень 2017)
 
Започатковує християнське існування не етичне рішення чи висока ідея, а подія, зустріч з Особою, яка надає нашому життю нову перспективу і визначає його напрямок. (пор. Бенедикт XVI, DCE)
 
Щоб представити свої роздуми про виховання дітей, Тарновський показує категорії псевдо-виховання:
1. дресирування (переконувати людину під загрозою покарання або обіцянками винагороди за бажану нами поведінку)
2. адміністрування (пом'якшена форма дресирування, безперервний контроль, оцінювання, верифікація особи в кліматі холоду і офіційності),
3. тренування (постійні вправи для досягнення визначених навичок в технічному вимірі, які не охоплюють всієї особистості),
4. моралізування (словесне умовляння або невербальні навіювання, які зобов'язують людину до бажаної нами поведінки),
5. формування особистості (зовнішнє, предметне ставлення до людини в цілому, як до пасивного об'єкту, матеріалу чи сировини).
Автор помічає необхідність діалогу та людей, які справді діалогують. У своїх роздумах він зазначає, що виховання (у тому числі релігійне) часто не торкається глибини особи дитини, щоб у ній появилися тривалі переміни. У такому спілкуванні не вистачає особистої зустрічі з Христом, яка могла б змінити вихованця. Такої зустрічі не можливо запланувати заздалегідь, бо це Божий дар. Проте, до неї потрібно підготовлювати. (пор. Б. Вавжечко, Християнська персонально-екзистенціальна педагогіка)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- чому навчили мене ті, кого виховую? як спілкування з ними – формує мене?
- які “зустрічі з особою” в нашій родині розвивають моє “християнське існування”?
- як прояви псевдо-виховання впливають на наші відносини? як протидіємо?
- якими виховними зусиллями стараюсь  підготовлювати тих, кого виховую, до “особистої зустрічі з Христом”, яка “могла б торкнутися глибини їхньої особи”?
 


13. Виховання як діалог (2)
 
пропозиції для медитації:
 
1 Сам 3, 4-10; Ав 1, 2; Йн 21, 15нн
 
текст:
 
Що таке діалог? Діалог - це не просто розмова. Щоб якась розмова стала діалогом, необхідно здійснити дві умови: 1. обидва співрозмовники повинні мати щире бажання зрозуміти один одного та бажання один до одного наблизитись та 2. саме таке бажане зрозуміння і наближення повинно насправді виникнути, принаймні в деякій мірі.
Яка є ціна діалогу? Розмова зазвичай коштує небагато, часто це щось випадкове і формальне. Натомість ввійти в стан діалогу - зазвичай буває дуже важко. Потрібно бо вміти терпеливо вислухати свого партнера, не переривати йому; потрібно також вийти зі свого закриття і егоїзму та прийняти відкриту позицію. Отже, ціна діалогу велика: це як жертвувати частину власного «я». Чи однак оплачується давати таку високу ціну? Так, бо, коли ставлення діалогу призведе у другій стороні до резонансу, обидва партнери збагачують один одного, вони "розширюють" свою особистість новим виміром, вони, завдяки діалоговому єднанню, стають глибшими та сильнішими. (пор. Й. Тарновські, Виховання до мру з Богом та людьми)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як вчуся приймати ставлення діалогу?
- як підтримуємо один однго, щоб ми могли “увійти в стан діалогу”? які обставини найбільш для цього сприятливі?
- що допомагає, ради єднання діалогом, “виходити зі свого закриття -жертвувуючи частиною власного «я»”?
- коли ведення діалогу найбільше нас “збагачує та "розширює"”?
 

 
14. Виховання як діалог (3)
 
пропозиції для медитації: Мт 18, 3. 21, 28нн
 
текст:
 
Як вести діалог з дитиною? Безперечний факт: дорослі не завжди вміють знайти спільну мову з дітьми та молоддю. Отже, які умови необхідні для того, щоб відбувся діалог?
1. Любити. З «небажаною» дитиною або такою, яка розчаровує батьків, тому що не виконує їхніх життєвих планів, вони не зможуть у повній мірі порозумітися. Всі, хто виховує, повинні бути емоційно пов'язаними з дітьми. Св. Йоан Боско казав, що вихованці повинні бути впевнені в любові свого опікуна.
        2. Вслуховуватись. Дорослі та діти живуть у двох окремих світах. Якщо ми хочемо зрозуміти світ дітей, ми повинні у нього ввійти. Звичайно, ми не можемо перетворитися на дітей, але прислуховуватися до їхніх скритних розповідей необхідно – щоб бути ближче до світу, в якому вони живуть.
        3. Поважати. Корчак вимагає, щоб у дитині бачити не лише майбутню, тобто поки-що ще не дуже важливу людину, але повноцінну людську особу та ставитися до неї зі всією повагою. Помічати та визнавати людське достоїнство у дитині – мабуть найважливіша умова виховного діалогу. Перш за все, ми не повинні забувати слова Спасителя:“Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство”. (пор. Й.Тарнавські, Виховання до миру з Богом та людьми)
 
        Діалог з молодим поколінням, який мав би прокладати міст, що приведе їх до Бога, може не приносити вражаючих численністю результатів. Однак у цьому процесі важливий кожен новий «представник», який через цей поміст пройде. Тому - шукаймо в дружбі, в юнацькій любові, а також в молодіжній музиці тих мостів, які приведуть молодих людей до діалогу з Богом. (пор. Й.Тарнавські, Як виховувати)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- хто, за років моєї молодості, у спілкуванні зі мною “вмів знайти спільну мову”? як цей досвід зараз допомагає мені вести діалог з молодим поколінням?
- про яку з вище підказаних умов ведення діалогу я мав би більше старатися? про необхідність яких – особисто переконався?
- наскільки метою мого спілкування з молодим поколінням є те, щоб “привести їх до особистого діалогу з Богом”?
 

15. Виховання як діалог (4)
 
пропозиції для медитації: Прип , 5.7; Проп 9,16н; 2 Кор 10,1; Гал 4, 21. 5,22н. 6, 1; 2 Тим 2, 23-26; 1 П 3, 3н
 
текст:
 
Багато разів ми не зустрічаємо братів, хоча живемо поруч з ними, особливо коли спричиняємо те, що наша позиція домінує над позицією другої людини. Так насправді - не розмовляємо один з одним, якщо не слухаємо достатньо, або маємо схильність перебивати, коли хтось говорить, бажаючи показати, що ми праві. Скільки ж разів слухаючи когось ми перериваємо йому, і говоримо «Це не так!» Не дозволяємо йому закінчити пояснення те, що хоче сказати друга людина. Таке ставлення не дозволяє вести діалог: це агресія. Натомість справжній діалог вимагає хвилин мовчання, в яких потрібно зрозуміти надзвичайний дар присутності Бога в ближньому.
Бесіда допомагає людям гуманізувати відносини і долати непорозуміння. В наших сім'ях існує велика потреба в діалозі. Наскільки простіше було б вирішувати проблеми, якщо б ми слухали один одного! Це стосується відносин між чоловіком і дружиною а також між батьками і дітьми. Наскільки допоміжним може так само ставати діалог між вчителями та їх учнями; або між менеджерами та працівниками. (пор. папа Франциск, 22.10.2016)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як часто констатую, що “«не зустрічаю» моїх домашніх, хоча живу поруч з ними”? що тоді роблю?
- як дбаю про те, щоб у сімейних відносинах моєю “позицією не домінувати над чиєюсь позицією”?
- як ми навчились долати агресивну “схильність перебивати, коли хтось говорить, переривати йому, і говорити «Це не так!»”?
- що допомагає нам “вирішувати проблеми - слухаючи один одного”?
 

 
16. Виховання як діалог (5)
 
пропозиції для медитації: Йн 4, 6-15
 
текст:
 
У зустрічі Ісуса з самарянкою вражає дуже безпосередній діалог між цією жінкою та Господом. Цей урвок Євангелія дозволяє нам звернути увагу на надзвичайно важливий аспект милосердя, яким є саме діалог.
Діалог дозволяє людям пізнавати один одного і розуміти потреби один одного. Діалог, перш за все, - ознака великої поваги, оскільки дозволяє людям приймати ставлення слухання та створює таку ситуацію, коли можна відкриватися на найкращі риси співрозмовника.
Крім того, діалог є виразом любові, тому що, вшановуючи відмінності, може допомогти знаходити та ділитися спільним добром. Надто, діалог спонукає нас ставати перед другою людиною, дивлячись на неї як на Божий дар, який є для нас викликом і хоче бути поважаним.
Ісус добре знав, що було в серці самарянкі, великої грішниці. Незважаючи на це, Він не відмовляв їй у можливості виговоритися - дозволив їй говорити до кінця, і крок за кроком увійшов у таємницю її життя. Це вчення стосується і нас. Через діалог ми можемо спричинити те, що зростатимуть ознаки Божого Милосердя і вчинити їх знаряддями акцептації та поваги. (пор. папа Франциск, 22.10.2016)
Кожному з нас слід уподібнитися до цієї жінки-самарянкі: Ісус очікує на нас, щоб промовляти до нашого серця. Зупинімося на хвилину тиші в нашому домі, у храмі або в іншому відокремленому місці. Послухаймо Його голосу, який говорить до нас: “Була б ти відала про дар Божий…” Нехай Діва Марія допоможе нам, щоб не бракувало нас на цій зустрічі, від якої залежить наше щастя. (пор. папа Бенедикт ХVІ, 27.03.2011) 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- наскільки дбаю про діалог з найближчими - щоб “відкриватися на найкращі риси співрозмовника, дивлячись на нього як на Божий дар, який є для мене викликом”?
- хто з них дає мені “можливість виговоритися”?
- за яких умов “дозволяю комусь крок за кроком увіходити в таємницю мого життя”?
- наскільки під час діалогу з найближчими зустрічаю Доброго Бога - Який “очікує на мене, щоб промовляти до мого серця”?
 


17. Милосердний погляд на ближнього (1)
 
пропозиції для медитації: Бут 1, 26н; Сир 17, 3; Мудр 2, 23; Пс 70, 2
 
текст:
 
Дивитися на іншу особу не тільки своїми очима і сприймати її власними почуттями, а також з перспективи Ісуса Христа: Його друзі є моїми друзями. Оминаючи увагою все зовнішнє в іншій людині, я помічаю її внутрішнє очікування на знаки любові й уваги. (пор. папа Бенедикт XVI, DCE)
 
В обличчі кожного брата, зокрема найменшого, найслабкішого, беззахисного і потребуючого - присутнє відображення самого Бога. Коли зустрічаємося з нашим ближнім, нам потрібно розсудити: чи здатні ми розпізнати в ньому обличчя Бога - чи ми спроможні це зробити? (пор. папа Франциск, Ангел Господній, 26.10.2014)
 
Милосердні як Отець – це «мотто» Святого року. У милосерді ми маємо доказ того, як Бог любить. Він дає все своє, завжди, задарма, ні про що не просячи взамін. Приходить до нас із допомогою, коли ми Його взиваємо. Прекрасно, що щоденна молитва Церкви розпочинається словами: «Боже, прийди мені на допомогу. Поспіши, Господи, на мій порятунок». Допомога, якої просимо, вже становить перший крок Божого милосердя, зроблений у наш бік. Він приходить, аби визволити нас від немочей, в яких ми живемо. Його допомога робить так, що ми стаємо спроможні помітити Його присутність та відчути Його близькість. День за днем, діткнуті Його співчуттям, також і ми можемо бути співчутливими до всіх. (пор. папа Франциск MV)
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- які наслідки «Року Милосердя» допомагають мені і надалі дивитися на моїх найближчих “з перспективи Ісуса Христа”?
- коли помічаю в них “присутнє відображення самого Бога”? в чому Воно проявляється?
- що роблю для того, щоб я міг “помічати внутрішнє очікування на знаки любові й уваги” з боку моїх найближчих? як сам даю їм про це знати (що не мусили самі додумуватись)? 

_зустр_Подр_2017_18_17.doc 



18. Милосердний погляд на ближнього(2)
 
пропозиції для медитації: Мт 7, 1-5; Лк 6, 37н. 41н; Як 4, 12
 
текст:
 
«Не судіть, і не будете суджені; не засуджуйте, й не будете засуджені; простіть, і вам проститься. Дайте, то й вас дасться: міру добру, натоптану, потрясену, переповнену дадуть вам. Якою бо мірою ви міряєте, такою й вам відміряють». Господь Ісус говорить насамперед, аби не судити й не засуджувати. Якщо не хочеш, щоб тебе засудив Бог, то ти не повинен ставати суддею свого брата. Бо люди зі своїм засудженням часто спиняються на тому, що зовнішнє, тоді як Отець дивиться на те, що всередині. Яке ж зло чинять слова, викликані почуттями ревнощів і заздрості! Говорити зле про брата, коли він неприсутній, - означає представляти його в поганому світлі, шкодити його репутації та робити його «героєм» пліток. Навпаки, не судити й не засуджувати - це вміти помітити добро, яке є в кожній людині, й не дозволити, аби вона страждала через наше часткове засудження й наше зарозуміле всезнайство.
Тому уникаємо поведінки когось, хто судить і засуджує інших, дивлячись на них згори зі свого безпечного місця, шукаючи скалку в оці свого ближнього - не помічаючи балку, яку має у власному. (пор. папа Франциск MV)
 
Щоб уникнути нерозважливого судження, кожен повинен намагатись давати якнайбільш доброзичливе пояснення думок, слів і вчинків свого ближнього. (пор. ККЦ, 2478) 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- які наслідки мого “зарозумілого всезнайства”? наскільки його боюся?
- що роблю коли помічаю, що хтось своєю «балкою» починаю виймати «скалку з мого ока?»
- як допомагаємо один одному не “спиняютися на тому, що зовнішнє, але дивиться на те, що всередині”?
- наскільки стараюся “давати якнайбільш доброзичливе пояснення думок, слів і вчинків свого ближнього”?

_зустр_Подр_2017_18_18.doc  



19. Милосердний погляд на ближнього (3)
 
пропозиції для медитації: Іов 22, 29; Прип 24, 16; Лк 1, 51н; 15, 4-7; Флп 2, 6-8; Як 4, 6-10; 1 П 5, 5
 
текст:
 
Намагаємось дійти до всіх, несемо їм свідчення милосердя, яке ми самі раніше пережили. Тим не менш, не можемо піддатися спокусі почувати себе праведними чи досконалими. Коли живішою стає в нас свідомість нашої марності і нашого гріха, коли міцніше поглиблюємо в собі живий досвід любові і нескінченного милосердя Бога, - тоді краще вміємо ставати із поглядом повним дружелюбності та милосердя перед численними «зраненими», яких зустрічаємо на нашій дорозі. Пам'ятаймо завжди, що наш Бог підготовлює більший бенкет для одного грішника, який повертається у кошару, ніж для 99 справедливих, які не потребують навернення. Іноді вражало мене міркування про те, що деяким дуже строгим людям добре було б спіткнутись, тому що таким чином, визнаючи себе грішниками, вони б зустрілися з Ісусом.
Приходять мені знов на думку слова папи Йоана Павла І, який сказав: «Господь так дуже любить смиренність, що деколи допускає важкі гріхи. Чому? Тому що ті, які ті гріхи скоїли, розкаявшись у них, можуть ставатися покірними. Мислення про те, що ти вже майже Ангел, не приходить з такою легкістю, коли усвідомлюєш собі, що маєш серйозні вади». (пор. папа Франциск, інтерв’ю Милосердя – Ім’я Бога)
 
Але й цього ще не досить для вияву милосердя. Ісус закликає також прощати й давати, - бути знаряддями милосердя, оскільки першими отримали його від Бога. Ми повинні бути щедрими до всіх, знаючи, що також Бог великодушно вділяє нам свою доброту. (пор. папа Франциск MV
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- як часто усвідомлюю, що мої домашні – ті “«зранені», яких зустрічау на моїй дорозі”?
- який “живий досвід любові і нескінченного милосердя Бога” допомагає мені протистояти “спокусі почувати себе праведними чи досконалими” у спілкуванні з ними?
- як переконався, що мені, коли я до інших “строгий, добре було спіткнутись”? як я тоді “зустрівся з Ісусом”?
 

 
20. Вести до мудрого користування свободою (1)
 
пропозиції для медитації: Мт 21, 28-31
 
текст:
 
Добрий вихователь не хоче, щоб вихованець ставав залежним від нього: замість цього - він хоче вести дитину до мудрого користування свободою. Марія - вчителька, яка має таку виховну програму, що випливає з самого серця Євангелія. (пор. Послання єпископів Польщі, 10-17.09.2017)
 
Життя св. Йоана Хрестителя багато в чому нагадує життя Божої Матері. Показувати Христа і вести до Нього – це найбільше прагнення і найбільша радість Марії. Покірна Господа слугиня не очікує для себе на визнання чи на вдячність. Вона вибрала приховане життя і забуття. Це – нелегко: зменшуватися і зникати, ще і так зникати, щоб ніхто про тебе не згадував та не заступався. Це все важко, тому що в кожній людині є протилежні прагнення. Як же часто спостерігаєш, що дуже важливо для тебе, як інші дивляться на тебе, чи їм до вподоби твоя поведінка, чи те, що розповідаєш викликає в них повагу до тебе та вдячність. (пор. Довіритись Божому Провидінню
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- наскільки виховую - щоб довірених мені людей “вести до мудрого користування свободою”?
- як погоджуємо нашу “виховну програму, - щоб випливала з самого серця Євангелія”?
- наскільки бажання: “показувати Христа і вести до Нього” допомагає нам вирішувати виховні проблеми?
- хто/що дає мені сулу своєчасно “зменшуватися і зникати” заради Христа присутнього в нашій родині?
 

 
21. Вести до мудрого користування свободою (2)
 
пропозиції для медитації: Бут 22, 1-18; Мк 1, 7н
 
текст:
 
Йоан Хреститель був великим вихователем для своїх учнів, оскільки провадив їх до зустрічі з Ісусом, про Якого давав свідоцтво. Попри те, що він був великим пророком, що його слава була велика – не вивищував самого себе, не хотів прив'язувати учнів до себе. Коли прийшов Ісус, Йоан подався у тінь і вказував на Нього: «Слідом за мною іде сильніший від мене. Я вас хрестив водою, а Він хреститиме Святим Духом».
Справжній вихователь не прив'язує осіб до себе, він - не завойовницький. Хоче, щоб дитина чи учень навчилися пізнавати правду і сформували своє особисте ставлення до неї. Вихователь виконує свій обов'язок до кінця, - так, щоб ніколи не бракувало його уважної та вірної присутності. А його метою є, щоб вихованець слухав голосу Правди, який промовляє у його серці та йшов за ним на дорозі свого життя. (пор. Бенедикт XVI, проповідь 8.01.2012)
Коли ти відчуваєш себе непоміченим, покинутим і забутим не тільки людьми, але і самим Богом, як міг почувати себе св. Йоан Хреститель, - це не означає, що Бог забув про тебе. Він завжди поруч тебе, і Він пам'ятає про тебе більше, ніж можеш собі уявити. Він лише веде тебе дорогою випробувань віри: тією самою, якою вів Марію чи св. Йоана Хрестителя. (пор. Довіритись Божому Провидінню
 
пропозиції запитань для ділення:
 
- хто для мене є прикладом та взірцем доброго вихователя?
- як влаштовую мої відносини з найближчими, щоб не “прив'язує їх до себе”?
- як я навчився “слухати голосу Бога, Який промовляє у моєму серці”? як стараюся ділитись цим досвідом?
- наскільки сприймаю змагання у сфері виховання - як “дорогу випробувань віри”? як вони поглиблюють мою єдність з Богом?  
 

 

  

 

Ваш голос: Немає Оцінено (2 голосів)